Нам би ніч простояти

Олександр Щерба 28 грудня 2016, 23:03
часы

Читайте також

У 2016 р. світ продовжував повільно, але впевнено валитися з ніг на голову. Або (якщо ви ностальгуєте за 80-ми) — навпаки: з голови на ноги.

Ми наблизилися до межі, після якої те, що було незаперечним і важливим, може стати смішним і наївним. Наприклад, мрія про Єдину Європу. Або розуміння, що демократії мусять триматися разом перед обличчям диктатур. Або що XXI ст. принципово відрізнятиметься від XX. Виявилося, що не факт. Пункт перший людського пізнання світу не змінився від часів Сократа: я знаю, що нічого не знаю. І щоразу, коли навколишня реальність нас захоплює або жахає, — дивися пункт перший. 

Специфіка моменту

Так само, як ніхто не спрогнозував 1989 р., — ніхто не спрогнозував і 2016-го. Крім тих, хто мріяв, щоб свобода зникла, а правда не плуталася більше під ногами. Ну що ж, досі їхні мрії збуваються. Не те щоб "Путін розвалив Захід". Просто так збіглося. Давно помічено: історія схожа на зебру. На жаль, зважаючи на анатомічні особливості зебри, ця обставина лише до певного моменту дає підстави для оптимізму. Зараз ось настала чорна смуга. Ліберальну глобалізацію оголосили почилою в бозі й здали в утиль (поспішили чи ні — покаже час). Ліберальний світопорядок, побудований на розумінні, що свобода — це добре, а несвобода — зле, — захитався. Світовий демократичний проект закрився чи то на ремонт, чи то на переоблік. Швидше — на переоблік, бо стукіт цифр став для західних демократій привабливішим, ніж мелодія ідей. 

Ідеї, які були драйвом останніх десятиліть, раптом втратили свою закличність. Не те щоб Захід їх відкинув, ні. Просто демократія і свобода перестали бути знаменом. Вони стали атрибутом "істеблішменту", тоді як у західному виборці прокинулися первісна стадність і майже фрейдистське прагнення до рішень, пристосованих до твіттер-формату. І далеко не факт, що це скоро мине. 

Роль особи в цивільному

Виявилося, що не тільки західна демократія та ринкова економіка можуть відкрити шлях зростанню добробуту, а й нові форми східного авторитаризму. Наприклад, необмежена в часі та повноваженнях влада приємної в усіх відношеннях людини в цивільному. Оскільки ж ця людина приємна в усіх відношеннях, то можна навіть і потерпіти, коли добробут не зростає. Демократія — це клопітно, важко, брудно й не завжди ефективно. А людина в цивільному — завжди охайна, рішуча, своєчасна і приємна. Причому не тільки співвітчизникам, а й лівакам, націоналістам, неофашистам і просто "борцям із імперіалізмом" в усьому світі.

Сьогодні вже можна сказати: Росія запозичила народжену на Заході ідеологію антиглобалізму, накачала її фінансами, причесала, напудрила, привела в кожен західний будинок і вивела в топи світової політики. Звісно, антиглобалізм — це не марксизм. Він порожній, як барабан. Це ідеологія заперечення існуючої ідеології. Це план, достойний Клима Чугункіна: взяти й відкрутити світові годинники на 30 років назад. Однак слід визнати: чи не про це мріяла персона в цивільному, коли качиною ходою входила в Кремлівський палац 16 років тому?

Геополітика госпрозрахунку

У Заходу проблеми, більшість яких — доморощеного ґатунку. Тому трохи потішно дивитися, як голосить із приводу приходу до влади Трампа той-таки Майкл Мур — американський режисер, який сам же й переконав світ, що це Америка зруйнувала свої вежі-близнюки. І по-справжньому страшно дивитися, як путінська заповідь "мочити в сортирі" переможно простує світом — на тих-таки Філіппінах. Рука свербить переписати "Кінець історії" — авторитаризм на марші, демократія відступає. І доводиться нагадувати собі: історія не закінчується ніколи. Як і добро. Як і зло. Як і демократія. Як і деспотія. Опівночі на годинниках обов'язково з'являться нулі — але потім час обов'язково піде далі. Нам би ніч простояти. 

