Війна не за статутом

Юрій Бутусов 17 квітня 2015, 22:29
война

Читайте також

 

Війна з'єднує між собою паралельні прямі, які, здавалося, ніколи не перетинаються. 

Дві дороги: одна заасфальтована — в офіційних доповідях і заявах великозіркових чинів і друга, протоптана тисячами ніг, — на якій тримається фронт насправді. Війна не за статутом — яка вона? Що насправді працює і що не працює в умовах війни? Які регламенти й правила потребують заміни, а які — дисциплінованого виконання? Охопити всю проблематику неможливо, але найяскравіші фрагменти, які впадають в око під час поїздки в АТО, варто зібрати воєдино.

Хаос і безвідповідальність на фронті починаються, зрозуміло, з самого верху. І причина коротка й зрозуміла — АТО. Усе, що відбувається в Донбасі, цілком суперечить нормативній базі, статутам ЗСУ і Кримінальному кодексу. Закон про проведення антитерористичної операції передбачає, що АТО проводиться в мирний час. Війна — це зовсім інший юридичний статус військ. А регламентування дій військ під час АТО визначають закони мирного часу. Наприклад, у мирний час допустимі втрати під час маневрів і занять з бойової підготовки за радянськими ще нормативами — до 3%. Усе, що вище, — кримінальна відповідальність. Застосовне? Ні. Фактично АТО — це "недовійна", а юридично — це мирний час, заборона на обмеження прав військовослужбовців і мирних громадян. 

Де-факто ми відбиваємо агресію Російської Федерації, воюємо, але юридично війни немає, і це є ґрунтом для численних зловживань військового командування. Генеральний штаб киває політичному керівництву на "особливі умови" і виправдовує недотримання статутів і настанов щодо бойового управління невизначеним юридичним статусом. У результаті хитрі військові бюрократи, і насамперед начальник Генерального штабу Муженко, примудряються не підписувати документів, не складати наказів і карт. Здавалося б, що означає письмовий наказ? Комусь може здатися, що це дурниця, бюрократія. Насправді ж, без письмового наказу жодне відповідальне й ефективне управління військами взагалі неможливе. Тому що організувати взаємодію, підвезення боєприпасів, зв'язок по мобільному телефону просто не можна. Для того й пишуться накази, щоб завдання було зрозуміле для всіх учасників операції.

Організація управління армією повністю суперечить усім статутам. Почнемо з поділу лінії фронту на чотири сектори. Це не тільки абсурдно з військового погляду, зважаючи на невелику кількість військ, а й не передбачено статутами. 

За чинною нормативною базою, оперативне управління військами здійснюють оперативні командування, а також штаби військових частин і з'єднань. А в нас на практиці військами управляють Генеральний штаб і командування секторів. Поняття "сектор" застосовне виключно в рамках поліцейської операції. Більше того, у рамках поліцейської операції жоден імпровізований сектор не може й не повинен підмінювати собою військове управління. 

"Настанови з оперативної роботи органів військового управління" Генштабу порушуються на кожному кроці. Генштаб не веде карт, не пише задуму операції і плану операції. Результатом цього є тільки безвідповідальність і хаос в управлінні військами. 

Через повну невідповідність статутів чинній практиці командири воюють за своїми правилами. Командир однієї з десантних бригад прямо каже: ми статуту не розгортаємо, він під час АТО виявився взагалі непотрібним. 

До геть хаотичних наслідків призводить відсутність програми розвитку збройних сил. Точніше, така програма є, але нової чисельності у 250 тис. осіб і нової структури в ній не визначено.

У результаті маємо патову ситуацію — величезна розбухла армія, перевантажена допоміжними й тиловими частинами. Армія-мікроцефал, що має колосальний некомплект і недостатню чисельність бойових бронетанкових, піхотних і артилерійських підрозділів. Насправді, з огляду на скромні ресурси й технічні можливості країни, збільшення чисельності армії не мало сенсу. Навпаки, було б розумніше створювати якісну перевагу. Армію меншого складу можна було б швидше і якісніше оснастити. 

Величезні потреби необґрунтовано роздутих штатів заповнюються небоєготовою технікою, а командування приписками виправдовує це розбухання. Менша чисельністю армія могла б більше купувати нової надійної техніки. А розбухла армія для звітності доповідає про "капітальний ремонт" повністю розукомплектованих бойових машин. Якість такого "відновлення" дуже низька, та й надійність старого заліза, що пролежало на складі десятки років, теж сумнівна.

У результаті боєздатність бойової техніки забезпечується силами самих армійців і волонтерів. В Україні вже діє ринок ремонту бронетехніки — жодних проблем купити, наприклад, танковий акумулятор. Цілком ходовий товар масового попиту, як з'ясувалося.

Із технікою взагалі комічна ситуація. Більша частина автотранспорту в зоні у ЗСУ, що технічно справна, — це не військовий автотранспорт, на який списуються гроші, а транспорт, доставлений волонтерами. Ремонт армійських вантажівок, до речі, також здійснюють за свій кошт, як правило, волонтери.

