ЗЕМНІ ПРОБЛЕМИ НА ТЛІ «КОСМІЧНОЇ» ЗУСТРІЧІ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ

Не встигли чиновники відпочити від грудневого бліц-візиту Л.Кучми до РФ, як ЗМІ повідомили про майбутню зустріч президентів України й Росії 11 лютого в Дніпропетровську.

Зустрічати російського гостя український Президент буде не голіруч. 30 січня Л.Кучма підписав Закон про ратифікацію ВР Меморандуму про домовленість у зв’язку з договором між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони. (На Смоленській площі звістку про ратифікацію зустріли з натхненням). Того ж дня Президент України підписав і Закон про ратифікацію ВР угоди між урядами України і РФ «Про засоби систем попередження про ракетний напад і контролю космічного простору».

Інтенсивність українсько-російських контактів вражає досвідчених дипломатів. Нещодавно на прес-конференції російський посол І.Абоїмов особливо зазначив «насиченість» російсько-українського діалогу. За минулий рік відбулося вісім зустрічей на вищому рівні. В.Путін, за його словами, не зустрічався так часто з жодним із президентів інших країн.

Безумовно, президентські зустрічі просувають міждержавний діалог, змушують ближнє президентське коло чиновників періодично зосереджуватися на проблематиці двосторонніх відносин. Втім, те, що президенти стали частіше зустрічатися, свідчить не лише про кількість і важливість проблем, що накопичилися (їхній перелік мало змінюється з року в рік), а й про те, що очевидно пробуксовують традиційні двосторонні механізми розробки і прийняття рішень.

Залишимо космічні теми президентам і поговоримо про земні справи, про ефективність механізмів двостороннього співробітництва і про деякі проблеми в українсько-російських відносинах.

У пошуках нового алгоритму відносин,
або Важкий перехід кількості в якість

2 жовтня минулого року, представляючи на колегії МЗС нового міністра закордонних справ, Президент Л.Кучма заявив: «Потрібно нарешті знайти ефективний алгоритм відносин із Росією, орієнтований не на конфронтацію, а на взаємовигідне співробітництво». Якщо взяти знакову зміну глави МЗС за точку відліку, то можна припустити, що намацування нового алгоритму контактів із Росією йшло в основному за двома напрямами. По-перше, нарощування інтенсивності контактів із російською стороною і, по-друге, спроби обновити чинні двосторонні механізми і створити нові структури на російському напряму.

Почнемо з активізації контактів. Наприкінці жовтня адресою першого міжнародного візиту нового глави українського МЗС було обрано Москву, у ході візиту підписано важливу міжурядову угоду про співробітництво в галузі телебачення й радіомовлення. Низкою пішли зустрічі прем’єр-міністрів, міністрів внутрішніх справ, керівників МНС, генпрокурорів. Український президент приймав російських губернаторів, відкрив пам’ятник Т.Шевченку в Санкт-Петербурзі, виступив у Москві перед підприємцями обох країн. (До речі, у Москві було підписано угоду, яку мало коментували в ЗМІ, про збереження спеціалізації підприємств, що виробляють військову продукцію, в якій фігурувало близько 200 підприємств ВПК обох країн). Апофеозом такого переговорного спурту стало підписання «газового» меморандуму наприкінці грудня минулого року. Пом’якшення російською стороною боргового пресингу було як ніколи до речі для української влади, що перебувала в стані «гроггі» від касетного скандалу. У січні «прогримів» візит до України російського міністра оборони, що надто здивував західних спостерігачів, які заговорили про «російський крен» у зовнішній політиці України. Слідом за військовим міністром до Києва прибув «атомний» міністр Є.Адамов із низкою пропозицій, серед яких і приєднання до путінської ініціативи зі створення нового безпечного реактора...

