Ніл Вокер: "Територія за контактною лінією — це Україна"

Алла Котляр 3 лютого, 23:01
вокер

Читайте також

Сьогодні в Україні працюють 18 різних агентств і фондів ООН.

Своєю діяльністю ця міжнародна організація охопила фактично всі аспекти реакції на кризову ситуацію, крім миротворчого. З позицією ООН можна погоджуватися чи ні, піддаючи критиці окремі кроки й заяви. Однак не враховувати її не можна.

Оскільки заявлені українські реформи здебільшого виявилися мильною бульбашкою, а президент через корупційні скандали у ближньому колі втрачає довіру, — Україна все більше стає об'єктом. Як наслідок, ефективного лідерства і продуманої ініціативи у влади на сьогодні, на жаль, немає. Президент, прем'єр і Рада ніяк не можуть визначитися з тим, що робити далі — воювати чи домовлятися, відтинати неконтрольовані території чи продовжувати гратися в заморожений "Мінськом" конфлікт. 

До ухвалення потрібних рішень Україну м'яко, але наполегливо підштовхують міжнародні співтовариства. Кому і наскільки потрібних — питання, бо вести відвертий діалог із суспільством про це українська влада так і не навчилася. Хоча заяви ООН часом виглядають дивно і сприймаються неоднозначно, очевидно, що у верхах підкилимний процес іде. Про це свідчить, наприклад, недавно ухвалений Урядовий план реінтеграції непідконтрольних територій Донбасу, що зчинив неабиякий галас, зокрема й у зв'язку з появою нового терміну: "ефективний контроль" замість "тимчасово окупованих територій". За нашою інформацією, план готувався за підтримки ООН, хоча організація чомусь не захотіла підтвердити даний факт офіційно.

Про діяльність ООН в Україні в ексклюзивному інтерв'ю DT.UA розповів координатор систем ООН в Україні Ніл Вокер. 

— Пане Вокер, не можу не поставити перше запитання щодо Авдіївки. Яка реакція міжнародної спільноти на ситуацію на Сході України, зокрема в Авдіївці

—Міжнародне гуманітарне співтовариство випустило прес-реліз із закликом негайно припинити бойові дії. Ми зробили це після того, як було проведено аналіз з метою з'ясувати, наскільки серйозною є ця криза. 

Важливо пам'ятати, що найперший обов'язок з надання гуманітарної допомоги лежить на уряді. Ми зустрічалися з міністром МінТОТ Вадимом Чернишом і обговорювали ці питання. Відразу після закінчення зустрічі міністр разом із прем'єр-міністром відбули на Схід України, щоб оцінити ситуацію на місці. 

Я не вповноважений оцінювати, хто і яким чином порушує режим тиші, але в ситуації такої кризи першим кроком до вирішення має бути фактичне припинення вогню. 

Крім трагічних людських втрат, у результаті бойових дій загроза виникає для низки об'єктів цивільної інфраструктури — Донецької і Верхньокальміуської фільтрувальних станцій, Авдіївського коксохімічного заводу.  

Коли навколо цих об'єктів точаться бої, відбудовні роботи проводити неможливо. Небезпека виникає не тільки у зв'язку з тим, що припинено водо- й електропостачання. У зв'язку з можливим пошкодженням коксохімічного підприємства й очисних споруд можуть виникнути більш довгострокові екологічні ризики. Тому представники міжнародного співтовариства негайно провели внутрішню зустріч, а також зустрілися з українським урядом і ознайомилися з його планами — реакцією на ці події. Потім ми порушили питання на міжнародному рівні, закликавши всі сторони негайно припинити бойові дії. 

Ми також попросили уряд скласти список нагальних потреб, щоб надати термінову допомогу постраждалому населенню. 

Для цього, після зустрічі з урядом, продовжила роботу технічна група, щоб визначити, хто і чим займатиметься. Тож у цій ситуації реакція міжнародного співтовариства була швидкою — як на рівні заклику негайно припинити вогонь, так і щодо надання гуманітарної допомоги.

