Чорногорія: перемога неліберальних європейців

Црне Горе

Читайте також

Парламентські вибори в Чорногорії завершилися 16 жовтня перемогою правлячої Демократичної партії соціалістів (ДПСЧ), очолюваної чинним прем'єр-міністром Міло Джукановичем. 

Багато хто вже встиг оголосити про черговий тріумф майже беззмінного лідера Чорногорії (у статусі то президента, то прем'єра) ще з 1991 року. Але насправді він отримав лише досить хистку більшість.

Урядова криза

Після того як Чорногорія 2006 року стала незалежною державою, в країні тричі відбувалися парламентські вибори. Партія Джукановича завжди йшла на них у Коаліції за європейську Чорногорію, і основним її партнером була Соціал-демократична партія (СДП).

Але в січні ц.р. СДП підтримала опозиціонерів з союзу "Демократичний фронт" у парламентському голосуванні щодо вотуму недовіри чинному уряду. Останніми роками СДП, хоч і перебувала в правлячій коаліції, активно критикувала Джукановича і його партію за авторитарні тенденції в управлінні державою, зокрема — втручання в роботу медіа та судової гілки влади, а також за корупційні діяння.

З одного боку, зрозуміло, що СДП хотіла відхреститися від циркулюючих у суспільстві звинувачень на адресу влади і зарекомендувати себе поміркованою опозицією Джукановичу. При цьому, що важливо, обидві партії, на відміну від "Демократичного фронту", виступають за інтеграцію країни в ЄС і підтримали членство в НАТО. Тобто СДП хотіла завоювати довіру електорату, який, прислухаючись до критиків Джукановича, поділяв його зовнішньополітичні цілі.

З іншого боку, звісно, можна зрозуміти самого Джукановича, який виступив із заявою, що "партія не може перебувати одночасно і у владі, і в опозиції". (Та й роком раніше, у відповідь на риторику СДП, він стверджував, що єдина причина, з якої правляча партія терпить партнерів по коаліції і "цей мазохізм", — це загальна мета інтеграції в НАТО.) Тож слідом за фрондою з боку СДП відбулася відставка спікера парламенту, лідера соціал-демократів Ранко Кривокапича.

Голосів ДПСЧ вистачило: їх підтримали як представники партій національних меншин (албанців, хорватів і боснійців), що раніше виступали на стороні Джукановича, так і "зелена" партія "Позитивна Чорногорія", що формально перебувала в опозиції. Усі вони підписали вимогу, в якій містилося твердження, що голосування СДП за відставку уряду автоматично означає, що партія більше не є учасником правлячої коаліції.

Критика режиму

Тим часом суспільний конфлікт останніх років навколо дій Джукановича і підконтрольного йому державного апарату не виник на порожньому місці, він лише загострився. В утисках свободи слова і корупції Джукановича звинувачували давно, і не тільки всередині країни. Так, 2003 року (в рамках розслідування італійської прокуратури) було виявлено його зв'язок з ОЗУ, що оперують мільярдами євро. А опозиційні газети кілька років тому були змушені виплатити Джукановичу і його сім'ї сумарно більш ніж 300 тис. євро компенсації за моральну шкоду.

Отже, після розпаду коаліції соціал-демократи, як раніше й партії "Демократичного фронту", виступили за створення перехідного уряду, який міг би забезпечити вільне волевиявлення на виборах-2016. За твердженнями опозиціонерів, без таких заходів Джуканович міг би вплинути на результат виборів.

Також опозиціонери вимагали віддати їм пост голови АНБ (національного розвідувального агентства), стверджуючи, що влада може використовувати розвідку для політичного тиску і маніпуляцій. Зокрема, ще 2012-го в Чорногорії вийшов резонансний газетний матеріал, у якому стверджувалося, що АНБ вкорінює своїх агентів в опозиційні партії. Утім, з огляду на те, що в країні неодноразово порушувалася тема інфільтрації агентів Росії у силові структури, ДПСЧ, якби піддалася на вимоги опозиціонерів і віддала їм пост голови АНБ, — однозначно втратила б довіру частини виборців, бо саме опозицію вона звинувачує в роботі на Росію.

Проте компроміс було знайдено: навесні правляча партія, СДП і ще кілька сил підписали Угоду про створення умов для вільних і чесних виборів. У її рамках кілька портфелів в уряді, в тому числі й посаду міністра внутрішніх справ, отримували опозиціонери. Цілком можливо, владу змусили піти на цю поступку численні акції протесту протягом 2015—2016 років, але це був хороший хід влади: схеми для маніпуляцій у Джукановича залишалися, а протестувати проти уряду, до якого входили опозиціонери, вулиці було явно складніше.

Зовнішні фактори...

Як відомо, членом НАТО Чорногорія де-факто стала в травні ц.р. (хоча ратифікацію відповідного акта іншими членами союзу буде завершено лише наступного року). Невдоволення Росії не забарилося: Москва побачила в розширенні альянсу недружній для себе крок.

Цілком очевидно, що Росія останніми роками бачить дійсність через призму геополітичного протистояння, "нової холодної війни", яку нібито ініціює колективний Захід. У цій парадигмі розширення альянсу в Центрально-Східній Європі Москва може розцінити тільки як агресивну дію, навіть якщо б реальна стратегічна цінність Чорногорії була нульовою. А це не так — зважаючи, наприклад, на те, що тепер усі виходи материкової Європи до південних морів, крім вузької смужки узбережжя Адріатики, що належить Боснії, контролюються країнами НАТО. Також членство Чорногорії в альянсі може стимулювати атлантистські настрої в сусідній Сербії, яка поки що залишається, хоч і не однозначно проросійською, але досить дружньою Москві державою.

Нарешті, саме Чорногорія з-поміж усіх країн-кандидатів найбільше просунулася у процесі переговорів про вступ до ЄС; і цілком імовірно, що в середньостроковій перспективі країні запропонують членство і в цій організації, що додатково ускладнить Росії можливість впливати на політику країни і значно зменшить серйозний на даний момент економічний вплив.

Отже, не дивно, що Росія в нинішніх обставинах може бути справді зацікавлена в тому, щоб змінити зовнішньополітичний курс Подгориці. Надворі не 2009-й — рік спроби "перезавантажити" відносини США і Росії, коли Москва без особливих проблем змирилася зі вступом до НАТО Хорватії й Албанії. Тоді до її думки щодо розширення альянсу прислухалися. (Згадаймо Бухарестський саміт-2008, коли, щоб не дратувати Кремль, в наданні ПДЧ відмовили Грузії й Україні.) Чорногорію ж до НАТО прийняли, повністю проігнорувавши Росію. І видається природним очікувати протидії Москви.

...і виправдання

Разом із тим звинувачення в роботі на Кремль видаються зручним способом легітимувати тиск на опозиціонерів. Забавно, що влада Чорногорії фактично переймає при цьому "передові практики" самого Кремля, відповідаючи на критику на свою адресу навішуванням ярлика "п'ятої колони". Акції протесту проти НАТО, в яких брав участь "Демократичний фронт", сприяють таким оцінкам.

Очевидно, Джуканович і надалі вдаватиметься до такої стратегії, щоб виправдовувати будь-які дії проти опозиціонерів. Він зводить політичну боротьбу в країні до боротьби за майбутнє Чорногорії — за словами самого прем'єра, вирішується, "буде вона членом ЄС чи російською колонією".

Його позиції лише посилило затримання в день виборів збройного угруповання з 20 громадян Сербії, які нібито проникли через кордон і планували напасти на чорногорських офіційних осіб, узяти під свій контроль парламент, захопити самого прем'єра і публічно оголосити перемогу опозиції.

У підготовці цього угруповання Росію (поки що?) не звинуватили. Але, по-перше, в Чорногорії побоюються — зі зрозумілих історичних причин — і впливу Сербії. І тут для Джукановича все зійшлося теж вдало — основу "Демократичного фронту" складають партії, що виступають за права сербів. По-друге, ці самі сили одночасно є і проросійськими (хоча відкрито виступають тільки проти НАТО, а не проти ЄС). Так, найбільша партія коаліції — "Нова сербська демократія", яка отримала 8 з 18 здобутих "Демократичним фронтом" місць у новому парламенті, — виступає за возз'єднання з Сербією і тісні відносини з Росією.

Можливо, відвернена спроба перевороту (або показова акція влади) вплинула певною мірою на результати. В опозиції, крім "Демократичного фронту", опинилися проєвропейські, але неоднозначно налаштовані щодо НАТО партія "Демократична Чорногорія" (8 місць) і блок "Ключ" (9). Перед виборами ці три сили погодили готовність створити коаліцію в разі перемоги; але в підсумку, навіть якби до них приєдналася СДП (4), голосів їм не вистачило б.

ДПСЧ, хорватська, боснійська й албанська партії, а також "Соціал-демократи" — партія, яка підтримала владу і відкололася від СДП на початку 2016 року, — сумарно отримали більшість: 42 мандати з 81. Перевага ця видається доволі хисткою. Але, з іншого боку, партії етнічних меншин завдяки "золотим акціям" можуть домагатися преференцій для своїх громад — тому їм ні до чого йти в опозицію (з огляду на те, що значного зростання електоральної підтримки їм навряд чи вдалося б домогтися). Натомість "Соціал-демократи" довели свою лояльність уряду на початку ц.р. і до того ж відібрали голоси в СДП. Тож цілком можливо, що ця коаліція пропрацює до кінця каденції чинного парламенту, а угода з опозицією була лише тимчасовим пом'якшенням.

Тим часом європейці, вочевидь, не готові тиснути на владу Чорногорії — відгуки спостерігачів ОБСЄ про виборчу кампанію були загалом позитивні. Очільниця зовнішньополітичного відомства ЄС Ф.Могеріні і єврокомісар з питань політики сусідства ЄС Й.Хан у спільній заяві також відзначили в основному позитивні сторони кампанії, незважаючи на її критику з боку опозиції. Це можна пояснити: в особі Джукановича, попри всі його недоліки, Європа має справу з передбачуваним і відкритим до співпраці партнером. Тож, з огляду на викладене вище, очікувати лібералізації режиму в Чорногорії — як, утім, і зміни її зовнішньополітичного курсу — певно, немає підстав.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92