"Другий обіг" — боротьба з цензурою в комуністичній Польщі

Поділитися
У 1980-х роках у Польщі з нелегальними, антикомуністичними виданнями контактувала приблизно третина громадян. Попри цензуру, переслідування міліції та Служби безпеки, польський опозиційний видавничий рух мав величезний вплив на суспільство.

У 1980-х роках у Польщі з нелегальними, антикомуністичними виданнями контактувала приблизно третина громадян. Попри цензуру, переслідування міліції та Служби безпеки, польський опозиційний видавничий рух мав величезний вплив на суспільство. Хоча на початку існування його творці брали приклад із радянського самвидаву, вони швидко випередили своїх однодумців із СРСР і почали випускати книжки накладом у десятки тисяч примірників.

З самого початку існування Польської Народної Республіки її комуністична влада намагалася встановити контроль над видавничим процесом - як випуском періодики, так і друком книжок. Уже в
1946 р. засновано Інститут контролю преси, публікацій та видовищ. Отже, кожен друкований чи публічно презентований текст підлягав цензурі. Також органи безпеки боролися з людьми, які ігнорували державні заборони, тобто з інакодумцями. Але з часом польській опозиції вдалося створити несанкціоновану владою мережу продукування та розповсюдження інформації

Як це стало можливо в комуністичній країні, якою була ПНР? З одного боку - серед поляків завжди існував опозиційний потенціал. Протести і страйки в суспільстві мали значну підтримку. По друге, в ПНР після 1956 р. був відносно ліберальний режим, а країну називали тоді чи не "найвеселішим бараком у соцтаборі". Проте влада час від часу жорстко боролася з інакодумством. Однак польська інтелігенція та митці почувалися досить вільно і, попри бар'єри, мали можливість для праці та обміну думками. Спочатку вони копіювали матеріали тими самими методами, що і в СРСР. Але ефект був невеликий. Значно простіше було знайти доступ до польськомовних книжок із Заходу, які видавала еміграція, у тому числі й дуже активний Єжи Гедройць. Матеріали потрапляли до поляків і через "Радіо Вільна Європа" - польський варіант "Радіо Свобода", де у прямому ефірі читалися найважливіші тексти. Найбільш резонансною була лектура мемуарів Юзефа Святло "За лаштунками партії та безпеки". Агент спецслужб, він 1953 р. втік на Захід і оприлюднив таємниці роботи польського аналогу КГБ.

У 1970-х роках, коли з'явилася технічна можливість друкувати більші наклади книжок, вони почали користуватися шаленою популярністю. Це пов'язано з новою хвилею розвитку польської опозиції. Після масових протестів у 1976 р. у містах Радом, Плоцьк та в робітничому районі Варшави Урсус створено Комітет захисту робітників (KOR), який намагався забезпечити судову та інформаційну допомогу активістам протестів. Саме він почав видавати бюлетень "Kомунікат", у якому розміщувалася інформація про арештованих, правдивий перебіг подій під час протестів, репресії органів безпеки. Приклад цієї газети наслідували й інші, - вже наприкінці 1970-х років виходили часописи для робітників, студентів та селян. Особливим явищем із 1979 р. став журнал "Рес Публіка", культурно-політичне видання інтелектуалів із Марцінем Крулем на чолі. Цей часопис із 1987 р., завдяки домовленості з владою, був легалізований; виходить до сьогодні й має велике суспільне значення.

Перші сторінки видання «Другого обігу»
Перші сторінки видання «Другого обігу»

Навколо незалежних видавництв виник суспільно-культурний рух, який ставив за мету не тільки поширення інформації і текстів, а й продукування та обговорення нових ідей. Цей рух із часом отримав назву "Другий обіг". Першим був обіг легальний, підконтрольний владі. Сам термін взятий з офіційного державного дискурсу, де він означав обмін товарів та торгівельні відносини в рамках тіньової економіки.

Великі зрушення у справі розвитку "Другого обігу" відбулися влітку 1980 р. Серія страйків на верфях у Гданську в серпні принесла поступки влади; постала незалежна професійна спілка "Солідарність". Наступні 18 місяців, після 30 серпня 1980 р., називають "карнавалом" "Солідарності" - періодом, коли люди почувалися більш вільними, a влада здавалася не такою грізною. Цей час пов'язаний із ослабленням цензури. Варто згадати, що тоді знято такі фільми як "Людина з заліза" Анджея Вайди про страйки 1980 р. та "Допит" Ришарда Бугайського, в якому висвітлено жорстокість сталінської влади і репресії 1950-х років. У 1980–1981 рр."Другий обіг" розвивався неймовірними темпами. Видання відкрито розповсюджувалося каналами "Солідарності" - на робочих місцях і навіть на вулицях. Набагато легше було отримати папір чи обладнання із Заходу. Працівників та читачів опозиційних матеріалів побільшало в кілька разів - членів "Солідарності" було 10 млн. Участь у виготовленні підпільних матеріалів брало до кількох десятків тисяч осіб. Крім "Солідарності", видавництва підтримувала незалежна студентська спілка НЗС та рух "Солідарність індивідуальних фермерів".

Нелегальний бюлетень «Солідарності», 1982 р.
Нелегальний бюлетень «Солідарності», 1982 р.

"Другий обіг" розвинувся настільки, що після сумнозвісного 13 грудня 1981 р. - запровадження режимом Войцеха Ярузельского воєнного стану - він витримав удар влади. Хоча за таку діяльність карали суворіше, нелегальні книжки та преса й далі потрапляли до рук поляків. Це була чи не єдина ланка опозиції, яка працювала без великих збоїв. Що цікаво, криза настала не тоді, коли влада розпочала репресії, а пізніше - у середині 1980-х: громадяни ПНР були втомлені неефективною боротьбою й відсутністю надій на зміни. Тільки у 1988–1989 рр., коли з'явилося нове покоління опозиціонерів, ситуація змінилася, - підпільні газети й книжки були знову в руках багатьох поляків, які потребували інформації про страйки, "Солідарність" та реальну економічну ситуацію. A в 1990 р., після ліквідації цензури та колапсу комуністичної влади, "Другий обіг" перестав бути потрібним. Більшість видавництв швидко збанкрутували, не маючи фінансування та досвіду роботи в умовах вільного ринку.

"Другий обіг" був рухом безпрецедентним і мав своїх попередників. Такі видання з'являлись уже в XIX ст. Це була здебільшого соціалістична преса, яка боролася проти царської цензури, - "Пролетаріат", "Пжедсьвіт", "Роботнік". Великою активністю ця сфера відзначилася в часи нацистської окупації під час Другої світової війни, коли польське підпілля друкувало сотні агітаційних та інформаційних видань. Опозиція 1980-х відчувала зв'язок із конспірацією часів війни. Так, він був суто символічним, але іноді й прямим, - особи, котрі брали участь у цьому русі, мали чималий досвід із минулого й навіть користалися ним.

У рамках "Другого обігу" домінували преса та література. Однак друкувалися також листівки, плакати, наліпки… Пізніше розповсюджувалися касети з записами опозиційних бардів та промов активістів і відеокасети з документальними фільмами. Для показу останніх організовували таємні домашні кінотеатри.

Варто звернути увагу, що це не був суто політичний рух. Ішлося не так про боротьбу з режимом, як, швидше, про критику самої тоталітарної системи. Тому велику популярність мав роман Джорджа Орвелла "1984". У "Другому обігу" публікувалися тексти письменників, котрі з тих чи інших причин не друкувалися офіційно, хоча їхні книжки не пропагували безпосередньо спротиву комунізму. Так, підпільний видавничий рух симпатизував "Солідарності", але між її лідерами і шефами незалежних видавництв виникали непорозуміння, коли перші намагалися контролювати діяльність других. Редактори газет були невдоволені, коли активісти просили їх друкувати довгі та нецікаві репортажі із засідань органів незалежних профспілок чи підпільних партій. Існували також видавництва, які дистанціювалися як від влади, так і від опозиції. Це був так званий Третій обіг - видання аполітичних середовищ, пов'язаних із субкультурами (рух хіпі, анархістів чи панків), а також із незалежними письменниками.

Найпопулярнішими були нелегальні книжки на історичні теми. Так поляки дізнавалися правду про Катинь - убивства тисяч польських офіцерів за наказом Сталіна у 1940 р., а також репресії 1950-х років, сталінські концтабори (найпопулярнішою іноземною книжкою був "Архіпелаг ГУЛАГ" О.Солженіцина). Поляки цікавилися також таємницями роботи органів влади. Крім згаданих уже мемуарів "За лаштунками влади та безпеки", дуже відомою була книжка-інтерв'ю з Ришардом Куклінським - польським військовим високого рангу і агентом ЦРУ, який 1981 р. втік до США. Книжку "Війна з народом зсередини", в якій висвітлено деталі операції запровадження воєнного стану, нелегальні видавництва перевидавали, як мінімум, 20 разів! Багатьох цікавили також книжки Чеслава Мілоша чи Вітольда Гомбровича - авторів, які не могли друкуватися офіційно. Загалом, у 1976–1990 рр. у Польщі опубліковано майже 6000 різних книжкових видань накладом від кількох тисяч до кількадесят тисяч примірників. Варто згадати, що не всі з них потрапили до рук читачів, - частину конфіскували міліція та СБ. Але один примірник часто читало багато людей…

Яким був шлях підпільних книжок до читача? Інколи ідея видання книжок належала самим авторам чи опозиційним гурткам. Пізніше організувалися окремі видавництва, які з часом починали працювати професійніше - мали постійних працівників, видавничі програми, далекосяжні плани дій. Спочатку готувався текст, готувалася його матриця. Потім працювали у таємних друкарнях. Вони розміщувалися у спеціальних криївках: приватних квартирах, підвалах будинків, гаражах та в інших несподіваних місцях - як, наприклад, в одному випадку... у морзі. Інколи працювали так звані "літаючі друкарні": їх обладнання не тримали в одному місці, друкували там, де це було можливо, а пізніше переїжджали до іншої схованки. Вже видрукувані книжки розповсюджувалися. З часом особливо великі видавництва, які друкували книжки великим накладом, створювали свої мережі складів, посередників та продавців. Вони організовували перевезення сотень примірників із міста в місто, особливо до академічних центрів, а потім поширювали. Книжки продавали, щоб отримати гроші на подальшу діяльність, а також для того, аби читач із більшою пошаною ставився до отриманих матеріалів. Iснували навіть нелегальні книгарні у приватних будинках, які можна було відвідати лише за рекомендацією знайомих; створювалися незалежні бібліотеки. Завдяки цьому книжки та неконтрольована владою інформація потрапляли не лише до активістів опозиції, а й до широких мас.

Друкування опозиційних книжок було б неможливим без підтримки із-зовні. Основним джерелом фінансування стала польська діаспора на Заході, а також уряд США. Допомагали не лише фінансуванням, а й сучасним обладнанням. Однією з важливіших установ, якi сприяли друкуванню та розповсюдженню матеріалів, була католицька церква. Книжки переховувалися в костелах, там їх і продавали. За підтримки церкви організовувалися зустрічі з авторами публікацій, чому сприяло те, що міліція намагалася не втручатися у справи церкви. Парадоксально, та опозиційні видавництва співпрацювали також із державними організаціями: завдяки корупційності службовців, які за хабар продавали регламентований папір, крім того, часто вони самі друкували нелегальні книжки. Деякі з них робили це з ідейних мотивів.

Таємна поліція в боротьбі з незалежними видавцями використовувала різні інструменти: репресії, арешти, ліквідація друкарень, конфіскація обладнання, а також стеження та вкорінення у нелегальні видавничі структури для контролю над ними. Цікавим аспектом були спроби творення СБ сфальшованих матеріалів. Вони мали на меті дискредитувати опозицію, привернути увагу до неполітичних проблем чи посварити різні суспільні групи. Влада реагувала і в інший спосіб - лібералізацією власних видавництв, щоб позбавити опозицію можливості впливати на суспільство. Державні видавництва почали публікувати книжки із самвидаву, які були відносно безпечні для влади. Таким чином вони хотіли, з одного боку, зменшити суспільний запит на нелегальні видання, з іншого - здобути симпатію інтелігенції та впливових письменників.

Безперечно, "Другий обіг" став найбільш видимою формою діяльності польської опозиції, коли можливість організації багатолюдних протестів чи мітингів була обмежена. Крім того, він означав, що комуністична влада слабка й не має монополії на інформацію. А це один із найважливіших принципів існування авторитарного режиму. Комуністи втрачали свій контроль над суспільством і бачили, що вони не всевладні і, попри могутній репресивний апарат, не можуть перемогти опозицію.

Оцінюючи роль "Другого обігу", варто згадати один із його найпомітніших успіхів - перетворення підпільного журналу Солідарності, "Тижневика Мазовія" (Tygodnik Mazowsze), у "Газету Виборчу", яка з часом стала найвпливовішою щоденною газетою у вже новій, посткомуністичній Польщі. Чимало сучасних журналістів, політиків та публіцистів вийшло саме з кола дисидентів-інтелектуалів, пов'язаних із "Другим обігом". Підпільні видавництва були тоді для них важливим плацдармом для дискусії та обговорення ідей щодо майбутнього Польщі без комуністів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі