ПОСЛАННЯ У 2075-й КОНФІГУРАЦІЯ СТВОРЮВАНОЇ НИНІ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ — НЕ НА ВІКИ. АЛЕ НА БАГАТО ДЕСЯТИЛІТЬ

Наталія Яценко 4 серпня 2000, 00:00
table.gif

Читайте також

Розчулені обличчя жінок передпенсійного віку і байдужі личка п’яти-шестикласниць... Телерепортаж, присвячений відкриттю в «Артеку» капсули з посланням піонерів 60-х до піонерів 2000-го, закарбувався в пам’яті саме завдяки цьому точно підміченому оператором дисонансу. Що тут сказати... Ну, не пройшли іспит часом такі милі більшості нинішніх бабусь та дідусів піонерські ритуали, ну, не озвалося в дитячих серцях ідеологічно правильне, хоча й дуже претензійне слово сорокарічної давнини.

Боронь Боже, з такою ж погано прихованою нудьгою десь у 2040 році сприйматиметься закон про пенсійну реформу зразка 2000 року. Бо одна справа — «Злиньте вогнями...», від яких нині ні холодно ні жарко, і сурми, що не сурмили, з барабанами, на яких дуже рідко барабанили. І зовсім інше — фінансовий місток між поколіннями, завдяки якому і старше сите, й середнє не обтяжене непосильними поборами, і молодше вчасно з’являється на світ та підростає.

Як нам цей місток збудувати, якими українськими особливостями знехтувати, а які — зберегти? Радників вистачає, і за іноземним досвідом можна по всьому світові їздити — хоч у Польщу, хоч у Чилі. Однак рішення приймати нам самим.

Діди та онуки

...Напівпорожній сесійний зал Верховної Ради, професійно-байдужі депутати, міністр праці та соціальної політики Іван Сахань з доповіддю про особливості законопроекту (доповідає мов по писаному, хоча майже не заглядає в папери — вже десятки таких доповідей за плечима Івана Яковича!)... Новий пенсійний закон, або, офіційною мовою, урядовий законопроект «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» обговорювався по добре второваній колії. Всі немов зациклились на жахливому рівні життя більшості нинішніх пенсіонерів; потоком йшли вимоги прив’язати пенсії до прожиткового мінімуму. І ніхто не згадав про немовлят, що день чи два тому тільки народились і в ці хвилини кричать у пологовому будинку – не так важливо де, чи на столичному Печерську, чи десь у віддаленому поліському райцентрі. Ніхто навіть словом не прохопився про тих, кому судилося з’явитися на світ тільки через років десять, — хоча і їм забезпечувати свою старість і навіть виходити на пенсію за обговорюваним нині законом, оскільки термін його дії розрахований на 75 років. (Природно, з урахуванням можливих корективів, так би мовити, «по ходу п’єси».)

Ми не віримо в таке довголіття продукції нашої Верховної Ради — що ж, мабуть, так нам і треба. Й парламенту також. Але навіть теоретичну можливість того, що нинішні — чи то з самого початку непродумані, чи то перекручені в процесі прийняття, чи то, ще гірше, вчасно не прийняті — законопроекти дуже зіпсують життя не одному і не двом поколінням — таку можливість ігнорувати страшно.

...Час іти на ярмарок і з ярмарку — каже життєва мудрість, що зводить наше життя до одного великого торжища. Тих, кому вже «з ярмарку», та й тих, хто незабаром завершить свої «торги», мушу засмутити — новий пенсійний проект, як то кажуть, не про них. Або майже не про них. Так, уряд планує дещо підправити існуючу пенсійну систему, переглянути розміри виплат, призначених з заробітку до 1992 року. В перспективі — але не зовсім ясно, коли — очікується навіть скасування стелі пенсій по старості: їх розмір визначатиметься лише граничним розміром заробітку, з якого сплачують пенсійні внески (нині це 1000 грн. — Н.Я.). Та й взагалі, навівши порядок у Пенсійному фонді й чітко розмежувавши, які витрати фінансуються саме з нього, а які — виключно з бюджету, наші реформатори теж полегшать становище нинішніх пенсіонерів.

Втім, до 2003 року воно може полегшитися навіть саме по собі. Не треба бути демографом, щоб здогадатися, що протягом цього і кількох наступних років на пенсію почнуть виходити діти війни, а їх, звичайно ж, менше, ніж представників інших вікових груп. А до роботи стане більш численне покоління початку 80-х. Тож порівняно менші витрати на виплату пенсій і більші надходження пенсійних внесків від працюючих — усе це вселяє певний оптимізм, якщо... Якщо не замислюватися, що буде потім, ще років через п’ять-шість.

