Диплобаматія

Богдан Яременко 18 березня, 22:04
1

Читайте також

 

Мова про дипломатію, чи то пак — зовнішньополітичну доктрину президента Барака Обами.

Третя декада січня року, наступного за роком президентських виборів у США, є часом, коли новообраний глава американської держави складає президентську присягу. За висловом одного дотепного західного оглядача, на сьогодні лише Всевишній знає й дуже переживає з того приводу, чи не виграє, бува, наступні вибори у США Дональд Трамп. Тим часом президент Обама розуміє, що обране Мішель Обамою килимове покриття Білого дому лишатиметься незайманим менше року (новообраний президент і його родина мають право створити свій затишок в офіційній резиденції, замінивши покриття підлоги), а тому поспішає підбити підсумки й подати на людський розсуд власне бачення своїх зовнішньополітичних здобутків. 

Як і личить поважному президентові поважної держави, спроба підбити підсумки зовнішньополітичної "епохи президента Обами" буде переконлива, якщо виллється у відповідні обсяг та форми. Респектабельний журнал The Atlantic у числі за квітень поточного року публікує розлогу статтю Джефрі Голдберга "Доктрина Обами", що вражає розмаїттям фактажу, бездоганністю ілюстрацій та широтою цитованих першоджерел на найвищих щаблях політичного, зовнішньополітичного, безпекового і оборонного Олімпу столичного округу Колумбія. Як людина, котра свого часу брала участь у створенні таких "міфів" про зовнішньополітичну спадщину президента Ющенка, автор рекомендує зазначену статтю для піарників як посібник та взірець хорошого стилю та смаку.

Звісно, як будь-який політик із амбіціями ввійти в історію, глава Білого дому воліє говорити про здобутки, здаватися переконливим, впевненим у власній правоті. Окрім цього, Обама претендує ще й на концептуальність та доктринальність своєї діяльності. Правда, формулюється його доктрина не надто вишукано: "не роби очевидних дурниць" (в оригіналі — don't do a stupid shit, буквально — не роби дурного г…вна). 

Свого часу Гілларі Клінтон зробила несміливу спробу оскаржити всезагальний характер цього постулату заявою про те, що "великі нації потребують засадничих принципів, а заклик "не робити очевидних дурниць" навряд чи належить до їх числа". У відповідь президент Обама "відшив" свого держсекретаря фразою, що інтервенціоналісти з числа демократів, які підтримали американську інтервенцію в Іраку, мають краще за інших усвідомлювати ціну рішень, які є очевидною дурницею. 

Власне, ідеєю-фікс зовнішньої політики президента Обами стало утримуватися від рішень на кшталт інтервенції в Афганістані та Іраку. Будь-яка пропозиція членів його команди застосувати американські збройні сили на світовій арені постійно наштовхувалась на зауваження глави Білого Дому, що, перш ніж почати нову війну, слід подбати про завершення попередніх двох. 

Президентство Барака Обами розпочалось у період серйозних геополітичних зрушень, коли США вже не видавалися єдиною державою, здатною впливати або визначати перебіг світових процесів. Величезні фінансові та людські втрати внаслідок військових кампаній в Афганістані та Іраку призвели до того, що США на додачу втратили і внутрішнє бажання бути одноосібним світовим лідером. Кандидат на посаду президента США сенатор Барак Обама тонко відчув цей настрій американців.

Але концепція "не робити помилок", очевидно, може спрацьовувати лише за умов, коли необхідність щось робити не виглядає доконечною. Але чи спрацьовує ця семантична конструкція тоді, коли ситуація вимагає швидких і рішучих дій? Особливо коли найбільш доцільний спосіб дій видається зовсім небездоганним?

Першим серйозним випробуванням зовнішньої політики без очевидних дурниць Барака Обами стала сирійська криза. На початку громадянської війни в Сирії члени адміністрації президента Обами повторювали за своїм лідером, що сирійський лідер Башар Асад має піти з посади, а тією межею, за якою почнеться активне військове втручання США у ситуацію в Сирії, стане застосування армією цієї держави хімічної зброї. 

Однією з похідних настанов принципу не робити очевидних дурниць є відданість Обами та його оточення принципові не давати обіцянок, які важко виконати і неможливо забути. Віце-президент Байден, що, як відомо, є одним із найактивніших учасників процесу вирішення "української кризи", застерігав президента Обаму не проводити так явно межу, яка обумовлює застосування американцями зброї проти сирійського режиму.

Впродовж 2013 р. хімічна зброя застосовувалась у Сирії кілька разів. Нарешті в серпні 2013 р., після повідомлення про загибель близько 1400 людей внаслідок застосування отруйного газу зарин у передмісті Дамаску — містечку Східна Гута, США розпочали підготовку до ракетно-бомбового удару по цілях на території Сирії.

Готуючи громадську думку США і світу до того, що верховний головнокомандувач США президент Обама дотримається свого слова покарати сирійський режим, держсекретар Керрі виступив із запальною промовою: "Попередня історія, коли збиралися бурі, коли чинилися жахливі злочини, які людство мало можливість зупинити, застерігає нас від спокуси відвернути погляд від проблеми. Історія повна лідерів, які застерігають нас від бездіяльності, байдужості, і особливо проти мовчання, коли це найважливіше". Очевидно, до сонму таких праведних, рішучих і далекоглядних лідерів, здатних вчасно помітити, зупинити й покарати зло та злочини, Керрі зарахував і президента Барака Обаму.

Натомість, коли здавалося, що з секунди на секунду Білий Дім зробить відповідну заяву, а на п'яти есмінцях класу "Арлі-Берк" уже відкрилися люки ракетних пускових установок, Барак Обама всього лише звернувся до Конгресу США по дозвіл на військову операцію в Сирії і розпочав… переговори з Росією. Переговори з Росією, правда, невдовзі завершилися домовленістю про передачу запасів сирійської хімічної зброї під контроль міжнародного співтовариства.

Обама пишається, що вчинив щось прямо протилежне очікуванням більшості, неписаним правилам поведінки американських президентів і при цьому уникнув застосування збройних сил у регіоні, який, на його погляд, не має особливого значення для безпеки США… Очевидно, як і десятки, коли не сотні тисяч загиблих громадян та мільйони сирійських біженців

Хоча сам Барак Обама пояснив мотиви своєї нерішучості, непослідовності та байдужості до ситуації в Сирії більш вигадливо: "Скинути на когось бомбу, щоб довести, що ти хочеш скинути на когось бомбу, — це найгірша причина застосовувати силу".

Зате президентові Обамі, напевно, було приємно отримати похвалу з вуст людини, котру важко запідозрити в безкомпромісній симпатії до американського президента, — ізраїльського прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньягу, який назвав реалізоване президентом США вирішення проблеми сирійської хімічної зброї "єдиним сонячним промінчиком у дуже похмурому регіоні".

Тим часом були й інші оцінки. Як зізнався журналістам прем'єр-міністр Франції Мануель Вальс, Франція не сумнівалася, що США виконають свою обіцянку, і, якби удару по Сирії було завдано, ситуація в регіоні сьогодні виглядала б зовсім інакшою. Спадкоємний принц Абу-Дабі Мохамед бін Заєд аль-Наян заявив американській делегації, що Сполученими Штатами керує президент, якому не можна довіряти. Король Йорданії Абдалла ІІ іронічно визнав, що вірить у силу США більше, ніж Обама. Шокованою, розчарованою виявилась і Саудівська Аравія. 

Гілларі Клінтон якось загалом охарактеризувала результати американської політики в Сирії словами: "нездатність допомогти створити дієві збройні сили з людей, які організовували протести проти Асада, … створила величезний вакуум, який зараз заповнили джихадисти". Можна додати — і Володимир Путін.

Загалом, прихильний до Обами Гідеон Роуз, редактор Foreign Affairs — одного з найвпливовіших американських, та й світових видань, що спеціалізується на тематиці міжнародних відносин, назвав спосіб, у який Барак Обама "не допустився очевидної дурниці" в Сирії, "хрестоматійним зразком образливо аматорської імпровізації".

Російська агресія проти України виявилася другим тяжким випробуванням зовнішньополітичної доктрини Обами. 

Загалом, багато що у висловлюваннях Обами про Україну і Росію слід визнати доречним, хоч би якими, на перший погляд, образливими здавалися його слова.

"В Україні Путін діяв у відповідь на спроби залежної від нього країни вислизнути з його обіймів. Він імпровізував певним чином, щоб зберегти свій контроль".

