Ринок фінансових послуг: у пошуках векторів розвитку

фин

Читайте також

Одним із ключових секторів, що так чи інакше зачіпають інтереси як бізнесу, так і пересічних громадян, є фінансовий сектор. Це — посередник між тими, хто хоче інвестувати свої кошти, і тими, хто потребує цих інвестицій. Від розвитку цього сектору прямо залежить економічне зростання, а отже, і добробут громадян, їхні робочі місця. При цьому фінансовий сектор так і не має єдиної політики свого розвитку, попри значну увагу до його функціонування з боку державних органів і міжнародних організацій. Чимала кількість документів стратегічного характеру, а також тактичних документів, хоч як це парадоксально, не дають єдиної відповіді: а куди ж ми рухаємося?

Так, питання розвитку фінансового сектору визначаються в Меморандумі про економічну і фінансову політику, в Угоді про співробітництво між Україною та ЄС, у Комплексній програмі розвитку фінансового сектору до 2020 р. (яка, до речі, нині доопрацьовується), частково згадуються у Програмі діяльності Кабінету міністрів України. Але це переважно заходи, необхідні за своєю суттю, але це заходи "технічного" характеру, які, на жаль, так і не показують того місця фінансового сектору в економіці загалом, на яке він заслуговує.

Часом складається враження, що фінансовий сектор, хоча його і називають інколи кровоносною системою економіки, у своєму розвиткові залишається, на жаль, річчю в собі.

Довіра і капітал

На наш погляд, є два ключові фактори, які безпосередньо пов'язані з розвитком фінансового сектору і є основними складовими економічного зростання, — довіра громадян до фінансових установ і власне фінансові ресурси, що їх акумулює та перерозподіляє фінсектор. Тому реформа фінансового ринку потрібна і неминуча, оскільки вона покликана створити передумови для відновлення довіри до фінансового сектору й появи додаткових внутрішніх інвестицій, що так необхідні економіці.

Діюча в Україні модель функціонування фінансового сектору є банкоцентричною. Тобто саме банківська система є домінуючою серед інших сегментів фінансового сектору. Про це свідчить і статистика. Зокрема понад 75% активів у фінансовому секторі є активами банків. І хоча нині активи банків становлять (у доларовому еквіваленті) лише третину тих активів, що були у 2013 р., банківська система залишається основним локомотивом для забезпечення розвитку економіки. Тому від довіри до неї залежить стабільність функціонування та розвитку як інших секторів економіки, так і інших сегментів фінансового ринку.

Тривале затишшя

Нині в Україні спостерігається певне затишшя активності на фінансових ринках. Низький рівень доходів населення, відсутність кредитоспроможних позичальників на тлі виведення протягом останніх двох років майже 80 банків із ринку, зменшення кількості страховиків на 84 установи тощо. Інші фінансові установи — недержавні пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, компанії із страхування життя, тобто установи, які акумулюють довгостроковий ресурс, — на жаль, в Україні не розвиваються належним чином. Наведемо трохи цифр, які характеризують поточний стан та основні тенденції у фінансовому секторі.

Так, за десять місяців поточного року обсяг коштів, залучених банками на рахунки резидентів, зріс на 8,6%, сягнувши 778,3 млрд грн. Безперечно, це позитивний результат. Але водночас, з одного боку, сформував таке зростання передусім корпоративний сектор (+10,1%). А з іншого — вже в жовтні зафіксовано зниження обсягу депозитів корпоративного сектору в іноземній валюті на 2,8%, або на 147 млн дол. Домашні господарства також, демонструючи зростання з початку року на 4,5%, у жовтні показали падіння на 0,8%, або майже на 3,5 млрд грн. За оперативними даними Нацкомфінпослуг, компанії із страхування життя за дев'ять місяців акумулювали майже 2 млрд грн премій (+0,5 млрд), а премії компаній загальних видів страхування становили 22,9 млрд грн (+2,6 млрд порівняно з відповідним періодом минулого року).

