Економічна політика України. Коли ж вона з'явиться?

Андрій Черніков 26 червня 2013, 21:20
Экономи

Читайте також

Минулого тижня в Санкт-Петербурзі відбувся традиційний економічний форум, помпезний і масштабний захід, який відвідують тисячі економістів, бізнесменів і політиків. Цінність таких зустрічей полягає в тому, що експерти високого рівня аналізують економічні перспективи країн, регіонів і всього світу. За бажання в цих дискусіях можна розгледіти напрям, у якому рухаються економіки світу, і врахувати цю інформацію при формуванні країнової економічної політики, щоб не залишитися за бортом.

На Петербурзькому економічному форумі "українське питання" не обговорювали, якщо не рахувати секції, присвяченої Митного союзу і Єдиному економічному простору (до речі, секції, присвяченої зоні вільної торгівлі з ЄС, тут не було, що цілком зрозуміло). Однак Україні варто було б замислитися над тим, де вона зараз знаходиться на карті світу і де опиниться найближчим часом. Але йдеться зовсім не про приєднання до союзів і зон, а про власну економічну політику — внутрішню передусім.

На зовнішніх фронтах Україна за кумедною традицією кидається з боку в бік, не наважуючись сказати твердо, чи хочемо ми стати частиною якогось економічного об'єднання в принципі. Логіка підказує, що такий нейтралітет в осяжному для огляду майбутньому здається майже неможливим, а ще він може бути шкідливим суто фінансово. Втім, це питання не лише економічне, а й політичне, причому політичне — більшою мірою. Внутрішня економіка цілком могла б бути чистою від чварної української політики, але бракує українській державі зовсім трішечки — розуміння того, яку економіку вона формує.

Відверто кажучи, ніякої економічної політики в Україні зараз просто нема, а те, що за економічну політику видає уряд, насправді називається якось інакше, синонімів можна підібрати багато: латання бюджетних дірок, створення монополій і тепличних умов для олігополій, тупе вибивання грошей з бізнесу і громадян країни. Не будучи багатою на вуглеводневі природні ресурси, Україна живе значною мірою за рахунок металургії, хімії, агросектора, електроенергетики та масового низькотехнологічного промвиробництва. Однак усе, що ми спостерігаємо в нашій економіці, — болісне виживання. Котрий рік поспіль. І виживають далеко не всі.

Є в країні криза чи немає її, є демократія чи деспотія — країні в будь-якому разі потрібна економічна політика.

"Необхідний баланс між державною та ринковою економікою. Так можна домогтися успіху. Самотужки держава не зможе діяти так само ефективно, як у взаємодії з сильним ринком", — сказав на пітерському форумі Ханс Йорг Рудлофф, голова правління операційно-банківського підрозділу Barclays.

Економічна політика
в українському розумінні

Не склалася вона із дня здобуття незалежності. Поки не приїхав МВФ і не сказав запровадити ПДВ і податок на прибуток, якогось розуміння, що робити, не було. Не було в країні і реформаторів зі знаннями, тих, хто думає не тільки категоріями держбюджету, а либонь саме держбюджет був і залишається священною коровою, навколо якої танці з бубнами не припиняються досі. З одного боку, в нашому "соціальному" суспільстві інакше й бути не могло, з іншого — мета продуманої економічної політики полягає у зміні її філософії від "треба нагодувати народ і пенсіонерів" до "треба створити умови для виживання і збагачення народу його ж силами".

