Перша столиця. Новоросії?

Євген Зарудний 28 листопада 2014, 19:49
харьков

Читайте також

 

Напередодні річниці Революції Гідності колишній віце-прем'єр уряду Януковича—Азарова окреслив пріоритети парламентської роботи "Опозиційного блоку". Пам'ятаючи, що демократія гарантує передачу (рано чи пізно) влади до рук опозиції, Олександр Вілкул досить далекоглядно вказав на зацікавленість "Опоблоку" в посаді голови парламентського комітету з питань культури та духовності. "Ми обстоюватимемо правдиву історію нашого народу, зокрема говоритимемо правду про Велику Вітчизняну війну й захищатимемо канонічне православ'я", — сказав він. "Обстоюватимуть" скоро. Вже 2 грудня нам із високих трибун обіцяли сформувати всі комітети Верховної Ради України…

У попередню каденцію цей комітет був повністю опозиційним (за винятком пані Повалій). Ось опозиція й перемогла. Скажіть після цього, що економіка (матеріальне), а не духовність (ідеальне) визначає наше буття. Економічні й силові важелі управління суспільством, за які сьогодні так затято б'ються між собою представники нової влади, суть ніщо, порівняно з силою ідейного важеля, і віддавати в розпорядження опозиції історію та духовність за залишковим принципом "на тобі, небоже, що мені негоже" — означає наперед прирікати себе на майбутню поразку.

Якою будуть ці опозиційні історія та духовність України, можна судити на прикладі Харкова. Оглушлива перемога вчорашніх регіоналів, здобута ними у "першій столиці" на післяреволюційних парламентських виборах, — закономірний наслідок добре поставленої ідеологічної роботи партії. Цю роботу тепер хочуть зробити загальнодержавною справою. Кадри — бійці ідеологічного фронту — батальйонно-тактичними групами зосереджені в Харкові.

20 листопада в одному з найстаріших ВНЗ нашого міста відбувся міжвузівський науково-практичний семінар "Філософія в сучасному світі". Пленарну наукову доповідь семінару "Харків на межі держав і тисячоліть (до 360-річчя від дня заснування)" практично хоч зараз став у катехізис майбутньої "Правдивої історії" від Вілкула та К°.

Точно відповідно до путінського розуміння історії України, в понятійних рамках якого нашу країну оголошено "складносурядним державним утворенням", харківські історики констатують: "В українському суспільстві, яке досі з труднощами об'єднувалося ШТУЧНОЮ СОБОРНІСТЮ, стався розкол" (виділено мною. — Є.З.). Відповідно, природна, так би мовити, федералізація України потребує іншої ідентичності, ніж українець/українка, іншого розуміння "patria" у слові "патріотизм". Для закріплення результатів розколу, проведеного по пунктирних путінських лініях, автори доповіді спеціально великими жирними літерами виділяють: "...ПАТРІОТИЗМ, тобто ЛЮБОВ ДО СВОГО РІДНОГО МІСТА І ЙОГО ЖИТЕЛІВ". Немає, виявляється, ні України-неньки, нашої спільної батьківщини, ні українців. Так було на початку — "у роки становлення міста харків'яни не розбиралися, яка саме батьківщина їм належить: та, що підпорядковується Києву, чи та, якою керує Москва. Їхньою батьківщиною була Слобожанщина…" Так має бути і наприкінці.

Теза про неукраїнськість Харкова червоною ниткою проходить через весь текст. Особливий, неукраїнський менталітет людей, "які завжди жили на межі різних культур" (одна з яких, підказую, — українська). Навіть ганебний для українця "суржик" наділяється милими рисами своєрідності, особливості та неповторності.

З гордістю згадується, як "харків'яни залишилися вірними російському царю" під час (1668 г.) антимосковського повстання слобідських полків. Зазначене похвальне вірнопідданство передалося нащадкам генетично, і тому "перемога радянської влади в Харкові не була випадковістю. Харків виявився тим загальноукраїнським епіцентром, який значною мірою взяв на себе функції і генератора, і реалізатора ідей радянської влади в Україні".

Марно шукати у "правдивих істориків" згадок про українське Відродження XVIII і початку XX ст. А також про фізичне знищення української культури, про "Розстріляне Відродження", про три Голодомори (див. DT.UA, № 44, 22.11.2014 р., Олександр Зінченко, "Голодомор у Харкові: коло життя, коло смерті, чорні нитки історії").

Про боротьбу патріотів за незалежність нашої батьківщини згадують лише в сучасному контексті: "У результаті т.зв. "революції гідності" в Україні до влади прийшли радикальні націоналісти. Звичним стало використання, навіть на державному рівні, символіки, гасел і вітань ОУН і УПА (організацій, які під час німецько-польської (1939 р.) (?! — Є.З.) і Великої Вітчизняної (1941–1945 рр.) воєн виступали на боці нацистської Німеччини)". Якщо Вілкул планує в парламентському комітеті "говорити правду про Велику Вітчизняну війну", то тут уся "правда" про комуно-нацистський поділ Польщі та злочини совєтів на території Західної України.

Історія — політика, перекинута в минуле. Досить прочитати завершальне слово політдоповіді, щоб зрозумілою стала вся історія.

"За останній рік в Україні, — пишуть автори, — відбулися істотні зміни. Наприкінці 2013 р. — на початку 2014 р. країною прокотилася хвиля бунтів. Агресивно налаштовані люди, незгодні з діяльністю чинної влади, захоплювали і знищували адміністративні будівлі, били, а інколи і вбивали представників влади та правоохоронних органів, руйнували пам'ятники діячам радянської держави та радянським воїнам. Із підрозділів МВС, СБУ та військових частин було викрадено сотні тисяч одиниць вогнепальної зброї". І це – погано та бандитизм.

Якщо ж століття тому "робітники і революційні солдати повсюди роззброїли поліцію й жандармерію, визволили політичних в'язнів, розігнали органи старої влади, для охорони порядку сформували озброєні дружини" — то це є величні завоювання революції, пам'ятники якій мають перебувати вічно.

Та що казати про таку політаберацію в поглядах на революційні події, якщо навіть національний прапор сприймається харківськими ВНЗвцями лише як хуліганське "малювання" жовтою та блакитною фарбами. "Прибічники нової влади і нових порядків проголосили себе патріотами. На жаль, їхній патріотизм досить часто проявляється в акціях варварського характеру, в результаті яких... жовтою та блакитною фарбами розмальовуються вітрини магазинів, стіни будинків, паркани, стовпи і дерева".

Х — це Харків, і герб його був подарований Катериною II, яка благополучно послала до праотців свого благовірного — Петра III. До речі, на царевому прапорі "Новоросії" намальована буква "Х" (тобто ріг достатку, схрещений із жезлом Меркурія — бога торгівлі в Стародавньому Римі. — Є.З.). А ви всього цього не знали? Тоді ознайомтеся з матеріалами семінару.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18