Дванадцятирічка: «місія нездійсненна»?

Коли в шістдесяті роки минулого століття розпочалася реформа радянської освіти — перехід від семирічки до десятирічки — багато хто був проти: нехай молодь іде в колгосп чи на завод, що їй робити зайві три роки за партою? Та розуміння того, що без ґрунтовної шкільної освіти неможливий прогрес, перемогло. Сьогодні, на наступному етапі розвитку вітчизняної школи, ми так само стоїмо на роздоріжжі. Тільки тепер ідеться не лише про збільшення строку навчання, а й про якісно новий його зміст — профілізацію.

Тому парламентські слухання щодо майбутнього 12-річної профільної школи, які відбулися 9 червня, мали великий суспільний резонанс.

«...Я вважаю, поставлено крапку щодо дванадцятирічної системи освіти в середній школі. На цьому слуханні представники освітньої галузі з усієї України майже одностайно підтримали саме 11-річну систему освіти», — категорично заявив регіонал, член комітету з питань науки і освіти Максим Луцький. «Рекомендації слухань — це навіть не проект, це протопроект, — зауважує голова цього ж комітету бютівець Володимир Полохало. — Наразі питання залишається відкритим».

Що ж насправді відбувалося на поважному зібранні?

Як і очікувалося, учасники парламентських слухань розділилися на два табори за принципом «скарати» — «помилувати». З тридцяти доповідачів (політиків, учених, педагогів) 14 висловилися проти продовження реформи (неабсолютна більшість від 30, як заявив пан Луцький). «Це було не голосування, — пояснює пан Полохало. — Просто головуючий пан Мартинюк підрахував, скільки виступаючих підтримали реформу, а скільки — ні».

На захист 12-річки висловилися народні депутати від опозиційних партій, екс-міністр і голова Громадської ради освітян і науковців України (ГРОНУ) Станіслав Ніколаєнко, перший президент Леонід Кравчук і президент Академії педнаук Кремінь. Їх підтримали науковці та кілька освітян. Опонували реформі нардепи від Литвина, ПР і комуністів (головуючий Адам Мартинюк навіть завершив слухання словами в дусі партз’їздів КПРС «Хай живуть 11 років!»). До речі, саме завдяки «плідній» співпраці цих трьох фракцій свого часу було провалено закон про іншу реформу — ЗНО. Та основною ударною силою противників 12-річки, як і прогнозувалося (див. «ДТ», №21, 2010 р. «Профільна школа: таємниці владного двору»), стали освітяни — чиновники, запрошені за списком Міністерства освіти. Саме завдяки їм відмову від реформи замаскували під виявлення волі народних мас (у даному випадку — присутніх на слуханнях педагогів). Та чи кожен з них висловлював свою позицію?

«Звісно, директори і педагоги — люди підлеглі і, висловлюючи свою точку зору, оглядаються на своїх керівників. На мій погляд, ведучий давав слово тим, хто точно мав висловитися проти», — вважає Володимир Полохало. — Я не хочу говорити про якісь маніпуляції, але наш комітет офіційно отримав матеріали, які готували відділи освіти всіх обласних адміністрацій України. Лише декілька областей висловилися проти 12-річки».

Педагог, яка була присутня на слуханнях з власної ініціативи, розповідала: «У мене склалося враження, що все вже було вирішено заздалегідь. А ми зробили вигляд, що беремо участь у якомусь обговоренні.

Та й сам міністр поводився дуже дивно. Виходив, заходив до зали. Видно було, що йому все це не цікаво. Він знає, який буде результат. Чому не вмикали мікрофони на місцях і не дозволяли незаангажованим педагогам висловити свою точку зору? Натомість викликали строго за списком. Мабуть, боялися почути не те, що хотіли. Тоді дуже важко було б подати скасування реформи як прагнення всіх педагогів. Ті ж освітяни, які висловилися проти, — здебільшого люди підневільні».

Попри розбіжності у позиціях, ніхто з учасників слухань не заперечував, що сама ідея профілізації школи — слушна. І так само одностайно було визнано, що наша школа має проблеми з готовністю до реалізації 12-річки. Це — відсутність належної матеріально-технічної бази, недостатнє фінансування, переобтяження програм і підручників фактичним матеріалом, недостатній рівень підготовленості вчителів до роботи у профільних класах (їх і досі готують так, як для непрофільної школи), потреба у вдосконаленні навчальних планів профільних класів. Хто повинен вирішувати ці проблеми? Профільне міністерство. Але для цього воно має напружитися і працювати. Або відмовитися від реформи і відбувати строк за правилом «солдат спить — служба йде». Складається враження, ніби чиновники обрали друге. «Ні президент, ні Кабмін, ні депутати від Партії регіонів не внесли до Верховної Ради жодного законопроекту чи реформаторського закону в галузі освіти. Є тільки провокаційні заяви. Закони ж, які вже проголосовано, всупереч законодавству, не вводяться в дію. Такого ще в історії не було», — акцентує Володимир Полохало.