Наприклад, аж п'ять років Україна ніяк не могла ввести в обіг національну валюту, побудувати власну грошову систему. Гривню ми вперше побачили 1996 р., хоча надрукували її кількома роками раніше. Тонни паперу от-от могли почати гнити. Коли ж валюту було введено в обіг, знадобилося ще кілька років, щоб грошовий ринок "устаканився" і почав працювати, дорогоцінні роки пішли на формування валютних резервів. Однак за цей час світ пішов уперед. Поки ми вирішували свої проблеми, поки створювали банківську систему, виявилося, що нескінченний молебень на честь стабільного курсу гривні ніяк не може бути самоціллю. "Уряд і центральний банк — вони створюють умови для економічного зростання, а економічне зростання, звісно ж, робить бізнес. Уряд і центральний банк зобов'язані створити умови передбачувані, раціональні, яким довірятиме бізнес, — це основне завдання", — сказала Ельвіра Набіулліна, помічник президента Росії. Як давно ми чули щось подібне від українського Нацбанку? Після Володимира Стельмаха навіть ім'я нового голови нашої центробанку не всі знають, а про те, що у нього є економічна політика в рамках його власних повноважень, не здогадується майже ніхто. Була б така політика, ми, мабуть, знали б про неї. Щоправда, іноді ця політика передбачувана: наприклад, під час фінансової кризи 2008 р. Нацбанк у наказовому порядку забороняє дострокове закриття депозитних рахунків, направо і наліво рефінансує комерційні банки, а потім ці гроші безслідно зникають разом із банкірами. Що це? Це і є політика Нацбанку та уряду? У нас є таке поняття, як облікова ставка, тобто ставка за кредитами Нацбанку комерційним банкам — нині вона становить 7%. Якби це було реальністю, у країні настав би кредитний рай, але замість нього — фікція.

Фактично зараз ми маємо таку банківську систему (яку пафосно називають кровоносною системою економіки), за якої з понад ста банків ринок ділять кілька найбільших, решта або іноземні і невеликі, або кишенькові. Конкуренції як такої тут практично нема. Вся фінансова політика країни, як з'ясувалося тепер, полягала в тому, щоб накачати економіку грошима, до того ж дуже дорогими: ще з середини 2000-х років Україна на внутрішньому фінансовому ринку мала найдорожчі в Європі кредитні ставки, такими вони залишаються й донині, але якщо в роки економічного зростання (зростання ВВП 2004 р. становило 12% — європейський рекорд) такі дорогі позики можна було швидко повернути банкам, то тепер ставки залишаються теж високими, але абсолютно неадекватними реальності. З цієї причини в період нульової інфляції, падіння промвиробництва (більш як 9% у 2013 р.) і мізерного зростання ВВП (за прогнозами — 1%) бізнес не в змозі взяти кредит: дорого, ризиковано, складно. І з боку Нацбанку з цього питання цілковита тиша. На запитання, що ви маєте намір робити тепер, банкіри загадково показують пальцем у небо, мовляв, а що ми, все через тих, хто вище.

Ті, хто вище, розуміючи під економічною політикою, скажімо так, порятунок деяких галузей, так і чинять — рятують одну, але вбивають іншу. Як приклад можна навести минулорічне підвищення імпортних мит на автомобілі. Досі ніхто не дав відповіді на запитання: навіщо рятувати український автопром, та ще й таким варварським методом? Запорізький автозавод уже отримував одного разу безпрецедентні преференції у спільному з корейською Daewoo проекті з випуску "ланосів": імпорт тоді з такого приводу теж було обмежено, підприємство було звільнено від податку на прибуток. Чи врятували ми наш автопром? Ну, певною мірою так, однак авторинок набагато різноманітніший, і він був цілком збалансований за рахунок імпорту та розвитку внутрішнього вузлового складання. Але запровадження загороджувальних мит на імпорт — хоч і логічний захід, але не настільки, адже він приводить інших суб'єктів економіки — автоімпортерів — до повного бойкоту ввезення автомобілів в Україну і, як наслідок, до втрати прибутку, скорочення податкових відрахувань.

