Давос проти Вавилона

Давос
World Economic Forum

Читайте також

Багато років тому з легкої руки Семюела Хантінгтона сукупність цінностей і звичаїв, притаманних глобальному співтовариству політиків, бізнесменів та експертів, почали називати "давоською культурою" — на честь Всесвітнього економічного форуму в Давосі, який щороку збирає VIP-тусовку з найбільш іменитих представників цієї світової еліти. Термін прижився, оскільки така наднаціональна культура важлива як фундамент глобалізованої економіки. Однак, як відомо, суспільства з нежиттєздатними або неконкурентоспроможними культурами програвали історичну конкуренцію, і такі культури зникали. Нині чергова криза укотре порушила питання про життєздатність глобалізації. Чи очікує, у зв'язку з цим, "давоську культуру" доля вавилонської?

З погляду інституціональної економіки, спільні цінності, знання і навички, які персоніфікуються завсідниками Давоса, становлять той культурний базис, що попереджає глобальний Вавилон, дозволяючи німцеві знаходити спільну мову і домовлятися з індусом, за всієї відмінності їхніх національних звичаїв. Ще більше вони необхідні для того, щоб створити правила гри, інституції, які були б зрозумілими і прийнятними для всіх гравців глобальної економіки. Але головне для цього — загальне розуміння взаємної вигоди від співробітництва як основи для компромісу. Саме це переконання становить справжній стрижень "давоської культури". Адже в теорії ігор доведено, що тільки якщо гравці усвідомлюють себе учасниками "гри з додатною сумою", вони можуть виробити правила самостійно, не опираючись на традиції (у цьому випадку, в усіх різні) і без втручання зовнішньої сили.

Те, що торгівля — саме така гра, показав Девід Ріккардо. Втім, двох століть виявилося, на жаль, недостатньо для того, щоб ця проста істина оселилися в головах. Тож перш ніж пояснити, чому так вийшло, доведеться коротенько нагадати його міркування.

Якщо яблука ростуть тільки в середніх широтах, а банани — тільки в тропіках, то навіть найзатятіші меркантилісти (протекціоністи і т.ін.) не заперечуватимуть вигоди від обміну. Відкриття Риккардо в тому, що торгівля вигідна, навіть якщо обидві країни можуть виробляти обидва продукти і, більш того, навіть якщо одна з них має велику врожайність з обох із них, але в різному ступені. Тобто, фактично, завжди. Якщо в країні А з гектара збирають 4 тонни бананів і 2 тонни яблук, а в країні Б — по 6 тонн і того й іншого, то жителям країни А вигідніше виростити замість яблук 8 тонн бананів і обміняти чотири з них на 3 тонни яблук у країні Б, де площі під ними теж перерозподілять відповідно. У результаті в країни А буде більше на тонну яблук, а в країни Б — на тонну бананів, вирощених замість них. Зазначимо, до речі, що менш продуктивна країна виграє відносно більше, збільшивши свою кількість яблук у півтора разу, тоді як у країни Б бананів стане тільки на 1/6 більше.

Тобто обмін і спеціалізація — це, мовою теорії ігор, "гра з додатною сумою", у результаті якої обидва учасники стають багатшими. Тоді учасникам є сенс іти на компроміс, виробляючи правила гри, які дозволять домогтися результату. І що краще вони можуть це робити, то успішніше суспільство в цілому, тому такий важливий "соціальний капітал", що напрацьовується в тому числі в Давосі.

Власне, у звичайному житті ми весь час граємо в такі ігри, навіть не замислюючись про це. Щоразу, купуючи товар, ми обмінюємо нашу працю (за яку нам заплатили гроші) на продукцію інших людей, які виробляють її, можливо, і не краще, але швидше за нас. Те саме і на роботі: скажімо, директор може друкувати і телефонувати навіть краще за свою секретарку, але доручає цю роботу їй, щоб заощадити свій час і присвятити його важливішим справам. Чому ж коли так роблять країни і фірми, це обурює? Чому стільки людей в усьому світі відторгають "давоську культуру" і бажають її краху?