«Пам’ятаймо, колеги, сьогодні ми обговорюємо не просто питання 12-річної, нової за сутністю школи, а питання майбутнього України. Бути їй серед розвинених країн світу чи скотитися на узбіччя людського прогресу», — закликав присутніх Василь Кремінь. Але дискусія про те, чи потрібна освіті 12-річка, завдяки вдалій режисурі звелася до питання — а чи можемо ми здійснити цю реформу в Україні?

Можемо і повинні — переконували прихильники профільної школи і вносили пропозиції щодо виведення освіти з кризи. А Станіслав Ніколаєнко презентував відповідну програму від партії «Справедливість». Але щоб скористатися пропозиціями і зробити реальні кроки, потрібні політична воля і бажання. Чи має їх нинішня влада?

Доповідь міністра освіти і науки не додала ясності в цьому питанні, оскільки була дещо непослідовною. Цікаво, що іноді пан Табачник суперечив собі. «На підтримку профільного навчання висловилося понад 60% учнів, учителів і батьків», — сказав він на початку промови. «За результатами соціологічних досліджень позитивно до переходу на 12-річний термін навчання ставляться лише близько 10% учнів, 15% батьків і трохи менш як 20% учителів», — підсумував чиновник наприкінці.

Ці дані здивували Володимира Полохала: «На жаль, нині в державі немає жодного достатньо авторитетного моніторингового дослідження щодо сприяння суспільства запровадженню 12-річного терміну здобуття загальної середньої освіти. Посилатися на них не можемо. Що офіційно засвідчив Інститут соціології НАН України».

Не виглядає переконливо і такий аргумент пана міністра: «За меншої тривалості навчання — одинадцять років — кількість навчальних годин у школах України перевищує їхню загальну кількість в окремих країнах із дванадцятирічним терміном навчання, наприклад у Великій Британії або Португалії». Ці слова ніяк не узгоджуються із заявою пана Табачника, зробленою два місяці тому в ефірі радіо «Ера»: «Майже в усіх країнах Європи приблизно однакова кількість годин у середній школі. Це від 11 до 12 тисяч годин. Якщо ми перейдемо на 12-річну школу, ми приблизно відповідатимемо цим критеріям».

З доповіді міністра також випливає, що відмова від профільної школи не матиме жодних негативних наслідків для європейської інтеграції України. Натомість пан Полохало вважає, що такий крок може призвести до міжнародного невизнання українських атестатів у зв’язку з порушенням рекомендацій ЮНЕСКО про щонайменше 12-річний строк здобуття середньої освіти, а отже, й унеможливить навчання випускників українських шкіл у зарубіжних ВНЗ. Крім того, відмова від реформи означатиме порушення зобов’язань, узятих Україною в травні 2005 року при підписанні Болонської декларації. І чи захочуть після цього закордонні фонди вкладати гроші в нашу освіту і надавати нам гранти — велике запитання.

Серйозною перепоною для продовження реформи є брак коштів, вважає Дмитро Табачник. І з цим важко не погодитися. За підрахунками міністерства, загальна вартість 12-го року навчання коштуватиме державі близько чотирьох мільярдів. Та відмова від нього не сприятиме економії, попереджає Володимир Полохало: «Навчальний процес у 1—9 класах 12-річної школи організовано з використанням 800 підручників з обов’язкових предметів. Уже надруковано понад 95 мільйонів примірників, котрі обійшлися платникам податків у півтора мільярда гривень. Прийняття рішення про перехід на 12-річний термін навчання вимагатиме лише на заміну підручників ще більшої суми — близько двох мільярдів». Крім того, за даними пана Полохала, повернення до 11-річної школи призведе до того, що безробітними стануть понад 100 тисяч учителів.

Лідер партії «За Україну» В’ячеслав Кириленко вважає цифру в чотири мільярди не такою вже непідйомною для України: «Є безліч джерел, де ці кошти взяти, було б політичне бажання в тих, хто при владі. Зовсім нещодавно було підписано абсолютно резонансні політичні угоди (газова угода). То там Україна щороку отримує чотири мільярди доларів США... Ну а тут потрібно тільки чотири мільярди гривень, щоби запровадити в повному обсязі 12-річку».