Пам'ятаєте, як європейський проект здавався нам путівкою у щасливий побут? Ну що ж, у декого ця мрія збулася: в Європі й Америці підросло покоління, якому в матеріальному плані було дано більше, ніж будь-кому в історії людства. На жаль, саме це покоління сьогодні близьке до того, щоб стати загубленим. Біржі праці переповнені молодими, а половина тридцятилітніх живе разом із батьками. У тій-таки Італії понад 60% молодих на запитання "Чи готові ви на випадок чого воювати за свою країну?" відповіли рішучим "Ні!". Ось така вона — нова європейська реальність. Інколи здається, що Європа й Америка побудували свій комунізм, — і він їм не смакує.

Дипломатія Понтія Пілата

Європейський Союз не знає, що буде завтра. Трансатлантичне партнерство функціонує в нових, м'яко кажучи, розмитих рамках. НАТО — це ж насамперед упевненість Європи й Америки одна в одній, готовність, коли треба, "разом у розвідку піти". Чи варто говорити, що на сьогодні ні такої впевненості, ні, тим більше, готовності немає. Німецький "Шпігель" пише про закулісні дебати в Європі стосовно того, хто й що може замінити американську ядерну парасольку. Тим часом Америка, схоже, всерйоз розглядає можливість переходу світової геополітики на такий собі госпрозрахунок. Геополітика госпрозрахунку — скуштуйте це словосполучення на смак, постарайтеся до нього звикнути!

До речі, не треба звалювати все на новообраного президента. З футбольного поля світової політики свою команду забрав не він, а його попередник. І яка різниця, з яких мотивів (комерційних чи духовних) Америка дозволила Асаду вбити сотні тисяч, а Путіну — впритул наблизитися до того, щоб стати господарем становища на Близькому Сході. "Президент миру і стабільності" став президентом самоусунення й самообману. Він навіть не зрозумів, що тисячі загиблих українців і сотні тисяч загиблих сирійців — на совісті тих, хто порадив йому "шукати дипломатичні шляхи врегулювання". Якщо те, що сталося за останні кілька років навколо Сирії, — дипломатія, то засновником цієї дипломатичної школи можна сміливо вважати Понтія Пілата. 

Дуже важливо, щоб ми зрозуміли й усвідомили цю обставину: дві міжнародні структури, з якими ми пов'язуємо своє майбутнє, — самі не впевнені у своєму майбутньому. Наш заокеанський партнер розколотий, — і розкол цей не на день і не на два. Доки він скінчиться — багато розумних міркувань будуть відкинуті, оскільки вони авторства "істеблішменту", і багато дурощів знайдуть мільйони слухачів, оскільки вони досить прості. Ще раз повторюю: на годинниках — нулі. 

ЄС майбутнього:
місто на пагорбі
чи європейський ЖЕК?

З іншого боку, безумовно, має рацію мудрий старець Вольфганг Шойбле: проект європейської єдності настільки проник у кров європейців, що навіть якщо станеться найгірше і ЄС розпадеться, — європейці тут-таки почнуть створювати новий європейський проект. Просто те, що починалося як європейське "місто на високому пагорбі", так чи інакше поступово трансформується в європейський ЖЕК, зайнятий облаштуванням побуту, а не побудовою майбутнього. Ну що ж, це не зовсім те, про що мріялося 25 років тому, але по-людськи все зрозуміло. Не всі мрії збуваються. 

І, до речі, скільки б ми не злилися на нинішніх можновладців у Європі, — ми ще будемо за ними скучати. Бо покоління, яке йде їм на зміну, — ще "прагматичніше". Вони дивляться на світ як на бізнес-середовище, а на окремі країни — як на бізнес-проекти. Ось цей проект працює, а ось цей — не дуже; тут можна заробляти гроші, а тут щось малим шрифтом, нерозбірливо про свободу й демократію, і залите кров'ю, — тож тут поки що грошей не заробиш. 

Європа й Америка охолодилися. Росія й Азія нагрілися. З курсу фізики за восьмий клас ми добре пам'ятаємо, чим це загрожує: світ може знову тріснути. Не виключав би, що нові лінії поділу вже подумки прокреслені. Залишилося тільки з одним питанням визначитися — з Україною. 

Коли світ тріскатиме, сила буде не з тими, хто холодний, а з тими, хто гарячий, у кого є хоч якась, нехай простенька, але все-таки ідея. Ось російська, наприклад, — простішої не буває: "Ми найкращі, — і ми вам усім покажемо!" Чи ісламістська: "Аллах великий, — і ми вам усім покажемо!" Я знаю, яка ідея була і все ще є сьогодні в Європи, Америки. Але яка буде завтра — не знаю. Особливо якщо Україна і Сирія перетворяться на прецедент. Поки що зрозуміло одне: ні ЄС, ні Америка нічого нікому "показувати" не хочуть.