Причиною цього є архаїчний забобон, який антрополог Джордж Фостер описав півстоліття тому, вивчаючи мексиканських індіанців. Він притаманний усім традиційним суспільствам і зовсім не зник у сучасних (зокрема, цвіте пишним цвітом в Україні). Носії цієї прадавньої омани уявляють собі світ, як "гру з нульовою сумою", де багатство обмежене і тільки перерозподіляється; якщо хтось виграє, то виключно за рахунок іншого. Відповідно, взаємовигідних компромісів не буває: хто поступився — той програв.

Звичайно, як і будь-який забобон, цей погляд на світ має своє раціональне коріння. Коли йдеться про "дари природи" та інші ресурси, то їх розподіл — типова гра з нульовою сумою. При "обмеженому доступі" великі статки теж створюються здебільшого за рахунок силового переділу і силової ж монополії. У тому числі й вигоди від глобалізації в таких країнах розподіляються на тих самих принципах. Звісно, люди, які виросли в таких умовах, і мислять відповідно. Більш того, оскільки вони вважають украденим будь-яке багатство, не відрізняючи талановитого підприємця або винахідника від рекетира або казнокрада, це дуже полегшує останнім грабіж перших. А самі потерпілі вимагають перерозподілу і підтримують "обмежений доступ". Таким чином, віра в "нульову суму" отримує наочне підтвердження, причому не в останню чергу завдяки… самій цій вірі.

Ідеалом носіїв описаного забобону завжди були первісна громада і натуральне господарство, за всієї їх неефективності. Мільйони людей, від утопічних соціалістів і марксистів до сучасних антиглобалістів та економістів "ресурсної" школи, насправді просто не можуть до кінця усвідомити просту істину, так наочно доведену двісті років тому. Саме це змушує їх радіти проблемам глобалізації і бажати провалу "давоській культурі". Вони не розуміють, що в підсумку гірше буде їм самим і їхнім нащадкам — як не розуміли цього російські робітники і селяни, котрі щиро воювали за перемогу соціалізму.

Проте хоч би як вони опиралися, становлення інформаційної економіки остаточно вибило останні залишки фундаменту з-під уявлень про "нульову суму". Адже при обміні інформацією обидва учасники, мабуть, стають багатшими, тому її поширення — стовідсоткова гра з додатною сумою. З іншого боку, інформаційні і комунікаційні технології радикально здешевили перевезення, дозволили перераховувати гроші миттєво і зробили звичайним дистанційне управління підприємствами. Причому всі ці технології дуже швидко удосконалюються.

Усе це дало можливість не просто торгувати товарами, як це робили люди споконвіків, а розподіляти по всьому світу підрозділи однієї компанії відповідно до переваг кожної з країн на відповідній стадії виробництва. "Замкнені цикли" пішли в минуле і залишилися хіба що в оборонних галузях. Звичайно, як і раніше, зручно мати постачальника через дорогу, але сьогодні можна, якщо це вигідно, знайти його і за три моря. А вже про інформаційні продукти і послуги, наприклад, дизайну або конструкторських розробок, взагалі нічого говорити. Причому найбільшу вигоду одержали саме країни на етапі індустріалізації, такі, як Китай, або до цього, "тигри", що одержали можливість до кінця вичавлювати потенціал "обмеженого доступу" і, відповідно, дешевої робочої сили, закуповуючи інновації в більш просунутих сусідів по планеті. Звісно, ніхто не відмовиться від цих вигід глобалізації.