"Росія виглядала значно сильнішою, коли Україна здавалася незалежною країною, а насправді — була клептократією, що дозволяло Путіну вести свою гру". 

Ці фрази сповна видають той факт, що у сприйнятті Барака Обами України як суб'єкта міжнародних відносин немає. Є щось, що важливе, з погляду позиції і дій Росії, але це щось, за своєю природою, здатне лише справляти враження країни, а насправді — просто зграя розкрадачів. Скільки б зневаги й зверхності не було в цій фразі щодо України, треба бути об'єктивними — клептократія нашої влади виводила і продовжує виводити українців на протести. Та, зрештою, навіть після всіх людських жертв Майдану і війни чи позбулися ми залежності від Росії? І якщо принесені українським народом жертви не спонукають до дій українську владу, не стають підставою для ще більшої активності громадянського суспільства, — то чи маємо ми підстави сподіватися на активні дії американського президента?

Натомість Барак Обама, як і у випадку з Сирією, впевнений у бездоганній логіці й переможності своєї позиції щодо України: "Думка про те, що сьогодні Росія перебуває в кращій ситуації, порівняно з тим, що було до початку вторгнення в Україну та розгортання нею своїх військ у Сирії, є фундаментальним нерозумінням природи сили в міжнародних відносинах і у світі загалом".

Барак Обама пояснює правильне розуміння природи сили у міжнародних відносинах: "Правда полягає в тому, що Україна не є державою-членом НАТО, а тому буде уразливою до російської військової переваги, що б ми не робили".

Ця фраза водночас бездоганно логічна й правдива, але не меншою мірою — маніпулятивна. Можна поспівчувати і зрозуміти президента Порошенка, який у вересні 2014 р. зайшов у Білий Дім з рішучим наміром переконати США надати нашій державі статус основного партнера поза НАТО і всю потрібну допомогу, а невдовзі вийшов із не менш рішучим переконанням, що Україна вже має від США більше підтримки, ніж їй потрібно.

Так, Україна ніколи не зможе бути сильнішою за Росію у військовому плані. Тому логіка адміністрації США полягає в тому, що, хоч би яку допомогу американці надавали Україні, Росія завжди матиме більше можливості зробити наступний ескалаційний крок, та ще й знайде виправдання своїм діям. А доводити ситуацію до того, що доведеться розгортати під Донецьком 82-гу десантну дивізію, США не мають наміру.

Президент США чітко окреслив правові, політичні, та й географічні рамки зобов'язань США у Європі. Але чи має він право визначати рамки зовнішньої політики і зобов'язань США виключно двома термінами свого президентства?

У відповідь на публікацію "Доктрини Обами" два визнаних фахівці і симпатики України, колишні посли США в Києві Стівен Пайфер та Джон Гербст, негайно оприлюднили в журналі The National Interest статтю "Чи зробив Вашингтон достатньо для підтримки України?" Дипломати резонно зауважили, що допомагати Україні можна і потрібно поза рамками зобов'язань у НАТО, і навели переконливі аргументи — чому. 

По-перше, агресивна мілітаристична політика Росії спрямована на перегляд світового порядку, утвореного після Другої світової війни. Відсутність чіткої відповіді з боку США на російську агресію в Грузії та Україні служить запрошенням РФ продовжувати нагнітати ситуацію та провокувати інші країни, у тому числі — і європейських партнерів по НАТО. Цілком очевидно, що квола реакція США на події в Україні досі ні в чому не переконала Володимира Путіна.

По-друге, США є учасником Будапештського меморандуму, який свого часу став важливою перемогою американської дипломатії та процесу ядерного нерозповсюдження. Відмова Росії виконувати свої зобов'язання в рамках цього Меморандуму, фактично, зводить нанівець аргументи, якими інші держави намагаються переконати відмовитися від ядерних озброєнь. 

Дипломати переконують, що слід враховувати не лише здатність Росії до ескалації ситуації в Україні у відповідь на поставки певних видів озброєння, а й її волю чинити так з урахуванням того, що американська зброя в руках українських солдатів може зробити ціну ескалації і війни для Росії надто високою. У справедливості такого судження можна переконатися на прикладі збитого в Туреччині російського бомбардувальника: Росія не готова йти на крайні заходи у відповідь. Зрештою ж, і сам Обама визнає, що Володимир Путін "не повністю дурний".

