Степан Сенчук: «МіЖНАЦіОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ НА ЛЬВіВЩИНі НЕ іСНУЄ. Є МИНУЛЕ, ЯКЕ МИ ЗНАЄМО ТА ПАМ’ЯТАЄМО»

Людмила Носарєва 30 червня 2000, 00:00

Читайте також

Львівщина завжди була областю неспокійною в плані міжнаціональних проблем. Тут традиційно жили українці, котрі свято берегли і рідну мову, і рідну культуру. Проте історія розпорядилася так, що саме тут мешкали представники багатьох інших національностей. А після Другої світової до західних областей приїхало чимало російських сімей. «Російське питання» особливо гостро постало на початку 90-х, на зорі незалежності Української держави. Тоді у всіх колишніх бідах корінні жителі палко звинувачували «москалів», почувши російську мову, починалися словесні перепалки. Ходили по «жалу бритви», але, слава Богу, нічим серйозним таке протистояння не обернулося. І потім час від часу то тут, то там починалися випади то проти однієї сторони, то проти другої. Нинішня весна та початок літа на Львівщині теж виявилися неспокійними. Можливо, навіть складнішими, ніж колись. Про це — розмова з головою Львівської облдержадміністрації Степаном СЕНЧУКОМ.

— Останнім часом на Львівщині загострилася політична ситуація і, зокрема, міжнаціональні стосунки. Чим це викликане і до яких заходів вдається влада, щоб нормалізувати її?

— Я б міг поставити зустрічне запитання: де в Україні цю ситуацію можна назвати спокійно? І взагалі помічено, що у весняно- осінній період політичні «бродіння» не те щоб загострюються, вони активізуються. Не дуже давно пройшли президентські вибори, потім усеукраїнський референдум, які неоднозначно сприйняло суспільство. Було протистояння певних політичних сил. Це теж могло спричинити ту активізацію, що «проросла» навесні. У Львівській області праворадикальні сили, незадоволені виборами й іншими державними акціями, спрямували вістря атаки на діючу владу, яка підтримувала й підтримує нині чинного Президента.

— І тому ці сили, почавши з мітингів на захист укра- їнської мови, переключилися на голову держадміністрації, звинувачуючи вас у всіх соціальних бідах і закликаючи «Геть Сенчука!»?

— Якби до подібних акцій протесту не приєдналися інші зацікавлені політичні сили й особи з центру та регіону, котрі надали й фінансову підтримку, вони б не набрали такої гостроти. А так було здійснено серйозну спробу дестабілізувати ситуацію в області, зокрема через випади проти першого керівника. Деякі сили хотіли провадити свою лінію і взяти область під контроль. Я це розцінюю тільки так. Але зараз, зважаючи на те, що на Львівщині завжди в політичному плані було нелегко, ситуація нормалізувалася. Не треба забувати, що саме тут зароджувалися ідеї нашої незалежності, саме наші люди гостріше реагують на економічні та соціальні проблеми, і все це зводиться в ранг високої політики. Відразу шукають винного. І, можливо, то не вина цих людей, а бажання швидше поліпшити ситуацію в Україні. Сьогодні політика Президента спрямована на виведення економіки з кризи, на боротьбу з криміналізацією суспільства. Але ми, галичани, завжди були максималістами, ми хочемо, аби все відбувалося швидше. Критикуємо всіх, але тільки не себе. Замість того, щоб виступати за консолідацію, разом розв’язувати наболілі проблеми, шукаємо ворога.

Чому представники тих таки ж радикальних політичних сил не бачать, що керівники області спрямовують усі свої зусилля на вирішення економічних, соціальних питань? У нас, приміром, немає заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам бюджетної сфери. Якщо в області рік у рік зростала заборгованість (по 30-40 млн. грн. на рік) з видачі зарплати підприємствам, то цього року вдалося переламати ситуацію. Заборгованість не збільшується, а зменшується. У червні вийшли на поточну виплату пенсій. Водночас, ми рішуче блокуємо вексельні розрахунки, бартер і т. д., щоб до бюджету надходили «живі» гроші. Звичайно, це теж багатьом не подобається, незадоволених вистачає.

— Ви сказали, що ситуація нормалізувалася. Але 18 червня, зовсім недавно, пройшов мітинг прибічників «національної революції». Причому говорилося це абсолютно серйозно. Чи означає це, що в області — революційна або передреволюційна ситуація?

— Торік у цей самий час ті ж самі організатори «національної революції» розклеювали листівки та закликали до неї. Як глава області нічого заборонити їм не можу. Але я звернувся до правоохоронних органів, СБУ, щоб ті розібралися з цим питанням відповідно до законодавства України. Якщо є заклики до повалення існуючої влади в країні (а «національна революція» — це і є повалення влади), то ті, хто до цього закликає, мають відповісти перед законом. Або, якщо вони нездорові, їх треба лікувати. Правда, зараз складається така ситуація, що мало хто хоче брати на себе відповідальність у таких питаннях. Як і торік, нині ідея «національної революції» зібрала у Львові жменьку прибічників. Більшість людей подібними закликами вже не «спокусиш». Але, щоб подібні речі каралися, до нашого законодавства повинні бути внесені відповідні статті.

— Трагічна загибель Ігоря Білозіра, якого останнім часом не вельми привітно зустрічали на Львівщині, теж перейшла в політичну площину, міжнаціональне протистояння «українці — росіяни». Можливо, комусь було потрібно спеціально створити подібну ситуацію, і на місці Ігоря міг виявитися хтось інший? Ходять і такі чутки. З іншого боку, деякі ЗМІ, скориставшись ситуацією, підлили олії у вогонь, унаслідок МЗС Росії направило вербальну ноту МЗС України про неприпустимість переслідування російськомовного населення в західному регіоні України. Що в цій ситуації робила й робить місцева влада, аби локальний інцидент не переріс у міждержавний?

— Смерть Ігоря Білозіра була результатом не лише хуліганських дій. Причина її також у конфлікті міжнаціональному, міжмовному, а на Львівщині такі моменти сприймаються болісно. Чи дуже звертали увагу на Білозіра останнім часом? У кожної творчої особистості є підйоми, є і спади. Можливо, останні роки були не найкращими в пісенній творчості композитора Ігоря Білозіра. Але те, що його знали, любили, — безсумнівно. Тому його смерть викликала таку хвилю протесту, такий ажіотаж. Загинула людина неординарна, загинув патріот України, свого краю, своєї мови. З другого боку, люди, котрі його побили, були російськомовними громадянами України. Отож до суто побутового конфлікту приєднався і конфлікт мовний, унаслідок чого виникла дуже серйозна ситуація. Партії крайнього правого спрямування підняли цей локальний міжмовний конфлікт на щит і винесли його не тільки на міжобласний, а й міждержавний рівень. Проте, і політичні партії, і місцева влада зробили все можливе, щоб похорон Ігоря Білозіра, що зібрав 100 тисяч людей, пройшов без ексцесів. Не зважаючи на те, що завдали невеликих збитків кафе «Цісарська кава», де стався інцидент, якихось інших протистоянь на міжнаціональній основі, конфліктів або постраждалих від них не було. Водночас деякі ЗМІ нагнітали обстановку. У них друкувалася неправдива інформація про масові погроми, сутички, про заборону російськомовної літератури, переслідування російськомовного населення. Така неправдивість знову викликала хвилю протесту. Ми — демократична держава, і область у нас, не зважаючи на всі свої негаразди, — демократична. У нас не тільки росіяни живуть, а й поляки, вірмени, євреї, білоруси тощо. Область завжди була багатонаціональною. І таких проблем не виникало. Вважаю, цей конфлікт був на руку не тільки українським радикалам, а й деяким політичним силам антиукраїнського спрямування, що винесли його на міждержавний рівень. Я підписав і направив протест проти неправдивої інформації, що надійшла через ЗМІ, до Верховної Ради, Міністерства закордонних справ України, Кабінету міністрів.

— Але ж були створені якісь комісії, що займалися ревізією книжкових кіосків, аудіопродукції і т.д.?

— Офіційно ніхто нікого не перевіряв, нічого не конфісковував і не зачиняв. Якщо спричинена смертю Білозіра й здійнялася така хвиля, то, природно, негативу було не уникнути. Можливо, хтось ходив, щось дивився. І тільки. Але треба погодитися з тим, що в жодній державі світу немає такого засилля друкованої продукції іншої країни, як у нас. Так, ще зовсім недавно ми жили в одному просторі, але ж нині в нас своя держава, і ми повинні захищати свої національні інтереси. А в ті дні дійсно лише сірника бракувало, щоб усе спалахнуло. Але люди виявили величезну витримку, хоча ті, хто незадоволений політичним ладом України, напевно, тільки й чекали слушного моменту. Якщо виступає Жириновський і говорить: «Убили композитора за те, що він співав російські пісні», — перепрошую, хіба це не конфронтація? Не розпалювання пристрастей?

— Щоб закрити це питання, давайте з’ясуємо, представники яких національностей (у процентному відношенні) мешкають на Львівщині?

— Росіяни становлять 7%, поляки — 1%, євреї — 0,2%, білоруси — 0,1%, вірмени — 0,1%, представників інших національностей незначна кількість. У області створено 23 національних товариства, нікого не утискають. Хтось хоче більшого, наприклад ті ж росіяни, котрі вимагають, щоб другою державною мовою була російська. Але, пробачте, ми живемо у своїй державі, і в нас — одна державна мова. І якщо сьогодні в Україні проживають люди інших національностей, вони повинні знати (хоча б із поваги до країни) цю державну мову. Нерідко виникають розбіжності щодо національних шкіл. У нас сім російських шкіл, чотири польські, є недільні єврейські школи, вірменські. Їх ніхто не закриває, не переслідує. Навпаки, національні школи фінансуються нарівні з українськими. Говорять, мовляв, мало російських шкіл. Питання сьогодні не в їх кількості, а в тому, хто там навчатиметься. Ті школи, які працюють, повністю не заповнені. Адже є й українські школи, де вивчається російська мова.