— План гуманітарного реагування для України на 2017 рік передбачає 214 млн дол. для допомоги людям, що постраждали в результаті конфлікту в Донбасі. Запит, про який ви згадали, — це прохання про додаткову допомогу?

— Я б не називав цю допомогу додатковою. Можна вважати це частиною нашого Плану гуманітарного реагування на 2017 рік. Ми просто запитали, які є потреби, і знайдемо можливість їх задовольнити. 

У ситуації будь-якої кризи, особливо гуманітарної, потреби можуть змінюватися. Тому нам треба буде корегувати плани відповідно до потреб, що виникли на цей момент, і з загальним циклом планування. 

План гуманітарної допомоги-2017 запущено в грудні 2016-го в Києві, Женеві й Нью-Йорку. У ньому передбачено три основні напрями діяльності. Перший — це захист людей. Сюди входить, наприклад, юридична допомога, забезпечення документами, захист цивільного населення від обстрілів, мін і боєприпасів, що не розірвалися, захист жінок від насильства, пов'язаного з конфліктом. Другий напрям — надання надзвичайної допомоги, зокрема забезпечення житлом, медикаментами, харчами і, в контексті тутешнього клімату, — теплом. 

Третій напрям — посилення життєстійкості постраждалого від конфлікту населення. Тут передбачено заходи, що допомагають людям стати на ноги. Наприклад, забезпечення зайнятості і працевлаштування. Усе це загалом лише невелика частина плану. Але вона значною мірою пов'язана з діяльністю з відновлення і зміцнення миру. 

Діяльність з відновлення в основному здійснюється під керівництвом уряду і зосереджена на підконтрольних Україні територіях. Гуманітарна діяльність більше зосереджена в районах уздовж "лінії розмежування". У контексті України дуже важливо, щоб гуманітарне реагування й відбудовні роботи починалися одночасно.

Дозвольте продемонструвати масштаби цих двох типів допомоги. У Плані гуманітарного реагування на 2017 рік закладено 214 млн дол. необхідної з боку міжнародного співтовариства допомоги. Водночас за планами діяльності з відновлення потрібно 1,5 млрд дол. 

Гуманітарна допомога — це стовідсотково грантова допомога людям, які її потребують. Діяльність, що пов'язана з відновленням, буде профінансована з різних джерел — як з боку урядів, так і у формі кредитів і грантів. 

— Наскільки міжнародними донорами були профінансовані попередні плани — 2015-го і
2016 років? І з чим пов'язане недофінансування? 

— І 2015-го, і 2016 року ми закликали світове співтовариство і донорів виділити для України близько 300 млн дол. Отримали — 200 млн і 100 млн дол. відповідно. Чому так сталося? Насамперед, треба розуміти, що за фінансування гуманітарної допомоги у світі дуже жорстка конкуренція. Це, загалом, зрозуміло, беручи до уваги потреби інших країн — Сирії, Іраку, Ємену, Афганістану і т.д. 

У 2015-му бойові дії в Україні були досить активними — і під Дебальцевим, і в інших місцях. У пам'яті також були свіжі події 2014-го, зокрема збитий малайзійський "Боїнг" із цивільними пасажирами і запеклі бойові дії.

Але наприкінці 2015-го характер бойових дій в Україні змінився. І перестрілки загалом були зосереджені уздовж вузької лінії розмежування, як і потреби в гуманітарній допомозі. 

Крім того, є великі відмінності між кризою в Україні й інших країнах. Наприклад, в Україні немає таборів для біженців, де люди жили б у жахливих умовах. Переважну більшість ВПО так чи інакше прийняли місцеві громади на іншій території України. Треба дивитися і на позитивні сторони. Для мене одна з найсильніших — це солідарність українського суспільства, зокрема у підтримці ВПО.

Немає в Україні й міжрасових, етнічних і релігійних відмінностей, як в інших країнах. Тож міжнародні новинні агентства, ТБ-канали, такі як CNN, шукають новини в інших місцях. Саме тому 2016 року забезпечення гуманітарних потреб в Україні було навіть не таким, як 2015-го. У зв'язку із цим наші дії спрямовані на посилення комунікації у Брюсселі, Нью-Йорку, Вашингтоні, Женеві, щоб люди більше знали про те, що відбувається в Україні, щоб одержати для неї додаткову підтримку.

