Країна Аркадага Туркменистан переживає "епоху щастя"

Володимир Кравченко 10 вересня 2016, 00:00
Туркменистан
president.gov.ua

Читайте також

Після того як Росія через схему "Росукренерго" перервала прямі поставки туркменського газу в Україну, офіційний Київ згадує про Туркменистан нечасто. І робить іще одну помилку. 

Туркменистан, що має одні з найбільших у світі запасів нафти й газу, цікавий не тільки енергоносіями. У цій країні працюють будівельні компанії, хімічні корпорації, виробники труб і промислового обладнання, машинобудівники та ін. Нарешті, це перспективний ринок збуту військової техніки. 

Але щоб у Туркменистані працювали українські компанії, слід підтримувати прямий політичний діалог на найвищому рівні. Його не можна замінити телефонними дзвінками, листами, нотами, міністерськими делегаціями. Адже в Туркменистані, який офіційно проголосив "епоху всемогутності і щастя", не просто централізоване правління. У країні все вирішує одна людина — президент Гурбангули Бердимухаммедов, який особисто схвалює всі великі контракти і будь-який великий платіж Центробанку за межі країни.

Гурбангули Бердимухаммедов не тільки наступник Сапармурата Ніязова, а й спадкоємець створеної Туркменбаші політичної системи і сировинної моделі економіки. Лібералізація після смерті Ніязова тривала недовго. Туркменистан залишається так само закритою країною з закритою економікою: згідно з Індексом економічної свободи, він посідає 172-ге місце зі 178. Про жодну політичну модернізацію, економічну реформу, соціальну трансформацію не йдеться. Але в туркменських умовах ця політична система поки що ефективна — вона дозволяє утримувати ситуацію під контролем.

Мабуть, єдина зміна — культ особи Великого Сердара змінило поклоніння Аркадагу, "покровителю". Змінюючи Конституцію вдруге за останні дев'ять років свого правління, Г.Бердимухаммедов легітимує свій довічний термін на президентській посаді. Очевидно, що туркменський істеблішмент проводитиме реформи тільки тоді, коли з'явиться стимул — зростаюче невдоволення населення. 

Та становищу Гурбангули Бердимухаммедова всередині країни поки що ніщо не загрожує. Аркадаг створив жорстку вертикаль влади, не дозволяючи сформуватися ситуації, коли на когось указуватимуть як на його можливого наступника. І втримує під контролем міжкланові, міжетнічні й міжконфесійні протиріччя в туркменському суспільстві. Кадрові перестановки проводяться регулярно, а сили безпеки контролюють усі верстви суспільства, в зародку гасячи невдоволення. 

Серйозна вада системи — брак кваліфікованих кадрів. Натомість президентське оточення не просто лояльне до президента — воно віддане йому. В 2007 р. у в'язницю відправили Акмурада Реджепова — очільника президентської служби безпеки, одного з наймогутніших наближених Ніязова, який, до слова, сприяв приходу до влади Бердимухаммедова. Така незавидна доля очікувала й багатьох інших ніязовських вельмож. У найліпшому разі вони просто йшли на пенсію.

З представників старої ніязовської гвардії залишилися тільки ті, хто продемонстрував свою незамінність і не припустився помилок, — помічник президента Віктор Храмов, заступник керсправами президентського апарату Олександр Жадан, віце-прем'єр і міністр закордонних справ Рашид Мередов. В органах влади домінують родичі й земляки президента, що належать до його клану теке з Ахалського велаяту. Втім, щоб не допускати зростання невдоволення, представників інших кланів також делеговано у владу. 

Г.Бердимухаммедов загалом довіряє силовикам, але вони не мають бодай якогось серйозного впливу на нього. Нинішньої весни відбулася нова зміна керівництва в силовому блоці. Зокрема, замість Гуйчгелді Ходжабердиєва, звільненого "за станом здоров'я", новим міністром національної безпеки став Доврангелді Байрамов, який до цього обіймав посаду голови Державної митної служби. 

Але для цієї бюрократичної системи, крім некомпетентності й інтриганства, характерна ще й корупція у великих масштабах і зв'язки з наркобізнесом. Примітна історія падіння віце-прем'єра Баймурада Ходжамухаммедова, який понад 10 років курирував паливно-енергетичний комплекс. 

