ПРОДАВЦІ СПОКОЮ

Дмитро Клепачевський 18 серпня 2000, 00:00

Читайте також

Як манни небесної чекають вітчизняні підприємці ухвалення Податкового кодексу. Чекають із побоюванням, із надією. Але черв’ячок сумніву не дає спокою.

Новий Податковий кодекс — це фактично нове податкове законодавство. Але так уже повелося, що в нас закони мало й повільно впливають на податкову політику, принаймні, досі. А закони... Пам’ятаєте, у Маркеса: «Треба б найняти одного міністра з гарним почерком, щоб накази писав».

Ось ще один парадокс: середньостатистичний податковий чиновник переконаний — майже всі підприємці ухиляються від сплати податків.

Майже всі підприємці запевняють, що хочуть сплачувати податки, спати спокійно, жити в «нормальній» країні й т.д. Парадокс у тому, що перші й другі — праві; хоча у своїх устремліннях...

Чому бажаючий сплатити податки їх не платить?

Відповіді на це банальне запитання можуть скласти книгу, грубішу за Радянську енциклопедію. Адже зрозуміло, коли певний гіпотетичний Іван Іванович покається й заплатить усе і навіть більше, то до нього, як і раніш, приходитимуть бандити; йому, як і раніш, доведеться давати хабарі; в його машину біля світлофора, як і до покаяння, простягатиметься та ж сама рука обшарпанця; а телевізор продовжуватиме лякати статистикою знедоленого престарілого електорату.

Ризикну висловити припущення, що серед усіх цих вагомих причин є одна най-най: той же Іван Іванович як підприємець (а, значить, людина практичного складу) прекрасно розуміє, що під час кожної податкової перевірки з нього спробують «скачати» певну суму штрафів. Така в перевіряючих сьогодні робота...

Несплата податків — кримінальний злочин. Отже, Іван Іванович живе і бореться як справжнісінький дисидент, котрий, імовірно, й сяде (втім, навряд чи), за що нащадки йому спорудять пам’ятник (а це вже вірогідніше). Оскільки, крім нього, тут і зараз ніхто не оре, не сіє, не будує... Сплата податків на цьому тлі не більш як чеснота допоміжна, похідна. Особливо враховуючи, що податки наш гіпотетичний персонаж усе-таки сплачує, але... не в повному обсязі.

Навіть якщо він — запеклий «підпільник» і має два цехи з виробництва підробленої горілки (і від неї досі ніхто не помер), він усе одно створює валовий продукт, який побічно впливає на добробут суспільства й держави.

Утім, не можна сказати, що більшість вітчизняних підприємців — запеклі громадські працівники й опікуються благом держави. Для них держава асоціюється, гадаю, з міліцією, лікарнею, військкоматом, нарсудом й іншими публічними місцями, де сидіння оббиті клейонкою чи дешевим дерматином, щоб легше було мити, коли...

Так чи інакше, але середньостатистичному громадянинові, мабуть, не зовсім ясно, що з себе держава представляє насправді. Хтось із філософів висловив думку, що держава є можливість розуму, матеріалізована в символах. Один із символів — міліцейський кашкет (багато людей, обтяжених життєвим досвідом, помилково вважають таким символом міліцейський чобіт). Отож, говорячи про те, що держава цікавиться підприємцями, слід розуміти податкового міліціонера, виконуючого свої прямі обов’язки. Причому слова про те, що в своїй діяльності чиновники дотримуються закону, найчастіше мають декоративний характер. В іншому разі люди у формі збирали б податки, чого вони не роблять...

За останні три роки мені доводилося регулярно відвідувати прес-конференції, брифінги, читати прес-релізи й «Вісник податкової служби», і жодного разу (!) я не чув фраз на кшталт: «зібрано податків», «податки сплачено»... Зате найчастіше вживаний жаргонізм, що запам’ятався, — «мобілізовано стільки-то коштів до бюджету», чи «стягнуто», «вилучено» й інші варіації на цю тему.

Між іншим, у держбюджеті передбачено спеціальну доходну статтю — штрафи. Ну а оскільки держбюджет — святе, то порушив підприємець закон чи ні, нікого це не цікавить — плати штраф. Подібне, певно, й зветься «мобілізацією» коштів до бюджету... Це зручно: завжди можна мобілізувати стільки, скільки потрібно, а іноді й більше. До речі, саме торік було «мобілізовано» більше, ніж заплановано. Заодно, ймовірно, можна «мобілізувати» що-небудь і собі...

Простий приклад. За словами голови ДПАУ Миколи Азарова, за перше півріччя в зведений бюджет України «мобілізовано» 13,5 млрд. грн. А до цього в одному з виступів його заступник Віктор Жвалюк сказав, що тільки завдяки діям податкової міліції з початку року додатково бюджет отримав 1,5 млрд. грн. Таким чином, частка «вичавлених» силовими методами грошей становить 11%. Але це тільки на перший погляд.

Насправді згаданий відсоток набагато більший. По-перше, виступ В.Жвалюка відбувся задовго до оприлюднення результатів першого півріччя. По-друге, більшість штрафів і донарахувань робить не податкова міліція, а податкова інспекція під час документальних перевірок. Далі. Крім безпосередньо штрафів, існує пеня; реалізується майно, що знаходиться в податковій заставі; списуються в явному порядку суми з банківських рахунків «грішників» без рішення суду (коли ще остаточно не встановлено — чи був факт ухиляння від сплати податків і т.д.). Тому, можливо, частка насильно вилученого досягає 20—30%, а то й більше (хоча точну цифру навряд чи знають навіть самі податківці). У підсумку прогнозовані показники «мобілізації» перевиконано на 10%.

