Вибори президента США: як сталося неймовірне, і чого очікувати Україні?

Трамп
Instagram / washpostphoto / Matt McClain

Читайте також

Під час змагання думок, через яке ми пройшли, запал та завзяття дискусій інколи набирали вигляду, який міг вразити чужинців, незвичних вільно думати, вільно висловлюватися і вільно писати те, що вони думають; але тепер, коли ці суперечки розв'язані волевиявленням народу, а їх результат проголошено відповідно до положень Конституції, всі громадяни, безперечно, підкоряться волі закону і об'єднають свої зусилля заради загального блага. 

Томас Джефферсон, третій президент США

 

Одне з найбільш видовищних світових політичних шоу — вибори президента Сполучених Штатів Америки — цього сезону і поготів має підстави супроводжуватися найрізноманітнішими епітетами на кшталт "безпрецедентне".

І кількість громадян, що скористалися правом дострокового голосування, сягнула мільйонів, і явка в день голосування — близько 60% — рекордна за останні 50 років, і тривалість виборчої кампанії (Г.Клінтон оголосила про висунення власної кандидатури ще 15 квітня 2015 р., а республіканці такі оголошення почали робити ще в лютому того ж року), і рівень суспільного інтересу та напруги у США — безпрецедентні. Безпрецедентною була й увага зовнішнього світу до цієї політичної кампанії. Озвучення іноземними лідерами власного ставлення до тих чи інших кандидатів на посади президента в іноземній державі не є чимось надзвичайним у світовій практиці. Однак дивними були і масштаби коментування американських виборів, і гострота цих висловлювань із боку іноземних лідерів. Інтригуючими й віроломними були приписувані Росії спроби вплинути методами кібер- та гібридної війни на процес вибору американцями свого президента. 

Обставини перемоги на виборах 8 листопада у США Дональда Трампа та отримання Республіканською партією США повного контролю над виконавчою і законодавчою гілками влади (з шансами впливати й на судову) будуть багато і прискіпливо аналізуватися. Не завадить поговорити на цю тему та спробувати зробити свої висновки й українцям.

Розколоте суспільство 

Президентська виборча кампанія у США отримала вдосталь негативних епітетів (від потворної до кепської), проходила на тлі безпрецедентного суспільного розколу. Характерним трендом стала не щира прихильність до того чи іншого кандидата, а саме негативне ставлення виборців з обох таборів до того чи іншого висуванця. Як зазначало видання "Голос Америки", вислови "чесний" і "заслуговує довір'я" — зовсім не ті слова, які більшість американців використовують, щоб описати двох основних кандидатів у президенти — демократку Гілларі Клінтон і республіканця Дональда Трампа. Під час опитування, проведеного напередодні виборів відомою організацією "Геллап", тільки 32% американців характеризували б так Клінтон і 36% — Трампа. Здавалося, прибічники Трампа симпатизували йому тому, що він не є кар'єрним політиком із Вашингтона, а має "досвід реального життя", чого, на їхню думку, бракувало Гілларі Клінтон. 

До коктейлю негативних емоцій слід також додати реальний страх американців, викликаний низкою терористичних актів, скоєних у їхній країні не якоюсь таємничою "Аль-Каїдою" з далекого Афганістану, а їхніми ж співвітчизниками, зростання міжрасових конфліктів. 

Слід зазначити, що останніми роками відбулося певне відчуження американської політичної еліти від пересічних громадян, які вочевидь не мали наміру змиритися з цим фактом. Зокрема, за даними впливового британського журналу "Економіст", за період 2002–2015 рр. кількість американців, які вважають, що в їхній країні влада належить народу, зменшилася майже вдвічі — з 44% до 23%. Виявилося, що внаслідок широко розрекламованої глобалізації, розвитку вільної торгівлі, зняття бар'єрів для інвестицій тощо збагачується лише незначний прошарок американців, а решта — втрачають роботу, звичний стиль життя та рівень добробуту і, як наслідок, — впевненість у майбутньому. 

Відсутність виразної реакції американського істеблішменту на ці тенденції є наочним підтвердженням і відчуження, і розчарування. Останнє доволі чітко виявилося у даних своєрідного анти-рейтингу Гілларі Клінтон, — близько 55% американців сприймають її негативно. 

Інший приклад — симпатії до сенатора-демократа від штату Вермонт Берні Сандерса багатьох молодих, ліберально налаштованих американців, які раніше не цікавилися ані політикою, ані виборами. Ці тренди можна пов'язати зі значним невдоволенням занадто великим впливом космополітичних супер-багатіїв на політику у світі загалом і в США, зокрема, та з ерозією середнього класу, що спостерігається у країні впродовж останніх десятиліть. Так, за даними авторитетної американської соціологічної установи "П'ю Рісеч Сентер", кількість дорослих американців, що вважаються такими, які належать до середнього класу, зменшилася з 61% у 1971 р. до 50% у 2015-му. 

Тобто в Америці невпинно зменшується кількість свідомих і політично відповідальних виборців. Відтак, за оцінками експертів, скорочуються й інформаційно-аналітичні програми в мас-медіа, розраховані саме на цю категорію читачів і глядачів.

Натомість поповнюються лави тих, хто в умовах бурхливого розвитку "суспільства реаліті-шоу" легко піддається емоціям і впливам різних маніпуляторів. Саме ці технології, серед іншого, активно використовували організатори виборчої кампанії Трампа. 

Значно збільшилося електоральне значення різних інформаційних вкидань. Так, нинішнього року ми стали свідками злетів і падінь у симпатіях американців у відповідь на резонансні скандали навколо відомих висловлювань Трампа щодо жінок та зберігання Клінтон конфіденційної інформації для службового використання на своєму особистому поштовому сервері. Останній скандал, фактично, став фатальним для кандидатки від Демократичної партії. 

Звісно, вплив засобів масової інформації на вибори у США завжди був величезним. Однак саме нинішнього року наочно виявилося, що, незважаючи на багатолітні традиції та різні запобіжники, американська політична система не має повного імунітету проти відвертого популізму. 

З іншого боку — на тлі космічних цін на навчання в американських університетах збільшується кількість молоді з "соціалістичними" поглядами, яка позитивно сприймає і відповідно реагує на гасла "безкоштовної освіти", "політичної революції", "підвищення мінімальної заробітної плати". При цьому прибічники Берні Сандерса шляхом широкого "краудфандингу" продемонстрували й неабиякі креативні можливості нових демократів. Не виключено, саме за ними, а не за традиційним істеблішментом прозирає майбутнє Демократичної партії.

Звісно, це явище — не унікальне для США. Криза довіри до владних інституцій серед населення розвинених країн уже є тенденцією (і референдум у Нідерландах щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, і референдум у Великій Британії щодо виходу з ЄС великою мірою ілюструють цю ж тенденцію), але нинішнього року вона особливо яскраво проявилася у США. 

І, безперечно, зовсім невипадково саме на дискредитацію політичної системи Сполучених Штатів в очах її громадян були спрямовані системні інформаційні провокації кремлівських ЗМІ, недавні хакерські атаки, у причетності до яких підозрюють російські спецслужби.

Зазначена ситуація не є унікальною і для України, де неспроможність влади ні говорити чесно зі своїми громадянами, ні, тим більше, забезпечити розвиток економіки та зростання добробуту викликають очевидні емоції українців, що їх пропаганда та інші інструменти ворожої держави тут-таки вміло спрямовують на підрив віри у власні цінності, власну політичну систему, сумнів в обраному способі життя, підрив бажання захищати свою країну тощо. Але вибори у США гостро порушили й іншу проблему: пильнувати і плекати потрібно не лише настрої співвітчизників, спільні цінності. Постійної уваги та різних форм захисту потребує не лише територія держави чи демократія як обрана народом форма правління, а й конкретні механізми її забезпечення — такі як виборчі закони, процедури, державні та громадські інституції, що діють у цій сфері.

Завершення епохи "політкоректності"?

Феномен Трампа полягав у тому, що він зміг добре відчути настрої чималої кількості білих американців, які належать до робітничого класу, працюють у реальному секторі економіки, не люблять іммігрантів, виступають за збереження християнської спадщини Америки, не довіряють вашингтонському істеблішменту і бояться ісламу. Трамп скористався невдоволенням частини білих американців, фактично очоливши прихований "бунт білих чоловіків" проти популярного гендерного мейнстріму 2000-х. Багато прибічників Трампа значною мірою невдоволені так званою "політкоректністю", серйозно стурбовані політикою демократів, спрямованою на посилення системи контролю за продажем вогнепальної зброї у Сполучених Штатах, і не сприймають того, що сьогодні називають відчуженням влади від народу.