Більшість армійських частин забезпечуються харчами і водою знову ж таки завдяки волонтерам, родичам, особистим зв'язкам на місцях з населенням. Частка держави в постачанні не домінує. Та ж ситуація з формою — армія дає один комплект форми, а решту — білизну, додатковий одяг — постачають волонтери.

По суті, у країні діє дві паралельні служби тилу — одна, більш ефективна — волонтерська, і друга менш ефективна — військова. На жаль, організована військова структура не скоординована і не має єдиної системи обліку та єдиної системи контролю потреб військ. Це особливо гостро дається взнаки на передовій. 

Брак ресурсів, що їх виділяють на фінансування армійських програм постачання, не знизив рівня корупції, а навпаки — збільшив. 

Волонтери стали узаконеною формою приховування недостачі й відсутності звітності. Командирам набагато простіше замість оформляти заявки у службу тилу подзвонити волонтерам, щоб ті допомогли речами й харчами, ремонтом і зв'язком, ніж звертатися до свого командування. У результаті на фронті існує дві бухгалтерії і відкривається широке поле для маніпуляцій, оскільки планові поставки армійського постачання можна заміняти волонтерською допомогою — якщо залишити солдатів без конче потрібного, вони з допомогою родичів і волонтерів самі можуть вирішити свої проблеми.

Більше того, часті випадки, коли командування забирає в бійців предмети спорядження, насамперед зв'язок, який дарують бійцям волонтери. Зв'язок — це ще одна курйозна нестатутна проблема.

Системи зв'язку немає. Штатний армійський радіозв'язок, насамперед короткохвильовий типу радянської Р-159, відсутній у достатніх кількостях. Силові структури України досі не затвердили навіть єдиного стандарту військового зв'язку. Усього лише рік війни, очевидно, є час подумати… Тому зв'язком війська забезпечуються на власний розсуд. Тактичний зв'язок — це зазвичай цивільні УКХ-радіостанції з однією фіксованою частотою. Оскільки загальної системи зв'язку немає, то хорошого командира під час бойової операції можна визначити за набором радіостанцій різних марок, якими він зв'язаний з різними підрозділами. Щоб налагодити взаємодію, найпростіше обмінятися раціями. Втім, проблеми
КХ-зв'язку це не вирішує.

Насправді, будь-якому військовому фахівцеві відсутність системи зв'язку говорить про відсутність системи нормального військового управління. Але для командування ЗСУ це не пріоритет. Усі сподіваються на той день, коли НАТО раптом передасть тисячі "харісів" і коли-небудь закриє наші потреби. А поки що генерали віддають команди по мобільних телефонах. На жаль, питання оперативного управління телефону не довіриш, і тому в кожного підрозділу на передовій свої канали зв'язку і свої методи взаємодії з сусідами.

Так само абсурдна ситуація складається з оснащенням армії безпілотними розвідниками. Волонтерська організація "Армія SOS" створила свої постійно діючі підрозділи аеророзвідки за допомогою безпілотників, вартість яких становить близько 3 тис. дол., які повністю закривають потреби тактичної розвідки на рівні батальйон—рота. Гроші для держави смішні, а закуповувати такі апарати й навчати фахівців можна буквально десятками на місяць. Замість швидко розв'язати цю проблему, армія проводить консультації і сподівається безплатно отримати від американців "рейвени". А війська на передовій звертаються знову ж таки до волонтерів. Але, на жаль, усі підрозділи волонтери охопити своєю увагою не можуть.

Нестатутна проблема пов'язана з паливом. Паливо на фронті — це єдина валюта збройних сил, які отримують мізерну платню й недостатнє постачання. За допомогу армійським паливом фермери щедро відсипають продукти. Деякі командири, на жаль, паливом навіть торгують, урізаючи забезпечення бойових частин.

Під час однієї з ревізій Міноборони, коли спливла нестача мінімум двох цистерн палива, командування бригади негайно вигадало історію, що ці цистерни щойно підірвані "градами" (під час перемир'я).

Армія дуже заздрить Нацгвардії, бо в неї забезпечення здійснюється акуратніше і купується нова техніка. Причина в тому, що у МВС зовсім інша система забезпечення — вони не залучали волонтерів для допомоги в організації тилу, МВС просто реалістично оцінило свої можливості й розподілило бюджет. Визначивши реальні потреби, кошти акумулювали не для ремонту старої 30—40-річної техніки, а для закупівлі повністю нової.

Основа проблем комплектування військ та організації тилу — відсутність обґрунтованої і реалістичної програми розвитку ЗСУ. Саме це не дозволяє забезпечити планування витрат на ремонт і закупівлю нової техніки. 