І знаєте, що найкумедніше? Українське виробництво не зросло, а впало. Воно впало і через загальноекономічну ситуацію (нема доступних кредитів, падіння всієї промисловості), але також і з тієї причини, що в Україні її інвестиційний клімат настільки суворий, що коли ти не олігарх, то взагалі не лізь на ринок, якщо ти середнячок — не витримаєш конкуренції, якщо ти маленький — згортай бізнес і міняй країну (себто, їдь в іншу). Компанія CASE своїми дослідженнями це підтверджує. Навіть за даними Держстату, аж до 2009 р. кількість малих підприємств приростала щороку (сягнула
661 тис.), зростала і кількість зайнятих у них працівників (6,45 млн), обсяг реалізованих товарів і послуг до 2009-го сягнув 3,66 млрд грн. Зазначу, що зростання тривало навіть кризового 2008-го і після нього. А вже за підсумками 2010 р. за всіма показниками — кількість суб'єктів малого бізнесу, зайнятих працівників і обсяги продажів — відбувся спад на 30%. І річ тут явно не в кризі.

Роки президентства Віктора Януковича та прем'єрства Миколи Азарова характерні тим, що при несформульованій економічній політиці (хоча б навіть собі самому) все, чим керівництво країни зайняте, називається "поповнення бюджету". Цю совкову фразу від Азарова ми чуємо регулярно. У 2013 р. він створив ситуацію, за якої дефіцитний бюджет (тобто зверстаний з наперед відомою нестачею грошей і джерел їхньої появи) не виконується, за різними оцінками, на 25–30%. Навіть у зовсім уже важкі роки платники податків несли гроші в скарбницю, але тепер їм нічого туди нести. Їх доконали й пенсійна реформа, і Податковий кодекс, і авансові платежі, і рейдери, і держперевірки, і неповернення ПДВ тощо. І отепер уряду доводиться на ходу придумувати джерела фінансування бюджету. І що ж Кабмін вигадав? Акцизи та нові види зборів, досить екзотичні.

Щодо екзотики не варто сильно хвилюватися, навряд чи вони будуть використані (є така надія), але для сміху потрібно згадати ідею урядовців стягувати плату за виїзд за кордон і за купівлю ноутбуків і мобільних телефонів. Ці приклади демонструють, які таргани в головах людей при владі. При чому тут ноутбуки, не дуже зрозуміло, зате відомо, що мобільні телефони торік ледь не потрапили в закон про податок на розкіш. Так, хороший смартфон недешевий, але в XXI технологічному столітті називати його розкішшю смішно. І що ще смішніше — спроби урвати у свого громадянина по копієчці виглядають справжнісіньким панським самодурством, яке тим й особливе, що траєкторія руху грошей з кишені громадянина до скарбниці промальовується дуже чітко, а у зворотному напрямі немає жодної стрілочки. Іншими словами, немає жодної ідеї та можливості, яка дозволила б окремій людині отримати реальну можливість заробити і як диво — збагатитися. На жаль, турбота про людину в нас виражається тільки в поповненні бюджету, а що відбувається з цими грошима потім — темний ліс. Впливати на бюджетний процес чи хоча б контролювати його навіть члени парламенту не можуть.

Зовсім не екзотично виглядають спроби підняти ставки акцизних зборів. Однак і тут ми бачимо досить дивний підхід до розв'язання економічних проблем.

Для початку зазначимо, що зростання ставок планують далеко не за всіма групами підакцизних товарів. Наприклад, горілка поки що не подорожчає. Це стратегічний продукт, на горілчаному ринку працюють специфічні люди — дуже інтегровані у владу та дуже залежні від державної монополії на спирт. І, що характерно, горілку нашу виробляють наші вітчизняні бізнесмени. Зовсім інша картина на пивному ринку, де значну частину цієї галузі купили іноземні компанії, котрі, щоб уникнути проблем, завжди приймають правила та закони країни, в яку вони прийшли. Раптом опозиційні партії запропонували, а влада з радістю підтримала підвищення акцизів на пиво на астрономічні 190%. Така єдність нині зустрічається нечасто. У чому річ? Головна причина підвищення акцизу полягає в бажанні побудувати в Києві дитячу лікарню. І це, мабуть, перший випадок в економіці, коли нагинають цілу галузь заради зведення однієї будівлі. Ну, може, ще єгипетські фараони вдавалися до масових поборів для своїх потреб. Але лікарня коштує близько 2 млрд грн, а прогнозні збори пивного акцизу становитимуть 4 млрд на рік. Чи матимемо ми по дві лікарні на рік по всіх регіонах? Йорген Буль Расмуссен, президент і виконавчий директор Carlsberg Group, ніколи не чув, щоб за рахунок акцизу будували одну-єдину лікарню, і він запевняє, що виробництво пива в Україні його компанія якщо не згорне повністю, то скоротить точно.

