Надія на мир у бабусиних очах

Александр Хуг 15 лютого, 18:05
Авдеевка
facebook/Евген Каплін

Читайте також

Було нестерпно холодно. Ми підійшли до пункту обігріву в Авдіївці, куди приходили місцеві жителі, щоб зігрітися та  підзарядити мобільні телефони. Всередині намету жінка літнього віку розповіла нам про свою внучку, а також як від безперервних  бойових дій  страждає її навчання. Через сильні морози та відсутність опалення заняття довелося скасувати. Та й дорога до школи, коли навколо стріляють  із артилерії й мінометів, може бути надто небезпечною. Зовсім неподалік  тарахкотіла    безперервна перестрілка. У повітрі стояв важкий дух кордиту.

Таким видався  перший вечір нашої семиденної поїздки на Донбас. Ми ще багато чого побачимо й почуємо від безлічі людей, але саме ця жінка стоїть у мене перед очима. Рішуча й  незламна, вона розуміла основне: діти повинні  мати все необхідне, решта — не важливе.

Не всі, звісно, поділяли її погляди. Вздовж усієї лінії розмежування,  особливо в районі Авдіївки та Ясинуватої, чоловіки у формі міряються силою, щоб відвоювати клаптики землі,  хай навіть площею кілька сотень квадратних метрів. Уже кілька днів вони гатили один в одного з артилерії і мінометів, тоді  як мирні жителі перебували "поміж двох вогнів", що неминуче призводило до жертв. Під вогонь потрапляли навіть бригади швидкої допомоги: в Авдіївці загинув водій, а поблизу Донецька отримали поранення кілька медпрацівників. За період із 29 січня до 9 лютого в Донецькій області, по обидва боки від лінії розмежування, ми, СММ ОБСЄ, підтвердили 50 випадків, коли внаслідок обстрілів постраждали мирні жителі — 9 із них зі смертельними наслідками. Хоч би що  розділяло людей, страждають усі однаково.

Приголомшливі масштаби насильства, втім, не стали несподіванкою. Ми вже неодноразово бували  свідками ескалації ситуації: Донецький аеропорт, Широкине, Павлопіль, Дебальцеве, Попасна—Первомайськ і Світлодарськ. Власне, ми бачили, що насувалася загроза погіршення ситуації,  і попереджали про це в наших щоденних звітах. Ознаки завжди однакові, такими вони були й  перед подіями в Авдіївці та Ясинуватій. Щоразу одні й ті  самі два фактори відіграють вирішальну роль: близькість позицій сторін та  наявність важкого озброєння.

Сторони самі визнають таку  динаміку протистояння. З цієї причини вони підписали Мінські домовленості про відведення мінометів, танків і артилерії, а також реактивних систем залпового вогню за межі узгоджених ліній відведення. Саме це спонукало  їх    у вересні минулого року   підписати Рамкове рішення про розведення сил та засобів. Там, де відбулося розведення — у районах Петрівського і Золотого, минулого тижня було відносно спокійно.

Однак тієї холодної ночі в Авдіївці здавалося, що це "взаєморозуміння" зникло. Складалося враження, що свідомістю людей заволоділо "колективне божевілля", зумовлене низкою смертей та загрозою розгортання широкомасштабної катастрофи.

Критична ситуація склалася на фільтрувальній станції у розміщеній  поблизу Ясинуватій. Перебої в її роботі могли призвести до економічних потрясінь, адже саме ця фільтрувальна станція забезпечує електроенергією величезний коксохімічний завод в Авдіївці. Зупинка станції могла б стати причиною небаченої раніше гуманітарної кризи, — 22 тис.  жителів Авдіївки могли залишитися без тепла, а 400 тис. осіб з обох боків лінії розмежування — без питної води. Екологічна катастрофа неминуча, — у разі пошкодження резервуарів з хлором  повітря наповниться отруйним газом.

Можливо,  саме усвідомлення таких  ризиків і наслідків спонукало сторони до переосмислення. Навіть враховуючи шокуючі масштаби нинішнього конфлікту на Донбасі, цього разу сторони зайшли надто далеко.