Невипадково під час партійних праймеріз Трамп доволі легко переміг представників політичного істеблішменту, зокрема сенаторів Марко Рубіо і Теда Круза, відомого республіканця з Огайо Джона Кейсіка. Можна також згадати, що колишній губернатор Флориди Джеб Буш, незважаючи на чудові стартові перспективи, чималі зібрані кошти і симпатії республіканської партійної верхівки, ще в лютому оголосив про припинення участі у виборчій кампанії. Як він сам пояснив: "З огляду на низьку підтримку з боку виборців в Айові, Нью-Гемпширі та Південній Кароліні". 

Однак очевидно, що проблема значно ширша. Як зазначав напередодні виборів один консервативний оглядач: "Американці більше не впевнені у своєму національному проекті. Вони більше не довіряють інституціям і не мають віри у спільну долю. Це криза національної мети. В основі кризи — сумніви у власній ідентичності та базовому здоров'ї життя громади".

Вже згаданий "Економіст" у жовтневому числі писав: "У більш традиційної білої Америки поєднання економічних і культурних переживань вилилось у справді пригнічені настрої. На останнє не можна не зважати. Втім, це також посилило неабиякий шовінізм, без якого важко пояснити вибуховий успіх расистської, зрозумілої переважно "своїм", риторики Трампа та бурхливий настрій його білосніжного натовпу. Республіканці-циніки, а надто консервативні телеведучі, які формують думку мільйонів білих похилого віку, заробляли гроші, підігруючи упередженням. Просуваючи такий собі консерватизм "здорового глузду", що таврував іммігрантів, лібералів та не вельми заможні верстви населення, і щедро присмачуючи його теоріями змов, вони дали цим упередженням голос. Успіх Трампа побудований на розумінні того, що жоден із республіканських лідерів не взяв цю балаканину на озброєння настільки, наскільки з нею погоджувалися мільйони їхніх виборців, і це створило нішу для безвідповідального демагога". 

Цьогорічні масові заворушення в різних американських містах наочно показали, що міжрасові конфлікти у США зовсім не канули в минуле, а напруга і недовіра у відносинах між білими й афроамериканцями продовжує бути високою. Якщо американське суспільство не зможе знайти виваженого і обопільно прийнятного підходу до цієї проблеми, вона, імовірно, дуже гостро постане вже напередодні виборів 2020 р. 

Якою буде зовнішня політика президента Трампа? 

У сфері національної безпеки та зовнішньої політики також точилися гарячі дискусії з приводу позицій США у сучасній системі міжнародних відносин, тероризму, "Ісламської держави", ситуації на Близькому Сході, нерозповсюдження ядерної зброї.

За наявною інформацією, зовнішньополітичні питання неабияк сколихнули і численну українську громаду, яка традиційно тяжіла до Республіканської партії. 

Під час передвиборної кампанії Дональд Трамп зробив багато суперечливих заяв, які важко пояснити чимось іншим, ніж відсутністю в нього знань та комплексного системного бачення міжнародних відносин і ролі Сполучених Штатів на світовій арені.

Але, навіть попри очевидну недостатню поінформованість для обґрунтованих прогнозів (це на загал є найбільшою проблемою, пов'язаною з Трампом, — його непередбачуваність), передвиборна риторика Дональда Трампа дає підстави припустити, що в зовнішньополітичній сфері він є прихильником сучасної версії доволі традиційної для США політики "ізоляціонізму"*. Це також віддзеркалює настрої тих американців, які вважають, що США робили й роблять багато корисного для Світу, а той відповідає невдячністю.

Слід зазначити, що, за даними вже згаданої американської установи "П'ю Рісеч Сентер", дві третини республіканців підтримують збільшення військових витрат, 62% вважають пріоритетними внутрішні проблеми, а 74% республіканців розцінюють міграційну кризу і біженців як загрозу добробутові США та підтримують рішучіші дії проти "Ісламської держави".

Отже, Трамп має відповідати цим настроям та демонструвати неабияку рішучість у розв'язанні найгостріших міжнародних питань. Очевидно, він жорстко протидіятиме "Ісламській державі", і необхідність альянсів для цього диктуватиме доцільність повернути на стратегічний рівень партнерство з Ізраїлем, із яким Вашингтон у вересні нинішнього року вже уклав угоди про надання 38 млрд дол. військової допомоги. 

Водночас, поки що не визначене реальне ставлення Трампа до подальшої долі ядерної угоди з Іраном, хоча експертам відома його доволі гостра критика на її адресу. До речі, саме тому іранці, як і багато українців, відчайдушно не хотіли приходу Трампа у Білий Дім.

Незрозуміло також, чи усвідомлює президент-республіканець, що втручання Росії в Сирії лише поглиблюватиме кризу в цій країні та на Близькому Сході загалом, виштовхуючи нові й нові хвилі міграції до Європи, яка вже захлинається і від мігрантів, і від зростання ксенофобії. Отже, практично не прозирають його наміри щодо наповнення чимось іншим нинішнього курсу США на Близькому Сході.

Зовсім незрозуміло, як саме Трамп планує взаємодіяти з Китаєм: намагатиметься співпрацювати у певних питаннях чи йтиме на конфронтацію, адже Пекін, скориставшись миром, встановленим завдяки США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні після Другої світової війни і налагодивши потужну регіональну торгівлю та інвестиційне співробітництво, нині явно узяв курс на військово-політичне суперництво та економічну конкуренцію з Вашингтоном за вплив у цій і деяких інших частинах світу. 

Сьогодні у Сполучених Штатах досить поширена думка, що КНР — це потенційна загроза і навіть ворог, із яким доведеться воювати в перспективі 10–15 років. Тим часом є й інша точка зору: Китай — відповідальніша країна, ніж путінська Росія, тому його слід відтягнути від РФ; треба якими-завгодно засобами не допустити союзу між Москвою і Пекіном, утримуючи останній у діючих рамках правил, що на загал влаштовує Вашингтон. 

Трамп вважає, що Китай повністю контролює КНДР, тому попередні спроби зупинити ядерну програму цієї країни зазнали невдачі. Однак його натяки на прямі переговори з лідером Північної Кореї виглядають, щонайменше, трохи наївними.

Популярні в Україні гасла про зближення з Китаєм, як і беззастережне захоплення різного роду трансконтинентальними проектами, пропонованими цією державою, не можуть сприйматися інакше, як частина глобальної стратегії протидії США, свідчать, що в нашій країні немає усвідомлення можливості уже в зримій перспективі постати перед непростим зовнішньополітичним вибором: США чи Китай? Допустима і доцільна глибина співробітництва з Китаєм у контексті залежності нашої держави від США та загострення американо-китайського протистояння має негайно стати предметом найретельнішого всебічного осмислення в Україні. Тим більше що в перспективі така проблема може виникнути і щодо Японії та інших держав Тихоокеанського регіону, де Китай постійно підвищує ставки в безпековій грі, гарантуючи собі військово-політичну й економічну домінацію.

Під час передвиборних заходів і численних дебатів протягом усього передвиборного процесу Трамп говорив про переваги співпраці з Росією, особливо коли йдеться про боротьбу з угрупованням "Ісламська держава". При цьому експерт аналітичного центру "Атлантична рада" Джон Гербст вважає, що "Кремль сподівається на перемогу Трампа. Проте це ще не означає, що Трамп буде слабким супротивником для Путіна".

Є підстави очікувати, що Трамп, особливо на початковому етапі, намагатиметься налагодити відносини з Росією на базі так званої Realpolitik та боротьби з міжнародним тероризмом. Ну що ж, вибору, окрім того, щоб бути терплячими й далекоглядними, в нас, в Україні, схоже, немає. Але ми пригадуємо, що й чинний президент США Барак Обама починав із "перезавантаження" відносин із Росією й до останнього твердив про доцільність співпраці з РФ у конкретних питаннях — боротьби з тероризмом чи стратегічної безпеки. Пам'ятаємо і знаємо, чим усе це скінчилося.

Однак, чергова спроба нормалізації відносин з Росією, скоріш за все, не буде для Дональда Трампа простим кроком, адже значна частина американського істеблішменту, політиків, лідерів громадської думки, експертна спільнота ставляться до Москви зі значною недовірою, і новообраний президент — за будь-яких обставин — не зможе ігнорувати ні ці настрої, ні розслідування втручань у виборчий процес, ні провал спроб співробітництва в Сирії, ні подальшу деградацію міжнародної договірної бази з питань стратегічної стабільності, контролю над озброєннями.

Аналіз наявної інформації дає підстави вважати, що Трамп, щонайменше на початковому етапі своєї президентської каденції, намагатиметься надпрагматично ставитися і до НАТО, і до Європейського Союзу. Це позначатиметься на інтенсивності взаємодії України з НАТО і, можливо, на деякий час виправдає непослідовність України у визначенні свого членства в НАТО як законодавчо та концептуально визначеного пріоритетного завдання. Але вже в середньостроковій перспективі неготовність і боязнь української еліти чітко сформулювати завдання набуття членства в НАТО підриватиме спроби забезпечити нашій державі безпекову парасольку.