Ще одна ідея не дає спокою уряду — підняти акцизи на паливо, тобто на бензини, дизпаливо тощо. Для початку зазначимо, що ці акцизи кілька років тому були запроваджені як заміна транспортного збору. Ця здорова ідея була хороша тим, що якщо збір цей ніхто загалом не збирав, тому що ніхто не платив, то після включення збору в ціну палива бюджет почав отримувати гроші (близько
27 млрд грн). Але їх, зрозуміло, не могло вистачити на будівництво доріг, а тому підготовка до Євро-2012 у частині впорядкування дорожньої інфраструктури відбулася за рахунок позикових коштів, основним кредитором був Світовий банк. І нині, дивлячись на дороги, не має сенсу з'ясовувати, на яких умовах ці кредити було видано, куди цікавіше довідатися, на що, власне, було витрачено ці гроші та ким персонально? "Укравтодор" зі штанів вистрибує, щоб підвищити акцизи на 100%, проте й це не є економічна політика, тому що без реформування дорожньої системи цим асфальтобетонним шулерам не можна давати жодної копійки, інакше ми одержимо точно такий самий результат, як і за позичені гроші.

До сфери економічної політики варто віднести й IT-індустрію, що розвивається, але вона дивовижним чином опинилася під заступництвом президентського сина, котрий написав законопроекти, які нібито допоможуть галузі. І галузь дружно сказала: "Правильне рішення!" (спробували б сказати інакше), при цьому нічого, по суті, не змінилося. "Щойно створюється інтелектуальна власність, необхідно модернізувати законодавство, а також забезпечити ефективну роботу закону у разі порушення прав на інтелектуальну власність. Як правило, саме таке середовище є благодатним ґрунтом для інновацій", — сказав на пітерському форумі Мартін Де Бір, старший віце-президент групи по розробці відеотехнологій і рішень для спільної роботи, Cisco. І в Україні одного сина президента недостатньо, адже це питання перебуває в зоні відповідальності будь-якого відповідального уряду, який зараз в основному воліє проводити маски-шоу в офісах технологічних фірм. Чи треба уточнювати, що це теж не є економічна політика?

Та все-таки спроба створити подобу такої політики була. У липні 2012 р. відбулася цікава подія — Податкова адміністрація України оприлюднила план податкової реформи, який змінював наше уявлення про податки як такі. Цей план навіть було схвалено Мінфіном. Головний податківець країни Олександр Клименко запропонував знизити базову ставку ПДВ із 20 до 12% для операцій при імпорті для всіх видів послуг і галузей, що належать до природних монополій та енергетичного сектору (напевно, мали на увазі російський газ). Для решти ставку мали знизити до 7%. При цьому паралельно впроваджувався податок із обороту зі ставкою 2,5% з наступним зниженням через півроку до 2%. Клименко був переконаний, що так він доможеться зростання ВВП із
2013-го по 2015 р. на 20%, тобто на 6–7% щороку, а з тіні вийдуть 145 млрд грн, тобто майже третина держбюджету. Експерти, які читали цей витвір, присвиснули від подиву. Податку з обороту в тому вигляді, яким його побачив Клименко, DT.UA присвятило не одну публікацію, кожна з яких гуманно пояснювала, чому цього робити не слід. Але набагато красномовніше про податок з обороту висловився (безвідносно нашої податкової адміністрації) Каха Бендукідзе, у минулому російський бізнесмен, мільярдер і член уряду Грузії при Михайлі Саакашвілі, автор і натхненник більшості грузинських реформ. Отже, Каха Автанділович сказав от що: "Якщо ви не розумієте, чим поганий податок з обороту, то вам потрібно лікувати голову". На щастя, Клименко спустив свою витівку на гальмах.

