Ще раз про особливості "особливостей самоврядування"

Оксана Сироїд 15 січня, 00:00
Донбасс

Читайте також

Текст змін до Конституції України у частині децентралізації, який нині чекає повторного голосування у парламенті, далекий від реалізації самої ідеї децентралізації. Але це — тема окремої розмови. 

Тим більше що самою так званою децентралізацією біда цього законопроекту не закінчується. Є ще пункт 18 Перехідних положень, який нам каже, що "Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом".

"Ніякого "особливого статусу" у змінах до Конституції немає"?

Цього пункту в тексті змін до Конституції не було до останнього моменту. Він з'явився лише в гарячому від копіювальної машини документі, розданому членам конституційної комісії вже після початку засідання, на якому його мали схвалити. Члени конституційної комісії підходили з тихенькими словами: "Там прийшли з адміністрації. Мабуть, принесуть "особливий статус". Але ми будемо проти. Ми вас підтримаємо". "Особливий статус" справді принесли, а вкупі з ним і зміни стосовно префектів та повноважень президента. Далі було: обговорення, під час якого новоявлені норми нікого, крім автора цієї статті, не збентежили; голосування в єдиному пориві, крім двох голосів; палкі промови голови конституційної комісії і президента про те, що "ми це зробили" і "все нарешті стало на місця". Довершив цю ейфорію конституціоналізму й децентралізації брифінг представників Венеційської комісії, що захоплено благословляли текст, останньої редакції якого вони і в очі не бачили. Благословляли тому, що завданням Європи разом з усіма її інститутами було забезпечити у змінах до Конституції особливий статус для Донбасу, і вони покірно обміняли його на авторитаризм під назвою "децентралізація". 

Тепер про саму формулу та її наслідки. "Росія хотіла федералізацію, а отримала "особливості здійснення місцевого самоврядування...", "Та це ж Перехідні положення, це — тимчасово...", "Немає слів "особливий статус" у законопроекті..." — лилося тоннами з екранів ТБ, інших медіа і соціальних мереж. Та ще, мабуть, виллється в десятикратному розмірі напередодні голосування у другому читанні. 

Слів "особливий статус" у проекті справді немає, і це правда. А ось особливий статус — є. 

Щоб не залазити в юридичні хащі, це можна описати приблизно так. 

Уявіть, що в Перехідних положеннях Конституції з'явилася фраза "Особливості вирощування ссавців ряду хоботних в окремих районах Донецької та Луганської областей визначаються законом". 

Народ: — Це ви про слонів? 

Експерт: — Ви не конституціоналіст, жодного слова "слон" у проекті змін немає. Російська федерація хотіла слонів, а отримала лише ссавців ряду хоботних. Ви що, не бачите різниці? До того ж лише в перехідних положеннях — тобто тимчасово. А це — взагалі перемога. 

Отож, перехідні положення, які не мають окреслених часових рамок, — є постійними, навіть якщо вони названі Перехідними. Перехідні положення без визначеного часу "переходу" — це брехня юридична.

А ще — можна сотні разів назвати слона ссавцем з хоботом. Від цього слон не перестане бути слоном, так само як і ссавцем із хоботом. Можна сотні разів називати особливий статус — особливим порядком здійснення самоврядування, від цього нічого не зміниться. Це також брехня, але вже комунікаційна. 

А щоб зрозуміти, чи отримала Росія те, що хотіла, варто дослідити витоки ідеї української "конституційної децентралізації". Почалося все задовго до "Крим — Наш!" та проекту "Новоросія". 

Власне, "особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" поки що є лише у проекті змін до Конституції. Але для них уже прийнято Закон — "Про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування...." Він був проголосований за зачиненими дверми парламенту без трансляції засідання 16 вересня 2014 р. І підписаний президентом невдовзі. Цей закон повністю "імплементував" більшість пунктів Мінська-2, який відбувся лише через 5 місяців, у лютому 2015 р. 

Нагадаю, якщо хтось забув. Це той закон, який російську окупацію Донбасу і війну називає "події, що мали місце у Донецькій і Луганській областях". Той закон, який гарантує звільнення бойовиків від кримінальної відповідальності і забороняє їх дискримінацію "органам влади та їх посадовим (службовим) особам, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності". Це вам не антидискримінаційна поправка до Трудового кодексу. Той закон, який гарантує російську мову як другу державну, бо мають бути створені можливості для її використання у діяльності органів державної влади та в судочинстві. 

