Мінус сорок вісім

Михайло Девдера 24 березня, 23:00
школа
peace.in.ua

Читайте також

Це не те саме, що "451° за Фаренгейтом". Це — реальна вартість магістерського диплома випускника педагогічного університету. Рівно на 48 гривень менше вартості роботи некваліфікованого працівника: шкільної прибиральниці, двірника, сторожа. Це —реальна вартість п'яти років його оплачуваних батьками навчальних потуг, його володіння всім, із чим він готовий іти до дітей на уроки…

* * *

Було це ще за часів моєї служби в Радянській армії. Старший сержант Романенко, "замок" із другої батареї (в цивільному житті токар) давно напрошувався на дискусію зі мною, теж старшим сержантом і теж "замком", лише з першої батареї (а в цивільному житті — вчителем). Романенко, спадковий представник "гегемона революції", почував якусь класову неприязнь до представників "гнилої інтелігенції". Усілякі там учителі, на його думку, були просто ледарями, які зуміли "тепленько" влаштуватися спочатку до вишу, а тоді — на високооплачувану роботу, яку й роботою годі назвати. Він, Романенко, за свою зарплатню вісім годин "вкалує" до сьомого поту, а отакі-от жевжики, як я, поляпають язиками — і отримають не менше.

Врешті, дискусія відбулася. Та ще й при солідній аудиторії рядових—єфрейторів—сержантів, які мали про роботу й оплату праці вчителів приблизно таке ж уявлення, як Романенко. Тому починалася розмова під двозначні посмішечки та єхидні репліки. І суть того всього зводилася до простої формули: вчителі — це люди, які тікають від серйозної роботи, шукаючи легкого життя і великого заробітку. 

Єдиним моїм союзником тоді була хіба що стіна, під якою довелося сидіти.

Вислухавши найабсурдніші звинувачення, я спокійно почав переводити розмову в русло конкретики. Насамперед з'ясували, що в Романенка (молодого-зеленого токаря) зарплатня 250–270 карбованців на місяць. Живе він удома, сім'я з заробітків на заводі має дачу, автівку і, звісно ж, трикімнатну квартиру. Далі я поцікавився, чи пам'ятає Романенко свого класного керівника і скільки б він платив тій людині за місяць роботи з класом, у якому сам учився. Виявилося, Романенко пам'ятає (о, вони чимало крові попсували своїй Галині Петрівні!) і готовий платити не менше 50–70 карбованців за таку каторжну роботу. Але сам у класні керівники навіть за такі гроші не пішов би. Ще мене цікавило, — за скільки він, Романенко, погодився б день при дні перевіряти, скажімо, в середньому по 20–30 зошитів? "Замок" з другої батареї і тут був щедрим: він готовий був дати ще 50–70 карбованців на місяць за таку роботу, але, знову ж таки, сам її і за більші гроші не робив би.

Останнє, що мене цікавило, стосувалося всіх присутніх: я запитав їх — скільки, на їхню думку, отримували за роботу їхні вчителі і яка, приблизно, платня у мене? Виявилося, що їхні вчителі мали б отримувати десь карбованців по 250–300. Я ж, як молодий, десь під 250.

Гірко мені було розчаровувати своїх співрозмовників. Але довелося. Вони дізналися, що живу я в найманому кутку чужої хати далеко-далеко від рідного дому. Що ні квартири, ні дачі, ні авто я не маю і зі своєї платні ніколи не матиму. Що за класне керівництво мені платять аж 10 карбованців на місяць, а за перевірку зошитів — 5. І що сумарно зарплата моя становить аж 110 карбованців нарахованими. На руки ж — менше сотні.

Коли я закінчував свій виклад, у казармі панувала гробова тиша. Коли ж закінчив, Романенко якось розгублено запитав: "А чого ж ти пішов учителювати?.."

