Лівійський пиріг

Поділитися
Про перспективи лівійського ринку в Україні говорять уже багато років. Ніхто не сумнівається, що в...

Про перспективи лівійського ринку в Україні говорять уже багато років. Ніхто не сумнівається, що в «північні ворота» Африки потрібно входити і не зупинятися на досягнутому, а продовжувати економічну експансію з цього плацдарму на весь «чорний континент». Тільки от, з огляду на нинішню ситуацію, складається враження, що ми досі тупцюємо на порозі північноафриканських воріт. У той час, коли слід уже було б говорити про досягнуті результати, президент України Віктор Ющенко, відвідавши Тріполі, тільки нагадує про потужний потенціал взаємовигідного співробітництва у сфері нафтодобування, АПК, літакобудування, ВТС тощо.

Перше запитання, котре виникає: чому потенціал залишається потенціалом і чи може він втілитися в реальні цифри товарообігу? А може, Лівія так і залишиться для України перспективним ринком, і ми тільки уві сні бачитимемо українські нафтові вишки в лівійській пустелі?

Для розуміння картини необхідно озирнутися в недалеке минуле, коли з примхи долі та зусиллями українських дипломатів у жовтні 2003 року Лівію відвідав тодішній президент України Леонід Кучма. Час для візиту було обрано дуже вдало: буквально за місяць до того стосовно Джамахірії було повністю знято міжнародні санкції, і країна відкрилася для повноцінного співробітництва. Хоча, притому, що не заборонялося розвивати відносини з Лівією в «цивільних» сферах, мало хто наважувався на цей крок. Адже проти країни діяли економічні санкції з боку США, котрі внесли Джамахірію до чорного списку держав — спонсорів тероризму. Намагаючись реалізувати видимі неозброєним оком перспективи лівійського ринку, можна було легко потрапити в немилість до Вашингтона.

Однак уже в грудні того ж таки 2003 року Лівія несподівано оголосила про відмову від реалізації програм створення зброї масового ураження і погодилася прийняти відповідні міжнародні інспекції. Це розморозило конфронтацію Тріполі з Білим домом, яка тривала близько 25 років. Вашингтон уже не тільки не виступав проти співробітництва з Лівією, а й став його активно налагоджувати. Мало того, Лівія з країни-ізгоя перетворилася на приклад для наслідування. Джордж Буш гордо заявляв, що якби не американська військова кампанія в Іраку, Лівія ніколи не звернула б із манівців і не відмовилася б від розробки ЗМУ.

Таким чином, глава Української держави був одним із перших, хто вдало приспів до апетитного пирога лівійського ринку. При цьому нинішня ситуація навіть дала змогу уникнути негативної реакції з боку США. Світові акули бізнесу лише готувалися ділити лівійські контракти, а Леонід Кучма вже офіційно відкрив представництво НАК «Нафтогаз України» у Тріполі. Тоді ж таки наша компанія підписала угоду про співробітництво з Національною нафтовою корпорацією Лівії, відкривши тим самим шлях до комерційних контрактів. Було підписано контракти з Харківським державним авіаційним виробничим підприємством на поставку лівійській авіакомпанії «Ейр Лібія» п’яти пасажирських Ан-140. Київський державний авіаційний завод «Авіант» отримав замовлення на чотири «пожежні» Ан-32П. Трохи пізніше Лівія замовила українським авіаторам один Ан-74ТК-300 у бізнес-комплектації і два медлітаки Ан-74ТК-200С. Ось так усе вельми обнадійливо починалося.

Україна налагодила політичний діалог на найвищому рівні і, що вкрай важливо стосовно Лівії, отримала «добро» на співробітництво від лідера лівійської революції Муамара Каддафі раніше за інших. Кажуть, полковник начебто ще не втратив інтересу до України, проте наскільки довго це протриває, сказати складно.

Питання ще й у тім, як Київ скористався форою, отриманою на старті. На сьогодні можна констатувати, що подекуди через недосвідченість, подекуди через звичайне нехлюйство, а подекуди з незалежних від нас причин ми досі тупцюємо на старті. Нас відтіснили й вирвалися вперед більш настирні й сильні гравці. Тільки за три декади 2004 року Лівію відвідали п’ять лідерів країн «великої вісімки»: Франції, Великобританії, Італії, Канади і Німеччини. Звісно ж, основною метою всіх цих візитів було обговорення питань участі компаній у реалізації промислових проектів у Джамахірії. Порівнювати можливості компаній цих країн з українськими, мабуть, немає сенсу. Вже в умовах жорсткої європейської конкуренції оголосив африканську нафту «стратегічним національним інтересом» і Вашингтон.

Заходячи на лівійський ринок до того, як це активно заходився робити Захід, Україна розуміла, що за тих обставин для Тріполі політична підтримка важить значно більше за економічні пріоритети і доцільність. Розуміла, але скористатися з неї не встигла. НАК «Нафтогаз» без особливих проблем отримав чотири блоки родовищ для проведення повного комплексу робіт із розвідки, буріння та видобування нафти й газу. Крім того, йому запропонували до 35 відсотків загальних обсягів видобутої нафти, тоді як у світовій практиці 15 відсотків вважаються добрим показником. Залишалося тільки дочекатися ратифікації лівійською стороною угоди і розпочати роботу. До 2007 року НАК очікував отримати першу барель лівійської нафти. Але настав 2004 рік — поворотний у зовнішньополітичному курсі Лівії. Країна стала відкритою, і їй уже не було потреби жертвувати економічними вигодами заради політичних цілей. Угоду не було ратифіковано, і вона втратила силу. Водночас Лівія змінила законодавство. Тепер вуглеводневі родовища віддаються в розробку виключно на основі тендерів, за саме проведення яких країна отримує чималі гроші від учасників.