Якою могла б бути економічна політика

Які мають бути ставки акцизного збору, мит, податків, кому які дати преференції, у кого їх забрати — це розмова для кожного випадку окрема. Найголовніше, щоб люди в уряді та президент як глава виконавчої (та й усієї іншої теж) влади задумалися над тим, що сьогохвилинне вирішення бюджетних проблем і таке саме миттєве особисте збагачення за рахунок цього самого бюджету нічим хорошим не закінчиться — ні для них особисто, ні для країни. Україна могла б розв'язати свої внутрішні економічні проблеми та стати помітною складовою світового економічного простору. Головне, нарешті, зрозуміти, що ця країна іноді показує зростання, іноді падіння, але від стратегії виживання та "розпилу" потрібно буде колись перейти до стратегії розвитку. Жодного "покращення вашого життя вже сьогодні" бути не може. Ця нісенітниця не спрацьовує. Настав час припинити доручати писати економічні програми пройдисвітам, потрібно сформулювати мету, якої ми хочемо досягти, і товстий бюджет не може бути цією метою. Тоді що?

В уряду є два види заходів для здійснення економічної політики: прямого впливу та непрямого. Сьогодні Україна надмірно захопилася саме першим видом, за якого компанії діють за прямою вказівкою виконавчої влади, тобто змушені працювати саме з такими ставками податків, саме з такими правилами дозвільної системи й т.ін. Непрямі заходи позбавлені прямого впливу на економічних суб'єктів, уряд лише створює такі умови, за яких бізнес приймає рішення самостійно, але перебуваючи в рамках економічної політики. Така політика має бути спрямована на розвиток конкуренції, на залучення інвестицій, на розвиток ринків і галузей, на зростання зайнятості та зниження безробіття тощо.

Майже всі роки незалежності бізнес жив під гнітом, хоча давно настав час лібералізму в економіці. Фінансове, валютне регулювання в Україні надто "дубове", зрушити його з місця ніхто не прагне, прикладом чого може слугувати багаторічна обіцянка відпустити курс гривні у вільне плавання. Але цього не відбувається, тому що в нас надто часто проходять вибори, а виборці не люблять, коли долар змінює курс, і тому що лібералізація курсу означала б слабко передбачувані наслідки для золотовалютних резервів. Щоб зважитися на таке, доведеться сказати своє тверде "ні" Міжнародному валютному фонду, який стає не лише модним у всьому світі, а й необхідним — як було сказано на початку, ми перестали довіряти не тільки своїм урядам, а й міжнародним інститутам. Крім того, і Світовий банк, і МВФ, кредитуючи країни, по суті, піклуються про повернення грошей і при цьому нав'язують урядам такі економічні рішення, при яких головними жертвами стають бізнес і громадяни.

Адміністративні заходи впливу на економіку також потребують перегляду: країна не одержить ніякого розвитку без забезпечення захисту прав власності, конкуренції та свободи вибору. Тим часом українська економіка всі ці роки лише монополізується, ми маємо й монополії, які законодавством хоч якось регулюються, і олігополії, які не регулюються ніяк. Для більшості суб'єктів економіки діють примусові та заборонні заходи, для решти заборони знято повністю.

