Чи спопеляли нашу Землю три Сонця відразу?

Віталій Чепак 24 лютого, 23:00
123_3
Фантазія: краєвид з планети подвійної зірки

Читайте також

Вивчення міфології народів Європи, Америки, Африки, Азії дозволяє зіставити космогонічні погляди наших далеких пращурів і знайти в них однакові позиції. Це дає можливість установити реальність описаних подій.

Про те, що Сонце — подвійна зірка, зрідка говорять астрофізики. Наприклад, американський астрофізик Р.Мюллер висловив гіпотезу, що наше світило становить з іще не виявленою зіркою Немезідою саме таку пару. Вчені з університету Берклі (Каліфорнія) Р.Мюллер, Д.Кер і К.Пенніпекер у 1980-х роках шукали її серед червоних карликів. За цією гіпотезою Немезіда обертається навколо Сонця по витягнутій орбіті з періодом у 26 мільйонів років. Наступного наближення сонячного напарника очікують за 15 мільйонів років.

П'ять Сонць на небі

До катастрофічного вибуху вулкана Санторін у єгиптян було чотири сонячні боги: Амон, Атум, Хепрі і Ра. А набагато раніше, на зламі IV і III тисячоліть, у країні пірамід існував культ бога Сонця на ім'я Гор, який мав сім іпостасей. Імена головного бога відображали різні години денного світила, від ранкового сонця (Гор-ахуті) до грізного борця проти мороку (Гор-са-ісет) і сонячного бога східних і західних горизонтів (Гор-ем-ахет). Не виключено, що єгиптян ввели в оману оптичні ілюзії. Є такі атмосферні явища, які сприймаються як безліч Сонць — гало. Вони зазвичай мають вигляд двох сонць, одного над іншим. Надзвичайно рідко в небісяють п'ять несправжніх сонць — одне посередині і чотири довкола нього. Ці оптичні явища справляють сильне враження на людей.

Вражені такою кількістю світил на небі, пращури могли, звичайно, уявити існування двох-п'яти сонць. Чи не це явище було причиною уявлення про п'ятьох богів Сонця в стародавній Індії, як-от: Сур'я, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан? Справді, п'ять Сонць — забагато для нашої планетної системи. Але два — цілком можливо.

Ацтеки і шумери — знавці неба

Ацтеки прийшли до Мексики з півночі зовсім недавно — у XIII столітті. Джерела їхньої релігії і космогонії нам не відомі. Але в них також було п'ять богів Сонця, які послідовно змінювали одне одного. Змінювалася космічна ера — з'являлося нове Сонце. Ацтеки вважали, що за час свого існування світ пережив чотири етапи, які закінчилися катастрофами. Уперше, при Старому Сонці, Землю населяли гіганти, які не сподобалися богам і були винищені ягуаром. Ера, в якій ми живемо, — п'ята, нинішній верховний бог — просто Сонце. Очікують, що наш час закінчиться страшною катастрофою.

У космогонії ацтеків є загадка: їхні легенди стверджують, що колись на небі одночасно сяяли два Сонця. Після створення світу боги радилися: хто ж буде богом Сонця? Вони вирішили, що треба розпалити велике багаття, хто з богів наважиться кинутися в полум'я, той і буде богом Сонця. Тричі намагався Теккістекатль, але щоразу відступав від нестерпного жару. Але бог Нанауатль (Нанауацін) дуже страждав від бубонної висипки. Мабуть, муки його були нестерпні — він кинувся в багаття і став Сонцем. Бачачи це, зважився, нарешті, Теккістекатль, але став Місяцем. Спершу Місяць палав яскраво, як Сонце. Розгнівані його сяйвом, інші боги кинули в нього кролика — і Місяць став звичайним. У цьому космогонічному міфі ацтеків — вказівка на два світила в Сонячній системі. Найдивовижніше те, що в Китаї, за 20 тисяч кілометрів від Америки, на протилежному кінці земної кулі, на Місяці теж відображено близького родича кролика — білого місячного зайця. А трохи північніше від Китаю — у низов'ї Амуру й на острові Сахалін — теж існували архаїчні міфи про два Сонця. Тільки там проблему вирішив герой-мисливець: він просто застрелив одне з Сонць стрілою, пущеною з лука.

