Прифронтовий аеродром підскоку

Євген Шибалов 31 жовтня 2014, 21:50
выборы

Читайте також

Один Донбас — дві реальності. На виборах цей контраст був помітний і впадав в око як ніколи.

На електоральній карті половина округів була відсічена від виборчого процесу. Дев'ять з двадцяти в Донецькій області і п'ять з десяти — в Луганській.

На рівні особистого сприйняття дедалі дужче відчувається різниця між підконтрольними Україні і зайнятими бойовиками територіями. У другій частині вже інший часовий пояс, інший курс долара і трохи інші правила дорожнього руху.

Туди й звідти вже давно не літають літаки і не ходять поїзди. Але поки що пробираються (ледь не обдираючи боки об бетонні блоки блокпостів) рейсові автобуси.

— Вибачте, тут у квитку написано, що відправлення о 13:00. Це за яким часом?

— За нашим, донецьким часом.

За відправленням рейсу, примружившись, спостерігають автоматники. В очах, крім холодної суворості, легка заздрість до пасажирів: вони можуть просто сісти в автобус і поїхати "на той бік", а ми — ні…

На іншому боці пасажирів зустрічають не солдати Збройних сил, а прикордонники. Дужі хлопці з нашивками "Border Guard" швидко переміщаються по салону, перевіряють документи і професійно засипають запитаннями: "Куди їдете? Звідки? З якою метою?".

Це поки що сором'язливо називається "адміністративний кордон". 

Який, однак, облаштовується як цілком солідний кордон: мобільні офіси в обшитих металом вагончиках, спеціально відведені майданчики для огляду авто, потужні укріплення навколо пропускних пунктів.

Тим дивніше, що політики, які борються за перемогу в підконтрольних українським силовикам округах Донбасу, схоже, нічого не навчилися. Шанс на оновлення, подарований ціною смерті й страждань, укотре бездарно згаяний.

Після всього, що пережили й досі переживають, якусь надію змученим війною людям могли б дати не просто нормальні вибори, а вибори найвищої якості. З участю тих, хто цього гідний, але був позбавлений соціального ліфта в політику, бо не міг суперничати гаманцем і зв'язками з "господарями життя". З кристально чистою кампанією та еталонним підрахунком. З реальною участю виборців у вирішенні питання представництва своєї знівеченої війною землі в парламенті.

Цього не сталося.

Нові обличчя не з'явилися. Євген Геллер, Юхим Звягільський, Сергій Клюєв, Ігор Шкіря, Денис Омельянович та інші — хто з них може вважатися новим "голосом Донбасу"? Це "колишні", які втратили владу і вплив із втечею свого багаторічного ватажка, але не втратили відточених майже до досконалості навичок виживати. (Вирізняється на цьому тлі хіба що екс-губернатор Сергій Тарута, який чесно намагався впоратися з тягарем труднощів, нехай і без особливих успіхів).

Виживання це відбувається, як зазвичай, за рахунок інших. Хтось зважиться чесно сказати солдатам на передовій, що вони стояли на смерть, утримуючи донецький аеропорт, Піски, Авдіївку і Ясинувату, для того, щоб формально могли відбутися вибори в 45-му окрузі, де з розгромним результатом на чотирьох відкритих дільницях продовжив свою каденцію Звягільський? Це не обов'язково головна причина. Але факт є фактом, не відмахнешся.

Не з'явилися нові ідеї, які вписують Донбас у контекст країни. Традиційна популістська риторика, обридла до оскоми гречка, концерти художньої самодіяльності і шантаж у дусі "не оберете мене — водопровід у вашому місті не запрацює, зимуйте як хочете".

До роботи комісій і підрахунку голосів питань, як завжди, теж вистачає. Навіть близькість фронту і чітко чутні артилерійські залпи не втримали учасників процесу від звичних махінацій з представництвом в ОВК і ДВК, раптовою заміною персоналій, виставлянням технічних кандидатів, "зникненням" і "уточненням" важливих документів. Більше того, це робили ті самі виконавці, що й колись.

І немає нічого дивного, що жителі Донбасу відреагували на це надзвичайно низькою явкою. Навіть при тому, що показники подекуди (за нашою інформацією і на думку багатьох спостерігачів) "підтягували" різними способами, все одно вийшов абсолютний антирекорд по Україні.