А далі, фактично, зобов'язання уряду України укладати "угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку окремих районів" з ініціативи таких окремих районів, мати у державному бюджеті захищені статті видатків на окремі райони і фінансувати відновлення знищеної Росією інфраструктури, економіки, екології. Це для тих, хто каже, що Росія за все заплатить.

І на довершення — відмова від суверенітету у ключових функціях: безпеки, правопорядку, правосуддя та зовнішніх зносин. Натомість має бути призначення прокурорів і суддів з участю органів місцевого самоврядування, створення народної міліції (мабуть, шляхом реформування нинішньої армії "ДНР" та "ЛНР") і запровадження особливого режиму прикордонного співробітництва з Росією.

Закон є, він відповідає Мінським домовленостям, але не відповідає українській Конституції. Тому й знадобилися зміни до Конституції, яких Росія від нас так нетерпляче очікує.

Федералізація — асиметрична децентралізація — особливий статус — особливий порядок місцевого самоврядування — це не наш поступ. Це було придумано не українцями, не на території України і не задля блага українців. Децентралізація є тут лише фіговим листком, яким брехливо й цинічно прикривають дискримінацію української нації перед окупантом і відмову від державного суверенітету на користь Росії. Саме заради цього Росія й розпочала війну проти України.

"Вибори на окупованих територіях — єдиний шанс повернути Донбас"?

Щоби цей процес отримав логічне завершення, потрібно легалізувати і легітимувати російський контроль на окупованих територіях. Для цього Кремль накинув світові чергову "жуйку" про необхідність проведення виборів "в окремих районах Донецької і Луганської областей" та передвиборної "амністії", чи то вже "імунітету", для нинішніх бойовиків і російської агентури. 

Тепер це подається як "унікальний шанс повернення Донбасу" і як мантра повторюється всіма міжнародними партнерами. Ця мантра супроводжується ще одним фоном — "це ж наші люди, і всі хочуть миру та примирення". Я розумію різні інтереси, але це ще одна брехня, — вибори на окупованому Донбасі сьогодні не повернуть нам ані людей, ані територій. 

Вибори і примирення обов'язково мають настати. Але на все свій час. І перше, що є передумовою виборів, — деокупація. Причому деокупація — це не тільки виведення російських найманців та військ або відновлення контролю за кордоном. Це лише мала частина того, що необхідно буде зробити для відновлення влади України на території Донбасу. 

Якщо пофантазувати й уявити, що раптом росіяни забралися з Донбасу — можливо, в них з'явилися інші справи, як-то нафта по 20 доларів за барель, то величезна кількість напівавтономних банд-угруповань, які почнуть боротися за владу й за виживання, — нікуди не дінуться. Так само, як нікуди не зникнуть запаси зброї, так само, як не розчиняться в повітрі агентурні мережі Кремля. Це все доведеться виявити й нейтралізувати. На це піде не місяць і навіть не рік. 

Тільки після цього настане етап відновлення української влади на території Донбасу. Мають запрацювати служби соціального захисту, міліція, суди, банківська система, в обіг повернеться національна валюта тощо. Вочевидь, ці процеси певною мірою відбуватимуться паралельно, проте без першого — деокупації — неможливим буде другий — відновлення державної влади. 

І тільки після цього можна починати думати про реінтеґрацію, як у сенсі повернення Донбасу до політичного процесу через вибори, так і в сенсі примирення — у тому числі із застосуванням механізму звільнення від кримінальної відповідальності людей, які не скоювали тяжких злочинів. Але набагато важливіше для примирення — публічний діалог, який сьогодні у принципі неможливий.

Це логічний алгоритм: 1) деокупація (Москва забирається геть, далі нейтралізуються бойовики, терористи, арсенали зброї, агентура Кремля); 2) відновлення державної влади (соціальний захист, органи правопорядку, національна валюта); 3) реінтеґрація (повернення Донбасу до політичного процесу); 4) примирення людей. 

Те, що нам наполегливо рекомендують, — означає почати з кінця. Провести вибори та амністію на території, яку політично, економічно і збройно контролює інша держава. І не треба ображати інтелект людей, наполягаючи, що вибори пройдуть тільки відповідно до стандартів ОБСЄ і якщо ОБСЄ гарантуватиме безпеку. ОБСЄ не може гарантувати безпеку виборів, бо 1) не має такого повноваження; 2) не має чим гарантувати безпеку за умови присутності 30 тисяч озброєних людей.