Що ж тепер? Віктор Ющенко, повернувшись із Лівії, заявив, що одне з чотирьох родовищ, виділених Україні 2003 року, а потім втрачених, повертається. За словами президента, «Нафтогаз України» видобуватиме нафту в Лівії. Чимало експертів у цьому плані налаштовані значно менш оптимістично. Основний їхній аргумент — плачевний фінансовий стан НАКу, для подолання якого необхідно до п’яти років стабільної прибуткової роботи. За деякими оцінками, загальний борг компанії сягає 4,5 млрд. дол., а для розробки родовища потрібна не одна сотня мільйонів у.о. Тому не може сьогодні Лівія входити в пріоритети «Нафтогазу». Гроші вкладатимуть, по можливості, тільки в ті проекти, котрі максимально швидко принесуть віддачу. Під таку класифікацію підпаде Єгипет, де першу нафту очікують отримати наприкінці ц.р. Під це в бюджеті компанії планувалося закласти 210 млн. дол.

Лівія, на жаль, швидкого прибутку НАКу дати не може. Тільки на геологорозвідку потрібно щонайменше п’ять років. Таким чином, у кращому разі, якщо на наступний рік у бюджет компанії буде закладено одну-дві сотні млн. доларів і робота розпочнеться, до середини наступного десятиріччя Україна могла б отримати першу барель лівійської нафти. Але це в тому випадку, якби питання полягало лише в грошах. Але ж ідеться іще й про виділення самого родовища. Як уже зазначалося, тепер цей процес проходить через тендерну систему. Ніхто Україні просто так нафтогазоносний блок не віддасть. Лівійці розглянуть прохання Києва, і якщо останній не надасть достатньо цікавих гарантій довгострокового співробітництва, йому просто запропонують узяти участь у тендері на загальних підставах. Зрозуміло, що НАК «Нафтогаз» не може скласти конкуренцію великим європейським та американським компаніям. А що Україна може запропонувати Лівії як подібну гарантію? Швидше за все, нічого. Проте Лівія зацікавлена, щоб такою гарантією стало зерно. Причому Тріполі не хоче просто купувати його в Україні. Українські зернотрейдери досить успішно працюють у Лівії і принагідно могли б збільшити поставки. А лівійці не хочуть залежати від квот на експорт, тому проштовхують проект «про виділення 100 тисяч га» української землі для вирощування пшениці виключно для Джамахірії. Це нереально. Держава не може «виділити» землю. Будь-яка компанія може її лише орендувати, але експерти сумніваються, що нині в Україні можна знайти «вільні» 100 тисяч гектарів землі для вирощування пшениці.

З українськими літаками ситуація дещо інша. «Ейр Лібія» відмовилася від закупівлі п’яти пасажирських Ан-140, нібито через відсутність грошей. Проте в травні 2007 стало відомо про виділення лівійською владою 1,19 млрд. дол. на модернізацію авіапарку двох державних авіакомпаній країни — «Лібіан ейрлайнз» і «Іфрікія ейруейз», а також на підготовку пілотів і техніків. Лівія вже почала закуповувати пасажирські «Боїнги». Планує придбати також не менш як 12 літаків «Ербас» вартістю 1,8 млрд. дол. Почасти в цьому винні й самі українські літакобудівники. Вони серйозно затримали поставку чотирьох «пожежних» Ан-32П, що їх лівійці отримали на початку 2006 року. А оплачені Ан-74ТК-300 VIP-класу та два авіагоспіталі Ан-74ТК-200С не поставлено й досі. За словами поінформованих джерел, проблема полягає в тому, що під час підписання контракту не було враховано ризики і тепер чітко простежуються демпінгові ознаки. З часу укладання договору значно подорожчала сировина й комплектуючі для літаків. Через це закладена ціна не відповідає нинішній реальній вартості авіалайнерів. Ускладнює ситуацію той факт, що Ан-74 VIP-класу начебто призначався для самого Муамара Каддафі. Під час візиту до Тріполі Віктора Ющенка тема літаків порушувалася, і президент заявив, що в четвертому кварталі цього року літак бізнес-класу буде поставлено. На це, за деякими даними, знадобиться ще 5—6 млн. дол. Про подальші перспективи в галузі авіаційного співробітництва між країнами можна буде серйозно говорити лише після вирішення питання поставки інших трьох літаків.

Безперечно, розвивати військово-технічное співробітництво з Лівією для України украй важливо. За даними вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень, на озброєнні лівійської армії та в резерві перебувають до 2 тис. танків радянського виробництва — переважно Т-72. Їхній технічний стан залишає бажати кращого. Джамахірію цікавить модернізація цього танка, а Україна тут може запропонувати свої послуги. До того ж, крім модернізації, українські підприємства пропонують нові зразки танкового захисту, озброєння, маскування. Такий комплексний підхід збільшує шанси на успіх.

Освоєння ринків третіх країн — це важка й кропітка праця, особливо, якщо хочеш постачати туди не лише сировину, а й високотехнологічну продукцію. Найвища конкуренція поєднується там із місцевими особливостями, без урахування яких навіть найкращий товар не може гарантувати успіху. Укра­їнський бізнес поки що вважає за краще йти шляхом найменшого опору, і це чітко простежується в структурі товарообігу. Торік Україна експортувала до Лівії товарів на суму 180,4 млн. дол. З них 80% — метал, 14% — зерно. Дивлячись на ці цифри, залишається говорити тільки про перспективи, а треба було б про результати.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі