«ГОВОРИТИ ВСЮДИ РІДНОЮ МОВОЮ, ДОПОМАГАТИ БІДНИМ УЧНЯМ…» 2004-Й ЮНЕСКО ПРОГОЛОСИЛА РОКОМ АКАДЕМІКА ІВАНА ГОРБАЧЕВСЬКОГО

В умовах вікової бездержавності доля багатьох талановитих українців склалася так, що вони здобували високе поцінування своєї праці у розвої науки і культури в інших країнах. «У найми до чужих», за влучним висловом Івана Франка, змушений був піти і вчений-біохімік світової слави Іван Горбачевський.

Народився Іван Горбачевський 15 травня 1854 року в селі Зарубинцях Збаразького району на Тернопільщині в родині священика. Батько, Яків Горбачевський, вихований на традиціях Маркіяна Шашкевича та інших членів «Руської Трійці», прагнув не тільки дати дітям освіту, а й прищепити їм любов до знедоленого люду Галичини. Не випадково обидва — Іван і Антін — змалку горнулися до знань і стали непересічними особистостями. Першого вабила наука, а молодшого — політика. Антін працював адвокатом, обирався до австрійського парламенту, був знаним громадським і політичним діячем Західної України і до кінця життя обороняв інтереси місцевого населення.

Іван же вибрав свій шлях.

Навчаючись у Тернопільській гімназії, І. Горбачевський вступає до таємного учнівського товариства «Громада», організатором якого був старшокласник, згодом великий фізик Іван Пулюй. «Громадівців» об’єднувала спільна мета: «Жити в чистоті моральній, пильно вчитися у школі, ознайомитися з історією свого народу і його літературою, стати в обороні рідного слова проти ворожих заходів москвофілів та поляків, говорити всюди рідною мовою, допомагати бідним учням...» Так згодом визначив засади «Громади» її фундатор.

Члени товариства збиралися підпільно на засідання, організовували Шевченківські вечори, власними силами створили бібліотеку, розповсюджували серед учнів українську книгу. І.Горбачевський, як і кожен член «Громади», склав присягу, що «весь вік буде трудитися для добра свого народу», і вірним їй залишався все життя.

По закінченні гімназії в 1872 році майбутній вчений вивчає медицину у Віденському університеті, поринає у вир наукової і громадської діяльності. Його двічі обирають головою українського студентського товариства «Січ», в лоні якого, як пише Великий Каменяр, «почали вироблюватися» люди, що «не їли даром університетського хліба, віддавалися науці серйозно». До таких членів «Січі» письменник зараховує серед інших й Івана Горбачевського. І не помиляється. Ще студентом юнак розпочав дослідження з медичної хімії. Він друкує свою першу наукову працю про вестибулярний нерв, від якого залежить рівновага людини.

Навчаючись в університеті, І.Горбачевський працює спочатку в інституті хімії, а з 1857 року — в інституті фізіології. Тоді ж він був зарахований на посаду демонстратора, а згодом — асистента в інститут лікарської хімії до професора Е. Людвіга.

У 1877 році, по завершенні навчання в університеті, зі ступенем доктора медичних наук молодий вчений зосереджується на дослідницькій роботі. Через п’ять років він першим у світі синтезує сечову кислоту, встановлює джерела і шляхи її утворення в живому організмі, що матиме згодом велике значення у діагностуванні захворювань. Ця праця популяризує його ім’я в наукових колах світу. Через десятиліття авторитетне французьке видання Semdine des Hopitaux констатує: «Всі праці Горбачевського про утворення сечової кислоти досі неперевершені».

Празький період життя та діяльності І. Горбачевського, який розпочався 1883 року і тривав, із деякою перервою, аж до смерті вченого, позначений дальшими непересічними науковими відкриттями. Працюючи професором, деканом і ректором Карлового університету, він продовжує розпочаті у Відні досліди, вивчає атомні сполуки, синтезує креатинін та інші органічні сполуки, виділяє у чистому вигляді амінокислоти, які є будівельним матеріалом білків. Дослідження І. Горбачевського стали нині дороговказом у вивченні нуклеїнових кислот для розгадки таємниці життя на молекулярному рівні.

Вчений не обмежується науковими дослідженнями. Він організовує у Празі новий Інститут лікарської хімії, в якому під його керівництвом підготовлено три генерації вчених різних національностей. Для майбутніх науковців І.Горбачевський у 1904—1908 роках написав чеською мовою чотиритомний підручник лікарської хімії.

Вчений не пориває зв’язків із рідним краєм. 1899 року його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові. І.Горбачевський плідно працює у ньому, вносить пропозиції щодо консолідації всіх українських вчених та їх участі у спільній науковій роботі, друкує свої праці українською мовою у виданих ним збірниках, представляє НТШ на міжнародних лікарських конгресах у Парижі. З 1910 року І. Горбачевський — почесний президент Українського лікарського товариства.

У роки Першої світової війни вчений як член австрійського парламенту матеріально допомагає втікачам з України у Празі. Він входить до складу санітарної ради чеського королівства, згодом — найвищої ради здоров’я Австро-Угорщини. У 1917 році дає згоду на призначення його міністром створеного вперше у світовій практиці Міністерства народного здоров’я. Вчений виходив із того, що може прислужитися своєму народові. Згодом І. Горбачевський з цього приводу писав: «З усіх австрійських країв була війною знищена Східна Галичина, тоді вже звільнена від російських армій, що в ній роками ґаздували мільйонові армії різних народів. Цілі оселі знищені дотла, зрівняні з землею, знищені комунікації, знищили або забрали все, що можна як-небудь потребувати, ширилися епідемії, страшно панували туберкульоз і венеричні хвороби, лікарів і ліків, особливо на селах, не було, стан просто жахливий.

Знане це було міністерству з різних звітів, до того з початку вересня передала мені українська парламентарна репрезентація у цій справі осібне меморандум зі жаданням негайної помочі».

І. Горбачевський передусім прагнув побувати в рідних краях, пересвідчитися у тому, яке жахіття принесла людям війна, і полегшити їхні страждання. Та на заваді спочатку стали різні політичні інтриги, а згодом і збройний конфлікт Польщі із Західно-Українською Народною Республікою. Не дочекавшись розпаду Австро-Угорської імперії, вчений у жовтні 1918 року подав заяву про звільнення з поста міністра. Однак за короткий час роботи на такій високій посаді йому вдалося розробити основи організації служби здоров’я, що стали орієнтиром на десятиліття для тих держав, які виникли на руїнах європейської імперії.

І. Горбачевський радо зустрів звістку про проголошення Західно-Української Народної Республіки у Львові, а після її поразки як вчений прагнув усіляко прислужитися українській ідеї. Він організовує у Відні університетські курси, які в 1921 році перетворено в Український Вільний Університет і переведено до Праги. Вчений очолює кафедру хімії, згодом стає ректором цього університету. І. Горбачевський одночасно працює професором Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова, Української Господарської академії у Подебрадах, очолює хімічну комісію при цій академії, яка розробляла українську хімічну термінологію на основі міжнародної номенклатури. «Я думаю, — наголошував учений, — що наша термінологія мусить бути передусім така, щоби якнайтісніше прилягала до термінології міжнародної». Слід додати, що І. Горбачевський свої лекції читав рідною мовою. Він видав також перший український підручник з хімії для університетів. У 1925 році І. Горбачевського обрано дійсним членом Всеукраїнської академії наук у Києві, інших європейських наукових інституцій, тільки перелік яких зайняв би велике місце. Та в житті це була надзвичайно скромна й порядна людина, котра постійно підкреслювала своє українське походження й офірувала статки для бідних студентів, створивши для цього спеціальний фонд за рахунок своїх гонорарів від лекцій у вузах і публікацій. У 1939 році цей фонд закрили фашисти.

Понад десять років очолював у Празі І. Горбачевський товариство «Музей визвольної боротьби України» (1925—1935 рр.), а потім аж до смерті був його почесним членом. Помер вчений 24 травня 1942 року і похований на цвинтарі Св. Матвія у Празі.

Він до кінця жив Україною, її народом. Свідчення цього — його листи до українських вчених, письменників, громадських діячів, з якими підтримував постійні зв’язки. Вчений залишив велику наукову спадщину з хімії, біохімії, епідеміології, судової медицини, токсикології та інших галузей.

Його учень — чеський професор Карел Кацл над могилою свого вчителя вимовив такі слова: «Далеко звідси, за карпатськими горами, була ваша колиска. Ви народилися українцем і були чудовим сином цього великого народу. За своїм науковим рівнем, ви могли б викладати у будь-якому університеті, та присвятили 35 років нашому народові. Таке не забувається. Ви були прекрасною людиною. Не любили багато виступати, але любили відкритість, прямоту і простоту. Розуміли суспільну біду. При цьому були патріотом, яких так багато потребує сучасність».

Іван Горбачевський, чиє ім’я у роки тоталітаризму відчужувалось від отчої землі, — своєрідний символ рідкісного вченого, патріота нашої нації. Нині він вічними карбами входить у наше життя. Його ім’я носять Тернопільська медична академія, школа у Зарубинцях — рідному селі славетного вченого. У стоп’ятдесятилітній ювілей постане в Тернополі пам’ятник тому, хто любив свій народ і служив ідеалам гуманізму.