Цілком фантасмагорична картина зі ставленням армії до добровольчих формувань. Командування дуже ревниво ставиться до добровольців, намагається применшити їхній внесок. Насправді ж, на фронті добровольчі загони "Правого сектору" і батальйону "ОУН" — це відносно невеликі частини з сотень бійців. І сама армія негласно передає їм на озброєння певні види техніки, а також дає боєприпаси для трофейної зброї, яку захоплюють добровольці. Армійське командування чудово знає, що стійкість добровольчих частин вища, ніж звичайної піхоти, і охоче ставить небезпечні завдання з розвідки. У "Правого сектору" на передовій у Пісках були і танки, і протитанкові пушки, і міномети — частково трофейні, частково армійські. Армія дає добровольцям зброю й боєприпаси в обмін на те, що добровольці тримають у деяких місцях армійський фронт, проводять розвідувальні пошуки без шкоди для репутації командування на свій страх і ризик. Щоб зберегти бійців, треба узаконити добровольчі частини й діючу структуру командування. Військовики йдуть у "Правий сектор", щоб не підкорятися не завжди адекватним діям армійського командування.

Одна з ключових проблем армії — комплектування військ мотивованим особовим складом — також завжди вирішується не за статутом. Проблема в тому, що і організація мобілізації, і комплектування, і бойова підготовка в руках однієї структури — Генштабу. Контролю немає. Якби був план призову, то було б ясно, виконується план чи ні. Але плану призову немає, бо тоді робота військкоматів була б контрольованою, і можна було б оцінити ефективність мобілізації. Військкомам ставиться завдання заповнення вакансій, а якість мобілізованих людей ніхто не перевіряє — це вже проблема командирів частин, кого їм прислали. Тому командири частин теж намагаються самі набрати собі нормальних добровольців, а непотрібних мобілізованих позбутися. Звільнити з армії їх уже не можна — тому непридатних до служби на передовій відправляють у якісь інші частини. Або вони просто тиняються без діла. У
73-му морському центрі спеціальних операцій з 350 людей поповнення придатними до служби в спецназі визнали не більше ніж 50 осіб. А що робити з іншими? В армії утворилися величезні небойові підрозділи у складі бойових частин. Ці люди отримують зарплату, постачання, займають місце, потребують витрат на підготовку й нагляду командування, але за час служби в бойовій частині вони можуть жодного разу так і не виїхати в АТО. 

Друга проблема — відмовники. Тих, хто не хоче виконувати бойові завдання в АТО, як правило, залишають у розташуванні частини. Це значний відсоток у кожній військовій частині — до 20% особового складу.

Займатися їх перевихованням нема коли, на гауптвахту всіх не відправиш, до того ж гауптвахти є тільки в обласних центрах, та й то не в усіх. Дисбатів у нас немає. Тому досі бригади в нас воюють не повнокомплектними складами, а формують окремі батальйонно-тактичні групи, зведені загони, куди йдуть ті, хто не ухиляється. 

Зрозуміло, це нераціональне безцільне витрачання ресурсів. І висновок невтішний — реальна бойова чисельність наших військових частин на 20—50% менша за обліковий склад. 

Навіщо потрібна армія в 250 тис., якщо значна частина нездатна виконувати службові обов'язки? Навіщо зберігати цю відому всім совкову систему приписок і окозамилювання? Щоб було на кого гроші бюджетні списувати? Або Путіна цифрою 250 тис. лякати? Ну тоді з-за рогу на переговорах гавкнути і дешевше, і ефективніше…

Ідемо далі. На заводи надходить для ремонту бойова техніка. Багато поломок — це не дії ворога, а дії немотивованого або погано підготовленого особового складу. Ця безалаберність обходиться платникам податків у десятки мільйонів.

Чи не дешевше втричі скоротити чисельність мобілізованих і заощаджені ресурси спрямувати на забезпечення якості бойової підготовки, збільшення зарплат і професіоналізацію армії?

Єдина раціональна причина, яку можна вгледіти, — утримання особового складу у ЗСУ завжди було найбільшою статтею витрат. І найбільшою статтею для крадіжок. 

Цілком невиправданим і бездарним рішенням стало роздування кількості штабів, яке організував Генштаб. Кількість бойових підрозділів залишається незмінною, а кількість штабів і начальства — зростає.

Створення нових бригад на основі кадрово неукомплектованих призвело до скидання в нові частини найгірше оснащених підрозділів і ще більше знизило боєздатність військ через падіння комплектності й розмивання частин довоєнного розгортання.

Витрачаючи колосальні ресурси — яких Генштаб не рахує — на утримання некваліфікованої мобілізованої армії, ми не маємо ресурсів для закупівлі нової техніки та формування професійної армії.

Тільки професійна армія з числа ветеранів і добре підготовлених новобранців в умовах обмежених ресурсів може забезпечити підвищення боєздатності ЗСУ. 

Не можна воювати за радянською моделлю в умовах відсутності радянської державної системи. У сучасному нетоталітарному індивідуалістичному українському суспільстві єдина системна реформа армії — це переведення ЗСУ на натовські стандарти, прямо зараз, негайно, розгортання повністю професійних частин зі збільшеним у рази рівнем матеріального і соціального забезпечення. 

Інакше ми приречені воювати не за статутом — так, як воюємо зараз. Не завдяки, а всупереч командуванню. Україна бореться, тому що битву за свою країну веде не держава, а збройний Майдан. Але волонтерами всіх дір не заткнеш, героями на всі амбразури не ляжеш, журналістам усіх нових "смотрящих" у тилу не викрити, у Фейсбуці експерти всіх порад армії дати не зможуть… Війною має управляти професійна держмашина, створення якої ми, платники податків, і повинні вимагати від влади. Кустарним способом війни не виграти.

