Реформа, з якою Україна запізнюється на 20 років

Марина Ставнійчук 30 листопада 2012, 16:14
02-Stavniychuk.jpg
Василь Артюшенко

Читайте також

Одна із загальноусталених парадигм розвитку та становлення сучасної демократичної держави полягає у пошуку механізмів ефективності влади, насамперед через вибудову оптимального балансу централізації та децентралізації влади.

Здається, немає сьогодні жодної країни, в якій би не точилися дискусії, а то й боротьба між центром, регіонами та місцевими громадами. Більше того, практика свідчить, що в тих країнах, у котрих цього балансу більшою мірою досягнуто, людина, її права та свободи захищені більше, держава володіє ефективним інструментарієм публічно-владного управління, що базується насамперед на довірі до неї людей, а самі люди готові і здатні до ефективної участі у вирішенні місцевих та державних завдань. Такі суспільства й держави — ефективні. 

Сьогодні в Україні склалася ситуація «вікна можливості» для реалізації найзначнішого реформаторського проекту періоду новітньої незалежності України. Що викликано, з одного боку, об’єктивними внутрішніми та зовнішніми чинниками, які мають політично мотивувати центральну владу, з іншого — повним вичерпанням місцевим самоврядуванням своїх внутрішніх ресурсів.

Реалізація справжньої реформи місцевого самоврядування в нинішніх умовах може бути відповіддю на загрози унітарності та територіальній цілісності України. 

Заради об’єктивності зазначимо, що за роки незалежності Української держави було закладено конституційно-правові, законодавчі, організаційні, матеріально-фінансові засади місцевого самоврядування як самостійної складової конституційного ладу України. Стаття 7 Конституції України передбачає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Розділ XI «Місцеве самоврядування» регулює засади організації та функціонування місцевого самоврядування, закріплює основні підходи до розмежування компетенції між різними рівнями органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 

Після ухвалення Конституції України було прийнято базовий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Згодом було також прийнято Закони України «Про статус депутатів місцевих рад», «Про столицю України —  місто-герой Київ», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи самоорганізації населення», «Про асоціації органів самоврядування». Крім того, Українська держава ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування та Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах місцевого органу влади.

Проте далі, як пише відомий український фахівець із питань місцевого самоврядування Микола Пухтинський: «пішли хвилі очікуваних сподівань реформування та розчарування й відступу від нього». Це стосується спроб проведення адміністративної реформи у 1998—2000 роках; так званого другого етапу конституційної реформи 2004 року (закон №3207-1) (не схвалений, що й «поховало» політреформу-2004). Ці «хвилі» засвідчили: у політикуму не було стратегічного бачення розвитку країни, трансформації системи публічної влади загалом, місцевого самоврядування зокрема; а в керівництва держави — політичної волі та бажання здійснювати справжнє реформування.

Сьогодні більшість представників органів місцевого самоврядування, незалежно від партійного квитка (і члени Партії регіонів, і ВО «Свобода», і незалежні самовисуванці та ін.), лідери асоціацій органів місцевого самоврядування, експерти й фахівці-практики одностайно стверджують, що у місцевому самоврядуванні нагромадилася критична маса проблем, які можуть  вибухнути в будь-який час. 

Очевидно, правове регулювання та практики місцевого самоврядування не задовольняють сучасних потреб України і не відповідають Європейській хартії місцевого самоврядування. Невиконання ж положень хартії і, як наслідок, узятих на себе зобов’язань, є істотною перепоною на шляху реалізації курсу на інтеграцію до Європейського співтовариства, задекларованого Україною. У зв’язку з цим слід зауважити, що з весни нинішнього року Україна знову перебуває під моніторингом з боку Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи щодо стану місцевого самоврядування. Останній такий комплексний моніторинг системи регіонального та місцевого управління й стану місцевої та регіональної демократії в Україні було проведено у 2001 році. За результатами моніторингу ухвалено Рекомендацію №102 (2001) Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи «Щодо стану місцевої та регіональної демократії в Україні», яка містила критичну оцінку стану місцевої демократії в Україні та комплексний перелік заходів, рекомендованих нашій державі для виправлення ситуації. Попри окремі зроблені кроки, ситуація за останні 10 років не змінилася. Як кажуть, «віз і нині там». До осені 2013 року Україна має здійснити конкретні кроки, спрямовані на виправлення ситуації.