Також існують так звані іституціональні заходи економічної політики, тобто уряд бере на себе труд підтримати створення громадських інститутів (або хоча б не заважати їхній появі та роботі). Хоч як дивно, за часів президентства Леоніда Кучми такі інститути були, працювали й навіть були успішними. Досить згадати, що завдяки активній позиції підприємницьких об'єднань на світ з'явилася спрощена система оподаткування, яка й бюджет поповнила, і полегшила життя бізнесу. Про те, що це був й ефективний соціальний інструмент, відомо всім. Але потім і таких громадських об'єднань стало менше, і "спрощенка" ускладнилася, і лобіювати свої інтереси у владі стало практично неможливо, доказом чого можна вважати процес ухвалення Податкового кодексу, коли за акції протесту проти цього документа деякі підприємці опинилися на лаві підсудних.

Неможливо написати готовий проект економічної політики, але, безсумнівно, вона має бути, у неї повинна бути більш глобальна, а й більш досяжна мета — свобода бізнесу.

Рейтинг легкості ведення бізнесу Doing business 2013, який складає Світовий банк, приніс сенсацію: Україна несподівано піднялася в ньому на 15 позицій — з 152-го місця на 137-ме. Місцеві економісти порозкривали роти від подиву. Виявилося, що за легкістю започаткування бізнесу в Україні за рік ми піднялися на 66 позицій вгору, але на один пункт погіршилася дозвільна система в сфері будівництва. На чотири пункти ми стрибнули вгору в легкості доступу до електромереж (Рінату Леонідовичу потрібно тепер багато клієнтів), але на три пункти опустилися в сфері захисту власності. Тож навіщо легко починати бізнес, якщо захистити його неможливо? Чому так відбувається? Тому що керівництво країни не поставило перед собою такої мети, у нього немає такого завдання. Той самий Микола Азаров цілком щиро вважає, що в нас усе гаразд, і не просто гаразд, а завдяки йому й лише йому. Як його переконати у зворотному?

Коли різні склади українського уряду та президенти заявляють про залучення іноземних інвестицій (це таке собі вітчизняне "бла-бла-бла"), інвестори хочуть знати, як країна регулює свою економіку, вони хочуть знати, що правила ігри не зміняться під час самої гри. Нині ж, судячи з багатьох відгуків, мало хто розуміє, що буде завтра, зате всім зрозуміло, що влада героїчно рятує скарбницю, яку до цього в муках і в поті чола було розтаскано нею ж по щілинах. Але дотепер влада не поставила чіткої мети. Тому немає й економічної політики, немає й розуміння перспектив країни. Це когось турбує?

Зовсім забув розповісти, як екс-віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко погрожував обкладати податком виведення грошей в офшори. Це на кшталт бджоли проти меду, подумаєте ви? Ні. До списку не було включено Кіпр, де зібрано 90% українських грошей. Але Кіпр потім помстився. А ще була ідея запровадити податок на розкіш. Але не запровадили. Яка кумедна в нас економіка...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
34 коментаря
  • Констанжогло 5 июля, 01:07 редкое КГ/АМ начиная с дифирамбов придурку Стельмаху и заканчивая утверждением от отсутствии конкуренции в банковской сфере. Уровень аргументации Кахи Бендукидзе против налога с оборота - это вообще перл. Читая подобные статьи невольно на ум всплывают слова Бисмарка : "Журналист - человек, потерпевший неудачу в выборе профессии". Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Viktor 5 июля, 00:04 Можливо до українців колись дійде, що саме вони як нація можуть не тільки контролювати любу владу, але домагатися власне її ефективної роботи задля власної користі ! Можливо дійде ... ?! - http://www.facebook.com/photo.php?fbid=451445281601857&set=pb.100002091666148.-2207520000.1372971754.&type=3&theater Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Йоханссон 3 июля, 11:41 какая экономическая политика, это заключительная фаза дерибана в бывшем богатой страны !...
    Валентин 3 июля, 12:14
    Которая, похоже, всех устраивает.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ВИктор Совщак 1 июля, 17:08 Собственно говоря, о чем статья? Ну вот так жили, живем - известно всем. А почему мы так жили и аочему так живем? Вот это интересно. Например, почему не было и нет внимания бизнесу?. Потому, что происходило и происходит становление (определение) этого бизнеса: кто хазяин, кто крышует. Соотвестсвтвенно все родственники, знакомые, друзья, коллеги и п.р. были и вовлечены в этот процесс. Родственники, знакомые, друзья, коллеги и п.р , как правило гос.люди. Такеим образом, им не до управления экономики, им бы решить собственные задачи и, хай вони згинуть, те проблемы, которые возникают в силу жизни (бюджетники, пенсионеры, афганцы, шахтеры и пр. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Мухтар 1 июля, 16:13 Я не совсем соглашусь с компетентностью автора статьи. Вся информация, которая подавалась прежде в новостях, собрана и перекручена на свой лад. Ведь многие сборы, акцизи, налоги вводятся для реабилитации бюджета страны. А перед тем как написать подобную статью автору стоит задуматься а стоит ли Украину поливать грязью.
    Витек 1 июля, 21:34
    Азиров, это ты? Я так и знал. Мы же тебя в своем кругу так и зовем - Мухтар, голос.
    Валентин 2 июля, 12:04
    Для реабилитации бюджета страны нужно вводить рыночную экономику. Тогда, смотришь, и бюджет будет. Да еще какой! А те налоги, о которых Вы говорите, криминал во Власти и питают.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Валентин 1 июля, 13:08 Почему-то у нас первичен бюджет а не развитие внутреннего рынка производства товаров и услуг, что и приведет к наполнению бюджета.
    Никанор 1 июля, 14:19
    Так это в нормальных странах рынок развивают и бюджет наполняют, а у нас ничего не развивают, а только пытаются наполнить свои кошельки.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Романченко Зоя 1 июля, 12:58 Оксана Петрівна, було б бажання! Все Ви правильно кажете! Нехай не купують дорогі машини для депутатів, не платять високу їм зарплатню, не утримують величезний штат своїх помічників і т.д. і будуть гроші аби збудувати лікарню. Хочу підкреслити, що я пива не п"ю і горілки також і щоб не подумали, що я захищаю тих чи інших, хочу сказати, що треба відмежувати окремо котлети від мух і пиво від лікарні, бо вони один з одним не мають нічого спільного. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Оксана Петровна 1 июля, 11:37 Немного не согласна с автором в том плане, что из-за одной больницы нужно поднимать акциз. Дело в том, что больницу строить нужно однозначно! И начинать ее строительство надо было еще позавчера, потому что она нужна больным детям. НО больница - это отдельный вопрос и при чем здесь пиво и акцизы к больнице - непонятно! Не надо говорить, что больше негде взять денег на ее строительство, кроме как с пивоваров! Деньги были, их было много, просто нужно признаться, что они шли не больным детям, а в свои карманы. Так что привязывать пиво к больнице - большая глупость! Если им было бы жалко детей - они бы давно им помогли. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Алексей 1 июля, 11:31 Автор правильно упомянул, что водка у нас не подорожает из-за того, что у нас в парламенте сидят ее производители. Хочется добавить, что никакие деньги с повышения акцизов, тарифов, налогов и пошлин никогда не идут на пополнение госбюджета. Это все чистой воды дополнительные поступления в отдельно взятые бюджеты представителей власти. Відповісти Цитувати
  • Раз-два-три 1 июля, 11:30 Ну если посмотреть на то, как госмужей волнует экономическая политика Украины, то у нас ее не будет никогда. Сейчас что в Кабмине, что в Администрации президента сидят и думаю только о том, как можно больше содрать с бизнеса. Последствия никого не волнуют. Примером тому есть повышение акцизов на пиво. Никого не волнует сокращение производства и даже полная ликвидация отдельных пивных компаний, огромная безработица. У них одна цель, получит как можно больше денег. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.49
EUR 28.47