Що зможе протиставити "Північному потоку-2" "римська четвірка"?

Алла Єрьоменко 14 квітня, 18:31
123
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

10 квітня у Римі повноважні представники НАК "Нафтогаз України", ПАТ "Укртрансгаз", Snam S.p.A. (Італія) та Eustream a.s. (Словаччина) підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо спільної оцінки можливостей співпраці у використанні та розвитку газотранспортної системи України. 

Протягом року сторони планують виконати підготовчу роботу та укласти зобов'язуючу угоду з урахуванням технічних, комерційних, юридичних, фінансових і податкових аспектів співпраці.

Меморандум підписали в присутності міністра енергетики та вугільної промисловості України І.Насалика, комісара ЄС з енергетики та кліматичних дій М.А.Каньєте і міністра економічного розвитку Італії К.Календи. І можна сказати, документ підписано у рамках саміту G-7, як на це і сподівався голова правління "Нафтогазу" Андрій Коболєв.

Незважаючи на рамковий характер угоди, вона відразу викликала неабиякий інтерес. Насамперед у представників російського "Газпрому". Вони одразу нагадали словацькому оператору газотранспортної системи (ГТС) Eustream a.s., що, мовляв, навіщо вам мати справу з Україною, якщо ми вже бронюємо ваші газотранспортні потужності? І прозоро дали зрозуміти українцям, що, мовляв, марні ваші намагання убезпечити себе і свою ГТС від "Північного потоку-2". Але про все по черзі.

Меморандум про взаєморозуміння щодо спільної оцінки можливостей співпраці у використанні та розвитку газотранспортної системи України. Серед іншого документ має на меті довгострокове забезпечення стабільності транспортування природного газу Україною відповідно до стандартів європейських ринків, безпечного й ефективного використання ГТС України, а також прозорого та недискримінаційного доступу до неї третіх сторін згідно із чинним законодавством.

У межах меморандуму компанії проведуть спільну оцінку можливостей використання та посилення газотранспортної мережі України, щоб зробити її більш ефективною, сучасною та конкурентоспроможною.

Необхідність підписання такого меморандуму зумовлена, зокрема, тим, що Україна здійснює відокремлення функції оператора газотранспортної системи від інших функцій "Нафтогазу України", державного вертикально інтегрованого холдингу, та висловила зацікавленість у співпраці з досвідченими західними операторами ГТС щодо використання національної газотранспортної системи відповідно до Закону України "Про ринок природного газу".

Однак і європейські партнери "Нафтогазу" і "Укртрансгазу" — італійська Snam S.p.A. і словацька Eustream a.s. — також перебувають у пошуку як форм, так і методів роботи, зокрема відповідно до Третього енергетичного пакета та з огляду на стрімке переформатування європейського ринку газу.

Тому сторони меморандуму сподіваються, що реалізація цього проекту допоможе підвищити ліквідність і безпеку постачання на газовому ринку як України, так і ЄС, що цілком відповідає Стратегії енергетичної безпеки ЄС.

Лаконічно про підписантів меморандуму можна сказати от що.

НАК "Нафтогаз України" — вертикально інтегрована компанія повного циклу, що включає розвідку, видобування, транспортування та зберігання нафти й газу, а також постачання природного та скрапленого нафтового газу споживачам. У 2016 р. на групу припадало 79% сукупного видобутку газу в Україні (15,9 млрд кубометрів з 20,1 млрд), 74% імпорту газу в Україну (8,2 млрд кубометрів з 11,1 млрд) і 82 млрд кубометрів транзиту газу до Європи (46% сукупного обсягу поставок російського газу до Європи). "Нафтогаз" — єдиний акціонер "Укртрансгазу". Інтегрувавшись у європейський ринок, забезпечуючи безпеку постачання та конкурентне ціноутворення на енергоресурси і водночас максимізуючи вартість місцевих ресурсів, "Нафтогаз" узяв на себе роль локомотива модернізації в енергетичному секторі України.

ПАТ "Укртрансгаз" — оператор однієї з найпотужніших систем транспортування та зберігання газу в світі. Потужність ГТС на вході перевищує
302 млрд кубометрів на рік, а на виході в європейському напрямку становить 151 млрд кубомет
рів. Українська ГТС зв'язує системи сусідніх Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та Молдови. Через них вона інтегрована в ширшу європейську газову мережу, залишаючись найкоротшим і найефективнішим транзитним маршрутом і важливим елементом безпеки постачання в регіоні.

Snam S.p.A. — використовує та розвиває найбільшу та найдоступнішу систему трубопроводів у ЄС (завдовжки понад 40 тис. км), найбільшу інфраструктуру сховищ у ЄС (ємністю 19 млрд кубометрів) та один із перших LNG-терміналів, побудованих у Європі. Інвестиції Snam по всій Європі спрямовані на інтеграцію мереж європейської енергетичної спільноти та просування газу як ключового елемента сталої енергетики.

Eustream a.s. — власник і оператор однієї з найбільших газотранспортних систем у ЄС. Місія і завдання Eustream — транспортувати природний газ у Словаччину та через Словаччину на ринки Європи. Eustream — давній партнер української газотранспортної системи, оскільки має з нею безпосереднє й двостороннє сполучення.

Чому стільки уваги приділено рамковій, не зобов'язуючій угоді? Відповідь проста: українська сторона в такий спосіб долучається до європейського ринку транспортування газу. І сподівається одночасно і паралельно вирішити кілька завдань. Перше — зберегти завантаженою і переорієнтувати, якщо знадобиться, свою ГТС на роботу з диверсифікованими напрямками транспортування природного газу. Можна б було не зважати на перспективу того, що з 2020 р. російський "Газпром" погрожує обійтися без послуг з транспортування газу у ЄС без української ГТС. Проте росіяни завзято працюють над реалізацією проекту "Північний потік-2". І обставляють справу таким чином, щоб новий газотранспортний маршрут, будучи де-факто монопольним, де-юре не підпадав під дію жорстких обмежень Третього енергопакета ЄК та антимонопольного законодавства як Євросоюзу загалом, так і окремих його членів, зокрема.

Друге завдання — вирішити питання юридичного (законодавчо можливого) використання ГТС. Чи це буде концесія або ж із часом акції вже наступника "Укртрансгазу" можуть бути передані у спільне підприємство. Приміром, для початку буде створено, як вважають у "Нафтогазі", звільнене від накопичених боргів газотранспортне підприємство "Магістральні газопроводи України", якому й буде передано майно та функції оператора газотранспортної системи. Або ж буде знайдено іншу форму. Так чи інакше, але, за великим рахунком, мається на увазі у подальшому приватизація української ГТС. І саме ця обставина викликає найбільше застережень і запитань, відповіді на які варто отримати до укладання будь-яких зобов'язуючих угод.

Третє завдання, яке прагне вирішити Україна у співпраці з європейськими партнерами, — долучитися до програм фінансування інфраструктурних проектів ЄС. Не будучи членом Євросоюзу, Україна у цьому сенсі може розраховувати (у найкращому випадку) на кредити МФО і таким чином самотужки та власним коштом модернізувати та розбудовувати свою ГТС. І не факт, що європейські сусіди з газотранспортування враховуватимуть наші намагання у своїх коротко- та довгострокових газотранспортних проектах.

Щоб це відбулося, потрібно плідно попрацювати у рамках підписаного меморандуму і якнайшвидше продовжити співпрацю на значно, так би мовити, твердішому комерційному ґрунті. Адже тільки за умови комерційної привабливості спільного проекту українська ГТС буде затребуваною на ринку газотранспортних послуг.

До речі, співробітництво диспетчерських служб "Укртрансгазу" і Snam, так само як, і зі словацьким оператором ГТС Eustream, має давню історію. Розпочалося воно у 1996 р. Тоді між "Укртрансгазом" і на той час іще "Словтрансгазом" було підписано угоду, в рамках якої сусіди по газотранспортній трубі налагоджували технічну і диспетчерську співпрацю щодо транзиту газу. Саме тоді було розпочато як синхронізацію у проведенні ремонтів, так і обмін досвідом технічного обслуговування об'єктів ГТС обох країн, перш за все прикордонних ділянок.

Плідна співпраця українців і словаків привернула увагу фахівців інших компаній, теж зацікавлених у такому співробітництві, в результаті чого у 2000 р. було підписано диспетчерську угоду між "Укртрансгазом", словацькою SPP Preprava, італійською Snam та австрійською OMV. З часом до неї долучилася австрійсько-італійська компанія TAG. До слова, ця угода чинна і зараз. Підписано її було, як і меморандум між "Нафтогазом", "Укртрансгазом", Snam і Eustream, також за кордоном, але у Відні наприкінці січня 2000-го.

Проте у кожній країні і вищеназваній компанії за час, що минув з дати підписання угоди, відбулися перетворення. Це стосується як законодавчих умов співпраці газотранспортних компаній, так і зміни форми їх власності і власників. Крім газотранспортної безпеки, оператори ГТС ставлять метою комерційний прибуток. А отримати його самотужки, не враховуючи загальноєвропейської стратегії та інтересів власників компаній, практично неможливо. Ну що може протиставити "Нафтогаз" чи "Укртрансгаз" надто щедрій, хоча вочевидь монопольній пропозиції "Газпрому"? Своє бажання і твердження, що газотранспортний маршрут через українську ГТС до країн ЄС найнадійніший і досить дешевий? Так росіяни у кожне європейське вухо кричать зовсім інше. І намагаються щосили переконати членів ЄС, що російська пропозиція — найвигідніша для них. Та ще й "безкоштовна" щодо будівництва російського проекту "Північний потік-2". Як тут встояти перед спокусою...

Хоч як прикро, але для того, щоб українська ГТС не випала з європейського газотранспортного ринку і була максимально інтегрованою у процеси і проекти ЄС, доведеться враховувати і комерційні інтереси сусідів і, вочевидь... ділитися прибутком від спільного використання ГТС. Як, у якій пропорції і чи йтиме взагалі про це мова — саме ці питання мають вирішити компанії, які уклали римський меморандум про наміри.

Є чимало запитань і стосовно проросійської орієнтованості українських партнерів щодо майбутнього використання ГТС. Приміром, італійська Snam через переорієнтацію алжирських компаній, що традиційно постачають до Італії скраплений газ, тепер стає чи не найбільшим у південному регіоні Європи імпортером російського трубопровідного газу. Якщо ще кілька років тому йшлося про імпорт
13 млрд кубометрів щороку, то зараз обсяг імпорту "газпромівського" палива може сягнути за 30 млрд кубометрів. Хіба ще Німеччина є таким же масштабним, а тому привабливим ринком для "Газпрому".

За таких економічних обставин сваритися з росіянами італійці не стануть. Так само, як і словаки. І українській стороні доведеться обережно формулювати умови співпраці, враховуючи ворожі відносини з РФ через війну на Сході України. А також через давнє бажання залишити Україну без транзиту газу.

Росіяни тим часом дедалі наполегливіші. Не даремно вже 10 квітня "Газпром" забронював маршрут для газу "Північного потоку-2". І хоча багато що залежатиме від парламентських виборів у вересні у Німеччині, російська сторона веде роботу за всіма фронтами.

Російський "Газпром" готується перенаправити газові потоки в Центральній Європі з українського транзиту на трансбалтійський газопровід "Північний потік-2" (Nord Stream-2), повідомив минулого тижня російський "КоммерсантЪ". Монополія уклала рамкові угоди з газотранспортними операторами Чехії та Словаччини про довгострокове бронювання потужностей. Договори поки що незобов'язуючі, але саме вони мають стати основою майбутніх контрактів на транспортування газу "Північним потоком-2", зазначає видання.

"Газпром експорт" уклав рамкові довгострокові угоди про транзит газу через Чехію (до 2040 р., оператор Net4gas) і Словаччину (до 2050 р., оператор Eustream) на 5 млрд і
5,3 млрд євро відповідно. У компанії пояснили, що суми та терміни мають "орієнтовний характер", а угоди незобов'язуючі. Визначення орієнтовних термінів і сум необхідне у зв'язку з вимогами 223-ФЗ про закупівлі держкомпаній. Суми нині точно розрахувати неможливо, оскільки європейські оператори газотранспортних систем не встановлюють тарифів на тривалий термін.

Проте на ринку пов'язують ці угоди з підготовкою "Газпрому" до укладання нових довгострокових контрактів на транспортування газу, який приходитиме в ЄС проектованим газопроводом "Північний потік-2".

"Газпром" активізував процес створення "Північного потоку-2" в останні півроку. 11 квітня оператор цього проекту Nord Stream AG повідомив про контракт із Allseas на прокладку двох морських ниток у 2018-му та 2019 р. Контрактів на прокладання труби в прибережних водах Росії та Німеччини не укладено, джерела "Ъ" вважали, що їх можуть передати "Газпром флоту", в якого у 2016 р. з'явився трубоукладач.

"Північний потік-2" запросив дозволу на прокладання в усіх країнах, територією або водами яких пройде газопровід, — РФ, Швеції, Фінляндії, Данії та ФРН. А оскільки Брюссель визнав, що Третій енергопакет не поширюється на офшорні трубопроводи між ЄС і країнами поза союзом, прямі юридичні ризики проекту знизилися. І тепер Shell, Wintershall, Uniper, OMV й Engie, які не стали акціонерами "Північного потоку-2" через протидію Польщі, хочуть до кінця квітня оголосити про нову схему фінансування проекту.

Раніше голова правління НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв заявив, що Європейський Союз повинен заблокувати будівництво газопроводу "Північний потік-2", щоб не дати змоги Кремлю заволодіти додатковими важелями економічного й геополітичного впливу на Німеччину, Польщу та Словаччину. Польща як член ЄС атакує всі євроенергоструктури, вимагаючи заблокувати цей газопровід і переглянути рішення щодо газовідводу OPAL, який практично відкрив дорогу "Північному потоку" і його повному завантаженню російським газом.

Однак схоже, що ЄС справді готовий остаточно змиритися з "Північним потоком-2". Найбільші газові компанії, мабуть, доклали максимум зусиль і впливу, щоб цей російський проект не був заблокований остаточно або як мінімум надовго. Це не рахуючи того, що кожну так чи інакше причетну до свого газового потоку країну "Газпром" обробляє окремо й досить ретельно.

Так, уряд Данії шукає можливість заборонити будівництво газопроводу, виходячи з міркувань національної безпеки та пріоритетів зовнішньої політики. І схильний навіть змінити своє законодавство, щоб завадити російському проекту. Однак чи стане він чинити спротив й надалі, якщо Єврокомісія і Євросоюз дадуть російському проекту принаймні жовте світло?

Нагадаю, проект "Північний потік-2" передбачає будівництво двох ниток газопроводу загальною потужністю 55 млрд кубометрів газу на рік від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини. І РФ має намір побудувати його вже до 2020 р. Терміни, звичайно, у таких проектах і за таких умов відносні. Але не враховувати прямої економічної й політичної вигоди для РФ і "Газпрому" було б верхом необачності. Отже, сподіватися, звичайно, будемо на краще для нас та української ГТС, але готуватися потрібно до активної боротьби в союзництві з зацікавленими європейськими партнерами (див. статтю Сергія Корсунського "Як зупинити "Північний потік-2": політика проти економіки", "Дзеркало тижня. Україна" №12, 1 квітня 2017 г.).

Єдине, у випадку намірів і планів інтеграції української ГТС хотілося б, щоб в Україні розглядали не лише єдиний варіант, назвемо її так, римської четвірки, а й паралельно інші варіанти. Це й стимул для підписантів меморандуму, і можливість дій на випадок, якщо цей формат співпраці не приведе до реального взаємовигідного проекту. Щоправда, логічне запитання: хто цим серйозно в Україні займатиметься?

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75