 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
50 коментарів
  • Aleksey Demyanchuk 4 июня, 22:23
    KRIVBASS 24 апреля, 21:57 «"Где только людей брать....квалифицированных" и обязательно МОТИВИРОВАННЫХ...=((»
    Да таких у нас море! Самые грамотные в основном и самые мотивированные. Беда в другом - генералы гавно. Ну и чины пониже то же самое.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 22 апреля, 07:33 Ґенерал Дворкін в "Новой ґазєтє" пояснює що вступ України в ЄС не несе військової загрози Росії. І навіть війна, яка йде в Донбасі, не загрожує Росії. Можливо ґенерал трохи плутає Росію з СССР, але нібито ні. Так от, на 2015 рік заплановані пуски і ракети Днєпр, і ракети Зєніт. Значить Україна продовжує співпрацю з Росією, принаймі в космічній галузі. А США збирається використовувати МКС спільно з Росією до 2020 року. Про що це свідчить? Про договорняк як між Банковою та Кремлем, так і між Білим домом та Кремлем. Військові вдають що настало "перемир'я", а "мирні ракетчики" спільно запускають "мирні ракети". Ані Білому дому ані Кремлю невигідно визнавати цю війну війною, тому обидва тиснуть на Банкову щоб це називалось АТО. Але що робитиме Росія якщо Україна оголосить військовий стан і почне осаду Донецька? На певному щаблі протистояння Росія вже не зможе приховувати своїх військ. Наприклад полк авіації чи танкову бригаду. Розрахунок на те що Україна більше 20 батальйонів не зможе виставити може і провалитися. Що вчинить Росія тоді? Чи дійсно вирушить танками на Київ та Львів, чи подібні російські обіцянки та утєчкі є не більше ніж психологічним тиском? Звичайно якщо це не просто лякалки, то Захід все одно нічого не зробить крім пресловутих "санкцій". Зараз Банкова розраховує на миротворців. Маю сумнів що це станеться. Але терпіти "бєспокоящій вогонь" терористів колись набридне самим українським солдатам. Які по коліна в багнюці та з мокрими від дощу спинами зустрічатимуть осінь та зиму. Вони можуть ослухатися українських генералів і піти в атаку. Оце мабуть і є найбільш реалістичний сценарій. І вже як у Петлюри з Болбочаном не вийде - в шляхетність київських політиків ніхто не вірить. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Nina Shumskaya 21 апреля, 13:42 Прочитала статью Юрия Бутусова и вспомнила аналогичную, называлась "Письмо с фронта,"Где фронтовой офицер, очень подробно излагает недостатки, промашки в армии, при чем даются методические "подсказки," как реформировать армию.Это письмо он пишет и Президенту. Но "воз и ныне там."А что же делать нам? Как спасти нашу бедную Украину? Давайте обмениваться мнениями, предложениям. Главное: не быть равнодушным!
    Yury Gromov 23 апреля, 22:33
    "А что же делать нам? Как спасти нашу бедную Украину? .... Самый главный вопрос не в том, КАК спасти, а в том от КОГО спасать. Именно об этом нужно задуматься в первую очередь, потому как в этом мире не бывает только белого либо только черного
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Игорь Светлый 20 апреля, 22:07 Много текста. А суть такова,пока будем воевать, пока будем клянчить денег, сопя им нам будут их давать, куда они уйдут, про сие будут знать лица приближенные к главнокомандующему, который и назначает их по политическим мотивам , а не по профессиональным.Если военный прокурор крышивал раньше таможню и брал взятки на лево, на право, кто его назначил, кто будет порядок наводить? забыли про Гелетея -сторожа, который был есть и остается бездарью! И который ничем не ответил за гибель ребят под Иловайском? А Муженко, великий стратег? А прочие? Дело опять в политическом руководстве и тех же нардепах голосующих по партийным спискам. и еще в военное время половину нужно было бы растрелять, и все бардак бы закончился.а так...Это все профанация. Відповісти Цитувати
  • Вячеслав Антонов 20 апреля, 15:04 Такой дебилизм может царить только в жидо-воровском бедламе , а не в государстве .За этот бардак несет прямую ответственность" главнокомандующий", то есть , " президент" . Конечно , исходя их того реального бардака , описанного в этой статье , на скамье подсудимых должны сидеть , как минимум 90% высших чинов из МО - это потенциальные , клинические клептоманы с явными признаками вампиризма . Если через год после катастрофы транспортного самолета " генерал" , вина за эту трагедию которого очевидна, до сих пор сидит на своей высокой должности в Генштабе (даже не отстранен от должности на время следствия ?!) , а следствие искусственно затягивается на годы ; о чем здесь можно говорить - это государство воров и с таким человеко-хламом в руководстве страны никогда и ничего не выиграть . Когда вся эта воровская верхушка начинает нести всякий бред по поводу проходящих в стране демонстраций протеста ,мол их затевают пособники внешних врагов,- все авторы этой гнусной лжи ставит себе цель - отвлечь общественное внимание от того неоспоримого факта ,что главными врагами Украины являются именно они , эта сидящая у власти воровская [цензура] ,из -за которой в Украине и идет война ; если бы Украина не была разворована до нитки этими" благодетелями "- и войны бы не было : никто бы не пытался отсоединятся от нормальной в экономическом , правовом и других отношениях страны . Поэтому , бросьте нести эту ложь , Вальцманы ,Яценюки и прочие лжецы , от нее уже давно претит у миллионов людей , так же как претит от ваших гнусных лживых рыл .
