Сергій РИЖОВ: «МИ САМІ СЕБЕ ОБДУРИЛИ...»

Читайте також

Для більшості з нас антропологія — це дряхлі кістки, фраза «Бідний Йорик!» і неприємне слово — «судмедекспертиза». Що ж таке українська антропологія насправді, які її основні проблеми, ми попросили відповісти одного з провідних українських фахівців, кандидата історичних наук, доцента кафедри археології Київського університету ім. Т.Шевченка Сергія Миколайовича РИЖОВА.

— Як ви вважаєте,чому у 30-х роках була репресована вся українська школа антропології? Адже ці події сприяли тому, що наша антропологія «заглухла» на кілька десятиліть...

— Про цей період можна сказати, що дотепер він залишається трохи туманним. Річ в тім, що погано вивчені ар-хіви фундатора української школи атропології Федора Вовка. Частина архівів перебуває в нас, частина в Санкт-Петербурзькому університеті, дещо у Сорбонні, де він захищав дисертацію. Основні репресії розпочалися вже після його смерті 1918 року. Річ у тім, що антропологія, як і будь-яка наука, тісно перетинається з політикою. Ті думки Федора Вовка, які були спрямовані на те, щоб показати існування українського народу не тільки в культурних, а й у біологічних межах, суперечили сформованій концепції єдиного радянського народу. Втім, це відноситься до будь-якого народу, який жив на території СРСР. Хоча цікаво: на території України існує принаймні п’ять-шість антропологічних типів, що чітко розділяються. І, швидше за все, Федір Вовк виходив з того, що територія України своє-рідна й унікальна. І в даному випадку я б сказав, що це проблема всієї нашої радянської історії: створювався єдиний радянський народ і будь-яка унікальність суворо переслідувалася. До речі, навіть у Татарстані кілька антропологічних типів, і, виходячи з цього, вони мають повне право домагатися незалежності. Нам же вимагати незалежності, йдучи від біології, набагато складніше. Неможливо розділити на різні біологічні типи жителів України, Росії, Білорусі. Не можна сказати, що територія України «біологічно» відділена від території сусідів. Простий приклад: багато хто із нас має родичів у Москві, Пітері або Мінську. І поділити колишній Союз за допомогою договорів і кордонів дуже непросто.

— Які наукові проблеми найактуальніші для сучасної антропології?

— Ми дотепер не з’ясували, що ж таке сучасна антропологія як наука. Зараз йде перебудова у всіх галузях, у тому числі й в антропології. Через те, що в нас не було антропологічної школи й основний акцент робився на палеоантропологічному матеріалі, в усіх склалося враження, ніби антропологія — це череп і нічого крім черепа... А антрополог, відповідно, — людина, яка копається в черепах і кістках! Тобто, якщо говорити науковою мовою, це враження про суто фізичну антропологію. У нас є своя школа, на жаль, вона в поганому стані. Займається вона саме палеоантропологією, працює в контакті з археологами і очолює її Сергій Петрович Сегеда. Головне завдання антропології — вивчення переходу від біологічних закономірностей до соціальних. І саме цей перехід найцікавіший для дослідження.

— Як ви вважаєте, чи відбулися зміни в антропобудові людини після аварії на Чорнобильській АЕС?

— На жаль, на ваше запитання точно відповісти не можу, оскільки серйозні дослідження в цій галузі антропологами не проводилися. Що ж до змін у психіці і со-ціальній організації — вже існують досить серйозні роботи на цю тему. На жаль, величезний масив інформації з цього питання недоступний, хоча тема дуже цікава.

— Чи можна очікувати змін середнього антропотипа населення України в наступному тисячолітті? І, власне, чи помічено які-небудь зміни за останні десятиліття?

— Я б міг відповісти на це запитання, якби ми мали хоча б дослідження останніх 20 років. Судячи з тенденцій, які відбуваються у тій же Америці або Західній Європі, де антропологічні й етнічні процеси насправді надзвичайно переплетені, де відзначається неординарний антропологічний склад і постійне переміщення різноманітних груп і етносів, — безумовно. Приміром, сьогодні в європейських футбольних клубах велика кількість негроїдів. Вони та їхні діти — найчастіше вже корінні жителі Англії, Бельгії або Франції, тим паче Штатів... Що ж до наших широт, то, відповідно до розробок деяких московських дослідників, наш антропологічний тип зміниться найближчими двадцятьма роками. У гіршу або кращу сторону — говорити проблематично. Але зміни неминучі.

— А чи можуть вплинути на антропогенез екологічні зміни?

— Можуть! І ще як. Причому, на мою думку, ці процеси найсильніше виявляться на периферії. І найчастіше в тих місцях, які нещодавно вважалися екологічно благополучними регіонами. Ми просто забули, що там усе може дуже різко змінитися. Та ж Тиса донедавна була найменш забрудненим природним комплексом в Україні. А через викиди в Тису в районі Рахова я боюся везти туди студентів на практику наступного року. Це справді дуже страшні речі, але змінити ситуацію держава поки що не в змозі.

— Які на сьогодні погляди вчених-антропологів щодо проблеми походження homo sapiens? Наскільки вони змінилися останнім часом?

— Змінилися вони досить серйозно, завдяки збільшенню кількості знахідок на території Африки і Європи. Ми просто не встигаємо стежити за колосальним потоком інформації з цієї теми. Більш того, повинний зауважити, що в нас навіть немає фахівців, які могли б вивчати цю проблему на європейському рівні. Сподіваюсь, у майбутньому завдяки нашим студентам ситуація зміниться.

Що ж до змін точок зору, то вони відбулися ще в 50—60-х роках. На сьогоднішній день homo sapiens уже не видається нам таким «сучасним», як це було нещодавно, оскільки нижню межу його існування відсунуто ще на 100 тисяч років. Я думаю, що сам по собі тип досить древній. На сьогоднішній день також цілком ясно, що неандертальці і homo sapiens існували паралельно. Homo sapiens — той вид, який вижив, а чому — це вже окреме питання.

— Які гіпотези щодо найдавніших міграцій homo sapiens найживучіші в наші дні?

— Найживучіша гіпотеза, пов’язана не тільки з фактичним матеріалом, — та, що наш герой, швидше за все, з’являється приблизно 100 тис. років тому. З Африканського континенту він перебирається на Близький Схід, потім через протоки, що на той час були ще сухопутними шляхами (Босфор і Дарданелли), він прийшов на територію Європи. Хоча є ще цікавіші гіпотези. Нібито спочатку homo sapiens знаходився в Європі, потім у період похолодань він перекочував в Африку, а після потепління знову повернувся до Європи, де застав неандертальця, який пристосувався до холодного клімату і, користуючись правом сильнішого і розумнішого, витиснув його звідти. До речі, ця тема пов’язана з проблематикою адаптації homo sapiens на різних етапах і розумінням того, наскільки він адаптований до навколиш-нього середовища на нинішній день. Я думаю, що це зараз одна із найглобальніших проблем, безпосередньо пов’язаних із теорією еволюції.

— До речі, чи утримує сьогодні дарвінізм свої домінуючі позиції в науковій антропології? І які взагалі можливі закономірності еволюції homo sapiens?

— У нас чомусь мало літератури, пов’язаної з еволю-ційними теоріями. У XX столітті нам просто впорскували еволюційну теорію разом із молоком матері. Ми начебто знаємо, що таке еволюція, але не знаємо її механізмів і як вона взагалі працює. Дуже яскравий приклад — наприкінці 60-х — початку 70-х в Америці відбувалися величезні демонстрації під гаслом «Ні» еволюції!» Американці вважали цю теорію антилюдською. Людині образливо здаватися маленькою і нічого не значущою. Тим більше, що це суперечить усім теологічним школам. Релігією не можна зневажати, вона занадто потужний інструмент впливу на розум. Ісус Христос, Магомет, Будда — усі вони занадто багато внесли в нашу свідомість. І потім, будь-коли людині необхідна віра. А теорія еволюції віру немов відхиляє, хоча насправді нічого по-дібного. Ще Чарлз Дарвін казав: «Я вірю в Бога, але не знаю, де початок...» Тобто те, чого ми не знаємо, але те, у що ми віримо, і є Бог.

Я думаю, що саме в 50—60-і роки відбувався величезний сплеск неодарвініських течій. У принципі, відбулося коригування теорії еволюції. Зараз вона дедалі більше утверджується в багатьох антропологічних школах. Багато релігій уже визнали еволю-ційну теорію і пристосовуються до неї. Та й сама еволюція свідчить, що пристосування — основний принцип виживання... То, що він виявляється в багатьох речах як у біологічних, так і в культурних, — беззаперечно. У якій формі це пристосування відбувається — залежить від окремого інди-віда. Більш того, світ ми бачимо крізь призму еволюції. Кожний адаптується до навколишнього середовища, будь то біологічне середовище чи соціальне. Ми маємо два рівні контактів. Це боротьба філософів навколо дилеми: душа і тіло. Я хочу їсти, але в мене немає грошей... І ця проблема вічна як світ.

— Які чинники, на вашу думку, могли вплинути на такий грандіозний стрибок — від тварини до людини?

— Річ в тім, що з погляду біології ми і є тварини. І завжди, коли питання ставиться, що ось, мовляв, ми відокремлюємося від тваринного світу, я вважаю, це не зовсім правильно. Чому? Тому що ми й є ті ж самі тварини, частина тваринного світу. Ми не вистрибнули звідти. Ми просто самі себе обдурили... До цієї пори ми жили і розвивалися за законами тваринного світу. Ми в ньому гармонійно, поки що гармонійно, намагаємося уживатися. Інша справа — наш шлях у ньому. Як він проходив? Чому ми стали такими? Якими були до цього.

— А які чинники можуть впливати на розвиток рас?

— Насамперед географічне розселення, визначений генетичний код, закладений у кожному антропологічному типі. Також це визначений код культурної форми, у який об’єднаний той або інший антропотип. Культура — це оболонка, оболонка для визначених біологічних форм. А те, що там відбувається усередині, із цим потрібно розбиратися. Ті самі культурні процеси, які відбуваються усередині, і є те, чим людина реально відрізняється від інших тварин.

— А екологічний чинник?

— Безумовно! Але насамперед це культурна оболонка.

— А чи є в антропології речі, які дотепер пояснити не можна?

— Людина сама по собі — загадка. Причому загадок у ній набагато більше, ніж відгадок. Один із найяскра-віших прикладів: куди зник неандерталець? Одна із найпопулярніших гіпотез — неандертальців просто витиснули в північні райони. А потім, у зв’язку з потеплінням, він перемістився до району Альп і Тянь-Шаню, де зараз його нібито зустрічають у вигляді йети, круглоголових великих людей. Тобто можливо, що вони і є саме ті неандертальці, які нікуди не зникали, і, можливо, ми могли б зустріти їх і зараз. Насправді це грандіозна проблема й одна з найпопулярніших загадок. На жаль, ці білі плями можна заповнити лише за допомогою археології.

— Які перспективи розвитку антропології в Україні? Чи можлива її стагнація через сьогоднішнє скрутне фінансове становище в країні, а також безлічі проблем, пов’язаних з інформаційним обміном?

— Ви знаєте, усе залежить від нас, та й від вас також... Я думаю, що перспективи є, оскільки я оптиміст. Для того щоб сьогодні насправді серйозно займатися антропологією, необхідно насамперед вирішити проблеми, пов’язані з реструктуризацією як освіти, так і науки. Тільки тоді можливі реальні позитивні зміни. І я думаю, що такі зміни відбуваються. Потихеньку, та відбуваються. Йде до того, що виникатимуть принципово нові напрямки антропології — со-ціальна, культурна, психологічна. Взагалі я гадаю, що професіонали в цих галузях уже з’являються, але допоки вони не знайшли своєї ніші. Перспективи безумовно є, і я вважаю, що ці школи все-таки виникнуть. Але й у даному випадку вся наукова діяльність, напевно, буде розгортатися навколо нашого університету. І допоки існує людина, антропологія намагатиметься відповісти на одне з найважливіших запитань: хто ж вона і звідки вона…

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96