Кімната і Room

комната
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Міф про те, що десь поруч із керівництвом країни розміщується таємний мозковий центр, — молодший брат міфові про "світові залаштунки", Ротшильдів і Рокфеллерів.

Так, багато хто вірить. Зазвичай ці віруючі — не християни, не мусульмани й не буддисти. Ті якраз чудово уявляють собі роль і Бога, і Диявола, розуміючи, що всі вони — всемогутні та безтілесні — керують світом невидимо, але вельми ефективно.

Матеріалістам залишається віра в таємний центр, реальний, причому злобний і цинічний, що підтверджується постійним зниженням рівня життя. Його не люблять, але поважають і бояться, оскільки бачать його руку і в холодних батареях, і у війні на Донбасі, і в банкрутстві банків.

Чесно кажучи, я свого часу теж цікавився темою існування Таємної кімнати і навіть витратив певний час на її пошуки у вищих владних коридорах. Правда, це було ще в ті часи, коли в її реальність вірилося легше, — рішення приймалися начебто підготовлені, мали хоч і не завжди красиву, але логіку, та й якусь стратегію можна було вгадати. Не знайшов.

Час від часу віру в Кімнату підгодовує сама влада, називаючи її то "ситуаційною" (що має глибокий сенс), то "стратегічною" (в чому сенсу набагато менше).

Немає більш невдячного завдання, ніж розвіювати міфи і боротися з вірою. Але рано чи пізно всім віруючим доведеться визнати, що Кімнати в нас немає.

Ну тобто не те щоб зовсім немає. Є не Кімната, а кімнати. Або зали. Або дачі. Або алеї. Стежки. Закутки. Туалети, нарешті. І є люди, котрі обговорюють варіанти рішень, але це абсолютно не є системним управлінським механізмом.

Ці рішення стосуються сьогоднішнього, максимум — завтрашнього дня. Оскільки влада є дивним конгломератом вітчизняних бізнесменів, їхніх менеджерів, іноземних бізнесменів, політиків-професіоналів, політиків-любителів, авантюристів та ідеалістів, з тонко намащеним на все це прошарком консультантів на грантах. Кожне рішення тестується не на предмет відповідності стратегічним баченням, а на міру задоволення поточних потреб усіх вищезазначених — матеріальних чи моральних. Тобто або отримання прямої матеріальної вигоди, або підвищення привабливості в очах електорату, або задоволення марнославства, або підвищення рівня самооцінки.

І тому серед багатьох криз у країні головна — криза оцінки побічних наслідків ухвалених рішень. Ці наслідки настають не відразу, але думають про них тоді, коли вони настануть.

Чудово, що поліція змінила обличчя. Але зовсім не чудово, що нові обличчя тренуються працювати на громадянах.

Чудовий гуманний "закон Савченко". Але вбивці, що вийшли на волю і продовжують свою справу, — огидні.

Чудова ідея децентралізації, в частині утворення громад — особливо. Але відмова центральної влади від частини повноважень і ресурсів веде до зростання повноважень та збільшення ресурсів на місцях, а це, за відсутності системної роботи з місцевими органами влади, неминуче призведе: на першій стадії — до децентралізації корупції, а на другій — до дезінтеграції. Бо гроші ділитимуть у регіонах, а від центру, як вважає дехто, крім перейменування вулиць і міст, нічого чекати вже не варто.

Чудовий європейський закон про державну службу... Стоп, тут варто поговорити про іншу Кімнату.

Вона все-таки є. Навряд чи можна ткнути пальцем у її місце на карті Вашингтона, Брюсселя чи Берліна, хоча багатьом відомі установи, в яких конкретно обговорюється українське питання. Вона, швидше, — збірний образ усіх цих місць. І, щоб не плутатися, назвемо її Room.

Її мешканці не переймаються проблемою негайного збагачення. Вони менше займаються сьогоднішнім днем, а більше — завтрашнім. У них є два потужних інструменти впливу — авіаносці і фінмоніторинг. Перший — для ворогів, другий — для всіх.

Room, власне, і займається українським експериментом, як свого часу охарактеризував усе, що тут відбувається, віце-президент США Джозеф Байден. І не варт уподібнюватися російським мислителям і зразу згадувати "піддослідних кроликів". Вже кому-кому, а не їм про це говорити, постановникам одного й того самого експерименту — то в Придністров'ї, то в Абхазії, то в Південній Осетії, тепер — у "ДНР" і "ЛНР", причому всі вони дають упевнено негативний результат.

Усе, що в Україні відбувається, — звісно, експеримент. Історії відомі випадки трансформацій на пострадянському просторі, і, в принципі, зрозуміло, що слід робити. Як змінювати правоохоронні органи, як мінімізувати корупцію на держзакупівлі, як забезпечувати громадський контроль. Менш очевидно — як формувати політичну систему і відривати партії від олігархів. У всіх країнах, де вдалося сформувати справжні партії, олігархів або не було взагалі, або вони були зовсім кволі.

Одне слово, є стандартний набір. Який, як з'ясувалося, реалізувати дуже складно.

Тому що Україна, звісно, — не Росія, але ще більшою мірою — не Польща і, тим більше, не Грузія, і навіть не Литва, а щось, кажучи сучасною мовою, гібридне.

І реформи тому виходять гібридними. Лекала ламаються, причому ламають їх не так навіть зловредні корупціонери, як обставини життя в нашій прекрасній країні.

Партнери з Вашингтона, як відомо, впритул займаються реформою правоохоронних органів. І, на визнання багатьох експертів, структура українських органів, яка дісталася новій владі, на загал була доволі працездатною.

Треба було тільки поліпшити кадровий зміст цих органів, а також змінити цілевказування. Але вже на початок 2015 р. всі партнери зійшлися на одностайній думці: це виявилося неможливо. Висновок суперечливий, але в результаті в Україні з'явилися НАБУ, Антикорупційна прокуратура, а на підході — Антикорупційний суд.

Що цілком природно, значну частину свого робочого часу старі й нові структури витрачають на вияснення, хто тут головний, а партнери грають роль рефері на рингу і стежать, щоб у процесі пошуку чужих квартир вони не повбивали одне одного.

Картина була б чорно-білою ( "залізний кінь іде на зміну селянській конячці"), якби не той факт, що переважна більшість працівників НАБУ та інших нових органів — ті ж таки колишні працівники міліції й прокуратури. А "неколишні" не є професіоналами, а тому можуть принести більше шкоди, ніж користі.

Закон про державну службу. Він чудовий і написаний абсолютно по-європейськи. Згідно з цим законом, як відомо, реально керуватимуть апаратом міністерств держсекретарі, які призначаються на 5 років, з практичною гарантією не потрапити під звільнення без їхнього бажання. Глави адміністрацій також призначатимуться на 5 років з такими самими гарантіями незалежності.

Тобто, за умовчанням, ми виходимо з того, що всі вони є чесними професіоналами, працюватимуть на благо країни, не шкодуючи себе, рідних та близьких... Хочеться запитати: а якщо ні? А якщо з'являться інші інтереси та бажання? Коли цей глава адміністрації або держсекретар зрозуміє, що термін його повноважень явно перевищує термін повноважень президента, коаліції і прем'єр-міністра? Тобто — він їх пересидить. Тобто — "багато я тут прем'єрів бачив різних..."

Тоді може вийти, що виконання програми уряду і передвиборної програми президента буде виключно предметом доброї волі незмінюваного губернатора й держсекретаря? А якщо його уявлення про прекрасне відрізнятимуться від точки зору його колеги, прем'єр-міністра?

Але це ж повсюди в Європі працює, скажете ви. І держсекретарі тільки організовують роботу міністра, який визначатиме стратегію. І вони будуть взаємно доповнювати один одного. Ось тільки повсюди в Європі заведено виконувати протоколи, а не розпорядження людини, котра може зняти тебе з посади. А якщо не може — не виконувати.

Чудова ідея електронного декларування вже призводить до того, що мало хто з успішних людей погоджується йти з реальної економіки на держслужбу, не розуміючи, чим компенсувати жорсткий контроль над собою та своєю сім'єю. Усвідомленням виконання історичної місії? Можливо. Ось тільки місіонерство, як свідчить історичний досвід, явище тимчасове і доволі неоднозначне.

Зрозуміло, що е-декларування дає Room можливість швидко перевірити джерело коштів на придбання будиночка у Словаччині дружиною губернатора в режимі реального часу, що істотно полегшить роботу фінмоніторингу. З іншого боку, незрозуміло, чому ті ж таки партнери не згодні з ідеєю податкової амністії (для всіх, а не для чиновників). Мимоволі починають гризти непевні сумніви — це їм необхідно, щоб тримати всіх на дуже короткому повідку. 

У результаті, маємо дві різні діяльності.

Перша, авторства Room, — стратегічна, планована за вже виконаними кейсами, важка для реалізації, в тому числі і з причини нетрансформованого менталітету й конкретних умов бідної воюючої країни, що не дозволяє впровадити багато середньоєвропейських ідей. І з причини дефіциту близьких за духом кадрів, які мають бути не просто симпатичними хлопцями та дівчатами, що тішаться новому досвіду в житті, а лідерами, за якими мають тягнутися інші люди. І з тієї причини, що багатьом ця діяльність заважає жити, розвиватися та багатіти.

Друга, авторства кімнат, — поточна, у кращому разі — покликана розгрібати завали й гасити пожежі, а в гіршому (і частішому) — орієнтована на негайне привласнення фінансових ресурсів. 

При цьому в діалозі з Room завжди робиться акцент на безальтернативність влади; що інші ще гірші й негайно здадуться Путіну, що народ не витримає, що система зламається. Система справді ламається, але насамперед тому, що працюють не над її ефективністю, а над головним завданням — максимально продовжити час свого керівництва.

Експеримент триває. Він не є чистим, оскільки війна, втрачені території, відсутність інвесторів, яким ніхто (і Room також) не може дати гарантій, що влада (ця або наступна) зможе відповісти за своїми зобов'язаннями. І припинити його не можна, — він проводиться на геополітичному кордоні й тому сам по собі є зброєю.

Тож продовжуватиме його Room доти, доки цього буде вимагати логіка протистояння. Або поки не знайде достатню кількість людей, які не тільки захочуть, а й зможуть розробити хоча б середньострокову, але реалістичну стратегію. Не для пропаганди, не "Україна-2020" або "2050", а як керівництво до негайної дії. І які будуть здатні її реалізувати. І які отримають достатній рівень довіри з боку громадян.