Люди зрозуміли: усе це — не про них. Від їхнього імені, але не про них.

…Маленьке (за донбаськими мірками) шахтарське містечко, райцентр. Виборчі дільниці спорожніли вже після обіду. Коли стемніло, спорожніли й вулиці. Мирних громадян у прифронтовій смузі по обидва боки лінії фронту ріднить багато чого. У тому числі й звичка не затримуватися довше ніж необхідно поза стінами свого житла.

Магазини і кафе зачинені. З розважальних закладів працюють тільки дільниці. Але популярністю вони не користуються.

"Гвинтівка породжує владу", — казав товариш Мао. Там, де на сцені з'являється зброя, думка виборців мало що вирішує. Люди це, очевидно, відчувають. Тому й не поспішають волевиявлятися.

Між виборчими дільницями курсують патрулі бійців добровольчих батальйонів. Бронежилети, розвантажки, автомати. Якщо не помічати українських прапорів на адміністративних будівлях, візуально картина така сама, як на територіях, зайнятих бойовиками: ніч, тиша і порожні вулиці, де повноправними господарями почуваються люди зі зброєю.

Один з патрульних гукає до парочки, що припізнилася:

— Молоді люди, мені пістолет виймати чи хто такі?

Молоді люди завмерли. Руки хапливо нишпорять по кишенях у пошуках документів. Очі затуманює страх…

Експерт Комітету виборців Сергій Ткаченко, що має багаторічний досвід моніторингу політичного життя Донецької області, коректно зауважив, що на цих виборах "повернулася конкуренція". Як людей вихована, він культурно промовчав про відмінність здорової конкуренції від інших її різновидів.

Донбас як аеродром електорального підскоку використали відразу три групи еліт. Команда президента Петра Порошенка, Ігор Коломойський з товаришами, і "колишні", що збилися в Опозиційний блок. 

Перші спиралися на важелі, що їх дає влада: адмінресурс, можливість впливати на соціально-економічне становище населення, доступ до офіційних каналів комунікації.

Другі — на міць і силу своїх батальйонів. "Кемську волость вони вимагають. Ми воювали, кажуть, так подай її сюди!".

Треті грали на тому, що давно й глибоко пустили тут коріння, а, крім того, ще зберегли дещо в гаманцях. І вирішили інвестувати надійно заховані запаси в депутатські мандати, які дають можливість:
а) зберегти хоча б частину свого бізнесу; б) не сісти; в) знову припасти до бюджетних потоків, тендерів і відкотів, нехай і не так розкішно, як колись.

Кожен з трьох суб'єктів, як з'ясувалося, має прямий чи опосередкований вплив на командування добровольчих батальйонів, які, як укотре підтвердилося, підпорядковуються не тільки МВС, а й комусь іще — наприклад, своїм меценатам і покровителям.

"Дніпро-1" відзначився в Костянтинівці і Красноармійську, де наполегливо намагався "взяти під охорону" окружні виборчі комісії, а потім зіткнуся з "Азовом" на ґрунті палкої турботи про безпеку членів виборчкомів.

Той-таки "Дніпро-1" відзначився візитами на великі підприємства. Наприклад, бійці цього підрозділу блокували роботу шахтоуправління "Покровське" у Красноармійську, і це пов'язували з тим, що директор і співвласник підприємства Леонід Байсаров виставив свою кандидатуру в 50-му мажоритарному округу. Де мав величезні шанси на перемогу — керівник містоутворюючої шахти, найбільший роботодавець і багаторічний меценат. За всіх недоліків добре відомий у місті й околицях, вага і вплив незаперечні й безальтернативні.

Зараз у цьому окрузі невідомо в який спосіб лідирує Євген Геллер, котрому регіонали у своєму колі давно дали прізвисько "Гаманець Партії" — за єдиною корисною його функцією. Але після того, як у день народження Ахметова "Зоря" виграла в "Шахтаря", Геллер "прописався" у Коломойського…

"Київ-2" відмовився виконувати наказ міністра МВС про передислокацію і залишився у Волновасі, де також узяв активну участь у долі людей, відповідальних за організацію голосування і підрахунок результатів.

