Шанси-шманси

Олег Покальчук 17 березня, 23:00
нищая
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Усе, що існує у Всесвіті, є результатом або шансу, або необхідності. 

Демокріт Абдерський.
"Фрагменти"

 

Є певний набір культурно-політичних мантр, покликаний обслуговувати одночасно власні лінощі й відчуття причетності до глобальних політичних процесів. 

Слово має бути банальним, трошки іноземним, а також таким, що часто використовується телеполітологами, бо персоніфікація завжди створює смисл там, де його й не передбачалося.

Трагікомічний цей словник досить місткий. Візьміть будь-яку промову будь-якого нашого політичного діяча. Що більше він високопоставлений, то більше його мова насичена піднесеними словами-пустушками. Це як колись популярний кубик Рубіка, калейдоскоп або "лего". За певної вправності рук можна отримати досить художні, так само як і безглузді комбінації. 

Заради справедливості скажемо, що подібні словники — не суто українське явище, і їх сприйняття залежить від матеріального становища країни, в якій або від імені якої ці слова промовляють. Якщо за словами стоять серйозні гроші (як, наприклад, у випадку президента США, факіха Ірану або голови КНР), то люди мимохіть вимушені до них прислухатися і в них вдивлятися, намагаючись зрозуміти, що там малося на увазі. Навіть якщо на слух — нісенітниця, мовець же може й кнопку натиснути, і тут відразу переймешся значущістю моменту.

А якщо слова виголошують політичні голодранці (не будемо некрасиво тицяти пальцем), то залишаються тільки серце, душа та інші, які не піддаються калібруванню, інструменти сприйняття. 

Таким чином, ми маємо справу з предметом віри, яка, за апостолом Павлом, є "уповаемых извещение, вещей обличение невидимых". Тобто доказ того, чого, вочевидь, не існує.

Одне з таких магічних слів — "шанс". 

Залежно від історичного контексту воно мало різні конотації. На початку 1990-х це слово читалося як "неймовірний потенціал стрімкого розвитку "третім шляхом", що дозволяє врахувати всі історичні помилки країн, які випередили нас у розвитку на десятки років".

На початку 2000-х воно позначало звичайну українську хитрозадість, що дістала благозвучний переклад у вигляді "багатовекторності", і читалося як "братимемо все від усіх в обмін на хорошу поведінку, і так буде вічно".

Ну а після початку війни 2014-го запити стали скромнішими й звелися до збереження територіальної цілісності й водночас до можливості накивати п'ятами від цієї цілісності подалі завдяки "безвізу". Тобто слово "шанс" звелося до поняття повільно зникомої, хоча все ще не примарної надії. 

У цьому є безумовний позитив, бо пафосну риторику витісняють набагато реалістичніші, хоча й нецензурні інвективи. Пафос залишається таланом політиків та обслуговуючого персоналу. Але здебільшого він викликає вже нездоровий сміх, а не захоплені придихання.

Залежно від "локусу контролю", тобто схильності приписувати свої успіхи або невдачі внутрішнім чи зовнішнім чинникам, людина або надає перевагу індивідуальному розвитку, або мислить себе в соціальній групі, в суспільстві. У такий спосіб вона обирає напрямок пошуку матеріалу для побудови своєї ідентичності — або тягне все, що потрібно їй особисто, у власні засіки, або несе все до останнього в засіки суспільні.

Це, звісно, крайнощі, але ми їх наочно бачили. Як на прикладі різних (тих, що втекли, і тих, що не встигли) любителів "золотих батонів", так і волонтерського руху, який здебільшого емоційно й економічно вигорів. Якщо абстрагуватися від так само полярних моральних оцінок, це приклади неефективної (у довгограючій стратегії) поведінки.

Вимальовується вельми сумна картина. Ефективною є поведінка всіляких "реформаторів"-казнокрадів і ветеранів Троянської війни, які більш ніж успішно замінили вищезгадану векторну пару. Волонтерів і добровольців розчиняє отруйна пліснява численних "громадських рад", а корупціонери не менш ефективно розчиняють гроші МВФ і нашу довіру до реформ як таких. Апаратно-бюрократичний реванш відбувся, хоча якщо голову застосовувати не тільки для думання, то стає очевидно, що він не такий уже й стійкий. Танцювали, співали, молилися — не допомагало.