Водночас у Посланні до Верховної Ради України президента України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році» Віктор Янукович чітко визначив орієнтири майбутньої реформи місцевого самоврядування: розширення прав територіальних громад (міст, сіл), бюджетна децентралізація та реформа системи публічних послуг (адміністративних, соціальних і комунальних). 

Однак значна частина нормативно-правових новацій у цій сфері, запропонованих як урядовцями, так і окремими народними депутатами, не відповідають визначеним главою держави пріоритетам реформи місцевого самоврядування і призводять до розбалансування системи врядування на місцях. 

Так, за останні два роки було прийнято понад два десятки законів України, які істотно обмежують права органів місцевого самоврядування, суперечать державному курсу на децентралізацію управління, а ще більше — зареєстровано у вигляді законопроектів та активно лобіюються окремими посадовими особами і народними депутатами. Починаючи з того, що обласні та районні ради більше не мають права затверджувати правила благоустрою на своїй території, і закінчуючи тим, що ці представницькі органи місцевого самоврядування позбавляються права участі у формуванні пропозиції до програм і заходів, включно з інвестиційними програмами (проектами), котрі можуть реалізовуватися за кошти державного фонду регіонального розвитку у наступному бюджетному періоді. Показовий у цьому контексті законопроект, який передбачає затвердження урядом штатних розписів міськвиконкомів! 

У жовтні 2012 року президент України під час візиту до Криму публічно жорстко розкритикував плани надмірної централізації дозвільної системи в рамках компетенції Мінекології, вказавши на необхідність збереження відповідних повноважень на місцях. 

Тенденція до концентрації повноважень у міністерствах та відомствах на центральному рівні є головною перешкодою на шляху впровадження належного врядування.

При цьому більшість територіальних громад у сільських територіях неспроможні виконувати власні повноваження. Дотаційність 5419 місцевих бюджетів становить понад 70%, 483 територіальні громади на 90% утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Через 5 років ми матимемо ситуацію, коли держбюджет на 70% фінансуватиме вирішення місцевих проблем. Більшість громад із населенням до 500 осіб не має бюджетних установ, які надають послуги населенню. Відповідно — послуги недоступні або неякісні. Поглиблюється криза муніципальної інфраструктури, виникають загрози техногенних катастроф на тепломережах та каналізації. В системі дедалі чіткіше простежуються: неефективне управління та нецільове використання коштів, майна й інших місцевих ресурсів; відсутність нормативів публічних послуг та методології визначення їхньої вартості.

В Україні є проблема великої диспропорції адміністративно-територіальних одиниць, кількості населення, соціально-економічного потенціалу. У нас досі немає базового закону про засади адміністративно-територіального устрою. Діє Положення Ради УРСР від
1981 р. «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою», яке багато в чому суперечить чинному Основному Закону України. «Система адміністративно-територіального устрою базується на поселенській мережі…». Відповідно, категорії поселень визначаються на основі кількості населення, рівня урбанізації, характеру економічної діяльності тощо. Немає єдиних стандартів для визначення «базової одиниці адміністративно-територіального устрою — громади».

Особливої актуальності проблема дублювання повноважень та їх ієрархія набуває для специфічних міст, так званих «матрьошок», на території яких діють кілька інших адміністративно-територіальних одиниць (наприклад, селищ), але які не мають своєї територіальної громади. Нині на території нашої держави у підпорядкуванні 88 міст перебувають 36 міст, 207 селищ міського типу, 128 селищ та 190 сіл, у яких діють 40 сільських, 119 селищних і 35 міських рад. 

Містобудування ґрунтується на радянській експлуатаційно-споживчій моделі, отриманій нами у спадок від радянської індустріальної епохи, яка щодня морально і технологічно застаріває. Розвиток міст та поселень було підпорядковано принципу виробничої доцільності, а сама територіальна громада розглядалася з точки зору обслуговування економічних об’єктів. 

