ЕНДОКРИНОЛОГіЯ СПИРАЄТЬСЯ НА ГЕНИ і ПОКЛАДАЄ НАДіЇ НА ГЕНОМ

Ольга Суржик 7 липня 2000, 00:00

Читайте також

Чим було ХХ століття для людства? Над цим ще довго розмірковуватимуть історики, філософи і представники інших наук. Для медицини і біології це був час відкриття антибіотиків, генетичного коду людини, трансплантації життєво важливих органів і клонування організмів, бурхливого розвитку імунології, ендокринології і т.д. Саме досягненням останньої присвячувалася наукова програма загальних зборів АМН України, що відбулися цього тижня. На думку вчених, потужний додатковий імпульс ендокринологія одержала завдяки тісному зв’язку з молекулярною біологією, генетикою і біохімією. І, звичайно, значною мірою стимулюють розвиток цієї науки потреби практичної медицини.

— Останнім часом було відкрито молекулярні механізми багатьох патологічних процесів, розроблено велику кількість ефективних ліків. Але, незважаючи на приголомшливі досягнення медико- біологічних наук, людство входить в наступне тисячоліття майже з усіма хворобами (крім окремих інфекційних), що були властиві йому завжди. Більше того, до них додалися СНІД і променеві ураження, — зазначив президент АМН України, академік Олександр Возіанов. — Завдяки науковим досягненням лікарі навчилися стримувати розвиток хвороб, розв’язувати складні хірургічні проблеми, але радикального вирішення питань профілактики і лікування майже всіх основних неінфекційних хвороб поки що немає. Тим часом за останні три роки збільшилася кількість випадків хвороб крові і кровотворних органів (на 35%), ендокринної системи і порушень обміну речовин та імунітету (на 30%), системи кровообігу (на 39%), сечостатевої системи (на 25%); зросла кількість новоутворень (на 20%). Неухильно зростає кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на туберкульоз. В Україні все ще спостерігається найвища смертність серед країн Центральної та Східної Європи і найнижча середня тривалість життя.

Останніми роками намітилася тенденція до збільшення захворюваності щитовидної залози. Насамперед це рак щитовидної залози, поширення якого значно зросло серед дітей. Його зв’язок із чорнобильською катастрофою досліджують учені Інституту ендокринології і обміну речовин АМН України, а отримані результати високо оцінює світова наукова громадськість.

Ендокринологія давно перестала бути наукою тільки про захворювання ендокринних залоз, а стала наукою про гормональну регуляцію процесів життєдіяльності. Гормони відіграють важливу роль у процесах адаптації в нормальних і патологічних умовах. Концепція стресу, приміром, створена й існує як ендокринологічна проблема. За останні роки досягнуто разючих результатів у розумінні ролі гормонів у регуляції апоптозу і канцерогенезу. У цьому напрямку збігаються інтереси ендокринологів і онкологів, що створює передумови для нових наукових досягнень.

— Гормональні препарати широко застосовуються в таких суміжних галузях, як алергологія, трансплантологія, кардіологія тощо. Одне з найбільших відкриттів, відзначених свого часу Нобелівською премією, стосувалося гормонального лікування раку передміхурової залози, — розповідає член- кореспондент АМНУ Олександр Рєзников, — оскільки саме аденокарцинома є типовим прикладом гормонозалежної пухлини. Зокрема, її ріст цілком залежить від андрогенних гормонів. В Україні поширення цієї патології тільки за останнє десятиліття зросло на 70%. В Європі вона займає друге-третє місця серед онкологічних захворювань у чоловіків. Очікується, що цього року кількість смертей, викликаних раком передміхурової залози, збільшиться в європейському регіоні на 37%.

За останнє десятиліття методи ендокринної (або гормональної) терапії раку простати істотно вдосконалилися і кардинальним чином змінилися. Кастрація і застосування естрогенних препаратів, що превалювали раніше, відходять у минуле. (Перше є надзвичайно важкою психогенною травмою, друге в 25—50% хворих викликає сер- йозні кардіологічні і цереброваскулярні ускладнення, які нерідко й стають причиною смерті хворого). Нині домінуючим ендокринологічним принципом терапії раку передміхурової залози стала так звана максимальна андрогенна блокада, спрямована на придушення секреції тестостерону.

