Війни розділених людей

Олег Покальчук 24 березня, 23:03
123
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Царство розділене впаде під натиском ворога.

Людина розділена не зуміє з гідністю й відвагою дивитися життю в обличчя.

Пауло Коельо. "На березі Ріо-Пьєдра сіла я й заплакала" 

 

Отже, всі вкотре почали сваритися одне з одним, викривати, битися тощо. Трагікомедія триває, біля кас — аншлаг, актори легко виходять на "біс", глядач шаленіє. Десь більше трагізму, а десь усі просто іржуть. Не доречно, але це особливості жанру. Словом, якщо перефразувати класика, привид блукає Україною, привид роз'єднаності. 

Парафраз старої марксистської лякалки зазвичай використовують для опису ситуації, коли потенційна загроза може втілитися в життя і якесь імовірне явище стати реальністю. Тобто для цього потрібно у принципі: а) не просто визнавати, що привиди існують, а переконливо свідчити про їх існування; б) доводити, що привиди здатні лякати не тільки пересічних людей, а й сильних світу цього. 

Із пунктом "б" досить просто. Наші "сильні" традиційно лякаються навіть власної тіні, якщо йдеться про викриття їхньої брехні і/або "барижної" діяльності. Нагадаю, що барига — це аж ніяк не жадібний підприємець (інших, утім, і не буває). Барига — саме скупник краденого, і в цьому значенні термін уживають, можливо й несвідомо, люди, які відчувають, що їх обікрали. Ну, і в пересічних людей за останні роки страху добряче поменшало, вони самі кого хочеш налякають.

А от із пунктом "а" є проблемка. Вона — в самому визначенні роз'єднаності. Всі наввипередки цитують взаємовикривальні мемуари діячів УНР, Директорії і Гетьманщини. Усе в них начебто збігається з нашим часом, і це дає додатковий імпульс для розмови про "граблі", вони ж — зумовленість, карма, кісмет, доля й "не з нашим щастям". 

При цьому в доступному для огляду українському історичному просторі немає політичних лідерів (саме політичних, а не воєначальників, невизнаних пророків і просто принципових людей — із цим усе непогано), поведінка яких була б Великою точкою відліку, взірцем, покликаючись на який, можна було б критикувати або хвалити всіх інших. (Князя Святослава і йому подібних, літописних, не пропонувати: було ж сказано — у доступному для огляду, а не в магічному просторі.) Поведінка, вчинки порівнюються або з моральним законом, або взагалі із зоряним небом. Людина завжди в цьому порівнянні програє. Докори в її недосконалості з цього погляду цілком слушні й закономірні. Мотиви прагнення досконалості теж цілком людяні й шляхетні. 

Усе добре, тільки з реальністю не пощастило.

Перша проблема в тому, що ефективне об'єднання в ім'я мети потребує не тільки первинної самоідентифікації, про що я писав раніше, а й уміння поступатися амбіціями заради досягнення групових цілей. Розуміння цього в суспільстві є, але тільки теоретично. 

Щойно група починає рух (і щойно він стає результативним), у ній спалахує люта боротьба за лідерство. (Знову ж, це не тільки український кейс, придивіться, що в сусідній, такій демократичній, Польщі робиться, не кажучи вже про Туреччину.) Кожен учасник такої групи — яскрава особистість із задатками лідера, але тільки з задатками. Група легко й рвійно збирається разом, що абстрактніше й пасіонарніше гасло, то більше однодумців, але менше відповідальності й освіченості. У процесі щирого прагнення зробити групу ліпшою кожен відштовхується від ідеалу, а не від прецеденту, від власного уявлення про досконалість, а не від політичної й економічної топографії моменту. Оскільки люди з вищими цінностями, які щиро в них вірять, найчастіше високопринципові й непохитні, це робить їх привабливими особистостями, але геть марними членами команди. Тому, з погляду зоологічного виживання групи, люди, принципами не обтяжені, більш гнучкі. Їх за це гудять менш гнучкі, нарікаючи на те, що їхні гроші й можливості знову чомусь дісталися нехорошим людям.

На початку війни я писав про приклад здачі де Голлем Алжиру в контексті того, як і з якими настроями сформувався прошарок біженців звідти, що згодом додалося до суми чинників, які зрештою знищили героїчну репутацію де Голля і коштували йому президентства. Зважаючи на наше катастрофічне припізнення в історичному розвитку, гадаю, приклади політичної кризи у Франції 1958 року, особливо в частині боротьби високих амбіцій, цілком доречні.

За перші три з половиною роки алжирської війни у Франції змінилося шість урядів, і на той час у різних сил і груп (у більш як десятка) створилося стійке переконання, що здача Кри… тобто Алжиру, є не що інше, як акт зради національних інтересів. Націоналісти й консерватори, французи Алжиру й армійські кола об'єдналися у спробі вчинити переворот до 13 травня. Не вдаючись у зайві подробиці, зауважимо, що тогочасна французька армія складалася з досить сумного регулярного контингенту й "парашутистів" — високомотивованих спецназівців, кажучи сучасною мовою. Саме парашутисти мали захопити Париж і заснувати там військово-політичну директорію замість скинутого уряду на строк від двох до п'яти років, а потім передати її авторитарному уряду.

Чотири лідери правих партій, члени Ради республіки, директори, префекти, генерали, начальники управлінь, змова у військових училищах — усе, здавалося, мало вивершитися неминучим успіхом. Але за лідерство у змові почали боротися між собою військові змовники й "голлісти". Шарль де Голль (військовий герой і все таке) у ті часи заявляв, що Алжиру він ніколи в житті нікому не віддасть.

Як часто буває в таких процесах, гальмонули найбільш прагматичні учасники — військові, тим більше що наказ виступати надійшов їм від голлістів. Але хто не встиг, той запізнився, і політичне крило змовників отримало оперативну перевагу в Парижі, розгорнувши свою інтригу.

Тим часом в Алжирі 13 травня 1958 року військові разом із кількома тисячами цивільних демонстрантів під гаслом "Армію до влади!" здійснюють успішний переворот. Формальною причиною була загибель трьох французьких солдатів, розстріляних алжирськими сепаратистами трьома днями раніше. У паризької влади — паніка. Фактичним лідером алжирського перевороту став командир 10-ї дивізії парашутистів бравий генерал Массю, неймовірно популярний і в своєму середовищі, і серед цивільних осіб.

Французьке військове командування в Алжирі розпочинає розробку плану власного антиурядового виступу. Він дістав кодову назву "Відродження". Відповідальним за його розробку призначають полковника Дюкасса, заступника генерала Массю. Але він був прихильником де Голля, і завдяки йому, а також головнокомандувачу генералові Салану у вимогах з'явилося "Хай живе де Голль!"

Захопити владу й утримати її — "дві великі різниці". Невдовзі виявилося, що далеко не всі полки підтримали путч, а Париж наказав танкістам рухатися на столицю Алжиру, їх зупинив той-таки Массю. Він підняв резервістів, їхні політичні прихильники вийшли на Єлисейські поля в Парижі, але до 15 травня ініціативу вже перехопив особисто де Голль: "Деградація держави неминуче спричиняє відчуження асоційованих народів, заворушення в діючій армії, національний розкол, втрату незалежності. Протягом дванадцяти років Франція намагається вирішити проблеми, непосильні для режиму партій; вона на шляху до катастрофи. Якось, у важку годину, країна довірилася мені, аби я повів її до порятунку. Нині, коли перед нами постали нові випробування, країна повинна знати, що я готовий прийняти на себе повноваження Республіки". 

Інші події, як-от захоплення Корсики, були не менш яскравими, але заява де Голля вже морально розчавила паризьку владу, і 29 травня Шарль де Голль мирно й законно (старий президент Рене Коті підписав указ) увійшов до президентського палацу, очоливши "уряд вітчизняного порятунку". 

Почалася П'ята республіка: надання уряду необмежених повноважень в урегулюванні алжирської кризи, управління країною протягом півроку декретами уряду, розпуск парламенту на канікули на такий самий час. І делегування уряду установчої влади, для того щоб він розробив нову Конституцію. 

