Волюнтаризм Хрущова чи здоровий глузд?

Павло Сацький 17 лютого, 23:01
канал 1

Читайте також

Про інтеграцію Криму до УРСР у повоєнні роки.

Багаторічна підготовка окупації Російською Федерацією українського Криму у 2014 р. супроводжувалась інформаційною обробкою, під час якої у свідомість як російського, так і українського споживача інформпродукту було вкинуто численні міфи. 

Різноманітного характеру, вони, проте, здебільшого покликані створити враження про загалом безглузде й емоційне рішення М.Хрущова 1954 р. "подарувати" Крим УРСР. Проте наскільки емоційним було це рішення?

Кінець 1940-х — 1950-ті рр.. — період ескалації протистояння між СРСР, його сателітами — країнами "народної демократії" — та колишніми західними союзниками з Антигітлерівській коаліції. США випереджають СРСР у ядерній гонці, стрімко нарощують економічну і військову присутність у Європі. Впродовж першої післявоєнної п'ятирічки радянський вплив у Європі було локалізовано у межах вщент зруйнованої війною Центрально-Східної Європи. Тим часом у Західній Європі відроджується високотехнологічне виробництво, а країни "народної демократії" намагаються подолати голод за рахунок радянської допомоги. У квітні 1949 р. створюється військово-політичний блок НАТО для стримування агресії, а після випробовування радянської атомної бомби (29 серпня) світ опинився на межі катастрофи через Корейську війну 1949–1952 рр.

Атмосфера цього періоду була тривожною, і світ жив реальним передчуттям нової війни. Хоча бої точилися на Далекому Сході, в Європі також не виключалася можливість переростання протистояння у гарячу війну, особливо в 1949 р., коли система соціалізму отримала перший потужний удар: Югославія Й.Броз Тіто не бажала бути мовчазним сателітом. На своїх південних рубежах у Європі Радянський Союз відчував потужну загрозу, оскільки цей сегмент кордону не був надійно прикритий буферними країнами "народної демократії". У Чорному морі військовий потенціал нарощувала Туреччина, а союзники Кремля — Болгарія і Румунія — перебували в небезпечному сусідстві з недружньою Югославією та ворожою Грецією.

Кремль вбачав за доцільне зміцнити свої південні кордони в Європі. УРСР відігравала в цьому важливу роль. Слід було зважати й на надзвичайно складну ситуацію в Західній Україні, де український націоналістичний Рух продовжував спротив тоталітарній Системі. Республіка потребувала економічного пожвавлення, і офіційно саме цим було мотивовано будівництво Каховської гідроелектростанції, Південноукраїнського, Північно-Кримського каналів та зрошення земель півдня України і півночі Криму. Рішення про грандіозну будову було оформлене 20 вересня 1950 р. постановою Ради міністрів СРСР і ЦК ВКП(б). Мета будівництва — забезпечити розвиток сільського господарства у зрошених і обводнених регіонах, наростити обсяги виробництва електроенергії та створити умови для покращення судноплавства на Дніпрі. Побудова Каховської ГЕС мала стати додатковим інструментом регулювання течії Дніпра. З Каховського водосховища вода мала забиратися й направлятися до водосховища на річці Молочна і далі по Південноукраїнському каналу до Криму, а ще далі — Північно-Кримським каналом мала транспортуватися до Керчі.

Паралельно з будівництвом відбувається переселення тисяч мешканців Західної України в інші області. Лідерами з прийому переселенців були Херсонська, Сталінська (Донецька), Запорізька та Миколаївська області УРСР, а також Крим. Сюди щомісяця у повоєнні роки переселяли до кількох тисяч сімей. Із початком будівництва Каховської ГЕС і Південноукраїнського та Північно-Кримського каналів постає питання звільнення УРСР від рознарядок із переселення населення в регіони за межі республіки.

Масштабне будівництво ГЕС і каналів на першому етапі, тобто до 1953 р., передбачало створення соціальної сфери для будівельників. В УРСР, із використанням можливостей розгалуженої мережі партійних ланок КП(б)У, відбувається масштабна мобілізація працівників для будівництва. Абсолютна більшість будівельників каналів та Каховської ГЕС набиралася з території УРСР. Проектували будівництво каналів і ГЕС також на науковому потенціалі УРСР, із залученням десятків проектних та наукових інститутів. При президії Академії Наук України діяв Комітет сприяння будівництву Каховської ГЕС і Південноукраїнського та Північно-Кримського каналів. У межах республіки було розгорнуто масштабну пропагандистську кампанію про економічні перспективи цього будівництва. Влада активно працювала над заохочуванням працівників брати участь у грандіозному будівництві: постійно тривав моніторинг соціально-побутових умов будівельників. Регулярно зверталася увага на високу плинність кадрів на будівництві, що сягала 40–50% . Як відзначало партійне керівництво УРСР, кожен, хто пішов із будови Каховської ГЕС і каналів, є агітатором проти праці на цьому сталінському будівництві. Черговий грандіозний проект сталінської епохи стає потужним засобом для мобілізації суспільства УРСР.

Будівництво каналів та Каховської ГЕС мало вагому стратегічну мету економічного змісту, яка полягала у створенні на півдні України єдиного господарського комплексу. Цей єдиний комплекс мав становити цілісність із Подніпровським економічним районом, Донбасом, і до нього планувалося інтегрувати й Крим. Саме Каховська ГЕС мала зміцнити і розширити Південний енергорайон (південь України, Подніпров'я, Донбас, Ростовський енергорайон), долучивши до нього Крим. Тут, очевидно, радянське керівництво враховувало досвід Другої світової війни, коли через слабку інтегрованість регіонів України окупантам вдавалося відновлювати там економічну діяльність.