У ширшому масштабі ми спостерігаємо девальвацію ідеї якогось загального для всіх шансу і переважання приватних інтересів над загальними. І водночас в Україні триває боротьба саме за створення якоїсь спільної цінності. Не будемо називати її зужитою "національною ідеєю", але йдеться про алгоритм поведінки, що відповідає як історичній спадщині нації, так і викликам часу. 

Марксизм як бастард народництва вважав, що гарна ідея сама по собі спроможна організувати маси до розвитку. Пролетарі, натхнені ідеєю, відринуть все особисте і будуть спільно безупинно вдосконалюватися до цілковитої знемоги своєї й сусідів. Чим воно обернулося, загальновідомо. Об'єднуватися навколо ідеї можуть лише люди, які не просто її щиро сповідують. А й які довели її ефективність конкретними прикладами власного успіху. Об'єднання таким людям потрібне не для заморочування причинних місць електорату, а для оптимізації життєвого шляху, який вони й так уже собі обрали і пробивають. 

Знову ж таки, будь-яке організоване злочинне угруповання (яким часто є сама держава, що не дотримується міжнародних договорів, не цінує прав і свобод власних громадян тощо) може бути досить ефективним для самих себе. І електронні декларації чиновників, а також казкове майно їхніх родичів, що якимось дивом розбагатіли, цьому яскраве підтвердження.

Однак угруповання отримує шанс на амністію капіталів і легалізацію бізнесу при явці з повинною в міжнародне співтовариство. При цьому покарання однаково буде, але ступінь його — це дивлячись як швидко здаєшся.

Наша країна неспроможна здатися, бо вона, на відміну від Росії, є сумою правлячих угруповань, які змінюються при владі, люто воюють одне з одним, але грабують за одним і тим самим клановим алгоритмом. У цьому і є їхня головна національна ідея, безумовно ефективна та об'єднуюча.

Пересічним людям ідея "та пропади воно все пропадом!" здається індивідуальним шансом, але насправді це інтегральна і дуже зручна частина національної ідеології корупціонерів.

Тому, резюмуючи, шансів у нас ніяких особливо вже не залишилося. Ми навіть шанс щось грамотно вкрасти всією країною і той згаяли ще в 1990-х. Немає шансів, бо синонім українського шансу — це "халява", дармовщина, прибуток без податків і повернення ПДВ з повітря.

Ідеалісти теж уже мають усвідомити, що ніяка кількість крові героїв сама по собі не створює процвітання. Цей тип воздаяння обіцяють по той бік життя, і то, кажуть, не всім ще й дістається.

По цей бік життя об'єднання хороших людей з поганими ніколи не робить останніх кращими. Просто хороші псуються вдвічі швидше. А спільна ідея патріотів і негідників завжди обертається негідницькою, бо така ціна будь-якого компромісу — грати на пониження. І це не погана, а хороша новина, тому що в нас залишається необхідність — згадаймо дідуся Демокріта. 

(До речі, цей філософ, який прожив 104 роки, був настільки веселим і життєрадісним дядьком, що серйозні демократичні співгромадяни вирішили його примусово оглянути, запросивши Гіппократа. Лікар, поспілкувавшись з Демокрітом, сказав місцевим політикам щось на кшталт "самі ви недоумки!". Шкода, що не він керує нашим МОЗом).

Розуміння цієї необхідності сьогодні доступне, певно, відсоткам двадцяти від загального числа населення України. Цей показник приблизний, я обґрунтовую його на середньоарифметичній сумі різних показників — від реально воцерковлених людей до активних учасників війни як на фронті, так і в тилу. Їх поєднує вже самоідентифікація, що відбулася, і вчинки в ім'я сповіданої ідеї, а також потреба й навик кооперуватися одне з одним для продовження такого modus vivendi. 

Ця активна верства суспільства, яка дізналася, що таке "необхідність", сама є необхідною умовою змін. Її іноді ще називають "громадянською", але тут є смислова хиба, бо в різних груп цієї верстви цілком різне бачення майбутнього країни — від реальної хунти без лапок до лібертаріанського парадизу. Їх поєднує розуміння того, що такою, як є, країна залишатися більше не може.

Та необхідної умови замало. Це як зброя без боєприпасів — сукупність залізяччя й цурпалків. Потрібно визначити достатню умову.

Побудуємо судження: "Україна потребує стрімких змін".

Необхідна умова: критичній масі людей необхідні зміни в одному напрямку.

Достатня умова: Україна справді втратила всі шанси на поступове реформування старої системи.

На перший погляд, здається, що обидві умови наявні. Але, враховуючи те, що всі можливі зміни ляжуть тяжким фінансовим тягарем на плечі не українських, а західних платників податків (ну не ті порядки сум, вже вибачте!), ми продовжуємо повторювати з чужого голосу тексти про те, що в нас щодня шансів дедалі більшає, і ми ось-ось зірвемо куш — безвіз і мир до переможного кінця. Маємо зрозуміти, що західному світу не до нас із нашими піснями, танцями й молитвами. У нього спереду ІДІЛ, а позаду Росія, або навпаки, і цей "котел" ось-ось захлопнеться, і може початися зовсім інша епоха. Наприклад, пізнього Середньовіччя.

Немає в нас жодних шансів, але необхідність — ось вона. 