І вже 16 вересня 1959 року де Голль виступив із промовою, в якій визнав право алжирців на самовизначення.19 березня 1962-го, згідно з Евіанською угодою, Алжир здали. Далі був невдалий путч ошуканих політиками генералів, понад десять замахів на де Голля від його колишніх прихильників і кінець його кар'єри 1968-го.

Цей приклад — зовсім не тому, що незабаром травень, що перехоплення ініціативи у блокаді, що народ розлютився й від того ще легше ведеться на полум'яні гасла тощо. Французька історія розвивалася досить самобутньо, і, на відміну від схожих прикладів, на зовнішній тиск там списати нічого неможливо. Тим чіткіше видно, як справжні герої Другої світової, які пліч-о-пліч боролися з гітлерівцями (так, іноді пересилюючи себе, і все ж таки), досить швидко опинилися не просто в різних політичних таборах, а й на межі "гарячої війни" один з одним.

Франція — країна, яка багато століть являла світу (через літературу й мистецтво, тобто не цілком через факти, та все ж таки) взірці героїчної, жертовної поведінки в ім'я батьківщини, починаючи з епічної "Пісні про Роланда". Багато хто (як ті ж таки поляки) надихався Бонапартом, ну, а про образ Жанни д'Арк українцям і так усе зрозуміло, завдяки його невигадливій вульгаризації українською політикою. І от усі ці мотиви сукупно програли вправній політичній інтризі, на довгі десятиліття розколовши і згодом розмивши французьку націю, яка зуміла чудово самоорганізуватися після Другої світової — одна їхня люстрація чого була варта. 

Наша історія з блокадою, її розгоном, "перевзуванням у повітрі" української влади, спробою доважити на неї підвищення тарифів (хоча МВФ, припускаю, вже не тільки гидливо морщить носа від українських історій, а просто видасть своїй місії протигази) і раптовою повною тишею в соціальних мережах (усі тролі за свистком швидко повернулися у свіжі собачі будки), — начебто й далека від цих французьких передумов. І армія не та, а парашутисти й поготів. У нас не те що де Голля не передбачається, нам і до Луї де Фюнеса далеко.

Деякі практичні зауваження з приводу того, як спільно можна щось зробити, щоб із цього вийшло не "щось".

Спільна діяльність зовсім не обов'язково є груповою — Майдан приклад. Взаємна симпатія або взаємна антипатія не є критично необхідною умовою чи перешкодою, якщо мова не про секс. Та й то не факт.

Командна робота — це перший крок до роботи групової, а не навпаки. Спроби блокади приклад цього. Зі стихійно зростаючої групи не виділяться ефективні команди, коли виникне необхідність деталізувати завдання. 

Структура і координація, чим завжди бурхливо захоплюються наші самодіяльні лідери, — безглузде заняття, якщо від спочатку не визначено:

— змістового аспекту (тобто напрямків діяльності та пошуку коштів на неї, саме в такій послідовності);

— якісного аспекту (як-от: чітко визначені ролі, групова культура, звільнення від корисних ідіотів", тобто хороших, але дрімучо некомпетентних юдей).

Метушня навколо всіляких громадських рад", НАБУ, раніше навколо обрання суддів — приклад цього. 

Ну, і гнати б подалі людей, які починають свою промову зі слів: "У мене є стратегія!"

