Про свободу

Любомир Гузар 15 лютого 2013, 22:00
Розділ Влада_1

Читайте також

Господь Бог дав нам Україну. Ми самі її не здобули, крови не пролили. Ніхто з людей нам її не дарував. То була воля Господня, ласка Божа. Обставини мусять описувати історики. Але Україна постала, вона є. Я переконаний, що інакше бути не могло. 

Проте чи всім нам подобається нинішня Україна? Кого слід картати, що вона не є такою, якою ми воліли б її бачити? Як сталося, що Україна не стала осідком достатньої кількості вільних людей, що є неодмінною ознакою справді вільної держави? 

Багато хто все ще боїться свободи. Хтось давно відзвичаєний від неї, хтось, навпаки, досі не призвичаєний. Більшість людей про свободу не думають. Бо виховані в іншому світогляді. 

Багато разів я чув з різних вуст, що ми, українці, є колосальними індивідуалістами. Маєш свій хутір, маєш родину, землю, сад — власне, що ще потрібно, аби не думати про те, що за парканом, про тих, хто за парканом? Земля така багатюща, що добрий господар ладен самотужки розбудувати щось на кшталт власного самодостатнього світу. Це створювало хитку ілюзію свободи для кожного й не примушувало змагатися за свободу для всіх. Мрії про волю не заважали кожному ставати невільником власного клаптика землі. 

Історики кажуть: українці поставали насамперед як рільники, тому їхня звичка до колективної співпраці є недостатньо природною. Світ змінював обставини й характери, проте закладена традиція все одно давалася взнаки. 

Після Другої світової війни я жив у таборах біженців на території Австрії. Дуже повчально було спостерігати, як поводилися українці, а як — литовці. Литовці вміли свої справи розв'язувати спільно, українцям це давалося тяжче. Звісно, вихідці з Литви, на відміну від нас, мали за плечима щонайменше 20 років незалежності. Але чи тільки в тому була причина? 

Часом ми добре працюємо гуртом. З історії відомо, що українські військові формації в різні часи були досить вправними. Проте, коли йдеться про життєві проблеми, нас напрочуд важко переконати, що треба співпрацювати. Життя призвичаїло мешканців нашої землі боронитися, але не навчило спільно розбудовувати навколишній світ, коли загрози немає. Складно відчувати себе спільнотою, коли відсутній спільний ворог. То невже нам неодмінно треба ворогів, аби відчути себе справжньою родиною, не роз'єднаною парканами особистих прагнень, дрібних острахів та нісенітних забобонів? 

Українців на певний час може об'єднати шляхетна ідея, прекрасна мета, велика боротьба. Заради цього багато хто спроможний віддавати останнє, йти до в'язниці, ризикувати здоров'ям, жертвувати життям. Натомість речі не менш важливі, але зовні більш буденні, марудні, не в змозі пробудити таку ж пристрасть, такий же запал, таку ж схильність до жертовності. Ми здатні боротися за чітко окреслену героїчну мету, але нам не властиво налаштувати себе на копітку, щоденну спільну працю. 

Наведу приклад із власного досвіду: дуже легко розбудовувати парохію, особливо коли зводиться Храм Божий. Тою справою опікується ціла громада, кожна людина щиро намагається бути дотичною до здійснення мети. Та коли храм збудовано, то стимул зникає. Нащо зайво турбуватися, як воно вже постало? Але ж життя парохії не припиняється відтоді, як Храм Божий зведено. Воно, власне, тільки починається. 

Який зв'язок я вбачаю між спільною працею та свободою? Дуже простий. Свобода не є сама в собі цінністю. Свобода — це обставина бути людиною. Свобода — це лишень право творити добро. Свобода не в тому, щоби робити що заманеться. Свобода — то змога служити людям. Чим більше людей усвідомлять таку свободу як природну потребу, тим більше добра вони здатні спільно створити одне для одного, а отже, для цілої країни. Свобода є умовою, вона не є ціллю. Держава може почуватися вільною лише тоді, коли вона спирається на людей, які почуваються справді вільними. Водночас тільки у вільній державі народ може почуватися свобідним. Ми спільно повинні збудувати державу, де вільна людина має бути на першому місці. Повна свобода цілої України має складатися з частинок свободи кожного з нас. 