Нарешті, у часи меркантилізму світова торгівля була груповою "дилемою ув'язнених", оскільки кожна держава прагнула якнайбільше експортувати і якнайменше імпортувати, щоб накопичити золото в королівській скарбниці. У такій ситуації всі загалом виграють від зниження торговельних бар'єрів, але перший, хто їх потім піднімає, виграє більше. Тому свобода торгівлі — це крихкий результат колективної дії, і будь-яка криза довіри здатна зруйнувати з такими зусиллями налагоджені договори. Однак у цьому разі у виграші від протекціонізму саме держава і "рідний" їй бізнес (адже для населення золото в скарбниці користі не принесе!), а не країна в цілому та її жителі — якраз вони і втрачають, часом досить багато. Поки в усьому світі домінував суспільний порядок "із обмеженим доступом", держави ігнорували ці втрати. Зараз вони теж часто зловживають незнанням громадян і діють на догоду концентрованим інтересам "вітчизняних виробників" проти інтересів більшості, але робити це стає дедалі складніше.

Що ж змінила у цьому тренді криза? Та, взагалі-то, нічого! Звичайно, прагнення накачати економіку ресурсом — грошовим допінгом — зрештою, скінчилося тим, чим воно мало скінчитися. Але це не перетворило світ на "гру з нульовою сумою". Більш того, це, за великим рахунком, ще одна поразка "ресурсоорієнтованого" мислення, у його кейнсіанській іпостасі.

Можливо, звичайно, за проблемами світової фінансової системи стоїть якийсь вид "невдачі ринку", що ще очікує свого опису. Але навіть якщо так, на глобальному рівні просто немає "наддержави", яка могла б спробувати замінити собою ринок. Тому єдина надія — на глобальну "колективну дію" з метою виробити відповідні правила гри. Тобто на все ту саму "давоську культуру"…