123_2
Нанауатль (Нанауацін) — бог ацтеків, який на початку П’ятої епохи світу кинувся у вогонь, ставши Сонцем

То чи були два Сонця — чи це уява багатої фантазії людей давноминулих епох? Міф про два Сонця дуже цікавий, та, схоже, це таки не міф. Серед глиняних клинописних каталогів зоряного неба, складених 5000 років тому жерцями Шумеру, археологи несподівано знайшли табличку з двома Сонцями! Величезна помаранчева куля була зображена на південному небі. Коли в південній півкулі знайшли пульсар РР-6835-45, то вважали, що шумерські жерці зафіксували вибух наднової зірки, прийнявши її за друге Сонце. Пошук другого Сонця триває. І все-таки друга зірка в Сонця є! Вона вже майже згасла. І рухається не поза орбітами Плутона й Нептуна, а своєю орбітою серед інших планет. Її давно знають. Це — Юпітер!

Якщо згадати давньогрецьку міфологію і тодішню космічну (за своєю природою) релігію, то нашу увагу буде прикуто до верховного олімпійського бога Зевса, царя та батька богів і людей. Він теж мав кілька імен. Йому підкорялися стихії, громи і блискавки. Давні філософи вважали Зевса "вогнем", "гарячою субстанцією". Він володів небом, і його місце там, "де небо переходить у вогняний найтонший ефір". У римлян Зевс став Юпітером. Той самий верховний бог, цар богів і людей, повелитель блискавки і грому, зачинатель порядку.

Вважається, що назви сузір'ям дали наприкінці IV тисячоліття до н.е. одночасно в Китаї, Шумері, Єгипті й у країні кельтів. "Мандрівні зірки" — планети — тоді ж дістали свої імена. Планета Юпітер у всіх народів мала ім'я верховного бога: у Китаї й Шумері, у Вавилоні й стародавній Індії, стародавній Німеччині й у слов'ян. Чому малопомітна зірочка на нічному небі, чия "заслуга" тільки в тому, що вона переміщається і яскравіша за інші мандрівні зірки, дістає грізні імена верховного владики в дуже різних народів? Що стоїть за цим? Які таємні знання?

123_1
Геліос — сонячне божество давньогрецької міфології

Химерності Юпітера

Виявилося, що планета Юпітер поводиться у багатьох проявах не як планета, а як зірка. В оточенні своїх 16 супутників вона виглядає як маленьке Сонце. Розміри Юпітера подібні до невеликого світила — його діаметр у 13 разів більший за земний, а масою він перевершує Землю в 300 разів. Ця найбільша планета робить повний оберт навколо Сонця за 12 років. Вважають, що ця обставина й лягла в основу поділу Зодіаку на 12 сузір'їв. Планета-гігант майже цілком складається з водню і гелію — до 90%, прямо як Сонце! Температура в центрі Юпітера може досягати 100 000 градусів. При цьому температура зовнішніх шарів атмосфери планети, що складається з водню, гелію та невеликих домішок метану й аміаку, становить мінус 140 градусів Цельсія. Виявилося, що Юпітер випромінює тепла у 2,5 разу більше, ніж отримує його від Сонця. Він ніби допомагає Сонцю обігрівати Сонячну систему.

Юпітер має загадкові властивості. Коли супутник відкидає тінь на планету, то в плямі тіні температура має бути нижчою, ніж на освітленій Сонцем поверхні. В Юпітера — навпаки. У центрі круглої тіні від його супутника температура виявилася на 50 градусів вищою, ніж на освітленій частині. І тільки через 15 хвилин після сходження тіні температура опускалася до колишнього значення. Нарешті, радіовипромінювання Юпітера має діаграму спрямованості, яка один в один збігається з діаграмою для пульсарів! Пульсари — це нейтронні зірки, які мають надзвичайно малий діаметр (20—40 кілометрів) і неймовірно велику щільність речовини (один мільярд тонн у кубічному сантиметрі). Пульсар, холонучи, періодично зазнаватиме конвульсивних "зіркотрусів". При цьому швидкість обертання його стрибками сповільнюватиметься, обсяг пульсара стрибками збільшуватиметься, поки не завмре на якомусь значенні. (Схоже, що пульсар Юпітер уже завмер, роздувшись до гігантських розмірів.) А що далі? Невідомо.