Можна сподіватися, що дистанціювання США від європейських справ і надалі розширюватиме можливості, відповідальність та вплив Німеччини. Можна також прогнозувати, що Велика Британія залишатиметься важливим стратегічним партнером США в Європі, хоча й поза ЄС. Це може бути ще однією підказкою для української дипломатії, де зосередити свої зусилля у пошуку відповіді на питання, як вибудовувати альянси і систему пріоритетів.

Найбільшою інтригою початкового періоду правління Дональда Трампа стане відповідь на питання, як 45-й президент США діятиме у світлі своїх передвиборних обіцянок переглянути торговельні договори та режими. Він або не розуміє, або приховує від своїх прибічників те, що його спроби вирішити за допомогою протекціоністських бар'єрів проблеми американської економіки, неодмінно стануть причиною глобального валу заходів у відповідь і, зрештою, боляче вдарять по інтересах і прибутках саме американських виробників, експортерів та інвесторів.

У цьому контексті особливо небезпечними для інтересів США видаються спроби Трампа перенести свій внутрішньополітичний популізм у зовнішню сферу, бо на тлі зростання інших центрів сили й швидких і водночас тектонічних змін у світовому геополітичному ландшафті небезпека послаблення існуючої системи альянсів США може не лише спричинити серйозну міжнародну кризу довіри, а й безповоротно змінити нинішній світовий порядок, в якому ніхто, включно з самим Трампом, не зможе гарантувати, що Америка знову стане суперпотугою (make America great again).

У більш загальному плані очевидно, що США не зможуть так просто відсторонитися від активного здійснення світової політики, зокрема тому, що вони є імперією (хоча й модерною), а для імперії політика nolens volens означатиме демонстрацію слабкості, що майже гарантовано призведе до втрати впливу і непередбачуваних негативних наслідків.

При цьому негайним результатом можливого дистанціювання Сполучених Штатів від міжнародної проблематики майже гарантовано стане швидке розмивання режимів контролю за розповсюдженням зброї масового знищення та засобів її доставки. А це вже створюватиме безпосередню загрозу безпеці США. Чи розуміють це Дональд Трамп та його радники з питань національної безпеки?

Отже, зовнішня політика президента Трампа наразі є доволі незрозумілою і важкопрогнозованою, що не може не турбувати ані нинішніх союзників Вашингтона, ані ті країни, які хотіли б мати відносини такого характеру зі Сполученими Штатами. 

Однак успіх реалізації більшості із цих питань багато в чому залежатиме від спроможності новообраного президента продуктивно співпрацювати з Конгресом США. Нагальну необхідність цього було підтверджено 28 вересня ц.р., коли Конгрес подолав вето президента Обами і дозволив родичам загиблих під час терористичних актів 11 вересня 2001 року розпочинати юридичні дії проти держави Саудівська Аравія. До речі, зважаючи на зростаючу роль і активну політику Саудівської Аравії в регіоні Близького Сходу, врегулювання відносин із цією країною також буде одним з пріоритетних завдань нового господаря Білого дому, незалежно від того, чи усвідомлює він нині цю проблему.

А що ж Україна?

Сполучені Штати в осяжній перспективі залишатимуться єдиною державою в світі, яка здатна самостійно або у взаємодії з союзниками вирішити основну проблему України — надати ефективні гарантії безпеки (у контексті мінімізації загрози російського ядерного потенціалу). Окрім цього США мають найбільше доступних ресурсів для надання Україні політичної, фінансової та іншої допомоги. Готовність США надавати Україні допомогу в різних сферах є одним з ключовим факторів, що впливає на інших донорів. Можливі умови надання такої допомоги або гарантій безпеки, очевидно, залишатимуться найбільш прийнятними для України (якщо порівнювати з гіпотетичними пропозиціями Росії, Китаю, ЄС).

Але наявність у США таких ресурсів зовсім не означає, що американський уряд має чи матиме політичну волю застосувати їх в інтересах України. Це зумовлює одне з центральних завдань української держави — ефективно конкурувати за інтерес з боку США. Умови для цієї конкуренції непрості незалежно від імені президента США. Але є підстави вважати, що для України ситуація може виявитися ще складнішою, ніж для інших претендентів.

Якщо абстрагуватися від суми американської допомоги (вона є, і значна), останні два з половиною роки української дипломатії в США навряд чи можна назвати цілком успішними. США та їхні союзники нав'язали українській владі сумнівну лінію поведінки у питаннях протидії російській збройній агресії (не противитися окупації Криму, зробити ставку на переговори в Донбасі), не надавши жодних гарантій або достатньої допомоги для припинення кровопролиття та повернення тимчасово окупованих територій. Українська влада натомість не лише бездарно розтринькала кредит довіри з боку американців, утворений завдяки жертвам українців під час Революції Гідності, а й примудрилася створити низку скандалів.

Насамперед, провальною і недоречною була спроба зіграти на протиріччях між президентом-демократом Обамою і контрольованим республіканцями Конгресом восени 2014 року. Білий Дім чітко дав зрозуміти українському президенту: він чекає від Порошенка лише двох меседжів — мир та реформи. Але зібравши від імені жертв і героїв Революції Гідності оплески в Конгресі США, Петро Порошенко звернувся до американського парламенту з проханням надати Україні статус "основного партнера поза НАТО" (фактично — оголосити союзником з юридичними гарантіями захисту) і надати військову допомогу озброєннями. 

Як наслідок — уже за кілька годин після всього того, що записні піарники подавали як тріумфальну появу в Конгресі США, Петро Порошенко вийшов з Білого Дому, будучи "переконаним" президентом Обамою в тому, що "Україна вже і так має більше, ніж їй потрібно". Як ми знаємо, Україна досі не отримала запитуваних озброєнь смертельного ураження, а "українське питання" стало компетенцією віце-президента США Джо Байдена, а не глави американської держави.

Розчаруванням для американців стала розгорнута українською владою "боротьба з олігархами" і корупцією, наростання хвилі обурення в українському суспільстві недостатністю реформ, індивідуальні корупційні й інші скандали за участі українських небожителів.

Але, як "модно" говорити в Вашингтоні, Україна вирішила "не змарнувати ще однієї можливості змарнувати можливість". Під час президентської виборчої кампанії в США українська влада вирішила ще раз зіграти на внутрішніх протиріччях в США і підтримати Гілларі Клінтон у боротьбі за президентську посаду. В серпні 2016 року голова Національного антикорупційного агентства України Артем Ситник підтвердив дані з т.зв. амбарної книги Партії регіонів України про отримання значних сум Полом Манафортом, який обіймав посаду голови виборчого штабу Дональда Трампа. Ця заява не могла залишитися непоміченою в США: П.Манафорт був змушений офіційно залишити посаду; штабу Д.Трампа було завдано відчутного іміджевого удару. 

Як відомо, не судять лише переможців. Але Клінтон програла. І Україна стала заручником необдуманих кроків своєї влади. У цьому контексті можна пригадати невдалу спробу президента України організувати зустріч із Дональдом Трампом під час перебування на сесії Генеральної асамблеї ООН у вересні 2016 року. Можна лише додати, що політичний вплив Пола Манафорта на президента США Дональда Трампа залишається значним, так само як тісними залишаються його зв'язки з представниками колишньої Партії регіонів.

Додамо сюди незбагненні з погляду протоколу і державницької позиції масові твіти, пости й заяви українських міністрів, депутатів та посадовців проти Дональда Трампа — і можна сміливо стверджувати, що українська влада примудрилася зіпсувати відносини з 45-м президентом США ще задовго до його вступу на посаду.

Сміхотворними є рекомендації деяких вітчизняних експертів придивлятися до політичної постаті новообраного віце-президента США Майкла Пенса, оскільки він опікуватиметься українським досьє. На практиці початок взаємодії з новою адміністрацією США складається таким чином, що у виконавчій владі рівень контактів з Україною може обмежитися не те що віце-президентом, а навіть і не заступниками державного секретаря США.

Тому актуальним надскладним завданням для української дипломатії буде пошук не лише тем для можливої співпраці зі США, а й тих друзів і союзників, які обстоюватимуть в адміністрації Дональда Трампа українські інтереси.

Активність посла України в США Валерія Чалого в середовищі Конгресу, неурядових організацій свідчить про те, що дипломат розуміє і сприймає цей виклик. Однак проблема привернення уваги Білого дому до українських питань не вирішується виключно на рівні посла. 

Цілком може бути, що повернення довіри до української влади відбуватиметься дуже повільно і на основі вирішення конкретних проблем і питань як уряду, так і бізнесу США. Це вимагатиме створення дуже гнучкої та ефективної системи реагування. Щось подібне вже було в Україні — у період останніх років каденції президента Кучми, коли ефективний і дієвий посол у Вашингтоні Костянтин Грищенко мав прямий доступ до вищих керівників держави, які у свою чергу завжди швидко перевіряли інформацію та пропозиції посольства й організовували їх реалізацію на практиці. Це, зокрема, дало свого часу змогу швидко зреагувати на американські потреби при підготовці до вторгнення в Ірак, запропонувати військову допомогу і на цьому тлі розтопити кригу дипломатичної блокади, що виникла внаслідок Гонгадзе- та "Кольчуга"-гейтів.

Зважаючи на прогнозовану чутливість новообраного президента США до потреб великого бізнесу, а також з урахуванням необхідності для України започаткувати критично важливе співробітництво зі США у військово-промисловій сфері, і український президент, і влада загалом повинні бути готові до того, що не всі оборонні замовлення мають обслуговуватися виключно своїми (у прямому і переносному значеннях) заводами, і не весь прибуток має осідати в кишенях українських власників.

Предметними повинні стати позиції щодо оборонної та військово-технічної співпраці. Давно слід подумати не про безкінечне випрошування американської військової допомоги, а й про те, що Україна власним коштом могла би зробити в тій-таки Сирії. Необхідність активнішого втручання в ситуацію в цій державі зумовлена не лише загальнополітичними мотивами, присутністю там низки важливих для України гравців (Ізраїлю, Туреччини, Саудівської Аравії), а й досить практичною потребою вивчати способи застосування Росією тих видів військової техніки і озброєнь, які ще не були, але, на жаль не виключено, ще будуть застосовуватися і проти нашої держави. Важливими залишатимуться й успішна реалізація діючих програм, запровадження нових, регулярна участь у спільних навчаннях, військових обмінах, більша відкритість до США у реформуванні оборонного відомства та вітчизняних спецслужб тощо. Це створить атмосферу довіри, яка дасть змогу реалізувати різні напрацювання, зокрема й чутливого характеру.

Не забуваймо, що істотною складовою всебічної підтримки України з боку наших американських партнерів мають стати відповідні великі інвестиції в українську економіку та сталі торговельні зв'язки. Хай як складно це буде, але доведеться шукати форми надання преференцій американським компаніям і фінансовим установам з метою їх якомога більшого залучення в українську економіку. 

За час президентства Обами, як і в попередні роки, Україна так і не спромоглася вивести формально існуюче стратегічне партнерство зі США на реально стратегічний рівень. Ми по-різному бачили світ, по-різному оцінювали головні загрози й виклики, по-різному дивилися в майбутнє. Ми прикривали безвідповідальність і постійні вагання у зовнішній політиці нескінченими розмовами про так звану багатовекторність, яка, і це не було секретом для Вашингтона, часто приховувала кланово-меркантильні або кон'юнктурно-особисті уподобання. 

Слід відверто визнати, що впродовж майже всіх років незалежності офіційному Києву було завжди комфортніше вирішувати політичні, економічні та інші питання саме з ментально близькою Москвою, а не з прискіпливим і вимогливим Вашингтоном. 

У національних інтересах України — істотно посилити взаємодію з усіма гілками влади США, політичними колами, засобами масової інформації та українською громадою. І це не просто чергова рекомендація, а, без перебільшення, одна з основних гарантій нашої незалежності та рецепт виживання щонайменше на близьку і середньострокову перспективу.

Серйозної дискусії з новою адміністрацією США потребуватиме питання визначення і наповнення інституційних механізмів в українсько-американських відносинах. Але перед тим ми повинні зробити "домашню роботу" і визначити, що саме пропонуватимемо новій американській адміністрації як актуальний порядок денний двосторонніх відносин. 

Як виявилося, саме це, а не благодійні внески наших філантропів, які прагнули долучитися до глобалізованої еліти, увійти до різних приватних фундацій, є запорукою належної уваги США до української проблематики. 

З огляду на складність завдання налагодити продуктивне партнерство з адміністрацією Дональда Трампа, безперечно слід вирішувати й питання щодо професійної лобістської структури України у Вашингтоні. 

Можна констатувати, що майже дворічний дискурс стосовно невиконання США своїх зобов'язань у рамках Будапештського меморандуму 1994 року виявився малопродуктивним. Вочевидь, офіційний Київ нині просто хотів би приховати за ним свою повну бездіяльність упродовж більш ніж 20 років у сфері забезпечення обороноздатності країни. Тому мусимо перегорнути цю сторінку і почати працювати над досягненням реальних цілей. Керівництво й еліта України повинні нарешті зрозуміти, що час, коли можна було покласти відповідальність за безпеку країни лише на міжнародно-правові документи, минув. І, здається, назавжди.

Отже, у перспективі Київ повинен докласти всіх можливих зусиль, щоб трансформувати існуюче партнерство у справжні союзницькі відносини. І головним у цьому союзництві має бути не назва, а його сутність — взаємне й чітке розуміння, для чого воно потрібне і яку субстантивну користь несе обом сторонам.

"Працювати наполегливо і системно по всіх можливих каналах!" — має стати основним гаслом української влади на американському напрямку.

 

