Між федералізацією та блокадою

Інна Ведернікова 21 листопада 2014, 21:49
донбасс

Читайте також

Цього тижня президенти України і Росії запропонували своє публічне бачення врегулювання воєнного конфлікту на Донбасі. Так, Володимир Путін в інтерв'ю німецькому телеканалу ARD заявив: "Я не розумію небажання окремих політичних сил в Україні навіть чути про можливість федералізації". При цьому він уточнив, що висловлювання не про "федералізацію", а про "децентралізацію" — гра слів. "Це ж усе гра словами. Треба зрозуміти, що вкладається в ці поняття: децентралізація, федералізація, регіоналізація. Можна навигадувати ще десяток слів. Треба, щоб люди, які живуть на територіях, зрозуміли, що вони на щось мають права, що вони щось можуть вирішувати самостійно у своєму житті". 

Петро Порошенко, зі свого боку, підписав указ, яким вводить у дію рішення Ради національної безпеки та оборони від 4 листопада "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій і Луганській областях". Що, по суті, означає повну економічну блокаду окупованих територій Донбасу: "У нас робота буде — у них ні, у нас пенсії будуть — у них ні, у нас турбота про дітей, пенсіонерів буде — у них ні, у нас діти підуть у школи та дитячі садки — в них вони сидітимуть у підвалах. Тому що вони нічого не вміють робити. Так, і саме так ми виграємо цю війну", — пояснив напередодні свою позицію Порошенко.

Який із цих двох варіантів можна взяти за основу вирішення воєнного конфлікту, і які можуть бути наслідки кожного з них?

Власне, з таким запитанням DT.UA і звернулося до ряду людей, котрі якщо й не брали участі в самому процесі моделювання можливих сценаріїв у конкретних владних кабінетах воюючих країн, то представляли їхні інтереси. Звернулися також до учасників закулісного, непрозорого переговорного процесу. А також до тих, хто здатний дати компетентний прогноз дальшого розвитку ситуації, що склалася, та пов'язаних із нею ризиків. Однак не всі, до кого ми звернулися, з різних, зокрема і об'єктивних, причин, змогли відповісти. На жаль, серед них не тільки представники експертної спільноти — президент Польщі (1995—2005) Олександр Кваснєвський, один із "батьків" польської децентралізації Єжи Регульський, історик Ярослав Грицак, економіст, можливий кандидат на посаду міністра фінансів Віктор Пинзеник, а й ключові державні чиновники. Тоді як і віце-прем'єр-міністру з регіональної політики, куратору питань переселенців Володимиру Гройсману, і губернаторові воюючої Луганської області Геннадію Москалю доведеться безпосередньо мати справу з наслідками прийнятих на вищому рівні рішень. Що апріорі передбачає наявність власної позиції. На жаль. 

Проте сподіваємося, що публікацією цих думок ми допоможемо читачеві знайти додаткові аргументи для того, щоб сформулювати власні відповіді на це справді непросте запитання: федералізація чи блокада?

Костянтин ГРИЩЕНКО,
дипломат, віце-прем'єр-міністр України (2012—2014 рр.), міністр закордонних справ України (2003—2005 і 2010—2012 рр.), перший заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2008—2010 рр.): 

— Обидва варіанти неприйнятні. Російська Федерація нічим не відрізняється від того, чим вона була при Сталіні. Там усе гранично централізовано, один виняток — Чечня. Нас це влаштує? Не думаю. Згідно з останніми опитуваннями 75% українців хочуть жити в унітарній державі. Їхня думка однозначно має бути визначальною. 

Що стосується тези про те, що гуманітарна криза допоможе вирішити проблему конфлікту на Сході України, то вона у корені хибна. Так думати — це помилка. І вже точно не варто її озвучувати, адже вона, по суті, суперечить тим базовим цінностям, заради яких ми прагнемо в Європу.

 

Любомир (ГУЗАР),
архієпископ-емерит УГКЦ:

— Мушу щиро сказати, що не уважаю себе компетентним відповісти на таке складне питання. Треба би бути кваліфікованим політологом та соціологом, щоби правильно розуміти термінологію і що вона значить. Від себе можу тільки сказати, що розв'язувати проблеми політичного, соціологічного та економічного характеру на території України належить українській владі. Влада чужих держав тут ні причому. Застосування воєнної сили не на своїй території — є виразною агресією. Будь-яка форма окупації чи підтримка локальних терористів — нічим неоправдані і мусять бути цілковито усунені, щоб не перешкоджати компетентній владі розв'язувати складні локальні проблеми.

Українська держава мусить дуже рішучо обстоювати свої права. Щоб розуміти поступування уряду Росії, треба уважно вивчати історію тої країни за кілька останніх століть та ментальність російського народу, а головно — його проводу. 

 

Нестор ШУФРИЧ, народний депутат України III—VIII скликань:

— Я б не хотів, щоб у моїй відповіді була асоціація з Путіним чи Порошенком. Апелюючи до лідерів України і Росії, напевно було б коректно згадати й позицію Ангели Меркель, яка, коректно поправляючи заяви віце-канцлера Німеччини Габріеля Зігмара про те, що федералізація України це реальний вихід з кризи, сказала: "Те, що в Німеччині називають федералізацією, в Україні називають децентралізацією". 