Ми також надаємо підтримку в розвитку потенціалу недержавних організацій в Україні, щоб вони могли робити більше й ліпше те, що вони вже роблять. 

І ми дуже м'яко, але наполегливо підштовхуємо уряд України до того, щоб він уживав усіх потрібних заходів для підтримки населення, яке цього потребує. 

— І як ви оцінюєте співпрацю у вирішенні гуманітарних проблем на Сході країни? У чому український уряд міг і мав бути ефективнішим?

— У нас є конкретні приклади, де, ми впевнені, уряд повинен робити більше. Зазвичай я уряд не обговорюю, бо вважаю, що краще й ефективніше працювати з ним безпосередньо. Але ми, зокрема, дуже серйозно стурбовані й неодноразово порушували питання з приводу припинення соцвиплат і пенсій. У деяких випадках, коли людей вилучали зі списків виплат, такі дії порушували навіть українські закони, не кажучи вже про міжнародні. І ми наполягаємо, що всі громадяни мають право на соцвиплати, незалежно від того, де вони живуть, є пенсіонерами чи ВПО. 

Я хочу наголосити, що ми домоглися істотного поліпшення умов на пунктах переходу через лінію розмежування. Я вважаю дуже важливим особисто нагадувати членам уряду, що її щомісяця перетинають від 700 тисяч до 900 тисяч людей. Це дуже непросто й ризиковано. 

Мені самому неодноразово доводилося перетинати КПВВ, щоб оцінити ситуацію на місцях по обидва боки. Дуже часто там можна побачити довгі черги, що складаються в основному з людей похилого віку. Вони сидять у машинах на холоді й чекають. 

КПВВ часто розташовані у віддалених місцях, де немає жодної інфраструктури — ні заправок, ні якогось укриття, ні навіть туалетів. З дороги зійти не можна: там боєприпаси і міни, що не розірвалися. Було кілька випадків, коли на них наїжджали автобуси, які, намагаючись об'їхати чергу, звертали на узбіччя. 

Гуманітарні принципи, про які ми тут говоримо, — це свобода переміщення людей і товарів. У наших бесідах з урядом нам вдалося домогтися певного успіху в розумінні того, що таку свободу треба забезпечувати. Всі ці 700—900 тисяч людей, які щомісяця перетинають лінію розмежування, вважають Україну своїм домом, оскільки їхні родичі жили по обидва боки контактної лінії. Ми хочемо підтримати їх, бо саме це й означає бути українцями. Два успішні приклади: уряд збільшив вагу товарів, яку людина може перемістити через лінію розмежування, а також ужив заходів для скорочення часу очікування на КПВВ. 

— Ви маєте на увазі Урядовий план реінтеграції непідконтрольних територій Донбасу, підготовлений МінТОТ? 

— Ми вітаємо його ухвалення. На підтримку плану УВКБ ООН навіть випустило дуже позитивний прес-реліз.

— Деякі народні депутати і громадськість сприйняли План досить неоднозначно. "Самопоміч" навіть назвала його держзрадою, примиренням і налагодженням діалогу з сепаратистами й окупантами. Суперечки точаться також навколо визначення статусу не контрольованих Україною територій Донбасу. Так в інтерв'ю "УП" В.Черниш, мабуть, уперше озвучив поняття "ефективний контроль" замість тимчасово окупованих територій. У чому зміст цього терміна, і яким чином це пов'язано із санкціями проти РФ?

— Це хороше запитання. Але я хочу відповісти на нього трохи інакше. Я не можу коментувати заяв політичних партій. Я можу говорити тільки про те, що є чіткою позицією ООН. Насамперед пошлюся на резолюцію Радбезу ООН 68/262 "Про територіальну цілісність України". Як представник Генерального секретаря ООН в Україні, можу сказати: наша позиція полягає в тому, що територія за контактною лінією продовжує залишатися територією України. Ніякої іншої відповіді немає. Це — Україна. Я здійснюю свою роботу в районах, що перебувають поза контролем уряду, як представник генерального секретаря ООН в Україні, а також як координатор з гуманітарних питань. 