Якби мене запитали, що означає бути свобідним, я би не відповів одразу, хоча вважаю себе вільною людиною. Але ж не почуваюся захищеним. Бо живу в країні, де завтра мене можуть заарештувати. Або влаштувати мені дорожньо-транспортну пригоду, буцімто випадкову. Раптом хтось на високих щаблях влади подумає, що нижчепідписаний заважає владі, що він говорить дурниці, що псує людей? Раптом хтось вирішить, що варто такої людини позбутися? Бути вільним і наражатися через те на небезпеку — доказ того, що живеш у країні, яка не є вільною. 

Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне утвердження справжньої свободи. Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним. Але брак таких людей не давав змоги цілому народові стати вільним. Ми справедливо пишаємося часами козацької держави, але надто ідеалізуємо той період, який не був аж таким беззастережно світлим. Невільники-кріпаки ставали вільними козаками, тікаючи до свободи. Але вони її не втримали. 

Ми час від часу отримували можливість ствердити свою незалежність, але завше цю можливість марнували. Напевно, не варто виправдовувати хиби тільки зовнішніми чинниками та несприятливими обставинами. Якби весь народ був справді волелюбним, то чому він не підтримав вільного духом Івана Мазепу? Хіба в Україні на кожного Мазепу не знаходився свій Кочубей? Не варто боятися ставити неприємні запитання, не слід боятися шукати відповіді на них. Подібна властивість є ознакою вільної людини. 

Наш шлях до свободи виявився довшим, аніж мріялося декому, на те воля Господня. Зрештою, кожна зупинка на тому шляху — це Божа підказка, варто тільки навчитися тими підказками керуватися. Господь завжди випробовує тих, кого любить. 

Знову пошлюся на поширену думку — мовляв, українцям не властивий природний потяг до демократії. Буцім ми ладні підкорюватися комусь, хто спроможний обдарувати нас добром, здатний зробити за нас нашу спільну роботу. Чи направду то є так? 

Вочевидь, фахову відповідь на це запитання мають дати знавці — соціологи, історики, філософи. Та в Україні, певно, існує потяг до твердої руки, до мудрого диктатора. Одвіку ми прагнули доброго князя, гетьмана чи президента, який узяв би на себе тягар всеохопної опіки, який робив би добро для нас за нас. Нам легше, коли знаходиться вправний провідник, що вміє зорганізувати, розв'язати, настановити, навернути. Це з одного боку. З іншого — ми мріємо про ідеального очільника, тому далеко не кожен, хто на подібну місію претендує, нас цілковито влаштовує. Суперечливість людської природи: ми не користаємося правом розв'язувати проблеми власноруч, але, зазвичай, відмовляємо в цьому праві іншому, допоки його зверхність достеменно не доведена. Що це, як не наочний вияв внутрішньої несвободи? 

Зрозуміла симпатія певної частини суспільства до опозиції: той, що при владі, не впорався, він не гідний, то, може, його наступник впорається із завданням? Світ Божий не є чорно-білим. Не всі, хто при владі, — чорти, але, й не всі, хто в опозиції, — янголи. Особисто я не бачу нині суттєвої різниці між ними. Опозиція поки що виглядає надто слабкою, аби відчувати до неї довіру. Є серед опозиціонерів достойні люди, але, на жаль, їх одиниці. Часто чуємо закид, що люди при владі — злодії. Здавалося б, що так. Але кожен має поставити собі запитання, а що він зробив, аби влада була іншою, а країна була вільною. В усіх смислах того слова: вільною від злодіїв, від бідності, від упереджень, від острахів, від легкодухості.

Ми стоїмо перед поважною проблемою. Мусимо зупинитися і добре подумати, що нам робити, окрім як нарікати. Позбувшись чинної влади, Україна не стане вільнішою. 

