Харків: 70 років тому

Поділитися
Фільм "У серпні 1943-го": враження історика і журналіста

Усім, хто вподобав жанр кінокритики, найцікавіше писати рецензії на фільми, що залишили після перегляду "змішане враження". Або, якщо завгодно, - враження суперечливе. Втім, усе далі сказане стосуватиметься не тільки жанру кіно й телебачення. На другому місці - "лайливі" рецензії. І тільки на останньому, третьому, - однозначно хвалебні.

У цьому сенсі фільм Ігоря Піддубного "У серпні 1943-го" (//www.youtube.com/watch?v=o523iTrCHb), який трохи більше ніж два місяці тому випустила компанія "Робінзон TV", - досить благодатний матеріал для критичних вправ, оскільки залишає при перегляді надзвичайно суперечливе враження. Ще б пак - адже майже півторагодинний фільм складається з двох практично незалежних документальних творів.

Але спершу - про те, що авторському колективу фільму вдалося беззастережно. Перші, приблизно 65% стрічки будуть цікаві не тільки найвимогливішому аматорові, а й навіть професійному військовому історикові, що спеціалізується на подіях Великої Вітчизняної війни. Це матеріал про справжні події, пов'язані з остаточним визволенням Харкова від німецьких окупантів у серпні 1943-го, - ті, які дуже відрізняються від викладених в ортодоксальній воєнно-історичній літературі, підручниках історії й представлених у музейних експозиціях.

Зокрема, місто було остаточно визволене від нацистів на тиждень пізніше від дати, яка й донині вважається офіційною, - 23 серпня 1943 р. "Локальна воєнно-історична революція", що її здійснюють автори картини, підкріплена досить ретельно дібраними документальними джерелами. І якщо автори хотіли справити враження на аматорів і фахівців воєнно-історичного жанру, це їм, безперечно, вдалося. Нагадаємо читачам, що перша спроба визволити багатостраждальне місто в травні 1942 р. закінчилася повним розгромом радянських військ, а друга, уже в лютому 1943-го, хоч і вдалася, але нацисти знову окупували Харків рівно через місяць, 16 березня.

Проблеми у прискіпливого глядача, проте, виникають приблизно з 60-ї хвилини фільму. Причому звести їх можна до одного простого запитання: "А навіщо нам це треба?". Тому, хто не просто переглянув документальну міні-епопею про визволення Харкова, а й дістав задоволення від добротної, досить ґрунтовної подачі матеріалу, зовсім не цікава думка якихось студентів про те, чим для них є Велика Вітчизняна війна і які асоціації ті давні події викликають в умах молодих українців. Та ще й чомусь не тільки не істориків і навіть не "технарів", а психологів! Бо для людини, котра любить джерелознавчо вивірену подачу історичного матеріалу й "купається" в ньому, досліджуваний нею відрізок історії, є цінністю й сам по собі. Жодних "відгуків сторонніх осіб" для посилення ефекту такий глядач не потребує.

Складається враження, що, відзнявши стрічку, автори лише потім "схаменулися" й стурбувалися запитанням - то якій же аудиторії її все-таки адресовано? І, вирішивши для себе, що фільм призначений не для "фахівців, аматорів і поціновувачів", а для широкої молодіжної аудиторії, постаралися увінчати будівлю кінострічки відповідною надбудовою. При цьому, на жаль, геть забувши: для того, щоб переглянути останню третину фільму, треба перед тим подивитися й перші його дві третини...

Масовий же молодий глядач не найлегшу для сприйняття навіть підготовленими фахівцями "історико-документальну мозаїку" першої частини фільму більше ніж 10-15 хвилин навряд чи витримає. Весь "семантичний візерунок" першої частини картини, густо засіяний номерами не тільки армій, корпусів і дивізій, а й навіть бригад і полків, статистикою людських втрат, географічними назвами й міліметрами гарматних калібрів, розрахований на зовсім іншу цільову аудиторію, ніж матеріал, який демонструють глядачеві протягом останніх півгодини стрічки. З допомогою цього ходу автори спробували "постскриптум" адресувати свій фільм широкій молодіжній аудиторії, яка, на моє глибоке переконання, до цього часу просто не досидить - терпець урветься…

Чимось фільм "У серпні 1943-го" нагадує роман "Лезо бритви" видатного радянського письменника-фантаста Івана Єфремова. У ньому автор спробував поєднати в одне ціле серйозну (як тепер кажуть - "тверду") наукову фантастику й авантюрний пригодницький роман. Не вийшло. Бо занадто різні аудиторії - якась частина книжки неминуче ставала зайвою. Та ж проблема й у команди Ігоря Піддубного. Якщо фільм справді призначався для масової молодіжної аудиторії, то "історико-архівний розділ" слід було стиснути до 15-20 хвилин і радикально зменшити "цифрове навантаження" на глядача. Якщо ж стрічка створювалася в розрахунку на фахівців і аматорів - фанатів своєї справи й свого захоплення, то останні її півгодини були абсолютно зайвими.

Крім того, варто звернути увагу на один, на перший погляд, незначний, але важливий для глядацького сприйняття недогляд: прикро, якщо інформаційний ряд кінострічки починається з відвертого ляпа - це, хоч-не-хоч, підриває довіру до решти масиву інформації, що міститься в картині. Автори фільму "У серпні 1943-го", очевидно, були впевнені, що раз уже йдеться про навчальний батальйон стрілецької дивізії (у цьому випадку 28-ї гвардійської), то мається на увазі саме малонавчений особовий склад, тобто новобранці. Насправді ж, у штатному окремому навчальному стрілецькому батальйоні стрілецької дивізії (іноді в дивізіях були ще й позаштатні навчальні стрілецькі батальйони, але їх комплектування "чорною піхотою" - розмова окрема) готували кадри молодшого командного складу (молодших сержантів). Тому до нього добирали найхоробріших, найініціативніших і найдосвідченіших бійців, і навчальний батальйон цілком резонно був резервом дивізії, що використовується лише в критичні моменти бою і на найважливіших ділянках.

Утім, до честі авторів слід зазначити, що, крім прикрої помилки в "першій подачі", за всієї її психологічної значимості для підготовленого глядача, серйозних помилок у фільмі практично немає - велика рідкість для сучасного воєнно-історичного кінематографа. Навіть документального. Тому, попри трохи змазане перше враження, перегляд картини принесе фахівцям і аматорам воєнної історії справжнє задоволення. Що ж до авторського колективу фільму, то, якщо він створюватиме нові картини про Велику Вітчизняну війну, йому можна побажати чіткіше уявляти собі глядацьку аудиторію. У такого фільму вона може бути або "камерною", або масовою. Але іншого варіанту (хай як це сумно) немає...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі