ПАЛИЧКУ КОХА ГОЛИМИ РУКАМИ НЕ ВІЗЬМЕШ

Дев’яносто наших співгромадян сьогодні захворіють на туберкульоз, а 30 помруть від тяжкої недуги. Усього ж у країні інфіковано паличкою Коха 670 тисяч чоловік, 126 тисяч хворі на відкриту форму туберкульозу, а 32—34% із них виділяють мікобактерії туберкульозу. Найскладніша обстановка на південному сході країни — у Харківській, Дніпропетровській, Луганській і Донецькій областях. Так, якщо в середньому по країні зі ста тисяч населення хворі на туберкульоз 75,6 чол., то в Херсонській області — 150. Такі дані офіційної статистики, озвучені минулого понеділка в МОЗ на «круглому столі», присвяченому Всесвітньому дню боротьби з туберкульозом.

Однак тривожні цифри медичні чиновники повідомляли в дуже оптимістичному тоні. За їхніми словами, у боротьбі з туберкульозом Україна досягла суттєвих результатів: розпочато виконання Національної програми боротьби з туберкульозом на 2002—2005 роки, затверджено норми харчування для таких хворих, працює міжвідомча комісія, діє система безперебійного забезпечення протитуберкульозних установ найнеобхіднішими ліками, створено умови впровадження сучасних технологій діагностики і лікування хворих. Як приклад останнього було повідомлено про створення на базі Інституту фтизіатрії та пульмонології ім.Ф.Яновського Референс-центру з мікробіологічної діагностики туберкульозу, який використовує методи прискореної діагностики захворювання та нового променевого малодозового рентгеноапарата.

Як зазначив заступник держсекретаря МОЗ Володимир Загородній, зростає і кількість асигнованих на боротьбу з хворобою коштів. Якщо 1998 року було виділено 28 млн. грн., то торік — більш як 30 млн., а нині передбачається направити 54 млн. грн. У результаті, рапортують медики, за період упровадження системи централізованої закупівлі протитуберкульозних препаратів на кошти держбюджету ефективність лікування хворих виросла на 7%, сповільнилися темпи приросту загальної захворюваності, у тому числі майже на 6% серед дітей, а також зниження смертності від туберкульозу на 9%. Але, попри всі перелічені заходи, кількість тих, що захворіли, неухильно зростає — за минулий рік на 10%. Щоправда, і цьому є своє пояснення: нарешті налагодилася система статистичного обліку й первинне виявлення хворих.

Подібний бравурний тон на тлі реальної ситуації, що склалася з епідемією туберкульозу в країні, викликає, щонайменше, здивування. Єдине, що дійсно робить держава, то це забезпечує всіх тих, хто потребує, протитуберкульозними препаратами. І все. А хворому на туберкульоз необхідно лікувати ще й супутні патології, нормально харчуватися, мати відповідне нормам житло (а не лише напівміфічне право на його отримання), нарешті, одержання не тільки медикаментозне лікування. Тим часом 90% обладнання в протитуберкульозних закладах застаріло, багато приладів удесятеро перевищили відпущене їм виробниками. Навіть Інститут фтизіатрії та пульмонології працює в екстремальних умовах. Що відбувається в регіональних протитуберкульозних закладах, залишається тільки догадуватися. У багатьох із них немає грошей навіть на більш-менш стерпне харчування хворих: якщо в столиці на харчування одного туберкульозника в середньому витрачається близько шести гривень, то в ряді регіонів ледве дотягують до двох. А що значить лікувати хворого чотирма-п’ятьма токсичними препаратами і належно не годувати?.. Практично розвалено мережу протитуберкульозних санаторіїв — чимало з них сьогодні приватизовані і «перепрофільовані» під звичайні пансіонати для відпочинку.

Сумнів викликає і факт налагодження системи профілактичних оглядів і раннього виявлення захворювання. Кому це робити? Адже в результаті реорганізації протитуберкульозних диспансерів активне виявлення хворих практично зупинено. Профогляди, за словами головного фтизіатра МОЗ професора Юрія Фещенка, проходять найбільш дисципліновані прошарки населення, більша частина яких сміливо могла їх не проходити. Зате серйозною проблемою залишаються представники групи ризику — соціально дезадаптовані особи. Мабуть, тому в країні продовжує зростати захворюваність стійкими формами туберкульозу, несприйнятливими до більшості ліків, що застосовуються у практиці.

Не все так райдужно і з фінансуванням протитуберкульозних заходів. Торік було заплановано на ці цілі трохи більше 100 млн. грн. — на устаткування й ліки. Першу частину «зрізали» відразу ж після виборів, а другу виплатили не повністю і з великими затримками — під кінець року до хворих дійшла лише третина обіцяного.

— З держбюджету фінансується лише закупівля протитуберкульозних препаратів, — прокоментувала ситуацію начальник управління соціально небезпечних хвороб МОЗ Тетяна Александріна. — Торік на ці цілі було заплановано 45 млн. грн., але фактично було закуплено препаратів на 33 млн. Минулого року законом України про держбюджет було заплановано 40 млн. грн. на закупівлю рентгенологічного обладнання, але їх не виділили.

Нинішнього року про виділення коштів на устаткування та рентгенодіагностику ніхто навіть не згадує.

Вихід зі становища чиновники бачать у кредитах Глобального фонду і Світового банку — близько 150 млн. доларів, яких мусить вистачити на лікувальну апаратуру, на лабораторне й діагностичне обладнання, а також на багато іншого, на що в нашій державі чомусь грошей немає.