Тобто про стабільну довіру мова йти не може. Так само не можна говорити й про забезпечення в достатньому обсязі економіки кредитними коштами. За даними Національного банку, за десять місяців поточного року обсяг кредитів, наданих резидентам у корпоративному секторі, становив 825,9 млрд грн (+2,3%). При цьому у доларовому еквіваленті кредити в іноземній валюті знизилися на 12,8%.

Фондовий ринок, на жаль, уже тривалий час демонструє пасивність. У січні—вересні 2016 р. НКЦПФР зареєстровано 107 випусків облігацій підприємств на суму лише
6,26 млрд грн (це на 4,08 млрд менше, ніж у відповідному періоді минулого року). Зростання обсягу емісії акцій (98 випусків на суму 53,67 млрд грн, що на 5,46 млрд більше, ніж у відповідному періоді минулого року), на жаль, свідчить не про активізацію ринку, а про "наполегливість" Національного банку, який активно вимагає від банків докапіталізації.

Сильні й слабкі сторони регуляторів

Одним із проблемних питань (хоча воно за своєю суттю таким не мало би бути), яке виникло останнім часом та було неоднозначно сприйняте ринком, стало питання доцільності об'єднання регуляторів. У липні 2016 р. у першому читанні парламент прийняв проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо консолідації функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг". Цей документ має на меті змінити принципи управління фінансовим сектором у результаті перерозподілу функцій державного регулювання та нагляду за ринком фінансових послуг. Законопроект, зокрема, передбачає, що більшість функцій із регулювання ринків фінансових послуг буде передано Національному банку (страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди тощо), а частину — Національній комісії з цінних паперів і фондового ринку (недержавні пенсійні фонди, фонди операцій з нерухомістю тощо).

Необхідність ухвалення вищеназваного законопроекту визначено в Меморандумі про економічну і фінансову політику, а тому ймовірність впровадження такого підходу дуже висока.

Хоча не варто забувати, що в світовій практиці не існує єдиного підходу щодо визначення моделі функціонування регуляторів. Але будь-яка модель, чи то консолідована, чи то сегментарна, чи то якась інша, має бути впроваджена лише з урахуванням реалій розвитку ринку та очікувань на ньому.

В українських реаліях варто було б зазначити позитивні й негативні аспекти такого об'єднання. Перший аспект — фінансовий. Національний банк, фінансування якого здійснюється за рахунок власних надходжень, і так склалося історично, має набагато більше можливостей впливати на ринок: як у частині відбору більш кваліфікованих працівників (з можливістю ефективно оплачувати їхню праці), так і матеріально-технічної бази для здійснення нагляду порівняно з комісіями, які фінансуються з державного бюджету. У НБУ є більш оптимальний інструментарій для впливу на ринок, досвід здійснення наглядових функцій, впровадження звітності тощо.

Другий аспект — незалежність, який випливає як із законодавчо закріпленої незалежності регуляторів, так і з їхніх фінансових можливостей.

Треба зазначити й негативні аспекти. По-перше, часовий — будь-які зміни регуляторів ринків фінансових послуг протягом певного часу (коли здійснюватимуться безпосередня передача баз даних, архівів, відбір співробітників тощо) можуть негативно вплинути на ситуацію на фінансовому ринку та функціонування окремих фінансових установ, призвести до неконтрольованості його учасників і зростання кількості випадків порушень прав споживачів фінансових послуг. Окремо під час подальшої "реконструкції" ринку фінансових послуг слід звернути увагу на те, що Національний банк, відповідно до своїх обов'язків, не зможе належно реагувати на скарги споживачів фінпослуг, тобто громадян, які стикнулися з тими чи іншими проблемами. Крім того, Нацбанк може не впоратися з тією великою кількістю фінансових організацій, які можуть перейти під його регулювання. А таких установ сьогодні налічується близько 2000 із 5000 загалом на ринку! По-друге, якість роботи, адже без внутрішньої трансформації регуляторів, націленості їх на результат (і результат цей має вимірюватися зростанням операцій на фінансових ринках) будь-які намагання щодо реформування регуляторів може бути зведено нанівець.

Інакше кажучи, може скластися ситуація, коли найкращий світовий досвід не принесе очікуваних переваг.

Перспективи розвитку

Різні моделі подальшого реформування фінансового сектору обговорювалися під час круглого столу "Реформа регулювання фінансового сектору: перспективи і виклики для фінансового ринку", який нещодавно відбувся в Києві. Для обговорення зібралися регулятори, представники ринку, науковці, представники міністерств і громадських організацій. За результатами обговорення було виокремлено три основні питання, на які варто було б звернути увагу відповідним державним органам:

1. Формування єдиної державної фінансової політики для забезпечення ефективного і динамічного розвитку економіки з допомогою фінансового сектору. А це вже потребує скоординованих дій усіх гілок влади в Україні. Наприклад, статтею 116 Конституції України визначено, що Кабінет міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. У статті 2 Закону "Про Кабінет міністрів України" також одним із завдань уряду визначено забезпечення здійснення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики. Тому формування єдиної взаємоузгодженої фінансової політики, яка включає в себе спільні цілі та заходи уряду та регуляторів ринків фінансових послуг, має стати основою як для побудови стабільного фінансового сектору, так і для забезпечення адекватного реаліям сьогодення економічного зростання.

2. Продовження процесів реформування регуляторів. У разі прийняття рішення про доцільність покладання на Національний банк функцій регулятора ринків небанківських фінансових послуг варто було б усе-таки розглядати у майбутньому питання щодо розмежування функцій регулювання та нагляду. Зазначене стосується і Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

3. Формування довіри до фінансового сектору. У цьому разі доцільно було б зосередитися на забезпеченні реалізації таких складових. По-перше, якісний моніторинг. Здійснення постійного моніторингу діяльності фінансових установ з боку регуляторів фінансових ринків для забезпечення своєчасного виявлення проблемних питань у їх поточній роботі та своєчасне реагування на виклики і загрози. Комплексна діагностика якості активів фінансових установ, перш за все банків, та оцінка достатності їхнього капіталу. По-друге, оздоровлення (потребуватиме виконання роботи з пошуку та реалізації проблемних активів, розкриття інформації про кінцевих власників фінансових установ і кредитування пов'язаних осіб, практичного впровадження відповідальності за доведення банків до банкрутства). По-третє, стабілізація (передбачає формування системи ефективного нагляду, посилення системи захисту прав інвесторів і споживачів). І по-четверте, ефективність. У цьому разі необхідним буде стимулювання розвитку системи саморегульованих організацій, підвищення їх ролі та якості впливу на підпорядковані ним фінансові установи; підвищення рівня грамотності населення; забезпечення диверсифікації ризиків фінансових установ, зокрема через створення пулів фінансових установ з метою забезпечення солідарного поділу великих ризиків при здійсненні окремих видів фінансової діяльності, спільного фінансування масштабних проектів.

Отже, реформа фінансового сектору повинна мати свою мету, що враховує світовий досвід, але мусить відповідати реаліям України. Цією метою є встановлення довіри і зростання інвестицій. Лише тоді кроки з реформування набувають осмисленості та результативності для суспільства. В іншому разі є ризик отримати чергову "дорожню карту" без розуміння, куди ця дорога веде економіку України, а отже, споживачів фінансових послу та інвесторів, якими є більшість із нас, навіть коли ми цього не усвідомлюємо.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • aetes 20 ноября, 16:47 Гонтарєва втратила довіру повністю. Доручати їй додаткові повноваження -- я категорично проти. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 20 ноября, 16:44 Банки й ринок цінних паперів -- дуже різні речі. Навіщо їх одному органу доручати -- незрозуміло. НБУ з банками впоратись не може, наламав дров уже більш ніж достатньо. Як на нього ще кілька тищ фінустанов повісити, краще не стане. До того ж, Гонтарєва намагається зменшити кількість банків, бо не може впоратись з їх великою кількістю, а що вона буде робити з тисячами фінустанов? Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.10
EUR 28.01