Український виклик професора Шльоґеля

Сергій Квіт 10 березня, 23:01
шлегель
Карл Шльоґель

Читайте також

Ми настільки звикли довго пояснювати іноземцям якісь елементарні речі про Україну, Революцію Гідності, війну з Росією, про те, звідки ми взялися на карті Європи, якщо раніше нас там не було, що я був трохи спантеличений книжкою Карла Шльоґеля "Український виклик. Відкриття європейської країни", яку видано в Мюнхені 2015 року. 

Торік вона вийшла українською мовою у видавництві "Дух і літера" (Центр європейських гуманітарних досліджень Національного університету "Києво-Могилянська академія": перекладач Наталя Комарова, науковий редактор Володимир Приходько) завдяки енергії та доброму смаку видавців Костянтина Сіґова й Леоніда Фінберґа, а також за підтримки Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні, Фонду Конрада Аденауера та Ґете Інституту.

Після її прочитання мимоволі виникає надзвичайно приязне ставлення до автора, який справді багато знає про Україну і нас із вами. Зовсім не важливо те, що читачі можуть іноді не погоджуватися з деякими його судженнями або що в них виникне бажання уточнити якусь подану інформацію. Головне тут намір Карла Шльоґеля не судити, не вчити, навіть не радити щось читачам, а насамперед зрозуміти українську історію, українську дійсність і, знову ж таки, нас із вами. Це відчуття персоніфікованості й адресності надзвичайно важливе, коли маємо справу з інтелігентною людиною. Адже відповідальний інтелектуал завжди виступає від імені ширшого загалу. Його делікатність спонукає нас у відповідь краще зрозуміти самого автора, його позицію і досвід.

У "Післямові наукового редактора" Володимир Приходько вказує на три тези, що можуть спонукати до читання цієї книжки. Перша стосується дослівного перекладу назви Entscheidung in Kiew — "Київське рішення". Тобто автор переміщує центр розв'язання європейських проблем з Європейського Союзу до Києва. Тепер це — форпост і навіть певною мірою маяк європейської цивілізації, де речі дістають свої правдиві назви. Друга теза свідчить про те, що українські читачі матимуть можливість ознайомитися з текстом книжки, яку написано для німців. Третя стосується специфічної просторової мови у представленні України, включно з місцями пам'яті, відмінностей та ситуаційними центрами.

Карл Шльоґель має великий досвід дослідника — колись Радянського Союзу, а тепер і України. Він каже, що завжди хотів розуміти цю дивну велику країну як геть інакший вимір життя. Я визначив два пункти, де мій досвід перетинався з досвідом Карла Шльоґеля. 

Перший — це Баварія. Там минуло його дитинство і гімназійні роки. Звідти 1939 року пішов на війну і 1945-го повернувся його батько, від якого залишилися старі фотокартки у бляшанці й закарбовані в дитячій пам'яті спогади про спілкування з сусідами — іншими ветеранами війни. Тоді Карл Шльоґель уперше почув про чудернацький і загрозливий Схід, узагальнений до означення "Росія", що захоплював і приваблював його як науковця. Тому він, на відміну від багатьох однокурсників, які цікавитимуться Заходом, вивчатиме російську мову, об'їздить "нерушимый" СРСР, за його словами, вздовж і впоперек. 

Вільна земля Баварія багато відкрила мені через Український Вільний університет у Мюнхені та неймовірно цікавих професорів з різних країн і континентів. Це був мій перший виїзд за кордон, знайомство з іншим стилем життя, зокрема університетським. Один з моїх професорів очолював Товариство судетських німців, вигнаних з повоєнної Чехословаччини, які знайшли притулок у Баварії. Для мене це був цілком інакший світ, з багато в чому невідомою раніше історією, готичними й бароковими храмами, пунктуальністю, чистотою, філософією Гайдеґґера. Його соратник Ганс-Ґеорґ Ґадамер у віці 98 років передавав нам, українським студентам, своє вітання. На той час він знав набагато більше, ніж я, про Києво-Могилянську академію від свого давнього друга Дмитра Чижевського. Про Могилянку та її значення ми також знаходимо міркування у книжці.

Другий пункт — це неочікувана зустріч із Карлом Шльоґелем травні 2014-го на конференції, яку для західних інтелектуалів зорганізував Тімоті Снайдер у приміщенні Дипломатичної академії в Києві. Я побачив тоді професора Шльоґеля, але до знайомства не дійшло — не було нагоди. З книжки видно, що його не треба було переконувати в тому, що ж саме відбулося в Україні під час Революції Гідності. Після анексії Криму він відмовився прийняти з рук Путіна медаль Пушкіна за особливі заслуги у пропагуванні російської культури. Важливо, що разом із трансформацією України змінюється сам автор. Власне, зазнає змін його усталена система поглядів. Тому професор Шльоґель намагається пояснити ці процеси своїм співвітчизникам, які здебільшого й далі перебувають у стереотипних ілюзіях стосовно пробудження демона російського імперіалізму в нових пропагандистських іпостасях, стосовно українсько-російської війни та невтішних глобальних тенденцій. Можливо, як завжди це трапляється в історії, світ став інакшим — і це виявилося несподіванкою.

