Спритність православна

Катерина Щоткіна 19 квітня 2013, 21:50
Владимир Великий

Читайте також

Літо –   зазвичай  мертвий сезон у столиці. Всі, хто може, тягнуться геть із кам'яного мішка та  жорсткого робочого графіка — у відпустку. До літа  зазвичай готуються курорти, а не великі міста: цим  актуальніше готуватися до зими. Однак цьогорічне літо стане для Києва винятком. До нього готуються, і досить напружено. Воно стане ще одним випробуванням для київської влади. Випробуванням важливішим, ніж "зимова комунальна кампанія", — її "батьки міста" провалили всього-на-всього перед жителями столиці. Влітку вони складатимуть іспит перед значно серйознішою комісією — президентом України, який виходить на старт виборчої кампанії. Місце і час старту –  Володимирська гірка у День хрещення Русі

Тільки перспективою виборів можна пояснити раптове пробудження інтересу президента до зазначеної  дати. Адже за попередні три роки Віктор Федорович жодного разу не вшанував своєю присутністю це свято — рік у рік воно припадало у глави держави на відпустку, як Великдень –  на неділю. Патріарху Кирилу, пригадується, довелося одного разу, як Магомету –  до гори (хай вибачить Святійший порівняння), самому  у Форос їхати, щоб протеже зі святом хрещення Русі привітати. 

А тут така спритність православна. Може, то все дати некруглі були? А тут ось кругла — 1025. Принаймні аж  ніяк не кругліша, ніж ющенківська    "1020". Ювілей, можна сказати. Президент видав указ "підняти святкування на новий якісний рівень". Створено оргкомітет — і не один! Скриплять пера чиновників. В усі краї   летять запрошення шанованим людям. Володимирську гірку вкотре наміряються реконструювати. Треба, напевно, вимити доріжки для страусової туфлі президента, а може, і стоптаного каблука Папи римського. 

КМДА також відрапортувала про готовність упорядкувати східці, які ведуть вгору від пам'ятника Магдебурзькому праву. Та й сам цей пам'ятник теж упорядкують — слід гадати,  для пошанування  покійного  Магдебурзького  права в місті Києві, жителі якого тепер практично позбавлені права обирати свою владу. Як за царя Гороха. Пардон, за самодержця-хрестителя. У дні колишньої слави тобто. На набережній встановлять ще й пам'ятний знак на честь 1025-річчя хрещення Русі. На все це у міста знайдуться кошти. Зекономлені на снігоприбиральній техніці та комунальних потребах киян. Та що там! Хіба про героїчну ретираду батьків міста перед сніговою  стихією у липні хтось згадає? Згадуватимуть зовсім про інше — про давнє. Про недавнє постараються якнайшвидше забути. Така властивість нашої політичної й  історичної пам'яті. 

Так, про колишню славу буде сказано багато хорошого. Власне, сказано вже чимало на рівні указів і розпоряджень. Наша історична гординя крапає з офіційних паперів жирними краплями — "наймогутніша держава свого часу"! Хтось скаже, що нам це потрібно,  — великі герої і їхні великі діяння у великому героїчному минулому. Що це необхідно для становлення нації, ідеології   і таке інше. Що наші Аскольди, Святослави, Ольги, Володимири і Ярослави, попри всю сумнівність  репутацій, нітрохи не гірші за "їхніх" Карлів, Єлизавет, Сідів і Роландів (чиї репутації, до речі, анітрохи не кращі). Хто сперечається? Хай би були  собі героями, творцями держави, батьками націй. Коли  без цього категорично  не можна. Коли  без якогось славного рубаки в глибокій історичній ретроспективі ми тепер не можемо почуватися повноцінною  спільнотою. 

У мене тільки одне запитаннячко. Яким боком  до цього надування міфологічних щік причетний  факт хрещення? 