Бережіть при цьому кишені.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
26 коментарів
  • Republic 27 марта, 18:22 «Що свою, "українську модель" не знайдемо, теж зрозуміло …» - заявляють СОВКИ, котрих радянська історія позбавила здорового глузду. «…задача інтелігенції -- просвітництво народних мас» - і що ж воно таке, ота «інтелігенція», яка має займатися «просвітництвом народних мас»? Мабуть що ті, хто – начитані: «И ноты есть у нас, и инструменты есть, / Скажи лишь, как нам сесть!» — / «Чтоб музыкантом быть, так надобно уменье / И уши ваших понежней», — / Им отвечает Соловей, — / «А вы, друзья, как ни садитесь, / Всё в музыканты не годитесь». «Ітелігенція», читайте в gazeta.dt.ua/SOCIUM/: Валентин Ткач «Україна: ескізи образу майбутнього». Загострюйте свою «логіку»!
    Republic 27 марта, 21:43
    «Хіба не читали "учітеся, брати мої, думайте, читайте": …переможуть популісти й рашисти, і реалістичний шлях буде відкинуто …не зможете переконати виборців, щоб проголосували за важкий реалістичний шлях …талановитий демагог легко побиває будь-яку, найкращу економічну програму …90% виборців ні бельмеса не тямлять ні в економіці, ні в політиці …не протиставляйте просвітництво дослідженню, потрібні обидва» - ось я ХОЧУ учитися, намагаюся думати, читаю «таке» та й розумію: мені «порожнє просвітництво від олігархів-злодіїв» - НЕПОТРІБНЕ! А дослідження проводжу ВЛАСНІ, покладаючись на «логіку» ДУХОВНИХ ІСТИН та відкидаючи «атеїстичне сміття», яке «матеріальний світ» настирно нав’язує «заклопотаним від життя» людям.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • VCartes 27 марта, 18:06
    aetes Сегодня, 16:22 «Напрямок руху, ніби-то, зрозумілий: до європейської цивілізації. Що свою, "українську модель" не знайдемо, теж зрозуміло. Проблема в тому, що Європа сама по вуха погрузла в популізмі, соціалізмі, національних егоїзмах. Втім, це не головна проблема, у них це динамічний процес, вони з ним розберуться успішно, я в цьому не сумніваюсь. Головна проблема в нас самих -- низька політична культура, домінування охлократії й популізму. Талановитий демагог легко побиває будь-яку найкращу економічну доктрину. Я вважаю, що задача інтелігенції -- просвітництво народних мас. Треба терпляче пояснювати, що таке "європейська модель" -- демократія, лібералізм, вільний ринок. Тому рекомендую для читання книгу К. Поппера "Відкрите суспільство та його вороги" (http://chtyvo.org.ua/authors/Popper_Karl/Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy.epub) і книги Ф. Хаєка (особливо "Шлях до рабства"). А стосовно "сопли про разобщенность", не погоджуюсь. Нам ще треба вчитись нормально розмовляти один з одним.»
    "Головна проблема в нас самих -- низька політична культура, домінування охлократії й популізму." - Немає "в нас" такої проблеми, це просто штампи політтехнологів. Менше штампів - більше змістовності. І тоді стане зрозумілим нікчемність "просвітництва народних мас". Задачею інтелектуалів є (перепрошую за повторення) дослідження історичного шляху української нації (чи пранації) і виявлення сучасних тенденцій розвитку (як продовження суто українського шляху до європейської сучасної цивілізації). Скажімо, я бачу декілька тенденції. Ближня (і постійна з 90-х років) полягає в утримуванні авторитарії в стабільному стані (саме в руслі цієї тенденції діє Президент). Друга постійна тенденція полягає в становленні інституцій громадянського суспільства. Третя (в останні 10 років) - вичерпання потенцій автократичної системи управління і її дефолт. Четверта - початок становлення української нації. П'ята - підсвідомий рух в бік становлення демократичної системи (в першу чергу - самоврядування). І т.д
    aetes 27 марта, 20:47
    Щодо "нікчемності просвітництва", як Ви можете таке казати? Хіба не читали "учітеся, брати мої, думайте, читайте"? Ви намалювали своє бачення шляху. Але, щоб він (чи будь-який інший) був реалізований, потрібна підтримка виборців, а от її то й не буде. Через 2 роки переможуть популісти й рашисти, і реалістичний шлях буде відкинуто. Ви не зможете переконати виборців, щоб проголосували за важкий реалістичний шлях. Мабуть, Ви не читали у Хаєка про "парадокси демократії". Один з них -- парадокс компетентності. 90% виборців ні бельмеса не тямлять ні в економіці, ні в політиці. Так за що ж вони голосують? За того, хто їм привабливішу картинку намалює, не виходячи за межі їхнього розуміння. Попросту кажучи, за того, хто більше пообіцяє "вже зараз", наприклад, повернути дешевий газ. Який сенс у "дослідженні історичного шляху", якщо талановитий демагог легко побиває будь-яку, найкращу економічну програму? І не протиставляйте просвітництво дослідженню, потрібні обидва.
    VCartes 28 марта, 11:36
    "парадокс компетентності. 90% виборців ні бельмеса не тямлять ні в економіці, ні в політиці. Так за що ж вони голосують? За того, хто їм привабливішу картинку намалює, не виходячи за межі їхнього розуміння." - - - Дійсно, так і є. Так і буде далі, потроху змінюючись разом із оновленням населення. Ми ж ведемо про інше, саме - про заміну автократичної системи управління, яка дісталася нам від совка, на демократичну систему, яка грунтується на самоуправлінні. Трансформацію автократія -> демократія неможливо здійснити через вибори. Її небажано здійснювати силовим шляхом (а у нас і неможливо, адже поточний актив про демократію як альтернативу автократії і не здогадується). Отже, заснування демократії може статися лише як спасіння після дефолту, який визнає автократія. Треба дочекатися. Оновлення населення сприятиме появі демократії в свідомості активу. Що прискорить процес трансформації.
    aetes 28 марта, 12:25
    "Треба дочекатися" В соцмережах популярним став такий-собі Почекун. Дочекаємось... Мені інша точка зору імпонує. Люди активно борються, аж до бійок на блокадних шляхах і на вулицях під відділеннями Сбєрбанку. Ну і я намагають боротись, не встаючи з дивану. Ви ж самі пишете: "Оновлення населення сприятиме...". Просвітництво -- це і є тим, що сприятиме оновленню, яке сприятиме появі, яка сприятиме і т.д.
    VCartes 28 марта, 12:36
    Щодо просвітництва, то по-перше, треба самому мати цілісні уявлення про світ, по-друге, всі мої пости в інеті можна розглядати як просвітництво. Але я впевнився, що сприймати дещо відмінне від кліше здатні 1 на 10000. Отже, я з'ясував для себе таке: якщо людина не шукає відповідей на власні запитання, то "просвітлювати" її немає ніякого сенсу. Її можна лише зазомбувати, але я не відчуваю потреби в такій діяльності.
    aetes 28 марта, 12:45
    Як Вас розуміти? Тільки що сказали, що Ваші пости -- просвітництво, і тут же заявляєте, що не бачите в цьому потреби. Карочє, давайте припиняти словоблудіє. Ми обидва шукаємо відповіді на власні питання й намагаємось обстоювати правильну точку зору. Чи називати це просвітництвом, -- як хочте. А щоб мати цілісне уявлення про світ, треба читати розумні книжки типу "Відкрите суспільство..."
    VCartes 28 марта, 11:21
    "Ви намалювали своє бачення шляху. Але, щоб він (чи будь-який інший) був реалізований, потрібна підтримка виборців" - - - Українська нація вже йде (буквально от в кожну мить) своїм шляхом, тому цей шлях не треба "реалізовувати". Треба виявляти тенденції щоб не діяти всупереч їм. Йдеться про актив суспільства, а не про населення, адже населення завжди обере стабільність. Хоча ніхто Вам особисто не заважає займатися просвітництвом, хоч в тому ж трамваї чи на базарі. Свідомі і несвідомі настрої, сподівання і наміри людей сумуються в діючі тенденції. Тенденцію не можна зупинити, як не можна і вигадати. Вона, як хвиля, пробіжить свій шлях і згасне лише на березі. Отже, інтелектуали досліджують тенденції, активісти створюють асоціації, мережі і територіальні самоврядні органи управління. А консервативне пасивне населення підлаштовується до неминучих змін. Щодо змін, то вони стаються не від просвітництва, а від вичерпаності існуючого способу життя.
    aetes 28 марта, 12:04
    Філософія фаталізму. Чому бути, того не минути. Яке дивне співпадіння! Саме це питання детально досліджується в згаданій вище "Відкрите суспільство...". Поппер називає цю точку зору "історицизмом". Звісно, Ви на читали, тому спробую коротко викласти суть. Хаєк пише, що жодна людина не може передбачити хід своєї власної думки навіть у найближчому майбутньому. На основі цього Поппер виводить, що передбачити майбутнє неможливо. Довготривалих тенденцій не існує. Те, що Вам здається сталою тенденцією, -- всього лиш рух по прямій при даних умовах. В будь-який момент умови можуть змінитись і з ними зміниться напрямок руху, причому ні Ви, ні хто інший не може передбачити, яким буде новий напрямок. Чи передбачав хтось в 1990 розпад Союзу, чи в 2013 -- війну з Росією? Чи можете Ви передбачити (хіба що, Ви ясновидячий), хто переможе на виборах в 2019, популісти чи монетаристи? Ніякий, самий мудрий інтелектуал не зможе цього передбачити. Між тим, від цього радикально залежить напрямок руху.
    VCartes 28 марта, 12:27
    Причому тут "фаталізм"? У мене ж не йдеться про неминучу долю о к р е м о ї людини. Йдеться про великі системи, саме - про країну, суспільство. В таких системах діють тенденції, зокрема і довгострокові. Скажімо, становлення української нації є такою тенденцією. Перехід від автократії до демократії теж є довгостроковою тенденцією. Всі феодальні утворення Європи рухалися в часі за цією тенденцією. Книжок я, дійсно, читаю мало, бо не відчуваю в тому великої потреби. Взагалі, в літературу я занурююсь лише для пошуку відповіді на внутрішні запитання. Чи коли хочу співставити власні маленькі відкриття з станом суспільної думки. Так що кожному своє.
    aetes 28 марта, 12:39
    Йдеться саме про великі системи. Становлення української нації не є невідворотньою тенденцією, воно може і не відбутись. Те ж саме й перехід від автократії до демократії. Ви ж бачите, що в Росії й Туреччині процес пішов у зворотньому напрямку. Все залежить від настроїв суспільства і позиції пасіонарної меншості. Треба боротись. Саме собою нічого не робиться.
    VCartes 28 марта, 13:01
    В РФ і Туреччині не було демократії, так що немає сенсу казати про "зворотній напрямок". Взагалі, ми в своїх міркуваннях користуємося двома масштабами - м. "суспільство" і м. "особа". В масштабі "суспільство" діють невідворотні (на протязі їхнього існування) тенденції. В масштабі "особа" кожний обирає власний шлях. Хтось блокує, хтось просвітлює з канапи, хтось відшукує тенденції. Але трансформація автократії в демократію відбудеться не скоро. Отже, треба дочекатися. :)
    aetes 28 марта, 13:13
    Ну, що ж. Чекайте. А я продовжу "просвітництво". Хоча, мушу зізнатись, мені вже стає ніяково вимовляти такі високі слова: "європейська цивілізація", "лібералізм", "просвітництво", ніби ніхто більше не знає, що це таке, і всі чомусь проти.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • VCartes 27 марта, 14:57 "Словом, "призрак бродит по Украине, призрак разобщенности"." - В стране с авторитарной системой управления "политикой" является борьба за общак-бюджет и право быть сверху в нашей квазифеодальной системе. Общество активно участвовало в этой "политике", надеясь привести к "власти" (тоже феодальное словечко) "хорошую" партию или "хорошего" Президента. Активное движение к понятной цели ("Ющенко вместо Януковича" или "Европа вместо РФ") склоняло актив общества к консолидации. Однако жанр "справедливость через Майдан" себя исчерпал. Положительная цель растворилась в "гибридных" реалиях. Естественно, без понятной и значимой для страны цели не может быть надежной консолидации. В связи с этим не продуктивно пускаться в сопли про разобщенность. Наоборот, следует верить, что страна, пусть тихо и незаметно, но перемещается из прошлого в будущее. Интелектуалам есть работа - выявить тенденции такого перемещения. Т.е., определить куда и как было бы естественно передвигаться украинскому обществу.
    aetes 27 марта, 16:22
