Консиліум

Олександр Макаров 28 грудня 2015, 20:04
консилум

Читайте також

 

Лікарі довго боролися за життя хворого, але він залишився живим. 

М.Жванецький 

 

Лікарняна палата. На ліжку лежав пацієнт, ще молодий, але при цьому досить виснажений. Його очі горіли не зовсім здоровим вогнем, на чолі проступав піт. Ліва рука по лікоть була забинтована. З крапельниці повільно сочилися ліки… 

Двері відчинилися, і в палату з галасом ввалилися люди в білих халатах, оточивши ліжко зусібіч. Головний, найкрупніший чоловік, підійшов до узголів'я, широко всміхнувся і поплескав хворого по правій руці. 

— Ну, голубчику, дозволь привітати тебе з Новим роком! Повір, ми постараємося зробити все, аби ти в наступному році видужував, ставав, так би мовити, на ноги. Ми всі знаємо, що ти пережив, поки тобою займалися попередні м'ясники. Усе це було на наших очах, повір, серце боліло за тебе, але нічого подіяти не могли. І якби ти, дорогий наш, не знайшов у собі сил відмовитися від цих бузувірів, тебе б просто зарізали. Та найголовніше — сьогодні криза, з труднощами, але минула. І тепер, крок за кроком, ти будеш відновлюватися…

Всі, крім похмурого хірурга, закивали головами. 

— Лікарю, а наступного року я зможу видужати?

— Не так хутко, голубчику, не так хутко. Нам з тобою ще доведеться попітніти. Причому пітніти будемо одночасно — ти і ми. Візьми цукерку. 

— Скажіть, а ось моя ліва рука... і лівий бік поболює…

Головний зітхнув. 

— Почну з останнього. Ти ж знаєш, що, поки ми тут приймали лікарню від цих покидьків, вони встигли відтяти в тебе ліву нирку. Але ми не зупинимося доти, доки не примусимо її повернути. І пришиємо назад.

— Не віриться якось…

— Вір мені! Пам'ятаєш, торік у нас стояло завдання — лікувати тебе по-новому, щоб ти по-новому жив. Цього року в нас було завдання тебе зберегти. І ми тебе зберегли. А ти знаєш, що ці так звані лікарі виявилися і не лікарями взагалі, а чорними трансплантологами. Вони планували всі твої органи продати в сусідню лікарню. Ось дивися, — сказав він, піднявши руку. Помічник тут-таки вклав у неї смартфон. Головний натиснув кнопку Play. 

На екрані з'явився плішивий чоловік у білій куртці. "І взагалі, якщо по суті, цей хворий нежиттєздатний. Це все одно що якби він був бабусею, а в нього було те, що в дідуся. У нього ж мізинець правої ноги конфліктує з великим пальцем лівої руки. Автоімунний процес, як його називають наші вчені. Тому ми всім нашим колегам у всій спільноті кажемо: перестаньте реанімувати те, чого ніколи не існувало. Спокійно розберімо його на частини, а їх — трансплантуємо іншим пацієнтам. Ось ми, наприклад, готові взяти всю ліву частину, а також усе, що нижче пупка. І тоді наш дідусь стане хлопчиком". 

— Бачиш, — повчально сказав головлікар, вимкнувши телефон. — А скільки крові твоєї вони встигли висмоктати, ми досі полічити не можемо. Ну, а щодо руки… Скажу тобі чесно — вони її заразили. Тому ми наклали джгутик і вже в новому році подумаємо разом з тобою, лікувати її чи ампутувати. До речі, а ти сам як хочеш?

— Я не знаю… Звісно, без руки якось незвично. Але, з іншого боку, вона чорніє й не слухається. Спати іноді не дає. Щипається…

— І нас не слухається, — погодився головний. — І ми не спимо разом з тобою. Ми взагалі ніколи не спимо. Розумієш, нелюди занесли туди дуже специфічну заразу. Але ти ж пам'ятаєш, що ми врятували тобі всю ліву частину тіла, бо вона теж почорніла б і смикалася, і щипалася. Пам'ятаєш? — суворо, дивлячись в очі хворому, запитав головний.

— Пам'ятаю, пам'ятаю, спасибі, — потупив очі хворий.

— Колеги, у кого є міркування? — звернувся головний до інших присутніх. — Ось ви, наприклад, — він строго подивився на лікуючого лікаря. 