Новітня економіка, до якої ми прагнемо, ґрунтується на зайнятості населення з досить високим рівнем доходів, що дозволяє здійснювати якісне відтворення населення (робочої сили); професійній різноманітності, найбільш адекватній запитам та інтересам жителів; беззбитковості виробництва відносно планувальної організації міста й екологічної ситуації. Тому одним із важливих чинників, який може істотно вплинути на процеси модернізації економіки міст, як і країни в цілому, стає якість міського середовища. 

На сьогодні практика показує, що структурні реформи (освіти, медицини, адміністративна тощо) не пов’язані між собою у часі та просторі. У підсумку ми постійно зіштовхуємося як із неефективністю, так і з несприйняттям людьми цих реформ. По суті, лише реформа місцевого самоврядування на низовому рівні може вирішити питання прив’язки решти соціально-економічних реформ до конкретної громади та конкретної людини. 

У територіальних громадах зростає дефіцит місцевої демократії, відчувається відчуженість місцевої влади від населення, закритість і непрозорість діяльності, високий рівень корупції в органах місцевої влади. З іншого боку, у жителів територіальної громади немає навичок самоорганізації, безпосередньої і постійної участі у вирішенні питань місцевого значення.

Фахівці констатують недостатність діалогу органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування, їх асоціаціями. Згідно із Законом України «Про асоціації органів місцевого самоврядування», передбачено консультації державних органів із асоціаціями органів місцевого самоврядування щодо проектів законодавчих актів із питань місцевого та регіонального розвитку, а також надання таких законопроектів асоціаціям на висновки. Попри те, що Доручення президента України №1-1/2241 з цього питання було прийняте ще 27 вересня 2011 р., до останнього часу лише консультації стосовно проекту Державного бюджету України на наступний рік було визначено як обов’язкову практику, решта обов’язків державних органів у цій сфері залишалися, фактично, факультативними і не здійснювалися. Лише 21 листопада 2012 р. уряд постановою №1065 вніс до регламенту Кабінету міністрів України відповідні зміни. Відтепер «у засіданні Кабінету Міністрів під час розгляду питань, що стосуються функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого та регіонального розвитку, може брати участь уповноважений представник всеукраїнських асоціацій органів місцевого самоврядування з правом дорадчого голосу». Окрім того, «під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого і регіонального розвитку (згідно з тематикою консультацій, визначених Законом України «Про асоціації органів місцевого самоврядування»), такий проект акта в обов’язковому порядку надсилається всеукраїнським асоціаціям органів місцевого самоврядування». Юридична казуїстика знову бере гору, бо сам факт надсилання не означає обов’язкового врахування або принаймні розгляду позиції.

Останні десять років ми постійно говоримо про необхідність реформи. Сьогодні проти неї також ніхто відкрито не виступає. Однак насправді чиниться жорсткий чиновницькій спротив. Це підтвердять усі, хто на науковому, експертному рівні у різні часи був причетний до генерування реформи місцевого самоврядування. Або реформа «заговорюється», або більшість її заходів відверто імітуються.

З одного боку, ми свідомі того, що частина бюрократичного апарату панічно боїться самої ідеї реформування системи органів місцевого самоврядування. Оскільки це призведе до втрати ними повноважень, руйнування «сірих» схем землекористування та припинення безперешкодного доступу до бюджетів різних рівнів. Інша частина також не хоче реформи, бо після трансформації системи їм доведеться справді забезпечувати якість публічних послуг населенню, а не продавати довідки та дозволи. 

Отже, очевидно, що пропоновані зміни у сфері місцевого самоврядування зазнавали поразок через відсутність чіткої однозначної політичної волі вищого політичного керівництва, несистемність і половинчастість рішень, непрозорість та відсутність справжньої відкритості, брак постійного діалогу з проблемних питань. Однак міжнародний досвід свідчить, що у всіх країнах, у котрих успішно відбулася децентралізація, реформа місцевого самоврядування була результатом кропіткого пошуку компромісів та відвертого, публічного діалогу влади, територіальних громад і громадянського суспільства.

Нині президент України зазначає, що «здійснення реформування місцевого самоврядування має відбуватися на засадах децентралізації, деконцентрації владних повноважень, субсидіарності, консолідації ресурсного забезпечення і стратегічного планування розвитку територіальних громад, що вимагає зважених кроків щодо законодавчого вирішення нагальних проблем місцевого та регіонального розвитку в контексті державної регіональної політики, бюджетної, податкової та муніципальної реформ із дотримання положень Європейської хартії місцевого самоврядування». 