Між іншим, у нормальних країнах (як в економічно розвинених, так і в тих, що розвиваються) відсоток донарахувань податків і «силових вилучень» коливається від 0,2% до 2%, а податкової міліції (або поліції) в деяких нормальних державах узагалі немає. Звичайно, можна заперечити, що в країнах із перехідною економікою без цього не обійтися. Насправді обійтися можна. У Чехії, приміром, відсутня така ганебна практика «мобілізації» коштів, як у нас, і податкової поліції нема.

В Україні ж це явище набуло такого розмаху, що іноді здається, ніби триває громадянська війна податківців і платників податків. Один поважний і вельми шанований мною податковий чиновник недавно так і сказав: «У нас тут фронт». Звісно, він мав на увазі інше — напади на податківців; але про що б не йшлося, незмінно виникає запитання: війна — із ким?..

Найрезонансніший випадок у цьому «театрі воєнних дій» трапився торік, коли доведений до розпачу підприємець, котрий виробляв кращу в Одесі ковбасу, закидав пляшками із легкозаймистою сумішшю податкову міліцію Приморського району Одеси. І загинув. Кілька міліціонерів також загинули. Так із ким війна?

Революція символів

Абсурдність і дикість українських податкових реалій усвідомлюють усі, включаючи й податківців. І саме вони (варто віддати їм належне) вирішили піти назустріч підприємцям, що, як завжди, спричинило зміну в лексиці — хтось кинув: «Геть з окопів!» — і фраза прижилася. Ініційований податковою службою «вихід з окопів» можна охарактеризувати як спробу зміни суспільної ідеології. Якщо раніш до підприємців ставилися як до фарцовщиків, спекулянтів та інших антисоціальних елементів (пенсіонери та деякі відчайдушні клерки й досі називають їх кооператорами), нині заговорили про «справжніх підприємців». Це прогрес, оскільки ще недавно податківці «на повному серйозі» обговорювали проблему «виховання платників податків». І багато платників податків, що називається, на своїй шкірі відчули непересічні «педагогічні» здібності людей у формі.

Проте пропагандистська кампанія успіхом не увінчалася. Хоча зроблено було багато. Недавно активізувала свою діяльність якась громадська організація (назвемо її Ліга платників податків; справжню її назву не оприлюднюватиму, аби не образити літніх шанованих людей). Мені довелося побувати на одній з її «тусовок». Найбільше вразила доповідь зіц-голови. Міцний дідуган, час від часу по-ліхачовськи поправляючи сиве волосся, заявляв: «Нам необхідно сколихнути громадськість, оскільки сьогодні ми бачимо низький рівень свідомості платника...» Основна думка виступу: необхідно вдатися до масової агітації, задіяти провідні телепрограми, а також залучити Міністерство науки й освіти. І ще — всіма силами сприяти розвитку матеріально-технічної бази податкової служби. Загалом, повний... анахронізм.

До слова, головуючий звернув увагу на підвищення ефективності роботи тих податкових, які «вже комп’ютеризовано». Після цього стало зрозуміло, що доповідач податкову інспекцію бачив тільки по телевізору, та й то давненько: податківці вже давно з комп’ютерами.

У ролі одного з «весільних генералів» представили заокеанського колегу цих могутніх дідуганів, який насправді виявився зовсім не колегою. Він і заявив, що «аналогів українській Лізі платників податків не знайшов ані в Північній Америці, ані в Західній Європі». Ще б пак! І якби чужоземець потрудився, він і всій нашій податковій службі аналогів не знайшов би. Спробуйте, приміром, перекласти якою-небудь мовою речення: «Останнім часом коштів у бюджет було мобілізовано 100 млн. грн., із них — 83% «живими» грошима».

Коли людина платить податки, вона, образно говорячи, ніби купує собі спокій, повагу і... дороги. А тепер уявіть, що ви прийшли до крамниці, де ці спокій, повага й дороги продаються; простягли гроші... Продавець їх у вас узяв, нецензурно вилаявся, дав ляпаса й зажадав ще, а потім викликав бригаду свого «фіззахисту», яка вас і відвезла «куди треба». Саме це й трапиться з чесним платником податків в імпровізованому магазині; причому обставлено все буде з єлейною маячнею про виховання платника податків, мобілізацію коштів і необхідність наповнення бюджету. До того ж, на думку ораторів, бюджет наповнюється чомусь не вами, а тим самим продавцем. На практиці це може виглядати по-різному...

Зрозуміло, що змінити цю ситуацію з допомогою римованих плакатів і всіляких грамот найбільшим платникам податків не вдасться (між іншим, урочиста процедура видачі грамот найкрупнішим і найбагатшим підприємствам, як це роблять сьогодні, у своєму логічному завершенні має містити видачу чорних міток найдрібнішим і найбіднішим). Причому, мені здається, наші підприємці настільки свідомі, ідейно підковані й нелогічні, що готові нести грошики до нашої алегоричної крамниці просто так, навзамін нічого не вимагаючи, тільки б ляпасів їм не давали...

А поки податки не платять, оскільки їх не збирають. Тим часом розірвати це замкнуте коло можна легко і просто, потрібно лише припинити «мобілізовувати кошти до бюджету» й розпочати збирати податки. І підприємці поступово (і навіть, напевно, швидше, ніж нам здається) стануть їх платити. Вони давно про це мріють. Принаймні, така моя особиста думка. Це, до речі, стало б ключовою зміною податкової політики, на тлі якої, можливо, й Податковий кодекс зміг би зробити багато хорошого.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.73
EUR 28.60