Плутонієвий демарш Росії

Олексій Їжак 8 жовтня, 00:00
Путин Обама

Читайте також

На початку минулого тижня Володимир Путін підписав указ про призупинення дії угод та протоколів, які стосуються утилізації надлишкових запасів збройового плутонію, і вніс у Держдуму проект закону, що встановлює відверто неможливі умови відновлення утилізації. 

Цей крок на диво збігся в часі з ендшпілем президентської кампанії у США, припиненням американо-російської взаємодії в Сирії та призначенням Сергія Кирієнка, колишнього голови "Росатома", першим заступником голови президентської адміністрації. Ядерної проблематики в цьому кроці Путіна багато, але політики — ще більше. 

Недороблена угода

Американо-російські переговори про утилізацію надлишкових кількостей збройових ядерних матеріалів розпочалися відразу після закінчення холодної війни. Атмосфера сприяла: Росія готова була позбуватися надлишкових арсеналів, Сполучені Штати готові були за це платити. 

Угоди щодо утилізації збройового урану, так звані "мегавати за мегатонни", було досягнуто вже 1993 р., і на початку 2014 р., акурат під початок активної фази російської "гібридної" війни проти України, успішно завершено. Росія "розбавила" 500 тонн збройового урану до рівня ядерного палива, яке викупили США. Вартісні параметри досі достовірно невідомі, але їх масштаб великий. Маленький кусень цього пирога перепав і Україні — у вигляді безплатних поставок у середині 1990-х російського палива для українських атомних станцій.

Зі збройовим плутонієм успіху не вийшло. Це пов'язано з його властивостями, які не допускають простого використання в атомній енергетиці й потребують витратної утилізації. Після чотирьох років переговорів, у 2000 р., під кінець правління Білла Клінтона у США і на злеті Володимира Путіна в Росії, угоду було підписано. Політичний момент того вимагав. Путін подавав надії на реформування Росії і навіть просився в НАТО. 

Сторони погодилися знищити, як мінімум, по 34 тонни, тобто сумарно 68 тонн надлишкових запасів плутонію, придатного для створення ядерної зброї. На той час усі запаси такого плутонію, включно із вмістом ядерних боєголовок та складів, становили до 100 тонн у США і понад 120 тонн у Росії. Відтоді цифри змінилися не дуже. 

Сполучені Штати погодилися на утилізацію через переробку збройового плутонію у т.зв. MOX-паливо з подальшим спалюванням у цивільних реакторах для отримання електроенергії, з опцією, що передбачала змішування збройового плутонію з радіоактивними відходами й наступне поховання. 

Росія вибрала для себе шлях лише спалювання MOX-палива, але у двох варіантах — у промислових легководних ректорах серії ВВЕР та в реакторах на швидких нейтронах серії БН. На той момент у Росії на Білоярській АЕС у Свердловській області з радянських часів уже працював енергетичний ректор БН-600. Планувалося додатково побудувати більш досконалий БН-800. США ж належало розпочати проект майже з нуля. При цьому Росії було обіцяно допомогу у 850 млн дол. (просили в рази більше), з яких 400 млн мали надати США, ще 450 млн мали надійти від інших країн на той час "великої вісімки". 

З огляду на технічну складність і витратність, зміну економічних умов (Росія у 2000-х уже не так гостро потребувала грошей), неврегульованість деяких юридичних питань, проект затягувався з самого початку. Але моментальний початок утилізації й не передбачався. Будівництво інфраструктури мало завершитися до 2013 р., власне утилізація — до 2025-го. 

Параметри угоди обидві сторони влаштовували не повністю, тому ще довгі роки тривали переговори щодо умов її виконання. У 2010 р., під час "перезавантаження" відносин із Росією, проголошеною адміністрацією Барака Обами, держсекретар США Гілларі Клінтон і міністр закордонних справ Сергій Лавров підписали протокол до угоди 2000 р., який наближав параметри утилізації до російського бачення. США відмовилися від поховання плутонію, погодившись повністю конвертувати його в MOX-паливо. Росія отримала можливість спалювати плутоній тільки в реакторах на швидких нейтронах, причому з правом переглядати параметри проекту залежно від надання американської допомоги. Терміни змістилися — утилізація мала розпочатися у 2018 р. і тривати 20—30 років. 

Гроші дорожчі за договір

Росія досить успішно рухалася у своєму проекті, навіть без американської фінансової допомоги. На потужностях гірничо-хімічного комбінату в Желєзногорську в Красноярському краї, який раніше виробляв і переробляв плутоній, з 2010-го по 2015 р. було створено потужності для виробництва MOX-палива. На Білоярській АЕС побудували реактор БН-800. На ньому та на вже діючому реакторі БН-600 темпи утилізації після повного завантаження могли становити 1,5 тонни на рік. Тобто утилізацію 34 тонн можна було завершити приблизно впродовж 25 років. 

У США програма просувалася значно важче. Ціна будівництва підприємства з виробництва MOX-палива в Саванна-Рівер (Південна Кароліна) зросла з початкових 4,8 млрд до 7,7 млрд, а потім — і до 10 млрд. Загальна ж вартість проекту в 2014 р. після чергового аудиту була оцінена на суму понад 30 млрд дол. Таким дорогим проект виявився тому, що США з самого початку дуже негативно ставилися до переробки плутонію й не розвивали, на відміну від Росії, цього напряму. Технології для підприємства в Саванна-Рівер було закуплено у Франції. Приватні підприємства атомної енергетики, проаналізувавши можливість використання MOX-палива, дійшли висновку, що воно нерентабельне, і стали вимагати в уряду великих компенсацій. 

У 2013 р. перезавантаження відносин, розпочате 2010 р., себе вичерпало. Остання серйозна спроба США почати масштабний діалог із РФ про наступний раунд більш глибоких скорочень ядерних арсеналів, який, можливо, включав би ще один перегляд угоди про утилізацію плутонію, провалилася. Далі були гібридна війна Росії проти України та її втручання в сирійський конфлікт, які привели американо-російські відносини до замороження. 

Переломним моментом плутонієвої саги стала весна 2016 р. Путін відмовився їхати на ядерний саміт у Вашингтон, звинувативши США у грубому порушенні своїх зобов'язань із утилізації плутонію. Безпосередньою причиною стала новина про те, що адміністрація Обами не планує у бюджетному запиті на наступний рік продовжувати фінансування підприємства в Саванна-Рівер і має намір розпочати альтернативний, на порядок дешевший, проект поховання за технологією, не передбаченою угодою. Восени намір США припинити фінансування виробництва MOX-палива ще більше зміцнів. 

Формально, сама лише відмова від фінансування проекту та початок розробки іншої технології не є порушенням угод. Вони можуть бути порушені, тільки якщо у 2018 р. не розпочнеться утилізація за узгодженими процедурами, які до того ж можуть бути змінені під час додаткових переговорів. Але де-факто США продемонстрували рішуче небажання виконувати угоди в тій формі, у якій вони були зафіксовані 2010 р. Нова технологія утилізації, що розробляється, чинними угодами не передбачена. Причому повністю вона не розкривається. Розпочати нові переговори щодо плутонію США не намагалися. 

Гібрид плутонію і розчавлених помідорів

3 жовтня Росія пішла на демарш. Путін видав указ про припинення дії угоди разом із усіма протоколами у зв'язку з "виникненням загрози стратегічній стабільності". Оскільки документи потребували ратифікації, в Держдуму внесли відповідний законопроект. До цього моменту пояснення можна було дати, виходячи з фізики питання. Але далі йде суцільна лірика. 

Внесений Путіним законопроект містить низку більш ніж дивних умов відновлення програми. Росія вимагає, по-перше, скорочення сил НАТО до рівня 2000 р. і демонтажу військової інфраструктури, створеної відтоді. По-друге, скасування так званого "закону Магнітського" 2012 р. (персональних санкцій стосовно ряду осіб, підозрюваних у масштабній корупції та вбивстві аудитора Сергія Магнітського, який їх викрив) і закону про підтримку свободи України 2014 р. (персональних санкцій у зв'язку з анексією Криму). По-третє, скасування всіх секторальних санкцій, запроваджених у зв'язку з російським військовим вторгненням та спробами дестабілізації України. По-четверте, компенсації збитків, яких зазнала Росія внаслідок американських санкцій та "вимушених контрсанкцій". Про утилізацію плутонію йдеться десь наприкінці. 

Вимоги виглядають безглуздими, тим більше — мало хто взагалі пам'ятає про таку проблему, як утилізація плутонію, хоча вона й тягнеться від середини 1990-х. Гібрид плутонію і розчавлених помідорів вийшов комічним. Але дії російської влади, можливо, не безглузді, виходячи з поточних завдань її виживання. 

Призупинення угоди щодо плутонію відразу після оголошення США про заморожування відносин із Росією в питанні Сирії скидається на підходящу дипломатичну відповідь — "око за око". Причому відповідь сформульована в характерному для американського законодавства стилі, з детермінацією політики чіткими умовами. 

Провал, хай не остаточний, однієї з важливих угод у галузі ядерних озброєнь — укол у бік Барака Обами, який ставив ядерне роззброєння своїм надзавданням, і Гілларі Клінтон, яка підписала протокол 2010 р. Стимуляція протесту серед частини ядерного лобі в Конгресі та електорату Південної Кароліни, які втрачають частину доходів внаслідок зупинки великого проекту "через політику демократів стосовно Росії", — ще один укол. Може, такі дії й принесуть додаткові частки відсотка кремлівському фаворитові Дональду Трампу. 

Все-таки в цьому театральному дійстві може бути й інший, більш вагомий для найближчого майбутнього Росії смисл. 

У Кремлі відбулася "зміна караулу". Першим заступником керівника президентської адміністрації і головним внутрішньополітичним менеджером, принаймні за статусом, став Сергій Кирієнко. До цього, з початку 2000-х, він очолював "Росатом". Російський "плутонієвий проект" розвивався під його керівництвом. Перед своїм призначенням на зустрічі з Путіним він рапортував про введення в експлуатацію БН-800 як про одне з головних досягнень "Росатома". Вважається, що в Кирієнка склалися хороші відносини з американськими демократами. І, абсолютно точно, в політику його привів убитий на початку минулого року Борис Нємцов, один із головних політичних опонентів Путіна. 

Кажуть, Кирієнко чудово вміє вбудовуватися в будь-яку владу. Але образ ліберала з ним пов'язаний досить міцно. Як і правозахисниця Елла Памфілова, обнявши цієї весни посаду голови Центральної виборчої комісії, стала "демократичним обличчям" недавніх виборів до Держдуми, Кирієнко може стати "демократичним обличчям" наступних, можливо близьких, президентських виборів. 

"Плутонієвий указ" і Кирієнко з'явилися в політичному полі практично одночасно й однаково несподівано (наприкінці 1990-х Кирієнка називали "кіндер-сюрпризом"). Тепер вони разом у зовнішньополітичному сприйнятті. Тепер "демократичному обличчю" Кремля маневр у бік США закритий. Залишилося ще зробити символічний крок у "справі Нємцова" — і нова президентська рать згуртована, змінивши тільки імідж. Для нових депутатів Держдуми голосування за "плутонієвий закон" теж стане символом вливання у владу.

Що стосується плутонію — нічого екстраординарного не сталося. Повернення надлишкового російського плутонію в боєголовки прямо заборонене і указом, і новим законом. Можна хіба що замислитися, чи був проект створення підприємства з виробництва MOX-палива і будівництва нового реактора на швидких нейтронах таким успішним, як заявлялося, якщо Росія легко готова цей проект зупинити на невизначений час. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Дмитрий Николюкин 11 октября, 20:14 Российский завод обошелся в 780 млн $. И он работает. Американцы потратили 17 млд $. И непонятно, заработает ли он вообще. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Юрий Плюшкин 8 октября, 11:41 мальчик подрос и может готов стать "демократическим президентом" под руководством ПАПЫ.... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96