Банківська система: про згубність недореформування

Ігор Шумило 12 лютого, 00:00
банк

Читайте також

 

Фінансовий сектор потребує справжньогооздоровлення та очищення

Перед економікою країни та її банківським сектором стоять надзвичайно серйозні внутрішні загрози та виклики, зумовлені передусім як попередньою, так і нинішньою політикою влади, в тому числі й НБУ. Головною загрозою є недовіра до керівництва Нацбанку та уряду щодо їх не тільки спроможності, а й узагалі бажання утримувати фінансову стабільність і сприяти відновленню економічного зростання.

В експертній і бізнесовій спільноті дедалі популярнішою стає думка, що сама влада (а точніше, представники у ній певних фінансово-політичних груп з доступом до державних фінансових ресурсів і важелів регулювання й тиску на бізнес) зацікавлена у збереженні відчуття невпевненості та тривоги. А відповідно, високих девальваційних та інфляційних очікувань і подальшого знецінення українських активів.

Одночасно з початку року значно зросли зовнішні загрози. Посилилися негативні оцінки щодо розвитку світової економіки й особливо сировинних ринків та економік. Продовження військово-політичної агресії та економічної війни з боку Росії потребуватиме від України значних економічних витрат і призведе до зменшення експорту, тобто погіршення сальдо поточного рахунку. Разом з політичною нестабільністю в країні все це стримує приплив зовнішніх приватних інвестицій і кредитів. А можливість виходу держави на зовнішні ринки запозичень вкрай обмежена. Значною мірою через практичну відсутність уже при новій владі економічних реформ щодо посилення захисту прав власності, інвестора, кредитора, споживача фінансових послуг тощо. Влада постійно і послідовно вже два роки поспіль зриває програми співпраці з МВФ та іншими міжнародними донорами. І втрати від цього не тільки фінансові, хоча лише торік було недоотримано близько 6 млрд дол. зовнішніх державних запозичень, спрямування яких у валютні резерви значно посилило б стійкість національної валюти. Ми все ще маємо дуже далеку від прийнятних стандартів вільного ринку, неконкурентоспроможну та нестійку економіку.

Банківський сектор може і повинен стати лідером і локомотивом реформ у країні. У читача може виникнути запитання: чому в статті, присвяченій банківському сектору, так багато місця приділено нібито зовнішнім відносно сектора або глобальним (права власності тощо) факторам?

По-перше, вважаю важливим визначити глибинні інтереси ключових фігур і політико-фінансових груп, які вони представляють у владі. Бо інакше складно пояснити, чому вони здійснюють чи не здійснюють ту або іншу політику і реформи? У чому ж полягають причини такої поведінки:

— У недостатній компетентності управління такими складними системами, як банківська?

— У неналежній обґрунтованості рішень, що пропонуються з боку фахівців держорганів та експертної спільноти?

— У недостатності та низькій якості внутрішніх і зовнішніх комунікацій з бізнесом, експертами та населенням?

Або насправді нинішні можновладці готують країну до великого перерозподілу і перепродажу та все роблять чи не роблять свідомо? Від правильності відповіді залежить і вибір необхідних дій з боку суспільства. Ну чим, наприклад, можна пояснити, що саме в розпал чергової нестабільності на валютному ринку голова НБУ заявляє, що "у курсу немає можливості укріплюватися". Та гривні і вороги не потрібні, коли в неї такі захисники. Або черговий "наїзд" пані Гонтаревої на невеликі банки, що знову збурює хвилю недовіри до них і провокує відплив вкладників і клієнтів. Особливо після рішення уряду щодо переформатування фінансових потоків (заробітних плат бюджетників, пенсій і соціальних видатків). Чого в цих заявах та рішеннях більше — недолугості чи бізнесового інтересу? Та чи змінить ситуацію проста заміна тих або інших персоналій?