Священний Грааль.
Майже новий 

Україна зі своїм традиційно кепським історичним таймінгом усе-таки застрягла між цими двома світами (Заходом і Сходом) — і не має інших опцій, окрім як стояти на своєму. Бо коли тій-таки Європі пропонується здати в оренду душу в обмін на обіцяний добробут тіла (більше Путіну поки що не потрібно), то від України Путіну потрібні і душа, і тіло. Як людина, котра цілком щиро вірить, що "ми один народ", він резонно здогадується: українська революція — це почасти й революція російська. І, не задушивши її, він не відчуватиме, що "всім показав". Справа його життя буде незавершена. 

Отож Україні треба бути готовою до самотнього існування під потужним пресом. Борючись за свою свободу, ми опиняємося в ролі хранителів несподівано нікому не цікавого (але однак священного) Граалю. І наш єдиний шанс — не продаючи душу, ввійти в цей новий цинічний світ. Не випускаючи Грааль із рук, перетворитися на функціональний бізнес-проект. Зробити так, щоб гейтси і тіллерсони світу цього відчули в нас запах грошей. 

Навести в країні (вибачте за банальність!) порядок. Дати по руках бюрократам. Приборкати корупцію. Ну якщо вже не приборкати — то бодай зробити її стабільною (у світі є прецеденти, коли корумповані країни на певний час ставали успішними, після чого, правда, їм усе одно доводилося вибирати: корупція чи успіх). І нагадати нашим хранителям закону, що найпатріотичніший закон — це свята недоторканність кожного вкладеного в Україну долара чи євро. 

Скорботна бездушність 

Веселі часи настали: шлях до серця йде через гаманець. І, поки Путін фізично не атакував когось на Заході, — інші аргументи не сприйматимуться. Утім, навіть якщо атакує — протверезіння Заходу під великим сумнівом. Його налаштування нагадує назву старого сокуровського фільму — "Скорботна бездушність". "Так, у Європі перекроюють кордони... Так, українці розплачуються за те, що повірили Європі... Так, сотні тисяч невинних цивільних приносяться в жертву Асаду, — а що робити, не воювати ж?.. Санкції — шлях у нікуди... Треба дати шанс дипломатії... Треба дати можливість Путіну врятувати обличчя..."

Недавні австрійські вибори дали хоча й маленьку, але надію, що Європа не розміняє свою душу на нафтові долари. Але Австрія — невелика країна. Доля Європи вирішується не тут. Доля Європи — принаймні почасти — вирішується в Україні. Бо в Україні дається відповідь, чи має сучасна людина право на свободу. Першу відповідь ми вже почули в Сирії. В Україні буде друга, і остаточна. Сподіваюся, інша. 

Збіги — така сама частина нашої реальності, як і логіка історії. Але та обставина, що історики ведуть відлік сучасної кризи демократії з 2006 р., тобто з того моменту, коли остаточно здувся пафос Помаранчевої революції, — не збіг. На якогось не того метелика наступили ми тоді. Щось важливе розладналося у світовому балансі добра і зла, свободи й несвободи, коли людське прагнення до високого було розміняне на ниці політичні чвари. Зараз український народ взяв в історії другий шанс. Він важчий і кривавіший. Наша свобода не потрібна ні Заходу, що дуже хотів би зайнятися собою, ні Росії, що дуже хотіла б нас поглинути. 

Треба розуміти одну річ. Доки не грянула Революція Гідності, курс історії був досить очевидний. З одного боку — красиво округлявся Європейський Союз, з іншого — округлялася умовна зона впливу Москви. Наступним етапом було б вибудовування гармонійного співробітництва між цими двома колами. Але сталося те, що сталося. Імперська неспроможність Росії поважати Україну, європейські ілюзії стосовно Росії і (найголовніший чинник!) небажання молодих українців піддатися на путінські обіцянки сплутали всі карти. Ми не потрапили в одне коло, відмовилися потрапити в друге — і завадили їхній майбутній гармонії. Звідси лють Москви і нарочите "недорозуміння" Заходу. 

