Новий кабінет Трампа: командна стратегія чи какофонія впливів?

Трамп Пенс
Flickr/Gage Skidmore

Читайте також

Перший сезон серіалу "Американські політичні гірки", присвячений виборам, не лише протримав спостерігачів з усього світу в напрузі до останнього моменту, а й за його несподіваним фіналом обіцяє не менш непередбачуваний і захопливий розвиток сюжету в наступних сезонах.

Хоча формування "команди мрії" Дональда Трампа ще далеко не завершено, вже зараз можна впевнено зробити три висновки.

По-перше, недовіра до істеблішменту була не лише передвиборним гаслом. Заміна керівника перехідної команди — губернатора Нью-Джерсі республіканця Кріса Крісті на лояльного особисто Трампу віце-президента Майка Пенса, а також ухвалення рішень у вузькому колі з найбільш перевірених передвиборною кампанією радників свідчить про намагання убезпечитися від зайвих впливів навіть Республіканської партії, висуванцем якої і є 45-й президент США. Ба більше, призначення конфліктуючих між собою голови Національного комітету Республіканської партії Рейнса Прібуса на посаду керівника адміністрації Білого дому та одіозного, але близького до Трампа керівника його передвиборного штабу Стівена Беннона стратегічним радником свідчить про певну недовіру і намагання президента створити систему стримувань і противаг навіть усередині власного офісу.

По-друге, включення до кола радників деяких членів сім'ї можна інтерпретувати як імовірну зміну процесу ухвалення урядових рішень. Так, за інформацією ЗМІ, син президента Дональд Трамп молодший був помічений на одній з конференцій з Рандою Кассіс, яку росіяни вважають представницею "патріотичної опозиції" Сирії; чоловік старшої доньки Іванки, тридцятип'ятирічний успішний бізнесмен і власник видання New York Observer Джаред Кушнер, який відігравав провідну роль у забезпеченні підтримки тестя з боку єврейської громади, претендує на певну роль у формуванні політики щодо Ізраїлю та арабо-ізраїльського врегулювання.

По-третє, попри певні реверанси Дональда Трампа у бік Владіміра Путіна, що викликають стурбованість в українців, навряд чи кандидатури на ключові посади можна вважати зовнішньополітичними янголами або вегетаріанцями щодо Росії. Втім, вони безумовно реалізовуватимуть зовнішньополітичний курс, визначений президентом. І немає сумніву, що своїм служінням у політиці й на полях битв вони довели, що інтереси американської нації захищатимуть усіма доступними методами.

При цьому слід зазначити, що перед новим Білим домом стоятимуть набагато складніші питання, ніж російське, — як-от: боротьба з міжнародним тероризмом; вирішення проблеми ядерної програми КНДР; визначення нового характеру відносин США зі своїми союзниками, зокрема й по НАТО; формулювання політики щодо Китаю; переформатування торговельних угод, зокрема щодо NAFTA, та ін.

Отже, нині розгорнулася запекла боротьба республіканського істеблішменту, який намагається забезпечити собі максимально можливий вплив на політику майбутньої адміністрації. У свою чергу демократи також намагаються втрутитися в цей процес — хоча б методом відсіву найбільш одіозних і неприйнятних кандидатур.

Так, під удар потрапив однодумець новообраного президента легендарний мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані, широко відомий безкомпромісною боротьбою із щонайменшими правопорушеннями, яка довела свою ефективність і мала підтримку містян. Йому закидають лобістську діяльність в інтересах, зокрема, й іранської марксистської опозиційної групи, що значилась у списках терористичних організацій зовнішньополітичного відомства. У нього є шанс зайняти престижне крісло державного секретаря, який формально є лише четвертою особою у порядку спадкування, тобто заміщення президента США у разі форс-мажорних обставин, але фактично — другою за важливістю і впливом. Для того щоб здобути цю посаду, кандидат повинен бути не лише спроможним разом із президентом "повернути Америці велич" (Make America Great Again), хай що би це означало, а й мати політичну вагу та авторитет, які забезпечуватимуть підтримку наразі доволі радикальних зовнішньополітичних ідей Трампа в Конгресі США.

Як здається, з-поміж усіх кандидатів Джуліані міг би бути найбільш комфортним для президента на цій посаді. І хоча нюанси його позиції щодо Москви ще не сформульовані, в інтерпретації соратника новообраного президента саме на військовій потузі США базуватимуться підходи до вибудовування відносин з Росією. "США повинні використовувати погрози застосування військової сили проти Росії з тим, щоб стримувати на міжнародній арені силу Кремля, яка зростає", — заявив нещодавно Джуліані виданню Wall Street Journal. Оцінюючи геополітичні амбіції Путіна, Джуліані в ефірі телеканалу Fox News зазначив, що "Росія вважає себе нашим військовим суперником, але таким не є. Росію робить сильною небажання Америки під керівництвом Обами навіть погрожувати застосуванням сили".

Колишній спікер палати представників Ньют Ґінґріч, якого також донедавна вважали претендентом на посаду держсекретаря, публічно виступив на підтримку Джуліані як того, хто здатен жорстко обстоювати інтереси США. Ґінґріч представляє групу республіканців, яка наразі бореться проти кандидатури Мітта Ромні, висуванця партії на президентських виборах 2012 року. Це доволі потужна, але, можливо, не зовсім комфортна кандидатура для Трампа, якого він назвав "фальшивкою і шахраєм", а також робив усе можливе задля торпедування його номінації партійним кандидатом на посаду президента США.

Втім, на думку великої кількості однопартійців, Ромні таки одна з найкращих кандидатур, з огляду його зважений зовнішньополітичний підхід, який, зокрема, полягає в необхідності підтверджувати безпекові гарантії союзникам. Саме він іще в 2012 році називав Москву "найбільшим геополітичним ворогом", а Обаму наївним у питаннях Росії, "судження щодо намірів якої не дали можливості зробити достатньо, щоб запобігти анексії Криму". Сприйняття Путіна як "головоріза, що вбиває журналістів і опонентів" контрастує з висловлюваннями Дональда Трампа — на кшталт "сильний лідер", — але, скоріш за все, цей епітет було використано як тло для тези про слабкого Обаму.

Першою жінкою членом кабінету — постійним представником в ООН може стати Ніккі Гейлі, яка зараз обіймає посаду губернатора штату Південна Кароліна. Вона навіть розглядалася як можливий кандидат на посаду віце-президента Трампа, а до цієї середи — і на посаду державного секретаря. Однак, схоже, що стрімкому кар'єрному злету доньці іммігрантів з Індії завадили її критичні висловлювання про расові погляди Трампа, а також його імміграційні підходи.

Російська проблематика, як здається, наразі єдине, що викликає певні розбіжності в риториці Трампа та потенційних членів його команди. Натомість новий хрестовий похід проти міжнародного тероризму — це те, що об'єднує всіх. І цю місію якнайкраще на посаді радника президента з питань нацбезпеки може реалізувати генерал-лейтенант Майкл Флінн, якого колишній верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Адмірал Ставрідіс охарактеризував як того, хто "гратиме у "чорних янголів" цієї адміністрації з точки зору ухвалення дуже агресивних рішень щодо ісламу". Його політично некоректне визначення "ісламу як політичної ідеології, що приховується за ширмою релігії", а також твердження, що "загроза радикального ісламу збільшується, і потрібно відмовитися від політичної коректності, яка заважає офіційним особам точно визначити ворога", вже викликали хвилю обурення серед поміркованих республіканців, а тим більше демократів. Останні ще не забули його виступу під час передвиборної кампанії, коли він вигукнув: "Засади її!" (у в'язницю. — Авт.), — що не личить колишньому військовому, який за неписаними політико-етичними правилами, не повинен висловлювати свої політичні уподобання в такій формі. 

І це після бездоганної служби в Афганістані та Іраку, яку його колеги і керівництво згадують майже з пієтетом! Така метаморфоза відбулася з генералом після того, як його достроково випровадили на пенсію з посади керівника військової розвідки. Сам генерал пояснив це реакцією "пацифістської" адміністрації Обами на завзяття, з яким він намагався надати нового поштовху боротьбі з міжнародним тероризмом. Утім, з витоку зі зламаної пошти колишнього начальника об'єднаних штабів та державного секретаря Коліна Павелла відома й альтернативна версія: Флінн "зневажав співробітників, не прислухався до порад, порушував визначену політику, був поганим менеджером… і як це сталося, що він досяг таких висот в армії?"

Але ще більше зауважень на Капітолійському пагорбі й в експертному середовищі викликає "російський слід" у біографії Флінна, який час від часу з'являвся на каналі "Раша Тудей" і навіть сидів за одним столом з Владіміром Путіним на святкуванні десятиліття цього англомовного рупора Кремля.