Втім, варто зауважити, що пожвавлення контактів із Росією не в останню чергу викликане необхідністю якось умиротворити внутрішню ситуацію й якось компенсувати ту «слабинку», що виникла на західному напряму. У січні Україна потрапила відразу до кількох «чорних» міжнародних рейтингів, не кращим чином розвиваються контакти з ЄС на тлі недавніх дебатів у ПАСЄ і введених Єврокомісією антидемпінгових санкцій. У свою чергу, перемога республіканців у США обіцяє важкий діалог із заокеанським стратегічним партнером. (Підтвердження тому — інтерв’ю з американським послом, опубліковане в попередньому номері «ДТ».)

Втім, про безхмарність, що настала в двосторонніх стосунках, говорити не доводиться, оскільки часи політико-економічного бартеру минули й на це Україні було цілком зрозуміло вказано. Приміром, 16 січня ІТЕРА за борги ($64 млн.) припинила поставки газу чотирьом найбільшим українським теплоелектростанціям. До того ж, обіцянки В.Ющенка розплатитися, зроблені після цього, були немов не почуті. А «Транснефть» впритул приступила до будівництва гілки нафтопроводу Суходільна—Родіонівська, що обходить територію України. 22 січня міністр фінансів РФ А. Кудрін привселюдно звинуватив українських виробників труб у демпінгу і зажадав захисних заходів. Місцеві спостерігачі розцінили це як «наїзд» на бізнес В.Пінчука. У свою чергу, українська сторона провела показове для заходу «утрушування й усушку» результатів візиту І. Сергєєва...

Тобто, кількість політико-дипломатичних контактів не апріорі й зовсім не відразу переходить у якість двосторонніх стосунків. У лютому нинішнього року Центр Разумкова провів загальнонаціональне соціологічне опитування з проблем українсько-російських відносин.

Отже, попри серію останніх «проривних» зустрічей, «знакових» домовленостей і плюсової динаміки тогорічного товарообігу, населення дуже скептично оцінює нинішній стан контактів між нашими країнами. Дві третини опитаних (65,4%) вважають їх «нестабільними», кожний десятий (10,5%) — «поганими» і лише 18,2% — «хорошими».

Дуже примітно й те, що наші громадяни досить критично оцінюють нинішню українську політику на російському напрямі. 38,7% вважають, що політика Києва стосовно Москви «невизначена й суперечлива», 11,8% визначають її як «бажання виправити своє становище за рахунок сусіда», 4,4% вважають курс української влади на російському напрямі явно недружнім (тобто 55% респондентів дають мінусові оцінки).

Відповідно 28,1% опитаних характеризують українську політику щодо РФ як «прагматичне взаємовигідне партнерство», 17,1% — як «добросусідську і дружню».

Приблизно так само (з незначними варіаціями) оцінюється й політика Росії щодо України. Іншими словами, наші співгромадяни поки що не дуже відчувають конкретні результати переговорного інтенсиву, вважаючи, що винні в цьому обидві сторони однаково.

Номенклатурні канали співробітництва

Іншим напрямом пошуку нового алгоритму відносин стало відновлення механізмів співробітництва. Нагадаємо, що рівно рік тому Л.Кучма й тоді ще в.о. президента В.Путін домовилися про поновлення роботи Стратегічної групи з питань українсько-російських відносин. Недавній січневий візит заступника глави адміністрації президента РФ С.Приходька в Київ свідчить про спроби активізувати цю роботу.

На грудневій зустрічі в Москві президенти розкритикували роботу Змішаної українсько-російської комісії з питань співробітництва. Л.Кучма був досить жорстким в оцінках: «Поки що ми не бачимо ефективної роботи Змішаної комісії». Президенти домовилися влити в цю структуру свіжу «підприємницьку» кров і «наповнити конкретикою» програму довготермінового економічного співробітництва.

Через місяць В.Ющенко одержав президентське доручення пожвавити роботу Змішаної комісії, залучити до її роботи представників ділових кіл і загалом провести інвентаризацію двостороннього економічного співробітництва. Більше того, Кабміну доручено розробити Концепцію зовнішньоекономічних відносин з РФ на 2001—2004 р. Власне, йдеться про розробку нової економічної стратегії на російському напрямі. (Напрошується запитання: а чи не спіткає програму довготермінового економічного співробітництва доля 358 договорів і угод, відправлених у кошик учасниками недавнього мінського саміту СНД?)

12 січня розпорядженням Президента України створено робочу групу з розробки пропозицій щодо поглиблення економічних відносин з РФ, яку очолив новий перший заступник глави президентської адміністрації О.Дьомін. Ця президентська структура повинна до 1 червня «визначити шляхи й механізми підвищення ефективності економічного співробітництва з РФ».

У новоутвореному трикутнику Змішана комісія — Стратегічна група — Робоча група, два кути якого спираються на Банкову, відбулося певне перегрупування високопоставлених чиновників, котрі працюють на російському напрямі. Наскільки ефективною виявиться така «номенклатурна» циркуляція, покаже час... Важливо інше — наскільки вдасться налагодити стабільну й надійну систему двосторонніх контактів на середньочиновницькому рівні. Саме на ньому часто гаснуть корисні ініціативи й гальмуються потрібні рішення...

При цьому на характер і якість діалогу не повинні впливати кадрові пертурбації у верхах. Ну не повинен новий український віце-прем’єр після відставки Ю.Тимошенко починати «газовий» діалог із новим російським візаві з чистого чи обвугленого листа. Не повинна падати активність контактів чиновників обох країн із наростанням чуток про можливі кадрові перестановки в урядах, президентських адміністраціях... Занадто багато за останні роки було «пауз» після кадрових чисток і в Москві, і в Києві...

Утім, міждержавний діалог — штука персоніфікована. Безумовно, практикований нині жорсткий стиль «краваткової» дипломатії має врівноважуватися добрими й довірчими особистими стосунками. Хороші особисті контакти дорогого коштують. Поговоримо про особистості...

Світло особистостей на українсько-російському небокраї крізь призму соціології

Результати лютневого соціологічного опитування Центру Разумкова дали вельми цікаву картину того, як наші співгромадяни оцінюють вплив державно-політичних діячів України на розвиток українсько-російських відносин (див. діаграму «Оцінки впливу державно-політичних діячів України на розвиток українсько-російських відносин»).

Як бачимо, у номінації «позитивний вплив» лідирує Л.Кучма (60,6%). Воно й не дивно, позаяк, по-перше, надійно спрацьовує стереотип сприйняття посади — «на все вирішально впливає Президент». Справді, найважливіші російсько-українські рішення приймаються на президентському рівні. Пригадаймо, до речі, і про знаковий жест — звільнення «західника» Б.Тарасюка. По-друге, впливає підвищення інтенсивності російсько-українських контактів на вищому рівні, розмови в ЗМІ про явний російський крен в українській політиці. Причому останнім часом пропрезидентські ЗМІ без манівців заговорили про те, що Захід нам не указ, отже... Дещо дивує переконливе друге місце В.Ющенка, котрому важко закинути проросійські симпатії. Тут, можливо, спрацьовує гіпноз другої посади в державі. З іншого боку, при В.Ющенку проклюнулися деякі економічні успіхи, почали розв’язувати проблеми з виплатами зарплат, пенсій. При цьому прем’єр публічно не виказував своїх зовнішньополітичних симпатій. З 52% голосів, відданих В.Ющенку, значна частина — це підтримка авансом.

29% голосів, набраних лідером комуністів П.Симоненком, очевидно, пояснюється інерцією ностальгічних пострадянських настроїв значної частини українського соціуму. Далі йде А.Зленко (27%). Четверта позиція в цій компанії дорогого коштує, враховуючи, що колишній посол у Франції лише чотири місяці очолює зовнішньополітичне відомство України.

З іншого боку, примітно, що діяльність на російському напрямі Ю.Єханурова, М.Жулинського й І.Драча мало відома. Хоча слід зазначити, що двоє останніх не раз опинялися в центрі проблемних ситуацій, які періодично виникають у сфері гуманітарних контактів на російському напрямі.

Стосовно оцінок нашими співгромадянами впливу російських державно-політичних діячів на розвиток українсько-російських відносин, то картина складається аналогічна. У номінації «позитивний вплив» місця розподілилися так: В.Путін (68,1%), І.Іванов (27,4%), М.Касьянов (18,9%), Г.Зюганов (17,4%), І.Сергєєв (15,6%), Г.Селезньов (15,2%), Є.Примаков (11,9%) , Г.Явлінський (10,5%) Ю.Лужков (9,4%), Є.Строєв (7,2%), Р.Вяхірєв (6,6%), В.Жириновський (5,8%), В.Христенко (3,7%). Відзначимо, що найбільша кількість респондентів (63,5%) не знайомі з діяльністю на російському напрямі віце-прем’єра В.Христенка. Хоча саме він був на вістрі українсько-російських газових переговорів, демонструючи жорстку позицію. І саме В.Христенко очолює урядову комісію у справах співвітчизників, котрі живуть за кордоном.

А на сьогодні на порядку денному пропонується...

Порядок денний українсько-російських переговорів по суті мало змінюється з року в рік. Пояснюється це «довгостроковістю» проблем, «неузгоджуваністю» позицій, аритмією бюрократичних механізмів, надмірною заполітизованістю низки переговорних тем. Утім, за останній час позначилися певні зрушення. Підписано «газовий» меморандум, завершується делімітація кордону, вперше за останні роки з’явилися хоч якісь проблиски в консультаціях про закордонну власність колишнього СРСР, українській стороні передано частину фресок Михайлівського Золотоверхого собору. А головне, пожвавилися економічні зв’язки. Минулий рік став своєрідним «бенефісом» великого російського капіталу в Україні.

Утім, за всіма цими згаданими моментами стоять великі й маленькі «але». Меморандум-то підписано, але борг від цього не зменшився й сума його точнішою не стала. Росіяни перемогли в кількох приватизаційних конкурсах, але значною мірою тому, що не було гідної конкуренції з боку західного бізнесу...

Справді, проблемних пунктів в українсько-російському діалозі не бракує. У цьому плані цікаві оцінки населенням чинників, що негативно впливають на розвиток двосторонніх відносин (дані лютневого опитування Центру Разумкова). На думку наших громадян, головні проблеми лежать у сфері газових відносин. (Див. діаграму «Чинники, що негативно впливають на розвиток українсько-російських відносин».)

У цьому переліку (безумовно, неповному) привертають до себе увагу такі моменти. У верхніх рядках указано геополітичну проблематику (розбіжність позицій щодо форм і напрямів інтеграції на пострадянському просторі, контакти з НАТО), майже половина опитаних відзначають негативний вплив бар’єрів у торговельних відносинах, традиційно фіксуються проблеми Чорноморського флоту. Це — «вічні» теми українсько-російського діалогу.

Цікаво інше. Наші співгромадяни не вважають проблеми російськомовного населення й участь України в ГУУАМ подразниками у відносинах із Росією. Хоча обговорення цих тем помітно ускладнювало політичний діалог між нашими країнами...

Спочатку про ГУУАМ. Українські ініціативи регіональної інтеграції, підтримані держадміністрацією США, викликали стримане роздратування Росії, що якось згладжувалося періодичними «примиреннями» Л.Кучми з Б.Єльциним і спільною імітацією реформування Співдружності. Проте за останній рік ситуація змінилася.

Західні експерти відзначають, що 2000 рік видався сприятливим для зміцнення позицій Росії на пострадянському просторі.

При цьому були спроби мінімізувати альтернативний вплив ГУУАМ на пострадянському просторі. І в цьому напрямі Кремль розпочав низку конкретних кроків. Демонстративне непідписання газових домовленостей із молдовським прем’єром напередодні парламентсько-президентських виборів і переговори з його головним опонентом В.Вороніним — один. Візит у Баку В.Путіна, знакове зближення позицій Росії і Азербайджану щодо поділу Каспію та стосовно ситуації на Кавказі — два. Візова «обструкція» Тбілісі й заморожування енергопоставок із наступним міні-хепі-ендом у формі початку спільної розробки нового Великого російсько-грузинського договору — три. Зниження боргового пресингу на Україну в піковий період внутрішньополітичних розбірок, із паралельною активізацією військового співробітництва — чотири.