За сприяння СММ  і координації з боку Спільного центру з контролю та координації, сторони припинили бойові дії в районі фільтрувальної станції, принаймні  настільки, щоб ремонтні бригади змогли провести там відновлювальні роботи. Цим навдивовижу сміливим людям спільно з працівниками заводу вдалося відвернули катастрофу. Протягом шести днів  у присутності спостерігачів СММ  вони самовіддано трудилися    і врешті-решт успішно завершили ремонтні роботи.

Зусилля СММ та СЦКК не лише допомогли виконати ремонт, а й привели до стійкої всебічної деескалації. Бойові дії тривають, проте на значно нижчому рівні, і все повернулося в нібито звичний стан такої собі "аномальної норми".

Ми не наївні. Ми розуміємо, що наші зусилля здебільшого були спрямовані на лікування симптомів. Ми впевнені, що, доки зберігатимуться першопричини, ситуація може повторитися.

А першопричини — близькість позицій і наявність важкого озброєння — вочевидь залишилися. Щодня  наші спостерігачі фіксують озброєння, розміщене з порушенням вимог до ліній відведення. Лише цієї п'ятниці, наприклад, з обох боків лінії розмежування вони бачили 12 гаубиць, два протитанкових  ракетних  комплекси і чотири танки. Щодня вони фіксують позиції, розміщені  надто близько одна від  одної. Іноді настільки близько, що противники можуть бачити одне  одного.

Якщо події в Авдіївці та Ясинуватій навчили нас чогось, то це того, що нам потрібне  щось більше, ніж симптоматичне лікування. Необхідно, аби  сторони надали нам вихідну інформацію про озброєння та розміщення позиції,   щоб   СММ могла  верифікувати процес відведення. Здійснити верифікацію відведення озброєння, не маючи вихідних даних, неможливо. Не менш важливе завдання  —  переконатися в тому, що озброєння залишається відведеним. Без верифікації жодна зі сторін не буде впевнена в тому,   що інша сторона насправді відвела озброєння. Верифікація породжує довіру, без якої неможливо чого-небудь досягти.

Намагання сторін уникнути виконання того, що вони раніше зобов'язалися виконати, може призвести до масштабнішої ескалації, вищого рівня насильства і більшої кількості загиблих.

У результаті, люди вздовж усієї лінії розмежування, у тому числі літня жінка, яку я зустрів в Авдіївці, матимуть невизначене майбутнє, сповнене страху, небезпеки та  всіх негараздів, які  випадають на людську долю. Сторони знають, що треба  робити. Вони знають, що мусять припинити вогонь. Вони знають, що мусять розвести сили і засоби. Вони знають, що мусять відвести важке озброєння. Якби вони дивилися на світ очима тієї літньої жінки в Авдіївці! Якби вони усвідомлювали, що головне — це освіта молодого покоління і його майбутнє! Можливо, тоді б вони  зробили все це. Залишається лише сподіватися, що в тих, хто вирішує питання війни і миру, життя і смерті, також є внуки…

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • MaxSA 16 февраля, 01:05 Поскольку мой комментарий был удален, то по мнению ЗН я не имею права сказать о г-не Хуге то, что о нем думает большинство жителей Украины. В то же время редакция считает допустимым оставлять откровенно антиукраинские комментарии. Публикация этой статьи позорно для редакции этой газеты. Это - враг, ставящий равенство между агрессором и жертвой агрессии. Стыдно, господа, публиковать такое.
    Павел Селезнев 19 февраля, 08:56
    Вы мне скажите, это жители Донецка убивают детей в Галиции или жители Галиции убивают детей в Донецке?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Роман Гнатенко 15 февраля, 23:39 От ради того чтобы наши внуки жили в стране под названием Украина и нужно сейчас стрелять. Ведь выбор очень простой...сдаться и стать сателлитом России, так называемой Малороссией, или же кровью и потом отстоять право жить в своей стране. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.97
EUR 28.36