    Напрямок руху, ніби-то, зрозумілий: до європейської цивілізації. Що свою, "українську модель" не знайдемо, теж зрозуміло. Проблема в тому, що Європа сама по вуха погрузла в популізмі, соціалізмі, національних егоїзмах. Втім, це не головна проблема, у них це динамічний процес, вони з ним розберуться успішно, я в цьому не сумніваюсь. Головна проблема в нас самих -- низька політична культура, домінування охлократії й популізму. Талановитий демагог легко побиває будь-яку найкращу економічну доктрину. Я вважаю, що задача інтелігенції -- просвітництво народних мас. Треба терпляче пояснювати, що таке "європейська модель" -- демократія, лібералізм, вільний ринок. Тому рекомендую для читання книгу К. Поппера "Відкрите суспільство та його вороги" (http://chtyvo.org.ua/authors/Popper_Karl/Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy.epub) і книги Ф. Хаєка (особливо "Шлях до рабства"). А стосовно "сопли про разобщенность", не погоджуюсь. Нам ще треба вчитись нормально розмовляти один з одним.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • VCartes 27 марта, 14:26 Фигня все это. Не надо нам приводить пример Франции. Франция была сильным государством (как большинство европейских государств), она была метрополией. Сильным государством становилось, как правило, имперское государство. Украина не была империей, не имела монарха, не зависла в феодализме. У нашей страны совсем другая история. Поэтому весь свой креатив нашим интеллектуалам уместно направить на изучение украинского пути в цивилизацию и поиск ведущих тенденций нашего продвижения. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 25 марта, 22:56 Я б не приділяв стільки уваги Франції, а назвав би її просто міледі Франція, щоб зхарактеризувати її якомога адекватніше, зрозуміліше... Коли один з німецьких генералів на лаві підсудних у Нюрнбергу побачив у залі суду французьких представників серед переможців, він не стримався і вигукнув: "як, і ці тут?" І Черчилль у своїй Фултонській промові, обгрунтовуючи і відстоюючи необхідність і правомірність лідерства англосаксів у повоєнному світі, змушений був виступити у ролі адвоката французів, щоб пояснити, що вони (французи) мають право розділити з англосаксами "тягар білої людини", бо не всім тоді було це очевидним... Ну, а у наш час галльський півень дуже часто стає схожим на золотого півника з пушкінської казки, особливо, коли відчує запахи вуглеводнів, а то й золота чи алмазів... А чи не нагадує демократія у теперішній Франції все більше поліцейську? Тим не менш, Париж вартує меси, а Франція... Марін Ле Пен:)) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 25 марта, 22:24 Так, розділені царства, розділені люди, розділене християнство, розділене мусульманство,... - а розділений світ? Що буде з розділеним світом, який нерозділеним ніколи й не був? І не може не бути? Здається, що видима белетристам і педальована ними розділеність є проявом якоїсь вищої єдності якоїсь вищої єдності чи симетрії, яку у фізиці вже відшукали, а ось у людства- ще ні. Але, певен, знайдуть, якщо встигнуть:)) Не давай брату під проценти, і ти будеш володарювати над багатьма, і ніхто над тобою. Так просто?...
    aetes 26 марта, 11:08
    Нелюбий Вам Поппер в "Відкрите суспільство..." пише про інтелектуальну єдність людства. Всіх людей єднає логіка (=мова). Кожний може звернутись до кожного, і той, до кого звернулись, може зрозуміти сказане. Перешкоду не становлять ні національні мови (є перекладачі), ні час, ні простір. До нас звертаються Сократ і Арістотель, і ми подумки дискутуємо з ними. Перешкодою не є навіть різні інтереси, бо людина може сказати: я розумію, в чому твій інтерес і враховую його, а ти маєш зрозуміти мій. Теза "не давай під проценти" -- не базис єдності, а всього лиш одна з тисяч можливих тем для дискусії. Роз'єднує людей нерозуміння сказаного, обумовлене різними причинами -- обмеженістю світогляду, небажанням вислухати і задуматись, політичною заангажованістю, ненавистю до іншого світогляду, пихатістю (в твоїх очах туман зарозумілості), врешті решт -- банальною тупою впертістю. Та всі ці причини, принаймні в принципі, можна подолати (крім останньої).
    talymon 27 марта, 00:12
    Ну про якого ще Поппера може йти мова після нашого Вернадського і його Ноосфери? Але ж автор веде мову про війни, а отже про володарювання і підкорення, про притаманний усьому живому принцип "я хочу, а отже маю право", про фундаментальність, незнищенність маркерів "свій" і "чужий" принаймні у соціальних тварин, про Бога і Сатану, зрештою....
    aetes 26 марта, 11:14
    Можливо, Вас, як практично кожного, лякає слово "логіка". Маю повідомити, що боятись нічого. Логіка схожа на граматику тим, що кожна людина може грамотно висловлюватись, не знаючи граматики. Точно так же й логіка. Кожний може логічно мислити, нічого не знаючи про правила логіки.
    aetes 27 марта, 11:33
    1) Ідею Ноосфери Вернадьского вважаю невдалою. В одну купу навалив усього, що тільки на очі потрапило, фізику й лірику. У Всесвіті все пов'язане, але науковець повинен вміти абстрагувати окремі аспекти буття, інакше одна лиш плутанина вийде. Тому про Поппера може йти мова незалежно від Вернадського. 2) Маркери "свій-чужий" не є ні фундаментальними, ні незнищенними. Ці маркери нав'язуються політиками, коли вони не можуть домовитись між собою, в чому полягає їх прямий обов'язок, за це їм зарплату платять. Ці маркери доречні тільки у крайніх випадках, наприклад, у випадку зовнішньої агресії маркер "чужі" має позначати рашку й 5-у колону всередині. Покальчук веде мову про єднання українців, тут маркери "свій-чужий" неприпустимі. А Поппер розказує, як досягти єднання.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 25 марта, 17:58 «…проблема в тому, що ефективне об'єднання в ім'я мети потребує не тільки первинної самоідентифікації, про що я писав раніше, а й уміння поступатися амбіціями заради досягнення групових цілей. Розуміння цього в суспільстві є, але тільки теоретично» - ефективне об'єднання має бути в ім'я ЄДИНОЇ мети: створення та функціонування нової РЕАЛЬНОЇ «Партії Аграріїв України», яка б невідворотно дотримувалася стратегії розумного (прагматичного) ЗБЕРЕЖЕННЯ родючих ЧЕРНОЗЕМІВ (Богом даних українцям) та перетворення України у САМОБУТНУ передову АГРАРНУ Державу, економіка якої «заточена» виключно на ВЛАСНЕ виконання (задоволення) УСІХ запитів вітчизняних АГРАРІЇВ – головних платників податків та мотиваторів життя в Україні. Усі інші ж громадяни-виборці України ефективно долучатимуть до реалізації стратегії партії аграріїв свої інтелектуальні здібності та можливості - заради загального розвитку ЕКОНОМІКИ. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lennion 25 марта, 12:03 "Деградація держави неминуче спричиняє відчуження асоційованих народів", - про Крим може і справедливо, навіть, про Донбас теж, але ж і Харків з Одесою віддають!? невже і там "асоційовані"? чи нема тут " змістового аспекту"? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 25 марта, 07:33 Зрозуміло що проблеми Франції, описані в статті, мають ілюструвати "як воно бувало там де нема рускіх", себто конфліктологічне дослідження в "ізольовано чистих умовах". Але наскільки таке дослідження може бути застосовано до наших умов? Якийсь італьянський комуніст зняв "Битву за Алжир" в 1960-х, так там і алжирці підривали цивільних французів в кав'ярнях, і французський спецназ брав заручників і загоняв арабів в гетто. Енергія французького характеру звичайно видовищніша за український, і посмішка Жана Дюжардена (а монологи...) смішніша за посмішку Зеленського, але ж певно в нас трохи більше безладу та хаосу, при тому що знаємо і про де Голля, і про Шакала, і про Скоропадського з лєніном. Можливо не було б агресії росії, то два президентських терміни Порошенка, при всіх сумнівних коаліціях, і були б еволюційно "умєстними". Але ж часу бракує, і ми ніяк не наздоженемо свій же ж потяг, що відійшов в Європу 1991-го. Довго штовхали, мабуть втомилися - але Петро Олексійович ще свіжачок :-( Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75