Головне місце серед усіх ендокринних хвороб належить цукровому діабету (90—92% від загальної їх кількості). За оцінкою ВООЗ, до кінця цього року у світі налічуватиметься близько 175 млн. людей, котрі страждають на цю патологію, а 2010 року їхня кількість досягне майже 240 млн. Серед захворювань неінфекційної природи цукровий діабет займає третє місце за своєю частотою (слідом за серцево-судинними хворобами й онкопатологією). Хронічні ускладнення цукрового діабету є головною причиною ранньої інвалідизації хворих. Значимість цієї проблеми настільки вагома, що недавно в Україні прийнято Державну програму з діабету. Отримано важливі результати у вивченні та лікуванні цього захворювання. Особливо цінним внеском експериментаторів у цю проблему є створення генно-інженерного та напівсинтетичного інсулінів.

За прогнозами фахівців, кожні 12—15 років кількість хворих на цукровий діабет подвоюватиметься. Зараз в Україні офіційно зареєстровано близько 1 млн. хворих (із них 10—15% мають інсулінозалежну форму діабету). Проте, спираючись на результати досліджень, проведених Інститутом ендокринології та обміну речовин у різноманітних регіонах України, встановлено, що на кожний зареєстрований випадок припадає 2—2,5 незареєстрованих. У такий спосіб можна припустити, що в країні налічується близько 2,5 млн. хворих на цукровий діабет. (Цікаво, що в українських Карпатах показник захворюваності на інсулінозалежний діабет, порівняно з іншими регіонами країни, нижчий у кілька десятків разів.)

— Сьогодні в етіології та розвитку цукрового діабету виділяють три основних чинники: генетична схильність, стан імунної системи і фактори навколишнього середовища, — говорить директор Інституту ендокринології та обміну речовин, член-кореспондент НАН і АМН України Микола Тронько. — Певне, люди успадковують генетичну схильність як до інсулінозалежного, так і до інсулінонезалежного діабету, а негенетичні чинники є «пусковими» механізмами в розвитку цієї патології. Цілком імовірно, дослідження з розшифрування генетичного коду людини послужать новим імпульсом у вивченні причин такої генетичної схильності людини до діабету.

Дослідження ендокринологів показали, що традиційна інсулінотерапія не завжди призводить до нормалізації Т- клітинного імунітету в хворих, хоча фізичний стан їх і поліпшується. У зв’язку з різким збільшенням кількості хворих на цукровий діабет і ускладненнями, що виникають за цієї патології, зусилля вчених були сконцентровані на одній із найбільш фундаментальних проблем діабетології — вивченні механізму дії інсуліну.

За словами М.Тронька, зараз створюються певні передумови для того, аби налагодити технологію виробництва генно-інженерних інсулінів і в Україні (вони виробляються в таких країнах, як США, Данія, Німеччина). Проте на фармацевтичному заводі «Дарниця» випускають високоякісні інсуліни, в тому числі і напівсинтетичний людський інсулін, який за лікувальним ефектом нічим не поступається генно-інженерному. Він призначається в основному для дітей, підлітків і вагітних жінок. Відразу перейти на 100-відсоткове використання людських інсулінів, за словами вчених, поки що неможливо (не під силу це навіть такій багатій країні, як Америка). Але в зв’язку із зростанням захворюваності на цукровий діабет матеріального субстрату (підшлункової залози свиней) незабаром не вистачатиме. Тому, незважаючи на безсумнівну якість монокомпонентних (свинячих) інсулінів, що успішно використовуються в багатьох клініках світу, у перспективі потрібно прагнути переходити на альтернативні джерела одержання інсуліну. Тим більше що, за словами президента АМН України, рівень наших наукових досягнень невдовзі наблизиться до світового.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56