Відповідь міністра на головне питання слухань — «Що ж нам робити з 12-річкою?» — була такою ж розмитою, як і аргументи. Намагаючись і Європу задовольнити, і від реформи відмовитися, він запропонував два варіанти. Перший — дозволити місцевим радам самостійно приймати рішення щодо строку здобуття повної загальної та середньої освіти за програмою 11 або 12 років. І другий — організовувати середню освіту за формулою 11+1, тобто до 11-річки додати один обов’язковий рік дитсадка (в сумі це ті ж таки 12 років).

Зрозуміло, що міністерство фундаментально не проробило цього варіанта. Зрештою, який сенс у 12-річці без профільності? І де візьметься потрібна кількість дитячих садків, коли навіть сьогодні, на початку бебі-буму і враховуючи необов’язковість дошкільної освіти, місць у них набагато менше, ніж охочих? Брак грошей, кадрів, навчальних посібників, неузгодженість програм школи й дитсадка, слабка матеріальна база — таким є неповний перелік проблем дошкілля. Навряд чи їх розв’язання обійдеться менш як у чотири мільярди гривень...

P.S. Коли цей матеріал уже було підготовлено до друку, стало відомо, що 14 червня, не чекаючи на ухвалення рекомендацій парламентських слухань профільним комітетом і потім Верховною Радою, ведучий цих слухань А.Мартинюк, а також К.Самойлик, М.Луцький та О.Зарубінський зареєстрували законопроект (№6518), яким передбачаються зміни до закону про середню освіту з метою повернення до 11-річки. А на другий день (!), 15 червня, попри вимоги Регламенту, не ухвалені Верховною Радою рекомендації і справедливі протести опозиції (навіть представники ПР посоромилися його підтримати під час короткого обговорення), цей законопроект було включено до порядку денного сесії (232 — за).

Характерно, що навіть спікер ВР В.Литвин не голосував за цей законопроект, зазначивши, що «спочатку профільний комітет має підготувати проект постанови про парламентські слухання, ухвалити його у ВР і в розвиток цього документа приймати всі інші закони, зокрема цей та інші, які будуть напрацьовані».

Володимир Полохало так прокоментував цей факт: «Така підступність і зневага до парламентських слухань та освітян з боку МОН, який підпільно готував цей законопроект, є безпрецедентною. Щодо комітету, то він діятиме згідно з Регламентом ВР. Спочатку розглянемо рекомендації слухань, потім протягом 30 днів — цей законопроект. До кінця сесії, якщо діяти за правилами, ухвалення його нереальне. Запровадити 11-річку з чорного ходу нікому не вдасться».

Але й із цією проблемою опоненти реформи впоралися оперативно, скориставшись газово-флотським сценарієм. Як повідомив Володимир Полохало, наступного ж дня, 16 червня, чотири члени комітету з питань освіти і науки — депутати ПР (Луцький, Личук і Зубець) і комуністів (Самойлик) провели фіктивне і нелегальне засідання комітету з метою ухвалити рішення про прийняття парламентом за основу та в цілому їхнього «дітища» — законопроекту №6518. Вирок 12-річці «оформили» без обговорення протягом десяти хвилин, не повідомивши голову комітету та своїх колег, не дочекавшись висновків Головного науково-експертного управління (що є обов’язковою умовою легітимності будь-якої ухвали), висновків відповідних міністерств і комітетів, фінансово-економічного обгрунтування. І навіть без кворуму — присутності як мінімум шести з десяти членів комітету. Під час «таємної вечері» робилися телефонні дзвінки окремим народним депутатам з метою забезпечення «телефонного» кворуму. Та це не легітимізувало рішення, адже, по-перше, додало лише один голос. І, по-друге, за процедурою, тільки особистий підпис члена комітету під документом є ознакою його згоди.

Голова комітету з питань освіти і науки звернувся з листом до голови Верховної Ради України Володимира Литвина, в якому попросив не брати до уваги і відкликати подання до Верховної Ради України №04-22/12-595 від 16.06.2010 р. за підписом першого заступника голови Луцького про начебто ухвалене комітетом рішення. «Це безпрецедентна фальсифікація, вияв рейдерства щодо комітетів ВР, — підкреслив пан Полохало. — Це загроза для українського парламентаризму і, можливо, — небезпечний прецедент, коли будь-які два-три депутати можуть зібратися в будь-якому місці (хоч і в ресторані) і ухвалити будь-яке рішення. Потрібно дати належну оцінку цим діям».