Розвиток судноплавства також мав стратегічну мету. Досвід Другої світової війни засвідчив ефективність розгалуженої річкової системи для розвитку флотилій, які могли оперативно переміщувати потужні арсенали артилерії та засобів ППО, стратегічних вантажів, а також військові десанти тощо. Річки були природними перепонами для противника, і розвиток їх системи та засобів її регулювання мав стати передумовою до формування укріпленого району, в якому можна було закласти базу для стратегічної оборони. Ідея розвитку системи для судноплавства в УРСР полягала у забезпеченні сполучення Дніпра з Азовським морем і, відповідно, сполучення Подніпровського економічного району з Доном. У подальших планах було сполучення завдяки каналу Дніпра з Балтійським морем. Цей проект мав стратегічну мету — поєднання єдиною водною артерією Балтійського і Чорноморського басейнів.

Але стратегічні плани СРСР опинилися на межі зриву внаслідок неефективності радянської системи управління. Сталінське будівництво, попри його пріоритетність, відчувало нестачу матеріальних ресурсів, і постійно ставилося питання про його можливий зрив. Власне, система управління економікою у період пізньої сталінщини мала централізований і злагоджений механізм лише в офіційних звітах і пропаганді. Насправді вона давала збої, у яких регулярно шукали винних. Будівництво Каховської ГЕС і Південноукраїнського та Північно-Кримського каналів вирішено було фінансувати із державного бюджету СРСР. Керівництво УРСР в особі першого секретаря ЦК КП(б)У Л.Мельникова і голови Ради міністрів Д.Коротченка взяло на себе функцію мобілізації трудових ресурсів та забезпечення будівництва матеріалами місцевої промисловості. Також, фактично, керівництво УРСР представляло будівництво каналів та організацію, яка його здійснювала (Укрводбуд), перед керівництвом держави. Будував Каховську ГЕС Дніпробуд, що був підпорядкований Міністерству електростанцій СРСР. Так, у 1953 р. при Постійному представництві УРСР у Москві було створено оперативну групу Укрводбуду у складі п'яти осіб. Власне, до входження Криму до складу УРСР 1954 р. керівництво республіки оперативно вирішувало всі оргпитання, пов'язані з будівництвом каналів.

Структура управління процесом будівництва була закладена за звичним на той період радянським принципом: створення керуючої організації при союзному міністерстві. Так, у 1950 р. при Міністерстві бавовництва СРСР створили організацію Укрводбуд. Мотивувалося створення такої організації саме при цьому міністерстві офіційними планами розвивати на півдні України бавовництво, і це міністерство отримувало з союзного бюджету чималі за обсягом фонди на розвиток галузі. Значна частина прибутків від бавовняних підприємств УРСР надходила до Москви. Тому, формально, саме це міністерство опікувалося будівництвом та економічним освоєнням півдня України і півночі Криму. Проте управління вузькогалузевого міністерства будівництвом, яке торкалося численних галузей сільського господарства і промисловості, виявилося неефективним через постійні затримки у проектному та матеріальному його забезпеченні. 

За рішенням Й.Сталіна, в Укрводбуді створили Політичне управління. Це був адміністративний орган, який забезпечував оперативне управління процесом господарського освоєння півдня України та Криму як цілісного регіону. У результаті, Украводбуд, фактично, опиняється в оперативному управлінні київського керівництва завдяки кадровому забезпеченню та опікуванню ним із боку ЦК КП(б)У і Ради міністрів УРСР. Укрводбуд мав у своїй структурі не лише органи господарського управління, а й політико-адміністративний орган. Передумови такої інтеграції грандіозного будівництва Південноукраїнського та Північно-Кримського каналів і його адміністративної надбудови в адміністративно-політичний організм УРСР складалися внаслідок неефективності системи управління централізованою економікою.

Фонди на масштабні проекти розподілялися із союзного бюджету, і такий централізований їх розподіл обумовлював постійні диспропорції в матеріальному забезпеченні широкомасштабних проектів, які, у зв'язку з неповороткістю радянської системи адміністрування, складно було оперативно усувати. Уникнути зриву такого стратегічно важливого для СРСР будівництва як Каховська ГЕС і канали вдається завдяки оперативній роботі керівництва УРСР з лобіювання виділення фондів на нього. Власне, завдяки ролі керівництва УРСР у будівництві Каховської ГЕС та каналів сформувалась ідея реформування радянської системи управління періоду пізньої сталінщини, яку в 1957 р. реалізували з ініціативи М.Хрущова.

Це був перехід від галузевого розподілу фондів та управління економікою до регіонального управління й мобілізації та розподілу фондів. Фактично, Україна стає наочною демонстрацією ефективності децентралізованого управління економікою, яке закладало надійні передумови реалізації стратегічних проектів. Будівництво Південноукраїнського і Північно-Кримського каналів та освоєння земель півдня України й півночі Криму стало кроком у новому раціональному підході до економічного і стратегічного районування Радянського Союзу. Тому інтеграція Криму до УРСР була логічним і тривалим процесом політико-правового оформленням фактичної ситуації, яка склалася у процесі зміцнення економіки та військово-стратегічного потенціалу на південно-західних рубежах СРСР.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89