У червні, коли ми з Віктором Медведчуком організовували зустріч представників України, ОБСЄ, Росії та представників "ЛНР" і "ДНР", ми, безумовно, обговорювали можливість виходу з кризи. На той момент було, на жаль, 57 чоловік загиблих, але Луганськ і Донецьк були під українським прапором. Так, Слов'янськ, Краматорськ і ще кілька районних центрів були підконтрольні "ДНР" і "ЛНР", але загалом у Донецькій і Луганській областях діяли всі інститути й представництва української влади. І тоді дорожньою картою до виходу з кризи було прийняття змін у Конституцію на основі децентралізації влади з передачею в регіони реальних прав у питаннях формування місцевої влади та бюджетної незалежності від центру. 

У цьому напрямку треба рухатися й сьогодні. Це питання актуальне не тільки для Донбасу, а й для всієї України. І як це не парадоксально прозвучить, але нинішні події на Донбасі спровокують процеси реальної децентралізації для всієї України зі Львовом та Івано-Франківськом включно. Іншого шляху виходу з цієї кризи немає. Ми з Медведчуком, на прохання представників ОБСЄ, в липні місяці висловили свої пропозиції щодо розв'язання цього конфлікту й протистояння — вони вже стали надбанням гласності — і передали їх зацікавленим сторонам.

Як діяти зараз? Я думаю, що воєнне вирішення не має перспективи, як і не мало в ніч на 1 липня, коли дали команду, внаслідок якої загинули десятки тисяч людей, фактично було зруйновано Донбас, і ми знаходимося там, де знаходимося. Сьогодні між Донбасом і Києвом, крім ментального й політичного протистояння, на жаль, є й людський фактор — це ставлення до загиблих по обидва боки. Я не хочу казати таке слово як "непрощення" за загиблих близьких, але, безперечно, сьогодні, на відміну від 30 червня, цей фактор присутній і далеко не в останню чергу. Тому слід максимально обережно підійти до питання самого переговорного процесу. 

В ідеальному варіанті переговорником з Донбасом мала виступити сама влада. Тепер на це натякають і представники Євросоюзу й США, не кажучи вже про позицію Росії. Але влада бачить у цьому іміджеві ризики, а обстановка з кожним днем усе ускладнюється. Враховуючи ситуацію, що склалася, було б доцільно залучити до переговорного процесу нашу з Медведчуком групу, яка показала свою ефективність у червні, забезпечивши саму можливість переговорів тристоронньої контактної групи з представниками "ДНР" і "ЛНР", що в результаті привело до укладання Мінських угод. Віктор Медведчук це, напевно, єдиний українець, який, подобається це комусь чи ні, може говорити особисто з Порошенком, Путіним, з керівниками "ДНР" і "ЛНР". І іншої людини в Україні, яка це могла б, я не знаю. 

При цьому я твердо упевнений, що рішення РНБО про фактично економічну й соціальну блокаду територій, підконтрольних "ЛНР" і "ДНР", — це рішення помилкове, нелюдське, яке має ознаки геноциду. Тільки в Донецьку проживає 270 тисяч пенсіонерів. Понад 50 тисяч виїхали за зону АТО, але 220 тисяч залишилися. З них 30 тисяч так званих лежачих хворих, яких перевезти нереально й нікуди. І всіх цих людей сьогодні влада позбавила можливості отримати будь-які кошти — і з рахунків за вкладами, і з пенсійних рахунків, а отже прирекла їх на голод. 

Що стимулює такі дії? Київ хоче спантеличити й залякати, спочатку спробувавши взяти "фортецю" штурмом, потім пропонуючи тривалу облогу. Але кого брати в облогу? Пенсіонерів і дітей, громадян України, які й так страждають, причому від двох сторін? У цих умовах позбавити людей пенсії, яку вони реально заробили, — це злочинно. За таке рішення владу треба притягти до відповідальності за сепаратизм, тому що своїми діями вона стимулює створення локальної, в рамках "ДНР" і "ЛНР", фінансово-банківської системи й системи пенсійного забезпечення. Як це вже має місце зі школами, які частково почали працювати всупереч забороні центру. І ми не маємо права забувати, що місто Донецьк за
9 місяців цього року перерахувало у Пенсійний фонд України 4 млрд 748 млн грн єдиного соціального збору, а отримало на виплату пенсій 4 млрд 112 млн грн. І сьогодні Донецьк на 89% виконав свої зобов'язання за дохідною частиною бюджету — і це в умовах воєнного протистояння. 

Це рішення не матиме жодного позитивного результату, воно нелюдяне, недоцільне з політичного погляду, я вже не кажу про те, що це невигідно Україні економічно. Треба шукати шлях до діалогу, а не нові вогнища протистояння й конфронтації.

 

Анатолій ТКАЧУК,
директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства: 

— У чому інтерес Путіна у "федералізації" України? Все досить просто: створити умови, в яких Донбас стане каменем на шиї України і не дасть їй ні розвиватися, ні інтегруватись у Європу. Адже головна ідея цієї тези — запустити такий механізм, щоб Україна з останніх сил відновлювала Донбас, який їй не буде підпорядковуватись і який у будь-який момент може знову розпочати війну в Україні. Путіну не потрібен Донбас весь, а тим більше його частина, яка не може себе прогодувати. 

Федералізація України по-московському — це розпад української держави і переведення її основної частини під протекторат Росії. Отже, путінський рецепт федералізації Україні не підходить Україні з двох причин: по-перше, це не вирішить проблеми війни, адже Путіну в принципі не можна вірити, він відвертий брехун, тим паче він сам стверджує, що не контролює ситуацію на Донбасі; по-друге це закриє шлях Україні до модернізації та процвітання. Те, що він в один ряд ставить "федералізацію" і "децентралізацію", підтверджує його малограмотність або умисел, адже це зовсім різні речі. 

Федералізація, взагалі, означає об'єднання у федеральну державу державних чи квазідержаних утворень, де суб'єкти федерації мають власний суверенітет, свої конституції, своє законодавство. Децентралізація — це передача значних повноважень органам місцевого самоврядування, передусім на рівень громад (муніципалітетів), у єдиному конституційному та правовому просторі держави. Децентралізація — це ефективність та демократія, повна протилежність московській традиції, де панують деспотія та самодурство. Путін своєю війною на Донбасі хоче не допустити в Україні реальної децентралізації, адже це не входить до його планів. 

Однак Україна вже вибрала для себе шлях — це децентралізація. У нас ухвалено концепцію реформи, підготовлено законопроекти з фінансової децентралізації. Аби провести в умовах війни децентралізацію для тих територій, де немає путінських агентів, потрібно дуже добре відпрацювати баланс інтересів громад та держави, а також можливості держави не допустити розхитування ситуації, як це було на Донбасі. Як це зробити, знають експерти, головне — щоб їх послухалися політики. Федералізація України в устах Путіна означає, що він вважає "ЛНР" та "ДНР" уже не частиною єдиної України, а окремими державними утвореннями. З цим погодитися не можна.

Що означає "блокада Донбасу"? Сьогодні українська влада не контролює частину території Донецької та Луганської областей, на неї де-факто не поширюється українська юрисдикція. Озброєні сепаратисти оголосили себе владою цих територій, отже вони взяли на себе відповідальність за економічну та соціальну ситуацію на цих територіях. Тому така ситуація, коли українська влада фінансує соціальну сферу, коли на це йдуть кошти, зароблені на інших територіях, коли влада таким чином, фактично, підтримує сепаратистів, звільняючи їх від діяльності над підтриманням тієї ж таки соціальної сфери, місцевої економіки, освіти тощо, — нелогічна. Звісно, при цьому в основному страждають найменш захищені верстви населення — багатодітні, пенсіонери, інваліди… Хоч як сумно, але саме така позиція центральної влади примушуватиме сепаратистів іти бодай на якісь поступки у врегулюванні військових дій. 

Чи можливе замирення? Зараз на це не схоже. Протистояння і ненависть зайшли так далеко, що відновити статус-кво періоду листопада 2013 р. неможливо. Тому єдиний варіант у ситуації, що склалася на Донбасі, — залучення до процесу третьої сторони, швидше за все — ООН. Взяття нині окупованих територій під контроль блакитних касок ООН, які б стали гарантом демілітаризації цих територій і підготовки їх до проведення місцевих виборів та повернення у правовий простір України. На жаль, зробити це не дасть Росія. Тому сьогодні Україні залишається укріпити свої оборонні позиції навколо окупованих територій, запровадити контроль переміщення людей, товарів, вантажів, проводити реформи і чекати. Можливо, за рік провести всеукраїнський референдум щодо статусу цих територій… 

Проте, швидше за все, нас очікує нове загострення. Нинішня територія "ЛНР" — "ДНР" — не самодостатня територія. Там бракує харчових продуктів, там не вистачає енергоресурсів, які є поза межами цих територій. Росія не в змозі їх повністю забезпечити харчовими продуктами через власні проблеми. Тому сепаратистам не залишається нічого іншого як почати наступ, аби захопити території, де є харчові продукти і де є електростанції. 

 

Олександр КІХТЕНКО,
голова Донецької обласної державної адміністрації:

— Що стосується федералізації, то на сьогодні це питання не моєї компетенції. Можу тільки сказати, що підтримую єдину унітарну Україну, здатну провести реформу децентралізації влади. Що ж до указу президента, безперечно, я маю позицію, яку висловив на засіданні РНБО. Я пропонував відійти від різкого варіанта економічного тиску на бойовиків і створити комісію, яка б розробила чіткий поетапний механізм реалізації цієї стратегії. Бо, з одного боку, справді треба дати зрозуміти "лідерам", які захопили владу, що вони зарвалися і що крім викрадених машин, відібраних бізнесів і грошей, є ще й люди, яких вони повинні забезпечувати. Що ця проблема породжена не Україною, не Києвом, а небажанням різношерстих "прем'єрів" і "міністрів" дивитися правді в очі: планка, яку вони поставили, виявилася для них зависокою. З іншого боку, держава не може отак різко, без попередження і якогось часового люфту для розуміння ситуації та адаптації в ній, кинути досі ще своїх громадян напризволяще. Я маю на увазі незахищені верстви громадян. На жаль, моя позиція не була почута. 

Тому обласна адміністрація вже після підписання указу підготувала низку пропозицій і зауважень, які, я вважаю, мають бути найближчим часом внесені в указ президента і враховані при розробці механізмів реалізації рішення РНБО. Вони стосуються забезпечення людей соціальними виплатами і пенсіями — як на звільнених територіях області, так і на окупованих. Ці пропозиції будуть офіційно надіслані в Адміністрацію президента. 

До цього часу механізм був більш-менш зрозумілий: якщо людина виїжджає з окупованої території і реєструється в Україні, то вона отримує пенсію та інші соціальні виплати. Більшість тих пенсіонерів, які могли виїхати і перереєструватися, вже зробили це. Таких тільки у нас в області зареєстровано понад 160 тисяч. Так, дехто називає цей процес "пенсійним туризмом". Тому що більшість цих людей, у силу різних причин, повертається назад додому — на окуповану територію. Однак чи варто пояснювати, що мета цього "туризму" — не відпочинок і не розвага, а елементарне прагнення вижити.

У зв'язку з указом, зрозуміло, що цей механізм буде змінено. Поки що неясно як, але вже зараз можна виділити два ключові моменти. 

По-перше, ще до указу держава не врахувала категорію людей, які не можуть виїхати з окупованої території за станом здоров'я. Навіть перереєструватися. Вони й не виїхали. І пенсій багато хто давно не отримує. Це інваліди, паралізовані люди. Але ж ми повинні були одразу чітко позначити цю групу пенсіонерів (інвалідів першої групи, інвалідів дитинства) і виплачувати їм пенсії без реєстрації на підставі тих документів, які в них є на руках. І це треба зробити зараз. Тому ми пропонуємо уряду розробити механізм, що визначає де, в якому банку і яким чином можна забезпечити виплати цим категоріям громадян. І тут моє завдання як губернатора позначити проблему, і я її позначаю, а Кабмін — зобов'язаний знайти її вирішення. Адже, я думаю, ніхто не сумнівається в тому, що напівголодне життя старих та інвалідів і без коштів — це проблема?

По-друге, стосовно тих пенсіонерів, які виїхали і зареєструвалися на території України. Не треба змушувати людей перереєстровуватися. Більше того, не можна припиняти виплачувати їм соціальні допомоги й пенсії. Бо держава, різко відрізаючи їх від фінансування, не пропонує їм при цьому жодного альтернативного варіанта, хоча б тимчасового житла на період адаптації та пошуку роботи їхніми працездатними близькими. А якщо ми не пропонуємо жодної альтернативи, якщо не можемо забезпечити людей умовами для виїзду і проживання, то чи маємо моральне право перестати їх годувати? На наш погляд, вихід може бути один: усі, хто хоче виїхати, повинні стати на облік у Центрі переселенців, а держава зобов'язана дозволити їм тимчасово — до надання альтернативи — проживати вдома. І платити пенсії. Це наша пропозиція. І я не бачу іншого гуманного шляху. 

Більше того, такий підхід прибрав би виниклу корупційну складову отримання довідки про реєстрацію. Нечисті на руку ділки весь цей час активно заробляли на чужому горі, "допомагаючи" людям зареєструватися за якоюсь адресою. Якщо ж жителі окупованих територій отримуватимуть довідку про реєстрацію в офіційному державному Центрі переселенців, а держава перестане робити вигляд, що вона не розуміє принципів "пенсійного туризму", то держава і громадяни просто перестануть брехати один одному. А на цьому етапі це досить важливо. 

Я упевнений, що Україна зобов'язана підтримувати хоча б якийсь період часу незахищені верстви населення окупованих територій. Бо ці люди, по суті, стали заручниками бандитів. Вони досі ще мають українські паспорти. Вони — наші громадяни. 

 

Леонід КУЧМА,
президент України, учасник переговорної групи в Мінську:

—Заява В.Путіна про необхідність федералізації України не нова. Така вимога, як і вимога позаблокового статусу нашої держави, з боку Кремля висувалася задовго до трагічних подій на Донбасі. 

Тому її не можна розглядати як шлях до врегулювання ситуації у Донецькій і Луганській областях. Це відвертий ультиматум. Мета його одна — позбавити Україну права на самостійну внутрішню і зовнішню політику. Це спроба загнати нашу державу в "сіру зону", щоб зберегти політичний та економічний вплив на неї. Тим самим Кремль фактично визнає, що використовує ситуацію на Донбасі для тиску на Україну. 

Федералізація України не менш небезпечна, ніж військова агресія. В нинішніх умовах вона означатиме руйнацію держави. 

Коли йдеться про права людей "щось вирішувати самостійно у своєму житті", на чому акцентує В.Путін, то вони забезпечуються не федералізацією, а розширенням повноважень місцевого самоврядування. Небезпека федералізації стосовно Донбасу полягає в тому, що вона якраз не враховує інтересів простих громадян. Нею хочуть скористатися у власних інтересах самозвані "регіональні лідери". І наслідки цього вже добре видно на прикладі катастрофічної ситуації у так званих "ДНР" і "ЛНР". Це наочний негативний приклад загрози федералізації для української державності.

Спекуляції ідеями федералізації України можна зняти шляхом децентралізації влади та реформування місцевого самоврядування. Саме такий шлях передбачений мирним планом президента П.Порошенка, який покладено в основу досягнутих у Мінську домовленостей. 

Мінський протокол визначив контури політичного врегулювання ситуації на Донбасі. На це був спрямований закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Він передбачав надання особливого статусу окремим районам Донбасу, проведення там дострокових місцевих виборів та прийняття програми економічного відродження регіону. 

Однак усі ці кроки були перекреслені діями лідерів самопроголошених "ДНР" та "ЛНР". Вони, по-перше, нічого не зробили для припинення вогню і, по-друге, всупереч мінським домовленостям, провели незаконні вибори.

Для мене дивними виглядають наполягання Росії на відновленні переговорів у "мінському форматі". Якщо не виконуються положення мінського протоколу, то який сенс проводити чергові зустрічі у такому форматі? Для того, щоб їх черговий раз компрометувати? Чи для того, щоб зробити ревізію попередніх домовленостей, яких вони не виконали?

Я не бачу логіки в озвученій главою МЗС РФ С.Лавровим позиції російської сторони про несприйняття будь-якого іншого формату, крім "мінського". Про що можна говорити з людьми, які не виконали і, схоже, навіть не мали наміру виконувати жодного пункту мінського протоколу? Тим більше що представники самопроголошених республік не приймають самостійних рішень без погодження з Кремлем.

За таких умов однозначно слід виходити на інші формати переговорів із урегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях. Це може бути повернення до "женевського формату". При цьому можна продовжити і роботу нашої (мінської) групи, якщо вона буде корисною і її рішення будуть виконуватися. Бо я не бачу альтернативи мирному розв'язанню проблеми. 

Події на Донбасі вже стали не тільки загальноєвропейською, а й загальносвітовою проблемою. Тому до її розв'язання треба залучати ширше коло політиків і дипломатів. При цьому, на мій погляд, треба не починати з нуля шукати нові підходи до розв'язання проблеми. Шляхи врегулювання ситуації на Донбасі досить повно визначені мінським протоколом. Навряд чи хтось додасть щось принципово нове до того, що треба робити. На мінський протокол сьогодні посилається весь світ. Тож слід зробити все можливе для забезпечення виконання його положень. 

 

…Очевидно, що чергова теза про федералізацію України, яку ми почули з вуст Володимира Путіна — президента жорстко централізованої, по суті — тоталітарної Росії, має на меті одне — подальшу дестабілізацію ситуації в нашій країні. Федералізація в розумінні Путіна — це перетворення території України на своєрідну машинку на розбирання. На іграшку LEGO, яка завжди в кишені і з якої завжди можна вилучити зайву деталь. Такий "мирний план" для України (перед якою стоять не тільки зовнішні, а й глобальні внутрішні виклики — подолання економічної та управлінської криз; проведення болючих реформ і супутня відмова влади реально ламати корупційну систему), — це найкоротший шлях до руйнування державності. 

Але який, власне, інший шлях міг запропонувати нам президент, котрий руками своїх "стрелкових" і "бородаїв" розв'язав війну на чужій території? Котрий тепер ніби допомагає жителям Донбасу вижити, на весь світ називаючи свої конвої гуманітарними, тоді як 70% їхнього вмісту — зброя. Ідеолог, який продовжує робити нам цілком недвозначні натяки, оголосивши в Москві конкурс на проект найкращого пам'ятника київському князеві Володимиру, плануючи встановити його на Воробйових горах — найвищій точці столиці "русского мира"? 

Що ж стосується указу президента Петра Порошенка і заявленого на 1 грудня старту економічної блокади, то це міг би бути тяжкий, але логічний у ситуації, що склалася, крок. Якби Петро Олексійович узяв до уваги два простих
нюанси. 

По-перше, необхідність публічної заяви про зміну своєї стратегії стосовно цієї війни та окупованих територій Донбасу. Куди має увійти обов'язкова теза про те, що, оскільки вже нам виявилося не під силу вчасно закрити кордон, озброїти армію, поставити професійних командирів і взути солдатів, посилаючи їх, по суті, на неминучу смерть; оскільки вже розміняли 15 хвилин піару у відвойованому Слов'янську на захід колони бойовиків у Донецьк; оскільки мирний план провалено, закон про особливості місцевого самоврядування буде скасовано, а загинуло в цій війні — понад чотири тисячі чоловік, — ми мусимо чесно й поклавши руку на серце визнати низку очевидних речей: 

— втрату цих територій (хай навіть тимчасову);

— неможливість і нелогічність для України економічно утримувати "ДНР" і "ЛНР";

— необхідність забезпечити стовідсотковий захист кордону між Україною, Росією та цими утвореннями, оперативно створивши дієздатну армію і сучасні оборонні споруди. 