Виступаючи у червні 2012 року на першому засіданні Конституційної асамблеї, глава держави першочерговим пріоритетом поставив завдання конституційного оновлення положень щодо місцевого самоврядування в контексті реформи місцевого самоврядування в Україні.

При цьому на виконання доручення президента України №1-1/2241 від 27.09.2011 р. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства розробило і подало в Кабінет міністрів України першу редакцію проекту Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Цей проект концепції отримав у цілому позитивний висновок, у тому числі Центру експертизи реформ місцевого самоврядування Ради Європи, Генерального директорату з питань демократії та політичних справ. 24 квітня 2012 року проект підтримала в цілому Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства при президентові України. Однак на засіданні Кабінету міністрів України 21 травня ц.р., на пропозицію з голосу міністра юстиції України, проект відповідного розпорядження уряду про схвалення проекту концепції було знято з розгляду. Термін повернення до розгляду урядом цього питання не визначався.

Тому, з ініціативи адміністрації президента України, спільно з фахівцями Мінрегіонбуду, представників усіх асоціацій органів місцевого самоврядування, незалежних експертів, за підтримки Ради Європи та Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO, було створено робочу групу з доопрацювання проекту Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні і Плану першочергових дій з її реалізації, яка фактично завершила роботу над цими документами. У діяльності робочої групи взяли участь такі відомі науковці та практики місцевого самоврядування, як Анатолій Ткачук, Юрій Ганущак, Сергій Чернов, Світлана Серьогіна, Світлана Щербина, Марина Черенкова, Віталій Кулик, Микола Фурсенко, Володимир Пархоменко, Олексій Орловський та ін. 

На сьогодні сформувався громадський консенсус щодо необхідності проведення реформи місцевого самоврядування та визначена загальна модель реформи. Це засвідчило широке експертне обговорення проекту концепції під час публічних заходів у Вінниці, Києві, Харкові та Севастополі. 

У межах роботи Конституційної асамблеї проект Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні також був розглянутий комісією з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування Конституційної асамблеї та презентований 21 вересня 2012 року на засіданні Конституційної асамблеї, де отримав загальну підтримку і пропозиції щодо удосконалення з боку її членів. Комісія з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування Конституційної асамблеї підготувала аналіз конституційно-правових проблем реалізації норм Конституції України щодо місцевого самоврядування. Також проведено декілька засідань комісії, предметом обговорення яких були питання модернізації механізмів демократії участі та реформи місцевого самоврядування. 

У рамках Конституційної асамблеї нам вдалося консолідувати провідних науковців і практиків із питань конституційного реформування місцевого самоврядування. Завершується напрацювання основних наукових методологічних підходів до вдосконалення положень Конституції України, які мають скласти основу подальшого реформування місцевого самоврядування в Україні.

До моделі реформи 

Українська держава сьогодні функціонує в антикризовому режимі. Друга хвиля кризи ставить перед економікою України нові виклики, про це відверто заявляє нині уряд. Не подолано основних проблем у сфері фіскальної політики, дерегуляції економічних відносин, адміністративна реформа проходить вкрай складно, не вирішено проблем бідності та безробіття, не відновлено повною мірою комунікативних зв’язків між владою і громадянами. Усі ці чинники, як на мене, примушують нас серйозно, прагматично і зважено підходити до питання реформ, у тому числі місцевого самоврядування.

Крім іншого, концептуальний підхід до реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні базується на врахуванні таких чинників, як: ризики виникнення конфлікту компетенцій між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, збільшення навантаження на судову систему в частині врегулювання конфліктів компетенцій; історія адміністративно-територіальних одиниць за тривалий період, стійкість виконання адміністративних функцій містами, природно-історичної основи адміністративного районування; вивчення мереж відомчого поділу країни (військових оперативних управлінь, залізниць, округів з керування енергогосподарством, планів створення госпітальних округів тощо, сукупність яких відбиває реальний господарський, транспортний та соціальний поділ території); виявлення етнонаціональних балансів інтересів тощо. 