І вже, звісно, зовсім недоречно було б заглиблюватися в подробиці історичної події та  копирсатися в обставинах. Думаю, на "святкових круглих столах", запланованих організаторами, будуть розставлені  здебільшого  приємні на смак історичні страви — могутність держави Київської, мудрість вождів і слава зброї. Що, впереміш із баличком під коньячок, створить святковий і душевний настрій в учасників. Ніхто не стане підсипати у збиті вершки хіну сумнівів. Про те, що це була перемога Константинополя, а не Київської Русі, яка перетворилася на духовну провінцію Візантії. Що Київ став не тільки "хрещальною купіллю", а  й трампліном, на якому Москва піднеслася до саморобного статусу "Третього Рима" і зробила київські землі тепер уже своєю провінцією. Що Русь Володимир хрестив силоміць, палицями заганяючи народ у Почайну. І що відтоді, напевно, у нас так і повелося — заганяти народ у Царство Небесне начальницьким наказом. То зробивши християнство шкільним предметом, бо заманити дітей у недільні школи та  християнські табори в церкви за 1025 років так і не накопичилося ні місіонерського бажання, ні місіонерського ж уміння. То скласти закон про заборону абортів, бо проповідники за тисячу із гаком років   не навчилися розмовляти з жінками на такі пікантні теми. Та й навіщо вчитися, якщо цар-батюшка про все сам подбає? 

Тому не варто дивуватися, що день хрещення Русі стає справжнім, кондовим просто державним святом. А не церковним, і вже точно — не християнським. Ми отримаємо  "державний захід" у всій його  красі. З багатими урядовими кортежами, дорогими костюмами та  пишним вбранням, із офіційними промовами, урочистими відкриттями нових і старих пам'ятників, "героїчним минулим", що якимось містичним чином осіняє  досить жалюгідне сьогодення, і рівноапостольними самодержцями, які якимось містичним чином осіняють нинішніх володарів. Для збереження антуражу все це буде оправлене  в молебні (якщо духовні особи домовляться між собою), корогви та  хоровий спів. 

Відповідно до указу й самого статусу "державного свята", всі районні адміністрації України проведуть свої "заходи". Тобто управління культури і, можливо, освіти отримають розпорядження  "виконувати" і "спустять" його безпосереднім виконавцям — бібліотекарям, музейним та  клубним працівникам. Ті в міру своїх сил та уяви "зготують" щось нашвидкуруч. Безкоштовно, звісно, — адже бюджетних коштів на "державні заходи" у районах (і навіть більшості областей), звісно, не знайдуть. Отже, будуть виставки дитячих малюнків у краєзнавчих музеях, що займають одну   стіну класної кімнати в місцевій школі. Будуть виступи дитячих танцювальних колективів. Лекції в сільських клубах силами завклубом і, у кращому разі,   парафіяльного священика. З обіцянкою "після лекції — танці", — треба ж чимось народ залучати до "державного заходу". 

Нічого не нагадує? Якщо ні — вам можна позаздрити, бо до цього списку людина з більшим (не означає — кращим) життєвим досвідом неодмінно дописала б шкільну лінійку та покладання квітів до пам'ятника Леніну/Невідомому солдату/Героям оборони/революції/повстання. І не знаєш, на що нарікати, — чи на те, що сорок років не минуло, відведених на вимирання "народжених у рабстві", чи на те, що мастодонти замість умирання чомусь прекрасно живуть і розмножуються, а може, річ у тому, що рабство досі так і не скінчилося.

Втім, це все неважливо. Чим  біднішими видадуться  заходи "на місцях", тим більше уваги буде спрямовано на найголовнішу частину святкування — на ту, котру покажуть по телевізору. Де президент України Віктор Янукович, улюбленець афонських старців, власник таємничих реліквій і просто "православний президент", в оточенні патріархів, митрополитів, а коли пощастить — самого Папи Римського — світитиметься  гостинністю та заслуженою гордістю. Почуваючись — і не без підстав — головним героєм дійства. 

Тому  хай вибачить мені читач, що у всіх попередніх рядках було так мало християнського духу та  букви:  прийдешнє свято до християнства має лише опосередкований стосунок. Не більше, ніж привід "добре посидіти". Точніше, постояти і попозувати на публіку. Золоті київські бані, патріарші куколі й сам бронзовий Володимир із хрестом та пам'ятником Магдебурзькому праву — декорації для передвиборної кампанії чинного  президента України, що стартує у нас на очах з мовчазного благословення всіх присутніх. 

Думаю, представники всіх наших церков досить  розумні й досвідчені, аби це розуміти. Вони пообурювались для проформи тим, що програма свята "не має християнського змісту", і зайнялися своїми власними програмами, планами, своїми власними списками гостей та  розкладами заходів. Та якщо вже  доведеться брати участь у передвиборному спектаклі президента, слід  принаймні не продешевити. Сподіваюся, часи, коли важливо було просто "засвітитися" у почті "першої особи",   вже минули, і тепер ділові питання вирішуються більш жорстко й раціонально. 