Що стосується стандартів ОБСЄ, то ними є принципи міжнародного спостереження за виборами. Одного погляду на преамбулу цього документа достатньо, аби зрозуміти, що це не про окуповані території: "Правдиві демократичні вибори є виявом суверенітету, який належить народові держави, чиє вільне вираження створює основу для влади і легітимності уряду… Правдиві демократичні вибори є основою збереження миру та стабільності, і вони гарантують мандат для демократичного правління".

Тим більше не варто ображати наш інтелект пропозиціями "знайти хорошого і сильного кандидата". Кого там обиратимуть — неважко уявити. Москва вже "зачистила" найбільш одіозних. Решта будуть амністовані (отримають імунітет). Цілком імовірно, що дозволять зайти ще опоблоку і партії влади. Велика ймовірність, що вперше на виборах не застосовуватимуться "гречані" політтехнології, — в цьому просто не буде потреби. Озброєні люди в камуфляжі — набагато ефективніший стимулятор "вільного" волевиявлення, ніж гречаний мотиватор українського товаровиробника. 

Ну й, нарешті, вимір людяності. Примирення у згаданому алгоритмі не випадково є останнім. Поки пройдуть перші три етапи, між людьми з'явиться відкритість, потім — довіра, потім — прощення. Почати повернення Донбасу з амністії бойовиків — це доповнити нинішнє приниження людей війною ще й приниженням несправедливістю та безсенсовістю їхніх жертв. 

Після терористичного акту в Парижі президент США заявив, що терористи мають бути знищені. Чому ж їхні терористи мають бути знищені, а наші — мають бути обрані? 

Таким чином, окрім брехні, за виборами у Донбасі сьогодні стоїть ще й приниження власної нації.

"Немає альтернативи Мінським домовленостям"?

Це твердження, яке як мантру повторюють і в Україні, і поза її межами, ображає інтелект, мабуть, найбільше. Чомусь нагадує мені муркотіння кота Матроскіна: "О морях и не мечтаю — телевизор мне природу заменил".

Тобто Мінські домовленості стали альтернативою Статуту ООН, Гельсінського заключного акта, купи міжнародних конвенцій і навіть Будапештського меморандуму. Але альтернативи цьому взірцеві міжнародної політико-правової думки ніхто знайти не може? Чи не хоче? 

Вочевидь, Мінські домовленості ні не завершать війну, ні не вирішать конфлікт в Україні. Бо походження цієї війни і джерело конфлікту містяться поза межами України, а підписанти цього документа взагалі не є самостійними й не впливають на його дотримання чи виконання. Ось, до прикладу, підписант із боку України президент Леонід Кучма за рік існування Мінська-2 скільки разів змінив свою позицію стосовно тлумачення зобов'язань? І що?

Навпаки, подальше безальтернативне й насильницьке одностороннє впровадження Мінських домовленостей з боку України лише підбадьорить Росію до нових "подвигів". "Купувати у ворога мир — значить, постачати його засобами для нової війни", — сказав колись Жан-Жак Руссо. А недавно один з американських генералів мудро зауважив: "Перемогти у війні — це означає запобігти її відновленню".

Тому для того, аби конфлікт вирішити, потрібно, так би мовити, "зустрітися з реальністю". А реальність така.

Росія хоче Україну. У всіх сенсах цього слова. І Росію у Мінських домовленостях цікавить лише пункт 11 — зміни до Конституції України в частині децентралізації із особливим статусом окупованих територій, виборами та амністією. 

Європа хоче відновити "стратегічне партнерство" з Росією, а для цього потрібно, аби "конфлікт" остаточно перестав бути міжнародним, а став внутрішньою проблемою України. І тут не слід соромитися нагадувати нашим міжнародним партнерам, які самі борються з терором, що неможливо запобігти терору і подолати його, співпрацюючи з терористичною організацією. Співпраця з терористичною організацією під назвою "Російська федерація" завжди матиме наслідком війну. Питання лише часу і місця.