Загалом, напередодні київського саміту ГУУАМ (6—7 березня ц.р.) Росія спробувала роздати гууамівським сестрам по сережці, продемонструвавши, хто робить погоду на пострадянському просторі. Це додало впевненості В.Путіну, коли він 26 січня на нараді керівництва російського зовнішньополітичного відомства говорив про контакти з країнами СНД як про головний пріоритет зовнішньополітичної діяльності МЗС.

Тепер про проблеми російськомовного населення. Незмінно з року в рік гуманітарні проблеми двосторонніх відносин окремим пунктом вписувалися в тези розмов на вищому, високому й середньому рівнях. Скрупульозно підраховувалася кількість російськомовних шкіл, інститутів, бібліотек, театрів, газет в Україні. У відповідь наводилася аналогічна статистика. Маніпуляція «гуманітарними» цифрами розпалювала пристрасті, небезпечно зсовувала переговорний процес до межі протистояння.

«Гуманітарний» тиск на Україну здійснювався скоординовано, послідовно й цілеспрямовано. Чого не скажеш про навзаємні дії української сторони, які виглядали спорадичними ініціативами окремих груп чиновників: будь то спроба адміністративної «чистки» інформаційного простору, плани переведення електронних ЗМІ на мовлення «державною мовою» чи явно несвоєчасна реформа правопису.

Утім, саме населення України дотримується дещо іншої думки стосовно проблем російськомовної діаспори. Так, на запитання «Як задовольняються національно-культурні потреби російськомовного населення в Україні?» 44,4% відповіли: «задовольняються повною мірою», 36,8% — «задовольняються частково», 7,6% — «не задовольняються» і 11,2% вагалися з відповіддю. Іншими словами, загроза насильницької українізації
11-мільйонної російськомовної частини населення країни, м’яко кажучи, перебільшена. А от становище українців у Росії, на думку наших співгромадян, дещо гірше. Лише 9,7% вважають, що національно-культурні потреби українців у Росії задовольняються цілком, 36,7% вважають, що задовольняються частково, 26,6% упевнені, що не задовольняються, і вагалися з відповіддю 27%.

Утім, на думку українського посла в РФ М.Бєлоблоцького, ситуація почала помалу змінюватися на краще. У Москві нарешті відкрито Держбібліотеку української літератури, українсько-російський інститут, українську театральну студію, почав працювати перший український клас у гуманітарному ліцеї...

Більшість українців — і це дуже знаменно — вважають, що контакти в гуманітарній сфері повинні займати аж ніяк не чільне місце в українсько-російських відносинах, отже — не визначати тон і характер двостороннього діалогу. (Пріоритетність контактів в економічній сфері виділили 78,2%, в енергетичній — 59%, у політичній — 37,8%, у сфері безпеки — 23,3%, фінансовій — 20,9%, науково-технічній — 19,7%, екологічній — 15,1% і, нарешті, гуманітарній — лише 6,4%).

Авжеж, вибудувана в такий спосіб ієрархія пріоритетних сфер українсько-російського співробітництва зовсім не означає, що в гуманітарній сфері двосторонніх відносин немає серйозних проблем. Аж ніяк. Але сфера ця дуже делікатна, не терпить ні політизації, ні довільного жонглювання статистикою, ні скороспілих адміністративних рішень, ні гнівних викривальних заяв. Тобто всього того, чим раз у раз грішили обидві сторони... Безумовно, Росія має що сказати стосовно російськомовного населення в Україні. Безперечно, Україні є чим відповісти про становище українців у РФ.

* * *

Ясна річ, земні проблеми визначатимуть зміст і тон майбутньої розмови президентів у Дніпропетровську. Звісно, Л.Кучмі допомагатимуть рідні стіни. Але очевидно й інше. Приїзд глави російської держави в момент, коли в Києві гортаються нові й нові сторінки «касетного скандалу», — жест знаковий. У нинішній ситуації простягнута рука дорогого коштує. У політиці за це доводиться платити. І нічого тут дивного немає. Утім, про можливу ціну ми незабаром дізнаємося...