Найрішучіше повелася УПЦ. Вона відразу заявила  себе "господарем свята" як пряма і канонічна наступниця  Володимирового хрещення. Втім, кермо влади плавно перейшло до РПЦ,  — громадсько-церковний комітет із підготовки святкування засідає в Москві, складається з представників "трьох братніх народів" і планує ще раз зіграти на Володимирській гірці сюжет про "єдність", "братерство" та  "силу". Посадові особи УПЦ нагадують "місту і світу", а також патріархові Філарету особисто,   що торжества мають очолити патріарх Кирило та митрополит Володимир. Так, і список гостей, до речі, треба погоджувати з "господарями" — тобто з УПЦ. Чи з РПЦ? Ну, одне слово, в  Москві — там, де комітет засідає. І куди із завидною регулярністю "рішати"   питання  "підготовки заходів" їздять українські чиновники. 

Їм, чиновникам, звісно, не позаздриш, — патріарх Кирило зі своєї участі в президентських святкуваннях постарається взяти все можливе й неможливе. Президентові, якщо він захоче бачити патріарха Московського на своєму святі, доведеться піти на компроміс, і, можливо, не на один. Втім, становище чиновників зовсім не безнадійне:  якщо патріарх Кирило образиться й не приїде, він програє більше, ніж виграє. Незалежно від того, хто за його відсутності гратиме на Володимирській гірці першу скрипку — Всесвітній патріарх Варфоломій, патріарх Філарет, Папа Франциск I  чи навіть митрополит Володимир. Можливо, останнє для московського начальства — найнебажаніший варіант. З погляду Московської патріархії,  УПЦ і так надто  загралася зі своєю автономією, що здобулася на  підтримку  нинішнього президента. Тим часом   саме на нього свого часу  покладав великі  надії  патріарх Кирило у справі "поглиблення єдності", — її зазвичай уголос називають "слов'янською", але по суті йдеться про єдність РПЦ, якій доводиться витрачати дедалі більше сил на дипломатичні ігри з урядами незалежних країн, що  розташувалися на її "канонічній території". Особливо — стосовно України. Адже дедалі прохолодніші відносини між Україною і Росією роблять патріаршу ідею "єдності" все менш актуальною для офіційного Києва. І на прийдешньому  святі патріарху Кирилу загрожує виглядати не "господарем", а всього лише одним із запрошених. 

Можливо, тому примхливі зауваження про те, "хто очолюватиме", і "кого запрошувати", і "кому взагалі не місце", звучать так підкреслено гучно. Патріарх Кирило виглядає на найбільш "незручного"  з дійових осіб майбутнього свята. Це йому не з руки стояти поруч із тим, і з іншим, і з третім. Неначе  спеціально підвищується градус навколо участі у святі патріарха "розкольників" Філарета або Папи римського. Перший обов'язково буде. Другий, швидше за все, ні. Але  це неважливо — важливий факт "несанкціонованого запрошення" понтифіка. Дарма  що його автори –  греко-католики. Так, присутність "уніатів" теж може затьмарити патріархові Московському свято. Але що вдієш! Адже вони в Україні — у себе вдома, і вони теж вважають себе наступниками Володимирового хрещення, причетними до "київської купелі". Втім, незважаючи на те, що папа Франциск I  поки що не підтвердив свого наміру приїхати, йому вже пригрозили "акціями протесту". Ось які ми, православні, гостинні. І нам навіть із сутої  цікавості не хочеться подивитися, як зберуться на обмеженій оточенням території Володимирської гірки представники всіх трьох Римів. 

Схоже, у липні ми отримаємо вже звичне для нас видовище, тільки "на новому державному рівні" (тобто з президентом у головній ролі). Перед телеекранами буде продемонстровано  неіснуючу "слов'янську єдність" і неіснуючу єдність влади з "народом православним". Також неіснуюча, на жаль, єдність народу — господаря свята –   надаватиме події певної пікантності:   ми  цікавитимемося, хто з ким поруч стояв і сидів, говорив або носа вернув. Свято буде — у затишку парафіяльних церков та  молебнях. Але більшість телеглядачів отримає його тільки у вигляді  сюжетів у теленовинах. Головними героями яких будуть не Христос і навіть не князь Володимир. І це цілком зрозуміло —   їм же  не треба обиратися на наступний термін. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
70 коментарів
  • Хучи-бучи 6 мая, 11:52 Бесспорно многие согласятся с тем, что любая церковь неоднократно себя дескредетировала и продолжает это делать в настоящем, нет сомнения продолжит это ратное дело и в будущем. Так что подобные споры неуместны, так сказать "все вы хороши"; так что здравомыслящему христианину не должно быть важно какая вывеска висит на храме Господнем.
    кореш 6 мая, 14:43
    "...так что здравомыслящему христианину не должно быть важно какая вывеска висит на храме Господнем" - в таком случае товарищ Здравомыслящий, тебе дорога прямиком к Аделадже, продавай квартирку, читай мантры, в общем не жалуйся потом.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • луганский прохожий 25 апреля, 14:00 _ вокруг участия в празднике патриарха "раскольников" Филарета или Папы римского._ Ось воно як:) Колосаль. Пані авторка на однаковий рівень ставить пана Філарета і Папу Римського. Я може щось не чув- Невже Папу Римського не визнає жодна католицька церква світу? Чи може УПЦ КП вже визнана ВСІМА ПРАВОСЛАВНИМИ ЦЕРКВАМИ СВІТУ?:) Тобто якщо пана Філарета та Папу Римського розміщувати в "одній команді" то й у них щось спільне має бути.
    Сальдо 26 апреля, 02:37
    Тут Щетка исторически права - и Фил, и папа римский по отношению к православию оба раскольники, масштаб конечно разный, но по сути верно. Другое удивляет - верная католичка до кончиков ногтей Щеткина, и указать на раскольничество папы, пусть даже и в кавычках
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • луганский прохожий 25 апреля, 13:56 _И на грядущем празднике патриарху Кириллу грозит выглядеть не "хозяином", а всего лишь одним из приглашенных. _ :)Свої стосунки "хазяїн-служниця" із замовниками статті пані авторка переносить на відносини "Патріарх Кіріл- віряне УПЦ МП". Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Док 24 апреля, 16:53 Религия вообщем хоть и декларирует "не укради," на самом деле является самым крутым "МММ" созданым евреями и обдирающие "православных" уже больше 2000 лет. Так что государство обкрадывающее свой народ естественно должно дружить с церковью, такой кооперативчик только на пользу друг-другу. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Ходок 23 апреля, 12:41 Не бывает некрасивых тёток-щеток, бывает мало водки. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • луганский прохожий 23 апреля, 07:57 Дарю пани Щёткиной стишок (конечно не идеал стихосложения но от души) : Вы пишите , пишите- всех Ваших статей не счесть// Мы же понимаем - Вам тоже нужно есть:)
    прохожему 23 апреля, 11:11
    От души: найди себе хорошее место, чтоб смачненько покушать, а не газеты непонятные почитывать
    луганский прохожий 23 апреля, 12:58
    От души: Послушал Ваш совет и посылаю Вас.... Вам привет:)
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Te Deum от Щеткиной. 23 апреля, 07:04 Щеткины какашки летят и на УПЦ КП и на УАПЦ. Ненависть стучит в сердце, сжигает разум и губит душу.
    Te DeumУ 23 апреля, 11:12
    Да вокруг тебя одни бесы, а ты их не видишь!
    батурин 24 апреля, 16:48
    КП? - не слышал. Филарету лизала регулярно, правда в ракурсе обсирания мп.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • луганский прохожий 23 апреля, 06:37 _несуществующее "славянское единство"_ :) Персонально для авторки "неіснуюче". А ось для багато кого існуюче і ще як:) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • луганский прохожий 23 апреля, 06:35 ? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Факт 23 апреля, 03:48 "Зеркало недели" - американский проект, судя по всему. Отсюда ненависть ко всему русскому, включая РПЦ. "Первый номер газеты вышел 08 октября 1994 года. Первоначальный издатель — Юрий Орликов, США."
    факту 23 апреля, 11:18
    А тебе то что, это газета украинская. А ты иди, Америке угрожай голым задом, а тут пасешься
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Курс валют
USD 24.82
EUR 27.64