Треба просто краще працювати головою.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
16 коментарів
  • Петр Борисович 23 марта, 06:08 Суждение «Украина нуждается в стремительных изменениях» - очень абстрактно (субъект, цель). Потом, стремительные изменения уже имеем (курс гривны, тарифы). Если построить другое, более «приземленное» суждение: «народ нуждается в стремительном улучшении жизненного уровня». Под улучшением понимать приближение к европейским стандартам (средний уровень по Евросоюзу). Необходимое условие тогда будет: рабочие места с ростом зарплаты и доходов предпринимателей. Достаточные условия: правила, стимулирующие конкуренцию и свободы предпринимательства, их обязательность выполнения и стабильность (закон для всех, а не для врагов). Для рабочих мест с ростом зарплаты необходим сбыт продукции, оборудование и технологии. Для сбыта - повышение конкурентоспособности продукции (что требует наличия конкурентных преимуществ у украинских производителей), расширение внутренних и внешних рынков.
    Петр Борисович 23 марта, 06:10
    Внутренний рынок определяется потребительским спросом и покупательной способностью, внешние - лучшим предложением «цена-качество-функционал». Оборудование и технологии определяются научным и инженерным потенциалом, доступом к технологиям и инвестициям. Доступ зависит от правил (законов, традиций), работающих в стране и защищающих инвесторов, предпринимателей, работников, добросовестную конкуренцию и минимизирующих коррупцию. Все взаимосвязано и требует комплексного подхода. Для этого главным необходимым условием является воля, наличие действительной политической воли, достаточным условием – наличие исполнителей воли (людей с государственным мышлением и способностями).
    Петр Борисович 23 марта, 06:11
    Чтобы найти достойных политиков, обеспечить их конкуренцию по выполнению взятых обязательств перед народом, держать их в тонусе, в наших условиях, с учетом исторических традиций и менталитета, целесообразно на законодательном уровне уменьшить срока депутатские и президентские до 3-х лет, с количеством - не более 3-х. Законные частые выборы обеспечат высокую динамику развития: более быстрый поиск и выбор носителей политической воли, отсутствие необходимости хорошим объединяться с плохими, ломку кланов с их алгоритмами. У народа будет цивилизованный выхлоп для эмоций раз в три года. Не плохо бы уменьшить количество депутатов и бюрократов в 3 раза, снизив общие расходы налогоплательщиков, но увеличив заработные платы и ответственность «государственных мужей». Тогда будут и шансы и частые поводы для обнимансов с танцами и крови поменьше.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 20 марта, 01:07 "Нашої заслуги в тім не бачу, Нашої не знаю в тім вини, Що козацьку бунтівливу вдачу Нам лишили предки з давнини. Нам і те не добавляє слави, Що вони од чужоземних сил Заступили землю кучеряву Горами високими могил. Бо коли, закохані в минуле, Прокунаєм свій великий час, Наша лінь нікого не розчулить, Слава ж та відмовиться від нас. Спогади докучливі, як нежить, Що тій славі принесуть нове? Тільки тим історія належить, Хто сьогодні бореться й живе." Василь Симоненко Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 18 марта, 23:10 "Слово має бути банальним, трошки іноземним..." Пан Покальчук, як завжди, жартує. Серйозно про це говорить К.Поппер у "Відкрите суспільство та його вороги" : "Ірраціоналіст вважає, що говорити просто як є -- це тупо, нудно й нецікаво. Слово повинно вражати. Як мінімум, мати мету. В цьому виявляється талановитість майстра слова. Натомість, раціоналіст вважає, що мова -- засіб комунікації, а не самовираження. Слово повинно інформувати, передавати думку, слугувати матеріальним носієм думки." Звісно, я на боці раціоналізму. Я не хочу, щоб мене вражали, чи маніпулювали мною. Порівняйте з Лесею Українкою: "Слово, чому ти не твердая криця..." Це точка зору ірраціоналізму. Слово як твердая криця -- нині це називають "пропагандою". Коли кажуть, що "українська душа поетична", я сприймаю це як образу, значить дурна, не раціоналістична. Поппер: "Ті, хто каже, що владарювати повинна любов, прокладають дорогу тим, хто буде владарювати за допомогою ненависті." Українській душі цього не зрозуміти.
    talymon 19 марта, 09:58
    -- Ты не смеешь так говорить о Птибурдукове! Он выше тебя! Этого Лоханкин не снес. Он дернулся, словно электрический разряд пробил его во всю длину, от подтяжек до зеленых карпеток. -- Ты самка, Варвара, --тягуче заныл он. --Ты публичная девка! -- Васисуалий, ты дурак! --спокойно ответила жена. -- Волчица ты, --продолжал Лоханкин в том же тягучем тоне. --Тебя я презираю. К любовнику уходишь от меня. К программеру ты от меня уходишь. К ничтожному программерюге нынче ты, мерзкая, уходишь от меня. Так вот к кому ты от меня уходишь! Ты похоти предаться хочешь с ним. Волчица старая и мерзкая притом! Упиваясь своим горем, Лоханкин даже не замечал, что говорит пятистопным ямбом, хотя никогда стихов не писал и не любил их читать.. . (C)
    aetes 19 марта, 10:59
    Згідно з принципами раціоналізму, дискусія -- це послідовність аргументів і контраргументів, кожний з яких відповідає на попередній, зв'язаний з ним. Тут маємо характерний приклад ірраціоналізму: на аргумент Талимоша відповідає не з'вязаним контраргументом, а довгою цитатою, яка щось туманне про мене натякає, але не має жодного відношення до попереднього аргументу. У Талимоші завжди так, замість дискусії виходить обмін плювками. Придумати контраргумент він не здатен. Тому зазвичай я з ним не дискутую.
    talymon 19 марта, 11:39
    А ось одна мудра людина сказала, що дискусія або суперечка двох розумних людей завжди закінчується з'ясуванням смислу слів. А це припускає, що до моменту з'ясування дискусія велась на ірраціональній основі, оскільки розумні люди були не зовсім розумні, якщо одразу не з'ясували смисл слів, які будуть уживати під час дискусії. А оскільки з'ясовувати цей смисл вони будуть змушені за допомогою інших слів, то вони неминуче змушені будуть з'ясовувати також і смисл уже цих слів. І т. д. і т. п... А це означає, ітізьку, що ірраціоналізм, насправді, нікуди і ніколи не зникає. Його поппери різних мастей просто намагаються ігнорувати. Але він вилазить все одно чи то у теоремі неповноти Геделя, чи то у визнанні практики, як критерію істини у Леніна, чи то... у Тютчева з його "...мысль изреченная есть ложь...". До речі, а що таке "шманси"? В українській я зустрічав лише "манси" :))
    aetes 19 марта, 15:41
    Талимоне! Щиро поздоровляю! Нарешті почув від Вас щось схоже на аргумент. На жаль, він вже давно спростований. Йому вже 300 років. Ще Ляйбніц казав, що все, наведене в доказ деякого твердження, саме потребує доказу, і так до нескінченості. Звідси випливає неможливість довести будь-що. Здавалось би, катастрофа, всю логіку треба викинути на смітник. Та насправді ні. Це всього лиш аргумент про неможливість "абсолютної істини". В різних галузях ця проблема вирішується по-різному. В математиці доведення починається з аксіом, в фізиці -- з відомих законів природи. В суспільних науках проблема падіння в нескінченість взагалі не виникає, бо більше 2-3 ланок аргументації майже ніколи не вдається зробити. Проблема невизначеності термінів теж вирішується без падіння в нескінченість. Такий нелюбий Вами Поппер пояснює на прикладі терміна "дюна". У визначенні треба вказати, якої висоти піщаний пагорб можна вважати дюною. 4 метри це вже дюна, чи ще не дюна? Як не дивно, але насправді у визначенні
    aetes 19 марта, 15:41
    це взагалі можна не вказувати. Якщо в цьому виникне потреба, то автор безпосередньо в тексті уточнить, що він має на увазі, і вкаже граничну висоту. Поппер пише: "не перевантажуйте терміни смислом". Намагання дати всьому точне визначення веде тільки до дріб'язкового педантизму й безглуздої балаканини ні про що. Отже, теорему неповноти Гегеля залиште теоретикам, ці парадокси нас майже не стосуються і не заважають нам мислити цілком логічно, якщо опонент сам не намагається заплутати справу. Леніна взагалі викиньте на смітник, а до Тютчева поставтесь як до поезії, не дуже присікаючись з теоретичної точки зору.
    talymon 19 марта, 16:02
    Мудра людина, про яку я згадую, жила до Лейбніца. І навіщо ви стільки всього нагородили? Адже у мене була лише одна теза, яку я оголосив, а саме теза, що ірраціоналізм невигубний, незнищенний. І ніхто цю тезу не заперечив. До речі, у випадку з дюною у більшості випадків висота не є суттєвою ознакою. І привіт Гегелю від Геделя:))
    aetes 19 марта, 16:44
    Не чіпляйтесь до дрібниць. Я добре знаю різницю між Гегелем і Геделем. Це випадкова типографська помилка.
    aetes 19 марта, 16:26
    Цілком згоден! Ірраціоналізм дійсно незнищенний і невигубний. Тим не менш, ми повинні мислити раціонально. Звужувати сферу ірраціоналізму й розширювати сферу раціоналізму, а не навпаки. Робити світ раціональнішим.
    talymon 19 марта, 20:35
    Можете спробувати мислити лише раціонально. Але тоді ваш лексикон повинен буде суттєво звузитись. Хоч він і зараз не дуже широкий:))
    aetes 19 марта, 21:08
    "Лише раціонально" мислити неможливо. Я до цього й не закликав. Без емоцій, відчуттів, інтуіції жодна людина не живе і не мислить. Я кажу, що треба розширювати сферу раціонального. Зокрема, є правило дискусії: "аргумент в тезу, а не в опонента". Це означає, що у відповідь на аргумент треба наводити контраргумент, а не казати про опонента, що він такий-сякий. Це один з принципів раціоналізму. Якби його дотримувались, то в дискусіях частіше народжувалась би істина. Ви цей принцип постійно порушуєте, так звично, що самі цього не помічаєте. Ось і зараз, про мій лексикон мову завели. Ви, взагалі, знали про цей принцип, чи тільки зараз від мене дізнаєтесь? Схоже, що не знали, бо з Вами кожна дискусія миттєво перетворюється на обмін плювками.
    talymon 19 марта, 21:45
    Звичайно, у Грециї всйо єст, шмансов нєт только.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.12
EUR 29.45