По-друге, президент України зобов'язаний був — так, уже не як воїн, а як гуманіст — докласти максимум зусиль до того, щоб пом'якшити адаптаційний перехідний період для незахищених верств населення Донбасу. Ідеться про пенсіонерів та інвалідів. Можливо, треба було зафіксувати якийсь часовий люфт — 2—3—6 місяців, який би попереджав, що після спливання цього терміну Україна припинить фінансування тих, хто залишиться мешкати на цих територіях. Однак паралельно вишукати можливість для надання людям — і старим, і їхнім працездатним дітям — реальної альтернативи, коридору, вибору. Забезпечивши їх тимчасовим (на рік-півтора) безплатним житлом на території України. Доки люди знайдуть роботу і адаптуються на новому місці. Якщо не відразу, то в перспективі. Доти ж усі охочі виїхати могли б бути зареєстровані в Центрі переселенців на території України, але мешкати вдома й отримувати виплати, виїжджаючи на територію України. 

Тут президентові годилося б уже давно вивчити грузинський досвід вирішення проблеми переміщених осіб. (Про нього говорить у своєму інтерв'ю нашій газеті глава представництва ЮНІСЕФ в Україні Джованна Барберіс.) Там закордонні донорські організації, які в результаті й побудували житло для переселенців, були оперативно залучені владою. І річ тут не в масштабах проблеми та непорівнянних кількостях потерпілих у Грузії й Україні. Просто в нас тільки через 9 (!) місяців після початку війни прийнято і підписано закон про переміщених осіб, а механізм зняття оподаткування з донорських і волонтерських організацій не працює досі. 