Навіть мудрішим з провідників складно встояти перед спокусою всевладдя. Пастир може перетворитися на фарисея, коли паства німа. Властолюбець не буде виховувати свободолюбних людей. Він мудрий і досвідчений, він воліє думати за всіх. Він є початок і кінець усього. Він може щиро втішатися тим, що він для них робить. Він може зажадати від людей вдячності, аби йому співали славу, а може робити свою справу безкорисливо. Але в кожному разі він, свідомо чи несвідомо, спокушає людей, позбавляючи їх віри у власні сили. А зневірені люди не в змозі побудувати вільну державу. Мусимо сходитися, аби разом думати, як будувати країну, яку ми хочемо. А не покладатися на когось, хто її буцімто збудує за нас. Не збудує. 

Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного — тільки вбити.

Невже потрібен тільки батіг? Чому задля згуртування необхідний або спільний ворог, або батіг провідника? Нам іще належить навчитися співпрацювати без примусу. Інколи свобода народжується як
відсіч примусові, але побудувати свободу під примусом не можна. 

Поважний дисидентський рух був відважною боротьбою "проти". Люди любили Україну, терпіли за неї, змагалися за неї. Та що сталося, коли після повалення Радянського Союзу до влади прийшли люди, що потерпіли від радянського режиму? Сталася справжня людська трагедія. Багато хто з тих людей, направду гідних пошани за свою боротьбу, не витримав випробування. Одні не витримали випробування працею, спричинивши своїми діями великий хаос. Інші не витримали випробування владою і почали наслідувати своїх переслідувачів, заходилися будувати собі палаци, захопилася різноманітними вигодами. Люди, зіпсовані школою радянського життя, здебільшого поранені духовно. То є гірка правда. 

Ми не маємо усталеної традиції любові до свободи, тож мусимо її творити разом просто зараз. Треба усвідомити: нам іще тільки належить збудувати справжню, вільну Україну,
підмурком якої слугуватимуть внутрішня свобода кожного та повага до свободи кожного. Свобода нам потрібна для того, аби ми нарешті стали собою. Не тими, ким є нині, а ким покликані бути. 

То є колосальним викликом. З Божою поміччю маємо впоратися з тим. В Україні є достатньо людей, що не тільки почуваються вільними а й усвідомлюють необхідність побудови вільної країни. Треба лишень переступити через власні лінощі, острахи, легкодухість. Треба йти до людей, передовсім, до молоді, зацікавлювати свободою, пояснювати її переваги, переконувати не боятися свободи. Цьому, безумовно, мають зарадити церква, школа та науковці. Я вважаю, що всі ми, кому не байдуже майбуття України, покликані розпочати велику кампанію, провідниками якої слугуватимуть люди, що мають достатній суспільний авторитет. Мають бути взірці — ті, хто здатен власним життям довести, що таке бути вільним.

Нехай цих людей буде стільки, скільки є. Нехай сотня, нехай навіть менше. Треба робити це просто зараз. Завтра буде більше. Не варто чекати доброї нагоди, ліпших обставин. Якщо шукати привід для зволікань, то кращі часи не настануть ніколи. 

Не слід складати розлогі плани, як хутко змінити одразу всю Україну. Слід змінювати людей, повсякденно й наполегливо. Власним прикладом, переконливим словом. Не треба лякатися, що це триватиме довго. То політики обіцяють облагодіяти всіх і негайно. А от пастир Божий дорожить кожною спасенною душею. Ми не змагаємося за мільйони, ми боремося за кожну душу. Кожний, хто ще вчора не думав про те, нащо йому свобода, але замислився над тим сьогодні, є кроком до великої перемоги.