Лише за добу до публікації статті послів Пайфера та Гербста інший визнаний і авторитетний експерт у сфері безпеки та міжнародних відносин, знавець "українського досьє" Ян Бжезінський представив Конгресові США "шість способів, якими Сполучені Штати можуть перемогти Путіна і підтримати Україну": посилити економічні санкції проти РФ; значно розширити присутність військ НАТО в Центральній та Східній Європі; розширити військову допомогу Україні, в тому числі за рахунок оборонних озброєнь смертельного ураження; посилити публічну дипломатію та інформаційну протидію; посилити економічну інтеграцію України з Заходом — передовсім у сферах енергетики та оборонно-промислового комплексу; підтримати євроатлантичну інтеграцію України.

Рекомендації Яна Бжезінського викладені й аргументовані так, щоб дозволити Бараку Обамі без зайвого клопоту поставити на документі президентський автограф: "Згоден. Дж.Керрі, Е.Картер — до роботи" . 

Отже, доктрина Обами зазнала критики, щойно була оприлюднена. І реакція на неї у США мала би спонукати президента США відповісти на запитання: чи "не робити явних дурниць" — означає не приймати складних рішень? 

Історія розсудить, наскільки переконливими були здобутки президента США Барака Обами у царині міжнародних відносин. Зрештою, 44-тий президент США займався не лише кризами в Україні чи Сирії. Барак Обама був причетний як до очевидних і визнаних ним самим зовнішньополітичних провалів, як-то в Лівії, — так і до історичних рішень щодо скасування санкцій проти Куби та Ірану, значення яких стане зрозумілим лише згодом.

А нині очевидно інше: дії і бездіяльність Барака Обами переклали розв'язання проблеми російської агресії в Україні на його наступницю (чи наступника), як і він свого часу успадкував афганську чи іракську проблеми.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
17 коментарів
  • Vinjk 26 марта, 06:06 "«Який варіант виходу з нинішнього воєнного конфлікту на Донбасі Ви вважаєте найбільш прийнятним?» 66,6% респондентів відповіли «продовження міжнародних переговорів до повного врегулювання». «Активізація воєнних дій, наступ до повного визволення Донбасу» обрали 20,4% респондентів. Ще 13% респондентів не змогли відповісти на запитання." КМІС:Соціально-політична ситуація в Україні: Лютий-березень 2016 року. То може треба з себе почати. P.S. Слава богу кота(Обаму)не цікавить, що про нього думають миші(трусливі українські гречкосії). Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 24 марта, 05:19 Дмитрий Николюкин 21 марта, 18:03 Интересная статья, но есть передергивания. "Во-первых, агрессивная милитаристская политика России направлена на пересмотр мирового порядка, образовавшегося после Второй мировой войны." Во-первых, порядок после Второй мировой хочет вернуть в урезанном виде как раз Путин. А пытается он изменить порядок после 91 года. Во- вторых, в вину России ставится то, что она хочет перестать быть мясом, которое поедают Игроки - как Украину, Болгарию или Грецию. В-третьих, США сами меняли границы Европы после 91 года - вспомнить распад Югославии и уход Косово.
    Panikovski 24 марта, 05:19
    Для того, чтобы претендовать на изменение мирового порядка надо, особенно в наши дни, быть сильным не только в военном, но и, прежде всего, - в экономическом плане. А в последнем-то как раз наблюдается полное фиаско. Современная Россия ровно такая же банальная клептократия, как и Украина (именно поэтому у нее здесь пока еще что-то получается), а все такие клептократии по определению не могут быть экономически успешными. Разница между нами лишь в том, что в известный период, который уже завершился (за счет пиковых цен на углеводороды) Россия смогла позволить себе несколько более, чем ее соседка подкормить свое изголодавшееся за годы совка и ельцинского правления население (у кот. на данном фоне тут же опять поехала крыша на теме имперского величия), ну и еще частично обновить (во многом за счет зап. технологий) свой военный потенциал. Да и он с определенным временным лагом неизбежно последует за экономикой.
    Panikovski 24 марта, 05:20
    Можно сколько угодно "хотеть перестать быть мясом" (на которое, к слову не каждый еще и позарится вследствии крайне дурного запаха, кот. от него исходит), но эти хотелки без смены экономической политики = пупсинского режима останутся только хотелками.
    Panikovski 24 марта, 05:23
    СССР в бытность сталина также был далеко не в лучшем экономическом состоянии. Но у вурдалака в отличие от пупсина хватило ума поставить дело так (при том, что и сталинский, и гитлеровские режимы были близнецы-братья), что Союз в глазах остального мира выступил кагбэ одним из ключевых его спасителей от "коричневой чумы", - отсюда и большинство из тех бонусов, которые он смог получить в послевоенном мироустройстве. Сейчас же пукин сам примеряет на себя коричневый костюмчик адика, что не остается незамеченным в мире. А следовательно, причем в достаточно обозримой перспективе, ему "прилетит" не мировой порядок, скроенный по его лекалам, а несколько осовремененный римейк конца третьего рейха, после чего, вот уж - не ходи смотреть, Россия и превратится в то самое мясо, кот. ей так не хочется быть.
    Panikovski 24 марта, 05:42
    И по 3-му пункту - полная лажа. Штаты вмешались в Косово лишь тогда, когда там вовсю шли реальные этнические чистки, да такие, что беженцы забили все дороги в регионе. Поверить же в тот бред, что Россия влезла в Крым, а затем и в Донбасс, чтобы спасти русскоязычное население миллионов так в 6-7 от вырезания его тысячей-полутора чел. правосеков и наиболее отвязанных свободовцев может только аудитория, рыдающая "над прибитым к доске объявлений "славянским" мальчиком". Границы в Европе меняли не Штаты, а этносы, кот. к тому времени не хотели жить вместе. Штаты лишь посодействовали этому постфактум. Да и то только после того, когда стало очевидно, что впихнуть косовских албанцев в Югославию (читай, в Сербию) после того, что произошло между этими народами НЕВОЗМОЖНО. К слову, в отличие от России Штаты не сделали Косово своим 51 штатом.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Natan Shapo 23 марта, 20:34 Этот бывший братан-мусульманин сдал все, что только можно - союзников на Ближнем Востоке, безопасность Европы и даже самоуважение американцев - ни один президент не простил бы безнаказанное зверское убийство посла США в Ливии - а этот чернявый утерся. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Дмитрий Николюкин 21 марта, 18:03 Интересная статья, но есть передергивания. "Во-первых, агрессивная милитаристская политика России направлена на пересмотр мирового порядка, образовавшегося после Второй мировой войны." Во-первых, порядок после Второй мировой хочет вернуть в урезанном виде как раз Путин. А пытается он изменить порядок после 91 года. Во- вторых, в вину России ставится то, что она хочет перестать быть мясом, которое поедают Игроки - как Украину, Болгарию или Грецию. В-третьих, США сами меняли границы Европы после 91 года - вспомнить распад Югославии и уход Косово. Да и если посмотреть на войны США после 91 года, то если Россия агрессивная, то США кто? ))) Тем не менее, на фоне остальных статья неплохая. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Sedoy Starik 20 марта, 11:17 Международная политика Путина построена исключительно на слабости Обамы, как и на слабости Меркель и Оланда. Понимая, что ожиревшие западные лидеры не способны принимать жесткие серьёзные решения (ради спасения всего миропорядка в Европе), он нагло пользуется слабостью миролюбивого Обамы, который имея мощнейший военный потенциал, не способен сохранить послевоенный мир на земле. Имея в руках Будапештский меморандум, Обама своей трусливой политикой унижается перед Путиным и очень низко опустил имидж США, как блюстителя послевоенного миропорядка, в мире. Как мир теперь будет избавляться от атомного оружия, если США и Великобритания не выполняют своих обязательств по гарантии безопасности для без ядерных стран? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ryzenkov 19 марта, 13:13 деятельность обамы на посту президента США можно изначально оценить как политику "умиротворения" России по аналогии с политикой умиротворения Гитлера после мюнхенского сговора. Задача обамы просидеть в белом доме 2 президентских срока вполне выполнена, задача утраты влияния США на мировой порядок тоже... Если бы хотя-бы за свои два срока обама сделал бы какую нибудь глупость, хоть было-бы что вспомнить, а так только то что он первый черный президент... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 19 марта, 05:45 В розпалі українсько-російської війни за українську незалежність в травні 2015 року Обама дав статус основного союзника США поза НАТО не Україні а Тунісу, в якому ніякої війни не було. Відповісти Цитувати
Реклама
Курс валют
USD 24.88
EUR 28.34