По-друге, при всій слабкості банківської системи та багатьох накопичених і вчасно невирішених внутрішніх її проблемах економічна криза 2014–2015 рр. породжена не самою банківською системою, а неякісною економічною політикою уряду та монетарною політикою НБУ. Наслідком чого стали надмірні девальвація та інфляція. А відповідно, погіршення платежів і якості активів, втеча депозитів, неповернення кредитів тощо. Тому вкрай важливим є суттєве поліпшення якості фінансової та фіскально-податкової політики уряду і здійснення нарешті всіх необхідних структурних реформ для полегшення ведення бізнесу й поліпшення інвестиційного клімату. Особливі вимоги до НБУ, відповідального за фінансову стабільність у державі. Проголошення Національнім банком нарешті однієї чіткої мети монетарної політики на середньострокову перспективу(з розбивкою по роках періоду) і здійснення всіх заходів по її досягненню врешті-решт повернуть довіру до гривні, створять умови для зниження вартості залучення банками ресурсів і кредитування ними економіки.

Підвищення якості регулювання банківського (та й усього фінансового) сектора одночасно потребує вирішення проблеми конфлікту інтересів уже в самому НБУ як регуляторові ринку та відповідальному за монетарну політику. І головне — керівництво НБУ та уряду повинно відчувати саме свою провину перед бізнесом, у тому числі банківським, за існуючу ситуацію та шукати можливості для сприяння його діяльності та підтримки. Міжнародний досвід останніх років дає багато відповідних прикладів.

По-третє, банки України при всіх своїх втратах останніх років, зменшенні вартості активів (особливо при оцінці в національній валюті) все ще є привабливими для потенційних інвесторів. І це стосується і багатьох працюючих банків (як великих, так і не дуже), і активів установ, що перейшли в підпорядкування ФГВФО. І інтерес, ймовірно, становлять не так самі банки та їх активи, як їх застави (майно) та їх надзвичайно низька вартість. А після прийняття нових законів щодо посилення відповідальності власників збанкрутілих банків мова йде вже і про їх особисту власність. Загалом ціна питання — сотні мільярдів гривень. При відновленні фінансової стабільності (адже рано чи пізно це все ж таки відбувається) та економічної активності вартість будь-якого майна зростатиме. Тому надзвичайно важливо, щоб під гаслом оздоровлення банківської системи не відбулось її банального розкрадання та збагачення невеликої групи при перенесенні всіх втрат на людей, державу та малий і середній бізнес. Твердо переконаний — від якості та успіху в реформуванні банківського і загалом фінансового сектора залежить успіх реформування країни в цілому.

На жаль, процес оздоровлення банківської системи серйозно затягнувся та ще далекий від завершення навіть першої його фази — стабілізації системи. Світовий досвід засвідчив, що успішність подолання фінансових криз і мінімізація втрат потребують рішучих і швидких дій. Ключовими завданнями є такі:

— виявлення та негайне виведення з ринку слабких неплатоспроможних банків (на це знадобиться від трьох до шести місяців);

— проголошення вищим керівництвом регулятора ринку (і, зрозуміло, послідовне виконання цього зобов'язання), що всі (наголошую — всі!) діючі фінансові установи, що залишились, є надійними та отримають у разі потреби всю необхідну допомогу (а державні — ще й від Мінфіну);

— недопущення в подальшому протягом щонайменше півроку жодного банкрутства функціонуючих банків;

— запровадження у разі потреби додаткових тимчасових заходів, наприклад гарантування всіх вкладів на термін шість місяців у всіх діючих банках;

— створення умов максимально швидкого очищення фінустанов від поганих (токсичних) активів, у тому числі завдяки державній підтримці (через створення або банку поганих активів, або санаційного банку);

— доведення до банків на основі якісного стрес-тестування необхідних обсягів і реалістичного, але жорсткого графіка необхідної докапіталізації та забезпечення його виконання.

Зрозуміло, що до переліку завдань входять і ті, які є постійними і для регулятора, і для банків, — підвищення якості регулювання ринку та захисту прав кредитора, значне поліпшення в банках якості корпоративного управління, оцінки ризиків тощо. Світова криза 2008 р. виявила та гостро поставила на порядок денний ще низку нових викликів. Зокрема, інституційну слабкість регуляторів фінансового ринку та неузгодженість їх дій або конфлікт інтересів поєднання в одному органі функцій регулятора ринку та вироблення і реалізації монетарної політики. Іншим важливим висновком стало усвідомлення необхідності посилити захист прав споживачів фінансових послуг, у тому числі підвищити їх фінансову грамотність.