Не погоджуюся з тим, що нинішня молодь уже необоротно зіпсована байдужістю, інертністю, індивідуалізмом, що їх отримала в спадок від попередніх поколінь. То не є правдою, молодь поранена, але вона жива. Вона втомилася від штучного, облудного, несправжнього, їй бракує щирого й правдивого. Якщо знайдеться достатня кількість людей, чия віра в свободу виявиться справжньою і твердою, — віра ця неодмінно знайде відклик у серцях багатьох із тих, кому розбудовувати Україну майбутнього. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
96 коментарів
  • Старий 8 мая, 08:52 Трохи не у всьому згоден з автором цих роздумів, але хто буде виховувати молодь? Батькам часом бракує досвіду виховувати вільну людину, або зовсім не мають на це змоги, бо добувають хліб насущний. Школа якраз і виховує людей невільних, все навчання у школі є подавлення свободи дитини, юнака або дівчини. Церква зараз сама дуже потребує змін, бо говорить одне, а робить зовсім інше. Найяскравіший приклад життя патріарха Кирила ( Гундяєва). Протилежних прикладів мало, або нам про них не відомо. Треба висвітлювати ідеї свободи якомога ширше йти перед усім до молоді, стати міссіонерами, вести людей до світла свободи. А зарах у церкві священик щось говорить про кінець світу, про те що люба влада від бога і їй треба підкорятись, хіба за таким придуть молоді у церкву? СВЯЩЕНИКАМ треба йти до молоді з рз*ясненням життя, вказувати на гріхи пиятства,паління, раннього статевого життя, свернослів*я, роз*яснювати користь навчання і таке інше. Це саме мають робити і чесні політики. Маю надію що вони є. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергій 21 апреля, 02:55 "Невільники-кріпаки" :(( не знаю хто це придумав, але знаю, що наші предки вірили, що воля-неволя людини визначається не зовнішніми обставинами а внутрішнім баченням самого себе і свого місця в світі. "Кріпак" який працює на пана може бути більш вільними ніж душогуб, який називає себе "вільною людиною". Саме нащадки кріпаків зберегли і донесли нащадкам вчення про козаків як про вільних людей по волі Божій, а не як вояк, які з царської милості записані у царські реєстри. Для того, щоб стати козаком зовсім не обов'язково боротися, всі люди і так козаки - треба просто це усвідомити... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • tet 21 февраля, 10:55 Действительно, люди никакой роли в становлении Краины не сыграли. Ленин её не создал и не подарил Новороссию, говорящую по-русски. Сталин не объединил запад и восток, а Хрущёв не дарил Крым. Только Бог. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Евроинтеграция. Этап 3. По Умланду. 20 февраля, 04:01 Поскольку военной силой провести в жизнь первые два этапа не удалось, надо аборигенам повесить такую морковку, чтобы они САМИ возжелали стать источником жизненных благ для Европы. А Европа щедро поделится с убогими евростандартами и европринципами.
    Пионэр 20 февраля, 22:52
    Ну такой бред только в 3 часа ночи может приснится.Тут тебе и Гитлер с Гиммлером и современная Европа с убогими стандартами.Взамен,что предложите высокие российские стандарты и принципы.Спали бы лучше по ночам,дали бы воспалению отдохнуть.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Евроинтеграция. Этап 2. Нацистский 20 февраля, 03:53 Главной целью внешней политики Германии с приходом нацистов к власти, как провозгласил Гитлер в «Майн Кампф», стало завоевание нового жизненного пространства для немцев как народа высшей расы. Гитлер отмечал: «Конечно, такая территориальная политика не может быть совершена в Камерунах, но исключительно в Европе». «Поэтому для Германии единственная возможность проведения здоровой территориальной политики заключается только в завоевании новых земель в самой Европе... Следует ясно понимать, что эта цель может быть достигнута только путем войны». «Но если сегодня мы говорим о новых землях в Европе, то прежде всего мы должны иметь в виду только Россию и подвластные ей пограничные державы». Под последними нацистский фюрер понимал западные республики СССР, в том числе и Украину. В речи на гигантском ежегодном партийном създе нацистов в Нюрнберге, в сентябре 1936 г., он восклицал: «Если бы мы имели в нашем распоряжении неисчислимые сырьевые богатства Урала, леса Сибири и если бы бескрайние плодородные равнины Украины были в границах Германии, — мы бы имели все».