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
12 коментарів
  • Константин Бараненко Днепропетровск 6 февраля, 00:16 первая правда, которую не видит теоретик, г-н Дубровский, состоит в данности: сегодня в Украине подавляющим большинством капиталлов крупніх и средних владеют те самые бандиты и казнокрады, и именно они решают быть передалам или не быть исходя из имеющихся в наличии инструментов: СМИ и своих коррумпированных представителей во власти. Странно предположить что ограбленный народ будет желать чего то другого кроме передела. втрорая правда которую не видит г-н Дубровский состоит в том что когда работодатель торгуется с наемным работником о размере заработной платы, а после приема на работу о постепенном повышении производительности и ежедневной продолжительности труда - это игра с 0-й суммой. Я не понимаю почему г-н Дубровский, вроде бы имеющих хорошие намерения относительно СОЦИАЛ-либеральных реформ так неряшливо готовит материал для такой уважаемой газеты или чего-то непонял? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Valdis 5 февраля, 16:59 Пожалуй, с точки зрения академической правильности статья в формате экономических познаний написана достойно. Вот только автор, почему-то забыл о том, что глобализацию можно рассматривать в рамках только экономического аспекта лишь в теории. Можно сколько угодно говорить об игре в международную торговлю с "положительной суммой" для всех участников, но не стоит забывать о том, инициировали это те глобальные экономисты и в тех странах, которые могут не только переориентироваться с бананов на посадку яблоней, а еще и попутно снабдить партнера по игре денежными знаками, когда этот партер попадет в засаду от собственной неосторожности в рамках девиза: "руби яблони, будем садить бананы: заграница нам поможет". Или Вы, уважаемый автор, и в самом деле уверены что милые, исключительно умные и сердечные Давосские люди и в самом деле думают о прекрасном будущем нынешних "Банановых республик" и иже с ними - как полноправных акторов международной торговли, и совершенно не рассматривают их как источник того, на чем (вряд ли они считают их одушевленными) можно пока еще делать деньги.?! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Павел 5 февраля, 14:10 Если нет теории хаоса,то её надо разработать.Глобализация хорошо,но всё имеет свою меру.Все должны иметь общую денежную единицу.Сегодня доллар,а значит США может ничего не производить,только печатать доллар.В огромной массе глобализованных государств создать равные условия создать невозможно.Если идёт обмен бананов на яблоки и один имеет большую,а другой в шесть раз меньше,в силу климатический условий,всёравно хорошо.Что яблоки,что бананы возобновляемый продукт.А если один везёт бананы,а другой железную руду?Два товара имеют разную природу.При любой взаимовыгодной глобализованной торговле,развитие стран будет идти неравномерно.Япония торгует наукоёмкой интеллектуальной продукцией а Украина металлопрокатом,При любой выгоде не всё надо подвергать глобализации.Каждая страна должна производить всё сама покупать только то,что сама в силу тех или иных причин производить не может.Внутри государства должен быть законченный цикл жизнеобеспечения общества,это школы ,старики и другие социальные траты,которые осуществляет только государство.В чём причина кризиса?Это отсутствие равномерного и непрерывного движения финансов.Государство должно быть максимально независимым от внешних рынков.А то чикагские мальчики пукнули,а Украина задохнулась.Пока цивилизация не готова иметь межгосударственную экономику.Бананы,яблоки,это лишь игра ума,игра красивая,интеллектуальная,но ничего общего с реальностью не имеет.Она,конечно,учит мыслить и то уже хорошо. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • закон ома 3 февраля, 23:45 С удовольствием всегда читаю статьи этого автора.Редко кому удаётся писать простым языком о не простых вещах и без попыток кому то под играть.Жду продолжений! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • А. Бородаев 3 февраля, 13:05 Давосский форум работает с 1971 года. Если есть экономисты, так здорово все понимающие, то почему они не предотвратили текущий кризис? Существует мнение, что не предотвратили, потому, что сами организовали. А тусовка интересная и на свои деньги. Имеет право быть. Но есть ли основания ожидать рождения там каких-то спасительных рецептов? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • А. Бородаев 3 февраля, 12:54 Пример с бананами и яблоками конечно упрощенный, но и на нем можно рассмотреть некоторые угрозы такой "глобализации". 1. Суммарно и бананов и яблок стало на тонну больше. Предполагается наличие покупателя этого излишка. Смахивает на пирамиду. 2. Что, если на бананы покупатель еще есть, а на яблоки нет? Страна А будет в проигрыше. 3. Не учитываются затраты на трансформацию экономик, а они огромны. Так вот с Грецией и произошло, когда где-то решили, что грекам вместо судостроения выгодно развивать туристический бизнес. Германия в шоколаде. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • А. Бородаев 3 февраля, 12:03 Мне кажется здесь смешаны два разных процесса: международная торговля и глоболизация. Международная торговля предполагает "общее понимание взаимной выгоды от сотрудничества как основы для компромисса" (цитата из статья). И спорить с прогрессивностью этого процесса могут только замшелые хуторяне. Глоболизация же предполагает в пределе уничтожение экономических границ, слияние. То есть, будут ненужны компромиссы, так как не будет субьектов. И прогрессивность этого процесса совсем не очевидна. Да и экономический опыт Евросоюза игнорировать не стои. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • прохожий 3 февраля, 11:54 А если у А и Б бананов и яблок выше крыши , и продать некому ? В первый раз слышу , что золото в казне это плохо , наверно дыра в бюджете это лучше ? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Владимир 2 февраля, 18:47 Да слабо у нас развит экономический образ мышления когда про вводный курс экономики приходится рассказывать такому толковому экономисту. Когда наши политики поймут, что не конкуренты мы например в автомобилестроении и направят ресурсы в самолеты Антонова. Кстати на западе наших самолетов не ждут. В этой отрасле мы для них конкуренты. Когда начнем зарабатывать на самолетах, а на эти деньги покупать дешевые авто. Думаю поняли меня не буквально, и не надо говорить про корупцию, то что будут красть и в этом случае, это операционные издержки, которые при правильном подходе будут малы. Здесь конкретный пример о яблоках с бананами, которые описал Владимир. И не поддерживать таможными пошлинами понятно кого. А мы покупаем авто которые стоят гораздо меньше для немца, чем для украинца. Вот так и конкурируем платя не туда. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Александр 2 февраля, 12:38 Да, поддерживаю, спасибо автору за интересную и поучительную серию статей! Надеюсь, что продолжение следует. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Киев 14 °C
Курс валют
USD 25.12
EUR 28.18