* Американський ізоляціонізм — курс у зовнішній політиці США, що базується на ідеї мінімально необхідного залучення країни до світових справ і неучасті у конфліктах поза Американським континентом. В основі американського ізоляціонізму лежить відома теза першого президента США Джорджа Вашингтона про доцільність розвитку торговельних відносин з іншими державами за "мінімально можливих політичних зв'язків". Певним продовженням курсу на ізоляціонізм США можна вважати "Доктрину Монро" 1823 року, в якій, серед іншого, зазначалося, що США не зазіхають "на втручання у внутрішні справи європейських держав". Американський ізоляціонізм 30-х років ХХ століття базувався на широко вкоріненому бажанні населення і частини політиків триматися осторонь від тогочасних небезпечних подій у Європі. Певною противагою ізоляціонізму в ті роки був курс президента Рузвельта — одного з небагатьох представників американського істеблішменту, які бачили загрозу з боку нацистської Німеччини, не виключали можливості майбутньої конфронтації і розглядали різні варіанти протидії агресивним зазіханням Гітлера. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
162 коментаря
  • Panikovski 18 ноября, 21:19 шакаладные засуетились ... почувствовали реальную угрозу ... в АП плохиша лихорадочный мозговой штурм: "что делать с Михо? ... лишить гражданства? ... не катит ... выдать по запросу грузинской прокуратуры?", контролируемой главным грузинским олигархом, подконтрольным в свою очередь России "стремно ... да и нельзя выдавать гражданина Украины ... шо делать?!?! шо делать, "клиент уезжает, гипс снимают?!?!" - СМОТРИМ ВНИМАТЕЛЬНО ... КРЫСЫ В ПАНИКЕ ... И НЕ ЗРЯ ... НЕ ДАДИМ СЕБЯ НАЕ ....!
    talymon 18 ноября, 21:46
    Розслабтесь і отримуйте задоволення- вас уже, а ви не помічаєте. Саакашвілі- це проект Пінчука і Порошенка. Єдине, що тепер більш-менш зрозуміло, що дострокові вибори до ВР все-таки будуть. А вся так звана команда Міхо- це кидали.
    Voynich 19 ноября, 16:12
    Votcha Сегодня, 07:44 Как доставляет вера упоротых в непомойный итог окраины. На полном серьёзе рассуждают о каких-то документах и законах. Но вы то останетесь теми же самыми. А украинство принципиально не созидательное явление. Voynich Сегодня, 10:39 Говоришь, памятник князю Владимиру в центре Москвы поставили? Молодцы. А теперь целуйте его в зад и молитесь о прощении. И помните, что «Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)» - часть четвёртая статьи 20 Конституции Украины. Panikovski Сегодня, 11:43 ... а что тебя так "доставляет" (или может, "вставляет"?)))? Что "упоротые" … имеют возможность рассуждать …
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 18 ноября, 18:07
    zxcvb Сегодня, 17:39 «Я пропонував об'єднуватися людям честним, бажано біографія яких відома, які щось зробили, чи не зробили. "Самопоміч". Мені дивно, що вона у деяких тямовитих ніби людей користується повною довірою. У мене враження, що це дещо мутна політсила, тому що вони голосували і лобіювали як державні, так і антидержавні законопроекти (Чим вже тоді від них гірший "агент Клаус" Ляшко? Нічим не гірший). Проукраїнської твердої більшості, яка б забезпечила люстрацію державного апарату і судової влади, що вкрай необхідно, в цьому парламенті немає. Знаєте, що неподобається в "Самопомочі"? Самопіар, коли в цьому навіть немає необхідності. Піаритися й Тимошенко вміє, вона ще їх навчить. І їх лідер Садовий не подобається, теж піарщик. Коли йшлося про елементарні речі, про захист українського мовного простору, що він робив? "Не позволим ссориться, будем говорить по русски", щось до такого він тоді у Львові закликав. Але нехай чесні люди з "Самопомочі" переходять в "мечты", я повторю, потрібно об'єднуватися»
    Зараз все мутне, і без самопіару ніхто не обходиться, бо автоматично вилетить з політики. Я намагаюсь спрощувати ситуацію, в мене нема часу слідкувати за голосуваннями. Спостерігаю 3 фактори: 1) вони не популісти 2) вони не кишенькова партія якого-небудь з олігархів 3) вони не партія одного лідера. Набору цих трьох факторів у інших немає, зокрема у Міхо і Кличка -- лідерські партії. Зараз, мені здається, Порошенко "мочить" Самопоміч, штучно створивши проблему "львівського сміття". Місця скільки завгодно, щільність населення в Україні нижча, ніж будь-де в Європі, але везти нікуди, хоч по кишеням його розсовуй. І у всьому один Садовий винен. Міркування від зворотнього: раз їх б'ють, значить вони праві. Ляшко гірший, бо він популіст.
    aetes 18 ноября, 18:12
    Які антидежавні законопроекти вони лобіювали?
    zxcvb 18 ноября, 18:25
    Проблему сміття теж треба вирішувати. Львів не хоче будувати сміттєспалювальний завод, чи хоче? Дивно, коли львівське сміття розвозять по Україні, у Миколаїв, Київ, Тростянець чи Кролевець, викидають лвівське сміття на житомирській трасі. Якщо ви скажете, що у цій ситуації Садовий веде себе адекватно, це буде прикро. Можна кивати на київську владу, на Порошенка, який "мочить" Самопоміч, мені Порошенко неприємний, він нерозумна людина "вчорашнього дня", але те, що він створив проблему "львівського сміття", звідки такі глобальні висновки. Та він просто неспроможний на такий "креатив", може не треба до всього присмикувати людину, яка знаходиться не на своїй посаді? Я скажу, що у ситуації з даною проблемою лідер Самопомочі проявив себе як дуже поганий господарник, а те, що цього не бачать львівяни, це ще гірше.
    aetes 18 ноября, 18:31
    На креатив ще й як спроможний! Не він, так радники. А стосовно поганий господарник, він у безвиході, як би Ви вирішили цю проблему? Будувати завод -- це буде через кілька років, і грошей на це нема.
    zxcvb 18 ноября, 18:39
    Будь-ласка. Антидержавні? Один з енергетичних законів, які Самопоміч несамовито лобіювала з Юлією Тимошенко. Надра України, за Конституцією, належать народу України, і поки що вони у нас не продавалися. Можливо це неправильно, на Заході, якщо ти купив ділянку землі, усе що належить під нею належить власнику землі. Але у нас земля не продається, недавно знову пролонгували мораторій на продаж землі, не скажу добре це, чи погано, в нашій ситуації, адже невідомо, кому земля дістанеться, і хто є її справжнім власником, якщо дозволять продаж. Але вони, Самопоміч і БЮТ, дуже протестували проти податку в 59% відсотків (в державну казну) з видобувників газу, які смокчуть газ з українських надр, на землі яка їм не належить. Якщо відверто, це протест на користь конкретних людей, щоб вони огтримували належну ренту, і дуже сумнівно, хіба що трохи показово, щоб це влинуло на тарифи. До речі, наприклад, у Данії, приблизно такий самий податок береться з власників землі, які вклали свої кошти у
    zxcvb 18 ноября, 18:51
    видобуток газу. Але наш переляканий Кролик (тоді був прем'єром і йшлося про його голову) пообіцяв зменшити податок з видобувників до 29%, але Самопоміч і "Юля" вимагали його взагалі чи то скасувати чи зменшити до символічних цифр. Думаєте вони дбали про український народ? Я таку не думаю, це був однозначно лоббістський закон. Але це лише один із законопроектів. У Самопомочі мене дратує поведінка некомпетентності, яка прикривається компетентністю. Підозрілість до будь чого чого вони не розуміють. і це викликає з їх боку абсурдні звинувачення. А звинувачення повинні бути не голослівними, а обгрунтованими, якщо вони дбають про своє реноме. Але вони пропонували і лобіяюваи і корисні законопректи, наприклад, виборчі, які зараз гальсують. Зрештою, те що на користь Україні, з того що пропонує Самопоміч, треба підтримувати, або перешкоджати, якщо навпаки. Але порядні люди з Самопомочі мають визначитися, чт має ця політична сила майбутнє, і чи не треба їм шукати однодумців у новій політсилі
    aetes 18 ноября, 19:07
    Їй-бо не знаю, 59% -- багато це, чи мало. "Думаєте вони дбали про український народ?" по-Вашому це аргумент? Це антипіар.
    aetes 18 ноября, 18:26
    В Вашій позиції не видно конфігурації об'єднання. Міхо увійде в Удар? Чи Кличко увійде в партію Міхо (як вона називається)? Ні того, ні другого, мені здається, не буде. Жоден з них не буде грати другу роль. Ця обставина не дрібниця, від цього не відмахнетесь "якось воно буде".
    zxcvb 18 ноября, 19:19
    Ви ж самі розумієте, якщо вони не дурні, а порядні люди, вони зобов'язані домовлятися. І Саакашвілі не дурень, після Революції Гідності, коли нова Україна (вдруге) зберегла незалежність, він казав, що доля в третій раз таких дарунків не дарує. Стосовно наполеонівських амбіцій, це вже було коли пасічник і Юля виривали один у одного булаву. Український народ вдруге вже на це не купиться (сподіваюся). Потрібна відкрита доступна суспільству угода про наступні перетворення після здобуття влади, укладена насамперед, а не (дістанемося до влади, а потім якось накеруємо), при тому що Порошенко, маргінали та 5-та колона ніякого стосунку до її укладання не повинні мати стосунку (що вони могли, і що зробили, це вже відомо на даний момент нашого сумного історичного досвіду).
    zxcvb 18 ноября, 19:42
    Якась дуже дивна відповідь, про 59%. Прибуток будь-якого виробника (у цивілізованому світі) складається з вартості сировини (для "Юлі" і Самопомочі вона нічого не вартує), із засобів виробництва (не знаю що вклали у видобуток нинішні "наші" виробники, але підозрюю, що 90% засобів виробництва вони "прихватизували із совка") і вартості робочої сили. При зарплаті у 100$ для більшості населення України, думаю у нас вона дуже мізерна. Принаймні, разів в 10 нижча ніж у Данії. Ви скажете,"Юля" і Самопоміч все порахують, і визначать скільки забрати для "злиденного народу". А я так скажу, там де зникає економіка, там починається корупція, відкати і хабарі.
    talymon 18 ноября, 19:58
    Джон Гелбрейт у одній зі своїх книг розказав, що коли Ліндона Джонсона, відомого своїм гострим язиком, запитали, чому він у своїх промовах жодного разу не згадує про економіку, то Джонсон відповів, що говорити про економіку- це все одно що мочитись собі в холошу- тобі гаряче, а іншим байдуже. До справи, панове!
    talymon 18 ноября, 19:03
    Людей, що в'їздять збоку Білорусі в Україну, з першого кроку по нашій землі вражають гори сміття, яке вони бачать скрізь вздовж українських доріг і навколо усіх населених пунктів. Україна сьогодні- це одне суцільне звалище. Тому "львівське" сміття є на всі 100% політичним, ганебним політичним сміттям тих, хто прийшов до влади під гаслами "жити по-новому". Єдина мета цих новоживчиків- замочити Садового, перетворити його самого у політичне сміття. Жаль львів'ян.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 18 ноября, 16:08
    Voynich Вчера, 06:11 «Вопрос на засыпку. Если предположить, что Тимошенко согласится поработать на современном этапе развития Украины (период действия закона «четыре двойки») в качестве Премьер-министра Украины при определённом Президенте, то существует ли подходящая (такая, что может подойти) под нижеуказанные критерии (профессиональный военный с однозначной внеблоковой и внесоюзной независимой, самостоятельной проукраинской, украиноцентрической внешнеполитической ориентацией) кандидатура на должность Президента Украины? И если существует, то кто это?»
    Абсолютно недолуге запитання. Тимошенко вже була прем'єром при Ющенку. І через абсолютну непридатність останнього до державотворчої діяльності їй часто доводилось перебирати на себе й державотворчі функції. І вона якось справлялась попри шалений опір з одного боку "елітотворця-ліберала" Ющенка з його командою, а з іншого боку попри тотальну обструкцію усім її діям і зусиллям "дикопольців-янучарів". І Тимошенко- це вже ні для кого не є таємницею- у 2010 році таки виграла президентські перегони у солодкої парочки Янукович-Ющенко, а також+ олігархи+ закуліса+держдеп+ Кремль. Але у неї забрали перемогу і народу України пред'явили іншого переможця.... Тому чинна нині влада повинна поновити справедливість і повернути Тимошенко і народу України вкрадену у них перемогу. А свою думку стосовно Гриценка я вже висловив у одному зі своїх тут постів раніше у відповідь на пост Panikovski. Якщо забажаєте, можете пошукати: talymon 16 ноября, 23:14 .
    aetes 18 ноября, 16:41
    При Ющенкові прем'єрами побували також Єхануров і Янукович. При них ВВП України зростав, і тільки при Тимошенко падав. І не тому, що їй "дикопольці-янучари і елітотворці-ліберали" заважали, а тому, що її економічна політика зводиться до "відібрати й розділити". Її електоральна база -- охлос, найбідніші й найменш освічені верстви населення. Вона репрезентує їх уявлення про економіку і втілює їх на практиці. Як писав Покальчук, "справедливістю вони вважають шару". То яка може бути економіка при таких ділах?
    talymon 18 ноября, 18:43
    Аморальна верства олігархічної челяді, шакаляча верства, що кормиться об'їдками зі стола своїх ненажерливих повелителів злодіїв-олігархів-шерханів ( за рахунок народу, що є єдиним джерелом усіх створених багатств), до якої без сумніву належите і ви- ось хто разом зі своїми хазяями гробить, нищить, руйнує, топить будь-які, усі зусилля народу України і таких його лідерів як Тимошенко, спрямовані на те, щоб вибратися з викопаної вами для них ями, аби стати на шлях поступального розвитку до вершин цивілізації, вершин гуманізму, вершин соціальної справедливості. Немає і не буде вам прощення ні від нині живучих, ні від нащадків. Амінь!
    aetes 18 ноября, 18:56
    Ви схожі на anatolii тим, що не на аргумент відповідаєте (аргументів у Вас нема), а розказуєте про мене, що я такий-сякий. Шакаляча верства кормиться об'їдками... Давайте у віршах.
    talymon 18 ноября, 19:43
    Я не побачив у вас до цих пір жодного аргументу крім апології, відкритої чи прихованої, злодіїв-олігархів-шерханів. Тому й отримуєте саме те, на що заслуговуєте. /aetes со тщаньем муэдзина/ косит тут под в пенсне господина,/но последняя знает псина,/ кто господин у этого "господина"/
    Voynich 18 ноября, 21:51
    Из вопроса не следует, что он о Гриценко, а ком. от 16.11.16 я читал. Рассказывать сказки о приключениях Тимошенко не имеет смысла – она прозрачная. Да, Тимошенко честно отстояла (отсидела) очередь на пост Президента, но Украинскому народу надоели крайности. Сейчас маятник, летящий из одного крайнего положения «Янукович-Москва» в другое крайнее положение «Порошенко-Брюссель-Вашингтон» приближается к своему среднему положению. Если маятник случайно заклинит, в направлении Брюссель-Вашингтон полетит один Порошенко. Судя по ответу на поставленный вопрос, хотелось как лучше, а будет - как в упомянутом ниже анекдоте, где Штирлиц это и.о. Президента. Прошлогодний разговор о том, кто выиграл выборы 2010, можно продолжить. В таком случае я жду ответ о подробностях отзыва из ВАСУ иска к ЦВК и Януковичу. Идея «поновити справедливість і повернути Тимошенко і народу України вкрадену у них перемогу» гениальная, но не имеет перспектив, поскольку похититель вместе с похищенной победой скрывается в РФ
    aetes 18 ноября, 16:59
    Здається, я єдиний, хто згадав про статтю, висунувши питання, чому Трампу не дорікають, що він олігарх. Всі останні про статтю геть забули.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 18 ноября, 15:56 Voynich, сегодня, 07:56: «Мова (Майдан, оснований на Документі) йде про здійснення (надання) громадянами України НеОфіційного Тлумачення за обставин протиправної бездіяльності Конституційного Суду України щодо надання офіційного. Більше того, - про набуття цим неофіційним тлумаченням статусу офіційного через його визнання (сприйняття) переважною більшістю громадян України» - шановний пане Voynich, я підтримую Ваші думки про «Документ», але важливішим бачу: «надання громадянами України НеОфіційного Тлумачення Виборчого Законодавства України» – чистого, прозорого, з 100%-вим врахуванням голосу КОЖНОГО громадянина України, який має право на участь у Виборах усіх, без виключення, рівнів. Саме відсутність такого Законодавства, призвела до цинічного плюндрування Держави Україна олігархами-злодіями в законі.
    aetes 18 ноября, 17:23
    Виборче законодавство переробляли й перетлумачували вже 100 разів. Може досить? Якраз час зупинитись і подумати, в чому тут справа, чому не спрацьовує ніяка ідея. Мені здається, що справа не у виборчому законодавстві. Що треба удосконалювати не заперечую, але головна проблема -- низька політична культура виборців. Кількісно значно переважає охлос, середнього класу майже нема. Люди не розуміють, за що голосують. Ще раз навожу слова Покальчука: "справедливістю вони вважають шару". Політики прилаштовуються до думки натовпу, а хто намагається плисти проти течії, той вилітає з політики.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • zxcvb 18 ноября, 10:31 Статья посвящена Трампу в контексе Украины, как относиться Украине к его избранию. В общем-то слишком много чести Трампу (надеюсь его образумят, пусть делает госсекретарем Ромни, можно было бы заодно и Маклейна назначить министром обороны), и слишко мало - для Украины. Но почему-то эта статья вызвала неожиданный интерес к нашей внутренней политике. У каждого свое мнение. Мое такое. Сейчас выборы не нужны, но к ним нужно готовится уже сейчас. Объединяться должны в первую очередь политики у которых есть имя и незапачканная биография, даже если они делали ошибки. Я так подумал, один из них Кличко. Ошибки он делал, но не воровал, а это важно. Хотя честность не все решает, поэтому я не уверен, что он может быть президентом. Но в ВР пусть идет, и объединяется с другими честными людьми, проукраинский электорат никуда не пропал и есть потребность убрать "вчерашних людей", которые являются частью коррупционной системы, нельзя этих людей отдавать им и популистам на откуп. Хотя, ему придется
    zxcvb 18 ноября, 10:42
    в первую очередь исправлять свои промахи. Уничтожил сам свою политическую силу во всеукраинском масштабе, "лег" под Порошенка, что было большой глупостью, его итак бы тогда избрали мером Киева, может были опасения, что если он на это не пойдет, ему Порошенко сосватает главой киевской администрации какого-то своего попова или макеенка, так время было не то, и он и сейчас может это сделать. То что Кличка, как мера Киева не пустили в ВР на торжественное заседание по Конституции, это большая глупость была, личный мотив в истории человечества еще ни кто не отменял, Чаплинский убил сына у Б.Хмельницкого, а цар Александр ІІІ у Ульянова, соответственно они перевернули вверх дном Польшу и Орду. Конечно, недопуск в ВР не убийство, но недопуск кем и кого, это хорошее иизбавление от любых иллюзий. Кличко лишил звания советчика известного киевского вора, рядившегося в европейские одежды, Парцхаладзе, хорошо, стал разбираться в местной политике. Забрал у баяниста Табачника 8 гектаров киевской земли,
    zxcvb 18 ноября, 10:54
    "которую ему за просто так дали в 2003 г. и не могли обратно вернуть Киеву, а у ворья у власти и не было никакого желания этим ханиматься, тут бы им самим что-нибудь украсть или урвать. Кличка поддерживают киевские атошники (может не все это неоднородная страта, но общался с теми, кто тподдерживает), а это сейчас важно Ну и потом нужно объединятся всем, кто честен мли относительно честен. Тогда такую политическую силу труднее будет уничтожить или обуздать. Объединять репутацию и ресурсы. Потому что к выборам в ВР нужно готовиться сейчас, и готовиться к этому нужно было начинать еще "вчера". Пусть объединяються самим, тогда не нужно будет боятся фальстарта, потому что нужно еще завоевать свой электорат. Пусть объединяются Кличко и Саакашвили, Найем пусть присоединятся, уже "устроил партийный съезд сам и как, получилось"? Збили пилотов? Я допускаю, что Лещенко получал серую зарплату "в конвертах", если не брал взятки и не воровал может еще в будущем сделать карьеру. В общем, будут мешать
    aetes 18 ноября, 17:11
    "Мечты, мечты, в чем ваша сладость." Стосовно Міхо й Кличка погоджуюсь з Вами, але чому мрії так і залишаються мріями? Ще непоганий варіант -- Самопоміч. Вибір є. Та оберуть Тимошенко або рашистів.
    zxcvb 18 ноября, 17:39
    Я пропонував об'єднуватися людям честним, бажано біографія яких відома, які щось зробили, чи не зробили. "Самопоміч". Мені дивно, що вона у деяких тямовитих ніби людей користується повною довірою. У мене враження, що це дещо мутна політсила, тому що вони голосували і лобіювали як державні, так і антидержавні законопроекти (Чим вже тоді від них гірший "агент Клаус" Ляшко? Нічим не гірший). Проукраїнської твердої більшості, яка б забезпечила люстрацію державного апарату і судової влади, що вкрай необхідно, в цьому парламенті немає. Знаєте, що неподобається в "Самопомочі"? Самопіар, коли в цьому навіть немає необхідності. Піаритися й Тимошенко вміє, вона ще їх навчить. І їх лідер Садовий не подобається, теж піарщик. Коли йшлося про елементарні речі, про захист українського мовного простору, що він робив? "Не позволим ссориться, будем говорить по русски", щось до такого він тоді у Львові закликав. Але нехай чесні люди з "Самопомочі" переходять в "мечты", я повторю, потрібно об'єднуватися
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 17 ноября, 17:53
    Republic Сегодня, 14:12 «Так, продукти харчування продають українські виробники, але ж Україна була (за часів СРСР) не лише аграрною державою (республікою)? Питання: на внутрішньому ринку, чи є Україна конкурентом Китаю?»
    Мені здається, є. Не у всьому і не таким дієвий як хотілось би, але справа не в цьому. Ринок -- це засіб, мета якого -- зіштовхнути лобами власників заводів, змусити їх конкурувати між собою. Треба вимагати розширення вільного ринку, а не жалітись, що влада погана. У нас вона завжди була поганою, і ще довго буде. Ваші "рожевоокулярні" мрії, що ось оберемо хорошу владу, і все буде ОК, необгрунтовані. Я вже збився з ліку, якого президента обрали, і кожний поганий. Чому Ви думаєте, що наступний буде хороший? Особливо мені не подобається Ваше твердження, що поки не оберемо хорошу владу, робити нічого не можна. Що люди обуряться платіжками і вийдуть на вулиці, -- не моя наївна мрія, так воно і буде. Треба тільки щоб "тонке розрізнення" було, щоб вимагали те, що треба вимагати, а не те, до чого їх Ляшко й Тимошенко штовхатимуть.
    Republic 17 ноября, 18:58
    «Треба вимагати розширення вільного ринку, а не жалітись, що влада погана» - і як же ж Ви оце бачите: стоїте осторонь та й вимагаєте, вимагаєте, вимагаєте…, аж «до посиніння». «Ваші "рожевоокулярні" мрії, що ось оберемо хорошу владу, і все буде ОК, необгрунтовані» - а що, Ви маєте таке ж Виборче Законодавство, як і в ЄС, чи США? «Особливо мені не подобається Ваше твердження, що поки не оберемо хорошу владу, робити нічого не можна» - «особливо мені не подобається» Ваше перекручування суті моїх «коментарів»: я завжди стверджував, що народ України втрачає час, що нам нагально потрібно діяти, але «байдужість політичних кріпаків» тільки вражала.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 17 ноября, 17:04
    aetes Сегодня, 14:02 «"висновки будуть як дишло, куди повернув туди вийшло» - це Ваші «зойки наляканого нефахівця»: поцікавтеся суттю «аудиту»" А мене навпаки, дивує саме Ваша наївність. Невже крючкотворам-юристам Ви вірите більше, ніж власним очам? Невже Ви ніколи не зустрічались з таким явищем: одні рахують -- виходить одне, другі рахують -- виходить інше? Хто буде проводити аудит? Ви особисто призначите аудитора, якому Ви довіряєте? Чи його призначить невідомий нікому чиновник невідомо якого відомства, підкуплений олігархом?»
    Мені сумно від Ваших «думок»: Ви не вірите в дієвість чинної Конституції України; Ви вірите, що «обов’язково» буде обман, при реалізації аудиту; Ви не вірете, що в сучасній Україні аудит може бути чистим й прозорим, бо олігархи-злодії сьогодні вже здатні «купити неньку з потрохами» за кошти, вкрадені ними в ураїнського суспільства; Ви впевнені у тому, що аудит буде «призначиий невідомим нікому чиновником невідомо якого відомства, підкуплений олігархом». З таким «сприйняттям» реальностей життя в Україні, Вам, однозначно, гарантована ганебна роль «політичного кріпака», якого олігархи-злодії смикатимуть на свій розсуд, як маріонетку. У більшості громадян сучасної України «вистачатиме пороху» лише на «Майдани Хаосу» (від Сатани), тоді як Істини Господа Ісуса Христа, закладені в Законодаваство України – то є, на їхнє переконання, «маєчнею недоумків». Повторюю: мені – сумно.
    aetes 17 ноября, 17:54
    В чинну Конституцію я вірю, але я не вірю в чесність нашого чиновництва. До того ж, мені цікаво, звідки у Вас взялась віра, що "в сучасній Україні аудит може бути чистим й прозорим"? Держава наскрізь корумпована, олігархи запросто купують будь-якого чиновника. Мені здається, Ви мене переконували в цьому. Чому я маю переконувати в цьому Вас?
    Republic 17 ноября, 18:41
    «До того ж, мені цікаво, звідки у Вас взялась віра, що "в сучасній Україні аудит може бути чистим й прозорим"?» - а чому Вам не цікаво, звідки у мене взялася Віра Істинам Нового Заповіту Господа Ісуса Христа? 2000 років Сатана «колотить» людьми на Землі, щоб відволікати їх від Головного в житті кожного: пошуку Шляху до Бога. Чи не реалізується «чистим й прозорим аудитом» саме Шлях до Бога? Олігархи-злодії – це люди, яких звабив Сатана, тому істинновіруючим у Бога належить викрити «сатанинські гріхи» олігархів-злодіїв, заради їхнього ж порятунку. Маю зазначити: в церкви не ходжу; БІБЛІЮ вивчаю, щоб розуміти сучасне життя й не вестися на «зваби від Сатани»; високо ціную усе прекрасне, що має людство від Бога.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 17 ноября, 12:08
    Republic Сегодня, 00:42 ««Що терпер з ним робити?» - те ж саме, що й з усіма іншими олігархами-злодіями: отримати від них правові документи, які обгрунтовуватимуть правомірність усіх їхніх статків, набутих ними за 25 останніх років їхнього «прозорого бізнесового успіху».»
    Безперспективний шлях. Ці документи, товстезні папки паперів -- договори, квітанції, і т.д. -- будуть розглядатись роками і висновки будуть як дишло, куди повернув туди вийшло. Я пропоную кращий варіант: поставити їх в рівні конкурентні умови з іншими. Зараз вони мають преференції від держави (не всі, треба розбиратись хто має). В Україні є вільний конкурентний ринок. Олігархи не вміють на ньому працювати. Тоді швидко стане видно, в кого бізнес усихає, а в кого процвітає. Я не дарма казав про тонке розрізнення. Ми повинні вимагати вільного конкурентного ринку, а не експропріації експропріаторів.
    aetes 17 ноября, 12:28
    Зокрема, треба вимагати, щоб дозволили бажаючим індивідуальне опалення в багатоквартирних будинках. Що невигідним стане централізоване опалення -- то їх проблеми. Ось те, за що треба виходити на вулиці, а не "ГЕТЬ ОЛІГАРХІВ-ЗЛОДІЇВ!!!!!"
    Voynich 17 ноября, 13:07
    Republic и aetes, вы с совочками и пасочками мило смотритесь в юридической песочнице на Майдане иностранных дел США в Украине.
    Republic 17 ноября, 13:09
    (І)«Ці документи, товстезні папки паперів -- договори, квітанції, і т.д. -- будуть розглядатись роками і висновки будуть як дишло, куди повернув туди вийшло» - це Ваші «зойки наляканого нефахівця»: поцікавтеся суттю «аудиту». «Я пропоную кращий варіант: поставити їх в рівні конкурентні умови з іншими» - Ви продовжуєте дивувати своєю необізнаністю: сьогодні в Україні «інших» вже просто немає, як немає і дієвої економіки. «В Україні є вільний конкурентний ринок» - зупиніться та не смішіть: зайдіть у магазини та погляньте на товари, чи побачите там хоть щось «українське»? «Я не дарма казав про тонке розрізнення» - а Ви, власне, самі розумієте, що воно таке - оте «тонке розрізнення» в сучасній сплюндрованій Україні?
    Republic 17 ноября, 13:10
    (ІІ)«Ми повинні вимагати вільного конкурентного ринку, а не експропріації експропріаторів» - і до кого ж Ви будете звертатися із вимогою «вільного конкурентного ринку», чи не до тих, кого належить «експропріатувати, як експропріаторів»? І після усього вищеназваного, Ваше: «дозволили бажаючим індивідуальне опалення», то, взагалі, - «впасти з неба на грішну землю»: і саме за це «треба виходити на вулиці, а не "ГЕТЬ ОЛІГАРХІВ-ЗЛОДІЇВ!!!!!"»?. Який примітив!
    aetes 17 ноября, 13:26
    Звертаюсь я до Вас. Якщо Ви перестанете кричати на мене й погодитесь, що це правильна думка (не моя, до речі), та як ще й інші це зрозуміють, то буде як з Михайлівським -- всього 6 тис. чоловік вийшли, а як злякались -- миттєво закон прийняли. Народ формує вимоги до влади, ці вимоги повинні бути раціональними. Це не примітив, а ази демократії.
    aetes 17 ноября, 13:33
    "як немає і дієвої економіки" У Вас все чорне, Ви вже осліпли мабуть. Економіка є, й досить дієва. На неї надто багато випробувать звалилось, від Януковича отримали у спадок порожню казну, непосильний держборг, бідне населення, та ще й війна добавилась, втратили майже чверть потужностей і третину експорту. Якщо при всіх цих ділах економіка втрималась, я вважаю, вона таки дієва.
    aetes 17 ноября, 14:02
    "висновки будуть як дишло, куди повернув туди вийшло» - це Ваші «зойки наляканого нефахівця»: поцікавтеся суттю «аудиту»" А мене навпаки, дивує саме Ваша наївність. Невже крючкотворам-юристам Ви вірите більше, ніж власним очам? Невже Ви ніколи не зустрічались з таким явищем: одні рахують -- виходить одне, другі рахують -- виходить інше? Хто буде проводити аудит? Ви особисто призначите аудитора, якому Ви довіряєте? Чи його призначить невідомий нікому чиновник невідомо якого відомства, підкуплений олігархом?
    aetes 17 ноября, 13:20
    Тільки що з супермаркета. Там майже все українське, причому з різних заводів і регіонів.
    Republic 17 ноября, 14:12
    Так, продукти харчування продають українські виробники, але ж Україна була (за часів СРСР) не лише аграрною державою (республікою)? Питання: на внутрішньому ринку, чи є Україна конкурентом Китаю?
    Republic 17 ноября, 13:50
    Voynich Сегодня, 11:13 «Мова йде про використання чинних документів, що визначають конституційний лад України. З 1997-98 років триває бездіяльність Конституційного Суду України щодо надання офіційного тлумачення поняття конституційного ладу України та положень документів, що його визначають, зокрема, в частині прав власності на національні багатства України, їх складу та мети їх використання, механізмів реалізації цих прав власності в умовах ринкової економіки тощо. Згаданий документ має надати таке тлумачення і розставити крапки над «і» стосовно реально існуючих в Україні на підставі чинних нормативно-правових актів найвищої юридичної сили прав власності, чим створити твердий фундамент економічного розвитку України. 25 років поспіль економічну систему України марно намагаються побудувати навіть не на піску, від чого застерігав Христос, а на болоті. Докотилися до того, що не бабуся, яка щойно подоїла козу на подвір’ї, а сам пан Republic уявлення не має, яке майно і майнові права належать йому, як громадянину»
    Якщо Ви юрист-фахівець, то маю запитання: де Ви були усі останні 25 років плюндрування олігархами-злодіями Конституції України 1996 року? Маю особливі претензії до усіх тих громадян України, які за фахом є юристами та економістами: ви були або ж байдужими до свого фаху, або ж купувалися олігархами-злодіями. Конституція України 1996 року надає мені вичерпну інформацію стосовно моїх майнових прав, як громадянина. І повторюю: наведіть приклади «документів» офіційного тлумачення поняття конституційного ладу економічно розвинених Держав цивілізованого світу. Якщо те, про що ви наголошуєте, має бути «унікальним», тобто – лише для України, то такий «документ» буде СУПЕРЕЧИТИ!!! Нормам Міжнародного Права й ГАНЬБИТИМЕ!!! народ України. Що ж до Вашого: «вы с совочками и пасочками мило смотритесь в юридической песочнице на Майдане иностранных дел США в Украине», то я не бажаю «гратися» у Ваші «квазиюридичні ігрища». Гординя «продажних юристів», то - Великий Гріх.
    aetes 17 ноября, 14:06
    Облиште. Ви самі втягуєтесь в юридичне крючкотворство.
    Voynich 18 ноября, 07:56
    Прикладів документів офіційного тлумачення поняття конституційного ладу «економічно розвинених Держав цивілізованого світу» скільки завгодно. Це прерогатива конституційних судів цих держав, а в нормальних країнах суди виконують свої обов’язки належним чином – саме тому ці держави стали (стають) економічно розвиненими. Мова йде про здійснення (надання) громадянами України НеОфіційного Тлумачення за обставин протиправної бездіяльності Конституційного Суду України щодо надання офіційного. Більше того, - про набуття цим неофіційним тлумаченням статусу офіційного через його визнання (сприйняття) переважною більшістю громадян України. Звісно, такі приклади в історії економічно розвинених Держав цивілізованого світу відсутні. Але такі дії не суперечать «Нормам Міжнародного Права», оскільки Український народ може здійснювати владу (судову включно) як опосередковано через органи державної влади (суди), так і, у разі їх протиправної бездіяльності, - безпосередньо (стаття 5 Конституції України).
    Voynich 18 ноября, 08:00
    Більше того, єдиний реальний правовий спосіб припинити «плюндрування олігархами-злодіями Конституції України 1996 року» - це заміна правлячої верхівки Майданом, діючим виключно на підставі та на виконання саме зазначеного документу. Звичайні вибори чи будь-який інший майдан (майдан, організований на виконання інших програм) буде змінювати владу задля виконання волі не Українського народу, а забаганок або Вашингтону, або Брюсселю, або Москви, або іншої «команди» олігархів-злодіїв. Доречи, повна (точна) назва олігархів-злодіїв – «олігархи – злодії в законі». Державно-олігархічний лад абсолютно законний. Він існує (діє) паралельно з конституційним ладом України і базується на положеннях всіх системних законів і кодексів України, які повністю не відповідають Конституції України. Але визнати їх неконституційними і скасувати у передбачений Конституцією спосіб опосередковано через суди загальної юрисдикції і Конституційний Суд фізично неможливо – це вже точно встановлено і перевірено.
    Voynich 18 ноября, 08:09
    Отже, існують два протилежні процеси. З боку Українського народу - процес відновлення конституційного ладу України через забезпечення виконання Конституції України 1996 року в контексті документів, що покладені в її основу (Акт проголошення незалежності, Декларація про державний суверенітет, попередня конституція в частині конституційних прав громадян України, гарантованих Декларацією, та канонічні Євангелія). Це можна (частково) зробити шляхом чергових виборів, якщо вдасться їх дочекатися, або виключно шляхом Майдану на виконання вищезазначеного Документу. З боку різноманітних команд олігархів-злодіїв в законі, агресорів, іноземних позикодавців тощо триває протилежний процес намагання легалізації на конституційному рівні діючого державно-олігархічного ладу через прийняття будь-якої, але нової конституції України із її схваленням на референдумі. На це виділяються шалені кошти. Джек-пот отримає команда конституційних шахраїв, якій першій вдасться розвести (ошукати) Український народ.
    Voynich 18 ноября, 09:22
    Отже, в інтересах Українського народу відновлення конституційного ладу України, який найкращий в світі, а не його зміна (встановлення нового) через прийняття нової конституції на референдумі, що призведе виключно до легалізації діючого на рівні законів державно-олігархічного ладу. Укладати новий «суспільний договір» звісно треба, але на виконання, а не задля зміни чинної Конституції, і виключно шляхом створення підконституційних (за юридичним статусом) документів. Що стосується майданів, як іншої форми безпосередньої демократії (стаття 64 Конституції України), то в інтересах Українського народу виключно Майдан, оснований на Документі. Всі інші майдани (податкові, тарифні, вкладників, позичальників, проти гей парадів, за боротьбу з корупцією тощо) – це не що інше, як спроби тих чи інших збіговиськ олігархів-злодіїв в законі, тих чи інших траншо- та грантодавців, представників або Вашингтону, або Брюсселю, або Москви реалізувати свої брудні плани в Україні руками Українського народу.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 17 ноября, 11:45
    Panikovski Сегодня, 02:45 «aetes написали? теперь ждем результата ... вот-вот рассосется))»
    Що я написав і що розсмокчеться? Чи може не я написав, а мені написали? Ви б потурбувались, щоб Вас можна було зрозуміти.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 17 ноября, 01:32 Олександр Охріменко заявив, що олігархи (кучмісти- це від мене) на підтримку одного дня майдану витрачали 200-300 тисяч доларів. І якщо хтось вважає, що витрачалися вони, захищаючи європейський вибір, то назвіть мені у ЄС хоч одного олігарха. Але ОБСЄ тоді такі щоденні витрати олігархів чомусь не помічала і вони її не турбували. Зате зараз ОБСЄ з осудом заявляє, що кожен, хто нині мітингує на вулицях Києва, отримує 10 доларів США. Сюрреалізм? Аби ж то. І зовсім не факт, що лише один Янукович несе відповідальність за смерть майданівців. Відомо ж бо давно, що музику замовляє той, хто платить. У тому числі й похоронну.
    Voynich 17 ноября, 06:11
    Вопрос на засыпку. Если предположить, что Тимошенко согласится поработать на современном этапе развития Украины (период действия закона «четыре двойки») в качестве Премьер-министра Украины при определённом Президенте, то существует ли подходящая (такая, что может подойти) под нижеуказанные критерии (профессиональный военный с однозначной внеблоковой и внесоюзной независимой, самостоятельной проукраинской, украиноцентрической внешнеполитической ориентацией) кандидатура на должность Президента Украины? И если существует, то кто это?
    aetes 17 ноября, 13:17
    З внеблоковостью вже догрались. Не вистачає тільки Тимошенко сюди пришпандьорити.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56