«Сімейні» обійми державних закупівель

Андрій Марусов 14 вересня 2007, 15:45
postanova.jpg

Читайте також

Донедавна «ДТ» було змушене висловлювати лише підозри, що діяльність Тендерної палати України — імітація громадського контролю над сферою держзакупівель. Для серйозніших висновків не було надійних документів про Статут, членів ТПУ, рішення її органів управління.

Тим часом документи, оприлюднені цього тижня, свідчать, що наші підозри виявилися дуже навіть обґрунтованими. Йдеться про копії практично всіх документів реєстраційної справи Тендерної палати, яку веде Мін’юст, котрі потрапили в розпорядження редакції. Деякі з них оприлюднила заступник міністра юстиції Інна Богословська на прес-конференції 13 вересня в УНІАНі.

Усвідомлюючи всю вибухонебезпечність цієї інформації, а також щоб не бути обвинуваченими у поширенні недостатньо перевірених даних, кореспондент «ДТ» домігся, щоб у Мін’юсті йому пред’явили оригінали реєстраційної справи Тендерної палати і протоколу з’їзду ТПУ від 26 січня ц.р., що міститься в ній. З мокрими печатками, підписами, прошивкою тощо.

Виявилося, що копії, які маємо ми, відповідають оригіналам повністю. Зазначені документи дають серйозний привід привернути до діяльності цієї організації пильнішу увагу СБУ й ГПУ, які останнім часом на тему держзакупівель таять досить дивну мовчанку. Вони також свідчать, що Антон Яценко (як і його родичі) був безпосередньо причетний до діяльності Тендерної палати, як мінімум, аж до січня 2007-го. Втім, аналіз документів породив низку нових, не менш важливих запитань...

Досі Статут спілки громадських організацій «Тендерна палата України» залишався невідомим широкій публіці: палата публікувала на своєму сайті лише загальні положення із закону про держзакупівлі, які регулюють її діяльність. У реєстраційній справі містяться дві версії Статуту. Перша датується 2005 роком, коли спілка мала місцевий, київський статус (останні зміни зареєстровано Київським міським управлінням юстиції 13 січня 2006 року). Другий Статут – 2006 року, його затвердив 17 березня 2006-го позачерговий з’їзд ТПУ, на якому також було прийнято рішення про її реорганізацію у спілку з усеукраїнським статусом.

Ключові повноваження між різними органами спілки розподілено так. У п.4.1. Статуту 2006 року прямо зазначається, що керівні органи палати – з’їзд її членів і правління. Виконавчим органом палати є правління, яке забезпечує поточну діяльність палати й виконання нею своїх цілей та завдань. Глава правління від імені ТПУ підписує документи або доручає їх підписати іншим особам.

Судячи зі Статуту, почесний президент, перший віце-президент та інші віце-президенти Тендерної палати мають функції «весільних генералів». Жодними реальними повноваженнями вони не наділені. Як видно з п.4.7, їх обирає з’їзд палати «з метою сприяння виконанню статутних цілей та завдань» палати й «популяризації її ідей», зокрема «ідеї прозорої й ощадливої витрати держкоштів». А також для представництва інтересів палати в органах державної влади та місцевого самоврядування і сприяння активізації її діяльності.

Зазначені особи виконують свої функції на громадських засадах. Таким чином, помилковою є теза, яку часто повторює останнім часом глава правління ТПУ В.Лаба, що, мовляв, палатою «керували» й керують президент і віце-президенти. Всі ключові повноваження та відповідальність лежать на з’їзді і правлінні з трьох людей!

Це, звісно, не знімає відповідальності з колишніх та нинішніх віце-президентів за суспільно-політичну легітимізацію ТПУ. А також не означає, що на практиці вони задовольнялися лише декоративною роллю...

Контролюючим органом палати є Ревізійна комісія, очолювана, як відомо, Сергієм Осикою. Нарешті, відповідно до закону про держзакупівлі і Статуту ТПУ, її дорадчим органом є спостережна рада, що складається з представників центральних органів виконавчої влади та народних депутатів. Окремим пунктом Статуту застерігається, що члени ради не мають права втручатися в поточну діяльність палати.

Відповідно до закону про об’єднання громадян, зміни у статутних документах громадської організації підлягають реєстрації органом влади, котрий її легалізував. Стосовно ТПУ — це Міністерство юстиції України. Проте в редакції Статуту 2006 року немає жодних вказівок на те, що він був змінений після набрання чинності в березні ц.р. теперішньою редакцією закону про держзакупівлі. Нагадаємо, що повноваження ТПУ цим законом було серйозно змінено.

Як звернула нашу увагу директорка компанії «Правовий консалтинг і практика» В.Крат, у самому законі відсутні положення, що зобов’язують вносити зміни до статуту палати. Щоправда, така вимога закріплена в пункті 10.3 самого статуту ТПУ: «у разі змін до законодавства України «Тендерна палата України» приводить свою діяльність (у відповідність. — А.М.) до вимог законодавства і вносить зміни до статуту». Чи означає це, що палата працює на підставі статуту, який не відповідає чинному законодавству про держзакупівлі? Питання відкрите...

Найбільше «вибухонебезпечними» із опублікованих минулого тижня документів є, безумовно, відомості про членів Тендерної палати, які подавалися в Мін’юст за підписом глави її правління і датуються серпнем 2006-го та січнем 2007-го. На 9 серпня 2006-го таких налічувалося 29, а на січень ц.р. — 30.

«ДТ» публікує копію протоколу № 1/5 позачергового з’їзду Тендерної палати України, що відбувся у Києві 26 січня 2007 року. Назви громадських організацій-членів говорять самі за себе, а деякі дуже нагадують тости славного генерала з «Особливостей національного полювання». З 26 учасників з’їзду тільки представники Української асоціації черепно-щелепно-лицьових хірургів (президент В.Маланчук) і Центру розвитку антимонопольного права та конкуренції (глава правління С.Легойда) не належали явно до родин Яценків і Врублевських. Представники 13 громадських організацій мали прізвище «Яценко», а 11 — «Врублевський». Частина цих організацій була в той чи інший період часу зареєстрована за однією й тією ж адресою, що й ТПУ: Київ, Хрещатик, 6.

Нинішній 79-й номер списку БЮТу Яценко Антон Володимирович очолював правління «Спілки «Антикорупціонер», а також такі організації, як «Інформатизація — шлях у майбутнє», «За прозорий бюджет», «За гласність», «Шляхом громадянського суспільства», «Громадськість, реформи, порядок». Дані Держкомстату і виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, опубліковані в «ДТ» (№ 32 за 1 вересня 2007 року), підтверджують, що Антон Яценко був главою правління цих організацій за станом на 15 вересня 2006-го або 30 серпня 2007-го.

Висновок очевидний: принайм­ні у серпні 2006 року і січні 2007 року ключові рішення Тендерної палати контролювалися групою приватних осіб, пов’язаних родинними узами. Про родинні зв’язки свідчать не тільки прізвища, імена та по батькові. Відповідно до офіційних документів, наявних у розпорядженні редакції, ці люди були прописані за одними й тими ж адресами. Нагадаємо: до березня ц.р. Тендерна палата мала право робити «висновки», простіше кажучи — давати дозволи на проведення найбільш корупційно небезпечних тендерних процедур — закупівель у одного виконавця. Йдеться про багатомільйонні, якщо не мільярдні, суми, віддані на відкуп кільком родинам...

4 вересня ц.р. ТПУ опублікувала на своєму сайті список 20 громадських організацій, які, за твердженням палати, були її членами. З них п’ять значаться і серед членів ТПУ на 26 січня 2007-го. Це «Сузір’я», Рада молодих підприємців, комітет «Назустріч третьому тисячоліттю», «Асоціація консультантів з питань тендерних процедур» (глава правління — В.Врублевський), асоціація черепно-щелепно-лицьових хірургів. Переважна більшість решти — регіональні організації з красномовними назвами: «Законність в економіці — добробут у суспільстві» (Кіровоград), «Громадськість за прозору економіку» (Житомир), «Молодь Криму за прозорість в органах державної влади» (Сімферополь) тощо.

Цілком імовірно, що на вказану дату вони справді були членами ТПУ. Зрештою, рішення про переформатування складу членів з’їзд палати міг прийняти хоч 3 вересня...