Восени 2015 р. цей один з небагатьох компетентних туркменських чиновників, що мав колосальну цінність для системи, подав у відставку "за станом здоров'я". За кілька місяців Г.Бердимухаммедов публічно заявив, що Б.Ходжамухаммедов виявився причетним до приписок і корупції в ПЕК. За неофіційною інформацією, збагачуючись, цей чиновник просто переступив межу, негласно встановлену Бердимухаммедовим. 

Падіння Б.Ходжамухаммедова демонструє: для Аркадага немає недоторканних. Побічний результат такої політики — створення громовідводу для режиму, коли невдоволення населення падінням рівня життя спрямовується не на президента, а фокусується на "недобросовісних візирах". 

Загалом, сили безпеки здійснюють дієвий контроль за туркменським суспільством. Але падіння світових цін на нафту й газ завдало серйозного удару по туркменській економіці і негативно позначається на добробуті туркменів, сприяючи зростанню невдоволення. Адже близько 90% валюти в бюджет країни надходить за рахунок продажу енергоносіїв. 

На думку експертів, з 2014 р. Туркменистан вступив у смугу глибокої фінансово-економічної кризи і розплачується за економічну модель, яку створювали Ніязов і Бердимухаммедов. Падіння світових цін на енергоносії призвело до того, що національна валюта з початку 2015 р. знецінилася на 35%. Дуже зросла інфляція, а споживчі ціни в країні піднялися на 38%. Нестача твердої валюти змусила владу піти на підвищення мит на імпортні товари, включаючи харчові продукти. Рівень безробіття збільшився до 45%.

Через скорочення валютних доходів від експорту нафти і газу влада обмежила продаж валюти місцевим компаніям і населенню. Наприклад, Ашгабат заборонив готівковий обмін валюти і запровадив фінансові обмеження для підприємців. Зокрема, їм скасували вільну конвертацію валют і запровадили ліміт на видачу готівкою коштів до 10 тис. дол. на місяць. А наприкінці серпня в держмагазинах обмежили продаж цукру й масла.

Ще одна ознака економічної кризи — Гурбангули Бердимухаммедов практично скасував усі пільги на газ, електрику, воду, що їх запровадив Сапармурат Ніязов. Країна затягує паски. Але одночасно розщедрюється на проведення Азіатських ігор у закритих приміщеннях, що мають відбутися в 2017 р. Вони дуже важливі для іміджу Аркадага, який, на відміну від свого попередника, активно зустрічається не тільки з близькосхідними шейхами, китайськими комуністами або російським керівництвом, а й із західними політиками. При цьому на Заході не плекають ілюзій щодо нинішнього туркменського режиму.

Утім, річ не тільки в демонстрації туркменським президентом відсутності ізоляції Туркменистану. Ці зустрічі сприяють реалізації Ашгабатом головної мети туркменської зовнішньої політики — диверсифікації експорту енергоресурсів на світові ринки, виведення туркменських газових ресурсів на європейські ринки, оминаючи російську територію. 

Ще в 2003 р. Москва підписала з Ашгабатом 25-річну угоду про закупівлю "Газпромом" практично всього газу, що видобувається в Туркменистані. Цінова війна між Ашгабатом і Москвою почалася в 2008 р., коли Росія, в результаті світової фінансової кризи й падіння цін на нафту і газ, почала вимагати від Туркменистану переглянути контрактну ціну в бік різкого зниження. Ашгабат відмовився. 

У квітні 2009 р. після "несподіваного" вибуху на четвертій гілці газопроводу Середня Азія — Центр (САЦ-4) "Газпром" різко знизив імпорт туркменського газу. Ашгабат, що опинився у важкій ситуації, погодився знизити обсяг і ціну. У 2015 р. Москва ще раз різко знизила закупівлі через падіння світових цін на газ, а в січні 2016 р. "Газпром" узагалі припинив імпорт сировини в односторонньому порядку, без будь-яких погоджень з партнером. 

У липні 2015 р. "Газпром" подав проти "Туркменгазу" позов до Стокгольмського арбітражу, висунувши компанії претензії приблизно на 5 млрд дол.: на думку росіян, це сума ретроактивних платежів за контрактом з 2010-го по 2015 р. Пікантність ситуації в тому, що в Стокгольмському арбітражі на розгляді також перебувають два позови "Нафтогазу" проти "Газпрому" — про переплату за куплений у російської компанії газ з вимогою доплатити за транзит газу через територію України.

