РОЗВИТОК ТРАНСПОРТНИХ КОМУНіКАЦіЙ УКРАЇНИ: ДАЛі БУДЕ

Рустем Джангужин 14 липня 2000, 00:00

Читайте також

«Дзеркало тижня» уважно відстежує як усі колізії, пов’язані з формуванням концепції транспортних комунікацій України, так і практичну реалізацію цих проектів. Тільки торік цій темі було присвячено декілька матеріалів, зокрема два інтерв’ю з Сергієм Пирожковим, директором Національного інституту українсько- російських відносин при Раді національної безпеки та оборони України. Проте ситуація не стоїть на місці, і ми запросили Сергія Івановича обговорити її розвиток на сьогоднішньому етапі.

— Спочатку я хотів би подякувати вашому виданню за пильну увагу до такої важливої для нашої країни проблеми. Розробка та створення умов для оптимального функціонування транспортно-комунікаційних коридорів є одним з найпріоритетніших напрямів стратегічного розвитку України.

Авжеж, політична ситуація, пов’язана з формуванням концепції транснаціональної системи транспортних коридорів, динамічно змінюється під впливом глобальних і регіональних аспектів поточної міжнародної політики. Це спонукає нас розглядати проблеми в контексті конкретних інтересів країн Каспійсько-Чорноморського регіону, що є природним джерелом значних запасів енергетичних ресурсів. Розвиток цієї комунікаційної системи відкриває перед Україною, з одного боку, додаткові можливості диверсифікації імпорту енергоносіїв, а з другого — нові маршрути торговельно-економічного співробітництва з країнами Центральної Азії, Близького й Середнього Сходу, Азійсько-Тихоокеанського регіону. Природно, що пильну увагу ми приділяємо виникненню в цьому регіоні нової транснаціональної коаліції держав — ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова).

На жаль, один з основних наших стратегічних партнерів і традиційних постачальників сирої нафти і природного газу — Росія, як на мене, занадто напружено й підозріло ставиться до ініціативи групи країн, які ввійшли у цю коаліцію. Можна, звісно, зрозуміти її стривоженість через часткову втрату свого виключно монопольного впливу на регіональні ринки енергоносіїв. Адже одноосібне володіння трансмагістральними трубопроводами дає Росії додаткові й надзвичайно сильні аргументи при розв’язанні широкого кола проблем міждержавних відносин із країнами, які продукують і споживають енергоносії. Причому спосіб вирішення питань, пов’язаних із постачанням нафти й газу, найчастіше виходить далеко за межі власне економічного формату.

Проте необхідно враховувати й те, що сучасний світ пропонує нам, як країні, що прагне повноцінного партнерства в міжнародних відносинах і розвитку надійно функціонуючої економіки, багатовекторні й, по змозі, симетричні підходи у відносинах з усіма країнами міжнародного економічного співтовариства. Ця ситуація вимагає створення нової ідеології та принципів міждержавної політики, які для нас і для наших партнерів по ГУУАМ означають інтенсифікацію пошуків нових шляхів регіонального співробітництва з урахуванням інтересів кожного його учасника як в економічній, так і в більш широкій сфері стратегічної стабільності.

Усі ці питання вимагають від України політично зважених і економічно обгрунтованих рішень на основі глибокого їх опрацювання з урахуванням взаємних інтересів тих країн, із якими ми прагнемо налагодити довгострокові та взаємовигідні економічні відносини. Тому Національний інститут українсько-російських відносин за підтримки Фонду імені Фрідріха Еберта і його повноважного представника в Україні пана Вінфріда Шнайдер-Детерса виступили з ініціативою наукової розробки політичного аспекту цієї проблеми. Ми організовуємо серію міжнародних науково-практичних конференцій щодо проблем розвитку транспортно-комунікаційних коридорів, запрошуючи фахівців із зацікавлених країн. Мета цих конференцій полягає в напрацюванні прийнятних для всіх країн Чорноморсько-Каспійського геополітичного простору позицій і підходів, які забезпечать оптимальні умови розвитку транспортно-комунікаційних систем.

Перша міжнародна конференція, присвячена проблемам співробітництва та безпеки транспортних коридорів Чорноморсько- Каспійського регіону, пройшла торік у Севастополі. За її результатами ухвалено Севастопольську декларацію, опубліковану спільно з українським представництвом Фонду імені Ф.Еберта в збірнику доповідей і виступів учасників конференції.

На другій конференції, яка відбулася на початку липня цього року в Ялті, ми ставили перед собою завдання поглибити й конкретизувати принципи співробітництва з країнами — учасницями проекту розвитку ГУУАМ. Йдеться про співробітництво, передусім, у галузі розвитку транспортних комунікацій, у розв’язанні проблем торговельно-економічної взаємодії, у питаннях забезпечення екологічної та техногенної безпеки, а також у сфері впорядкування спільної політико-правової інфраструктури, пов’язаної з утворенням нових ринків енергоносіїв.