* * *

Романенко, нагадую, був токарем і зеленого уявлення про оплату праці вчителів не мав. Але коли шанована мною міністр освіти заявляє: "Якщо це молодий вчитель, який ще не має стажу і не має високої кваліфікаційної категорії, в 2016 році середня заробітна плата таких учителів становила орієнтовно понад
3 600 гривень. Зараз це понад 4 800 гривень" (http://osvita.ua/school/55129/) — я торопію. Хто їй ці цифри підсовує? І чому вона сама не візьме та й не гляне: які там зарплати виставлено в єдиній тарифній сітці на 2017-ий рік для 11-го тарифного розряду? Адже саме за таким цього року нараховуватиметься зарплата молодому магістрові, якому пощастило мати повне навантаження, але — без жодних доплат.

От узяла, глянула і виявила: 3 152 гривні. Рівно на 48 гривень менше, ніж сьогодні платять працівнику без будь-якої кваліфікації. Звісно, міністр може пригадати, що колись для вчителів було встановлено ще доплату "за престижність" в обсязі 20% від ставки, то молодому магістрові належить доплатити ще аж 630 гривень. Тоді вартість магістерського рівня кваліфікації підскакує одразу на цілих 582 гривні над рівнем оплати за "некваліфіковану працю". Але ж при тому вона все одно становить лише 3 782 гривні, а не 4 800 гривень. І це ж не скрізь. Бо не скрізь ту доплату нараховують.

Оплачуваним за найвищими показниками у нас є вчитель-методист зі стажем понад 20 років. Йому належить до рівня оплати за 14 тарифним розрядом доплюсувати 15% і за стаж — 30%. Підраховуємо: 3 872+578=4 450; 4 450+1 335=5 785; якщо ж додати 20% "за престижність" — 6 675 гривень. Не "понад 6 800". І це — вчитель-методист. Не методист із вищою категорією матиме лише 6 097 гривень при 18 годинах навантаження.

Звісно, вчитель може мати доплату за класне керівництво, перевірку зошитів, завідування шкільним гардеробом… І ніхто ж не забороняє йому "підпрацьовувати" барменом чи офіціантом у забігайлівці свого колись не дуже старанного учня, який став успішним бізнесменом… Учитель усе може і на все йде, бо має сім'ю і мусить її утримувати. Але чому держава не може найголовнішого — бути чесною в стосунках зі своїм громадянином?

* * *

Що я міг відповісти Романенкові? Що для мене вчителювати — це щастя перебувати в потоці "сродної праці"? Ну і що воно таке? Що на уроки я йду — як на побачення з коханою? Звучало б якось двозначно…

Я відповів простіше. "Тобі що сниться цей рік у армії?" — "Мої друзі, мама, дівчина… А тобі?" — "А мені — мій сьомий клас і уроки в ньому. Кожної ночі". — "Тоді — все зрозуміло", — сказав Романенко і подав мені руку.

…35 років минуло з часу тієї розмови в казармі. Сьогодні вчителюють уже й мої діти. Але, щоб підняти свої статки над ті "мінус сорок вісім", тримаємо худобу. Тому спекотної серпневої днини пасемо родиною сільську череду далеко за селом. П'ятеро нас: я, двоє синів, донечка і невістка. Три магістри, бакалавр і один відмінник освіти України. Ми і тут, біля череди, "у потоці": яка розкіш — оці наші подільські урочища, схилами яких ми вештаємося цілий день! Худобі ж — однаково, хто її пасе. І це нормально. Ненормально те, що державі і громаді байдуже, що в нас сьогодні вчителі мусять пасти худобу… Зовсім не як у Польщі чи Фінляндії, на рівень яких ми нібито хотіли б вивести свою освіту…

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • lennion 15 апреля, 19:55 "і громаді байдуже, що в нас сьогодні вчителі мусять пасти худобу", - так, бо подивиться скільки коментарів "наТрампа_або_наДорна" Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Victoria Nansen 25 марта, 21:08 Дякую за правдиву статтю. Усі зарплати бюджетників повинні визначатися за рівнями, без підвищення зарплат певним професіям. Є можливість підвищити - підвищуємо на один відсоток усім рівням. Діти повинні математику вчити на прикладі нарахування зарплат. А у нас підвищують то поліцейським, то ще комусь, то мінімальну зарплату, це несправедливо, адже бюджет один, люди - усі люди. Має бути справедливий розподіл професій за рівнями і підвищення усім на визначений урядом відсоток. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96