У кожному тисячолітті в нашому "зоряному острові" утворюється до 10 пульсарів. Вони дуже швидко обертаються навколо своїх осей. Громадище Юпітера теж крутиться швидше за інші — робить один оберт за 9 годин (Земля — за 24 години, Сонце — за 28 діб). Магнітна вісь нейтронної зірки може не збігатися з віссю обертання. Тоді потік її радіовипромінювання буде "ув'язнений" у такому собі конусі. Спостерігачеві буде видно, що на поверхні такої зірки є активна ділянка — "гаряча пляма", звідки в простір іде радіопромінь. Така нейтронна зірка називається пульсар. У Юпітера магнітна вісь зрушена до осі обертання, як у пульсара, і в нього є ділянка негативної магнітної аномалії — Велика Червона Пляма.

Висновок однозначний: Юпітер, найімовірніше, був другим Сонцем нашої системи, маленьким таким сонечком. Але згас, пройшовши стадію пульсара. Юпітер і Сонце давали життя, встановлювали порядок у системі. Тоді найдавніший грецький міф про естафету влади на небі від Урана до Кроноса (Сатурна), а потім від Кроноса до Зевса (Юпітера), описує справжні події в стародавні часи. Цей міф однаковий у греків і шумерів, індусів і кельтів. Відтак слід думати, що 4500 років тому жерці вже знали про сонячне минуле Юпітера, а з ним і Сатурна. Сонце було не подвійною, а потрійною зіркою: Сонце—Юпітер—Сатурн!

123_4
Ярило — бог весняного сонця в давніх слов’ян

Піфагор якось зронив фразу: "Сонце, охоронцю Юпітера". Якщо згадати одну з головних заповідей містичних посвячень: "Алегорії — для невтаємничених, прямі істини — для обраних, які повідомляються їм під час посвячень", — то стає зрозумілою подвійна істина слів Піфагора. По-перше, Сонце і Юпітер мають однакову природу. По-друге, активна природа Юпітера виснажилася. По-третє, Сонце продовжує ту роботу, яку воно вело разом з Юпітером. А якщо ми додамо й третє "колишнє Сонце" — Сатурн, то ось вона перед нами — первісна трійця богів! Саме від цієї первісної трійці Сонце—Юпітер—Сатурн започаткувалися вавилонські Ану, Еа, Енліль; єгипетські Осіріс, Ізіда, Гор; індійські Брахма, Вішну, Шива; християнська Трійця. Такою є головна таємниця містичних одкровень. Алегорична таємниця — трійця богів. Істинна таємниця — три світила в Сонячній системі, потрійна зірка.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • Fedir Khitsenko 26 февраля, 11:37 Астрофизики плачут. Автор фанат Рен-ТВ? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 26 февраля, 11:02 Типовий зразок псевдонауки. Ганьба для ДТ. Є безліч цікавих тем для популяризації, наприклад, на телеканалі Мега цикли "Загадки планети" і "Війна всередині нас" -- цілком достовірні й науково бездоганні. А вас чомусь як магнітом тягне до псевдонауки й нісенітниці. Правда, на Мега теж багато містики, мабуть навіть більше, ніж якісних популяризацій. Хтось у вас оцінював цю статтю перед публікацією? Змініть своїх експертів. Замовте, наприклад, професійному біологу статтю про генотип і фенотип, або про нейрони в головному мозку і фізичну природу свідомості. Повторюсь, є безліч цікавих тем, і марнувати місце на нісенітницю -- просто неподобство. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Андрей Дяченко 25 февраля, 19:52 Гарний міф і...не більше. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89