Вступ "Європейська Україна" та перші розділи "Писання в ситуаційному центрі. На самоті", "Прощання з імперією, прощання з Росією? Спроба самопояснення", "Скласти собі уявлення: відкрити Україну" містять реакцію Карла Шльоґеля на українські події. Відбувається його своєрідне прощання з Росією, з майже вкоріненим німецьким "зачаруванням" її просторами, а відтак — відкриття зовсім нової, вже не альтернативної України. Відповідно, Путін постає не просто злочинцем, який завів Росію в глухий кут. Це міжнародний злочинець, який має сформований у певних колах і певною пресою позитивний респект як політичний діяч з не суголосним Заходу мисленням. Оскільки інакша, не згодна з радянською владою, а тепер і з Путіним Росія, представлена емігрантами, інтелектуалами, дисидентами, завжди була добре знайома Карлові Шльоґелю, він висловлює думку, що невдоволення нинішнім режимом у Росії зростає.

Наступні розділи, які писалися в різні роки, містять портрети українських міст, що створені за допомогою "міської археології". Вони дають уявлення про низку історичних і політичних центрів України, її географічно-культурне розмаїття. Тут — "Київ, метрополіс", "Ах, Одеса! Місто за часів великих сподівань", "Ялтинський променад", "Погляньте на це місто: Харків — столиця ХХ століття", "Дніпро — місто ракет та місто Потьомкіна", "Донецьк: урбіцид у ХХ столітті", "Чернівці — "місто на вершині гори", "Львів — столиця європейської провінції". У кожному із цих описів кількох обраних історичних і промислових центрів автор пригадує наслідки німецької окупації, цілком усвідомлюючи, що вони мали трагічні наслідки. Він активно дешифрує текстури українських міст, коментуючи події, відмовляючись від позиції стороннього спостерігача. 

Професор Шльоґель вивчає пресу, літературу, інтернет, їде в Україну, впродовж десятиліть мандрує вулицями різних населених пунктів, у 2013—2014 рр. відвідує революційний Майдан і збурений заздалегідь спланованою "русской весной" Донецьк. Він спілкується з людьми, заповнює цей простір важливою контекстуальною інформацією, вплітаючи її в історію України. Тому ми сприймаємо його як людину, що перебуває зовсім поруч. Автор не спокушається писати про те, що хотів би бачити. Він намагається бути відвертим із собою, враховуючи всі наявні факти для представлення обраних ним міст — географічно, політично, економічно. Україна проступає в історичних свідченнях крізь розлами імперських дискурсів насамперед Австро-Угорщини та Росії/Радянського Союзу, проявляючись своєю самоцінністю й зухвалістю бути інакшою. 

Тут історичні міфи накладаються на мережеві технології. І справді, як іще можна пояснити готовність українців без якогось централізованого керування одностайно виходити на масові протести, будувати Майдан-Січ, вирішувати головні питання на цілком середньовічному київському вічі, годувати, лікувати, озброювати свій Майдан, давати відсіч нападникам, прокидаючись від дзвонів Михайлівського Золотоверхого монастиря? Перемога ЄвроМайдану нікого не залишить у спокої. Це лише початок великої боротьби й глобальних перемін. Мова вже не про режим Януковича чи навіть протистояння оновленій імперії зла, втіленій у путінському режимі. Мова про те, що Європейський Союз уже не може безжурно існувати поруч із тектонічними подіями, що відбуваються в Україні.

У розділі "Шок. Осмислення реальної небезпеки" описано емоції жителів Старої Європи, яка, заможна і втихомирена по Другій світовій війні, домоглася тривалого миру й успіху. Тут згладилися сліди війни, згасла войовничість, замість церков виросли торговельні центри, замість битв і катастроф тепер відзначають різноманітні історичні дати й ювілеї. Нинішня Європа — як ілюстрація до відомого твердження Френсіса Фукуями про кінець історії — не знала, як реагувати на Революцію Гідності, напад Росії на Україну, анексію Криму і нову війну на континенті. Щось пішло не так, перервавши очікування і плани європейців. 

"І ось тепер усе вмить змінилося: історичний час гучно повідомив про своє повернення, плавна течія часів перервалася, час окремого життя і час історії раптом різко й болісно розійшлися. Як усе це описати? Чи ми впали в якусь діру, чи у нас вибили ґрунт із-під ніг? В усякому разі ми мали підстави для певного занепокоєння, коли знову дало про себе знати те, що колись уже було названо "зловісним", — пише Карл Шльоґель. Це алюзія на фройдівське поняття для позначення витісненого неприємного, що раптом повертається у звичайний перебіг життя. Принаймні неочікувані драматичні зміни також є нагодою замислитися над нашими цінностями, що подаються офіційно, урочисто, проте, можливо, часто без належного осмислення власної відповідальності й того "хто ми є" — жителі Європейського Союзу, спадкоємці тисячолітньої культури, яка створила рамки та обриси сучасного світу.

Тому відкриття нової європейської країни для Карла Шльоґеля — це не лише про нас із вами. Український виклик важливий для розвитку критичного ставлення до нинішнього світу, поглиблення внутрішньоєвропейського саморозуміння, відродження глобального лідерства і нового дихання Старої Європи.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18