Коли кімната стане Кімнатою.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
13 коментарів
  • Юрий Пушкарский 2 ноября, 11:22 ,Отсюда, выходит, опять в полный рост актуализируется тема "Вставай Украина!". При этом, когда она таки встанет, очень важно проведение работы над ошибками, которые показали, что без реальной ответственности функционеров сброшенной власти надеяться на действительные и устойчивые изменения к лучшему не приходится. И что-то мне подсказывает, что реализация такой ответственности уже не будет отягощена длинными и скучными судейскими процедурами." Ось наше майбутнє, і воно не є вже таким і поганим. , Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 2 ноября, 10:14 Ну нема й нема. Такого і в РФ-ії нема, там все вирішує імператор. В СССР така Кімната була і який був з того зиск? Багато було в СССР стратегічних планів, але всі не про людей. Тільки з кінця 50х до середини 70х люди в СССР жили більш менш по-людськи: заселялися в хрущовки та купували якісні пальто з костюмами в кредит. А з середини 70х до початку 90х все зійшло нанівець. Бо на Заході жили ще краще. Бо продуктивність там була вище. Така Кімната це сітуативна штука. От зібрав Бернанке всіх банкірів в 2008 і вони його змусили зробити bailout. А потім почався occupy wall street і Кімнати не стало. Не про те сперечаємося. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Voynich 31 октября, 07:12 Логичнее утверждать о трёх видах геополитической недвижимости в Украине: рум, кімнати и комната. Без возникновения четвертого вида с условным названием «постоянно действующий организационно-исполнительный центр Майдана» (в чём явно не заинтересованы все существующие формы влияния) превратить Украину из объекта в субъект геополитики невозможно. Подробнее об этом мнении писалось год назад («Битва крысоловов»). Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • zxcvb 31 октября, 05:25 Статья очень неудачная. Набор крайне бессвязных утверждений, начиная от стержневой выдумки автора, что многие украинцы (раз речь идет об Украине, полагаю, речь идет об украинцах, а не о населяющих Украину марсианах) верят в какую-то "мировую закулису", "комнату". Наверное, у автора очень мало знакомых украинцев, или знакомства "шапочные" и он их не знает, иначе не использовал бы такой глупый прием. Украинцы могут верить во что угодно, прежде всего в то, что имх правители идиоты, и они на их месте справились бы гораздо лучше (даже если это не так). Что поделаешь, ментальная черта, "на двох українців - три гетьмани". Но, что им совершенно не присуще, так это вера в "закулису". Но это есть, и давно, в России, еще от царей, что вечно им кто-то мешает, если не какая-то мировая ложа массонов, так обязательно какой-то буржуинский клуб, который ставит палки в колеса "духовноскрепному" народу "мирно" "собирающему" земли. Живем в век интернета, поэтому не надо долго искать, чтобы найти, что для
    zxcvb 31 октября, 05:38
    значительной части российского социума, такая вера является не притворной, а искренней - они в "обложенной крепости", противостоят врагам, которые пытаются их (Россию) изничтожить. Это вполне лояльная часть электората Путина, которую он знает, потакает ей и которая помогает ему удержать власть. Мог бы привести много примеров с ХІХ века об этой черте русского/российского народа (который сам не знает, кто он есть), но не хочу прибегать к историческим экскурсам, и тратить свое и чужое время, просто нельзя пристегивать артефакты, выдумки, для обоснования своего субъективного мнения по поводу текущей политической кухни, иначе такую статью уже не исправить, получается довольно уродливое детище.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 30 октября, 21:39 Поддержу точку зрения visusport относительно Е - декларирования, как "аферы государственного масштаба". Вообще вынужден констатировать, что эта поствторомайданная власть в последние месяцы стала закукливаться буквально на глазах, создавая за счет всех остальных граждан страны свой уютный мирок, такой себе комфортный бассейн среди моря лишений и хаоса, в котором пребывает основная часть украинцев. При этом ею постепенно нащупываются и отрабатываются все более эффективные методы разобщения общества и контроля над ним. В этом плане настоятельно рекомендую статью М. Ставнийчук в УП, где освещаются данные вопросы применительно к тарифной теме: http://blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/581376144f1ab/add_ok/#comments
    Panikovski 30 октября, 21:54
    на предшествующем этапе власть практически решила для себя проблему добробатов, - сопротивляется пока, да и то не без помощи авакова, который пока заинтересован в его существовании только "Азов". По объективным критериям положение населения уже сейчас гораздо хуже, чем в бытность януковича (курс, цены, новые и существенно повышенные прежние налоги, сборы, платежи, тарифы) и останавливаться на достигнутом власть, похоже, не собирается. Из повседневного общения наблюдаю, что все более многих уже не так пугает фактор росагрессии или, скажем, возвращения рыгиков, как правление команды плохиша и сопутствующее ему дальнейшее развитие указанных тенденций.
    Panikovski 30 октября, 22:07
    Отсюда, выходит, опять в полный рост актуализируется тема "Вставай Украина!". При этом, когда она таки встанет, очень важно проведение работы над ошибками, которые показали, что без реальной ответственности функционеров сброшенной власти надеяться на действительные и устойчивые изменения к лучшему не приходится. И что-то мне подсказывает, что реализация такой ответственности уже не будет отягощена длинными и скучными судейскими процедурами.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • anatolii 30 октября, 17:57 Кімната може не існувати лише для тих, хто є суб'єктом у світовій політиці. Але таких існує заледве десяток. І Україна точно не серед них. Тому для України існують точно і Кімната і Room. Вони за визначенням не можуть існувати для тих, хто є об'єктами. Кімнатою у нас є кучмісти, а what is Room for Ukraine також не важко встановити. Бо членом і Кімнати і Room є такий собі скромний збирач творів мистецтва Віктор Пінчук. Принаймні, за обома майданами стоять ці обоє помешкань, а за Drang nach Osten або АТО стирчать вуха переважно кучмістів, тобто Кімнати. Господь їм суддя. Бо ж не Юга... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 30 октября, 12:59 Классная статья, подкрепленная ясным слогом и понятием автора о действительности и необходимости, сути управления страной. Красиво написана. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Леонід Климчук 30 октября, 12:36 Написано начебто й по суті, але дуже вже кисло. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • visusport 29 октября, 22:17 Статья классная. К сожалению редкая, и на ЗН то же. Один комментарий. Касающийся Е - деларирования. Уже сейчас выступают контуры происходящего. А именно - это афера государственного масштаба. Помниться г-на Лазоренко судили за отмывание средств. Дали 9 лет. А тут происходит совершенно легальное УЗАКАНИВАНИЕ активов добытых коррупционных путем. Прокуроры ( Матиос) декларирует сотни тысяч валюты, ни дня не работав в бизнесе, Почти все чиновники, ни дня не проработав вне госслужбы делают то же самое. И теперь при очередном приобретении элитной недвижимости, яхт, вкладов в банки, скромно будут отвечать- ЗАДЕКЛАРИРОВАНО! Скандал с Лещенко на этом фоне- просто детские шалости. Обвинения с бывших начальников ГАИ, дочери которых выкладывали в сеть в виде дорогих авто надо снимать! Нынешние то владеют куда более ценными активами.
    anatolii 30 октября, 18:13
    Лазаренка засудили єдино за вимагання коштів ... у свого помічника чи партнера Кириченка. Про це нагадав на останньому Шустері Сергій Власенко. І сума, якою оперував суддя, складала 5 млн. дол. США. І це точно була спецоперація Кімнати разом з Room.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56