Контури майбутнього

Важлива свобода чи не важлива? Є правда, чи її немає? Чим були останні 25 років — міражем чи моментом істини? Дивлячись на Захід і на Росію, даєш одну відповідь. Дивлячись на Україну — іншу. Один народ стоїть до кінця на останній межі муки, тоді як інші відрікаються, не дійшовши й до першої. Імовірно, щось таке особливе є в цьому народі. 

Звісно, оскільки навіть зараз, через майже три роки після окупації Криму та початку дуже підлої російської гібридної війни в Донбасі, більше половини нашого населення бачать Росію братньою країною, логічно починати пошуки контурів майбутнього компромісу, який дозволив би припинити кровопролиття. Однак особисто я не бачу жодних інших контурів, крім тих, які нагадують капітуляцію. Хтось, спеціально навчений і мотивований (не з нашого району), мабуть, уже їх шукає. Як мовиться, Бог у поміч. Питання лише в тому, чи усвідомила Москва всю безодню свого нерозуміння України — чи все ще думає, що ми такі ж, як вони, тільки дурніші. 

На мою думку, поки що такого усвідомлення немає. А тому Україні потрібно діяти так, як діяло би місто перед облогою. Зібратися разом і чесно сказати самим собі: у нас багато друзів, але немає нікого, хто став би між нами та ворогом. Підмоги не буде. І якщо ворог вирішить, паче сподівань, перетворити Київ на Алеппо, то ніхто й ніщо його не зупинить. І якщо ми вирішили усе ж таки стояти до кінця, то мусимо також вирішити й інше: що в обложеному місті не може бути місця розбрату і крадійству, міжетнічній метушні, націоналістичній злобі, егоїзму, ниттю та зловтісі. 

До речі, щодо ниття. А Україна все ж таки змінюється! Містер Гайд потихеньку перетворюється на доктора Джекіла. І хоча нам, природно, здається, що надто вже "потихеньку", будьмо справедливі: ознаки змін очевидні. Інші правителі, інші посли, інші ідеї, інші правила політичного життя. Десь менше, десь більше, але це явно не 2006 р., коли велика революція пішла у вихлопну трубу.

Колосальним бажанням мас і колосальними жертвами одиниць Україна просунулася вперед. Вона за крок від того, щоби стати простором зростання для європейської економіки. Вона за крок від справжнього підйому. Потрібно — тільки — трохи більше всього хорошого і трохи менше всього поганого. Трохи більше миру, трохи більше справедливості, трохи більше компетентності, трохи більше оптимізму. Трохи більше впевненості в собі. Трохи менше крадійства. Трохи менше цинізму. Трохи менше цієї нашої одвічно української традиції з найменшого приводу хапати одне одного за горло. 

Це все залежить від нас. Це все нам під силу. Так, світ зовні повертається в маразм брежнєвських часів. Так, Росія, як і раніше, одержима своєю величчю і готова приносити їй усе нові жертви. Так, наші солдати платять за це страшну ціну. Але що це означає для нас — усіх решти? А те, що солдати платять ціну за наші гріхи й нашу слабкість. І що потрібно наводити лад у своїх домівці, душі, роботі, словах і думках. І якщо ми всі зробимо над собою це зусилля, якщо наш дім стане чистішим, справедливішим, кращим, — то ми невдовзі помітимо, як нашої сили прибуде. А якщо нашої сили прибуде, то ми вистоїмо, хоч би що відбувалося зовні.