— Як ви ставитеся до того, що такі праворадикальні молодіжні організації, як УНА-УНСО, СНПУ та ін., висувають гасло боротьби проти «москалів»?

— Так, є таке. Але чому ми забуваємо, що й у Росії існують шовіністичні, праворадикальні сили, які стверджують, що Україна — велика російська губернія? Ці сили також працюють на конфлікт між нашими державами. Однак ми повинні робити все, щоб відносини були добросусідськими. У нас досить міцні економічні зв’язки, культурні. І простий народ, українці, росіяни, хочуть мирно, нормально жити. Розпалюють конфлікти не вони. Але це — явища перехідного періоду. Переживемо їх, житимемо в цивілізованих демократичних державах, які сповідуватимуть свої національні інтереси.

— Нещодавно відбулася сесія облради, на якій розглядалося питання про виконання Закону України «Про державну мову». Там пропонувалися радикальні рішення в зв’язку з тим, що, виявляється, на Львівщині українська мова недостатньо захищена. Ви з цим згодні?

— Я б не сказав, що нашу мову, як і українського товаровиробника, потрібно захищати. Їх необхідно підтримати. Те, що українська мова має статус державної, — це одне. Сьогодні необхідно закласти економічний фундамент для її розвитку, дати зелене світло книгодрукуванню, поліграфії і т.д. і т.п. Катастрофічно мало видається гарної літератури українською мовою. А якщо немає пропозиції, то місце української книги займають інші, зокрема російськомовна продукція. Чому Росія заполонила наш український книжковий ринок? Бо там відкрили широку вулицю книговидавцям, видавництвам, спростили податки і т.д. А в нас питаннями видання української книги займаються дуже пасивно. Потрібно зробити друкарську продукцію якомога дешевшою, щоб і росіяни були зацікавлені перекладати свою літературу на українську мову, друкувати її в нас. Адже є прекрасні українські твори, свої автори. Тільки де вони? Тому сесія облради в основному акцентувала увагу на тому, щоб виступити на підтримку української книги, українських видань, українських радіо, телебачення. Сьогодні — це проблема економічна, завтра вона стане проблемою духовною. Водночас вдаватися до заборон не можна, адже крайній радикалізм ніколи не сприяє вирішенню питання, він спричиняє його загострення.

— Тоді як можна пояснити ваше розпорядження щодо припинення трансляції на Львівщині «Нашого радіо», адже пізніше Арбітражний суд у Києві визнав це рішення незаконним?

— Трансляції «Нашого радіо» були припинені два місяці тому. Чому це було зроблено? «Наше радіо» має ліцензію, видану Національною радою з питань телебачення та радіомовлення, де чітко сказано, що трансляція повинна вестися двома мовами — українською та російською в пропорції 50х50. У мене була зустріч із представниками «Нашого радіо» і я звернув їхню увагу на збереження такої пропорції у віщанні. Проте радіопередачі на Львівщині звучали переважно російською мовою. Оскільки цю домовленість було порушено, а Національна рада на той час не функціонувала (її просто не було), то після кількох попереджень «Нашому радіо» я видав розпорядження про тимчасове припинення його роботи. Так, у законі сказано, що ліквідувати ліцензію може тільки Національна рада з питань TБ і радіомовлення. Але як бути в тому разі, коли остання в той період не функціонувала? Хто перебирає її права — про це нічого не сказано. Я як керівник області, на території якої працювало це радіомовлення, узяв на себе відповідальність і прийняв таке рішення. Арбітражний суд скасував його лише тому, що законодавчо цей момент не був означений. Я кілька разів розмовляв із представниками «Нашого радіо», пропонуючи їм працювати відповідно до ліцензії, і трансляції передач будуть відразу відновлені. Вони не провели елементарного моніторингу, не вивчили аудиторію слухачів, від них, приміром, я почув, що у Львові 57% російськомовного населення. Що після цього скажеш?.. Адже ніхто не забороняє слухати англійські, французькі, знов-таки російські пісні та музику, це абсурдно, але вести передачу, подавати інформацію, рекламу і т.д. потрібно відповідно до виданої ліцензії. Національна рада вже приступила до роботи, гадаю, вона в усьому розбереться.

— Підбиваючи підсумки нашої розмови, скажіть, ви дивитеся в майбутнє Львівщини оптимістично? Йдеться саме про міжнаціональні відносини.

— Я в цьому переконаний. Міжнаціональні відносини погіршуються багато в чому існуючими соціальними проблемами. Потихеньку ми починаємо рухатися вперед і в економіці. Є приріст виробництва, створюються нові робочі місця, люди змінюються. Ці зміни ще майже непомітні. Поліпшуватиметься економічна ситуація, змінюватиметься й політична. А міжнаціональних проблем як таких на Львівщині не існує. Наше минуле ще не дуже далеко відійшло від нас, воно не забуте, тому є і негатив, якого, певен, із кожним роком меншатиме. Коли наші люди з гордістю говоритимуть, що вони громадяни України, тоді міжнаціональні питання зникнуть з порядку денного. Ми повинні все для цього робити.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92