Згідно з комплексним демографічним прогнозом спеціалістів Ради по вивченню продуктивних сил НАН України, на 1000 чоловік працездатного віку (про те, що криється за цим терміном, трохи пізніше) у 2000 році має припадати 407 осіб пенсійного віку, у 2006-му — 401. Однак тенденція буде, на жаль, дуже короткостроковою. Вже на початок 2016-го — після виходу на пенсію покоління демогра- фічного вибуху (1946 — 1955) і вступу до працездатного віку покоління періоду найнижчої народжуваності — 90-х — навантаження становитиме 477 на кожну тисячу працездатних. Що у 1,2 раза більше, ніж у 1998-му. І в 2,1 раза більше, ніж у 1959-му. Якщо зберігати нинішній пенсійний вік і надалі, то до середини майбутнього століття це співвідношення становитиме десь 900 : 1000.

Проте формальна приналежність до осіб працездатного віку — аж ніяк не гарантія того, що людина справді працює і здійснює відрахування до Пенсійного фонду. Надмірна «гнучкість» української пенсійної системи призвела до того, що тільки за останні сім років кількість достроково призначених (на 5—10 років раніше) пенсій подвоїлася. За даними Мінпраці та соціальної політики, кожен четвертий український пенсіонер вийшов на заслужений відпочинок раніше належних 55 і 60. Крім того, частина працездатних вчиться, крім того, росте безробіття, традиційно високий рівень зайнятих у тіньовому секторі (тобто тих, хто фактично працює, але жодної копійки не сплачує до Пенсійного фонду). Нині цілі галузі, приміром АПК, фактично не здійснюють пенсійних відрахувань. Бо що ті нещасні 170 млн. внесків, сплачені торік сільськими жителями до ПФ, на фоні 4,03 млрд. грн. пенсій, що їх сільським пенсіонерам за той же рік належало виплатити...

Що робити? Як змінити ситуацію? Навряд чи хто всерйоз закликатиме терміново зайнятися «демографічним вибухом» — Україна небагата, після Чорнобиля дуже хвора і... дуже вже кепське в нас пенсійне забезпечення. А це тут до чого, запитає читач. Зізнаюся, й сама була здивована, натрапивши в праці одного з провідних вітчизняних демографів доктора економічних наук Елли Лібанової на тезу, що безпосередньо пов’язує, здавалося б, зовсім різні матерії: «Безумовно важливим результатом низького пенсійного забезпечення є його вплив на подальше зниження народжуваності, викликане необхідністю для середнього покоління утримувати не тільки дітей, а й батьків. В країнах з досить сильними внутрішньосімейними зв’язками і збереженням традицій сім’ї з багатьох поколінь (особливо поширеними в сільській місцевості) це відіграє вельми помітну роль, посилюючи тим самим процес старіння». А далі посилання на те, що в Україні в 1998 році тільки близько 7% сукупного доходу сімей з самотніх і непрацюючих пенсіонерів становили нагромадження минулих періодів. Отож більшу, коли не основну суму «доплат» до прожиткового мінімуму нинішнім Маріям Іванівнам чи Олексіям Степановичам забезпечували їхні діти. Замість того, щоб народжувати і ростити Марійок та Олексійчиків...

Втім, на демографічний вибух у розв’язанні пенсійних проблем нині ставку не робить жодна країна, тим більш європейська. Навіть у Латинській Америці, де народжуваність вища за нашу, несприятливим тенденціям протиставили власні сучасні системи персонального пенсійного накопичення. А хіба ми гірші?

Загалом ні. Тільки «запрягаємо» довше і сперечаємося без кінця-краю...

Теорія «на пальцях»

З нинішньою українською пенсійною системою, коли гроші надходять у загальний котел і відразу перерозподіляються між пенсіонерами, в принципі можна було б миритися, якби не безліч «але». От лише найважливіші з них:

слабкий (а подеколи і зовсім нульовий) зв’язок між виробничим стажем, заробітком та розміром пенсії;

більш ніж 20-разова різниця між мінімальним та максимальним розмірами пенсій, що, ясна річ, також не сприяє торжеству соціальної справедливості;

масове ухиляння від сплати вкрай високих внесків на пенсійне страхування, що становлять нині 33—34 відсотки заробітної плати;

надзвичайно низький рівень виплачуваних пенсій, що не забезпечує гідного фінансового становища в старості.

Останні два пункти пов’язані настільки тісно, що проблема часом здається нерозв’язною. За нинішніх 33—34% відрахувань (34 — це з зарплати понад 150 грн. на місяць) середня пенсія становила в січні 2000 року 36,6% середньої зарплати, в лютому — 35,89%, у березні — 32,49%, у квітні — 34,35% ... Ну і так далі — тенденція, думаю, зрозуміла. Оскільки нові кроки щодо обмеження найбільш високооплачуваних пенсіонерів (зокрема й працюючих, спробу обмежити яких було зроблено в ході прийняття держбюджету-2000) зараз вкрай малоймовірні, насамперед через відсутність політичної волі, то нашим соціальним працівникам не залишається нічого іншого, як більш жорстко збирати поточні платежі та вибивати грошики до Пенсійного фонду з неплатників. Що вони з успіхом і роблять: заборгованість ПФ перед пенсіонерами за останні півроку скоротилася десь на 400 млн. грн. — до 850 млн. Величезний успіх на фоні останніх двох провальних для ПФ років.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96