    Евроинтеграция. Этап 2. Нацистский 20 февраля, 04:27
    25 апреля 1941 г. Розенберг окончил работу над «Памятной запиской №2». Изложенный в ней план уже полностью соответствовал указаниям Гитлера. Он предполагал создание на оккупированной советской территории колониальных сатрапий в виде германского райхскомиссариатов Остланд (Прибалтика и Белоруссия), Украина, Московия, Кавказ. Украина по этому плану должна была простираться вплоть до Волги, захватывая территорию автономной республики немцев Поволжья.В январе 1941 г., выступая перед подчиненными с секретной речью, рейхсфюрер СС Г.Гиммлер подчеркнул, что «главной целью войны против Советского Союза является уничтожение 30 млн. славян». 2 мая экономический штаб «Восток» утвердил принципы германской хозяйственной политики на оккупированной советской территории: «1. Войну можно вести только при условии, что... все германские вооруженные силы смогут питаться за счет России». 2. Когда мы заберем из страны все, что нам нужно, десятки миллионов людей, несомненно, умрут от голода». Когда нацисты писали «Россия», они имели в виду СССР, а когда речь шла о продовольствии — Украину. http://litopys.org.ua/ukrxxr/a13.htm
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Евроинтеграция. Этап 1. В изложении Т.Шевченко 20 февраля, 03:39 Но именем Христа в родимый край / Пришли ксендзы — и мир наш возмутили, / Терзали нас, пытали, жгли, казнили — / И морем слёз и крови стал наш рай, / И казаки поникнули уныло, / Как на лугу помятая трава. / Рыданье всю Украйну огласило. / За головой катилась голова; / И посреди народного мученья — / Те-деум! ксендз ревел в ожесточеньи. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Харьковчанин 19 февраля, 10:43 Извините, но, я все о том же. Удивительно как коррелируют между собой украиноязычный и русскоязычный форумы зеркала недели при обсуждении статьи с интервью у Петра Порошенко. И по содержанию и по времени "жизни". Правда, в версии на украинском языке более лаконично - всего 17 комментариев, против 32 комментариев на форуме ЗН на русском языке. Хотя и здесь и там ( в ДТ) комментировать после 17 февраля уже перестали. И, уже как обращение ко всем участникам: может все-таки надо обратиться к редакции ЗН об объединении форумов комментариев к обеим версиям издания? Как Вы думаете? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Павел. 19 февраля, 01:30 Павлов утверждал,что должен быть баланс свободы и обязанности.Свобода и дисциплина-абсолютно равноправные вещи,-утвеждал он.Внутри общества идёт внутривидовая борьба. Есть особи-хищники и есть-их жертвы.Но это деление не абсолютное,а в зависимости от ситуации.Поэтому соблюдение дисциплины выгодно практически всему обществаВот этого пока общество и не может осознать.Каждый человек в обществе,в котором отсутствует дисциплина,в каждую минуту может стать не только хищником,но и жертвой.Когда он жертва,то поддерживает оппозицию,но когда хищник-власть.В своём развитии общество находится,в постоянном процессе борьбы,в резултате которой и находит справедливые социальные отношения.Но это процесс не по восходящей,а в различные периоды имеет и социальные кризисы.Нет кризиса,экономического,нет кризиса финансового-есть кризис социальный.Социальный кризис это кризис справедливости и нравственности.Путь выхода из социального кризиса очень простой-не избирать во власть аморальных людей. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Мазепа 18 февраля, 13:17 Ми не вміємо шанувати своїх геніїв і провідників. Зараз ми б розіп*яли Христа без суду, Шевченко теж би бомжував, ми не любимо мудріших за себе. Нам в провідники потрібні пташки і миші. Пам*ятаєте стару казочку про Яйце-райце? А як це змінити? Не знаходжу відповіді. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • персей 18 февраля, 12:46 очень светлый человек и статья хорошая, добрая, без ярлыков и раздора! людей нужно любить, пусть даже временно заблудших в своем невежестве, аминь! Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини