Україна—НАТО: час нових можливостей

Микола Капітоненко 10 квітня 2015, 00:00
нато

Читайте також

 

Рано чи пізно українській зовнішній політиці доведеться взятися за питання, заради якого було внесено зміни до ст. 11 Закону "Про основи внутрішньої і зовнішньої політики", що скасовують позаблоковий статус України й визначають пріоритетом поглиблення співробітництва з НАТО. 

Визначення меж такого поглиблення, конкретизація стратегічних напрямів і, найголовніше, з'ясування політичної ціни членства в альянсі — це завдання, які вимагають рішень, а не зволікань. Без таких рішень широкі можливості повноцінного стратегічного співробітництва з НАТО залишаться нереалізованими, а Україна повернеться до своєї звичної практики маніпулювання можливостями під час зовнішньополітичних торгів. Уже п'ять років тому умови для подальшого проведення такої політики стали вкрай несприятливими, забезпечивши повний провал стратегії багатобічного шантажу, обраної Віктором Януковичем. Сьогодні вони просто відсутні.

Питання відносин з НАТО є наріжним для нашої зовнішньої політики. Водночас воно надзвичайно складне. Свобода самостійно ухвалювати рішення щодо цього — принциповий елемент нинішнього конфлікту з Росією. Заявка України на членство в НАТО означатиме остаточну й цілковиту поразку всієї політики Кремля на пострадянському просторі. Саме тому обережність позиції України в питанні НАТО на цей момент можна зрозуміти. Але якщо мотиви неоднозначності й нерішучості пов'язані зі зволіканням і сподіванням на те, що питання якось вирішиться потім і само по собі, то ситуація видається значно гіршою. Очевидно, що позиція України стосовно альянсу має бути складовою частиною загальної стратегії безпеки, обриси якої тільки починають окреслюватися. 

На сьогодні відносини України і НАТО характеризуються терміном "особливе партнерство", хартію про яке було підписано далекого 1997 року. Відтоді змінилося дуже багато чого, навіть в інерційному середовищі світової політики, і ці зміни створюють зовсім нову атмосферу для відносин України й альянсу. Двічі НАТО переглядало власні уявлення про характер викликів і загроз міжнародній безпеці, що відображено в редакціях її стратегічної концепції. 

Драматично змінилася ситуація й навколо України. ЄС і НАТО розширилися, Росія посилилася, а Україна ослабла. "Сіра зона безпеки" у Східній Європі зменшилася, і перебувати в ній стало дуже ризиковано, особливо після того, як Росія взяла курс на розширення сфери власного впливу і зробила ставку на ослаблення сусідніх держав як на основний інструмент.

Ці зміни створюють нові умови для відносин Україна—НАТО і, можливо, уперше в історії — реальні підстави для стратегічного партнерства. З погляду теорії, таке партнерство виникає там, де є спільність довгострокових цілей, бачення й цінностей. І якщо раніше співробітництво НАТО—Україна було для Києва, швидше, додатковим козирем у її багатовекторній політиці, а для НАТО — питанням другорядним і технічним, то сьогодні для обох сторін воно стало пріоритетним. Прагнення Росії контролювати близьке зарубіжжя — насамперед Україну, Грузію і Молдову — шляхом створення штучних конфліктів на їхній території суперечить інтересам не тільки цих держав, а й НАТО. Частина ціни, яку Росія муситиме заплатити за агресію в Україні, полягає саме в перетворенні її на загальну загрозу. Оскільки кинуто виклик принципам світового порядку, загроза має довгостроковий характер і створює підстави для поглиблення співробітництва України і НАТО.

Крім того, Москва своєрідно пропонує власне бачення європейського майбутнього у сфері безпеки: повернення до сфер впливу, військової сили й realpolitik. Це бачення розходиться з уявленнями європейських держав, у тому числі України, і НАТО. Жодній з них не потрібен пояс слабких, авторитарних і залежних держав на російських кордонах як запорука особливого статусу Москви. І кожна зацікавлена в загальній протидії реалізації такого сценарію. Разом з тим Україна й альянс мають власну альтернативу, побудовану на цінностях свободи, демократії, верховенства закону і пріоритеті прав людини. Звично вважають, що 2008 року Україні було відмовлено в Плані для членства в НАТО через тиск Росії на позиції Німеччини й Франції, однак наші власні недоробки й провали у побудові правової і демократичної держави відіграли не меншу роль. Сьогодні є шанс виправити ці помилки.

Спільність цінностей, бачення й довгострокових цілей створює надійний фундамент для стратегічного співробітництва, що виходить за звичні рамки. Складниками його можуть стати реформи сектора безпеки України, загальні зусилля для підтримання миру в регіоні, спільні навчання, технічна й технологічна співпраця. Досвід України, яка протистоїть у гібридній війні країні з третім у світі військовим бюджетом, не може не становити цінності для альянсу. Фактично, може йтися про свого роду коаліцію за участі України і НАТО. Як і будь-яка класична коаліція, вона передбачатиме створення спільної зони колективної безпеки. 

Розширення поточного формату співробітництва України і НАТО стає необхідністю: надто багато чого змінилося. Вступити до НАТО, можливо, Україні тепер буде ще складніше, ніж раніше, незважаючи на різке зростання суспільної підтримки такого курсу. Москва вже дала зрозуміти, як багато вона готова поставити на карту і як дорого хоче змусити заплатити нас за можливість зробити такий крок. Але разом з тим збільшилися передумови для посилення й поглиблення партнерства у всіх сферах. 

Знаходження формату такого партнерства й формування нормативної бази для нього дасть змогу максимізувати переваги співробітництва, не чекаючи сприятливого моменту для заявки на вступ до НАТО. Те, що такий момент іще не настав, не має бути виправданням бездіяльності. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • spragly 15 апреля, 14:58 Німеччину взяли в НАТО розділеною, бо на території DDR стояли рускіє війська. Україну теж могли б взяти в НАТО в такому виді, коли в Криму та на Донбасі стоять рускіє війська. Але чомусь тепер вже Німеччина, забувши про власний досвід, відмовляє Україні в членстві. Хоч втрати українського генофонду за XX сторіччя не менші німецьких. Інакше як кризою євроатлантичних принципів це сприймати неможливо. Виявляється це не універсальні принципи а локальні. В Німеччині та Франції діють - а за їхніми межами не діють. І ніякі коаліції та спільні програми з НАТО не замінять повноцінного членства. Ви думаєте Румунія, Чехія, Угорщина чи Болгарія менше робили помилок, перед тим як їх прийняли в НАТО? Чи може там вати менше? Он і угорський, і чеський президенти є ватніками. НАТО та США не хочуть рішати проблему Росії. Оце і все що можна сказати про коаліцію з НАТО. Навіть супутниковими данними не діляться. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.83
EUR 28.98