Ні для кого не таємниця, що експорт і транспортування енергоносіїв в Україні досить жорстко контролюють як російські фінансово- промислові групи, так і українські приватні структури, що зачіпає вже сферу національної безпеки нашої держави. Наші мас-медіа намагаються не торкатися цієї досить складної та делікатної теми. Та коли розглядати питання комплексно, то загроза енергетичній і економічній безпеці України в ситуації, що склалася, усе-таки є. І сьогодні це питання стало для нашої держави більш актуальним, ніж на перших етапах становлення національного суверенітету. Саме цими обставинами можна пояснити активізацію пошуків нових транспортно-комунікаційних маршрутів, а також альтернативних джерел паливної та інших видів сировини. При цьому, ясна річ, необхідна політико-правова проробка цих питань, яким і була присвячена міжнародна конференція.

— Чи можете ви прогнозувати якісь практичні результати минулої науково-практичної конференції?

— Сподіваюся, що погляди фахівців, висловлені ними в доповідях і повідомленнях, а також підсумкова резолюція конференції стануть для урядових структур предметом докладного вивчення. Підкреслю, що для роботи в нашій конференції запрошено міністрів транспорту низки країн ГУУАМ, співробітників зовнішньополітичних відомств, добре знаних за їхніми попередніми публікаціями в науковій літературі вчених, а також фахівців, котрі виявляють постійний інтерес до розв’язання широкого комплексу проблем формування транснаціональних транспортно-комунікаційних коридорів Чорноморсько- Каспійського регіону. Ясна річ, як свідчить практика, навіть найкращі наукові розробки й рекомендації завжди наштовхуються на труднощі при практичній реалізації, зумовлені як відомчими суперечностями й нестикуваннями при підготовці технологічної документації, так і умовами матеріально-технічного забезпечення в кожній із країн — учасниць колективного проекту.

Крім того, нафто- й газопроводи, через можливість техногенних катастроф, можуть стати чинником підвищеного екологічного ризику, що створює додаткові проблеми в забезпеченні надійної системи безпеки довкілля.

При практичному вирішенні виникаючих питань необхідно, як на мене, створити міждержавний координуючий орган, який матиме достатні повноваження для контролю над виконанням узятих кожною країною зобов’язань. А це, погодьтеся, найважчий аспект усієї програми, оскільки для ефективної роботи такої наднаціональної структури необхідна відповідна нормативно-правова база, якої немає в конституційному полі жодної окремо взятої країни.

Саме на цю обставину як на чинник, що стримує розвиток ГУУАМ, посилався президент Узбекистану Іслам Каримов під час останнього саміту лідерів центральноазійських держав, який відбувся в другій половині червня в Душанбе. Нагромаджений міжнародний досвід свідчить про можливість створення міждержавних регіональних структур, які досить ефективно виконують координаційні й контрольні функції, не зазіхаючи при цьому на державний суверенітет окремих країн. Розв’язання цих проблем, на мій погляд, відкриває нові можливості для співробітництва в розробці й реалізації намічених програм у конструктивному руслі, а це, в результаті, дозволить забезпечити очікуваний економічний ефект, у якому зацікавлені всі країни — учасниці проекту ГУУАМ.

— Наскільки обгрунтовані твердження окремих експертів про претензії тієї чи тієї країни, що входить у ГУУАМ, на лідерство в цьому міждержавному об’єднанні?

— Не думаю, що експерти, на яких ви посилаєтеся, серйозно обговорюють тему гіпотетичного лідерства в групі країн, що ввійшли в ГУУАМ. Проте, щоб не склалася думка, ніби я ухиляюся від запитання, спробую на нього відповісти.

Очевидно, що лідерства в групі держав, які ввійшли в те чи інше об’єднання, можна досягнути не амбіціями політичного керівництва чи національно-радикальними бажаннями якихось політичних груп тієї чи іншої країни, а виключно за рахунок зростання її економічного й політичного потенціалу.

У цьому сенсі єдиною та визначальною умовою лідерства серед групи країн, що входять у якийсь торговельно-економічний союз, є те, наскільки швидко й ефективно проводяться в ній ринкові реформи, нарощується сукупний національний продукт і добробут її громадян. Вельми важливим чинником є й те, наскільки суспільство консолідоване у своїй довірі до політичного керівництва й готове до втілення пропонованих йому економічних і соціальних програм.

На жаль, швидкість позитивних перетворень у групі країн, які входять у ГУУАМ, поки що не відповідає оптимістичним сподіванням. Тож у ситуації, коли не розв’язано блок соціально-економічних проблем, претензії на лідерство хоч з боку України, хоч з боку іншої країни, що ввійшла в ГУУАМ, видаються недоречними. Більше того, можу відповідально заявити, що перспективні питання, пов’язані з функціонуванням ГУУАМ, стоять у цілком іншій площині та стосуються, передусім, відкриття нових можливостей у міждержавних торговельно-економічних відносинах, а не побудови нових військово-політичних чи інших союзів і блоків.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92