ЛЮДИНА З ЯСНИМИ ОЧИМА

Читайте також

У неймовірно вже далекій юності я найкраще запам’ятав Івана Паламарчука в ролі не дуже щасливого скорохода, що фанатично прагне пробитися вперед крізь тісні ряди таких же худих і настирних хлопців. Потім із подивом побачив його в Кременчуці вже як шанованого тренера, що брався, як це прийнято в райцентрах, буквально за все. Він готував і спринтерів, і метальників, і стрибунів — усіх, а найменше — саме скороходів. Про його роботу я сумлінно писав у «Спортивній газеті», не дуже вдаючись у деталі життя і характеру тренера, що зростав разом з учнями. Іван Андрійович про своїх вихованців говорив завжди гаряче і з любов’ю. І без того помітні блакитні його очі променіли якимось неземним світлом, властивим священнослужителям. Весь образ його чимось нагадував образ князя Мишкіна у виконанні знаменитого актора Георгія Тараторкіна. Мене завжди дивувало, що найбільших успіхів тренер Паламарчук домігся в штовханні ядра — надто далекого від спортивної ходьби, виду легкої атлетики, зрозуміти який, не займаючись ним практично, надзвичайно важко. Але, як говориться, факти річ уперта — тільки найзнаменітіший в історії радянського спорту вихователь чемпіонів ленінградець Віктор Ілліч Алексєєв зі штовхання ядра зібрав у сукупності більше учнів- олімпійців — чоловіків і жінок. Проте і йому не поталанило підготувати чемпіона з цього виду серед чоловіків, хоча учень Алексєєва Олександр Баришніков у 1976 році встановив світовий рекорд — 22 метри, але на Іграх у Монреалі виявився третім.

А наш Іван Андрійович прославився 1980 року, коли його учень Володимир Кисельов на Московській олімпіаді став першим й останнім радянським чемпіоном зі штовхання ядра і заслуженим майстром спорту, а його наставник отримав найвище звання заслуженого тренера СРСР, і, до речі, не втратив елітного рейтингу і через багато років після розпаду Союзу.

Опісля Паламарчук багаторічною працею вже в Броварах вивів на третю сходинку олімпійського п’єдесталу в Атланті всім нині відомого Олександра Багача, котрий прагне до численних титулів чемпіона Європи і світу додати ще й високе звання олімпійського чемпіона в Сіднеї.

На недавніх міжнародних змаганнях у Києві ми зустрілися з Іваном Андрійовичем Паламарчуком, поговорили, і я, нарешті, зрозумів, яким чином скороход став видатним тренером метальників. Сподіваюся, це усвідомить і кожний, хто ознайомиться із нашою розмовою.

— Представся, будь ласка, нашим читачам.

— Іван Андрійович Паламарчук, Бровари, Школа вищої спортивної майстерності, заслужений тренер СРСР, заслужений тренер України, тренер вищої категорії.

— А тепер стисло розкажи про себе.

— Народився я в Житомирській області. 1954 року закінчив школу в нашій Білилівці, поступив до Житомирського сільськогосподарського інституту. Там же почав займатися лижним спортом, самостійно вивчив техніку лижних ходів, чим дуже здивував викладачів і тренерів. Був у нас відомий тренер Петро Олександрович Жабенко, так він ніяк не міг повірити, що я по книжках навчився здорово на лижах бігати. Займався ще й гімнастикою, тягли мене займатися велосипедним спортом...

— А на ходьбу як ти потрапив?

— Це після того, як я виграв чемпіонат області по лижах і на чемпіонаті України в Сумах потрапив до десятки найсильніших лижників. Почали мене запрошувати до Київського інституту фізкультури. Зрозуміло, у Житомирі це викликало бурю, обіцяли мене в порошок стерти, якщо після двох років навчання кину інститут. Довелося завершити сільськогосподарську освіту. Поїхав я працювати в один із районів Житомирської області інструктором райкому комсомолу, відкрив там секцію легкої атлетики. Потім усе ж у Києві заочно поступив до Інституту фізкультури. Тоді і почав займатися спортивною ходьбою на основі лижної витривалості. Обіцяли мене перевести на стаціонар, і я майже погодився, але до цього моменту встиг улаштуватися на роботу в Кременчуці й вирішив не турбувати батьків, жити на свою зарплату, а тому від навчання на стаціонарі відмовився. Так і почав заочно навчатися і став тренером з усіх видів легкої атлетики. І скороход у мене був хороший — Коля Удовенко. А сам я встановив рекорд з ходьби по Полтавській області, щось близько 46 хвилин на 10 км.

— А як це ти тренував усі види? Читав багато?

— Так, у мене бібліотека велика, такої ні в кого немає. Захоплювався професором Заціорським, у Москві багато мені допомогла Іванова, кандидат педагогічних наук. Усе це я математично намагався обгрунтувати, математику любив. Система така в мене була — вичитав щось, побіг на стадіон, перевірив на собі, потім на учнях — їх у мене було хоч відбавляй, народ у Кременчуці йшов на стадіон охоче. Ось і з’явився в мене сильний штовхач ядра — Анатолій Аронов. Він перший в Україні штовхнув за 19 метрів. Рекордсмен України Ліпсніс був у нас же приїжджий, з Ленінграда. З’явився Кисельов, Бізін — майбутній доктор наук у мене тренувався перед вступом до інституту. А коли Аронов, а потім Кисельов потрапили до збірної СРСР, я сферу своєї діяльності почав потихеньку звужувати. А то штовхачі ядра на стадіоні, водночас треба дивитися ще за спринтерами Іщенком і Носиком, із скороходом Удовенком треба до лісу йти — коли встигати?

— Ага. Ось тепер ми дійшли до Кисельова, тому хочу тебе запитати. Коли він у тебе з’явився, вже існував спосіб штовхання ядра з поворотом, розроблений Віктором Алексєєвим для Баришнікова? Зараз увесь світ штовхає ядро з поворотом, а в тебе і Кисельов штовхав, і Багач продовжує робити стрибок за стародавньою системою американця Перрі О’Брайєна. Чи немає тут помилки?

— Я давно і добре розібрався в прямолінійному способі, вивчив усю літературу — Тутевича, Донського, Заціорського, Іванової, у Москві на конференції зустрівся з Алексєєвим. Він ніколи не виступав, а тут раптом виступив і показав просто циркові варіанти з медицинболами...

— Він, до речі, у молодості саме був циркачем...

— Я все записав, приїхав і сказав Толі Аронову, що я отримав до своїх уявлень про правильну математичну гармонію в метаннях практичне підтвердження. Я зрозумів, що напрямок думок у мене вірний. Алексєєв бив медицинболами в стінку, усі кепкували, а я сидів і записував. З цього моменту я йшов до пізнання істини через математику, через книги. Зараз бачу, що ми стільки не використовуємо в техніці штовхання ядра! Не використовуємо під час штовхання найголовніше — м’язи ніг і спини. Я бачу, що тільки особливо талановиті спортсмени самі до цього йдуть. Ядро штовхають, а його треба намагатися кинути в межах правил. Обертальний засіб важче освоювати, не всі мають для цього гарний вестибулярний апарат. І я бачу, що такий самий результат у мого учня може з’явитися швидше, ніж обертальним способом. Наука ще не довела перевагу штовхання з обертанням. Я можу навчити швидше і легше штовхати звичайним способом.

— Скажи, будь ласка, Кисельов був дуже сильним? Які в нього показники в присіданні зі штангою і віджиманні лежачи?

— Він присідав із вагою 250 кг п’ять-шість разів і цю вагу вижимав лежачи, И обсяг роботи за місяць у нього перевищував 250 тонн. Але тоді не було сучасних засобів відновлення, із котрими зараз цей обсяг роботи можуть виконати жінки. Я маю на увазі дозволені енергетики.

А ці заборони... Чому не контролюють жінок, котрі працюють у ливарних цехах? Чому в шахті не забороняють людям працювати? Це ж вбивча обстановка! Думаю, політика щодо медикаментів у спорті рано чи пізно зміниться.

Якщо вже говорити про Кисельова, то в збірній він був слабший за багатьох чисто фізично. Просто йому вдалося краще засвоїти техніку. Володя — дуже добра, цікава людина. Він легко опановував елементи техніки. На жаль, неблагополучна ситуація в сім’ї позначилася на його вихованні. Після закінчення виступів він не загубився: зараз у Кременчуці депутат райради. Працював інструктором в оздоровчому центрі.

— Багач зараз відомий набагато більше, а тому скажи щось про його олімпійські перспективи.

— Зараз щось пророкувати ще рано, можу тільки припустити, що ми з ним комусь дуже заважаємо в спортивному світі. За нами стежать занадто уважно...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89