Тим часом назви цих регіональних структур час од часу з’являлися в інформаційному просторі ще в січні 2006-го. Тоді 20 громадських організацій звернулися до президента країни з проханням підписати редакцію закону про держзакупівлі, відповідно до якого ТПУ отримувала воістину неосяжні повноваження. Дев’ять із них значаться у «відомостях» про членів ТПУ, які були подані до Мін’юсту тодішнім головою правління О.Фадєєвим разом із протоколом №3 позачергового з’їзду палати 17 березня 2006 року. Того дня, коли набрала чинності згадана редакція закону, з’їзд ТПУ ухвалив рішення про надання палаті всеукраїнського статусу.

Власне, цими дев’ятьма регіональними організаціями й вичерпувалися всі члени палати на той момент. Чому їх не виявилося серед членів спілки в серпні 2006 року, залишається загадкою. Наприклад, в інтерв’ю «Контрактам» у червні 2006 року тодішній перший віце-президент А.Яценко заявляв, що «ми приймаємо щотижня одну-дві організації». У цьому інтерв’ю він згадував про прийняття «львівської Спілки організацій інвалідів», «Асоціації хірургів» (як видно, мається на увазі Українська асоціація черепно-щелепно-лицьових хірургів), «Асоціації підприємств-постачальників товарів, робіт і послуг для державних потреб» (голова — В.Доброскок). А відповідно до повідомлення на офіційному сайті ТПУ про серпневий з’їзд 2006 року, тоді до її лав було прийнято 28 громадських організацій. Регіональні організації були виключені через непотрібність? Тому що рішення простіше ухвалювати у вузькому сімейному колі?

Цікава інформація про президента Української асоціації черепно-щелепно-лицьових хірургів Владислава Олександровича Маланчука, доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри щелепно-лицьової хірургії Національного медичного університету ім. Богомольця. Він фігурує в заявці до Київського міського управління юстиції на реєстрацію ГО «Асоціація консультантів із питань тендерних процедур» (датується серпнем 2005 року) як один із засновників, крім Яценка В.П. і Яценко Т.Н., Врублевської Т.В. і Врублевського В.С. (відповідно до виписки з Єдиного держреєстру, на 30 серпня ц.р. засновником є один Врублевський В.С.).

А от як повідомляв телеканал «1+1» 6 грудня 2002 року, «завідувачем відділу в головному управлінні з питань внутрішньої політики (адміністрації президента. — А.М.) має стати відомий лікар, президент Української асоціації... Владислав Маланчук...». У вже згадуваному інтерв’ю Антона Яценка «Контрактам» наведена його біо­графія: у 2002—2003 роках він теж був завідувачем відділу адміністрації президента. Саме в той час пре­зидентська адміністрація, Кабінет міністрів видають доручен­ня про необхідність додержувати права інтелектуальної власності на різноманітні види тендерної документації тощо. Ці права споконвічно належали А.В.Яценку та
В.С.Вруб­левсь­кому...

Саме тоді й почав розгортатися сюжет нинішнього дійства на ринку держзакупівель. Сюжет, який обов’язково в майбутньому надихне послідовників Ільфа і Петрова. Розмах сьогоднішніх Бендерів вражає: вони вже не дрібні шахраї, які дурять вдів і чинуш місцевого значення, а ляльководи не лише спілок громадських організацій, а й могутніх політичних сил і навіть вищих органів виконавчої та законодавчої влади цілої країни. Лідери якої наразі не здатні зруйнувати монопольну пастку фактично для всієї держави, створену спеціально розробленим і ухваленим конституційною більшістю законом.

Кілька фізичних осіб, у тому числі тих, які претендують нині на статус народних депутатів України, разом зі своїми родичами створили мережу громадських організацій, які, завдяки законодавчим нововведенням останніх років, отримали права та повноваження з контролю над сферою держзакупівель. Відбулося це під ширмою дуже навіть правильної та красивої ідеї про необхідність здійснення суспільного контролю за прозорістю й ефективністю витрат державних, тобто наших із вами, коштів.

Робили й роблять вони це зовсім не за безплатно. Бюджет втратив через цей контроль, за деякими оцінками, понад 7 млрд. грн.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.91
EUR 29.08