— За минулий період нами пророблена колосальна робота. Півтора року тому в нас не було ліків та їжі, і знекровлений злочинною бандою шкуродерів пацієнт міг померти від голоду. Але не вмер. Тепер, завдяки нашим закордонним донорам, він їсть, і ми йому, як бачите, капаємо, — жваво повідомив лікар. 

— Ні, ви чули? Вони капають! — вибухнув похмурий хірург. — Це не вони капають, а партнери! З кожних трьох крапельниць крадуть дві! Це раз! Йому не докладають м'яса! Це два! А тепер я вперше скажу, щоб усі телеглядачі почули…

— Тут їх немає, — тихо сказав головний.

— Є! Ось вона веде онлайн-трансляцію, — заявив хірург, вказуючи на вродливу дівчину в білому міні-халаті. — Отож — вони продовжують викачувати його кров! Він сохне з кожним днем. А оскільки я з ним однієї крові, то й мою кров качають! Але я не засохну! Я не мовчатиму! 

— А можна дізнатися, — посміхнувся опасистий чоловік, теж у білому халаті, — ось ми вливаємо йому зміцнювальні препарати, ми підвищуємо його імунітет, ми разом з ним боремося з інфекцією, а ви що робите? Ви спочатку крадете препарати, які поставляють вам наші партнери, а потім відкачуєте в нього кров і продаєте! Вампіри! Пане головлікарю, вони п'ють його кров! 

— Дозвольте, — втиснувся в розмову лікуючий лікар, — тут кровососів немає. Принаймні до вас не було. А ось те, що ви вкрали в лікарні, де раніше були головлікарем, скальпелі, — факт! 

— Я кровосос? Ніхто й ніколи не називав мене кровососом! 

— Засохни, — сказав імунолог, узяв пляшку з фізрозчином, відпив з неї і кинув у хірурга, але влучив хворому по голові. Його зіниці розширилися, він із жахом спостерігав за тим, що відбувається. 

— Взагалі-то, мені справді стає гірше. Та й м'яса давно не було, — тихо сказав пацієнт. 

Розштовхавши колег, до ліжка протиснулася жінка-кардіолог. 

— Дорогий ви наш! Особисто я докладу всіх зусиль, щоб у нас ви почувалися як удома, — вкрадливо посміхнувшись, сказала вона хворому. — Бачте, у нас тут невеликі проблеми з лікарем. Він одного разу сказав, що помре раніше від вас, то ми ось усе чекаємо, чекаємо, — хихикнула вона. — Але особисто я знаю, яке у вас велике, гарне серце, і я це серце нікому не віддам. Нікому-нікому. Давайте я вам подушечку поправлю…

— Та шо ж це таке! — заволав хтось у задніх рядах, — йому тут залишилося вже жити всього нічого, він уже ноги простягнув і ось-ось дуба вріже, а цей кінчений головлікар годує його сніданками й не дає обідів! 

— Це хто? — похмуро запитав головлікар. 

— Проктолог, — тихо відповів хтось. 

— А він тут яким боком? — запитав головний. 

— А я все чую, — загорлав знову хтось у задніх рядах. — Та я давно вже його вилікував би, ви ж мене до нього не допускаєте! Значить, першим ділом відрубати цю ліву руку к такій мамі! Мужик і з однією рукою — мужик. Він знає, що цією рукою робити! Він вила, якщо треба, візьме й розжене тут вас усіх! Пропустіть мене, я вийду, дихати тут у вас нічим!

— Поховають вони його, — задумливо, ніби про себе, сказав серйозний чоловік із золотим ланцюгом на шиї. І теж у білому халаті. 

Лікар хворого глянув на нього зі злою усмішкою.

— Ну, звісно, у вас він би вижив. Це ж ви йому нирку вирізали, руку заразили, ліки в сусідню лікарню відправляли. 

— Та ну, не я це, це — головлікар, — розгубився серйозний. — Я ж спеціаліст по шлунку. 

— Я повернувся! — пролунав у задніх рядах крик проктолога. — Та як ця кишкова зараза ще сміє розмірковувати тут? У тюремну лікарню його! Пацієнтом! 

Хворий зблід. Слово взяв чоловік в окулярах. 

— Я, як психотерапевт, вважаю, що досить важливо, аби хворий насамперед надав собі допомогу сам. Адже яка функція лікаря? 

Він зробив паузу. Усі мовчали. 

— Лікар — це сервіс з обслуговування хворого. І в цьому сенсі ми ще дуже далекі від справжнього призначення ескулапа, яким воно має бути в сучасному світі. 

Крім того, нам потрібна децентралізація лікування. Я, як психотерапевт, наприклад, краще за інших знаю, що робити з мізками. А ось хтось інший, припустімо, краще за мене знає, як працювати з селезінкою. Ну, таке, у принципі, можливе. І чому я маю запитувати якогось загального лікаря, скільки і яких транквілізаторів мені потрібно? 

Ось ми всі тут, безумовно, команда. Але, глянувши на те, що відбувається, з погляду моралі, ви легко побачите її відсутність. Я зараз навіть не про махінації з кров'ю, — це нас не стосується. А ось коли кришталево чесний психотерапевт, мій учень, виграє конкурс на заміщення вакантної посади заступника заввідділення в гастроентерології, а його протизаконно не призначають, — це свідчить про те, що мораллю знехтувано. І я сьогодні заявляю, що, доки справедливість не буде відновлена, я не братиму участі у процесі лікування, — сказав він і повернувся спиною до ліжка. 

Але через секунду обернувся знову й додав:

— Або й взагалі лікувати не дам. 

На стілець виліз юнак із палаючими очима. І теж у халаті. 

— Пане пацієнте! Вас лікують уже багато років. Взагалі, все ваше недовге життя. І ви бачите, до чого вас довели. Без рук, без нирки, дихати важко, дивитися на цей світ неможливо без сліз. Зберіться з силами і візьміть нарешті лікування у свої руки! І віддайте в наші!

— Це ще хто? — озирнувся головлікар.

— Я голова незалежної профспілки лікарів!

— Але щось я вас раніше не бачив. Ви, взагалі, лікарем працювали?

— Ви всі тут лікарями нібито працювали, а пацієнтові все гірше! Ви самі хворі! Геть звідси! Геть усі і дайте молодим та некорумпованим зробити свою справу! А ваш час закінчився, — проникливо завершив промову юнак і, помовчавши, додав: — Так, я сантехнік. І що? 

— Та хто його сюди пустив? — розлютився головлікар. 

— Ага! — закричав юнак, очі якого розгорялися дедалі яскравіше. — Тепер ми входимо й заходимо, коли треба і куди хочемо. Значить, так, шановний, — звернувся він до пацієнта, — зараз встаємо й розганяємо разом цю банду, яка гробить вас так само, як гробила й попередня зграя. Після цього треба все старе й гниле вилучити, і чим раніше — тим краще. Починаємо з апендициту…

— Апендицит — це запалення апендикса. Його в нього немає, — тихо сказав хтось. 

— Та яка різниця… Ми мусимо рішуче реформувати все, що працює погано й неефективно, а погано й неефективно працює все. Злив, наприклад, засмічений. Регулярно протікає бачок, і нікому до цього немає діла, тому що всі крадуть як кров, так і видаткові матеріали. Позавчора хтось украв йоржик, наприклад. 

— Мабуть, зонд? — посміхнувся лікар. 

— А ви мені рота не затикайте! Пацієнте! Вам треба поміняти обличчя! Хочете стати молодим і вродливим? Тут нам донори підкинули обличчя Деніела Крейга. Ну ж! Джеймс Бонд!

— Так… Крейг — це здорово.

— От! Нове обличчя, нове життя, нові можливості. Вставай, іди і бий їх!

— Лежи! — крикнув головний. — Особисто я від наших донорів нічого про обличчя не чув. 

У цей момент монітор над ліжком засвітився, на екрані з'явилося благовидне обличчя зі шляхетною сивиною. 

— Доброго дня! How are you?
У ІІІ столітті до нашої ери Гіппократ сказав: "Я направляю режим хворих до їхньої вигоди згідно з моїми силами та моїм розумінням, утримуючись від заподіяння всякої шкоди і несправедливості".

Сьогодні я хочу сказати, що ви, виконуючи свій великий обов'язок перед хворим, є достойними нащадками іонійських греків. У тяжких умовах ви виходжуєте, здавалося б, смертельно хворого. У цій боротьбі ми стоїмо поруч із вами. 

Ми вже поставили вам крапельниці, шприци, воду і різні ліки. Наші спеціалісти-реаніматологи працюють поруч із вашими. Сьогодні я повідомляю про відправку до вас одного з наших провідних спеціалістів із пластичної хірургії. 

Ми закликаємо вас діяти сміливо й рішуче в суворій відповідності до міжнародних стандартів лікування, що показали свою ефективність на десятку аналогічних хворих. Нам усім треба добитися успіху цього експерименту. 

І ще. Ліву руку треба постаратися вилікувати. По-перше, краще її мати, навіть якщо вона не буде повністю підкорятися, а по-друге — це допоможе нам на міжнародній фармацевтичній конференції добитися від сусідньої з вами божевільні ліків для її відновлення. На жаль, вона заражена такою специфічною інфекцією, ліки від якої є тільки в них. У цивілізованому світі з такою не мали справ уже десятки років. Good bye!

Монітор згас. У палаті запанувала тиша. Всі присутні задумалися. 

— Ну що? — тріумфально поцікавився юнак. — Він сказав "сміливо й рішуче". Отож, — звернувся він знову до пацієнта, — спочатку треба спалити цю чортову лікарню. Ось вам мій "коктейль Молотова". 

— Навіщо? — не зрозумів хворий. 

— А тому, що міняти треба все! Розумієте — все! Ну як можна вилікуватися на цьому ліжку — йому 300 років! А з цієї крапельниці крапався ще Хрущов! Нічого ремонтувати систему! Спалимо цей будинок, а на його фундаменті побудуємо нову світлу споруду зі скляними стінами, чистим повітрям. І в ньому ви — Деніел Крейг! 

Обличчя хворого пожвавилося, і він постарався підвестися.

Хірург підійшов до сантехніка і поклав руку йому на плече. 

— Мій юний друже, я чудово розумію ваші почуття. У твоїх палаючих очах я бачу ту силу, яка знову дасть надію нашому рідному хворому. Не треба "Молотова". Я візьму вогонь із твоїх очей і очищу ним лікарню від усієї скверни, яка накопичилася в цій палаті. Я сподіваюся, що пан головлікар буде в цьому процесі з нами. 

Головлікар насупився. Пацієнт слухав, широко розплющивши очі. 

— Тільки радикальне очищення, причому і зовні, і всередині, — звернувся до нього хірург. — Вас, дорогий, гроблять не лише вампіри, а й шлаки. Я влаштую вам програму очищення вашого організму, після неї ви будете легким і незалежним. Викиньте з себе все старе, шкідливе, непотрібне…

— Я ж кажу, злив засмічений, — вставив слово юнак. 

— … і ми з вами гори зрушимо. Але насамперед нам треба дуже культурно винести лікарів і он тих, біля далекої стіни, що монополізували поставки продуктів, ліків, незаконно приватизували всю нашу техніку!

Там, біля стіни, стояли три солідні чоловіки в дорогих костюмах. Халати з нашивками "Бріоні" вони недбало накинули на плечі.

— Я хочу нагадати, що ми щойно почули про "міжнародні стандарти", якими не передбачений не тільки "коктейль Молотова", а й незаконна зміна права власності, — сказав один із них. 

— Отож, — продовжив він, — я тільки хотів попередити, що коли ми перестанемо поставляти ферменти, процес травлення може припинитися, чого ми, безумовно, не хочемо. 

— А якщо ми не будемо закачувати судинорозширювальні препарати — буде тромб. І дуже скоро. А рука відсохне, — спокійно зауважив другий. 

Третій хмикнув. 

— Ні, ну я, звісно, розумію про ферменти, судини, амінокислоти. Тепер взагалі кисло всім. Я не можу зрозуміти тільки, чому це все поставляєте ви двоє. Тільки тому, що колись якийсь недоумок дав вам це право? До речі, тут є кав'ярня?

Хворий заплющив очі й відкинувся назад на ліжко. Біля входу в палату загриміло відро. 

— Ану пішли всі звідси! — пролунав голос. 

У палату ввійшла бабуся-прибиральниця. 

— Вимітайтеся, прибирати час. Бахіли хоча б взули, — зітхнула вона. — Хутко пішли звідси, залиште його хоч на годинку. 

Палата спорожніла. Бабуся присіла біля ліжка і подивилася на обличчя хворого. По його чолу стікала крапелька поту, очі були заплющені, дихав він нерівно. 

