Фондовий ринок України: від змістів століття ХХ до реалій століття ХХІ

Ігор Селецький 23 жовтня 2014, 21:55
фондовый р

Читайте також

У радянський час був популярним такий анекдот: "Чоловік працює на конвеєрі заводу, що випускає швейні машинки. Дружина вмовила його виносити по одній деталі на тиждень, щоб зібрати швейну машинку й продати. Через якийсь час чоловік сів за складання — тиждень складає, другий. Дружина запитує: "Ну як?". А чоловік відповідає: "Знаєш, утретє складаю, все одно кулемет виходить".

Цей анекдот дуже нагадує історію розвитку фондового ринку України. Ми періодично чи то в посткризові, чи то в застійні, чи то в революційні часи хочемо зібрати щось нове (швейну машинку), а виходить увесь час старе (кулемет). І що потім із цим робити, ми не знаємо: покупців же шукали на нове, а вони вже інші, й продавати з того, що вийшло, їм нічого...

Чому все так погано? Чому наш ринок не прогресує так, як нам хотілося б, якщо прогресує взагалі? У чому причина? Ми любимо й найчастіше маємо право шукати винуватих навколо нас. Так, винуватим був не лише ринок, а й брак державної волі та бажання зробити фондовий ринок одним із пріоритетів державної політики. Але погляньмо правді в очі — головна проблема все-таки саме в нас, у тому, що ми продовжуємо жити змістами ХХ століття, а нам треба впустити в себе реалії століття ХХІ.

Для цього нам насамперед слід прийняти зовнішнє середовище, що змінилося, відкинути застарілі міфи й парадигми та, головне, змінитися самим. Очевидно, що нині ми маємо нову архітектуру світу, яка характеризується трьома словами: глобальність, динамічність і відкритість.

Інвестор дивиться на індекс ділової активності в Німеччині, щоб визначити ціну акцій американської компанії, тому що світ глобальний.

Світ більше не живе в довгострокових стратегіях. Економічні цикли Кондратьєва залишилися, але стиснувся час їх проходження — те, що раніше обчислювалося роками, нині проходить за місяці. Ми живемо тут і тепер. І протягом короткого проміжку часу все може кардинально змінитися. У жодного з виробників немає жодних гарантій, що через місяць не створять 3D-принтер, який "друкуватиме" його товари. І це означатиме крах усього, всіх його довгострокових стратегій, планів, бізнесу...

Ми живемо в часи, коли виробник електрокарів Tesla Motors відкрив свої патенти всьому світові. І це не добродійність. Це чітке розуміння, що в цьому світі нічого приховати не можна. Не врятують навіть патенти. І в цій реальності треба жити по-іншому.

Від міфів до реальності

Цілком очевидно, що після кризи 2008 р. нерезиденти переглянули своє ставлення до ринків, що розвиваються (emerging), і вже тим більше до прикордонних (frontier) ринків. Ми бачимо, що більше ніхто не вважає, що активи прикордонних ринків апріорі недооцінено, тому більше ніхто не квапиться бути першим на ринку, де можна як зірвати куш, так і залишитися ні з чим.

Не беручи до уваги облігацій, випущених Міністерством фінансів, виплату за якими гарантує держава, максимум, що може нині привернути увагу іноземного інвестора, — це деякі боргові папери емітентів, які мають позитивну історію випуску та погашення облігацій.

Вітчизняним інвестиційним компаніям більше не вдасться, як раніше, тільки з допомогою гарно написаної аналітики продати акції іноземному інвесторові. У світі, однією з основних характеристик якого є відкритість, інвестори можуть самі довідатися всю потрібну їм інформацію, а не споживати частіше за все значною мірою шаблонно-прикрашений продукт. Тому треба змиритися з тим, що на сьогодні нерезидент для ринку акцій в Україні втрачений. Можливо, тимчасово, а можливо, й назавжди. Йдеться, звичайно ж, про портфельних інвесторів, а не про прямі іноземні інвестиції.

Цілком очевидно, що ми маємо відмовитися від гарного міфу 1990-х, освяченого приходом сюди команди фондової біржі "Російська торговельна система". Міфу про те, що в Україні функціонуватиме англо-саксонська модель фондового ринку, де кожен третій громадянин — акціонер, а все, що більше за газетний кіоск, — це акціонерний капітал, який залучив інвестиції від цих громадян прямо або опосередковано через інвестиційні фонди. За п'ять років існування інтернет-трейдингу ми побачили лише дві тисячі активних рахунків фізичних осіб. За весь час існування фондового ринку в Україні не було проведено жодного реального ІРО акцій із залученням коштів масового інвестора.

Відхід від англо-саксонської міфології означає насамперед відмову від нав'язливого домінування інтересів вузької групи учасників ринку. Подвійний лістинг, різноманітні винятково спекулятивні за своєю суттю інструменти мають право на життя, але не в масштабах державного значення, бо не забезпечують виконання фондовим ринком своєї основної функції — залучення ресурсів у реальний сектор економіки.

Відмовитися доведеться багато від чого. На жаль, нам потрібно відмовитися від активно поширюваного останнім часом міфу, що в нас є фондове або брокерське співтовариство. Співтовариство є в ринку спільного інвестування. Нехай фрагментарне й поділене на два табори, але є. Співтовариство є в банків. А брокерського співтовариства — немає. Поняття "свій"—"чужий" є, а співтовариства немає. Це означає, що якщо "свій", то це фахівець із вирішення корпоративних конфліктів, якщо "чужий" — то "рейдер".

Перша ознака наявності співтовариства полягає в тому, що воно вміє самоочищатися. Очевидно, що самоочищатися ми вміємо, тільки якщо очиститися треба від "чужого". Якщо ж правила порушують "свої", то ми, як діти, закриваємо очі долонькам, і нас у кімнаті немає. Друга ознака полягає в лобіюванні інтересів розвитку всього співтовариства. Ми ж стаємо співтовариством лише при загрозі тотального знищення, але в жодному разі — для спільного розвитку ринку. Кожен учасник домагається вигідних тільки для нього змін, які найчастіше йдуть врозріз з інтересами іншими. Результат перетягування каната видно неозброєним оком — відсутність результату в усіх.

Також нам доведеться відмовитися від парадигми, що держава для нас щось зробить лише тому, що "ми ринок" і "так правильно". З державою треба говорити зрозумілою їй мовою. Ми живемо в реаліях, коли в Україні за 23 роки фондовий ринок не став одним із головних пріоритетів державної політики, як, наприклад, у тій же Польщі. І треба облишити жити марними надіями, що це станеться. Скоріше, ні, ніж так.

Державі Україна треба: збільшити надходження до бюджету, знизити видатки бюджету, вирішити соціальні питання. Таким чином ми й маємо будувати наші комунікації з державою: якщо для фондового ринку буде реалізоване те-то й те-то, то держава одержить або "збільшення...", або "зниження...", або "вирішення...".

Ба більше, у рамках відходу від цієї парадигми ми маємо бути чесні з державою. Так, нікому не подобається акциз від операцій із цінними паперами й податкові зміни, які хоронять ринок спільного інвестування. Але, кажучи про те, що не треба вбивати індустрію загалом, потрібно пропонувати державі механізми, як боротися з "податковими ямами", створюваними з допомогою інститутів та інструментів фондового ринку, а не знову закривати очі долоньками — мовляв, у нас нічого такого немає.

Відмова від міфів і парадигм приведе до реального балансу між нашими можливостями й нашими бажаннями.

Не стратегія

Робочим варіантом назви цієї статті було "Не стратегія фондового ринку". І от чому. В автора виробилося скептичне ставлення до стратегій. Якщо вона пишеться асоціаціями, які представляють бізнес, то головна мета документа — дати можливість одержати доходи своїм членам. Якщо стратегія пишеться державним органом, то в нього є співвиконавці — інші відомства, які не хочуть, щоб їхні колеги давали їм додаткову роботу, або вважають, що запропоновані пункти не відповідають цілям і завданням їхнього відомства. Докази цих слів лежать на поверхні. Діючу до кінця цього року Програму розвитку фондового ринку виконано на 80%, а в частині НКЦПФР — так і на всі 100%. І який ринок при цьому ми маємо? А все тому, що частину заходів програми, з допомогою яких у сукупності й був би отриманий потрібний ефект, було не виконано або навіть заблоковано іншими відомствами.

Ми переконані — стратегія може бути ефективною тільки в тому разі, якщо перша особа держави визначила розвиток фондового ринку як пріоритет, і вона пишеться і, головне, виконується під патронатом і контролем глави держави. Іншого шляху немає.

Виходячи з набутого досвіду, попереднє визначення моделі функціонування фондового ринку може стати складністю й, головне, не дати потрібного результату. Тому пропонується йти простим шляхом, відштовхуючись від очевидних речей. І головна така очевидність: залучення значних ресурсів в економіку країни потребує розуміння того, хто власне може інвестувати, і які це мають бути інструменти фондового ринку.

За своєю природою в Україні є п'ять внутрішніх першоджерел фінансових ресурсів: гроші олігархів, їхнього ближнього кола й топ-менеджменту, середнього класу, бюджетників і близьких до них за доходами працівників небюджетних сфер, "заробітчан". Проаналізувавши джерела фінансових ресурсів у країні, нескладно зрозуміти, яким має бути фондовий ринок України.

Для олігархів важлива наявність ринку передусім як засобу обслуговування угод злиття/поглинання (M&A) і вирішення внутрішньогрупових питань. У цих процесах їхній інструмент — акції. А з погляду залучення капіталу у свої бізнеси всередині країни цю групу можуть цікавити лише боргові інструменти.

Для решти, за дуже нечастим винятком, важливі стабільність і зрозумілість процесу заощадження та збільшення коштів. Потрібні надійні й прості інструменти інвестування. І це нині не акції, і не похідні, й не складні структурні продукти. Це має бути щось подібне до банківських депозитів, тільки ліпше.

Це може бути, наприклад, інвестиційний фонд, що розміщує всі свої кошти в банківські депозити, знижуючи в такий спосіб ризик дефолту одного банку й одержуючи середню депозитну ставку вищу за ставку найнадійніших банків. Це можуть бути державні й корпоративні боргові інструменти. Важливе одне — простота й надійність.

А це означає, що ми по-новому маємо подивитися на обліково-розрахункову інфраструктуру. Платити гроші за ведення рахунку в хранителя — свідомо програшна позиція порівняно з банківськими депозитами, а вони і є основними конкурентами інструментів фондового ринку. Повернення до документарної форми? До реєстраторів? Емітент платить за рахунки власників? На все слід дати відповіді.

Можливо, це означає закріплене на регулятивному рівні обов'язкове маркет-мейкерство щодо таких інструментів, і це є величезним плюсом порівняно з банківськими депозитами, бо дає змогу в будь-який момент перетворити свої цінні папери на гроші.

Але! Насамперед це означає вирішення найголовнішого завдання — ми маємо зробити довгострокове інвестування набагато вигіднішим, ніж споживання. Вкласти гроші на рік в інструменти фондового ринку має бути вигідніше, ніж купити другий телевізор або долари нині. Це можна зробити, наприклад, зниженням бази оподаткування прибутковим податком на суму/частину суми довгострокової інвестиції.

Загалом, говорити про конкретні кроки можна багато й довго, але головне одне — ми мусимо виходити з наявних реалій, а не жити в ілюзорному світі, розвиваючи модель ринку, що не відповідає економіці України.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Sergey Bochkarev 24 октября, 13:04 Как и в большинстве "обличающих статей" начинается с честного описания сложившейся ситуации: фондового рынка нет как такового. А затем начинаются привычные и набившие оскомину стенания: нет, он где-то должен быть... Его только надо поискать... "Стратегия может быть эффективной только в том случае, если первое лицо государства определило развитие фондового рынка как приоритет..." Автор, вы решили похвалить первое лицо и поруководить соответствующей отраслью? А без этого никак не получается? Что же в реальности автор предлагает. "Закрепить на регулятивном уровне обязательное маркет-мейкерство по таким инструментам..." О, а эта кормушка нам знакома: предписать, лицензировать и контролировать, конролировать, контролировать... "Снизить налог на доход по инвестиционным операциям". Старо как мир - дайте нам налоговые льготы. Все, больше разумных предложений не вижу. Просто автор написал самого существенного: нет и не может быть фондового рынка в стране, где никто друг другу не доверяет, и более того - всеми силами стремится нажиться на бедном соседе праведными и неправедными способами. Где не в состоянии сохранить стабильность даже национальной валюты. А затем уже - депозитных вкладов. А затем уже - фондовый рынок. И никак эту последовательность каким-то эпохальным решением "первого лица государства" не изменишь... А кто, кстати, выписывал всех этих "регистраторов" и "хранителей" за очень дополнительный процент? Не вы ли, "профессиональная ассоциация фондового рынка"? О, как сейчас помню тиражирование всей этой джинсы об эпохальности происходящих изменений... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.88
EUR 28.34