Звісно, щоб наша робота була ефективною, нам доводиться працювати з де-факто владою. Але як професіонали в цій сфері ми пишаємося тим, що забезпечуємо надходження допомоги саме тим громадянам України, які її потребують, і знаємо, як це зробити. 

На наш погляд, План реінтеграції — це прояв поваги до українського народу, до права людей бути українцями і мати переваги від цього. 

Я хотів би підкреслити, що деякі елементи Плану справді дуже корисні.

Там ідеться про те, як саме можна надати допомогу жителям України, що живуть за лінією розмежування. Вони повинні мати доступ до юридичної допомоги й адміністративних послуг. Позиція українського уряду полягає в тому, що якщо він не може надати ці послуги безпосередньо за місцем проживання людей, поза сферою урядового контролю, то їх треба надавати якнайближче до цих регіонів. Мета — полегшити життя всім жителям України, незалежно від того, де вони живуть. 

Обговорення політичних питань до моїх повноважень не входить. Їх повинні вирішувати самі українці. Я підходжу до цих питань з позиції міжнародного гуманітарного права, захисту прав людини, а також резолюції ООН, що підтверджує територіальну цілісність України. А також — з позиції своєї 30-річної роботи в країнах в умовах криз і на підставі двох з половиною років роботи в Україні, де я бачу надихаючу солідарність українського суспільства у ставленні до ВПО, незалежно від того, куди або звідки вони приїхали. 

— Наскільки ви сьогодні залучені у процес підготовки до ухвалення Закону України про гуманітарну допомогу в кризових ситуаціях, який розроблено ще 2015 року за активної участі ООН? 

— Ми справді надали дуже велику технічну допомогу в розробці цього закону, ґрунтуючись на міжнародному гуманітарному досвіді й законодавстві. Україна — одна з небагатьох країн, де міжнародна допомога, включаючи гуманітарну, оподатковується. Я змушений зізнатися, що трохи розчарований тим, що закон досі не ухвалений. Але, знову ж таки, ми не можемо оцінювати ухвалення чи неухвалення цього закону з політичного погляду. Єдине, що можемо і будемо робити, — це звертатися до депутатів Верховної Ради і стимулювати їх до того, щоб вони звернули пильнішу увагу на цей закон і на те, як він може допомогти українцям, які потребують допомоги. 

До слова, міжнародне співтовариство стурбоване позицією Мінсоцполітики у зв'язку із соцвиплатами і пенсіями. 

При цьому ми дуже тісно й плідно співпрацюємо з іншими органами, зокрема з МінТОТ, МЗС та різними правоохоронними органами, які загалом усвідомили всю важливість гуманітарної діяльності та її забезпечення.

Я також є керівником групи всієї гуманітарної діяльності в Україні, до якої входять різні органи й організації, такі як МЧХ, Фонд Ахметова, національні й міжнародні неурядові організації, агентства ООН тощо. Ми можемо сказати, що міжнародне співтовариство має єдину скоординовану позицію по роботі з урядом. Ми дуже активно й успішно співпрацюємо з галузевими міністерствами й іншими держорганами у випадках, коли нам необхідна їхня підтримка й участь. 

Але змушений відзначити, що є ще напруженість у відносинах з деякими державними органами у плані розуміння ними того, що необхідно зробити і яким чином. Буквально тиждень тому я надіслав листа прем'єр-міністру
В.Гройсману з проханням очолити робочу групу, яка складалася б з представників різних міністерств і держорганів, що безпосередньо опікуються питаннями гуманітарної допомоги, а також 5—6 представників МЧХ, неурядових організацій, ООН і донорського співтовариства. 

У нас є також і питання, які ми хотіли би порушити і які прем'єр-міністр міг би поставити перед представниками держорганів, що займаються питаннями гуманітарної допомоги. 

