Прикордонне питання

Володимир Кравченко 23 грудня 2016, 23:02
гр

Читайте також

Київ призупинив роботи з демаркації.

Чверть століття Київ намагається завершити процес договірно-правового оформлення кордонів зі своїми сусідами. 

З одними країнами цієї мети вдалося досягти швидко. З іншими — переговірний "забіг" затягнувся на роки. Нині тільки з трьома державами незавершений процес демаркації і не підписаний договір про режим держкордону — Білоруссю, Молдовою та Росією

Найближчі до закінчення — роботи на україно-молдовській ділянці кордону. Найдальші — на україно-російському відтинку, що цілком зрозуміло: в умовах окупації Криму та Донбасу, продовження російсько-української війни було б якось дивно обговорювати з Москвою демаркаційний процес. 

Та й самі росіяни, хоч і заявляють про свою готовність відновити переговори з питань демаркації, не поспішають продовжувати роботу, з великими труднощами розпочату 2012 р. (До російсько-української війни, коли працювала двостороння демаркаційна комісія, українською стороною було встановлено 235 прикордонних знаків.)

Після Революції Гідності спільна україно-російська комісія не збиралася жодного разу, і на польові демаркаційні роботи росіяни не виїжджали. Як заявив недавно спецпредставник президента РФ з делімітації та демаркації держкордону з суміжними державами — учасниками СНД Ігор Братчиков, Москва відновить переговори з Україною з питань кордону, коли в Києві дозріють політичні умови. 

Київ же спробував продовжити демаркацію. Правда, вже з урахуванням нинішньої війни. Треба ж якось позначити кордон на місцевості, щоб російські десантники більше не виправдовували своє "випадкове" перебування на українській території несподіваною втратою орієнтації.

2014 р. "у зв'язку з загрозами для національної безпеки країни" у Києві прийняли рішення про проведення односторонньої демаркації — встановлення на українській території вздовж лінії державного кордону прикордонних стовпів без участі представників Російської Федерації. Це рішення викликало істеричну реакцію Кремля. 

"Згідно з усталеною міжнародною практикою, демаркація державних кордонів — це обопільний процес між суміжними державами. Тому одностороння демаркація не може бути юридично обов'язковою для іншої сторони", — заявив тодішній офіційний представник МЗС Росії Олександр Лукашевич.

Одностороння демаркація й справді не має юридичних наслідків і є, по суті, одностороннім облаштуванням кордону. Демаркація ж україно-російського кордону буде остаточно вирішена Україною в майбутньому в пакеті врегулювання конфлікту з Російською Федерацією. Але для Києва рішення, прийняте 2014 р. у відповідь на російську агресію, має політичну і практичну цінність. 

Примітно, що, вслід за Києвом, про односторонню демаркацію кордону з Росією заговорили і в Таллінні. У січні 2015 р. уряд Естонії схвалив проект постанови про координати естонсько-російської тимчасової контрольної лінії, яка діятиме до ратифікації договору про кордон. Естонці пояснили: демаркація передбачена для того, щоб "знизити кількість помилкових незаконних перетинань кордону".

Рішення Таллінна також викликало негативну реакцію Москви, де вже не згадують, що 1994 р. Росія сама розпочала процес односторонньої демаркації російсько-естонського кордону. Тоді російські коментатори стверджували, що "міцна позиція Росії з невизнання Тартуського договору та естонських територіальних претензій охолодила запал політиків у Таллінні". 

Однак, на відміну від Таллінна, Київ так і не розпочав робіт з одностороннього позначення україно-російського кордону на місцевості. Ключова причина провалу цієї ініціативи полягає у хронічних проблемах України — кризі держуправління та відсутності політичної волі. 

Одночасно з прийняттям Києвом рішення про проведення односторонньої демаркації восени
2014 р. кабінет Арсенія Яценюка ініціював проект "Стіна" ("Європейський вал") — будівництва фортифікаційних споруд по всій довжині україно-російського кордону. 

Як повідомляли ЗМІ, будівництво "Стіни" супроводжувалося розкраданням виділених коштів. Проте на осінь 2016 р. на невеликих ділянках кордону були побудовані споруди. Часто вони являють собою невелику сітку з колючим дротом. Але, попри заяви високопоставлених українських чиновників, проект "Стіна" не рівнозначний демаркації. 

Далекі від завершення й роботи з демаркації україно-білоруського кордону. Абсурдність ситуації в тому, що Київ 16 років домагався від Мінська ратифікації договору про держкордон, але після того, як 2013 р. мети було досягнуто і обидві країни почали встановлювати прикордонні знаки, у 2015 р. українська сторона заморозила роботи. І це попри те, що білоруси свою частину роботи роблять: вони вже встановили 604 прикордонних знаки.