Варто зазначити, що всю необхідну для прийняття рішень інформацію було доведено до нового керівництва одразу після його приходу в НБУ. В тому числі висококваліфікованими зарубіжними експертами, що мали практичний позитивний досвід оздоровлення банківських систем у своїх країнах та ряді інших. Бо в світі, у тому числі у СБ, МВФ, ЄБРР, на той час уже був накопичений потужний інструментарій дієвого оздоровлення банківських систем. Завдяки співпраці з найкращими іноземними експертами в рамках проектів технічної допомоги та постійній співпраці з МФО, якісні аналітичні напрацювання з багатьох питань мали й фахівці відповідних підрозділів самого НБУ.

Кожен має можливість дати власну оцінку, наскільки українська влада просунулась у виконанні завдань оздоровлення банківського сектора. Насправді є питання, в яких НБУ досягнув значних змін та успіхів. Це трансформація самого НБУ, особливо в монетарно-економічному блоці, та поява в його структурі департаменту фінансової стабільності , що повинен опікуватися питаннями макропруденційного нагляду за банківською та загалом фінансовою системою. Створення комітетів (монетарного, банківського тощо) та перенесення саме до них обговорення й підготовки ключових рішень з відповідних питань. Нове керівництво діяло рішуче, актуалізувавши та використавши напрацювання щодо інституційної перебудови НБУ, які було підготовлено ще в 2009 р. у рамках проекту технічної допомоги, що фінансується урядом Канади та адмініструється МВФ. Ухвалена нова редакція закону про НБУ конкретизувала цілі монетарної політики, суттєво посилила його фінансову та операційну незалежність від уряду. Та заклала більшу відповідальність ради НБУ, що повинно сприяти значному підвищенню якості вироблення та реалізації політики регулятора. Прийняті закони щодо посилення прозорості у визначенні реальних власників банків, а також підвищення відповідальності цих власників і вищого керівництва установ за результати їх роботи є надзвичайно важливими та вкрай потрібними.

Водночас моя оцінка діяльності НБУ в частині банківського регулювання є вкрай негативною. На жаль, Нацбанк і надалі продовжує сіяти невпевненість. За вікном лютий 2016-го, а банківська система, вже втративши третину своєї кількості та активів, продовжує жити в страху подальшого закриття (ліквідації). Регулярні заяви вищого керівництва НБУ, що вже в основному завершився чи от-от завершиться етап виведення з ринку неплатоспроможних установ, майже відразу спростовуються новим черговим банкрутством. Або ж відновленням чуток про можливість банкрутства великого банку, пов'язаного з тим чи іншим колишнім олігархом (або зараз краще казати — магнатом). Або черговою зневажливою заявою на адресу невеликих банків про їх неповноцінність, кептивність, схемність тощо, та й узагалі про відсутності потреби в них для економіки. Дозволю собі нагадати, що 10% банківських активів, які комусь здаються незначними, насправді означають близько 100 млрд грн. І симетрично відповідні кошти на депозитних і поточних рахунках у цих банках фізичних та юридичних осіб. Якщо хтось хоче остаточно добити малий і середній бізнес та привласнити його майно, а витрати з повернення депозитів в черговий раз перекласти на державу, він вибирає простий, але згубний шлях.

Невпевненість у своєму майбутньому банків, що залишилися на ринку, породжує взаємну недовіру між ними, а ще більше — недовіру до банків з боку населення та небанківських установ і підприємств. З відповідними наслідками для банків щодо повернення до них депозитів, особливо в іноземній валюті. Щодо вартості залучення ресурсів, у тому числі і на міжбанківському ринку. А відповідно, і щодо вартості кредитування банками реального сектора та населення. Шкодить це й тому, що дестимулює бажання повертати кредити. Як результат, значно погіршується якість кредитного портфеля банків.

За оцінками незалежних експертів і міжнародних рейтингових агентств, непрацюючі активи українських банків становлять до 45% від їх загальної вартості (з прогнозом подальшого зростання до 60%). Це потребує від власників значних обсягів докапіталізації установ, що їм належать (зараз ця сума оцінюється експертами на рівні 120–150 млрд грн). Також усі банкіри пам'ятають про публічні заяви вищих посадовців НБУ щодо достатності для України і ста банків (хоча в подальшому такі заяви й спростовувалися). Пам'ятають банкіри і приклади вибіркових рішень по виведенню з ринку банків, як вважає більшість банківської спільноти, за політичними чи навіть особистісними ознаками. Все це породжує у багатьох власників бажання перш за все максимально захистити та убезпечити власні майнові інтереси. Навіть якщо це може зашкодити подальшим перспективам розвитку власних банків.

Проведені зміни в регулюванні посилили каральні спроможності регулятора, однак водночас НБУ та влада свідомо гальмували поліпшення умов ведення банківського бізнесу. Надзвичайно прикро було спостерігати наприкінці минулого року за розглядом у ВР проекту закону про реструктуризацію. Його прийняття є вкрай необхідним для надання банкам можливості згідно з найкращими світовими практиками позбавлятися непрацюючих кредитів. Цей закон було необхідно приймати ще на самому початку кризи, а краще, ще й раніше. Але шалений опір чинили податкова служба та Мінфін, вбачаючи можливість зловживань з боку банків і втрати уявно можливих податкових надходжень при списанні чи реструктуризації непрацюючих кредитів. Знадобилися майже два роки нових дискусій (не кажучи вже про всі обговорення цього питання відразу після кризи 2008 р.), тиск з боку МФО та включення зобов'язання щодо прийняття цього закону як структурного маяка у програмі співпраці з МВФ (з терміном затвердження у листопаді 2015-го), щоб документ нарешті дійшов до парламенту та пролежав там кілька місяців.

І от нарешті розгляд у Верховній Раді. Представляє закон заступник міністра фінансів. У залі — жодного представника НБУ. Навіть якщо вони там десь і були, то ніяк не проявили себе в подальших подіях. Коли голова профільного комітету вийшов із заявою, що цей законопроект ще в них не розглядався, і він просить зняти його з розгляду, голова ВР перепитав заступника міністра, чи немає з його боку заперечень, і, отримавши згоду, відправив у шухляду такий вкрай потрібний законопроект. Звичайно, тут можна звинуватити в усьому депутатів. Але вважаю головним винуватцем у такому розвитку подій саме керівництво НБУ, яке нічого не зробило для привернення уваги депутатів і керівництва ВР до надзвичайної актуальності та нагальності прийняття цього законопроекту. В тому числі і шляхом залучення до цивілізованого тиску на депутатів банківської спільноти та бізнесових, експертних і громадських організацій. На жаль, така поведінка НБУ є типовою. Він у більшості випадків обмежується лише декларуванням необхідності посилити захист прав кредиторів тощо та розміщенням на сайті переліку необхідних для прийняття законів і кількох пояснюючих слайдів.

Керівництво НБУ виявляє повну незацікавленість у наявності чіткого та ефективного плану дій з реформування банківського сектора, бо не хоче бути прозорим і підзвітним суспільству. Переконаний, що знайдуться люди, які не погодяться з цим твердженням, посилаючись на прийняту Національною радою реформ і затверджену рішеннями НБУ та інших регуляторів фінансового ринку так звану Комплексну програму розвитку фінансового сектора України до 2020 р. (далі — Програма). Чому ж тоді я (як і багато хто ще) вважаю цей документ не просто слабким, але й шкідливим? Кожен читач погодиться, що варто розрізняти симптом хвороби (наприклад, голова болить ) і причину (проблему), що його породжує (вдарився, надмірний тиск тощо). І що від правильного діагнозу (визначення проблеми) залежить і успішність лікування. Те саме стосується й фінансового сектора загалом і банківського, зокрема. На етапі підготовки та перед прийняттям проект Програми було піддано нищівній критиці експертної спільноти та представників фінансового сектора. Позицію автора цієї статті було викладено в публікації "Финансовый сектор: реформировать нельзя имитировать" HYPERLINK "http://finance.liga.net/print/2015/3/30/42840.htm"на сайті Ліга.net від 31 березня 15 р.

Результатом тиску з боку громадськості було лише подовження терміну розгляду на Раді реформ та деякі косметичні правки, що практично не поліпшили якості документа. Головні претензії до програми полягають у неправильності визначення в ній ключових проблем фінансового сектора та заміні їх лише наслідками реальних проблем.

Усі погоджуються, що українські банки (як великі, так і малі) є кептивними та обтяженими високою часткою непрацюючих кредитів. Що банківська система висококонцентрована, але недостатньо консолідована, потребуючи значної докапіталізації. Що державні регулятори виявились інституційно слабкими. А права кредитора є незахищеними, як і загалом права надавачів і користувачів фінансових послуг. Але мало констатувати наявний факт! Треба чітко визначити причину, що його породжує, інакше хвороби не вилікувати. Не претендую на істину в останній інстанції, не маю абсолютно правильних відповідей на всі питання. Але переконаний, що без чіткого визначення існуючих проблем успіху в досягненні проголошеної мети не досягнути. Зрозуміло, що формат статті не дає можливості охопити всю проблематику реформування банківського сектора, тому зупинюся лише на окремих принципових аспектах.

Державні банки продовжують бути кишеньковими для провладних політико-бізнесових груп, залишаються вкрай неефективними та спотворюють конкуренцію на банківському ринку. Замість чіткого визначення проблем, що породжують таку ситуацію, принципів і завдань з їх подолання Програма обмежується лише констатацією операційної залежності держбанків і містить (так і не виконане) завдання розробити до 30 серпня 2015 р. комплексну стратегію їх розвитку. Нагадаю, що робота з реформування банківського сектора ведеться вже новою командою на чолі з нині заступником голови НБУ паном Рашкованом починаючи з весни минулого року. І це все, на що вони спромоглися при наявності значного міжнародного досвіду та висококваліфікованих експертів, які співпрацюють з НБУ та Мінфіном?

Скільки часу потрібно, аби визнати, що неправильність і нечіткість мандата (місії) державних банків, напрямів та інструментів їх діяльності, а найголовніше — невідповідність наявних практик корпоративного управління держбанками найкращим світовим принципам і практикам і призвели до того, що Укрексімбанк так і залишається звичайним універсальним комерційним банком, а не установою, що зосереджена на підтримці саме експортно-імпортних операцій. Що неефективна його та Ощадбанку діяльність уже коштувала десятки мільярдів гривень допомоги з бюджету. Нагадаю, що вже лютий 2016-го, а далі коментарів щодо майбутнього держбанків з вуст високопосадовців Мінфіну справа не просунулася. Хоча ні, бо уряд в черговий раз ініціював перерозподіл на користь держбанків ринку банківських послуг, пов'язаних з виплатами зарплат. І це попри всі проголошені в Програмі декларації щодо створення рівних умов для конкуренції у фінансовому секторі тощо.

Важливість швидкої та якісної трансформації існуючих держбанків дала б змогу поставити на порядок денний і питання участі держави в розв'язанні проблем непрацюючих кредитів комерційних банків через створення банку поганих активів або перехідного банку. Бо згоди на це від МФО та інших кредиторів, як на мене, не отримати без успіху з докорінним реформуванням держбанків. Як і згоди на розбудову насправді вкрай потрібного для економіки країни банку реконструкції та розвитку.

Практично нічого не зроблено для посилення захисту прав споживачів фінансових послуг. Це не було й не є пріоритетним завданням існуючої влади. Достатньо просто подивитися в Програмі, як вони бачать ситуацію, проблеми, що її породжують, цілі та завдання, терміни й критерії виконання. Проблемою (в термінах Програми — чинником) визначається "недостатній рівень або повна відсутність гарантій прав захисту інтересів споживачів фінансових послуг ( у тому числі позичальників)". І це відповідає дійсності, але лише як констатація існуючого стану справ (за винятком того, що замість слова "інтересів" у всьому світі вживають слово "прав" — і це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці). Але в результаті такого визначення проблеми Програмою передбачається й відповідне завдання щодо її вирішення:"забезпечити захист прав споживачів... фінансового сектора" (у постійній зв'язці з його інвесторами).

Аналогічно констатується "низька фінансова грамотність населення" (хто ж сперечається?!), і завдання теж аналогічне — "підвищити рівень фінансової грамотності та рівень культури заощаджень населення". Це те ж саме, якби лікар сказав пацієнтові: "Якщо в тебе болить голова, то вилікуй голову!" — і тільки цим обмежився. І що ви сказали б про професіоналізм такого лікаря?

Переконаний, що майже всі погодяться з низькою оцінкою якості послуг більшості українських фінустанов (у т.ч. банків), дискримінаційної відносно споживачів практики їх роботи. Втім, те саме стосується і політики та дій НБУ й інших органів влади, що мають вплив на фінансові ринки. Водночас дедалі більша складність сучасних фінансових продуктів і послуг створює умови для перекладання ризиків саме на споживачів. Тому з урахуванням міжнародного досвіду та залученням експертної спільноти було розроблено та ще в жовтні 2012 р. (розпорядженням КМУ) схвалено Стратегію реформування системи захисту прав споживачів на ринках фінансових послуг, реалізація якої докорінно змінила б ситуацію. В ній констатується повне недотримання в Україні загальних принципів захисту прав споживачів фінпослуг ОЕСР. Серед головних проблем — відсутність у нормативно-правовій базі з питань регулювання ринків фінпослуг положень щодо забезпечення захисту прав їх споживачів, відсутність органу, що має повноваження на захист прав споживачів, відсутність дієвих механізмів захисту від ризиків і недосконала система вирішення спорів. У згаданій стратегії чітко визначено принципи реформування, основні завдання та заходи, шляхи реалізації й очікувані результати. Абсолютно не ідеалізую цього документа, він потребує і критичного переосмислення, і актуалізації з урахуванням набутого за минулі роки досвіду. Але стверджую: він є якісною основою для швидкої розбудови належної системи захисту прав споживачів, у тому числі і суттєвого підвищення фінансової грамотності.

Однак влада, як показують її дії (і передусім НБУ), в цьому не зацікавлена. І справа, переконаний, не тільки в слабкій професійній компетентності розробників Програми. Головне, як на мене, їх принципове небажання посилювати захист прав як споживачів фінансових послуг, так і інвесторів та кредиторів. Інакше у Національного банку, Мінфіну та інших регуляторів не було б можливості такої їх дискримінації, як заборона на зняття депозитів, безсоромне запровадження на тривалий час валютних обмежень тощо. Також брутально і непрозоро поводиться влада при закритті банків чи інших фінансових установ, що призводить до перерозподілу ринків не тільки фінансових послуг, викривлення умов конкуренції тощо.

Наявний стан справ щодо реформування банківського сектора засвідчує відсутність лідерства та бажання радикальних змін з боку вищого керівництва НБУ. Нагадаю, що відповідальним за реформу фінансового сектора є голова НБУ, а керівником цільової команди реформ — один з її заступників.

Позитивні здобутки, які теж є, та нові якісні законопроекти і пропозиції рішень стали швидше результатом активності та небайдужості рядових співробітників і працівників середньої ланки НБУ, а також якісної роботи та тиску незалежних українських й іноземних експертів і МФО.

Вибірковість політики регулятора та недостатня її відкритість і прозорість, невміння визнавати помилки та відсутність якісних комунікацій залишають НБУ без належної суспільної підтримки, у тому числі з боку банківської спільноти. Водночас банківська спільнота владою свідомо роз'єднується, вона не має єдиного впливового голосу та спроможності ефективно й цивілізовано лобіювати інтереси сектора. Все це нагадує відому притчу з часів нацистської Німеччини, коли пересічний громадянин не бачив необхідності вставати на захист комуністів, євреїв, профспілкових діячів та ін, коли тих послідовно приходили заарештовувати, під приводом неналежності до відповідних соціальних прошарків. Але коли наостанок прийшли і за ним самим, він зрозумів, що захищати його вже й нікому. Зараз український бізнес, особливо банківський (в тому числі з іноземним корінням), нагадує ту пересічну людину.

Мене вже тривалий час дивує некритична до неякісних дій і згубної бездіяльності української влади позиція міжнародних фінансових організацій (МВФ, СБ, ЄБРР). Як і працюючих в Україні представників іноземних банків. Так, у питаннях необхідності посилити захист прав інвесторів і кредиторів тощо вони в перших рядах. Але в оцінці дій влади, що нищить український бізнес (особливо банківський та й загалом фінансовий), вони, як на мене, займають відсторонену позицію. І цим значно послаблюють загальну спроможність бізнесу до дієвої комунікації з владою та вироблення якісних, потрібних і корисних одночасно для населення, бізнесу та держави рішень. Моя єдина відповідь, чому так відбувається, — це зневага до українського бізнесу (як злочинного, за їх мірками) і бізнес-інтерес до перерозподілу активів і ринків при значно більшій порівняно з українськими візаві захищеності, можливості грати "в довгу" та наявності достатніх ресурсів в іноземній валюті. Показовою є оголошена свого часу пропозиція міністра Абромавичуса про недопущення до приватизації найбільших стратегічних українських підприємств представників саме українського бізнесу (додавши, для замилювання намірів, до недостойних і російський бізнес). Подальші "акценти" можна легко спрогнозувати і щодо продажу активів збанкрутілих банків, і щодо входження в активи держбанків тощо.

Головні підсумки

Ключовими проблемами, що зумовлюють існуючу ситуацію, є:

— бажання і надалі керувати банківською системою в ручному режимі, а не на основі прозорих принципів і стандартів;

— надмірна удавана компетентність та амбіційність при низькому рівні реальних знань і навичок регулювання такої складної системи, як банківський сектор;

— відсутність дієвого стратегічного спрямування та контролю з боку ради НБУ та ефективної співпраці з експертною та банківською спільнотою.

Тому вкрай потрібні негайні кардинальні зміни політики та люди, що будуть її розробляти та втілювати.

Український бізнес, у тому числі банківський, завжди показував неймовірну спроможність адаптації до найгірших умов і досить швидкого відновлення після важких попередніх криз (1998-го та 2008 р.). Вистачало двох-трьох кварталів для зупинення падіння, стабілізації та початку зростання. Зовсім не так відбувається зараз. Економічне падіння, що розпочалося на початку 2014 р., призупинилося лише у другій половині минулого року, але на дуже крихкій основі. Валютна, банківська та боргова кризи не подолані та ще не досягли свого дна, не кажучи вже про стабілізацію й відновлення. Зрозуміло, що цьому заважають складні зовнішні фактори та далеко не повне подолання наслідків попередніх криз. Але головною перешкодою для швидкого відновлення банківської системи є безпосередньо політика влади в цілому та керівництва НБУ безпосередньо.

З урахуванням актуальності викладеної в статті проблематики, DT.UA запрошує керівництво Національного банку та профільних експертів висловити власну точку зору з цього приводу

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • Даниіл Долуденко 16 февраля, 10:33 Картаву на гиляку! Особисто мене не влаштовує відсоток позик. 5% і єкономіка сама накруте капіталізацію. А яке мені діло до тої регуляції? А коли відсоток 5, то тут вже не до неконтрольованої "не до ємісї" . Тому картаву раді принципа , і відсоток раді народу. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Viktor Lysytskyi 13 февраля, 12:32 В основному я з годен. Хоча головна провина лежить на плечах виконавчої влади... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Liza_UA 13 февраля, 02:04 Велика подяка автору за мудру статтю і важливу тему. Все абсолютно вірно. Можна лише прибрати знак питання у реченні "Або насправді нинішні можновладці готують країну до великого перерозподілу і перепродажу та все роблять чи не роблять свідомо". І Гонтарєва і Ко тут їм найкращий виконавець, для цього зрештою її і призначили. А от МВФ занадто пізно зрозумів що ця бригада обвела його круг пальця. Ще можна додати, що робиться це цілком свідомо бо і Порошенко і Яценюк мають власний чималий досвід управління банками і гарно мирно поділили Ощад і Укрексім. А швидкість майбутніх банкрутств банків напевне залежить від швидкості переварювання порожнім бюджетом багатомільярдних потреб ФГВФО бо ж активи банкрутів освоюються безслідно для країни. Отакий швах, куди не кинь. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.31
EUR 28.69