Утім, з 2010 р. Росія перестала бути ключовим експортним ринком газу для Туркменистану. Альтернативою став китайський: з 2010 р. запрацювала перша нитка газопроводу Туркменистан—Китай. Нині китайці домінують у туркменській економіці, потіснивши звідти росіян. КНР — єдина країна, яку туркмени допустили до розробки родовищ на суходолі. Слідом за інвестиціями в енергетику китайські компанії почали брати участь у фінансуванні проектів в інфраструктурному секторі. 

З експортованих Туркменистаном 48 млрд кубометрів газу в 2015 р. КНР отримав близько 30—35 млрд кубометрів. Проблема в тому, що Китай, чиї закупки туркменського газу становлять левову частину туркменського експорту, зараховує оплату як погашення багатомільярдних кредитів, які він надав Туркменистану. Така форма економічних відносин з Пекіном викликає в Ашгабата невдоволення. 

Відмова Росії купувати туркменський газ іще більше посилює залежність Туркменистану від Китаю. Своєю чергою Іран, який також купує туркменський газ, нав'язав оплату виключно бартером, наданням різних послуг і товарів, які Туркменистан змушений купувати. І це серйозний мінус для Ашгабата, що гостро потребує живих грошей.

Виходом з цієї ситуації для туркменського керівництва бачиться європейський ринок. Проблема в тому, що на нього нині неможливо потрапити інакше, ніж по російській трубі. Євросоюз розраховує до 2019 р. почати імпортувати газ з Туркменистану. Але майбутнє проекту Транскаспійського газопроводу (ТКГ), яким туркменський газ через Каспійське море й Південний Кавказ може надходити в Туреччину і Європу, нині видається непевним. 

Експерти вважають, що на зміну ТКГ прийшов проект транспортування туркменського газу в європейські країни через території Ірану і Туреччини. У його реалізації зацікавлений і Тегеран, оскільки іранці не тільки вирішать проблему газифікації північної частини країни, а й отримають гроші за транзит туркменського газу, і Анкара: для турецького керівництва дуже важливо, щоб Туреччина стала енергетичним хабом.

Ще одним варіантом виходу з ситуації став проект трубопроводу Туркменистан—Афганістан—Пакистан—Індія (ТАПІ), будівництво якого почалося 13 грудня 2015 р. Однак реалізації цього проекту перешкоджають небезпеки на шляху прокладання труби. 

Насамперед, ідеться про афганський відрізок трубопроводу. Адже саме афганський відрізок туркменського кордону нині найнебезпечніший. Там постійно відбуваються бойові зіткнення між туркменськими прикордонниками й афганськими бойовиками. Москва, до речі, наполегливо пропонує Туркменистану військову допомогу у боротьбі з цією небезпекою. Але Ашгабат відмовляється, розглядаючи ці пропозиції як загрозу повернення російського впливу. 

Проект ТАПІ цікавий і Україні. Насамперед тому, що українські підприємства можуть стати постачальниками труб для його будівництва. Адже саме з українських труб побудовано трубопровід "Схід—Захід": відкритий у грудні 2015 р., він з'єднав газоносні родовища сходу країни з узбережжям Каспію. Якщо Київ обере правильну тактику відносин з Ашгабатом, наші підприємства зможуть виграти тендер: без державної підтримки українським компаніям важко пробитися на туркменський ринок.

Туркменистан важливий для України як ринок збуту наших товарів, а українські компанії могли б продовжити участь у розвитку транспортної інфраструктури, і далі — споруджуючи аеропорти, дороги, мости, тунелі тощо. Саме це дасть змогу Україні зберегти там свою присутність. Адже, як зауважив один зі співрозмовників DT.UA, коментуючи українські перспективи в Туркменистані, "якщо в доменній печі жеврітимуть якісь вуглинки, то її можна швидко відновити". Тому мусимо підтримувати бодай якусь активність у Туркменистані — в надії, що в майбутньому українські компанії зможуть узяти участь у розробці туркменських нафтогазових родовищ.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18