Втім, його виправдує інтерпретація висловлювань Трампа щодо російського президента: "Путін є тоталітарним диктатором і головорізом, який не рахується з нашими інтересами. Оцінка його як сильного лідера Трампом була явно завищена… Але Путін розумний і має здоровий глузд, його дії в Україні та інших країнах обмежили наші можливості, а реакція США і НАТО була невпевненою. Я думаю, що сила Трампа в тому, що він намагається забезпечити якомога більший простір для маневру на російському напрямку".

"Оце так генералище!" — так оцінив новообраний президент Джеймса Маттіса, якого він розглядає як кандидата на посаду міністра оборони. Схоже, що це чи не єдина кандидатура, яку політичне середовище і медіаспільнота сприймають позитивно. Голова сенатського комітету з питань збройних сил Джон Маккейн вважає його "одним з найкращих військових офіцерів свого покоління і надзвичайним лідером, який здобув особливу повагу військових".

Своє ім'я генерал Маттіс, який брав участь у всіх воєнних кампаніях США, починаючи з "Війни в затоці" в 1991 році, уславив у битві за Фалуджу (Ірак), коли в результаті спланованої і керованої ним операції місто було звільнене. Втрати бойовиків становили понад 1300 осіб, американських військових — 95.

"Воїн-монах", як його прозвали за відсутність сім'ї і цілковиту відданість ратній справі, є військовим стратегом та інтелектуалом. Втім, його захоплення Сунь Цзи і Марком Аврелієм не означає, що він не може собі дозволити висловитися й на межі політкоректності. Хіба не пасує військовому думка про те, що "коли ти вперше когось пускаєш за вітром, це не незначна подія… є деякі придурки в світі, яких просто потрібно розстріляти"? Проте більше він відомий своєю гострою критикою "стратегічної атрофії" адміністрації Обами, яка дозволила "силам ентропії заповнювати вакуум і роз'їдати світовий порядок там, де Сполучені Штати активно не задіяні. Такими хижими державами є Росія, Китай та Іран, які зміцнюють свій суверенітет за рахунок інших". Власне, за надто незручні запитання, зокрема щодо Ірану, генерала відправили на пенсію без "дзвінка ввічливості" від президента Обами.

Виглядає так, що авторитету й публічності Маттіса цілком може вистачити, аби його затвердження не було ускладнене необхідністю не лише конгресового погодження, а й ухвалення спеціального винятку з Закону про національну безпеку, який передбачає, що міністром оборони може бути або цивільний, або колишній військовий, який звільнився зі служби щонайменше за сім років перед тим (Маттіс залишив службу три роки тому). Таку процедуру застосовували лише раз, коли 66 років тому Пентагон очолив легендарний генерал Джордж Маршалл.

Кандидатом на посаду директора ЦРУ визначено конгресмена Майка Помпео, який, крім того, що з відзнакою закінчив військову академію у Вест-Пойнті і служив усухопутних військах, здобув іще й ступінь доктора юридичних наук у престижній Гарвардській школі права.

Цікаво, що Майк Помпео брав участь у роботі спеціального комітету палати представників, який розслідував трагічні події в Бенгазі (Лівія), коли внаслідок терористичного нападу загинула велика кількість американських громадян, у тому числі й посол. Дії державного департаменту США, очолюваного в той час Гілларі Клінтон, комітет оцінив негативно. Досить критично оцінює Майк Помпео і так звану ядерну угоду з Іраном, який він вважає "найбільшим спонсором тероризму у світі". За наявною інформацією, Помпео, котрий підтримує тісні стосунки з новим віце-президентом Майком Пенсом, позитивно оцінював програми Агентства національної безпеки зі спостереження за терористами і водночас критикував наміри адміністрації Обами закрити буцегарню в Гуантанамо.

Безумовно, цікавих кандидатів до "команди мрії" президента Трампа не бракує. Ми розглянули лише кілька найбільш яскравих і потужних. Дехто з тих, про кого в цій статті не йшлося, можливо, й не має достатньої політичної ваги та медійної популярності, щоб зайняти важливу посаду, але неординарність цих виборів цього не виключає, залишаючи інтригу…

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Игорь Шишкин 27 ноября, 19:30 Ничего нового. Скучно и пресно. За такие статьи вообще НЕ стоит браться, если автор не вертится в этой среде... Відповісти Цитувати
  • Vadym Khomakha 26 ноября, 13:03 Отличный анализ. Владимир Владимирович уже доказал, что если не бить ему в торец, он делает то, что считает нужным. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56