— Ви говорили про роботу на не підконтрольних Україні територіях. Наскільки вільно агентства ООН там почуваються? Що вдається зробити, а що — ні, які є проблеми і як ви оцінюєте ситуацію там?

— Це непросто. Ми обмежені у своїх діях. Дуже важливо, щоб де-факто влада знала: ми не є жодною політичною силою, а перебуваємо там для того, щоб допомагати задовольняти потребу людей у гуманітарній допомозі. Коли ми говоримо, що будемо робити те і те, вони мають переконатися — ось він, результат. Ми дуже уважно визначили види діяльності, в яких були впевнені, що ми їх виконаємо. Крім того, ми зобов'язані забезпечити, щоб результати нашої діяльності потрапили саме до людей, які опинились у найважчому становищі. Коли вони нам допомагали в цій роботі, ми обов'язково їм дякували за можливість здійснити нашу діяльність на допомогу українцям.

Цей конфлікт дуже політизований. Крім того, він супроводжувався активними боями, а відтак викликає сильні емоційні реакції. Тому ми дуже обережно здійснюємо свою діяльність. Наша мета полягає в тому, щоб забезпечити потребу людей у допомозі, і при цьому не втягуватися в політичні обговорення. Наші керівні принципи зрозумілі. Це міжнародне гуманітарне право, права людини, що відповідають резолюції Генасамблеї, особиста чесність і порядність наших співробітників, спокійний підхід до роботи, яку ми виконуємо. 

— Чи маєте ви зараз доступ на окуповані території Криму?

— Проблема в доступі в Крим полягає в тому, що для поїздки туди ми маємо отримати російську візу. Тому питання, пов'язані з можливими візитами чи їх відсутністю, постійно обговорюються на дуже високому рівні — як тут, на рівні уряду України, так і в Нью-Йорку. У грудні ухвалено ще одну резолюцію з питань дотримання прав людини в Криму. Команда наших співробітників готова до надання допомоги, якщо буде ухвалено рішення про те, що така діяльність необхідна. 

— За словами П.Жебрівського, Донецьке агентство регіонального розвитку (ДАРР) має стати централізованою закупівельною організацією, через яку будуть реалізовуватися всі інфраструктурні проекти в Донецькій області. Як ви оцінюєте створення нового агентства? Чи не стане воно такою собі "чорною дірою", масштаби корупції в якій не можна буде навіть порівняти з "дрібними" крадіжками місцевих чиновників? Як цього уникнути? 

— Я оптимістичний як з приводу ДАРР, так і з приводу такого ж органу в Луганській області. Гарантій, звісно, у таких випадках немає і бути не може. Але це багатообіцяючий проект, пов'язаний з відновленням. Для можливої діяльності з відновлення районів, підконтрольних українському уряду, на Сході України є досить багато джерел фінансування. Я вже згадував, що сюди можна включити як кошти з боку урядів, так і з боку міжнародних фінансових установ — таких як Світовий Банк, ЄБРР. Крім того, можуть бути надані двосторонні гранти, як, наприклад, вони вже були надані ЄС, Японією, США, ООН. У деяких випадках ці кошти просто не можуть фактично бути перетворені на витрати через побоювання з приводу бюрократії або корупції. 

Ми враховуємо кілька аспектів, за якими можна оцінювати успіх чи неуспіх такої моделі. Насамперед — який мандат і легальний статус такої організації? Наступне важливе питання — ким є особи, які входять до складу цієї організації? Тому ми хочемо бачити правильну юридичну структуру і прозорий, чесний процес прийняття на посади осіб, які цією організацією керуватимуть і управлятимуть. ООН надавала допомогу в забезпеченні й вирішенні саме цих питань. Наразі я не можу сказати, що всі вони питання вирішені й усі наші побажання враховані й реалізовані, але ми рухаємося в цьому напрямку. 

— Чи не розпорошаться кошти між паралельними структурами? Наскільки мені відомо, В.Черниш для цих цілей також створює мультитрастовий фонд. 

— Багатопартнерський цільовий фонд (MPTF) був створений на рівні центрального уряду. Це відмінний від ДАРР інструмент. Вони не є взаємовиключними. Навпаки, мають доповнювати один одного. ДАРР управлятиме урядовими коштами, які виділятимуться на регіон. А мультипартнерський цільовий фонд створюється саме для того, щоб спростити процедуру надання необхідних коштів, які будуть витрачені на якісь цілі, погоджені з цілями українського уряду. 

— Яка роль Управління ООН з питань обслуговування проектів (ЮНОПС), відкриття представництва якого в Києві нещодавно було погоджено з Кабміном? Що це означає для України? 

— На Сході України сьогодні представлено 11 агентств ООН: Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародна організація з питань міграції (МОМ), Програма розвитку (ПРООН), Фонд у галузі народонаселення (ЮНФПА), Верховний комісар у справах біженців (УВКБ), Дитячий фонд (ЮНІСЕФ), Управління координації гуманітарних питань (УКГП), ООН з прав людини Місія зі спостереження в Україні (УВКПЛ HRMMU), "ООН—жінки", Всесвітня продовольча програма (ВПП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Багато з цих агентств діяли в Україні буквально з моменту здобуття нею незалежності. Інші відкрилися і стали активними з моменту виникнення кризи. У кожного з них є як свій мандат, так і своя сфера знань і досвіду. Крім того, є агентства, які працюють на рівні всієї країни. У національному масштабі діють 18 різних агентств і фондів. 90% співробітників цих агентств — національні кадри. 

ЮНОПС — останнє агентство, яке сюди зайшло і починає діяти. В листопаді минулого року було підписано меморандум, що фактично підтвердив відкриття представництва. Зараз ЮНОПС чекає формальної акредитації в Україні з боку МЗС, після чого стане одним з агентств системи ООН в Україні. 

Конкретна сфера знань і досвіду цього агентства полягає в управлінні організацією великих інфраструктурних проектів. Сподіваюся, що протягом кількох найближчих місяців буде призначено керівника цього агентства, і воно зможе розпочати безпосередню діяльність. 

Хотів би підкреслити, що у своїй діяльності в Україні ООН охопила фактично всі аспекти реакції на ситуацію кризи, крім миротворчого. 

Наприклад, наше агентство з прав людини випустило 16 звітів з питань дотримання прав людини в Україні. У них ішлося про порушення прав людини як з боку Росії, так званих фактичних органів влади, і в деяких випадках — з боку ЗСУ і добробатів. Такі звіти — важливий голос правди. 

Hаші співробітники працюють у різних гуманітарних сферах по всій лінії розмежування. Масштабну діяльність ми проводимо саме в плані початкового відновлення, особливо на контрольованих територіях. Крім того, ми активно підтримуємо питання реформи й розвитку. Конкретні приклади можна знайти у сфері закупівель лікарських засобів. Технічна допомога ООН була сильним елементом підтримки зусиль уряду з придбання потрібних ліків за найкращою ціною.

І хоча миротворчі війська не були надані, необхідно бачити ширшу картину. ООН підтримує роботу місії ОБСЄ в Україні. Це не унікальна ситуація. У багатьох регіонах ООН діє разом з регіональними організаціями. Співробітники миротворчих агентств ООН неодноразово надавали технічну допомогу і консультації співробітникам ОБСЄ. Ми також підтримуємо дії із забезпечення мінної безпеки на Сході України. 

Я наводжу такий детальний опис, бо вважаю важливим наголосити: ООН надає проактивну підтримку Україні — від рівня ухвалення резолюцій і рішень Радбезу до фактичної гуманітарної діяльності на місцях. І я гордий тим, що саме мене вибрали керувати командою, яка діє в Україні. Я також щасливий працювати з українцями. Я дуже ясно бачу, що вони не тільки реагують на кризу, а й докладають великих зусиль до того, щоб реформувати свою країну. Саме українська сторона повинна бути на чолі всіх цих змін. І ООН надає в цій роботі всю можливу допомогу.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.67
EUR 28.94