Єдине, що залишилося з'ясувати, — чого хоче Україна? Не знаю, чого хоче глава держави. Кажуть, що дуже "дипломатичний" візит Бориса Гризлова до України був присвячений тому, щоби погодити голосування за зміни до Конституції, а також новий текст закону про амністію (чи, може, вже "імунітети"?) і законопроект про вибори на окупованих територіях. Кажуть навіть, що в адміністрації президента України вже є ці два документи. (Цікаво, написані в Росії, як і закон про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування?) А ще кажуть, що у зв'язку з браком голосів за Конституцію розглядають можливість голосування за неї "на темно" — за зачиненими дверми, з вимкненими камерами і без обговорення (хоча кого цим тепер здивуєш), як 16 вересня 2014 р. 

Так хочеться сподіватися, що то все лихий поговір. А ще хочеться сподіватися, що в парламенту України вистачить духу спитати у президента України, "чого Петро приходив", — Гризлов чого приїжджав?

Але про альтернативу…

Думаю, всі зауважили, що ніхто у світі не говорить про окупований Донбас. Як і про війну в Україні. Навіть віце-президент Джо Байден під час виступу в парламенті говорив лише про окупований Крим і сепаратистів, які діють за підтримки Росії. А нема окупанта, то немає й війни. Тому про нашу війну, в якій загинули вже тисячі солдатів та цивільного населення, кажуть: "конфлікт в Україні", "українська криза" або й геть сором'язливо — "ситуація на Сході України".

Проте не варто нікого звинувачувати. Не буде інакше, поки ми самі не почнемо про це говорити. Один мудрий чоловік на запитання, чому він не називає нашу війну війною, відповів "так ви ж самі її так не назвали". І крити було нічим — Україна не називає речі своїми іменами. Де-юре, немає ніякої війни в Донбасі. Україна заявила про анексію Криму, але в жодному законі жодного слова не сказала про Донбас. Ой ні, сказала, — "події, що мали місце у Донецькій і Луганській областях". Публічні внутрішні істерії політиків на тему "дамо відсіч окупантові" не мають вираження в юридичних документах. Усе, що стосується війни Росії проти України, сьогодні відображене тільки в політичних документах — постановах Верховної Ради. Ми не ввели воєнного стану, і це було помилкою. Так, міжнародні партнери "висіли на руках", хоч і тихо висіли. Але ті ж міжнародні партнери вже сьогодні докоряють, що ми не назвали війну війною. 

Нам потрібно прийняти закон (що також зареєстрований у парламенті), яким визнати окупованими не лише Крим, а й "окремі райони Донецької та Луганської областей", і встановити державну політику стосовно цих територій. Окремо потрібна державна політика стосовно внутрішньо переміщених осіб і українців, які проживають на окупованих територіях. Окремо потрібна політика стосовно кримських татар як корінного народу, який опинився під окупацією.

Нам потрібні дії стосовно терористів. Якщо в нас АТО, то де вони, ті терористи? Ми зверталися до всього світу з тим, щоб визнати "ДНР" та "ЛНР" терористичними організаціями, а самі? А в самих досі немає законом встановленого порядку визнання організацій терористичними. В парламенті з лютого 2015 р. лежить законопроект, але розглянути і прийняти його не дають... ні, не росіяни, — голова парламентського комітету з питань безпеки та оборони і секретар української РНБО. На тлі нинішніх подій це вже має присмак саботажу.

А ще необхідно визначити такий перелік злочинів, стосовно яких ніколи не може бути амністії чи помилування, якому повірять люди, встановити відповідальність слідчих, прокурорів і суддів за приховування доказів стосовно терористів і сепаратистів або їх необґрунтоване виправдання, а також створити спеціалізований суд для розгляду злочинів проти людяності та злочинів терору, залучивши до нього міжнародних присяжних, прокурорів і слідчих. Бо в нас уже є десятки рішень, якими судді на підставі клопотань прокурорів відпускають з-під варти терористів, обґрунтовуючи "реалізацією Мирного плану президента України Петра Порошенка" та тим, що особа "має значний вплив у середовищах, пов'язаних із діяльністю терористичних організацій "ЛНР" та "ДНР", і тримання під вартою такої особи "може негативно вплинути на процес звільнення заручників".

Ось тоді буде зрозуміло, як ми самі ставимося до війни, окупанта й терористів. І тоді розмова про "альтернативу" стане очевидною і неминучою.

А ще — треба припинити симулювати реформу Збройних сил України, сформувати адекватний генеральний штаб, підпорядкувати його Міністерству оборони, а над цим усім гарантувати контроль парламенту. Бо це для нас — відправна точка для пошуку нових безпекових гарантій. Інакше знову буде як не Мінськ-3.0, то Будапештський меморандум 2.0.

Якщо всього цього не робити, а натомість далі ґвалтувати Конституцію і боротися за вибори окупантів, то ми не те що розвалимо коаліцію і здійснимо ще одну мрію Путіна — позачергові вибори до Верховної Ради, — ми прокинемось одного ранку і зрозуміємо: це не Донбас реінтеґрувався в Україну, а Україна реінтеґрувалася в Донбас. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
33 коментаря
  • Tanya 22 января, 23:28 Сапомомич, кроме нравоучений что-то может предложить? Написано всё патриотично. А реальность такова, если изменения не проголосуют, Запад может снять с РФ санкции, ВВХ двинет вперёд, ПП объявит ВП и полную мобилизацию. И в западной Украине будет тотальное уклонение, митинги женщин под военкоматами и перекрытие дорог против мобилизации, как это было в 2014-2015 гг. Что тогда скажут в СП? Сами-то депутаты воевать не пойдут, а семьи заграницу отправят. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Alexandr Perov 22 января, 17:35 Оксанка! А деяния в Кр. Роге и твой, пардон конечно, "закон" по междунаодке, али кто кого взгеб... Как можно законоДАТЕЛЯМ преступать Конституцию? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Николай Коржов 21 января, 23:01 Надо было думать что делать в марте-апреле 2014г.--примеры в Чехословакии Каталонии в канадском Квебеке и даже собственный пример в Украине 23--28 июня 1917г. о провозглашении автономии!!! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Юрій Коржинський 21 января, 20:07 Пані віце-спікер, необхідно забезпечити протидію спробам продавити ці зміни через парламент. Необхідно протидіяти спробам Гройсмана 10 разів ставити питаннгя на голосування із закликом ГОЛОСУЄМО!. Мабуть, доцільно добитися голосування бюлетенями, якщо до голосування дійде, щоб унеможливити голосування кнопкодавів чужими кар ками ізаліювання дублікатів карток відсутніх депутатів . Вас підтримуємо і на вас надіємося Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • New1 21 января, 17:11 Оце яка "розумниця" ця Сироїд, жалкує що мій голос було віддано за неї, бо пам"ятаю, як вони сиділи, "полюбовно" посміхалися у ВР разом з Гройсманом, нічого не робили, усі задоволені, а тепер вже заголосила, бо спитають люди:"А чого це ти Оксанко нічого не зробила, все тільки посміхалася задоволено, як велике ЦБ? " Про що стаття - ні про що для депутата ВР та ще й з великими повноваженнями, стаття з серії критики стороннього, але не тієї людини, що повинна вирішувати ситуацію, ВИРІШУВАТИ, а не в стилі "Після нас - та хоч і потоп", усі волають оце війна, війна... Ющенко нещодавно заговорив на 112, "побєда треба", а чи його си воює? Оце вся натура українців- трендіти, та інших посилати на амбразуру, така ж і Сироїд - нічого не зробила та буцім вона тут з краю. Не можуть ЕКОНОМІКУ до ладу привести,а хочуть усіх на амбразуру кинути, з КИМ? з цим Урядом? з цією ВР? з економікою такою? з таким управлінням? чи ми довіряємо цим людям та подіям? ЧИ ЛОГІКА _ ПІСЛЯ НАС... - а Ви ідіть...
    New1 21 января, 17:12
    виправлення - "чи його син воює?" (Ющенко)
    Alexandr Perov 22 января, 17:36
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Olexandr Denysenko 20 января, 13:54 Ну цілком очевидно ж, що невизначеність долі лугандонії сьогодні турбує і Кремль, і Європу, і саму лугандонію значно більше, ніж Україну. Ця невизначеність вимушує нервувати Путіна, не кажучи вже про всяких там Заханченків з Плотницькими та все лугандонське населення. Треба зрозуміти, що оця невизначеність - дуже потужна зброя, яка сьогодні саме в наших руках. І нею слід скористатися по повній - максимально затягувати процес врегулювання під будь-яким приводом (а таких можна придумати безліч). Якщо влада не здатна визнати лунадонію окупованою територією, вона могла б ставитися до неї, як до окупованої - повна блокада, ніякого фінансування, заборона перетину лінії розмежування тощо. І все це робити в той же "гібридний" спосіб - хтось підірвав ЛЕПи, стихія зруйнувала залізничні колії, людей не пропускають, тому що "епідемія грипу" і тому подібне. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Jbraun 20 января, 10:11 В Минских Соглашениях прямо сказано - "КОНСТИТУЦИОННАЯ РЕФОРМА". После - ВЫБОРЫ в отдельных районах Донецкой и Луганской областях. И самое последнее - восстановление контроля Украины над границей. Вот и вся правда. Если это не нравится, то зачем Украина подписывала такие Соглашения? А теперь придется выполнять. А иначе Запад не поймет Украину.