Стаття є викладом особистих поглядів автора.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
91 коментар
  • Republic 30 декабря, 17:57
    aetes Сегодня, 01:05 «"панує правовий нігілізм" Звісно, це погано. Люди повинні знати й виконувати закон. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Але як можна вимагати виконання того, в чому можуть розібратись тільки експерти-юристи, причому тільки в своїй вузькій галузі (цивільне право, карне право і т.д.)? Втім, не поставтесь до цього питання надто серйозно. Це всього лиш софізм, парадокс.»
    Пане aetes, Ви умисно лукавите стосовно українців, тоді як переконливі приклади громадянських позицій голондців, данців, фінів, естонців та усіх інших цивілізованих європейців вказують на Вашу нещирість. Якщо громадяни Держави не виконують Конституцію та Законодавство цієї Держави тільки тому, що не «можна вимагати виконання того, в чому можуть розібратись тільки експерти-юристи», то такі «громадяни» не є громадянами – вони є охлосом, або ж шахраями. До сьогодні, українці світові своєї громадянської позиції не продемонстрували: Майдан-2004 та Майдан-2013-14 – це «крик душі у відчаю», або ж «бунт обдурених». Чому я – українець, такий недоброзичлевий до «громадян»-українців? Тому що на моїх очах - впродовж 25 років - руйнується усе те, чим я дорожив з дитинства. Ганьба та сором йдуть поруч. Вихід із цієї сатанинської пастки вбачаю виключно у відродженні українців на Істинній Духовності, яку Сатана в «обдурених громадян-виборців» ефективно ЗАМАРАВ (вкрав)!
    aetes 30 декабря, 19:08
    1) Я ж просив Вас, не ставитись до цього запитання серйозно. 2) Ви мабуть забули, що я не віруючий. Я не знаю, як ганятись за Сатаною й "Істинна Духовність" для мене означає не релігійність, а науку. Не намагайтесь перехрестити мене в свою віру, я ж не намагаюсь перехрестити Вас у віру раціоналізму.
    Republic 30 декабря, 21:18
    (І)«"Істинна Духовність" для мене означає не релігійність, а науку» - наука створила ядерну зброю, якою сьогодні залякується увесь людський світ, а поняттями «Істинна Духовність» та «Сатана» я узагальнюю все, що притаманне саме кожній людині, тобто ЛЮБОВ та НЕНАВИСТЬ - у їхньому широкому розумінні, з урахуванням властивостей дуалізму та відносності матеріального світу. 2000 років тому, людство не мало ядерної зброї, але протистояння Сатани Істинній Духовності було таким же гострим, як і сьогодні: людина, по своїй суті, не змінюється на краще, якщо не керується Вищими Цінностями, від яких свого часу відмовився Адам, під впливом Єви (Біблійна Істина).
    Republic 30 декабря, 21:20
    (ІІ)Я поважаю науку, бо пов'язаний з нею за фахом, але пишу «релігійні коментарі», бо вбачаю реальну проблему з «внутрішнім світом» українців, а саме: його ураження «психологією від кріпаків», яка позбавляє людину відчуття внутрішньої свободи, чим успішно користуються мерзотники, на кшталт: олігархів-злодіїв. Усі економічні та правові рекомендації – «від коментаторів» - обов’язково почнуть працювати на благо народу України - за умови, що українці реально відчуватимуть свою внутрішню свободу, чого сьогодні не вбачається. Окрім Істин Нового Заповіту Господа Ісуса Христа, українцям нізвідки не отримати дієвих «інструкцій», як жити правильно, а не під «нашіптування Сатани». Мої опоненти – атеїсти-язичники, можуть задовільняти усі свої «антирелігійні» побажання, але мені байдуже: я цілко усвідомлюю, за яких умов Україна має рухатися до цивілізованого майбутнього.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Alexander Chervonyy 30 декабря, 10:16 Автор высказывает обиду европейцев на Трампа, предлагающего вкладывать свои средства в самооборону, а не жить за счёт США (а речь идёт о гигантских средствах). Естественно и Украине перепадёт меньше, хотя и сейчас достаются крохи. Но Трамп, при поддержке среднего класса, готовит настоящую революцию в экономике и финансах Штатов (а значит и всего Мира): ликвидировать ВЛАСТЬ банкиров и ФРС (частной конторы, печатающей баксы для всей планеты). Если его не постигнет участь Д.Кеннеди и он справится, - это будет совершенно новый МИР, это нужно понять Украине и вписаться в него, а не пытаться ему противостоять.
    spragly 30 декабря, 18:10
    Банки зліквідувати неможливо. Біткойн намагався виконати завдання яке ви приписуєте Трампу. І нічого в біткойна не вийшло. Головним чином через те що банки та й решта бізнесів не хочуть розкривати хто що кому продав і за яку ціну. А це робить біткойн, точніше блокчейн, непридатним. Так що вписуватись треба в їснуючу систему а не якусь міфічну.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Валентин Коген 29 декабря, 22:57 Прежде чем стать пространством роста для европейской экономики Украина должна стать страной экономического национализма, т.е., 80% валовой прибыли должны оставаться на митной территории Украины в виде внутренних инвестиций в развитие бизнеса, социалки, платежей в бюджет. Аналоги-Германия, Израиль. Сегодня в Украине 60% и более валовой прибыли выводится крупным бизнесом на обогащение. Поэтому речь идет не о чуть-чуть, а еще очень немало.
    aetes 30 декабря, 01:17
    Мені здається, в першу чергу Україна повинна залучати іноземні інвестиції. І не просто вливати капітал, а будувати заводи з сучасними технологіями. Україна повинна бути привабливою для ТНК. Звісно, вони зацікавлені виключно в отриманні й виведенні прибутку, але ж заводи залишаться на нашій території, наші робочі будуть зайняті й у наш бюджет податки будуть. А куди продукція піде -- то виробник вирішить, нам яке діло? Хто більше заплатить, той і купить.
    aetes 30 декабря, 01:25
    "80% валовой прибыли должны оставаться на митной территории Украины" Це не Вам і не мені вирішувати. І не уряду. Капітал виводиться туди, куди захоче його власник, а точніше -- туди, де він більший прибуток дасть. Україна повинна бути таким місцем, де капітал дає прибуток.
    spragly 30 декабря, 05:50
    Я повністю згодний з паном Когеном. Прибуток має залишатися там де живуть акціонери (власники підприємства). Якщо власник один, а рабів у нього пів-міста чи пів-області, то це не капіталізм а феодалізм. Уряд якраз і мусить дбати про зміну економічної формації в державі.
    aetes 30 декабря, 18:48
    Якщо у одного власника пів-міста робітників, то це монополія, і АМКУ з місцевим муніципалітетом повинні жорстко регулювати дії цього власника. Якщо ж ні, то власник на вільному ринку і має право розпоряджатись своїми грошима. Одна з причин, чому інвестори неохоче йдуть в Україну, -- тут надто багато охочих вказувати їм, що вони повинні робити зі своїми грошима, від надто багатьох доводиться відкупатись поза касою. Ви дивитесь док. серіал "Мегазаводи"? Дуже цікавий, про гігантські автоматизовані й роботизовані підприємства. Чому у нас такі заводи не будують? Одна з причин -- тому що будівництво і введення в експлуатацію тривають більше року й коштують мільярди доларів, після чого на заводі з'явиться який-небудь смотрящий типу Кононенка, й буде їм казати, куди й які кошти перераховувати, а як не вийде з ним домовитись, то можна закривати завод, бо прибутку не буде.
    spragly 30 декабря, 21:08
    Будьте реалістом. Жодні закордонні інвестиції не підніматимуть економіку України з тих причин, про які ви красно пишете (егоїзм та спрага до наживи). Мова йде про внутрішні ресурси, внутрішній ринок і внутрішніх інвесторів. Я не пропоную замінити льовочкіна чи фірташа чи януковича на Кононенка чи Порошенка, щоб вони вказували власнику куди вкладати прибуток. Я пропоную вам в першу чергу стати реалістом, подивитись на розкрадену Батьківщину, і визнати що розкрадають її свої а не віртуальні чужинці. В Україні нема такого внутрішнього ринку ( фінансового в тому числі ), на який заслуговує 42-мільйонна нація, що утримує фронт проти найбільшого агресора в світі, і має принаймі 500-річну історію боротьби за свободу та справедливість. Кажучи це я не вживаю "-ізми", бо вони конвергувалися в нормальних країнах давним давно. Он Ізраїль з кібуцами та глобалізованим заводом Інтел вам приклад.
    Валентин Коген 30 декабря, 18:37
    aetes, без обиды и с Новым Годом. Изучайте макроэкономику. Если я говорю 80% валовой прибыли в Украине, так это потому, что так работает успешный мир. Если все будет решать крупный бизнес, то это анархокапитализм. И еще, во всей истории общественно-экономических отношений общество всегда было заинтересовано в их развитии и вправе требовать от бизнеса этого, ведь оно и является хозяином всех ресурсов страны, форма собственности значения не имеет. Претензии к Творцу, так устроившему мир..
    Валентин Коген 30 декабря, 18:37
    aetes, без обиды и с Новым Годом. Изучайте макроэкономику. Если я говорю 80% валовой прибыли в Украине, так это потому, что так работает успешный мир. Если все будет решать крупный бизнес, то это анархокапитализм. И еще, во всей истории общественно-экономических отношений общество всегда было заинтересовано в их развитии и вправе требовать от бизнеса этого, ведь оно и является хозяином всех ресурсов страны, форма собственности значения не имеет. Претензии к Творцу, так устроившему мир..
    aetes 30 декабря, 18:56
    Пане Коген! 1) Не клацайте два рази на кнопці "Коментувати", бо пост два рази виводиться. Клацніть один раз і чекайте завершення обробки. 2) Мене сильно непокоїть Ваше зауваження "форма собственности значения не имеет". Якщо Ви маєте схильність до соціалізму, я не можу довіряти Вам. Без обиды.
    aetes 30 декабря, 19:37
    Теорія лібералізму припускає державне регулювання економіки. Я неодноразово казав, що я не є професійним економістом. Цілком припускаю, що в багатьох випадках я даремно розписуюсь за весь лібералізм і роблю йому погану послугу. Але коли мене поправляє соціаліст, я зарання не погоджусь.
    Валентин Коген 30 декабря, 23:23
    Социализм это распределение потребления, характерно для индустриального общества, общества низкой производительности труда. Постиндустриальное общество-общество высокой производительности труда. Здесь без рыночной экономики не обойтись. Ее определение: "Рыночная экономика — экономика, организованная на основе рыночной саморегуляции, при которой координация действий участников осуществляется государством, а именно законодательной и судебной властью непосредственно, а исполнительной только опосредованно, путем введения различных налогов, сборов, льгот и т. п. Это экономика, в которой только решения самих покупателей, поставщиков товаров и услуг определяют структуру распределения." На форму собственности ссылки нет. Соцэкономика рухнула, не сумев перейти к рыночной, даже при госсобственности, что совсем не помеха, Китай доказывает, да и в Европе достаточно госсобственности. Капитализм сумел, рейгономика. Благодаря налоговой системе и европейскому менталитету.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 29 декабря, 18:34 Щось не розумію думки про те, що «народ стоїть до кінця на останній межі муки»: чи не доморощені українські олігархи-злодії творять оту «межу муки» та чи не байдужість народу спричинила існування цього ганебного явища? Героїзація «на рівному місті», на кшталт: «ми, браття, - козацького роду», вводить в оману, заважає тверезо розглядати власні життєві помилки, щоб змінюватися на краще. Чи виник би «путін», якби в Україні не було б олігархів-злодіїв? Чи лилась би кров українців у ХХІ сторіччі, якби від 1996 року народ України жив у суворій відповідності до прийнятої ним же Конституції України? Не погоджуюся з тим, що нам потрібно: «трохи більше миру, трохи більше справедливості, трохи більше компетентності, трохи більше оптимізму». Саме оце «трохи», вже привело до реального занепаду усього суспільного життя в Україні. Повторююся: мені – СОРОМНО!
    aetes 29 декабря, 21:33
    Мені здається, не байдужість народу, а, радше, нерозуміння ситуації й незнання, що треба робити, хто правий, а хто неправий. Народ дуже небайдужий, був і є. Сьогодні в 12:41 до статті Сколотяного в минулому номері я звернувся до Вас з приводу олігархів. Як не лінь, відреагуйте, будь ласка. Цей номер вийшов передчасно, я прогавив його, й писав там, коли всі вже розійшлись. А в цій -- чи не надто Ви присікаєтесь до "трохи" і "на останній межі муки"? Це публіцистична стаття, тут метафори припустимі. Як "трохи" пересолив, то що ж, про смаки не сперечаються. Головне, зміст правильний.
    Republic 29 декабря, 22:26
    «…не байдужість народу, а, радше, нерозуміння ситуації й незнання, що треба робити, хто правий, а хто неправий. Народ дуже небайдужий, був і є» - вийти на Майдан та й «запалити» Його своїми власними життями, замість невідворотньо поважати Конституцію України – це і є «небайдужістю народу»? Україна визнається ПРАВОВОЮ Державою, але громадяни України намагаються використовувати «право чорного ходу», не обтяжуючи себе знаннями власних конституційних прав та обов’язків. В Україні впродовж останніх 25 років панує правовий нігілізм, прикритий «фіговим листком» формулювань правових норм, які по суті справ завжди цинічно порушуються (перекручуються, підміняються) саме ПРОДАЖНИМИ фахівцями-юристами, які належать до народу України, як і олігархи-злодії, котрі їх фінансують. В Україні вже забули, що таке фахово-професійне ставлення до справи, яку виконують, бо найвищий пріоритет отримує усе те, що продається та купується: хіба ж це не СОРОМ?
    aetes 30 декабря, 01:05
    "панує правовий нігілізм" Звісно, це погано. Люди повинні знати й виконувати закон. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Але як можна вимагати виконання того, в чому можуть розібратись тільки експерти-юристи, причому тільки в своїй вузькій галузі (цивільне право, карне право і т.д.)? Втім, не поставтесь до цього питання надто серйозно. Це всього лиш софізм, парадокс.
    Republic 29 декабря, 22:49
    «Головний інструмент демократії -- не вибори, а тиск суспільства на владу» - пане aetes, Ви не в повній мірі висвітлюєте суть думок Поппера: чесні та прозорі Вибори, які надають повноваження чесним та порядним державним службовцям, котрі, у відповідності до Конституції Держави, якісно та ефективно виконують ВОЛЮ народу – це і є основа ДЕМОКРАТІЇ, а інструментами реалізації демократії є державні інститути усіх гілок Влади. Якщо ж суспільство змушене «тиснути на владу», то демократія в такій Державі «вже дихає на ладан».
    aetes 30 декабря, 01:06
    Державні інституції -- це ще один інструмент демократії, я не забув про них. Звісно, вони потрібні, але їх теж недостатньо. Будь-яке суспільство повинно постійно тиснути на владу. Це стандартна практика демократій в США і Європі. Держава й демократія при цьому розквітають, а не дихають на ладан. В 2004-му наша велика помилка була в тому, що обрали "свого президента" і розійшлись по домам, вирішивши, що тепер все буде ОК.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 29 декабря, 17:06 Хороша стаття! Все правильно. І тікати нікуди не треба, все здолаємо! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Александр Конкин 29 декабря, 16:59 Если посмотреть на процесс с точки зрения экономики, то все станет яснее. Свобода, равенство, братство, торжество законности и т .п. - это не субстанции. Это когда людей мало, а еды много. А вот экономика - это субстанция. Вот возьмем россию. Россия живет за счет нефтедолларов. Сколько нужно людей в россии , чтобы обслуживать нефтяной бизнес? А остальные нафига нужны? Остальные деградируют до охлоса. Экономически они даже в качестве рабов не нужны. Теперь перейдем к Европе. Европа вывела все производство в Китай, живет за счет инжиниринга. Но сколько народа занимаются этим инжинирингом? А остальные - нахлебники? А беженцы прутся в Европу инжинирингом заниматься, или за пособием? ОНи также превращаются в охлос. Вот Трамп и хочет спасти Америку. Пока в будущем мире роботов не придумают, что делать с 80% охлоса, никаких равенств и братств ожидать не приходится .
    aetes 29 декабря, 17:18
    До світу роботів ще далеко. Те, що піддається роботизації, швидко стає дешевим. А праця стає все дорожчою. Виробництво відходить на другий план. Одежі, їжі, житла у людей вже вдосталь. На перший план виходять послуги -- шоу-бізнес, туризм, медицина, спорт, розваги. Зайняти людей завжди є чим, на конвеєрах будуть роботи, але роботів не буде в дитсадках, лікарнях, школах, муніципалітетах і т.д. Тому старі принципи побудови світу (лібералізм і демократія) залишаються дійсними.
    Валентин Коген 29 декабря, 23:05
    В отношении Европы неверно. Германия никуда не вывозит высокие технологии, а это машиностроение, системы управления в промышленности и энергетике и т.д. Не путайте с США. Просто представление о постиндустриальном обществе, как обществе, живущем в основном услугами, в первую очередь финансовыми, характерно для США. Для Германии, Израиля постиндустриальное общество это общество высокопроизводительного труда.
    Kostiantyn Fedorenko 30 декабря, 06:07
    Это стереотип. В экономике Германии услуги давали на 2014 год 68.7% ВВП, Штатов - 78%. Примерно такое же соотношение в проценте занятости населения в секторе услуг в этих странах. Разница вовсе не столь принципиально велика, чтобы говорить о разных моделях развития. Средний уровень для стран ЕС - 74%.
    Валентин Коген 30 декабря, 23:35
    Вижу только одну модель развития, базирующуюся на высокой производительности труда. Это высокие технологии как в производстве товаров так и услуг. Исследовательские, проектно-конструкторские работы, сопутствующие производству товаров, услуги, как тут разделить? Но Германия действительно не вывозила высокие технологии в Китай и др. Симменс имеет заводы в США, а Форд во Франции.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Andy Maycrow 29 декабря, 16:42 Тикайте хлопцы! (c) :-D Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Tatiana Sobetska 29 декабря, 11:20 Гениальный анализ ситуации в мире. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Александр Петрович 29 декабря, 03:45 Спасение утопающих дело рук самих утопающих...... Відповісти Цитувати
  • Nicksaf 29 декабря, 02:41 Молодець, автор! Все вірно написав. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.67
EUR 29.50