Вирізнився активністю і батальйон "Донбас".

"Упродовж усієї виборчої кампанії ми спостерігали наполегливі спроби батальйонів узяти, так би мовити, "під охорону" комісії. Спроби ці ми припиняли. Мені довелося зібрати нараду з обласним управлінням МВС і вирішувати ці питання. Я не маю прямого впливу на МВС, але як глава ОДА відповідаю за організацію виборчого процесу. У підсумку ми змогли домогтися свого — дільниці охороняла міліція громадської безпеки. Нам вдалося не допустити серйозних порушень. Я маю на увазі — з погляду безпеки", — розповів у коментарі DT.UA нещодавно призначений голова Донецької ОДА Олександр Кіхтенко.

Що, зауважимо, не цілком стикується з розповідями жителів звільнених територій. Вони off the record стверджують протилежне: батальйони рішуче відсунули вбік місцеву міліцію. У всіх питаннях, не тільки в цьому. Аж до того, що в деяких містах комбати самовільно встановили комендантську годину і особливо не соромлячись зайняли уподобані приміщення під бази й казарми.

Проте українські спостерігачі й експерти вже оприлюднили свої висновки. Вони, як завжди, заявили про те, що порушення були, але некритичні для визнання самого факту виборів та їх результатів. Однак, за даними DT.UA, битву за 50-й, 59-й і 60-й округи в судах ще не закінчено.

Це свідчить про те, що Донбас не отримав політичного представництва, здатного взяти на себе вирішення всього комплексу найважчих проблем регіону. З тієї простої причини, що в парламенті майже немає людей, здатних усвідомити масштаб трагедії і сприйняти цю трагедію як особисту.

Хто з них здатен відповісти на кілька простих запитань, які ставлять виборці?

Наприклад: "Що можна зробити, щоб я в Кураховому більше не бачив, як стартують ракети у бік Донецька, де живуть мої друзі й родичі? І щоб мої друзі й родичі зі своїх вікон не дивилися, як снаряди вилітають у мій бік?".

Або: "Чи може моя хвора бабуся отримати чесно зароблену пенсію якимось іншим способом, окрім перетинання лінії фронту для переоформлення документів? Усе ж таки літній людині не дуже корисні поїздки, тим більше в Мар'їнку — буферну зону, де в будь-яку хвилину може початися черговий обстріл".

Хочеться вірити, що люди, здатні пропонувати своїм землякам варіанти відповідей на такі запитання, є. Але з жалем доводиться констатувати, що в новообраній Раді їх немає.

Є ті, хто хотів вижити і добре жити далі. І вижив.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
5 коментарів
  • formalin 2 ноября, 09:28 Дуже просте запитання. Якщо територія АТО для нашої влади - Україна, то чому її периметр контролюють прикордонники? Логічне було б, якби там працювали військові комендатури. Чи може, Президент вже визнає окуповані землі територією іншої держави? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lennion 1 ноября, 13:02 "Чи може моя хвора бабуся отримати чесно зароблену пенсію якимось іншим способом, окрім перетинання лінії фронту для переоформлення документів?" Ставши громадянином другої держави чи має та пенсіонерка право на наші гроші? По факту Донбас вже чужій. Чи не слід вже включати міждержавні домовленості... НоворОсія, чи рОсія...хай утримують (вже не наших) пенсіонерів.
    Andriy Fedoruk 1 ноября, 20:33
    Согласен, этот вопрос надо задавать Захарченку и ДНР, а не перекладывать с больной головы на здоровую. А также учитывать, что при солидарной пенсионной системе пенсии платятся за счет отчислений РАБОТАЮЩИХ - а где эти отчисления из Донбасса, особенно Луганска, где пенсионеров больше, чем официально работающих (до кризиса, о текущей ситуации нечего о говорить)
    Andriy Fedoruk 1 ноября, 20:35
    Еще пару вопросов хочется задать вдогонку - напр., почему за электричество и отопление Донецка и Луганска должны опять платить жители Украины ?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Степан 1 ноября, 10:03 Система велика, і вона інертна. Всі все роблять по "накатаній схемі". Ліками від цього може бути тільки всепоглинаюче, жахітне безглузде ДНО! І на жаль, ми ще його не досягли Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.49
EUR 28.47