    Alexandr Perov 22 января, 17:37
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 18 января, 21:28 Путін: «…Нельзя требовать от Москвы то, что должен сделать Киев. Например, самым главным во всем процессе урегулирования, ключевым вопросом является вопрос политического характера, а в центре – конституционная реформа»: 1) ким для суверенної держави визначено, що саме «должен сделать Киев»?; 2) чому впродовж антитерористичної операції на території суверенної держави має відбуватися дипломатичний «процесс урегулирования» стосунків із знахабнілими терористами?; 3) чому антитерористична операція на території суверенної держави має однозначно вирішити «вопрос политического характера»?; 4) чому наслідком антитерористичної операції на території суверенної держави має стати «конституционная реформа» Основного Закону цієї держави? Відповіді однакові на усі наведені вище питання: «Путин несет БРЕД !!! собачий».
    Валентин Коген 18 января, 21:59
    Путину было бы значительно сложней нести этот БРЕД, если бы в Минских соглашениях утверждалось верховенство документов Международного права, чем сами они не являются.
    Alexandr Perov 22 января, 17:39
    Валя! А че ж был подписан ентот "БРЕД"?
    Артём Алексеев 19 января, 04:36
    Не, ну, без обид, укр. Какбэ, Украина сдалась. Типа, её не стали добивать военным путём, в обмен на определённые обязательства. "Минские Соглашения" их назвали. Было это дважды. О суверенитете говорить не получается.... Или, если иначе, - поддерживать видимость суверенитета можно только выполняя указания внешних игроков. Альтернативы-то, нет никакой. Воевать пробовали. Не получилось.
    Jbraun 20 января, 10:13
    Ну как кем определено? Украина подписала Минские Соглашения? Подписала. Там про все это написано черным по белому. Почитайте Соглашения и Вам станет все понятно.
    Валентин Коген 20 января, 22:03
    Да не подписывала Украина минские соглашения. Там есть подписи Посла ЕС, Посла РФ, 2 президента Украины, не понятно какое отношение имеющего к Украине на момент подписания. Его подпись то же, что подпись неких Захарченко и Плотницкого. Здесь иметь силу может только Документ международного права.
    Alexandr Perov 22 января, 17:44
    Валь! ТО "послы" , а два преза кто п ослы? Самовыдвигы? Значит их в кутузку? Не обижай мужиков.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 18 января, 09:37 Затягувати вирішення питання збираються всі три сторони: Європа, Росія та Україна. Але тільки Україну змушують робити поступки. Гризлов стверджує що домовлятися мають Київ та Донецьк. Нічого в позиції Росії не змінюється. Обама "тримає руки вільними", бо не захотів бути членом "норманського процесу". Він уже обіцяє скасувати велику частину санкцій проти Росії після пресловутих антиконституційних виборів в Донбасі. Своїми діями в Сирії Росія досягла своїх запланованих результатів. Очевидно, російські ГРУ-шні провокації з вбивством мирних жителів Донбасу теж були задокументовані ОБСЄ як "жертви українських обстрілів", інакше чому Україна не спішить ратифікувати Міжнародний Кримінальний Кодекс? Похвастатися Порошенку після перемовин з Гризловим нема чим, інакше не приховував би сам факт. Думаю що треба визнати Крим та Донбас окупованими і оголошувати військовий стан, подобається це ФРН та США чи ні. І навіть якщо нам самим це не подобається. Фінансову допомогу даватимуть і так. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • krav46 18 января, 06:03 Ау, интеллект! Где ты? Опять очередная власть спутала себя с Украиной. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.91
EUR 29.08