    Николай Канарь 21 апреля, 12:59
    Всё по делу, пан Вячеслав Антонов, очень одобряю (кроме, разве что, выражения " в жидо-воровском бедламе").
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 19 апреля, 19:56 Основною директивою Верховного Головнокомандуючого наразі є директива" Вітчизняну війну українського народу 2014-...р.р. воєнними засобами не виграти!" Ця директива, як я розумію, неявно включає і директиву "не вигравати!". І все, про що пишеться-говориться, про що матюкається, є наслідком дії означеної директиви. А як же збираються, якщо збираються, вигравати цю вітчизняну війну? Схоже, що "тьорками" у різних "хворматах". Ось, наприклад, завтра, здається, наш Верхголовком летить до Парижу на "тьорки" з Олландом (а то ще й з Ротшильдом), Олланд через два дні полетить до Єревану на "тьорки" з Путіним і т. д. і т. п. Ось так і переможемо. Жаль лише, що рівчаком Україну перериємо. Хіба що водою його заповнити і коропів з карасями туди запустити, щоб осінню до столу щось смачненьке і свіженьке мати. А якщо серйозно, то жаль ще багато чого, але про що й говорити не хочеться...
    Микола Думич 19 апреля, 20:19
    Тут пропозиція поступила. Така гуманна, аж до противности, але цивілізована: https://fbcdn-sphotos-e-a.akamaihd.net/hphotos-ak-xfp1/v/t1.0-9/10404417_1407400329567054_4204799705128446025_n.jpg?oh=a120346ef1cb35b523c03c8f06744994&oe=55749DA9&__gda__=1438548729_484a3e9b65cb0d23654324c0bf2eec93
    Микола Думич 19 апреля, 20:22
    Недолугий Ваш інтернетресурс. Без можливості використання інтернетпосилань. Ви ще так і не навчилися інтернетом користуватися...
    anatolii 19 апреля, 21:59
    Посилання не "канаєть". То ж своїми словами, якщо Ваша ласка.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Olexiij Babenko 19 апреля, 18:41 Достатньо переконливий опис сил захисту Вітчизни. З одного боку - справжні бійці та громадяни, що не дають обороні розвалитися, з іншого - зграя паразитів, оформлених в державні органи. І президент-пристосуванець, на здатний до рішень. Замість рішень йде якась гра по ситуації. Але хто вибрав нам такого президента? На жаль більшість населення України ще не стало громадянами. Треба звертатись до начальства нашого президента - лідерів заходу. Переконувати їх, що гра на моральне виснаження держави може призвести до дуже небезпечних наслідків. Той для кого Україна є тільки ресурсом для виснаження та умиротворення Росії можуть прорахуватися. Відповісти Цитувати
  • Владимир Петров 19 апреля, 16:44 Многое из написанного в статье Юрия Бирюкова взаимосвязано и разделить на отдельные проблемы невозможно. Например, описанная система управления войсками с непонятками относительно места и роли ГШ и штаба АТО – кто есть who, «бодяга» с добровольческими формированиями, да и взаимоотношения ВСУ-МВД-НГУ-ДПСУ имеют единые корни. Отсутствие высшей политической воли. Проще говоря, Президент по каким-то мотивам не берет на себя ответственность, введя в Донбасском регионе военное положение. И всё что говорят против – от лукавого. Ибо введение военного положения, прежде всего выстраивает, вертикаль управления войной и предполагает такие последовательные шаги: - создание Ставки Верховного главнокомандующего (СВГК); - СВГК подчиняются по законам военного времени все силовые структуры, органы государственного и местного управления etc; - СВГК организует через ГШ управление всеми силами ПО ЕДИНОМУ ПЛАНУ; - СГВК организует обеспечение всех сил ВСЕМИ ВИДАМИ ДОВОЛЬСТВИЯ ЧЕРЕЗ ЕДИНУЮ ЦЕНТРАЛИЗОВАННУЮ СИСТЕМУ ДОВОЛЬСТВИЯ; - и т.д. и т.п. Но мы имеем то, что имеем.А имеем в Большой политике «партию мира» («голуби») и «партию войны» («ястребы»). «ГолубЬ» руководит Вооруженными силами через «своего» Муженко. «Ястребы» руководят МВД и НГУ через своего Авакова. Почему до сих пор и нет командующего НГУ - каждая партия хочет поставить своего. Но т.к. командующий назначается Президентом по представлению МВД, то МВД не подаст кандидатуру, удобную Президенту. А Президент не назначит кандидатуру, удобную МВД. Здесь утрируется о Авакове – руководители «партии войны» в Кабмине и СНБОУ. Он «один из». А отчего так? Да потому, что «ястребы» реально оценивают – только разогрев народа российской военной угрозой (никто не отрицает, что реальной) позволяет им оставаться во власти. Ибо в мирное время всё их «надувание щек» по экономическим и прочим столь необходимых стране реформам уже стало бы прозрачным с соответствующей реакцией народа. А так – война! Которая, как известно, «всё спишет». Поэтому можно сколько угодно долго спорить и обсуждать, например, что ну не может в условиях РЕАЛЬНОЙ войны использовать систему блок-постов. Чего вообще нет ни в одном Боевом уставе ВСУ. Но зато есть в тактике НГУ и ВВ. Армия же «танцует» (снизу вверх) от ротных опорных пункта (со своими боевыми компонентами), вписанных в батальонный район обороны, которые в свою очередь являются составной частью обороны бригады etc. Могут ли бы быть сектора обороны, который столь не воспринимает Юрий Бутусов, - а почему нет, тем более при столь растянутой обороне как в Донбассе. Проблема ведь не в них. А в том, что нынешняя структура обороны и системы управления нею, как по мне, «родом» из Большой политики. И создана она сознательно. Просто факты из СМИ: добровольческие батальоны зачастую растащены повзводно или поротно порой даже в нескольких секторах; полевые армейские командиры, вроде даже как в своих зонах ответственности, не имеют прав на самостоятельные решения, да вполне, что и не могут - ибо на «их территорию» вкраплены добровольцы и подразделения НГУ, которые подчиняются ли этим командирам – не факт. В результате вместо принятия решения на месте в пределах своей уставной компетенции они вынуждены запрашивать вышестоящий штаб в секторе, который четко знает «анахераономне» и футболит решение на вышестоящий уровень – в ГШ. Где Муженко НИЧЕГО не будет решать без высочайшей воли. Я хотел бы ошибаться, но есть масса доказательств, что именно так произошло с Иловайском… Как минимум… По поводу оргштатных изменений ВСУ. Безусловно, увеличение территориальных органов управления в виде пятого оперативного командования с сохранением звена Главного штаба Сухопутных войск для 250 тыс. армии – глупость. Тем более, что любое наращивание органов управления влечет за собой такой «прицеп» частей боевого и тылового обеспечения – мама не горюй. А это всё численность. Но я бы и не стал паниковать по поводу укомплектованности войск. Просто должны быть части постоянной боеготовности – реально те, что задействуются на фронте, или обеспечивают линию стратегической обороны за их спинами. Тут должно быть всё 100% комплекта – от личного состава до ВиВТ, тыла etc. Но сегодня набирают призывников, которые вместе с мобилизованными должны служить в частях т.н. «второй линии», в т.ч. в учебных частях. В чём я просто ретранслирую опыт Израиля. В случае обострения в зону конфликта идут части постоянной БГ, место которых занимают части, состоящие из резервистов. Т.е. в том, что предлагается Ярошу – создание армии резерва, - имеет объективные предпосылки. Но в нашей стране я бы рассматривал все-таки сквозь призму Большой политики (см.выше). Следующий большой пласт – единая система довольствия. Чтобы не занимать время адресую к своим мыслям о едином логистическом органе https://www.facebook.com/notes/745362725577786/. Всё же, что происходит сегодня зачастую иллюстрация к афоризму «кому война - кому мать родная». По системе связи. Юрий Бутусов ошибся с радиостанцией Р-159. Это УКВ станция диапазона 20-70 мГц. Но суть не в этом. Система связи это не набор неких радиостанций. Хотя сегодня использовать Р-159 все равно что пользоваться арифмометром в век компьютеров. Системой связи как системой в армии не занимались «во-взрослому» с начала 2000-х, а после расформирования НГУ во Внутренних войсках доминирующими стали взгляды ментов на связь, отчего полевая компонента системы связи была практически уничтожена. Повторюсь, система связи это не только радиостанции. Но если таки о них. Что стали делать в начале войны в Донбассе. Pls, любой желающий может убедиться в Инете. МО закупило на ~80 млн.грн. радиостанций «Моторола» с её фирменным протоколом DMR (Digital Mobile Radio), которая выдавалась как защищенная, но по факту является защищенной от промышленных помех, но никак не от средств РЭБ противника. И НГУ закупило таких же радиостанций на ~58 млн.грн. И остались без связи, когда российские средства РЭБ вступили в дело. А командиры, увешенные радиостанциями (что именуется «ходячая командно-штабная машина) это от несовместимости этих радиостанций с разными Alinco, Kenwood etc., в т.ч. поставленных волонтерами. По поводу радиостанций Harris. Их передает не НАТО, а США. И это хорошая техника. Но система оказания материальной помощи США никогда не дает денег. Деньги достаются их промышленности. Реципиент всегда получает «железо». И это хорошая «наживка», чтобы потом посадить ВСУ и НГУ на американский «крючок». У каждого производителя свои протоколы Hopping Frequency (ECCM) и ComSec, несовместимые с другими. Но недавно в Defense Express была публикация, что и израильский оборонный концерн Elbit, который несколько лет назад купил Tadiran Communication, специализирующийся на военной техники связи, тоже хочет в Украину (хотя мог объективно это сделать в 1990-2000-е). Кто победит – посмотрим. Но было бы для Украины интересно, чтобы тот, кто готов на глубокую промышленную кооперацию. Но вопрос – с кем? Зайдите на сайт запорожского «Радиоприбора». Там техника времен 1990-х, но совсем убило такое объявление «ЗГП "Радиоприбор" реализует недвижимое имущество: складские помещения и другие строения, общей площадью 6500 кв. м., размещенные на земельном участке 3,68 га». Симптоматично. Да и сайт тернопольского «Ориона» рекламирует, например, аналоговые Р-173М, хотя предлагает её модификацию с ППРЧ (программно-перестраиваемыми радиочастотами).
    Pravo 19 апреля, 17:57
    То, что Вы пишете, не совсем понятно многим,смысл написанного, что мы сами производили и наши силы отвечали за военную технику, безопасность и т.д. Особенно сильна была Украина в радиотехнике и программном обеспечении. Сейчас предлагаются закупки ,фактически, оборудования(радиосвязь), которая должна производиться обязательно на Украине,ОБЯЗАТЕЛЬНО, но у нас опять ВСЕ РАЗРУШЕНО. Вывод такой, МО,должно обновить или открыть новые институты, совместно с теми, которые еще работают и начать разработку СОБСТВЕННОЙ РАДИОСИСТЕМЫ, на государственном уровне, с контролем, без всяких "комерций", потому что спустят блатные деньги и управлять наберут очередных "засранцев", которым все равно, аби бабки были. Наши военные - могут, делайте ребята, на Вас надежда.
    Владимир Петров 19 апреля, 18:45
    Pravo, Вы правы в том, что в Украине была радиоэлектроника. Но все это в прошлом. "На дворе" такие времена, когда год простоя это существенное отставание, а когда два десятилетия?... Да, просто судьба, кроме мною выше упомянутых, - Лепсе, Королева, Буревестник, Киевский радиозавод, Электонмаш в Киеве, ЛОРТА, Львовприбор, РЭМА во Львове, Протон, Монолит, Хартрон в Харькове и т.д. и т.п. Все в прошлом. Но Вы правы в том, что осталась украинская школа программирования - как системного, так и прикладного. Но. Посмотрите как практически вся эта сфера перетекла в т.н. консалтинговый бизнес, творя на "западных дядей". Это целая система, куда талантливых пацанов рекрутируют еще во время учебы в ВУЗах. Он и 00 счастлив, даже не осознавая, что участвует в создании продукта ценой в сотни тысяч, а то и по-более. Которые потом закрываются фирмовым copyright. А Украину потом дрючат за торговлю контрафактом, которым зачастую являются такие продукты. Что касается - МО должно. Поверьте, МО в таком состоянии, что сегодня никому ничего не должно. Выпало как минимум два поколения специалистов - поэтому даже грамотно написать техническое задание или технические условия порой проблема. Но я полагаю, что это не задача военных. Они потребители. Если хотите иждивенцы у государства. Которое обязано их обеспечивать всем необходимым, ремонтировать неисправное, забирать для утилизации списанное. А дело армии учится воевать и воевать. А не распоряжаться земельными участками, устраивать схемы, кому повыгоднее слить для утилизации списанное оборудование, порой с содержанием драгметаллов и многое другое. Так что, мы должны на армию надеяться. Но для этого нужно освободить ее от несвойственных функций. В т.ч. в наших условиях порождающих коррупцию. P.S. Это отдельная тема, но я мог бы сформулировать как в армии США, Израиля командир не занимается ни питанием военнослужащих, никакими видами довольствия, даже не зная, где покупается "горючка", как платится и кому за электроэнергию и пр.т.н. коммунальные услуги, как вообще содержится его военный городок. Да и к зарплате военнослужащего как к денежному фонду он ни каким боком. НИЧЕГО кроме своего предназначения как командира, ответственного за боеготовность и боевую подготовку.
    Владимир Петров 19 апреля, 18:47
    Извините, там в предложении "Он и 00 счастлив", должно быть "... и 00"
    Cinik 19 апреля, 23:20
    "Многое из написанного в статье Юрия Бирюкова взаимосвязано и т.д." Это вообще-то такая мелочь, но статью написал не Юрий Бирюков а Юрий Бутусов.
    Владимир Петров 21 апреля, 20:09
    Спасибо за это Cinic замечание. Это, безусловно, описка если Вы бы дошли дальше первой строки в моем посте. Свои извинения уважаемому Юрию Бутусову я уже принес.
    Юрий Бутусов 19 апреля, 23:55
    Владимир, спасибо за критику, очень содержательно. А Вы интересно, служите, или в запасе? собираю контакты компетентных людей, может чтото удастся продвинуть. по сути Вашего текста. Вы из НГУ? Я там один проект хочу сделать, так что интересно было бы пообщаться. сектора не нужны. у нас сектора по численности войск как одна-две полностью укомплектованных мехбригады. Управлять должен штаб бригады и ему надо придавать дополнительные силы в зоне ответственности. Нет смысла пложить сектора. Сектор нужен МВД, СБУ, НГУ - войскам охраны тыла. А на фронте должны командовать штабы соединений. про части постоянной готовности писал многократно и постоянно. да, именно они должны быть в передней линии. По связи Вы правы. Переговоры идут по двум компаниям Харрис и Сажем, но из-за личных интересов непонятно когда они завершатся
    Владимир Петров 21 апреля, 19:06
    Юрий, прежде всего извините за явную оговорку с Бирюковым. Я думаю, Вы не сомневаетесь. что это неумышленная оговорка хотя бы потому, что ничего подобного Вашему анализу Бирюков a priori родить не мог. В общем, у меня (с учетом моего отношения к Бирюкову как «двукратному» советнику, при том что я совершенно искренне уважаю его как волонтера) нынче вид «описавшегося пуделя - бледный вид и мокрые ноги». Но я все-таки не преследовал цели Вас критиковать. И если уж совсем в плане ответа на Ваши тезисы в посте. По поводу построения системы управления войсками и вообще построения сил в нынешней войне я могу только повториться - мы можем с той или иной степенью профессионализма дискутировать тему. Но это будет с КПД паровоза. Потому что всё ТАК построено СВЕРХУ (я об этом в своем коменте). И посему всё прочее вторично - в констатации чего и Вы, и я, и многие другие солидарны. Если Вы посмотрите по информации на моей страничке в FB, то увидите, что нынче я т.с. «на вольных хлебах». И в меру своих сил и способностей участвую (конечно, не на уровне СМС в фонд армии). Но есть свои «тараканы» по поводу участия в неких общественных проектах в силовых структурах. Поясню почему. Командир – единоначальник. Он принимает решение. И он несет всю ответственность за него. Если не несет, то тут к поэту «если зажигаются звезды, то это кому-то нужно». Безусловно, главный вопрос – способен ли воинский начальник а) на соответствующие решения б) добиваться их исполнения. Или как у Жванецкого «у нас фраза «я решил и готов за это ответить» вместе никогда не произносится». К сожалению и это особенно свойственно армии, вся армейская служба НЕ ПРИучает офицера инициативно думать и действовать, а ОТучает от этого. Но это опять таки в корне единоначалия. Вернее вертикали единоначалия. «Нижние» должны строго выполнять решения «верхнего», но никак не творчески их осмысливать и тем более интерпретировать. Так что сформулирую так, типа «если бы я был директором» - хотел бы я, чтобы кто-то мне за спиной нечто советовал и помогал, если я сам об этом не просил? Скажу честно – нет. Но если будут мысли, pls обращайтесь в личку – буду рад какими-то своими размышлизмами подсобить.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Serhiy Rohovenko 19 апреля, 16:43 Стаття в основному правдива. Але, швидше за все, є якісь об’єктивні причини, які стримують дії вищого військового командування (Генерального штабу Збройних Сил України). Згідно з теорією оперативного мистецтва будь-яка операція це сукупність взаємоузгоджених за єдиним замислом і планом, місцем та часом проведення боїв, ударів, маневру, дій військ, сил (окремих підрозділів) для досягнення певної мети (в залежності від виду операції). Якби такого плану не було, то (навіть важко уявити) не було б системи блок-постів, опорних пунктів, базових таборів, вогневих позицій артилерії та ін. елементів оперативної побудови (бойового порядку). Був би хаос. Згоден, що усім угрупованням треба якісно управляти. Проте, не думаю, що відсутні бойові документи (плани за видами забезпечення, карти, журнали ведення бойових дій, оперативні розрахунки і т.д.). Інша справа, яка їх якість і як вони використовуються. Потрібна кодировка (шифрування координат) на картах, кодові таблиці для прихованого управління, які треба змінювати для недопущення компрометації. Реально, план операції знають (повинні знати) одиниці вищих посадових осіб. Інші – начальники родів військ, командири з’єднань, військових частин, підрозділів повинні чітко розуміти своє місце і роль в операції (бою). Коли це все запрацює працює – буде успіх. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • antanta 19 апреля, 09:51 Гауптвахты у нас две - Днепропетровская и Одесская обл. Дисциплинарный батальон есть - один в Киеве. Контрактная армия хорошо воюет при небольших потерях, при больших воевать отказывается. США этот вопрос давно изучили на собственном боевом опыте. Доброволец воюет лучше, чем контрактник, автор это сам отмечает. Комплектование ВС должно быть смешенное - добровольцы, контрактники и призывники. И вообще автору надо сначала было законспектировать "О войне" Клаузевица, а потом писать статью. Было бы меньше «самодеятельности».
    Виталий Кушнир 19 апреля, 22:03
    Еще древних китайцев бы почитал, что ли. Римский опыт, опять же, интересен. Это ж не ерунда, вроде хорошего знания реалий нашего нынешнего войска и "АТО". Это ж классика.
    KRIVBASS 24 апреля, 22:06
    автор сравнивает не добровольца и контрактника, а добровольца и мобилизованного...=))
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.29
EUR 28.59