На основі проведеної спільної роботи, усвідомлюючи можливі ризики, які супроводжують процес впровадження реформи місцевого самоврядування, з огляду на комплекс зовнішніх та внутрішніх викликів, у пропонованому проекті Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні закладено «м’яку модель» проведення реформи місцевого самоврядування, яка визначає пріоритети реформи таким чином, щоб створити можливість запровадження поступового, виваженого, прозорого і відкритого алгоритму реформи в частині термінів її реалізації, а також по суті заходів.

На першому етапі пропонується:

— Запровадження механізмів демократії участі на місцях. Запровадити ефективні механізми громадської участі у виробленні органами місцевого самоврядування важливих управлінських рішень, зокрема в питаннях прийняття стратегії розвитку громади, ухвалення статутів територіальних громад, схем планування територій (генпланів міст, сіл, селищ), вдосконалення правового середовища для демократії участі тощо. Цього можна досягти шляхом розробки та прийняття законодавства щодо удосконалення і впровадження механізмів демократії участі на місцях, вдосконалення правового регулювання процедур проведення загальних зборів (конференцій) жителів територіальної громади за місцем проживання та встановлення додаткових гарантій діяльності органів самоорганізації населення, створивши сприятливі правові умови для широкого залучення населення до прийняття управлінських рішень органами місцевого самоврядування та їхніми виконавчими органами.

Систематизація та впорядкування системи надання публічних послуг населенню органами місцевого самоврядування. Пропонується: уніфікувати (запровадити нормативи), стандартизувати публічні (адміністративні, соціальні та комунальні) послуги, що надаються населенню органами місцевого самоврядування і органами виконавчої влади, виходячи з принципів максимальної доступності послуг для їх споживачів; визначити на законодавчому рівні власні повноваження, функції, права, обов’язки та відповідальність органів місцевого самоврядування за надання населенню якісних публічних послуг; сформувати мережу територіальних органів центральних органів виконавчої влади з метою забезпечення оптимальних умов для одержання населенням та юридичними особами адміністративних та соціальних послуг, які надаються такими органами.

Це потребує визначення на законодавчому рівні вимог до якості публічних послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування базового та регіонального рівнів, критеріїв оцінювання їх якості; впровадженню механізму здійснення місцевими держадміністраціями та населенням контролю за наданням органами місцевого самоврядування, територіальними органами центральних органів виконавчої влади публічних послуг.

— Врегулювання питання міжбюджетних відносин та розмежування повноважень державної регіональної влади і органів місцевого самоврядування. Для цього потрібно забезпечити органи місцевого самоврядування власними інвестиційними ресурсами. Простимулювати залучення альтернативних джерел та використання сучасних механізмів фінансування, покращення доступу місцевих бюджетів до кредитних ресурсів. Встановити механізми прозорості та ефективності використання бюджетних як місцевих, так і державних коштів та контроль за якістю надання послуг населенню.

Потребує удосконалення механізм розподілу трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам шляхом здійснення розрахунку видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, на основі цих стандартів та фінансових нормативів бюджетної забезпеченості. Необхідно запровадити співпрацю територіальних громад на засадах ресурсно-організаційної кооперації; прийняти закони про співпрацю територіальних громад, про внесення змін до Бюджетного кодексу (щодо визначення основних засад фінансування проектів такої співпраці).

Законодавче забезпечення права територіальних громад на добровільне об’єднання та запровадження активної міжмуніципальної співпраці. Доцільно створити законодавчу основу для реалізації права територіальних громад на добровільне об’єднання, через ухвалення закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». При цьому передбачити в ньому систему державного стимулювання об’єднання. Також варто запровадити співпрацю територіальних громад на засадах ресурсно-організаційної кооперації, через прийняття закону України «Про співробітництво територіальних громад», «Про внесення змін до Бюджетного кодексу (щодо визначення основних засад фінансування проектів такого співробітництва)». Європейські структури, попри власні труднощі, готові допомогти Україні у питані стимулювання процесу об’єднання громадян.

На другому етапі пропонується:

Запровадження повсюдності місцевого самоврядування. Запровадження принципу повсюдності місцевого самоврядування означає, що земля за межами населених пунктів має бути передана місцевим громадам (а не перебувати в ручному управління райдержадміністрацій, як тепер). Території мають перебувати під юрисдикцією громад базового рівня (сільських, селищних, міських рад), за винятком земель державної власності (для об’єктів державної власності). Для цього потрібно провести розмежування земель державної та комунальної власності (відповідно до законодавства); визначити в натурі та закріпити межі юрисдикції кожної сільської, селищної, міської ради. 

У підсумку це зміцнить фінансово-матеріальну основу місцевого самоврядування; збільшить обсяги доходів місцевого самоврядування; підвищить ефективність використання земель; наблизить послуги до людей.

Повернення повноцінного самоврядування на рівні районів та областей. Надати право обласним, районним радам формувати власні виконавчі органи, самостійно розробляти і виконувати перспективні, а не тільки щорічні програми соціально-економічного, культурного розвитку та районні і обласні бюджети. Це потребує внесення змін до базових законів «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування в Україні», а також до інших законів галузевого характеру. 

У разі здійснення такого перерозподілу повноважень можна очікувати формування дієздатного самоврядування на рівні регіону, району та зменшення кількості глибоко дотаційних територіальних громад.

Реорганізація місцевих держадміністрацій в органи з контрольно-наглядовими функціями. Пропонується передати повноваження (невластиві місцевим держадміністраціям) до повноважень органів місцевого самоврядування базового, районного та регіонального рівнів; забезпечити виконання місцевими держадміністраціями виключно контрольно-наглядових функцій (надання права місцевим держадміністраціям зупиняти дію актів органів місцевого самоврядування з одночасним зверненням до суду). 

— Формування нового адміністративно-територіального устрою шляхом добровільного об’єднання територіальних громад. Адміністративно-територіальна реформа як частина реформи місцевого самоврядування має збігтися (бо інакше вона неможлива) з прийняттям або ж із введенням у дію зміни до Конституції України у цій частині. 

Замість висновків

Думка про те, що реформа місцевого самоврядування непопулярна — хибна. Очевидні її політичні, економічні, соціальні виграші. Досвід європейських країн свідчить, що реформа місцевого самоврядування може мати позитивний соціально-економічний і політичний ефект (найбільш близький для нас — досвід муніципальної реформи у сусідній Польщі). 

При правильно визначених пріоритетах реформи її можливо і необхідно синхронізувати з іншими структурними реформами.

Реформа місцевого самоврядування покликана розкріпачити творче начало територіальної громади, відкрити шлях розвитку «креативних просторів». Уже тепер ми спостерігаємо «ярмарок ідей» щодо креативних спільнот (клуби за інтересами, групи спільної творчості, різні форми самоорганізації населення), які «прив’язуються» до тих або інших міських об’єктів чи сільських територій і перетворюють останні у креативні простори (парк «Київська Русь» у с. Копачі під Обуховим, фестиваль «Трипільське коло» біля м. Ржищева, фестиваль «Країна мрій» на Співочому полі у Києві тощо). Поняття «креативних просторів» тісно пов’язане з ширшими соціально-економічними категоріями — «креативної економіки», «креативного класу», творчих індустрій. Сучасне «креативне місто» — це насамперед smart city (розумне місто), а отже передбачає впровадження електронних технологій для забезпечення розвитку локальної демократії та сталого міського розвитку (моделі взаємодії геоінформаційної системи і системи документообігу в містах, як у Вінниці та Дніпропетровську, створення інтерактивних веб-порталів органів місцевого самоврядування, як у Харкові, «електронна картка пацієнта», як у Львові, тощо). 

Тепер основне: реформа має відбутися як системна трансформація, «без купюр». Некомплексний характер реформи місцевого самоврядування, вибірковість заходів, відсутність волі та імітація не лише знижуватимуть ефективність самого місцевого самоврядування, а «доб’ють» його як суспільний інститут. З іншого боку, спротив або зволікання з боку окремих посадових осіб, бюрократів середньої ланки може бути подоланий не лише виявом політичної волі вищого керівництва держави, а й консолідованою позицією підтримки з боку усього політикуму (і влади, і опозиції) та організованого громадянського суспільства. 

Цю статтю підготовлено на основі спільного наробітку Робочої групи з доопрацювання Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Сподіваюся, його публікація виведе питання реформи з владних кабінетів, викличе широку громадську дискусію з питання реформи, яку неможливо далі відкладати в Україні. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.31
EUR 28.69