…Однак усе це нюанси, які могли б допомогти і Україні, і її президентові коли й не вийти з війни (тут Україна — об'єкт), то пройти ще один її етап із найменшими територіальними та репутаційними втратами. Знову-таки, якби Петро Порошенко сповідував у цій війні чесну і публічну позицію. За нашою ж інформацією, зараз у самому розпалі черговий раунд закулісних переговорів. Які ж сценарії обговорюють панове Сурков і Порошенко за зачиненими дверми, тільки Путіну відомо. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
24 коментаря
  • lesya 27 ноября, 16:48 Сочувствую населению, которое оказалось разменной монетой, в геополитических играх, и, политике, которая , против народа. Политике, которая породила вопиющую несправедливость и отбросила Украину на лет 20 назад. Политике, когда государственные органы не работают на народ, а работали на кучку, большая часть из которой - криминал, не имеет понятия ни о чем, кроме терок, гнилая и недоразвитая часть населения. Кто нам навязал такую "как во всем мире", жизнь. Неужели мы такие легковерные, что всему, что нам не говорят - верим. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Tato 24 ноября, 15:17 В этой компании особенно выделяется Шуфрич. Пока такие "политики" будут вякать свои имперско-московитские бредни - лада в Украине не будет. Садить и еще раз садить - Пидрахуя, Ефремова, Добкина, Шуфрича, Бондаренко и ... далее по списку ПР. Шфрич, конечноЮ, не донецкий, и он этим пытается манипулировать, играет роль побитого регионалами, но по сути - это же бандит и деляга, причем, нашедший партнеров в медведчуковской пропутинской артели.... сажать, пля!!!
    Korochka 24 ноября, 22:22
    Мнение Шуфрича во всем опросе - самое важное. Сам он - никто. Но Шуфрич является астральным тельцем Медведчука. А Медведчук и Сурков - доверенные лица Пу и По. Оба не вылазят с Банковой и Кремля. А значит Шуфрич в курсе о чем они трут, нравится нам что он говорит или нет(((
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • volga 23 ноября, 18:47 А не Донбасс ли убивал моих дедов у 18-м и 33-м? Моих отца и маму у 41-43-м, моих братьев и сестер -у 47-м, меня и моих детей -у 91-2002, рождая ахметовых. А не Донбасс делал полуголодным состояние моего внука, воцаряя бандита Януковия? Сколько еще убийств можно ожидать от психологически больных людей из Донбасса? Но я должен их понять и простить. И дальше кормить, несмотря на то, что они меня, моих детей и внуков ненавидят
    Эдуард Кравченко 23 ноября, 23:03
    Ну, они прошения не очень то и просят. Как то не заметно. Они, наоборот, наступать собираются. Часть из них, по крайней мере. Просто, экономика страны грешит, люди гибнут. Каждый день. И что делать? Снова активизировать военные действия - Путин, под шумок введет войска, и где следующее его наступление остановиться? Под Херсоном? Установить блокаду? Эффект ограничен, а может и вообще его нет. Объявили - всем бюджетникам выехать! Куда - на вокзал? Бросить квартиру, работу. Школу то не перенесешь. И получается, тот кто не переехал - враг Украины. И даже если человек был против ДНР-ЛНР, его с ними "повязали" Надежда нашей власти на что? Что доведенные бедностью люди сами прогонят боевиков. НО теперь то все, кто не уехал - преступники. И кто ж боевиков свергать то будет? Что б потом попасть под репрессии? Если Вы не хотите "кормить" Донбасс, в чем проблема? Отпустите в свободное плавание, зачем же воевать? Завтра - под АП, с плакатом "Свободу Донбассу" Ну, а если не отпускаем, значит надо договариваться. Честно, открыто. Понятно, среди сепаратистов, много людей не адекватных, клинических украинофобов. Но надо искать среди них разумных людей. Готовых к компромиссу. А так - это тупик. Который может стать причиной экономической катастрофы Украины.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • anatolii 23 ноября, 17:07 На Майдані Яценюк був з "Народним фронтом", Кличко з "Ударом", Тягнибок зі "Свободою". З ким там був Порошенко? Іншої відповіді ніж як з закулісою і кучмівськими олігархами, не знаходиться... І ось Порошенко став президентом. І чиї інтереси він буде відстоювати і захищати передусім? Закуліси і кучмонавтів, звичайно. А також інтереси й українців, що потрібні кучмонавтам для експлуатації, якщо вони не входять у протиріччя з інтересам тих сил, що стоять за ним. То ж маємо те, що маємо.... Стосовно браку фінансів. Мав "щастя" бачити з яким розмахом, з застосуванням якої техніки і якими темпами Герега, якого було помічено серед "таємних" відвідувачів АП, будує чи добудовує зараз свій "Епіцентр" у Києві на Оболоні. Як на мене, то залучивши ресурси герег, порошенків і інших коломойських можна було збудувати на кордоні з Росією, чи вже тепер на кордоні з ДНР-ЛНР, не одну, а декілька захисних ліній Маннергейма для захисту від тих, хто посягає на державу. Не будують, не хочуть. Не в їх інтересах? .... Як відомо, Ахметов раз у два тижні видає продуктові пайки пенсіонерам з ДНР, старшим 65 років. Кажуть, що вистачає. Можливо, що це частина таємної домовленості Порошенка з Ахметовим. А скільки ще, можливо, існує подібних таємних домовленостей хто знає?... У серпні минулого року Порошенко на фоні наїзду на нього Мінздоху Януковича-Азарова і одночасно затримки фур "Рошена" на кордоні з РФ, сказав , що не така страшна Росія, як наші податківці. Таким чином він засвідчив, що загрози кучмонавтам з боку Януковича, а значить і донецьких кланів, є більш небезпечними, ніж загрози з боку Москви. Тому ліквідація саме загрози з боку донецьких і є головним завданням Порошенка увесь цей час, і саме таке завдання на Майдан він отримав від кучмонавтів, які й привели його до влади. І можна стверджувати, що завдання кучмонавтів Порошенко виконує успішно і скоро виконає його повністю. А з Росією дійсно можна буде якось домовитись непублічно, таємно, хитродупо, взаємовигідно у розумінні кучмонавтів, чим і займається постійно АП. Ось тільки історія жодним чином не підтверджує взаємовигідності для українців подібних домовленостей. Чому ж так виходить весь час? Чи не тому, що, як записав ще Володимир Даль, про хохлів ще у давнину склалось поговір'я, що "хохол хитрее черта, но глупее вороны". Невже і зараз це залишається справедливим? Відповісти Цитувати
  • Vladimir Podust 23 ноября, 13:28 Cassandra, а блокада - это, когда отсутствует на части территории Украины свет,тепло, связь, не работают почты, банки, школы, детсады и предприятия,не платят зарплаты бюджетникам, пенсии и пособия на дитей и инвалидов,люди страдают от голода. Надо здесь пожить, что бы узнать, что такое блокада. Конечно Украине сейчас трудно в условиях необъявленной войны. Нужны большие финансовые средства на её проведение, но это не значит, что на этой территории все сепаратисты. Все мы жители Донбасса стали заложниками грабительской политики выбираемой нами же власти в течении 24 лет, так называемой Независимости. Сейчас эти люди: Кучма, Медветчук и Шуфрич выступают посредниками с представителями ЛНР и ДНР в роли миротворцев, хотя они же и довели страну до полного обнищания и внутри национальной вражды. Понятно, что Порошенко попав в такую ситуацию пытается одним выстрелом убить двух зайцев - с одной стороны сэкономить средства для продолжения войны, которых сейчас нет, с другой заставить оставшихся жителей Донбасса, через отсутствие средств к существованию устроить войну из нутри, т. е. через голодные бунты. Хотя понятно, какой из голодного пенсионера или матери с голодным ребёнком бунтарь? Конечно, такая политика приведёт народ Донбасса ещё к большей озлобленности и не доверии к нынешней власти. Не правильно всё это. Увы. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Cassandra 23 ноября, 10:04 Я не совсем понимаю что значит "блокада"? Они хотят жить отдельно? Пусть живут. Почему мы должны их финансировать? Нет никакой блокады. У них открыта граница с РФ. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • alexs1979.lenta.ru 23 ноября, 00:16 "Блокада донбасса" апафеоз безумной политики Украины последнего года. Это окончательное отталкивание региона от украины, фактически признание его независимости, это надежда создать гуманитарную катастрофу в ДНР и ЛНР, которую дай бог, удасться избежать. Тем более, если это инструмент в закулисных переговорах, получается украинская власть готова обречь на голодную смерть стариков-пенсионеров, которых сама же называет своими гражданами. Что это, если не геноцид и преступления против человечности.
    Cassandra 23 ноября, 10:06
    А кто вам сказал, что мы хотим "задобрить Донбасс"? Пусть живут как хотят.
    Відповісти Цитувати
  • OleksandrM 22 ноября, 19:36 Ті, що прислухаються до порад Путіна – перечитайте історію Речі Посполитої 18-го сторіччя – як російські АБСОЛЮТНІ монархи виступали ГАРАНТАМИ ВОЛЬНОСТЕЙ ШЛЯХЕТЬСЬКИХ аж доки не знищили ту державу, проковтнувши її більшу частину у процесі шляхетьських вольностей, яких московські бояри та дворяни самі ніколи не мали... А значну частину тої дрібної шляхти ще й покріпачили... (Шляхта, тобто повноправні громадяни Речі Посполитої, складала тоді 10% населення - у тогочасній Британії право голосувати на парламентських виборах мала значно менша частина населення.)
    alexs1979.lenta.ru 22 ноября, 23:26
    У нынешней ситуации на Украине действительно много общего с Речью посполитой 17-18 веков. Пользуясь внутренней анархией в РП за влияние там боролись немцы, французы, шведы и россия, сажая своих ставленников на престол. При этом, у России в РП был объективный национальный интерес: не защита шляхты, а защита прав провославного населения и не только малороссийского и белорусского, но и великорусского, которое вернулось вместе с малороссиянами в состав Росси после первого раздела РП. Кстати напомню, что украинские замли РП отошли не только России, но и Австрии (Галичина со львовом). А для пономания отношения к православным в РП, достаточно прочесть "Тараса Бульбу" Гоголя или задуматься о природе возникновения греко-католической униатской церкви в Украине. Резюмируя РП погубила дискриминация православных составлявших половину ее населения, неадекватная ненависть к ним и России, ну и корысть западных соседей (Пруссии и Австрии), конечно. А также кстати предательство французов. Так, что паралель с нынешней украиной - 100 %.
    Микола Унгурян 23 ноября, 00:21
    дуже розумна порада - вчити історію по художньому творі пізнішого часу. КОли виникла греко-католицька Церква то в кацапів була Смута і захистити когось вони точно не могли. Давайте порівняємо розвиток української культури на теренах Росімперії та Австро-Угорщини? Не кажучи вже про порівняння жертв від окупації Галичини австріяками чи поляками і від окупації решти України Росією. РП згубив розбрат між магнатами (те саме що зараз в Україні демонструють Ахмєтов, Фірташ, Пінчук), а не дискримінація. в Росімперії приблизно в ті часи так само власних громадян поділили на старообрядців ті канонічних
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Эдуард Кравченко 22 ноября, 15:17 Проблема для людей живущих там - выехав на подконтрольную территория, можно там на всегда и остаться. Как говориться, нет ничего более постоянного, чем временное. И что бы Путин отдал контроль над этими территориями, он должен, что то получить взамен. И учтите один фактор, плохо на ДНР - ЛНР, но и не очень хорошая ситуация и в остальной Украине. Экономическая. И она будет только хуже. Это всем понятно. Война - удовольствие дорогое. А Запад денег, особо и не дает. Путин отступать не будет. Будет наступление ДНР-ЛНР, теракты, диверсии, постоянное давление. Плюс "чисто украинские качества" - готовность выбегать на Майдан при первой сложности. Наличие большого количества "национально - свидомых идиотов" Дебильный марш "Свободы" с дракой у стен Рады, тому подтверждение. Как же их забыли! Сколько Украина выдержит? Поэтому гордые позы можно изображать, но реальность то иная.....Тут гибкость нужна, тонкий расчет, а с ним то и проблема
    Flutter 22 ноября, 20:52
    «Тут гибкость нужна, тонкий расчет, а с ним то и проблема» - проблема в другом: «Великая и Могучая», Коварная и Подлая, Злая и Завистливая, Агрессивная и Жадная РОССИЯ!!! «физиологически» не способна понять Национальный Дух Украины, потому-то все, что она предпринимала относительно Украины, ВСЕГДА!!! реализовалось, исключительно, как - ЗЛО!!!. И русскоговорящие граждане Украины, находясь в плену у «магии Великой и Ужасной», творят ЗЛО!!!. О какой «гибкости», о каком «тонком расчете» украинцы могут говорить, имея дело с ОТКРОВЕННЫМ ЗЛОМ??? Хищник желает ЗАХВАТИТЬ!!!, ОТОБРАТЬ!!!, УНИЧТОЖИТЬ!!!. Сегодня, Национальный Дух Украины просто ОБЯЗАН!!! быть ВОИНОМ!!!, а не приспособленцем. «Лучше умереть стоя, чем жить на коленях!»
    Відповісти Цитувати
  • Flutter 22 ноября, 14:14 «ВВП: "Я не розумію небажання окремих політичних сил в Україні навіть чути про можливість федералізації….Треба, щоб люди, які живуть на територіях, зрозуміли, що вони на щось мають права, що вони щось можуть вирішувати самостійно у своєму житті"» - Як би відреагував Іва́н Мазе́па на такі ЗАЗІХАННЯ!!! російськомовних в Україні прихильників ВВП+РФ? Матеріал з Вікіпедії: «Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було ОБ'ЄДНАННЯ!!! козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі ЄВРОПЕЙСЬКОГО!!! типу зі збереженням ТРАДИЦІЙНОЇ!!! системи козацького устрою.» Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.82
EUR 27.33