— Ех, синку, — сказала вона. — Як же вони всі над тобою знущаються. Перш, ніж лікувати, історію хвороби твою почитати треба, а краще — напам'ять вивчити. Та й не тільки твою, а й батька твого — теж незле б. А я ж тут давно, я ж знаю, що зі спадковістю в тебе проблеми, батько був не так щоб здоровий, випити любив та побитися, упокій Господи його душу, а то блукає досі його привид неспокійний. 

З раннього дитинства вони тебе лікували, не знаючи, як це треба робити і що в результаті вийде. Але кров відкачували регулярно, на це їм професіоналізму вистачало. А потім — скільки цих головлікарів змінилося! І, що характерно, — кожен новий починав з того, що збирав усіх і розповідав, який негідник був попередник, а він — молодець. 

Хворий розплющив очі. 

— І ось дивлюся я на цих і бачу наскрізь. Одні прилаштувалися до поставок фізрозчину, інші їх звідти виштовхують, треті лізуть у головлікарі, четверті знову вчаться на тобі й самостверджуються.

— А ви хто? 

— Ну ось, ти навіть мене не пам'ятаєш, хоча я тут з самого твого народження, Та й до нього… Ну це нормально. Люди завжди шукають когось нагорі, у телевізорі там, на сцені, і не помічають тих, хто не там. А мудрість же — вона завжди поруч, вона до посад не рветься, та ніхто її туди й не пускає. Заважає їм мудрість, керівникам нашим. 

— То що робити? — слабким голосом запитав пацієнт. 

— Та відомо що. Перестати висмоктувати кров. Не вдавати з себе розумників, а діагноз спочатку поставити. Обстежити тебе всього, аналізи взяти. По кожному хворому органу скласти план лікування, порадитися з іншими лікарнями. Інакше не можна, якщо завдання — вилікувати, а не лікувати. 

Стандарти — справа правильна. Але на те й потрібен лікар, щоб уміти їх правильно застосувати, бо це тільки здається, що всі хворі однакові, а вони такі різні всі… Ось, наприклад, лікували якось одного в психоневрології, прокололи все за стандартами, а він збожеволів, кидається тепер на всіх підряд. 

А якщо згадувати Гіппократа… почекай, я тут переписала з плаката, що в коридорі висить, ось "Я в жодному разі не робитиму розтин у тих, хто страждає на кам'яну хворобу, хай роблять це люди, котрі займаються цією справою". А ще було колись правило — "Не зашкодь". Хороше правило, надійне. Не подобається воно їм, розвернутися не дає. 

І ось що я тобі хочу сказати, синку. Час тобі перестати бути таким довірливим і вішатися на шию кожному, хто в палату зайде. Білий халат — ще не гарантія того, що перед тобою — лікар. Патологоанатоми — вони теж усі поголовно в білих халатах. Звісно, я розумію: тебе все життя накачували різною хімією, ось у тебе голова трохи й запаморочилася. 

Та й лінивий ти трохи, вже вибач. Хочеш, щоб прийшов добрий дядя, зробив тобі чарівний укольчик, і ти побіг. Так не буває, дорогий мій. Треба б палити кинути й пити менше, спортом займатися, імунітет зміцнювати, інакше в тебе цю хімію колоти доведеться нескінченно. І настане час, коли не лікар тобі буде потрібен, а партнер. 

Гаразд, спробуємо. Різко вставати не треба, голова запаморочиться. Підведися трохи, сідай. Ну а зараз — невелика гімнастика. Руки в боки, тепер до грудей. Дихай глибоко. 

І так щодня. Багато разів на день. І потім встанеш. І підеш. І побіжиш. І все буде добре. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • SIM1 2 января, 20:48 Начало хорошее, а окончание - лишь бы ничего ТАКОГО не сказать. Сказка про белого бычка, как и в статье уважаемого главреда "надо БЫ, чтоБЫ....". Откуда взялась эта санитарка, кто ее вообще пустил? Врач не нужен и сейчас, катился бы он к какой-то матери. Но больного лечат (пьют кровь) НАСИЛЬНО. А чтобы не выступал, колют психотропы про "путин придёт", "скоро полетим", "мы боремся с коррупцией" и т.п. ============== Т.н. "демократическая пресса" - главный шприц с психотропами в руках тех "врачей". К ЗН это тоже относится. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.04
EUR 28.49