Примус до свободи

Роман Сульжик 22 січня, 00:00
фондовая биржа фондовый рынок НЙ_2
Flickr/Scott Beale

Читайте також

 

Початок 2016-го приніс величезні випробування для світових ринків капіталу. Зламався один із ключових взаємозв'язків між ринком акцій і цінами на сировину. Традиційно, коли нафта падала в ціні, акції на розвинених ринках реагували позитивно — пам'ятаю, як у 90-х роках минулого століття ринок у США зростав у відповідь на зниження ціни на нафту. Логіка за цим рухом досить проста — більше грошей залишається у споживачів, інфляція зменшується, у Федерального резерву з'являється простір для маневру та зниження облікових ставок, що завжди позитивно для акцій.

Наприкінці 2015-го ми спостерігали зворотну тенденцію — падіння цін на нафту супроводжувалося негативною ринковою реакцією. Зізнаюся, я сам довго не міг розібратися, чому це відбувається. І тільки зараз, коли нафта торгується на більш як 10-річних мінімумах, стало зрозуміло, що це — відповідь на дуже серйозну загрозу всій світовій економіці від зменшення доходів ресурсно-орієнтованих країн.

При вартості нафти в районі 100 дол. за барель усе її світове виробництво приносило приблизно 3 трлн дол. на рік. Нині ж ця сума знизилася до одного трильйона. Якщо до цього додати низькі ціни на зерно й метал, які традиційно тісно пов'язані з ціною на нафту, то можна приблизно оцінити величезний масштаб втрат у торговельних балансах країн — виробників сировини. Незважаючи на те, що величезна частка цих надходжень розкрадалася корумпованими владою й наближеними до них бізнесами (практично всі ресурсні країни мають однакові проблеми), значна частина доходила до населення й збільшувала його купівельну спроможність. Зараз ми бачимо в цих країнах масове зниження доходів населення, яке втрачає звичний рівень комфорту й споживання. І це, у свою чергу, уже б'є по компаніях на розвинених ринках, які є основними виробниками товарів широкого вжитку.

Біда на ринки фінансів рідко приходить сама — ми спостерігаємо здування ринкової бульбашки в Китаї, підвищення ставок у США, складнощі з обслуговуванням боргів у компаній і країн, які виробляють здешевілу сировину. Падіння нафти також посилило глобальну конкуренцію, що додатково штовхає вниз ціни на товари. Якщо раніше доставка зерна з Аргентини в Європу коштувала 50 дол. за тонну, то тепер близько 10 дол. Ми маємо повномасштабну торговельну кризу.

Очевидно, що в середньо- і довгостроковій перспективі ми зіштовхнемося із серйозними і системними ринковими викликами — фінансовими, сировинними, торговельними, валютними (валютні війни 2016-го напевно будуть дуже жорсткими). Плюс, якщо кон'юнктура енергетичних та інших сировинних ринків не відновиться хоча б частково протягом одного-двох років, виникає загроза подальшої ескалації політичної напруженості на міжнародній арені. Але на цей момент у найгострішій фазі ми спостерігаємо саме торговельну кризу, а не фінансову.

Поки що ми не бачимо панічного продажу активів і зростання золота (традиційного індикатора недовіри до фінансової системи), просто спостерігаємо, як ринок займається пошуком нової рівноваги з урахуванням низьких цін на сировину. Пошук еквілібріуму може тривати більшу частину поточного року, і це буде дуже нервовий час для інвесторів — цілком можливо, ми побачимо паніку й на фінансовому ринку теж. Ринок перебував у хиткій рівновазі, котру, як виявилося, легко порушити. Не здивуюся, якщо ФРС і центральним банкам інших розвинених країн доведеться втрутитися й подовжити політику дешевих грошей, щоб надати підтримку світовим цінам на сировину й активи. Але це не вирішення проблеми, а лише купівля часу, і залишається лише сподіватися, що адекватніші заходи реагування все ж таки буде знайдено.

Натоміть нас зараз насамперед цікавить, що це означає для України? Радіти нема чому — наші основні експортні товари сильно впали в ціні, і низькі ціни на нафту й газ не компенсують втрат. Також, якщо раніше ми могли сподіватися на ефект низької бази й дешевої робочої сили, то тепер це вже не є такою серйозною перевагою — зубожіння інших країн і зменшення вартості транспортування означають для нас тільки посилення конкуренції за ринки збуту й інвестиції.

І тут розгорнеться найжорсткіша битва. Щоб компенсувати втрати від падіння вартості ресурсів, країнам, що розвиваються, доведеться боротися за залучення капіталу у свої економіки. А це означає, що доведеться інтегруватися у світові фінансові ринки, відкривати економіку, знижувати корупцію й робити все можливе, щоб стати привабливішою для інвесторів, ніж інші країни-конкуренти.

Наразі на цьому терені у нас дуже поганий послужний список. Ми залишаємося на периферії світового ринку капіталу як одна з найзакритіших економік. Обмеження на конвертацію гривні, як і безліч інших штучних і архаїчних заборон і обмежень, душать наші бізнеси. Право власності не поважається. Треба визнати, що модель концентрації ресурсів у руках держави й олігархів із тріском провалилася та призвела до повного зубожіння країни і знищення бізнес-клімату. І що всілякі "не можна" давно працюють не на захист країни або її ринків, а в інтересах лише незначної частини суспільства, що одержує за їх рахунок додаткову ренту. Обмеження ці, як правило, надумані й практично завжди умовні, існуючи лише для тих, хто їх 1) не може або 2) не хоче обійти. Серед перших — дрібний і середній вітчизняний бізнес, а других — ті самі іноземні інвестори, яких ми "чомусь" ніяк не можемо дочекатися у себе.

Не треба закінчувати Гарвард, аби розуміти, що економічна свобода — це добре, а несвобода — погано. Достатньо подивитися на результат країн, де люди й капітал почуваються вільно, — США, Англії, Сінгапуру, і порівняти їх з несвободними, такими, як Венесуела й Північна Корея. На жаль, зараз Україна значно ближча до другої частини списку, ніж до першої.

Тільки тотальний фокус на створення в країні відкритого ринку, доброзичливої до бізнесу податкової системи, проведення прозорої приватизації, максимальної лібералізації руху капіталу, наведення порядку в судах і забезпечення реального захисту прав приватної власності можуть дати нам шанс запустити знову економіку. Ми втратили шанс провести реформи 2015-го, коли ринок ще залишався більш-менш відкритим, і тепер нам доведеться боротися за інвестиції в значно складніших умовах.

Не кажу про те, що треба відкритися негайно, але нам життєво необхідно (причому негайно!) вибрати дату, наприклад, початок 2017 р., і сказати, що в цей момент ми повністю відкриваємо Україну для бізнесу. За час, що залишився, необхідно виконати домашнє завдання — підготувати об'єкти приватизації, обновити Податковий кодекс, здійснити судову реформу, підготувати закон про валютну й фінансову лібералізацію, забезпечивши максимально можливий комплекс супутніх підготовчих заходів. Треба провести велику маркетингову кампанію нашої країни як нової України, що відкрита для інвестицій, поважає бізнес і права власності. Пояснити населенню, що економічна свобода — це й жорстка конкуренція, й економічна відповідальність теж. І що попервах (утім, як і надалі) легко не буде.

Це потребує величезних зусиль, але у нас уже не лишилося легких шляхів. Як їх і не було спочатку — ми просто займалися самообманом, роблячи вигляд, що реформуємося, по суті нічого при цьому не змінюючи. Можна продовжувати йти шляхом повільного зубожіння, скочуючись далі на периферію світових ринків, а можна використовувати цю кризу як сигнал до дії. Тільки економічна свобода є тим фундаментом, на якому ми зможемо побудувати успішну Україну.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
4 коментаря
  • letsagain 24 января, 12:03 Так значит Балашов ПРАВ? ВСЕ НЕМЕДЛЕННО ВСТУПАЕМ В ПАРТИЮ 5.10 ! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Alex Alex 24 января, 09:50 Так и есть....но свободный рынок это банальный картельный сговор..и индексами играют люди...окуда беруться деньги? И становиться ясна картинка.... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • luntik 23 января, 14:03 За прошлый год Украина опустилась в рейтинге стран по уровню защиты инвестиций. Т.н. "либерализация", а на самом деле установление диктатуры капитала, без кардинальной смены полит. режима, приведет лишь к дальнейшему обнищанию населения. Почему нужна смена полит. режима а не реформа правоохранительной системы? Потому что пока во власть избираются исключительно капиталисты по имущественному цензу мы будем иметь власть защищающую интересы исключительно монополистического капитала, а не широких слоев населения. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Ed Fed 23 января, 09:25 Все правильно. Только частная инициатива способна может обеспечить развитие. Необходимо устранение государства с рынков. Государство должно быть не участником, а арбитром, как в футболе. Но мне интересно другое. а) понимают ли это полисимейкеры и б) верят ли люди, что у нас это возможно. Количество комментариев покажет :-) Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.83
EUR 28.98