Причиною такої нелогічної поведінки Києва став міжвідомчий конфлікт: Держгеокадастр і Держприкордонслужба сперечаються, хто виготовлятиме і встановлюватиме прикордонні знаки: картографи кивають на прикордонників, а ті — на картографів. 

Хоча саме на Держгеокадастр покладено повноваження з проведення демаркації, і на це йому виділяються кошти. Два останніх роки передбачалося 5,034 млн грн. При цьому у 2016 р. на демаркацію українсько-білоруського кордону було закладено 3,345 млн. 2016-й уже закінчується. А тендерні процедури не завершені, і договорів на виконання демаркаційних робіт не укладено.

Свою роль у "заморожуванні" робіт зіграв і бюрократичний збій в оновленні складу української делегації для участі в засіданнях спільних міждержавних комісій з питань демаркації: список її учасників був затверджений ще 2011 р. Більшість її членів уже звільнені із займаних посад і не беруть участі в роботі комісій. 

Показово, наприклад, що після призначення Леоніда Осаволюка у 2016 р. на роботу в генконсульство в Ростові-на-Дону він і надалі формально значився представником України з питань договірно-правового оформлення держкордону та головою українських делегацій. Тому, щоб заново запустити роботу спільної комісії, зараз необхідно оновити склад делегації та призначити нового представника. 

Якщо ці проблеми буде вирішено й українська сторона знову почне встановлювати прикордонні знаки на україно-білоруському кордоні, то за три-чотири роки Київ і Мінськ можуть завершити демаркацію. Власне, при вдалому розкладі можна впродовж року завершити демаркаційні роботи й на україно-молдовській ділянці. 

Кордон України і Молдови демаркований на 99%. Але, щоб завершити цей процес, перейти до підготовки пакета демаркаційних документів і підписати договір про режим держкордону, необхідно, щоб Кишинів визнав права власності України на частину Дністровської ГЕС-2, яка перебуває на правому боці Дністра. 

Однак у Молдові не роблять цього. Відповідно, у Києві прийняли рішення тимчасово призупинити демаркаційні роботи в районі села Джурджулешти.

Нагадаємо, що завдяки 430 м берега Дунаю в районі Джурджулешти, переданих Україною молдованам 1999 р. у рамках договору про держкордон, Молдова стала придунайською державою й отримала вихід до Чорного моря. Тепер на цих стратегічних метрах — зерно- і нафтотермінал, пасажирський порт і залізнична гілка Джурджулешти—Кагул. 

Нинішнього літа голови україно-молдовської міжурядової комісії з торговельно-економічного співробітництва мали розглянути питання парафування пакетних угод, які передбачають передачу частини об'єктів на території України та здачу в оренду ділянки в Новодністровську. Однак цього не сталося. 

Сподіванням посла України в Молдові Івана Гнатишина на те, що процес демаркації україно-молдовського кордону завершиться нинішнього року, не судилося збутися. Але молдовські політики мають зробити вибір між договірно-правовим оформленням україно-молдовського кордону та тривалим існуванням штучної проблеми у двосторонніх відносинах. 

Київ має реальну можливість у найближчі роки закрити два з трьох своїх "демаркаційних досьє" і повністю завершити договірно-правове оформлення кордону з Білоруссю та Молдовою. Щоб установити прикордонні знаки та підписати договір про режим держкордону, потрібні кошти, злагоджена робота відомств і політична воля українського керівництва.

Із проханням прокоментувати ситуацію, що склалася, DT.UA звернулося до представника України з питань договірно-правового оформлення державного кордону, голови української делегації з демаркації держкордону, колишнього посла з особливих доручень Леоніда ОСАВОЛЮКА:

гр
Леонід Осаволюк
— Україні довелося докласти величезних зусиль до того, щоб здійснити делімітацію (узгодження та позначення державного кордону на карті) і підписати відповідні двосторонні договори з Росією, Молдовою та Білоруссю. В остаточному підсумку, нам це вдалося. Другий етап — демаркація (позначення кордону на місцевості спеціальними прикордонними знаками) — проходить у більш драматичних умовах. 

Парадоксально, але найбільші проблеми з завершенням договірно-правового оформлення кордонів почалися у 2015 р. Навіть у найтяжчі часи нам вдавалося продовжувати роботу. Тепер же цей процес повністю заблокований.

Некомпетентність, байдужість, а інколи й корупція високих посадових осіб призвели до повної зупинки демаркації державного кордону з Молдовою та Білоруссю. Ігнорування рядом міністерств і відомств законодавства України, рішень і розпоряджень президента, уряду, Верховної Ради та РНБОУ досі не дозволяють розпочати надзвичайно важливий процес односторонньої демаркації україно-російського державного кордону.

Тим часом відсутність такої демаркації, крім усього іншого, дуже негативно позначається й на будівництві "Стіни".

Виправити небезпечну ситуацію зі зволіканням з оформленням державних кордонів нашої країни як одного з ключових елементів державності може тільки втручання президента України.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18