«НОВИЙ» ЕММАНУЕЛЬ НА «ОЛІМПІЙСЬКОМУ»

Віталій Галинський 8 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Далекої осені 1972 року київське «Динамо» приймало в турнірі Кубка європейських чемпіонів польський «Гурнік». Це була друга офіційна зустріч у Києві між українським клубом і шахтарями із Забже. Перша відбулася за п’ять років до того, й тоді гості, блиснувши майстерністю своїх молодих виконавців — Любаньського і Шолтисіка, дали урок майстерності чемпіону СРСР, який лише вчився грати з європейськими чемпіонами.

...Після завершення поєдинку національних команд України і Польщі, який відбувся минулої суботи, я знову побачив Влодзімежа Любаньського. Він стояв у внутрішньому дворику, ближче до роздягальні поляків, серед натовпу журналістів. Представники літературної братії з’ясовували в кращого бомбардира польської команди всіх часів головну причину успіху червоно-білих.

— Ми зіграли раціонально, організовано, вміло використовували промахи супротивника і могли перемогти з розгромним рахунком, — підбив підсумок Любаньський.

Коли натовп бажаючих поговорити з Любаньським розтанув, я підійшов до нього і нагадав, як 28 років тому ми гуляли з ним Хрещатиком, поки дійшли до Пасажу, де придбали для його маленької донечки симпатичну ляльку в українському національному одязі. Мені здалося, що спогад зігрів авторитетного в Європі агента ФІФА. Але замість екскурсу в минуле він чомусь сказав зовсім інше:

— Не розумію, як команда, укомплектована класними майстрами, могла зіграти так бездарно...

— Ви про яку команду кажете?

— Звісно ж, про українську.

...У листопаді минулого року, успішно подолавши бар’єри групових матчів Євро-2000, українці, як бачилося тоді, незаслужено програли нічим не примітній команді Словенії. Не поступаючись супернику в майстерності, наші хлопці поступилися в найголовнішому — бажанні представляти свою країну на європейському футбольному форумі. Здавалося, до нинішнього циклу наш багаточисельний тренерський штаб врахує помилки минулого і нарешті підготує команду, яку не соромно показати перед ясні очі європейського співтовариства. І тому на післяматчевій прес-конференції недоречно звучали слова одного з наших тренерів, Володимира Веремєєва, про те, що призначення тренерського штабу збірної відбулося не дуже давно — в березні, ну а журналісти, мовляв, поквапилися зарахувати жовто- блакитну команду до числа фаворитів п’ятої групи. Не стану полемізувати з Володимиром Григоровичем, а просто нагадаю відоме прислів’я: «Взявся за гуж...». Тим більше що з числа помічників головного тренера Валерія Лобановського можна скласти збірну ветеранів. Сам же Валерій Васильович, який погодився очолити головну команду країни, прийшов до цього рішення не відразу. І його можна зрозуміти. Робота в клубі забирає у визнаного фахівця масу сил та енергії. Четвертий рік поспіль київське «Динамо» потрапляє в основну сітку Ліги чемпіонів. Таким успіхом можуть похвалитися лише клуби, чиє фінансове забезпечення дозволяє їм щорічно поповнювати свій склад футбольними тузами.

Робота в клубі та національній збірній — це зовсім не одне й те саме. Такому досвідченому фахівцеві, як Валерій Лобановський, звичайно, було зрозуміло, що, беручи на себе відповідальність за підготовку і виступ першої команди країни, він змушений буде розриватися на два фронти. Ще навесні, спілкуючись із журналістами перед вильотом за кордон, Валерій Васильович сказав, що нинішнього сезону національна команда України комплектуватиметься не на базі київського «Динамо», а становитиме симбіоз футболістів, зібраних із різноманітних клубів країни. При цьому він зауважив, що за радянських часів, викликаючи з усіх кінців СРСР найбільш обдарованих виконавців, він мав час відкоригувати і згладити певні вади в майстерності кандидатів на місце в основному складі. Річ у тому, пояснював Лобановський, що кожен із гравців, яких викликають на навчально-тренувальний збір, насамперед був футболістом. Його не потрібно було вчити зупиняти м’яч, перекривати зону під час контратаки суперника, організовувати відповідний випад.

Нині в Лобановського немає під рукою «гербового паперу». Ось і доводиться писати на простому. Через це в стартовому складі на матч із поляками вийшли лише чотири польових гравці «Динамо». Що ж до Шевченка, Реброва і Лужного, які виступають далеко від Батьківщини, то їхня нинішня кваліфікація, а також ігрова ментальність погано співвідносяться з тренерською доктриною Лобановського. Для того, щоб бути впевненим навіть у такій «мегазірці», як Шевченко, за ним потрібно спостерігати щодня і не сумніватися, що він зможе вирішувати поставлені перед ним завдання в конкретному поєдинку.

Що здивувало, то це стартовий склад збірної України, в якому вгадувалась розмитість зв’язків між обороною і нападом. Очевидно, пам’ятаючи успіх дворічної давнини на «Олімпійському», коли тріо Шевченко—Ребров—Скаченко зім’яло російські оборонні редути, наші наставники вирішили знову вдатися до тактики тризубця, що атакує. Тільки цього разу місце Скаченка зайняв донеччанин Воробей. Роль плеймейкера була віддана Реброву, яку він повністю провалив. Сергій діяв у не властивій йому манері, затримував розвиток атаки, не зміг створити жодної гострої ситуації.

Вже на другій хвилині наша команда могла передавати сигнал «SOS»: Попов припустився помилки, за яку карають своїх підопічних тренери дитячої команди, — не вцілив по м’ячу, що призвело до безперешкодного удару Олісадебе — 0:1. У цьому епізоді розслаблено зіграли також наші центральні захисники Ващук і Головко, не кажучи вже про Кернозенка. Через чотири хвилини рахунок міг стати 2:0 на користь гостей, проте Олісадебе вкотив м’яч у порожні ворота занадто слабко. Після того як Шевченко зрівняв рахунок, на кілька хвилин з’явилася надія, що українці знайдуть у собі сили поборотися з посередньою загалом польською командою. Проте цілий ряд футболістів-господарів поводилися так, немов прогулювалися алеєю з дружинами та дітьми. Розплата за нехлюйство настала на 31-й хвилині, коли нігерійський неофіт Еммануель Олісадебе впритул завдав удару воротам збірної України — 1:2.

У другому таймі наші тренери вирішили повністю змінити наступальну тактику, ввівши в бій спочатку Зубова, а потім Яшкіна і Косовського. Якщо першого можна похвалити бодай за бажання загострити гру, то поява динамівців ще більше розбалансувала гру в середині поля.

Гості тонко відчули ситуацію і зрозуміли, що цього вечора українці навряд чи завдадуть прикрощів їхньому воротареві Дудеку. Середня лінія поляків повністю контролювала хід гри, скеровуючи її в зручне для підопічних Єжі Єнгеля русло. Практично, кожна атака на ворота Кернозенка, який розгубився, чаїла в собі небезпеку. На 55-й хвилині Калужний, немов під тріумфальною аркою, а не під опікою захисників, вийшов по центру штрафного майданчика і, прицілившись, немов у тирі, закотив м’яч зовсім поруч зі штангою — 1:3. І якщо відверто, дивитися далі на весь цей жах просто не хотілося... Програти можна по-різному.

7 і 11 жовтня збірна України зіграє на виїзді в Єревані й Осло. У наставників команди в запасі місяць для того, щоб грунтовно перебрати механізм колективної творчості, який трохи спрацювався. Завдання нелегке, якщо врахувати, що матчі в Єревані українцям завжди давалися важко. Ну і, звісно ж, поїздка до Норвегії аж ніяк не буде схожа на огляд фіордів. Будь-які помилки можна виправити, якщо з них зробити правильні висновки. Наші супротивники по групі зіграли так: Норвегія—Вірменія — 0:0, Білорусь—Уельс— 2:1. У господарів поля точними ударами відзначилися Белькевич і Хацкевич. Так і хочеться помріяти, щоб того дня вони виступали в майках збірної України.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89